| rdfs:comment
| - Daniel al-Kumisi (? in Damagan, Tabaristan – 946, in Jerusalem) was one of the most prominent early scholars of Karaite Judaism. He flourished at the end of the ninth or at the beginning of the tenth century. He was a native of Damagan, the capital of the province of Qumis, in the former state of Tabaristan, (present-day Semnan province of Iran), as is shown by his two surnames, the latter of which is found only in Qirqisani. His attitude to Anan ben David and his violent opposition to the Ananites (i.e., the first Karaites, Anan's followers and immediate successors) are characteristic of his place in Karaism. At first he esteemed Anan highly, calling him rosh hamaskilim ("chief of the scholars"); but later he despised him and called him rosh ha-kesilim ("chief of the fools"). Nevertheless (en)
- Даніель аль-Кумісі (Дамаган, Табаристан – 946, Єрусалим) - одини з найвидатніших ранніх вчених караїмізму. Розквіт його активності припав на кінець ІХ або на початку Х століття. Він був вихідцем з Дамагана, столиці провінції Куміс, колишньої держави Табаристан (сучасна провінція Семнан Ірану), про що свідчать два його прізвища, остання з яких є лише в Кіркісані. Його ставлення до Анана бен Давида та його жорстокий спротив ананітам (тобто першим караїмам, послідовникам і безпосереднім наступникам Анана) характерні для його місця в караїзмі. Спочатку він високо цінував Анана, називаючи його рош хамаскілімом ("шефом вчених"); але пізніше він зневажав його і називав рош ха-кесілімом ("начальником дурнів"). Проте думки Даниїла караїми поважали. (uk)
|
| has abstract
| - Daniel al-Kumisi (? in Damagan, Tabaristan – 946, in Jerusalem) was one of the most prominent early scholars of Karaite Judaism. He flourished at the end of the ninth or at the beginning of the tenth century. He was a native of Damagan, the capital of the province of Qumis, in the former state of Tabaristan, (present-day Semnan province of Iran), as is shown by his two surnames, the latter of which is found only in Qirqisani. His attitude to Anan ben David and his violent opposition to the Ananites (i.e., the first Karaites, Anan's followers and immediate successors) are characteristic of his place in Karaism. At first he esteemed Anan highly, calling him rosh hamaskilim ("chief of the scholars"); but later he despised him and called him rosh ha-kesilim ("chief of the fools"). Nevertheless, Daniel's opinions were respected by the Karaites. Daniel later immigrated to Jerusalem, and founded the order of the "Mourners of Zion." He may have built the oldest Karaite Synagogue, which is located in Jerusalem. Espousing proto-Zionist views, he urged his fellow Karaites to return to Israel, and called those who opposed doing so "fools who draw the Lord's wrath" in his Epistle to the Diaspora. As regards Daniel's theories, he denied that speculation could be regarded as a source of knowledge, and, probably in accordance with this tenet, he maintained, in opposition to Anan, the principle that the Biblical laws must not be interpreted allegorically, nor explained contrary to the simple text (see below). He evinces little regard for science, as, for instance, when he asserts that it is forbidden to determine the beginning of the new moon by calculation, after the manner of the Rabbis, because such calculations are condemned like astrology, and the practise of them is threatened with severe punishment, according to Isaiah xlvii. 13–14. Yet Daniel himself, in his commentary to Leviticus xxvi., indulges in long reflections on the theodicy and on the suffering of the pious. His conception of the angels, also, is most extraordinary. He says that wherever "mal'akhim" (angels) are mentioned in the Bible, the designation does not refer to living, speaking beings who act as messengers, but to forces of nature, as fire, fog, winds, etc., by means of which God performs His works (compare Maimonides, "Moreh," ii. 6). This may be due to the influence of the Sadducees (who also denied the existence of angels; compare Acts xxiii. 8), in view of the fact that works circulated among the earlier Karaites named after Zadok and containing Sadducee opinions. (en)
- Даніель аль-Кумісі (Дамаган, Табаристан – 946, Єрусалим) - одини з найвидатніших ранніх вчених караїмізму. Розквіт його активності припав на кінець ІХ або на початку Х століття. Він був вихідцем з Дамагана, столиці провінції Куміс, колишньої держави Табаристан (сучасна провінція Семнан Ірану), про що свідчать два його прізвища, остання з яких є лише в Кіркісані. Його ставлення до Анана бен Давида та його жорстокий спротив ананітам (тобто першим караїмам, послідовникам і безпосереднім наступникам Анана) характерні для його місця в караїзмі. Спочатку він високо цінував Анана, називаючи його рош хамаскілімом ("шефом вчених"); але пізніше він зневажав його і називав рош ха-кесілімом ("начальником дурнів"). Проте думки Даниїла караїми поважали. Пізніше Даніель іммігрував до Єрусалиму і заснував орден "Сільських оплакувачів". Можливо, він побудував найстарішу караїмську синагогу, яка знаходиться в Єрусалимі. Закріплює протосіоністичні погляди, він закликав своїх прихильників-караїмів, щоб повернутися до Ізраїлю, і назвав тих, хто виступав проти «дурні, які залучають гнів Господа» в своєму посланні до діаспори. Щодо теорій Даниїла, він заперечував, що спекуляції можна розглядати як джерело знань, і, мабуть, відповідно до цього положення, він стверджував, на противагу Анану, принцип, згідно з яким біблійні закони не повинні тлумачитися алегорично і не пояснюватися навпаки до простого тексту. Він мало поважає науку, як, наприклад, коли він стверджує, що забороняється визначати початок нового Місяця обчисленням, як це робить рабин, оскільки такі обчислення засуджуються, як астрологія, і їх практика загрожує суворим покаранням, за словами Ісаї XLVII. 13–14. І все-таки сам Даниїл у своєму коментарі до Книги Левита xxvi. віддається довгим роздумам про теодицею та страждання благочестивих. Його концепція ангелів також є надзвичайною. Він говорить, що скрізь, де в Біблії згадуються "мал'ахіми" (ангели), позначення стосується не живих, здатних говорити істот, які діють як посланці, а сили природи, як вогонь, туман, вітри тощо. Тобто засоби, за допомогою яких Бог виконує Свої справи (порівняйте Маймоніда, "Море", ii. 6). Це може бути пов’язано з впливом садукеїв (які також заперечували існування ангелів; порівняйте Дії апостолів xxiii. 8), з огляду на той факт, що твори циркулювали серед попередніх караїмів імені Садока і містять думки садукеїв. (uk)
|
![[RDF Data]](/fct/images/sw-rdf-blue.png)
![[cxml]](/fct/images/cxml_doc.png)
![[csv]](/fct/images/csv_doc.png)
![[text]](/fct/images/ntriples_doc.png)
![[turtle]](/fct/images/n3turtle_doc.png)
![[ld+json]](/fct/images/jsonld_doc.png)
![[rdf+json]](/fct/images/json_doc.png)
![[rdf+xml]](/fct/images/xml_doc.png)
![[atom+xml]](/fct/images/atom_doc.png)
![[html]](/fct/images/html_doc.png)