| rdfs:comment
| - Yaroslav Ivanovych Pavulyak (Ukrainian: Ярослав Іванович Павуляк; 30 April 1948 – 25 November 2010), also known as "Jaroslav Pavuliak", was a Ukrainian poet. (en)
- Ярослав Иванович Павуляк (укр. Ярослав Іванович Павуляк, 30 апреля 1948, с. Настасов Тернопольского района Тернопольской области Украина — 25 ноября 2010, Тернополь) — украинский поэт и общественный деятель. Член Национального союза писателей Украины и Союза украинских писателей Словакии. (ru)
- Яросла́в Іва́нович Павуля́к (30 квітня 1948, с. Настасів Тернопільського району Тернопільської області — 25 листопада 2010) .Ярослав Павуляк — український поет-шістдесятник, член Національної спілки письменників України та Словаччини, народився 30 квітня 1948 року у селищі Настасів Тернопільського району Тернопільської області. Майбутній поет закінчив середню школу у Настасові, після чого продовжив навчання у Львівському училищі прикладного мистецтва імені Івана Труша. Після його закінчення у 1971 році Ярослав працював у Львівській картинній галереї та науково-реставраційних майстернях. Також поет навчався на філологічному факультеті у Чернівецькому університеті, але не закінчив тут своє навчання через вигнання по причині пропаганди націоналізму. Причиною цього стало його зачитування се (uk)
|
| has abstract
| - Yaroslav Ivanovych Pavulyak (Ukrainian: Ярослав Іванович Павуляк; 30 April 1948 – 25 November 2010), also known as "Jaroslav Pavuliak", was a Ukrainian poet. (en)
- Ярослав Иванович Павуляк (укр. Ярослав Іванович Павуляк, 30 апреля 1948, с. Настасов Тернопольского района Тернопольской области Украина — 25 ноября 2010, Тернополь) — украинский поэт и общественный деятель. Член Национального союза писателей Украины и Союза украинских писателей Словакии. (ru)
- Яросла́в Іва́нович Павуля́к (30 квітня 1948, с. Настасів Тернопільського району Тернопільської області — 25 листопада 2010) .Ярослав Павуляк — український поет-шістдесятник, член Національної спілки письменників України та Словаччини, народився 30 квітня 1948 року у селищі Настасів Тернопільського району Тернопільської області. Майбутній поет закінчив середню школу у Настасові, після чого продовжив навчання у Львівському училищі прикладного мистецтва імені Івана Труша. Після його закінчення у 1971 році Ярослав працював у Львівській картинній галереї та науково-реставраційних майстернях. Також поет навчався на філологічному факультеті у Чернівецькому університеті, але не закінчив тут своє навчання через вигнання по причині пропаганди націоналізму. Причиною цього стало його зачитування серед студентів «щоденника» Василя Симоненка. У 1972 році Ярослав поступив у Кам'янець-Подільський педагогічний інститут на філологічний факультет, звідки теж був відрахований по причині «буржуазного націоналізму» [14, с. 7]. Ярослав палко захоплювався постаттю Тараса Шевченка. Любов до українського Кобзаря у нього зародилась від батька, який на час дитинства хлопця був бібліотекарем «Просвіти». На час навали московських більшовиків він заховав частину українську книг у своєму будинку. Саме батько давав читати Ярославу заборонений на той час «Кобзар». Батько Ярослава, через свій патріотизм відбув 10 років у Сибірі. Павуляк глибоко пізнавав творчість Шевченка, саме його поезії надихали хлопця до поетичної творчості. Дослідники життя Ярослава згадують момент з його шкільних років, коли на уроці російської літератури у 9-му класі вчителька сказала, що якби не було Герцена, Чернишевського і Добролюбова, то не було б і Тараса Шевченка, то хлопець різко висловив свій протест: «Та як ви смієте так принижувати святе ім'я Тараса Шевченка? Та він на три голови вищий від ваших Герценів!» [15, с. 8]. Ще з дитинства хлопець виявляв зацікавлення щодо історії України, він збирав інформацію про воїнів УПА, збирав український фольклор. Ярослав Павуляк любив читати книгу Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» [5, с. 5]. Ярослав Павуляк був об'єктом переслідування КДБ через встановлення у рідному селі пам'ятника Тарасу Шевченку у 1969 році. Перш ніж його поставити, хлопець хотів отримати дозвіл від місцевої влади, але вона дала відмову. Після цього Ярослав із друзями вночі встановили бюст Шевченка та біля погруддя вимурували стіну на якій зобразили жінку з дитиною на руках — символ матері-України — й написали слова Т. Шевченка: «…І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі…». Зразу ж, на наступний день після встановлення пам'ятника, до Павуляка в дім приїхали кадебісти та здійснили обшук у його речах та влаштували допит. Але їм не вдалося заарештувати Ярослава, адже місцева влада підтвердила, що напередодні він звертався за дозволом на встановлення. Про цю подію було повідомлено в ефірі радіо «Свобода». Після цього кадебісти не давали спокою Павуляку, періодично вони продовжували допити, пробували підкупити обіцянками про хорошу роботу, але їм не вдалось, і вони надалі пильно продовжували слідкувати за ним [1, с. 133]. У 1973 році він був змушений виїхати у Москву, де приступив на навчання до Літературного інституту імені Горького. Навіть у Москві він продовжував пропагувати українську думку. КДБ прагнуло і тут не дати Ярославу довчитись, вони весь час шукали підстав для його відрахування. Коли Павуляк дізнався про це сказав, що підпалить себе на Красній Площі, та оголосить пред тим через що він так вчиняє [6, с. 6]. У 1978 році після його закінчення виїхав у Братиславу, де з 1979 року працював у Словацькому літературному агентстві. Саме там він одружився, але його подружнє життя тривало не довго, адже у сім'ї були різні погляди на життя, як казав Ярослав, через те, що вони були різних національностей. У Словаччині Павуляк займався перекладом словацьких та чеських творів, написанням власних віршів. Згодом Ярослав одружився з українкою, колишньою жителькою Львова, але продовжував жити на чужині. У Братиславі Я. Павуляк став членом Спілки українських письменників Словаччини [24, с. 8]. З 1991 року, коли проголосили незалежність України, Павуляк повернувся в Україну та працював завідувачем Тернопільського історико-меморіального музею політичних в'язнів. Саме тут він працював до самої смерті, до 25 листопада 2010 року. Під час роботи у музеї Ярослав Павуляк зробив значний внесок у виховання національної свідомості. В той же час він продовжував свою поетичну творчість. У 1993 році побачила світ його перша збірка поезій «Блудний лебідь», друга — «Могила на конях» — вийшла 1999-го, а «Дорога додому» — 2009-го року. У 1999 році Павуляк став членом Національної спілки письменників України [17, с. 3]. (uk)
|
![[RDF Data]](/fct/images/sw-rdf-blue.png)
![[cxml]](/fct/images/cxml_doc.png)
![[csv]](/fct/images/csv_doc.png)
![[text]](/fct/images/ntriples_doc.png)
![[turtle]](/fct/images/n3turtle_doc.png)
![[ld+json]](/fct/images/jsonld_doc.png)
![[rdf+json]](/fct/images/json_doc.png)
![[rdf+xml]](/fct/images/xml_doc.png)
![[atom+xml]](/fct/images/atom_doc.png)
![[html]](/fct/images/html_doc.png)
