| dbo:abstract
|
- Urtin duu (mongolisch Уртын дуу (Urtyn duu) „langes Lied“, chinesisch 长调, Pinyin Chang diao) ist ein mongolischer Kehlkopfgesang in Begleitung einer Pferdekopfgeige. Das Urtin duu ist durch langsame, unbestimmte Rhythmen mit großen Intervallen gekennzeichnet. Die Lieder bestehen aus separaten Strophen ohne Refrain. Der Gesang sollte nicht durch Atempausen unterbrochen werden. Urtin Duu wird bei festlichen Anlässen oder zyklischen Jahreszeremonion vorgetragen, wobei bestimmte Vortragsregeln beachtet werden müssen. Die Nomaden singen aber auch ohne besonderen Anlass, wenn sie in der Steppe unterwegs sind. Das Urtin duu ist ein Dialog mit der weiten Steppe. Es ist seit der Zeit der großen Khane im 13. Jahrhundert nachgewiesen. Man unterscheidet drei Formen:
* das ausgedehnte Urtin duu: es besitzt lange fließende Melodielinien mit falsettierten Passagen
* das gewöhnliche Urtin duu: es hat keine falsettierten Passagen und ist leichter zu singen
* das kurze Urtin duu: es besteht aus Kehrreimen und Kurzversen und hat eine sprunghaft wechselnde Melodie. Im Jahre 2005 wurde das Urtin duu von der UNESCO als Weltkulturerbe eingestuft und auf der Liste des immateriellen Kulturerbes geführt. Das Urtin duu wird auch dann gesungen, wenn eine Kamelstute ihr Neugeborenes ablehnt. Dies wird in dem Film Die Geschichte vom weinenden Kamel aus dem Jahre 2003 gezeigt. Das Urtin duu steht auch im Mittelpunkt des 2008 gedrehten Films . (de)
- El Urtyn duu (traducción: canto largo) es un tipo de canto característico de la música tradicional de Mongolia. Está ampliamente difundida en la Región Autónoma de Mongolia Interior de la República Popular China y la República de Mogolia. El género no es denominado "Canto largo" a causa de que las canciones sean largas (aun cuando varias de ellas lo sean), sino a causa de que cada sílaba del texto es extendida durante un tiempo prolongado. Una canción que dure cuatro minutos puede consistir en solo diez palabras. Los temas líricos dependen del contexto; pueden ser de naturaleza filosófica, religiosa, romántica, o celebratoria, y a menudo utilizan a los caballos como símbolo o tema que se repite a lo largo de la canción. Los mongoles orientales usan por lo general un morin khuur (violín cabeza de caballo) como acompañamiento, a veces con un tipo de flauta autóctona, denominada limbe. Los grupos Oirat de mongoles occidentales por lo general entonan las canciones sin acompañamiento o acompañados por el igil. La característica principal del canto largo son las prolongadas notas tenuto, con vibratos muy modulados en las vocales. Estas notas majestuosas vibrantes denominadas shuranhai la dan al canto su profundo carácter filosófico y de meditación y a menudo expresan los espaciosos valles montañosos y la tranquilidad del alma mongol. Los tres estilos principales de canciones largas son: besreg urtiin duu ("canción larga breve"), urtiin duu y aizam urtiin duu ("canciones largas majestuosas"). Nuevamente, los estilos reflejan la manera en que se entona el shuranhai y otras técnicas vocales, no teniendo ninguna relación con la longitud de la composición. Se cree que el Urtin duu apareció hace unos 2,000 años, existen referencias de él en obras literarias que datan del siglo XIII. En julio del 2004, China expresó su deseo de solicitar conjuntamente con la República de Mongolia que el Urtin duu sea declarado como Patrimonio Cultural de la Humanidad. En el 2005, la Unesco declaró al urtyn duu de Mongolia una de las Obras Maestras del Patrimonio Oral e Intangible de la Humanidad. (es)
- The long song (Mongolian: ᠤᠷᠲᠠ ᠢᠢᠨᠳᠠᠭᠤᠨ, Urtyn duu) is one of the central elements of the traditional music of Mongolia. This genre is called "Long song" not only because the songs are long, but also because each syllable of text is extended for a long duration. A four-minute song may only consist of ten words. Certain long songs such as Uvgin shuvuu khoyor, also known as Jargaltain delger (lit. 'Old man and the Bird') has a length of up to 3 hours if to sing in full length with complete 32 stanzas. Lyrical themes vary depending on context; they can be philosophical, religious, romantic, or celebratory, and often use horses as a symbol or theme repeated throughout the song. Eastern Mongols typically use a Morin khuur (horse-head fiddle) as accompaniment, sometimes with a type of indigenous flute, called limbe. Oirat groups of the Western Mongols traditionally sing long songs unaccompanied or accompanied with the Igil. Mongolian folk long song embraces a comprehensive nature of all national traditions and customs, including history, culture, aesthetics, ethics and philosophy. The main feature of the long song is the shuranhai (prolonged, tenuto notes with deeply modulated vibrato on the vowels). The Mongol aizam long songs are ancient grand songs that possess extensively broad vocal diapason and diverse vocal movement techniques, elaborate singing elements and vocal improvisations such as dan (single) and davkhar (double) shurankhai (tenuto notes with deeply modulated vibrato on the vowels), nugalaa (sharp notes modulated in lower pitch), various vocal ‘soothing’ long-drawns, upward and downward usrelt (tone leaps or sudden transmission to higher or lower tones), tsokhilgo (vocal modulated pulsation), tsatslaga (sprinkling), khayalga (bestrewing or free improvised tone), shigshree (sifting or repeated vocal vibration) and other unique singing techniques. These features give the long song profound philosophical, meditational character, often depicting the spacious mountain valleys and a sense of tranquility, believed to represent the Mongolian soul. Three major styles are identified in long songs: besreg urtyn duu ("minor long song"), suman urtyn duu ("ordinary long song") and aizam urtyn duu ("major' or majestic long songs"). Again, the styles reflect the way of the performance of the shuranhai and other techniques rather than the sizes of the songs. The word ‘Aizam’ comes from the non-lexical vocable of ‘Aya, zee khu’ at the beginning of the grand long song, which features a broad melody with a context of philosophical theme, ceremony and quality of ode, honor, respect or solemnity. The aizam grand long songs are sung in a sequence at the beginning of a ceremony or feast, in accordance with the special ceremonial rules, and constitute the summit of the long songs which test the skills and capability of the singer and morin khuur (horse-headed fiddle) player. (en)
- Les chants longs (mongol bichig : ᠤᠷᠲᠤ ᠶᠢᠨᠳᠠᠭᠤ (mongol classique et mongol de Chine), urtiin duu ou mongol cyrillique (khalkha) : Уртын дуу, urtyn duu) constituent avec les chants courts (Богино дуу ; bogino duu), une des deux formes principales de la musique mongole. (fr)
- オルティンドー（モンゴル語: Уртын дуу、ᠤᠷᠲᠤ ᠶᠢᠨᠳᠠᠭᠤᠤ、Urtyn duu, 日本語ではオルティン・ドーやオルチンドーとも表記）は、モンゴル語で〈長い歌〉という意味の民謡であり、ホーミーと並び遊牧民族モンゴル人を代表する歌唱法である。 特徴として「細かく装飾されたメロディを持つ32連から成る叙情的な民謡」とされ、東京藝術大学のは「非拍節的な自由リズムにもとづく旋律で歌い演奏される」ものと評している。日本の民謡の『追分』や『馬子唄』に非常に似ていると評されることもある。起源は2000年前に遡ると考えられている。 現在でも、モンゴル及び中華人民共和国の内モンゴル自治区の遊牧民のライフスタイルに密接に関連している。ユネスコの無形文化遺産に登録されている。 (ja)
- Urtiin Duu of het lange lied is een van de twee belangrijkste vormen van Mongools gezang, de andere vorm wordt Bogino Duu (het korte lied) genoemd. Urtiin Duu speelt een belangrijke rol in de gemeenschap. Het is een rituele vorm van expressie en wordt geassocieerd met belangrijke vieringen en festiviteiten. Het wordt uitgevoerd tijdens huwelijken, ingebruikname van nieuwe huizen of de geboorte van een kind. Optredens en composities zijn nauw verweven met het leven van Mongoolse nomaden en de voorouderlijke graslanden. Aangenomen wordt dat Urtiin Duu tweeduizend jaar geleden ontstond, het wordt sinds de dertiende eeuw in literaire werken vermeld. Tot de dag van vandaag zijn veel regionale stijlen bewaard gebleven. Sinds de jaren vijftig zorgt urbanisatie en industrialisatie er echter voor dat de nomadische levensstijl verdwijnt. Delen van de graslanden zijn veranderd in woestijn, waardoor vele families wegtrekken. Urtiin Duu wordt niet het lange lied genoemd omdat de liederen lang zijn (dit kan overigens zeker het geval zijn). Delen van teksten worden voor langere tijd aangehouden, een lied van vier minuten kan uit slechts tien woorden bestaan. De liederen kunnen filosofisch, religieus of romantisch zijn en vaak worden paarden gebruikt als symbool of thema. Sinds 2005 staat Urtiin Duu vermeld op de Lijst van Meesterwerken van het Orale en Immateriële Erfgoed van de Mensheid. Oosterse Mongolen gebruiken de morin khuur (een strijkinstrument met spirituele paardenkop, dit instrument staat ook vermeld op de Lijst van Meesterwerken) als begeleiding. Westerse Mongolen maken geen gebruik van instrumenten of gebruiken soms de . (nl)
- Протяжная песня (монг. уртын дуу) — один из ключевых жанров традиционной монгольской музыки. Истоки происхождения протяжной песни находятся в первых протяжных мелодиях перешедших от охоты и собирательства (и от структурированных песен охотников) к скотоводству монголов, что было обусловлено переселением из области Большого Хингана на Монгольское плато. Развитие первых протяжных мелодий в протяжную песню обусловлено сложившимся в итоге этого переселения кочевым образом жизни народа. Есть предположения, что на не имеющих видимых границ просторах степи кочевые монголы использовали для определения расстояния различные звуковые решения, среди которых и протяжные песни. Поэзия в протяжной песне варьирует в зависимости от случая исполнения; сюжет песни может быть философским, лирическим, религиозным и т. д.; зачастую в качестве связующей темы проходит образ лошади. Восточные монголы чаще всего аккомпанируют песне на моринхуре или ; западные поют либо без аккомпанемента, либо подыгрывая на игиле. Для поэтики протяжной песни характерны лаконизм и куплетность, психологический параллелизм. Разные учёные по разному подразделяют протяжные песни: по содержанию, по технике исполнения и по другим параметрам. Так, Ирина Владимировна Кульганек пишет, что существуют простые протяжные песни (монг. жирийн уртын дуу), айзамные (монг. айзмын уртын дуу) и средние (монг. бэсрэг уртын дуу). Различия между ними определяются как по структуре музыки, так и по структуре текста. Борис Яковлевич Владимирцов делит протяжные песни содержательно на три типа: лиро-эпические, духовные и любовные. В 2005 году ЮНЕСКО отнесло монгольскую протяжную песню к категории «Шедевров устного и нематериального наследия человечества». Помимо протяжной песни, что характерно и для некоторых других тюркских и монгольских народов, важной частью музыкальной культуры монголов является также короткая песня (монг. богино дуу). (ru)
- Urtyn duu (mong. уртын дуу, wym. /ʊrtʰiŋ tʊː/, dosł. „długa pieśń”; chiń. trad. 長調; pinyin zhǎng diào) – tradycyjna, liryczna pieśń mongolska, o szerokiej skali – obejmująca trzy oktawy, charakteryzująca się długą, ciągłą linią melodyczną, ozdobioną rytmicznymi wariacjami, licznymi melizmatami i swobodną formą kompozycyjną. Śpiewana w zachodniej Mongolii przy akompaniamencie chordofonu morin chuur lub fletu limb, a we wschodniej a capella lub przy akompaniamencie igilu. Wykonywana podczas ważnych uroczystości i świąt, z okazji ślubów, otwarcia nowego domu, narodzin dziecka czy znakowania źrebiąt, oraz podczas festiwalu naadam. W 2005 roku urtyn duu została proklamowana Arcydziełem Ustnego i Niematerialnego Dziedzictwa Ludzkości, a w 2008 roku wpisana na listę niematerialnego dziedzictwa UNESCO. (pl)
- Протяжна пісня (монг. уртын дуу) — один із ключових жанрів традиційної монгольської та бурятської музики. Поезія в протяжній пісні варіює залежно від змісту виконання; сюжет пісні може бути філософським, ліричним, релігійним тощо; часто об'єднавчою темою є образ коня. Східні монголи найчастіше акомпанують пісні на морінхурі або ; західні співають або без акомпанементу, або підігруючи на . Для поетики протяжної пісні характерні лаконізм і наявність куплетів, психологічний паралелізм. 2005 року ЮНЕСКО внесло монгольську протяжну пісню до категорії «Шедеврів усної та нематеріальної спадщини людства». (uk)
- 长调（蒙古语：ᠤᠷᠲᠤ ᠶᠢᠨᠳᠠᠭᠤ，西里尔字母：Уртын дуу，Urtyn duu），意为“悠长的歌曲”，是蒙古草原上的一种歌曲形式。流行于内蒙古阿拉善、锡林郭勒、呼伦贝尔等大草原。音乐被称为“长调”不仅是因为歌曲的长度，还因为每个字的音节会被延长。一首四分钟的歌可能仅有十个字。一些长歌如Uvgin shuvuu khoyor，也叫作Jargaltain delger（老人和鸟）完整演唱有三个小时，共三十二节。主题通常和信仰、爱情、节日有关，经常用马作为贯穿重复的元素。东蒙古人会使用马头琴作为伴奏，有时也使用一种蒙古的长笛（林贝）。西蒙古的卫拉特部传统唱法无伴奏，或用两弦的伴奏。长调是一种很独特的演唱形式，2005年成为人类口述和非物质遗产。 (zh)
|
| rdfs:comment
|
- Les chants longs (mongol bichig : ᠤᠷᠲᠤ ᠶᠢᠨᠳᠠᠭᠤ (mongol classique et mongol de Chine), urtiin duu ou mongol cyrillique (khalkha) : Уртын дуу, urtyn duu) constituent avec les chants courts (Богино дуу ; bogino duu), une des deux formes principales de la musique mongole. (fr)
- オルティンドー（モンゴル語: Уртын дуу、ᠤᠷᠲᠤ ᠶᠢᠨᠳᠠᠭᠤᠤ、Urtyn duu, 日本語ではオルティン・ドーやオルチンドーとも表記）は、モンゴル語で〈長い歌〉という意味の民謡であり、ホーミーと並び遊牧民族モンゴル人を代表する歌唱法である。 特徴として「細かく装飾されたメロディを持つ32連から成る叙情的な民謡」とされ、東京藝術大学のは「非拍節的な自由リズムにもとづく旋律で歌い演奏される」ものと評している。日本の民謡の『追分』や『馬子唄』に非常に似ていると評されることもある。起源は2000年前に遡ると考えられている。 現在でも、モンゴル及び中華人民共和国の内モンゴル自治区の遊牧民のライフスタイルに密接に関連している。ユネスコの無形文化遺産に登録されている。 (ja)
- 长调（蒙古语：ᠤᠷᠲᠤ ᠶᠢᠨᠳᠠᠭᠤ，西里尔字母：Уртын дуу，Urtyn duu），意为“悠长的歌曲”，是蒙古草原上的一种歌曲形式。流行于内蒙古阿拉善、锡林郭勒、呼伦贝尔等大草原。音乐被称为“长调”不仅是因为歌曲的长度，还因为每个字的音节会被延长。一首四分钟的歌可能仅有十个字。一些长歌如Uvgin shuvuu khoyor，也叫作Jargaltain delger（老人和鸟）完整演唱有三个小时，共三十二节。主题通常和信仰、爱情、节日有关，经常用马作为贯穿重复的元素。东蒙古人会使用马头琴作为伴奏，有时也使用一种蒙古的长笛（林贝）。西蒙古的卫拉特部传统唱法无伴奏，或用两弦的伴奏。长调是一种很独特的演唱形式，2005年成为人类口述和非物质遗产。 (zh)
- Urtin duu (mongolisch Уртын дуу (Urtyn duu) „langes Lied“, chinesisch 长调, Pinyin Chang diao) ist ein mongolischer Kehlkopfgesang in Begleitung einer Pferdekopfgeige. Das Urtin duu ist durch langsame, unbestimmte Rhythmen mit großen Intervallen gekennzeichnet. Die Lieder bestehen aus separaten Strophen ohne Refrain. Der Gesang sollte nicht durch Atempausen unterbrochen werden. Urtin Duu wird bei festlichen Anlässen oder zyklischen Jahreszeremonion vorgetragen, wobei bestimmte Vortragsregeln beachtet werden müssen. Die Nomaden singen aber auch ohne besonderen Anlass, wenn sie in der Steppe unterwegs sind. Das Urtin duu ist ein Dialog mit der weiten Steppe. Es ist seit der Zeit der großen Khane im 13. Jahrhundert nachgewiesen. (de)
- El Urtyn duu (traducción: canto largo) es un tipo de canto característico de la música tradicional de Mongolia. Está ampliamente difundida en la Región Autónoma de Mongolia Interior de la República Popular China y la República de Mogolia. El género no es denominado "Canto largo" a causa de que las canciones sean largas (aun cuando varias de ellas lo sean), sino a causa de que cada sílaba del texto es extendida durante un tiempo prolongado. Una canción que dure cuatro minutos puede consistir en solo diez palabras. Los temas líricos dependen del contexto; pueden ser de naturaleza filosófica, religiosa, romántica, o celebratoria, y a menudo utilizan a los caballos como símbolo o tema que se repite a lo largo de la canción. Los mongoles orientales usan por lo general un morin khuur (violín cab (es)
- The long song (Mongolian: ᠤᠷᠲᠠ ᠢᠢᠨᠳᠠᠭᠤᠨ, Urtyn duu) is one of the central elements of the traditional music of Mongolia. This genre is called "Long song" not only because the songs are long, but also because each syllable of text is extended for a long duration. A four-minute song may only consist of ten words. Certain long songs such as Uvgin shuvuu khoyor, also known as Jargaltain delger (lit. 'Old man and the Bird') has a length of up to 3 hours if to sing in full length with complete 32 stanzas. Lyrical themes vary depending on context; they can be philosophical, religious, romantic, or celebratory, and often use horses as a symbol or theme repeated throughout the song. Eastern Mongols typically use a Morin khuur (horse-head fiddle) as accompaniment, sometimes with a type of indigenous (en)
- Urtiin Duu of het lange lied is een van de twee belangrijkste vormen van Mongools gezang, de andere vorm wordt Bogino Duu (het korte lied) genoemd. Urtiin Duu speelt een belangrijke rol in de gemeenschap. Het is een rituele vorm van expressie en wordt geassocieerd met belangrijke vieringen en festiviteiten. Het wordt uitgevoerd tijdens huwelijken, ingebruikname van nieuwe huizen of de geboorte van een kind. Optredens en composities zijn nauw verweven met het leven van Mongoolse nomaden en de voorouderlijke graslanden. (nl)
- Urtyn duu (mong. уртын дуу, wym. /ʊrtʰiŋ tʊː/, dosł. „długa pieśń”; chiń. trad. 長調; pinyin zhǎng diào) – tradycyjna, liryczna pieśń mongolska, o szerokiej skali – obejmująca trzy oktawy, charakteryzująca się długą, ciągłą linią melodyczną, ozdobioną rytmicznymi wariacjami, licznymi melizmatami i swobodną formą kompozycyjną. Śpiewana w zachodniej Mongolii przy akompaniamencie chordofonu morin chuur lub fletu limb, a we wschodniej a capella lub przy akompaniamencie igilu. Wykonywana podczas ważnych uroczystości i świąt, z okazji ślubów, otwarcia nowego domu, narodzin dziecka czy znakowania źrebiąt, oraz podczas festiwalu naadam. (pl)
- Протяжная песня (монг. уртын дуу) — один из ключевых жанров традиционной монгольской музыки. Истоки происхождения протяжной песни находятся в первых протяжных мелодиях перешедших от охоты и собирательства (и от структурированных песен охотников) к скотоводству монголов, что было обусловлено переселением из области Большого Хингана на Монгольское плато. Развитие первых протяжных мелодий в протяжную песню обусловлено сложившимся в итоге этого переселения кочевым образом жизни народа. Есть предположения, что на не имеющих видимых границ просторах степи кочевые монголы использовали для определения расстояния различные звуковые решения, среди которых и протяжные песни. (ru)
- Протяжна пісня (монг. уртын дуу) — один із ключових жанрів традиційної монгольської та бурятської музики. Поезія в протяжній пісні варіює залежно від змісту виконання; сюжет пісні може бути філософським, ліричним, релігійним тощо; часто об'єднавчою темою є образ коня. Східні монголи найчастіше акомпанують пісні на морінхурі або ; західні співають або без акомпанементу, або підігруючи на . Для поетики протяжної пісні характерні лаконізм і наявність куплетів, психологічний паралелізм. (uk)
|
