| rdfs:comment
| - 中央砲郭艦(ちゅうおうほうかくかん 英:Central battery ship)とは、1860年代の装甲艦の一種であり、従来のフリゲートのように舷側全体に多数の砲を配置するのではなく、艦体中央部に大型の砲を集中して搭載した艦である。 (ja)
- The central battery ship, also known as a centre battery ship in the United Kingdom and as a casemate ship in European continental navies, was a development of the (high-freeboard) broadside ironclad of the 1860s, given a substantial boost due to the inspiration gained from the Battle of Hampton Roads, the first battle between ironclads fought in 1862 during the American Civil War. One of the participants was the Confederate casemate ironclad CSS Virginia, essentially a central battery ship herself, albeit a low-freeboard one. The central battery ships had their main guns concentrated in the middle of the ship in an armoured citadel. The concentration of armament amidships meant the ship could be shorter and handier than a broadside type like previous warships. In this manner the design co (en)
- O navio de bateria central, também conhecido como navio de bateria de centro no Reino Unido e como navio casamata nas marinhas continentais europeias, foi um desenvolvimento dos encouraçados altos (borda livre) da década de 1860, que recebeu um impulso substancial devido à inspiração que ganhou na Batalha de Hampton Roads, a primeira batalha entre encouraçados travada em 1862 durante a Guerra Civil Americana. Um dos participantes foi o navio casamata confederado CSS Virginia, essencialmente uma navio de bateria central, embora uma de borda livre baixa. Os navios de bateria centrais tinham os seus canhões principais concentrados no meio do navio numa cidadela blindada. A concentração de armamento no meio dos navios significava que o navio poderia ser mais curto e mais prático do que os navi (pt)
- Панцерник з центральною батареєю (у Великій Британії — корабель з центральною батареєю, у європейських флотах — казематний панцерник) — тип панцерника (з високим надводним бортом) для бортової стрільби, розроблений у 1860-х. Поштовхом розвитку таких панцерників стала битва на рейді Гемптон-Роудс, де відбулася перша битва між броненосцями у 1862 під час громадянської війни у США. Одним з учасників битви став казематний панцерник Конфедерації CSS Virginia, який по суті є кораблем центральною батареєю, хоча і з низьким надводним бортом. Панцерники з центральною батареєю мали встановлені гармати в центрі корабля у броньованій цитаделі. Розташування озброєння в центрі корабля дозволило робити кораблі коротшими і зручнішими ні поперед. Таким чином можна було збільшити товщину броні в обмеженій п (uk)
|
| has abstract
| - The central battery ship, also known as a centre battery ship in the United Kingdom and as a casemate ship in European continental navies, was a development of the (high-freeboard) broadside ironclad of the 1860s, given a substantial boost due to the inspiration gained from the Battle of Hampton Roads, the first battle between ironclads fought in 1862 during the American Civil War. One of the participants was the Confederate casemate ironclad CSS Virginia, essentially a central battery ship herself, albeit a low-freeboard one. The central battery ships had their main guns concentrated in the middle of the ship in an armoured citadel. The concentration of armament amidships meant the ship could be shorter and handier than a broadside type like previous warships. In this manner the design could maximize the thickness of armour in a limited area while still carrying a significant broadside. These ships meant the end of the armoured frigates with their full-length gun decks. In the UK, the man behind the design was the newly appointed Chief Constructor of the Royal Navy, Edward James Reed. The previous Royal Navy ironclad designs, represented by HMS Warrior, had proven to be seaworthy, fast under power and sail, but their armour could be easily penetrated by more modern guns. The first central battery ship was HMS Bellerophon of 1865. Great Britain built a total of 18 central battery ships before turrets became common on high-freeboard ships in the 1880s. The second British central battery ship, HMS Hercules, served as model for the Austrian navy, starting with their first design SMS Lissa (6,100 tons) designed by Josef von Romako and launched in 1871. The Austrian SMS Kaiser—not to be confused with German Kaiser—was built along a similar design, although the hull had been converted from a wooden ship, and it was slightly smaller (5,800 tons). The Austrian central battery design was pushed further with SMS Custoza (7,100 tons) and SMS Erzherzog Albrecht (5,900 tons), which had double-decked casemates; after studying the Battle of Lissa, Romako designed these so more guns could shoot forward. Three older broadside ironclads of the Kaiser Max class (3600 tons: Kaiser Max, Don Juan D'Austria and Prinz Eugen) were also officially "converted" to casemate design, although they were mostly built from scratch. The largest design yet was Tegetthoff, later renamed to Mars when the new dreadnought battleship Tegetthoff was commissioned. The Austrian records distinguish between the category of older broadside ironclads and the newer designs using the words Panzerfregatten (armoured frigates) and respectively Casemattschiffe (casemate ships). The Imperial Russian Navy had built one central battery ironclad, Kniaz Pozharsky (Russian: Князь Пожарский), in 1864. It carried eight Obukhov 9-inch (229 mm) breech-loading guns, and was the first Russian armoured ship to venture out to the Pacific. The German navy had two large casemate ships (about 8800 tons) of the Kaiser class built in UK shipyards. The first ironclad of the Greek navy, Vasilefs Georgios (1867), was also built in the UK; at 1700 tons, it was a minimalist casemate design having only two large 9in guns, and two small 20-pounders. The Italians had three casemate ships built, Venezia, converted from broadside during construction, and the two Principe Amedeo-class ironclads. Chile also bought two from the United Kingdom: Blanco Encalada and Almirante Cochrane. The disadvantage of the centre-battery was that, while more flexible than the broadside, each gun still had a relatively restricted field of fire and few guns could fire directly ahead. The centre-battery ships were soon succeeded by turreted warships. (en)
- 中央砲郭艦(ちゅうおうほうかくかん 英:Central battery ship)とは、1860年代の装甲艦の一種であり、従来のフリゲートのように舷側全体に多数の砲を配置するのではなく、艦体中央部に大型の砲を集中して搭載した艦である。 (ja)
- O navio de bateria central, também conhecido como navio de bateria de centro no Reino Unido e como navio casamata nas marinhas continentais europeias, foi um desenvolvimento dos encouraçados altos (borda livre) da década de 1860, que recebeu um impulso substancial devido à inspiração que ganhou na Batalha de Hampton Roads, a primeira batalha entre encouraçados travada em 1862 durante a Guerra Civil Americana. Um dos participantes foi o navio casamata confederado CSS Virginia, essencialmente uma navio de bateria central, embora uma de borda livre baixa. Os navios de bateria centrais tinham os seus canhões principais concentrados no meio do navio numa cidadela blindada. A concentração de armamento no meio dos navios significava que o navio poderia ser mais curto e mais prático do que os navios mais largos ou compridos, como os navios de guerra anteriores. Desta forma, o projecto poderia maximizar a espessura da armadura numa área limitada, ao mesmo tempo em que carregava uma lateral significativa. Esses navios significaram o fim das fragatas blindadas construídas com um convés repleto de canhões. No Reino Unido, o homem por trás do projeto foi o recém-nomeado Construtor Chefe da Marinha Real, Edward James Reed. Os designs ironclad anteriores da Marinha Real, representados pelo HMS Warrior, provaram ser navegáveis, rápidos sob o poder e a vela, mas sua armadura poderia ser facilmente penetrada por armas mais modernas. O primeiro navio-bateria central foi o HMS Bellerophon de 1865. A Grã-Bretanha construiu um total de 18 navios-bateria centrais antes que as torres se tornassem comuns em navios de borda-livre alta na década de 1880. O segundo navio-bateria central britânico, HMS Hercules, serviu de modelo para a marinha austríaca, começando com seu primeiro projeto SMS Lissa (6 100 toneladas) projetado por Josef von Romako e lançado em 1871. O austríaco SMS Kaiser - não deve ser confundido com o alemão Kaiser - foi construído ao longo de um projeto semelhante, embora o casco tivesse sido convertido de um navio de madeira e fosse um pouco menor (5 800 toneladas). O projeto da bateria central austríaca foi levado adiante com SMS Custoza (7 100 toneladas) e SMS Erzherzog Albrecht (5 900 toneladas), que tinham casamatas de dois andares; depois de estudar a , Romako projetou essas armas para que mais armas pudessem disparar. Três couraçados mais velhos da classe Kaiser Max (3 600 toneladas: Kaiser Max, Don Juan D'Austria e Prinz Eugen ) também foram oficialmente "convertidos" para o design casamata, embora tenham sido construídos principalmente do zero. O maior projeto já foi Tegetthoff, mais tarde renomeado para Marte quando o novo encouraçado Tegetthoff foi comissionado. Os registros austríacos distinguem entre a categoria dos mais antigos ironclads broadside e os designs mais recentes usando as palavras Panzerfregatten (fragatas blindadas) e respectivamente Casemattschiffe (navios casamata). A marinha alemã tinha dois grandes navios casamata (cerca de 8 800 toneladas) da classe Kaiser construídos em estaleiros do Reino Unido. O primeiro couraçado da marinha grega, Vasilefs Georgios (1867), também foi construído no Reino Unido; com 1 700 toneladas, era um design de casamata minimalista com apenas duas grandes armas de 9 polegadas e duas pequenas de 20 libras. Os italianos mandaram construir três navios casamatas, o Venezia, convertido do costado durante a construção, e os dois couraçados da classe Príncipe Amedeo. Chile também comprou dois do Reino Unido: Blanco Encalada e Almirante Cochrane. A desvantagem da bateria central era que, embora mais flexível do que a lateral, cada arma ainda tinha um campo de tiro relativamente restrito e poucos canhões podiam disparar diretamente à frente. Os navios de bateria central logo foram sucedidos por navios de guerra com torres. (pt)
- Панцерник з центральною батареєю (у Великій Британії — корабель з центральною батареєю, у європейських флотах — казематний панцерник) — тип панцерника (з високим надводним бортом) для бортової стрільби, розроблений у 1860-х. Поштовхом розвитку таких панцерників стала битва на рейді Гемптон-Роудс, де відбулася перша битва між броненосцями у 1862 під час громадянської війни у США. Одним з учасників битви став казематний панцерник Конфедерації CSS Virginia, який по суті є кораблем центральною батареєю, хоча і з низьким надводним бортом. Панцерники з центральною батареєю мали встановлені гармати в центрі корабля у броньованій цитаделі. Розташування озброєння в центрі корабля дозволило робити кораблі коротшими і зручнішими ні поперед. Таким чином можна було збільшити товщину броні в обмеженій площині, у той час зберігаючи можливість бортового залпу. Ці кораблі закінчили епоху броньованих фрегатів з гарматною палубою по всій довжині. У Великій Британії людиною, яка створила корабель подібної конструкції, став головний конструктор Королівських ВМС Едвард Джеймс Рід. Попередній панцерним Королівських ВМС, HMS Warrior, довів свою мореплавність, швидку ходу під парою та вітрилами, але його броня легко пробивалася більш сучасними гарматами. Першим кораблем з центральною батареєю став HMS Bellerophon у 1865. Велика Британія побудувала загалом 18 панцерників з центральною батареєю до появи гарматних башт, які стали використовувати на кораблях з високими надводними бортами у 1880-х. Другим британським кораблем з центральною батареєю став HMS Hercules, який став зразком для австрійського флоту, які розробили на його основі свій перший казематний броненосець «Лісса» (6100 тонн), створений Йозефом фон Ромако і спущений на воду в 1871 році. Австрійський «Кайзер» не треба плутати з німецьким Kaiser: був схожим за конструкцією, крім того корабель було перероблено з дерев'яного корабля, і він був дещо менший (5800 тонн). Подальшим розвитком австрійських панцерників з центральною батареєю стали «Кустоца» (7100 тонн) та «Ерцгерцог Альбрехт» (5900 тонн), які мали двопалубні каземати; після битви біля Лісси, Ромако розробив нову конструкцію, де вперед було спрямовано більше гармат. Три старі броненосці з бортовим залпом «Кайзер Макс» (3600 тонн: «Кайзер Мах», «Дон Хуан де Аустрія» та «Принц Ойген») були також офіційно «перероблені» на казематні, хоча вони загалом були побудовані з нуля. Найбільшим був «Тегетгофф», пізніше отримав назву Mars коли було спущено новий дредноут Tegetthoff. У австрійських записах відрізняють категорії старих панцерників з бортовим залпом та новими конструкціями словами Panzerfregatten (броньовані фрегати) та відповідно Casemattschiffe (казематні кораблі). Німецький флот мав два типи казематних кораблів (приблизно 8800 тонн) класу Kaiser, які були побудовані на британських верфях. Перший грецький панцерник, Vasilefs Georgios (1867), було також побудовано у Великій Британії; при водотоннажності 1700 тонн, він був невеликим казематним кораблем з двома 9 дюймовими гарматами і двома малими 20 фунтовими гарматами. Італійці мали три казематних кораблі, Venezia, перероблений з панцерника з бортовим залпом та два панцерники класу Principe Amedeo. Мінусами казематних кораблів, хоча вони були і більш гнучкими у використанні, ніж кораблі з бортовим залпом, кожна гармата все ж мали невеликі кути горизонтального наведення і лише кілька гармат могли стріляти вперед. Казематні кораблі замінили баштові кораблі. (uk)
|
![[RDF Data]](/fct/images/sw-rdf-blue.png)
![[cxml]](/fct/images/cxml_doc.png)
![[csv]](/fct/images/csv_doc.png)
![[text]](/fct/images/ntriples_doc.png)
![[turtle]](/fct/images/n3turtle_doc.png)
![[ld+json]](/fct/images/jsonld_doc.png)
![[rdf+json]](/fct/images/json_doc.png)
![[rdf+xml]](/fct/images/xml_doc.png)
![[atom+xml]](/fct/images/atom_doc.png)
![[html]](/fct/images/html_doc.png)
