| dbo:abstract
|
- الحرمان البحري هو مصطلح عسكري يصف محاولات حرمان العدو من استخدام قدراته البحرية دون أن يحاول بالضرورة التحكم في البحر لاستخدامه الخاص. إنها إستراتيجية أقل طموحًا من السيادة البحرية ويمكن تنفيذها بواسطة حرب غير متكافئة أو عن طريق الحفاظ على الأسطول في الوجود يهدد بالقيام بالعمليات الهجومية دون القيام بها فعليًا. خلال الحرب العالمية الأولى والحرب العالمية الثانية، تابعت ألمانيا الحرمان البحري باستخدام غواصات يو بسبب التفوق الكبير للقوات السطحية للبحرية الملكية، لم يكن لدى القوات البحرية الإمبراطورية الألمانية (في الحرب العالمية الأولى) وكريغسمارينه (في الحرب العالمية الثانية) أمل كبير في السيطرة على أعالي البحار، ولكن مع الغواصات كان الألمان يأملون في هزيمة البريطانيين عن طريق خنق وصولهم الحاسم إلى التجارة المنقولة بحرا. في كلا الحربين، قاومت المملكة المتحدة الاستراتيجية الألمانية بنجاح من خلال الجمع بين التقنين الصارم وتطوير الأسلحة والتقنيات المضادة للغواصات. خلال الحرب الباردة، استثمر الاتحاد السوفيتي بكثافة في الغواصات وكان من المحتمل أن يتبع إستراتيجية مماثلة للحرمان البحري لو تصاعدت التوترات مع قوات حلف شمال الأطلسي لفتح الحرب. منذ الحرب العالمية الثانية، كانت المثال الأكثر شهرة تاريخياً لاستراتيجية الحرمان البحري التي شملت ما يسمى بـ " حرب الدبابات "، حيث سعت إيران والعراق إلى إغلاق الخليج العربي. (ar)
- L’interdiction maritime est un terme militaire décrivant une stratégie pour interdire à l'ennemi d'utiliser la mer sans nécessairement chercher à contrôler celle-ci pour son propre usage. C'est une stratégie moins ambitieuse que le contrôle de la mer et peut potentiellement être effectuée dans une guerre asymétrique ou en maintenant une flotte de dissuasion qui menace d’opérations offensives sans les mener. Au cours de la Première Guerre mondiale et la Seconde Guerre mondiale, l'Allemagne conduisit une stratégie d’interdiction de la mer en utilisant des sous-marins. En raison de la supériorité écrasante de la flotte de surface de la Royal Navy, la marine allemande avait peu d'espoir de prendre le contrôle de la haute mer, mais avec les sous-marins allemands pouvait espérer vaincre les Britanniques en étouffant leur accès au commerce maritime vital pour eux. Durant les deux guerres, le Royaume-Uni résista avec succès à la stratégie allemande grâce à une combinaison de rationnement strict et au développement d’armes et des techniques anti-sous-marins. Pendant la guerre froide, l'Union soviétique investit massivement dans les sous-marins et aurait probablement poursuivi une stratégie similaire d’interdiction maritime en cas de guerre avec les puissances de l'OTAN. Depuis la Seconde Guerre mondiale, l'exemple le plus historiquement notable d'une stratégie d’interdiction fut la « guerre des pétroliers », dans lequel l'Iran et l'Irak cherchèrent à fermer le golfe Persique. L’interdiction maritime moderne fait appel aux armes d’interdiction de zone, par exemple dans le cadre d'une puissance terrestre utilisant des missiles basés à terre pour frapper des cibles maritimes. Ces missiles peuvent suivre une trajectoire balistique ou de missile de croisière (avec suivi de terrain). En réponse à ces menaces, la marine américaine développa le Littoral Combat Ship. (fr)
- Sea denial is a military term describing attempts to deny the enemy's ability to use the sea without necessarily attempting to control the sea for its own use. It is a parallel concept to sea control. The two concepts: sea control and sea denial are not mutually opposed, but whereas the object of sea control is to use the sea for oneself, the object of sea denial seeks to deny the enemy effective use of the sea. According to Corbett the object of sea denial, therefore, is negative and defensive in nature. It is a less ambitious strategy than sea control and is often carried out by the weaker power (Corbett 2018, p. 144). Sea denial can be an alternative to sea control, or can work in concert with it. A navy is bound to have different objectives across different theatres of operations. It is possible to pursue sea denial in one area of operation while at the same time pursuing sea control in another. Sea denial can even act as a direct complement to sea control. It is possible for a nation to aspire to a high degree of sea control in their littorals, whilst at the same time pursuing sea denial outside the littorals, as was seen with the Soviet Union during periods of the Cold War. This kind of zone defence strategy is popularly called Anti-Access/Area Denial (A2/AD) in modern terms (Till 2018, p. 193 – 197; Speller 2019, p. 118 – 132). Sea denial is achieved in many different ways. The method chosen might depend on various different factors such as geography, ambition and capabilities being some of the key factors. Geographically it is easier to conduct sea denial operations in choke points (narrow waters, straights or congested waters for instance) or one’s own littorals. In relation to ambition it is important to be mindful of the objective, both one’s own and the opposition's. The greater an opposition's dependency on the sea the greater the effect of successful sea denial operations. In order to succeed with sea denial operations, the right capabilities are needed, some examples are naval mines, anti-ship missiles and submarines. The greater the capabilities the greater the chance of success. All this translates to different activities with sea denial as its object. These range from barrier operations that seek to hinder access to certain areas, commerce raiding that require the enemy to put resources into escorting and thus disputing sea control, asymmetrical warfare and skirmishes on military vessels that disputes sea control or by maintaining a fleet in being that threatens offensive operations without actually conducting them (Speller 2019, p. 118 - 132). During World War I and World War II, Germany pursued sea denial using U-boats. Owing to the substantial superiority of the Royal Navy's surface forces, Germany's Imperial Navy (in World War I) and Kriegsmarine (in World War II) had little hope of seizing control of the high seas, but with submarines the Germans could hope to defeat the British by choking off their crucial access to seaborne commerce. In both wars, the United Kingdom successfully resisted the German strategy with a combination of strict rationing and the development of anti-submarine weapons and techniques. During the Cold War, the Soviet Union invested heavily in submarines and would likely have pursued a similar strategy of sea denial had tensions with the NATO powers escalated to open warfare. Since World War II, the most notable example of a sea denial strategy involved the so-called 'Tanker War,' wherein Iran and Iraq sought to close the Persian Gulf. Today the term A2/AD has gained traction, and refers to a sort of sea denial strategy where a state aspires to challenge access to certain areas and at the same time hinder the freedom of movement in an adjacent area. It can include a combined effort of the navy, air force and army. The army deploys missiles and sensors in an effort to produce effective coastal defensive moats. The air force deploys assets that can support intelligence gathering, surveillance and reconnaissance and even targets ships with airborne weaponry. The navy deploys everything from sea mines, surface combatants to submarines in a system of layered defence and distributed lethality (Till 2018, p. 193 – 197). Modern sea denial relates to the area denial weapon, for example in the context of a land power using land-based missiles to strike sea targets. Such missiles can follow cruise missile (terrain-skimming) or ballistic missile trajectories. In response to these threats, the U.S. Navy has developed the Littoral Combat Ship. (en)
- Заборона доступу на морі — військовий термін, що позначає заходи, спрямовані на запобігання використанню моря противником. Вони не обов'язково включають спробу забезпечити панування на морі з метою його використання для власних потреб. Застосування стратегії заборони доступу на морі потребує менше ресурсів, ніж забезпечення панування на морі, тому може бути досягнуте у ході асиметричної війни або при застосуванні доктрини флоту у наявності. Прикладом спроби унеможливити використання моря противником було застосування Німеччиною своїх субмарин під час Першої та Другої Світових воєн для атаки на морську торгівлю Британії. У сучасному світі шляхом розміщення берегових установок протикорабельних ракет армії таких держав як Китайська Народна Республіка та Російська Федерація намагаються унеможливити дії флоту США поблизу власних берегів у випадку конфлікту. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- الحرمان البحري هو مصطلح عسكري يصف محاولات حرمان العدو من استخدام قدراته البحرية دون أن يحاول بالضرورة التحكم في البحر لاستخدامه الخاص. إنها إستراتيجية أقل طموحًا من السيادة البحرية ويمكن تنفيذها بواسطة حرب غير متكافئة أو عن طريق الحفاظ على الأسطول في الوجود يهدد بالقيام بالعمليات الهجومية دون القيام بها فعليًا. منذ الحرب العالمية الثانية، كانت المثال الأكثر شهرة تاريخياً لاستراتيجية الحرمان البحري التي شملت ما يسمى بـ " حرب الدبابات "، حيث سعت إيران والعراق إلى إغلاق الخليج العربي. (ar)
- L’interdiction maritime est un terme militaire décrivant une stratégie pour interdire à l'ennemi d'utiliser la mer sans nécessairement chercher à contrôler celle-ci pour son propre usage. C'est une stratégie moins ambitieuse que le contrôle de la mer et peut potentiellement être effectuée dans une guerre asymétrique ou en maintenant une flotte de dissuasion qui menace d’opérations offensives sans les mener. (fr)
- Sea denial is a military term describing attempts to deny the enemy's ability to use the sea without necessarily attempting to control the sea for its own use. It is a parallel concept to sea control. The two concepts: sea control and sea denial are not mutually opposed, but whereas the object of sea control is to use the sea for oneself, the object of sea denial seeks to deny the enemy effective use of the sea. According to Corbett the object of sea denial, therefore, is negative and defensive in nature. It is a less ambitious strategy than sea control and is often carried out by the weaker power (Corbett 2018, p. 144). Sea denial can be an alternative to sea control, or can work in concert with it. A navy is bound to have different objectives across different theatres of operations. It i (en)
- Заборона доступу на морі — військовий термін, що позначає заходи, спрямовані на запобігання використанню моря противником. Вони не обов'язково включають спробу забезпечити панування на морі з метою його використання для власних потреб. Застосування стратегії заборони доступу на морі потребує менше ресурсів, ніж забезпечення панування на морі, тому може бути досягнуте у ході асиметричної війни або при застосуванні доктрини флоту у наявності. Прикладом спроби унеможливити використання моря противником було застосування Німеччиною своїх субмарин під час Першої та Другої Світових воєн для атаки на морську торгівлю Британії. (uk)
|
