| dbo:abstract
|
- Die historische Rechtsschule (auch: geschichtliche Schule der Rechtswissenschaft) ist eine wissenschaftsgeschichtliche Lehrströmung der Rechtswissenschaft des 19. Jahrhunderts. Begründet wurde sie 1814/15 von Friedrich Carl von Savigny, der dazu eine schulbildende Programmschrift verfasst hatte und den Berliner Hochschulverkehr maßgeblich seinem Einfluss aussetze, sodass er als ihr herausragender Vertreter gilt, und Karl Friedrich Eichhorn. Vorherrschend umgab sie der Zeitgeist von Frühromantik, Klassizismus und Historismus. Die Historische Rechtsschule ging davon aus, dass alle Volksüberzeugungen („Volksgeist“) einen einheitlichen Bestand bilden und vergleichbar einer Sprache wachsen, frei, veränderbar, aber strukturiert. In diesem historischen Zusammenhang stehe auch das Recht. Strömungen die hingegen unhistorisch waren, so etwa das philosophisch inspirierte Naturrecht oder die nationalpolitisch motivierten Forderungen nach gewillkürter Gesetzgebung, wurden abgelehnt. Privatrecht sollte im Rahmen des rechtswissenschaftlichen Betriebs an Hochschulen zur Ausbildung versierter Richter entwickelt werden, denn Recht bestand in diesem Sinne aus rechtsgeschichtlichen und dogmatischen Arbeiten gleichermaßen. Als Erkenntnisquellen galten klassisch-römisches Recht, germanisches Recht und alle Veränderungen der beiden Rechtsmassen seit den ersten wissenschaftlichen Aufbereitungen im Hochmittelalter. Dabei war die Rechtsschule nicht einheitlich ausgerichtet, denn widerstreitende philosophische Programme gingen in ihr ebenso auf, wie die unterschiedliche Methodenlehren und unterschiedliche zugrundeliegende politische Grundausrichtungen. Die Einsicht der Geschichtlichkeit von Recht wirkte sich auf die Arbeiten mit den rezipierten Rechtsquellen aus. Da Savigny die Ansicht vertrat, dass die überlieferten Rechtstexte ab dem Mittelalter bis zur Unkenntlichkeit verderbt worden waren, wollte er sie von all diesen Eingriffen befreien, um sie einer verständnisvolleren wissenschaftlichen Behandlung und zeitgemäßen Rechtsprechung zuzuführen. Rechtssystematisch folgte die Schule dem Pandektenrecht, wissenschaftliche Ausgangsgrundlage des bis heute geltenden deutschen Bürgerlichen Gesetzbuches (BGB). Wegbereiter und kritische Begleiter der historischen Rechtsschule waren unter den dominierenden Romanisten um Savigny vor allem die Methodiker Gustav von Hugo und Georg Friedrich Puchta sowie die theologisch inspirierten Friedrich Julius Stahl und Moritz August von Bethmann-Hollweg. Um den Begründer des germanistischen Zweigs Karl Friedrich Eichhorn, scharten sich vornehmlich Jacob Grimm und Georg Beseler. Der Streit um das römische Recht zwischen den beiden Flügeln war nationalpolitischer Art. Widerstand gegen die Schule regte sich aus den Lagern der Hegelianer und der Praktiker. Heute wird die eigentliche Bedeutung der Rechtsschule in der Verbreitung und Kritik der traditionellen Rechtsquellen, der Einflussnahme auf juristische Grundbegriffe, die Schaffung einer Lehrbuchtradition und in der breit angelegten Wirkung auf die Rechtsprechung und damit auf die sich im Wandel befindliche Lebenswirklichkeit gesehen. Einfluss hatte die Historische Rechtsschule auch auf die Schweiz, Österreich, Frankreich, Italien, Skandinavien, Russland, England und die Vereinigten Staaten. (de)
- La escuela histórica del derecho es una corriente doctrinal surgida en Alemania durante el s.XIX, que afirma que el origen del derecho ha de situarse en la evolución histórica de un determinado pueblo, cuyo espíritu se manifestaba originariamente en forma de costumbres y tradiciones. Surge como oposición al movimiento codificador, que pretendía unificar y sistematizar los cuerpos normativos. Tal corriente había sufrido una proyección aun mayor a raíz de la codificación francesa, con el posterior trasplante del Código Civil francés a países y regiones de tradición jurídica distinta. Entre sus partidarios más notables, figuraron juristas tales como Savigny, Puchta, Jakob y Wilhelm Grimm, , Niebuhr y Windscheid, cuyos trabajos fueron desarrollados a partir de la escuela pandectística, que se dedicaba al análisis del derecho romano. La escuela histórica terminaría por establecer una "" (Begriffsjurisprudenz en alemán), a la que se opondría otro gran jurista de la época, Rudolf von Ihering, quien defendía una vuelta a la realidad social en su denominada . (es)
- The German Historical School of Jurisprudence is a 19th-century intellectual movement in the study of German law. With Romanticism as its background, it conceived of law as the organic expression of a national consciousness (Volksgeist). It stood in opposition to an earlier movement called Vernunftrecht (Rational Law). (en)
- 역사법학(歷史法學)은 19세기 초에, 그때까지 지배적이었던 합리주의적 자연법론의 비역사적·추상적 사변(思辨)과 그것이 내세우는 확고 불변의 법원리를 입법에 의하여 고정화시키려던 절대주의적 권력에 대항해서 법률학의 혁신에 의하여 법률생활의 개선을 도모하려는 학파를 말하며 사비니를 창시자로 한다. 역사법학은 법이 유기적 발전을 이루는 것이며, 역사적으로 규정되어 있다는 점을 중시해서 법률학에서 역사적 연구의 불가결성을 강조하였다. 그러나 역사법학파의 사람들은 그 고전적·인문주의적 교양이념 때문에 역사적 소재를 로마법에서 구하고, 또한 법형성의 담당을 ― 법을 민족정신의 표현으로 봄에도 불구하고 ― 현실의 국민전체가 아니고 법조계급(法曹階級)에서 구한 까닭에, 역사법학에 있어서 법이란 로마법을 바탕으로 하여 전문법조가 학문적으로 ― 이론적·체계적으로 ― 구성된 것이며, 법률학이란 이론적 체계의 구성을 임무로 하게 되었다. (ko)
- Per Scuola storica va intesa la scuola giuridica, profondamente influenzata dal romanticismo, fondata da Friedrich Carl von Savigny.Essa criticò sia il giusnaturalismo che il positivismo. La critica al giusnaturalismo riguardava la sua astrattezza, in quanto il diritto naturale sembrava volersi discostare da una visione storicistica affermando la validità universale di princìpi eterni ed immutabili. Con riguardo alla polemica contro il positivismo, propugnatore delle codificazioni, spicca la pubblicazione, nel 1814, della Vocazione della nostra epoca per la legislazione e la giurisprudenza, ovvero il manifesto della Scuola Storica, scritto dal Savigny in risposta alle tesi del collega, Anton Thibaut, di elaborare una codificazione sul modello napoleonico volta ad unificare il diritto nel mondo germanico. In questo testo, il Savigny dava nuovo vigore alla scienza del diritto, la cosiddetta scientia juris, e trovava soluzione alle maggiori questioni che in quel periodo laceravano la dottrina, anche germanica. Egli affermava, infatti, che l'idea di codice doveva essere superata in quanto risultava un inutile irrigidimento di un fenomeno di per sé non racchiudibile in schemi precisi, poiché il vero fondamento del diritto civile non poteva coincidere con il cesareo gladio, considerato, dallo stesso, strumento di guerra e soggiogazione, ma doveva riconoscersi nella naturale dipendenza del diritto dai costumi e dallo spirito di ciascun popolo. Pertanto si avrà un diritto in continua evoluzione e trasformazione, analogamente a quanto avviene per il linguaggio adoperato da ogni popolo. A questo rapporto va aggiunto il vitale sviluppo offerto dalla scienza specifica dei giuristi. Da ciò lo studioso faceva discendere quanto leggi e codici non siano necessariamente in armonia con il carattere del popolo, finendo per rappresentare una rottura nell'ordinato fruire della tradizione giuridica nazionale. In conclusione, il modo corretto di procedere per l'unificazione del sistema giuridico germanico consisteva nello spronare la crescita progressiva di una scienza del diritto comune all'intera nazione. Questo documento ebbe, nel mondo universitario germanico, un'accoglienza strepitosa. Aderendo a questa metodologia ed ai suoi presupposti, due generazioni di giuristi tedeschi si dedicarono al compito di costruire una scienza ed un sistema. Tra questi giuristi spicca il contributo di Georg Friedrich Puchta (1798-1846), allievo del fondatore di questa scuola. (it)
- 歴史法学（れきしほうがく, 独: Geschichtliche Rechtsschule, 英: Historical jurisprudence）とは、19世紀初頭のドイツを中心に起こった歴史主義を採る歴史法学派（れきしほうがくは）と彼らによる、法の歴史的研究を重要視する法学を指す。後の法制史研究の源流となった。 先駆者として（en）を挙げることも可能であるが、歴史法学派の祖であり完成者とされるのは、サヴィニーである。 当時ドイツでは、ナポレオン時代にフランス民法典が導入されていたが、これは自然法を法典化したものと考えられていた。 サヴィニーは、法を言語と同じ様に民族共通の確信である「民族精神」（Volksgeist）の発露として捉え、民族の歴史とともに自ずから発展するものであるとして、フランス法流の自然法概念を否定したのである。ところが、彼は、法典論争において、フランス民法典を廃棄して、ゲルマン的な中世ローマ法を復活させるべきとか、統一的なゲルマン法典を制定すべきとの意見に与しない。そうして彼は、ゲルマン民族の全盛を築き上げたと考える神聖ローマ帝国概念を重視した。その法的根拠であるローマ法を純粋なものに還し、そこから導かれた法理論によって近代ドイツに相応しい法体系を導くべしとした。ゲルマン民族古来のゲルマン法の価値を認めず、それが混じった中世ローマ法を、「文化的に劣った時代の単なる無知と愚鈍の産物」として排除しようとしたのである。 これに対しては、ドイツ民族の根幹にあるゲルマン民族の法であるゲルマン法こそが真の民族精神の発露であり、ローマ法こそ廃棄すべき外来法であるとする意見が台頭し、サヴィニーらのロマニステンとこれに反対するゲルマニステンに分裂することとなった。 サヴィニーの弟子のベルンハルト・ヴィントシャイトは、パンデクテン体系と呼ばれる法体系を集大成し、ドイツで初めての統一法典である1896年のドイツ民法典で採用されることになった。以後、ドイツ歴史法学派は法学志向と法制史志向に分裂して解体していった。 国外においてもイギリスのメイン（en）のように民族精神観念を否定した法制史の確立が図られていった。 後に民族精神の強調が偏狭な民族主義と結びつき、ドイツにおいてはナチズムと結びつくなどの問題点を抱えることとなった。 (ja)
- Historyczna szkoła prawa – XIX wieczny nurt niemieckiej filozofii i nauki prawa. Sprzeciwiał się projektom kodyfikacji prawa, akcentując historyczną istotę zjawisk prawnych i ich związki z organicznie rozwijającym się narodem. Jego głównymi przedstawicielami są Friedrich Carl von Savigny, oraz Gustav von Hugo. (pl)
- Den historiska skolan är en konservativ rättsfilosofisk teori som uppstod under romantiken, som en reaktion mot den förnuftsbaserade naturrättsläran. Upplysningstiden och det politiska omvälvningarna vid franska revolutionen var även faktorer som bidrog till att den historiska skolan grundades.Till den historiska skolan förs ibland även likartade teorier från andra discipliner, som också går under det gemensamma namnet historism. Historiska skolan bygger på en rättspositivistisk syn. Slutsatsen var att den kunskap vi kan finna är den som finns här och nu. Skolan konstaterade att det inte går att finna absoluta, eviga sanningar. Däremot konstaterade den historiska skolan att det går att avgöra den positiva rättens ståndaktighet. Detta skulle ske genom studier av historien. Den historiska skolan är rättsgenetisk, alltså organisk. Med detta menas att den har ett organiskt synsätt på rätten. För att förstå framtiden måste man enligt den historiska skolan studera historien, eftersom rätten utvecklas konstant. Genom att studera vilka rättsliga uttryck som bestått över lång tid kan man därmed även till viss del förutse framtiden. Framför allt bygger den historiska skolan på uppfattningen om historien som organisk och har i detta sprungit fram ur Herders filosofi. Den förste företrädaren för den historiska skolan var Gustav Hugo, men som den historiska skolans främste sagesman brukar Friedrich Carl von Savigny (1779–1861) sättas, och dennes programskrift Vom Beruf unser Zeit für Gesetzbegung und Rechtwissenschaft. Savigny ansåg att rätten inte kan filosoferas fram, utan att den är skapad av tradition, det vill säga sedvänja. Från sedvänja formas genom rättsvetenskapsmännen till vetenskap. I och med detta avvisade han att rätten skulle vara universell och evig. Juristens sak, enligt den historiska skolan, var därmed inte att med sitt förnuft finna vad det rätta var, utan att istället utröna folkmedvetandets uppfattning om det rätta. Ett sådant folkmedvetande (allmänna rättsmedvetandet) skilde sig åt från ett land till ett annat. Savigny ansåg att domaren skulle använda sig av det så kallade dubbelförståelsen för att finna gällande rätt. Det innefattar att söka efter det allmänna rättsmedvetandet (rättsförhållandeperspektivet) och den legala grunden, doktrin (rättsinstitutsperspektivet) och genom tolkning av dessa finna gällande rätt. Savigny menade att rätten på så vis blir förutsägbar och likvärdig för alla. (sv)
- Историческая школа права — течение в юриспруденции первой половины XIX века. Зародилось и получило наибольшую известность в Германии. (ru)
- A Escola Histórica do Direito foi uma escola de pensamento jurídico - precursora do positivismo normativista que apareceria com a Jurisprudência dos conceitos - que surgiu nos territórios alemães no início do século XIX e exerceu forte influência em todos os países de tradição romano-germânica. A Escola Histórica do Direito, fortemente influenciada pelo romantismo, partia do pressuposto de que as normas jurídicas seriam o resultado de uma evolução histórica e que a essência delas seria encontrada nos costumes e nas crenças dos grupos sociais. Empregando a terminologia usada por essa escola jurídico-filosófica, o Direito, como um produto histórico e uma manifestação cultural, nasceria do "espírito do povo" (em alemão: Volksgeist). Nas palavras de Friedrich Carl von Savigny o Direito teria suas origens "nas forças silenciosas e não no arbítrio do legislador". A Escola histórica do Direito surgiu como oposição ao jusnaturalismo iluminista, que considerava o Direito como um fenômeno independente do tempo e do espaço e cujas bases seriam encontradas na razão e na natureza das coisas. (pt)
- 历史法学派（Die historische Rechtsschule，或die geschichtliche Schule der Rechtswissenschaft）是十九世纪初兴起于德意志地区的一个法学流派。其产生背景是古典主义思潮对近代自然法和思潮的反动，强调法本身所具有的历史规定性。 这一学派由萨维尼创立。萨维尼主张，法的发展只能追溯到（Volksgeist）那里。民族精神概念来自于黑格尔对其世界历史的观点的阐述。历史法学派的基本主张是：法（Recht）并非由立法者随意创制，而是作为民族意识中鲜活的信念——如同民族的语言、道德、风俗——被把握的。诚然，这种法信念也为立法者所颁布出来，但其发展和变化却深深植根于历史，是随着时代的变幻而有机发展的。因此，民族在实践中对法的不断变化的需求就成为了这种法信念的承担者。在这种发展不息的法体系中，法学家阶层被赋予了出任民族法意识之代表的任务，他们负责对现行法进行学术加工，将之呈现出来，并对之加以适用。 (zh)
- Істори́чна шко́ла пра́ва — напрям у правовій думці, що виник наприкінці XVIII ст. в Німеччині. У першій половині XIX століття цей напрям набуває широкої популярності і впливу. В центрі уваги представників цього напряму було питання про виникнення та історичний розвиток права. Засновником історичної школи права є Густав Гуго (1764–1844) — професор Ґетінгенського університету. Його основною працею є «Підручник природного права, як філософії позитивного права, а особливо — приватного права». Послідовником і продовжувачем його був Фрідріх-Карл фон Савін'ї (1779–1861), головними працями якого є: «Право володіння» та шеститомна «Система сучасного римського права». Останнім, найбільш яскравим представником цього напряму є Георг Фрідріх Пухта (1798–1846). Його головні праці: «Звичаєве право» та «Курс інституцій». Представники цього напряму вважали, що для правильного розуміння і розвитку державно-правових явищ визначальне значення має вивчення та осмислення їхнього історичного розвитку. В центрі уваги історичної школи права, яка виникла і розвивалася, як своєрідна реакція на Велику французьку революцію, були проблеми історії, традицій і, головне, саме поняття народу. Базовим було поняття народу та народного духу, або духу історії. У розумінні представників історичної школи права, народ — це єдність окремих осіб, яка базується на органічних зв'язках між станами та групами суспільства. Дух народу виростає з традиції і виробляється упродовж віків. Саме тому він є визначальним у правотворчих процесах. З поняттям народу тісно пов'язаний антиіндивідуалізм, характерний для представників цього напряму правової думки. Спершу в історії формувався народ і тільки згодом на його основі витворювалися стани та права особи. Людина є «продуктом» середовища, тієї цілості, яка витворила і охоплює його, тобто народу. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- The German Historical School of Jurisprudence is a 19th-century intellectual movement in the study of German law. With Romanticism as its background, it conceived of law as the organic expression of a national consciousness (Volksgeist). It stood in opposition to an earlier movement called Vernunftrecht (Rational Law). (en)
- 역사법학(歷史法學)은 19세기 초에, 그때까지 지배적이었던 합리주의적 자연법론의 비역사적·추상적 사변(思辨)과 그것이 내세우는 확고 불변의 법원리를 입법에 의하여 고정화시키려던 절대주의적 권력에 대항해서 법률학의 혁신에 의하여 법률생활의 개선을 도모하려는 학파를 말하며 사비니를 창시자로 한다. 역사법학은 법이 유기적 발전을 이루는 것이며, 역사적으로 규정되어 있다는 점을 중시해서 법률학에서 역사적 연구의 불가결성을 강조하였다. 그러나 역사법학파의 사람들은 그 고전적·인문주의적 교양이념 때문에 역사적 소재를 로마법에서 구하고, 또한 법형성의 담당을 ― 법을 민족정신의 표현으로 봄에도 불구하고 ― 현실의 국민전체가 아니고 법조계급(法曹階級)에서 구한 까닭에, 역사법학에 있어서 법이란 로마법을 바탕으로 하여 전문법조가 학문적으로 ― 이론적·체계적으로 ― 구성된 것이며, 법률학이란 이론적 체계의 구성을 임무로 하게 되었다. (ko)
- Historyczna szkoła prawa – XIX wieczny nurt niemieckiej filozofii i nauki prawa. Sprzeciwiał się projektom kodyfikacji prawa, akcentując historyczną istotę zjawisk prawnych i ich związki z organicznie rozwijającym się narodem. Jego głównymi przedstawicielami są Friedrich Carl von Savigny, oraz Gustav von Hugo. (pl)
- Историческая школа права — течение в юриспруденции первой половины XIX века. Зародилось и получило наибольшую известность в Германии. (ru)
- 历史法学派（Die historische Rechtsschule，或die geschichtliche Schule der Rechtswissenschaft）是十九世纪初兴起于德意志地区的一个法学流派。其产生背景是古典主义思潮对近代自然法和思潮的反动，强调法本身所具有的历史规定性。 这一学派由萨维尼创立。萨维尼主张，法的发展只能追溯到（Volksgeist）那里。民族精神概念来自于黑格尔对其世界历史的观点的阐述。历史法学派的基本主张是：法（Recht）并非由立法者随意创制，而是作为民族意识中鲜活的信念——如同民族的语言、道德、风俗——被把握的。诚然，这种法信念也为立法者所颁布出来，但其发展和变化却深深植根于历史，是随着时代的变幻而有机发展的。因此，民族在实践中对法的不断变化的需求就成为了这种法信念的承担者。在这种发展不息的法体系中，法学家阶层被赋予了出任民族法意识之代表的任务，他们负责对现行法进行学术加工，将之呈现出来，并对之加以适用。 (zh)
- Die historische Rechtsschule (auch: geschichtliche Schule der Rechtswissenschaft) ist eine wissenschaftsgeschichtliche Lehrströmung der Rechtswissenschaft des 19. Jahrhunderts. Begründet wurde sie 1814/15 von Friedrich Carl von Savigny, der dazu eine schulbildende Programmschrift verfasst hatte und den Berliner Hochschulverkehr maßgeblich seinem Einfluss aussetze, sodass er als ihr herausragender Vertreter gilt, und Karl Friedrich Eichhorn. Vorherrschend umgab sie der Zeitgeist von Frühromantik, Klassizismus und Historismus. (de)
- La escuela histórica del derecho es una corriente doctrinal surgida en Alemania durante el s.XIX, que afirma que el origen del derecho ha de situarse en la evolución histórica de un determinado pueblo, cuyo espíritu se manifestaba originariamente en forma de costumbres y tradiciones. Surge como oposición al movimiento codificador, que pretendía unificar y sistematizar los cuerpos normativos. Tal corriente había sufrido una proyección aun mayor a raíz de la codificación francesa, con el posterior trasplante del Código Civil francés a países y regiones de tradición jurídica distinta. (es)
- 歴史法学（れきしほうがく, 独: Geschichtliche Rechtsschule, 英: Historical jurisprudence）とは、19世紀初頭のドイツを中心に起こった歴史主義を採る歴史法学派（れきしほうがくは）と彼らによる、法の歴史的研究を重要視する法学を指す。後の法制史研究の源流となった。 先駆者として（en）を挙げることも可能であるが、歴史法学派の祖であり完成者とされるのは、サヴィニーである。 当時ドイツでは、ナポレオン時代にフランス民法典が導入されていたが、これは自然法を法典化したものと考えられていた。 これに対しては、ドイツ民族の根幹にあるゲルマン民族の法であるゲルマン法こそが真の民族精神の発露であり、ローマ法こそ廃棄すべき外来法であるとする意見が台頭し、サヴィニーらのロマニステンとこれに反対するゲルマニステンに分裂することとなった。 サヴィニーの弟子のベルンハルト・ヴィントシャイトは、パンデクテン体系と呼ばれる法体系を集大成し、ドイツで初めての統一法典である1896年のドイツ民法典で採用されることになった。以後、ドイツ歴史法学派は法学志向と法制史志向に分裂して解体していった。 国外においてもイギリスのメイン（en）のように民族精神観念を否定した法制史の確立が図られていった。 (ja)
- Per Scuola storica va intesa la scuola giuridica, profondamente influenzata dal romanticismo, fondata da Friedrich Carl von Savigny.Essa criticò sia il giusnaturalismo che il positivismo. La critica al giusnaturalismo riguardava la sua astrattezza, in quanto il diritto naturale sembrava volersi discostare da una visione storicistica affermando la validità universale di princìpi eterni ed immutabili. (it)
- A Escola Histórica do Direito foi uma escola de pensamento jurídico - precursora do positivismo normativista que apareceria com a Jurisprudência dos conceitos - que surgiu nos territórios alemães no início do século XIX e exerceu forte influência em todos os países de tradição romano-germânica. A Escola histórica do Direito surgiu como oposição ao jusnaturalismo iluminista, que considerava o Direito como um fenômeno independente do tempo e do espaço e cujas bases seriam encontradas na razão e na natureza das coisas. (pt)
- Den historiska skolan är en konservativ rättsfilosofisk teori som uppstod under romantiken, som en reaktion mot den förnuftsbaserade naturrättsläran. Upplysningstiden och det politiska omvälvningarna vid franska revolutionen var även faktorer som bidrog till att den historiska skolan grundades.Till den historiska skolan förs ibland även likartade teorier från andra discipliner, som också går under det gemensamma namnet historism. (sv)
- Істори́чна шко́ла пра́ва — напрям у правовій думці, що виник наприкінці XVIII ст. в Німеччині. У першій половині XIX століття цей напрям набуває широкої популярності і впливу. В центрі уваги представників цього напряму було питання про виникнення та історичний розвиток права. Засновником історичної школи права є Густав Гуго (1764–1844) — професор Ґетінгенського університету. Його основною працею є «Підручник природного права, як філософії позитивного права, а особливо — приватного права». Послідовником і продовжувачем його був Фрідріх-Карл фон Савін'ї (1779–1861), головними працями якого є: «Право володіння» та шеститомна «Система сучасного римського права». Останнім, найбільш яскравим представником цього напряму є Георг Фрідріх Пухта (1798–1846). Його головні праці: «Звичаєве право» та «К (uk)
|
