| dbo:abstract
|
- بعثة إس أيه أندريه لإستكشاف القطب الشمالي بالبالون 1897 كانت محاولة للوصول إلى القطب الشمالي حيث هلك جميع أعضاء البعثة الثلاثة. إس .أى أندريه (1854-1897)، أول منطاد سويدي، واقترحت الرحلة عن طريق البالون مملوء بغاز الهيدروجين من سفالبارد إما إلى روسيا أو كندا، الذي كان ليمر، مع الحظ، مباشرة فوق القطب الشمالي على الطريق. وكان في استقبال البعثة مع الحماس والوطنية في السويد، وهي دولة شمالية التي كانت قد تخلفت في السباق إلى القطب الشمالي. أندريه تجاهل العديد من العلامات المبكرة للأخطار المتوقعة بخطة البالون.حيث يجب أن كون القدرة على توجيه البالون إلى حد ما كانت ضرورية لرحلة آمنة، وكان هناك الكثير من الأدلة على أن أسلوب القيادة المنطوى على السحب بالحبل الذي كان قد اخترعه كان غير فعالا؛ لكنه راهن بمصير البعثة على حبال السحب. الأسوأ من ذلك، أن البالون القطبي Örnen ( النسر) قد تم تسليمه مباشرة على سفالبارد من الشركة المصنعة في باريس دون اختبار؛ عندما أظهرت القياسات أنه قد يكون قد حدث تسريب أكثر مما كان متوقعا، رفض أندريه الاعتراف بتلك الآثار المثيرة للقلق من جراء هذا. معظم الطلاب للبعثة رأت تفاؤل أندريه ل، إمعانا في الإيمان بقوة التكنولوجيا، وتجاهل لقوى الطبيعة باعتبارها عوامل رئيسية في سلسلة من الأحداث التي أدت إلى وفاته وكذلك رفيقيه (1872-1897) (1870-1897). بعد أن انطلق أندريه، سترندبرغ، وفرانكل من سفالبارد في تموز عام 1897، خسر البالون الهيدروجين بسرعة وتحطم على كيس من الثلج بعد يومين فقط. لم يصب المستكشفين بأذى لكنهم واجهوا رحلة شاقة للعودة إلى الجنوب عبر icescape المنجرف. وكان الملبس على نحو غير كاف، والتجهيز والإعداد، في غاية التدنى، فقد أصيبوا بالصدمة من صعوبة التضاريس، إلا أنها لم تمكنهم من الوصول إلى بر الأمان. كما أغلق القطب الشمالي في فصل الشتاء عليهم في أكتوبر، أنهى الفريق حتى استنفدت طاقاتهم على (جزيرة وايت) المهجورة في سفالبارد وتوفوا هناك. ولمدة 33 عاما، فإن مصير بعثة أندريه ظلت واحدة من الألغاز التي لم تحل في منطقة القطب الشمالي.وكانت فرصة اكتشاف مخيم الحملة في 1930 في أثارت جدلا واسعا في السويد، وسائل الإعلام حيث تم نُعى القتيلان اللذان حظيا بشعبية جارفة. دوافع أندريه ومنذ ذلك الحين تم إعادة تقييمها، جنبا إلى جنب مع تقييم دور المناطق القطبية باعتبارها تثبت ارتباطها بالذكورة والوطنية. مثالا مبكرا هو بير أولوف سوندمان 'رواية خيالية من أكثر الكتب مبيعا لعام 1967، رحلة النسر الذي يصور أندريه بأنه ضعيف وساخر، تحت رحمة الجهات الراعية له ووسائل الإعلام. (هذا تم تكييفه في وقت لاحق وتصويره في 1982, قام بالإخراج ) وتم تقييم أندريه من قبل الكتاب الجدد حول التضحية تقريبا بحياة رفيقيه الشباب وهي تتفاوت في قسوتها، وهذا يتوقف على ما إذا كان ينظر إليها على أنها تلاعب أو ضحية القومية السويدية، الحماس حول منعطف القرن 20. (ar)
- Η αρκτική αποστολή με αερόστατο του Σάλομον Α. Αντρέε το 1897 ήταν μία απόπειρα προσέγγισης του Βορείου Πόλου στην οποία σκοτώθηκαν και τα τρία μέλη της αποστολής. Ο Σ. Α. Αντρέε (1854–97), ο πρώτος Σουηδός αεροναυτικός, πρότεινε τη διεξαγωγή ενός ταξιδιού με αερόστατο υδρογόνου από το αρχιπέλαγος Σβάλμπαρντ προς τη Ρωσία ή τον Καναδά, στο οποίο θα πετούσε στη διαδρομή του ακριβώς πάνω από τον Βόρειο Πόλο. Το σχέδιο έγινε αποδεκτό με πατριωτικό ενθουσιασμό στη Σουηδία, μία χώρα του βορρά η οποία είχε μείνει πίσω στον αγώνα για τον Βόρειο Πόλο. Ο Αντρέε αγνόησε πολλές πρώιμες ενδείξεις σχετικές με τους κινδύνους που υπήρχαν στο σχέδιο του αεροστάτου του. Η ικανότητά του να κατευθύνει το αερόστατο σε κάποιο βαθμό ήταν απαραίτητη για ένα ασφαλές ταξίδι και υπήρχαν πολλές αποδείξεις ότι η τεχνική με σκοινιά έλκυσης που εφηύρε ο Αντρέε ήταν αναποτελεσματική. Ωστόσο στοιχημάτισε στην επιτυχία της αποστολής σε αυτά τα σχοινιά. Ακόμη, το πολικό αερόστατο Örnen (Αετός) παραδόθηκε απευθείας στο Σβάλμπαρντ από τον κατασκευαστή του στο Παρίσι χωρίς να δοκιμαστεί. Όταν οι μετρήσεις έδειξαν πως είχε περισσότερες διαρροές από ότι αναμενόταν, ο Αντρέε αρνήθηκε να ομολογήσει τις ανησυχητικές επιπτώσεις. Οι περισσότεροι σύγχρονοι μελετητές της αποστολής διακρίνουν αισιοδοξία στον Αντρέε, πίστη στη δύναμη της τεχνολογίας και αδιαφορία για τις δυνάμεις της φύσης ως κύριους παράγοντες της σειράς των γεγονότων που οδήγησαν στο θάνατό του ιδίου και των δύο συντρόφων του Νιλς Στρίντμπεργκ (1872–97) και Κνουτ Φρένκελ (1870–97). Αφού οι Αντρέε, Στρίντμπεργκ και Φρένκελ απογειώθηκαν από το Σβάλμπαρντ τον Ιούλιο του 1897, το αερόστατο έχασε γρήγορα υδρογόνο και συνετρίβη σε παγόβουνο μετά από μόλις δύο ημέρες. Οι εξερευνητές ήταν σώοι, αλλά αντιμετώπισαν ένα εξαντλητικό ταξίδι στα παρασυρόμενα παγόβουνα. Ανεπαρκώς ντυμένοι, εξοπλισμένοι και προετοιμασμένοι, και συγκλονισμένοι από τη δυσκολία του εδάφους, δεν κατάφεραν να φτάσουν σε ασφαλή περιοχή. Καθώς ξεκίνησε ο χειμώνας της Αρκτικής τον Οκτώβριο, η ομάδα κατέληξε εξαντλημένη στην έρημη νήσο Κβίτεγια (Λευκή νήσος) στο Σβάλμπαρντ και πέθανε εκεί. Για 33 χρόνια η μοίρα της αποστολής του Αντρέε παρέμεινε ένα από τα άλυτα αινίγματα της Αρκτικής. Η τυχαία ανακάλυψη του τελικού σημείου της αποστολής το 1930 δημιούργησε αίσθηση στα μέσα μαζικής ενημέρωσης στη Σουηδία, όπου οι νεκροί αποτέλεσαν αντικείμενο θρήνου και έγιναν είδωλα. Τα κίνητρα του Αντρέε έχουν επανεκτιμηθεί από τότε, μαζί με την εκτίμηση του ρόλου των πολικών περιοχών ως αποδεικτικών στοιχείων της αρρενωπότητας και του πατριωτισμού. Ένα πρώιμο παράδειγμα είναι το μυθιστόρημα φαντασίας Το πέταγμα του αετού του από το 1967, το οποίο παρουσιάζει τον Αντρέε ως αδύναμο και κυνικό, στο έλεος των χορηγών του και των μέσων ενημέρωσης. Η ετυμηγορία των συγχρόνων συγγραφέων σχετικά με τον Αντρέε ώστε να θυσιάσει ουσιαστικά τη ζωή των δύο νεότερων συντρόφων του ποικίλλει σε σκληρότητα ανάλογα με το αν θεωρείται ως ο χειριστής ή το θύμα της σουηδικής εθνικιστικής οργής στο μεταίχμιο του 20ού αιώνα. (el)
- Andrée's Arctic balloon expedition of 1897 was an effort to reach the North Pole in which all three Swedish expedition members – S. A. Andrée, Knut Frænkel, and Nils Strindberg – perished. Andrée, the first Swedish balloonist, proposed a voyage by hydrogen balloon from Svalbard to either Russia or Canada, which was to pass, with luck, straight over the North Pole on the way. The scheme was received with patriotic enthusiasm in Sweden, a northern nation that had fallen behind in the race for the North Pole. Andrée ignored many early signs of the dangers associated with his balloon plan. Being able to steer the balloon to some extent was essential for a safe journey, but there was much evidence that the drag-rope steering technique he had invented was ineffective. Worse, the polar balloon Örnen (Eagle) was delivered directly to Svalbard from its manufacturer in Paris without being tested. When measurements showed it to be leaking more than expected, Andrée failed to acknowledge the risk. After Andrée, Strindberg, and Frænkel lifted off from Svalbard in July 1897, the balloon lost hydrogen quickly and crashed on the pack ice after only two days. The explorers were unhurt but faced a grueling trek back south across the drifting icescape. Inadequately clothed, equipped, and prepared, and shocked by the difficulty of the terrain, they did not make it to safety. As the Arctic winter closed in on them in October, the group ended up exhausted on the deserted Kvitøya (White Island) in Svalbard and died there. For 33 years the fate of the expedition remained one of the unsolved riddles of the Arctic. The chance discovery in 1930 of the expedition's last camp created a media sensation in Sweden, where the dead men had been mourned and idolized. Andrée's motives and mindset have been the subject of extensive fictional and historical discussion, particularly inspired by his apparent foolhardiness. An early example is Per Olof Sundman's fictionalized bestseller novel of 1967, The Flight of the Eagle, which portrays Andrée as weak and cynical, at the mercy of his sponsors and the media. Modern writers have been generally critical of Andrée. (en)
- La Balon-ekspedicio al la Norda Poluso de S.A. Andrée en 1897 estis ne-sukcesa provo iri al la Norda Poluso en kiu ĉiuj tri ekspedici-membroj mortis. S. A. Andrée (1854–97), la unua balonisto de Svedio, proponis vojaĝon per hidrogeno-balono de Svalbard al Rusio aŭ Kanado, kiu irus, kun bonŝanco, super la Norda Poluso dum la mezo de la vojaĝo. La ideon oni akceptis kun nacia entuziasmo en Svedio, norda lando kiu estis kun aliaj landoj en konkurenco pri la Norda Poluso. Andrée ignoris multajn signojn pri la danĝera aspekto de sia balon-projekto. Stiri la balonon efektive necesis por sekura vojaĝo, kaj estis multaj signoj ke la trenkablo-tekniko por stiri la balonon kiun li inventis estis ne-efektiva, malgraŭ tio, li riskis la faton de la ekspedicio kun la trenkabloj. Plia eraro, la polusan balonon Örnen (Aglo) oni sendis direkte al Svalbard de la fabrikisto el Parizo sen inspekti ĝian sekurecon; kiam mezuroj montris ke ĝi likis pli multe ol pensita, Andrée refuzis agnoski la fakton. La plejmulto de modernaj studentoj vidas la optimismon de Andrée, lia kredo en la povo de teknologio, kaj ignorado de la povo de la naturo kiel la precipaj faktoroj kiuj kaŭzis la morton de li kaj de lia du akompanantoj (1872 – 97) kaj (1870–97). Post kiam Andrée, Strindberg, kaj Frænkel komencis la vojaĝon de Svalbard en julio 1897, la balono rapide perdis hidrogenon kaj falegis sur la mar-glacio post nur du tagoj. La eksploristoj ne vundiĝis sed havis malfacilan vojaĝon suden tra la ŝanĝanta glacio. Sen sufiĉaj vestaĵoj kaj preparaĵoj, kaj ŝokitaj de la malfacileco de la ĉirkaŭaĵo, ili ne retrovenis. Post kiam la arkta vintro komenciĝis, la grupo venis elĉerpita sur Kvitøya (blanka insulo) kaj mortis ĉiuj. Dum 33 jaroj la fato de la Andrée-ekspedicio restis unu el la nesolvitaj misteroj en la arkta regiono. La hazarda malkovro en 1930 de la lasta kampo de la ekspedicio venis kiel granda novajo en Svedio, kie la mortintaj viroj estis priploritaj kaj idoligitaj. La morton de la tri oni rememoris en multaj manieroj en Svedio, kaj en pluraj verkoj post la malkovro Andrée aperis kiel nacia heroo, sed ankaŭ kiel viro kiu foroferis liajn akompanantojn pro ambicio. (eo)
- Andrées Expedition mit einem Gasballon zum Nordpol startete am 11. Juli 1897 und endete im Oktober desselben Jahres mit dem Tod der drei Teilnehmer Salomon August Andrée, Knut Frænkel und Nils Strindberg. Das Schicksal der Männer blieb 33 Jahre lang ein Rätsel, bis 1930 ihr letztes Lager entdeckt wurde. Die zweite Hälfte des 19. Jahrhunderts wird oft als die heroische Zeit der Polarfahrten bezeichnet. Die unwirtlichen Zonen um Nord- und Südpol stellten eine Herausforderung für Mut und technische Errungenschaften dar. Andrées Pläne für eine Ballonreise zum Nordpol passten zum Geist seiner Zeit. Er wollte mit seinem Ballon von Svalbard aus über das Nordpolarmeer zur Beringstraße reisen, um dort in Alaska, Kanada oder Russland zu landen. Dabei wollte er den Nordpol überqueren oder so dicht wie möglich an ihm vorbeifahren. (de)
- La expedición ártica de S. A. Andrée fue un fallido intento de alcanzar el Polo Norte en globo. La expedición fue comandada por el ingeniero sueco S. A. Andrée, que partió desde la isla de Danskøya, en el archipiélago noruego de las Svalbard, junto con Knut Frænkel y Nils Strindberg en julio de 1897. Tras caer el globo sobre la banquisa y después de caminar durante tres meses sobre el hielo, los tres participantes fallecieron. Sus cuerpos fueron encontrados en 1930 en la isla de Kvitøya. El pionero sueco en navegación aerostática S. A. Andrée propuso realizar el plan de viajar en un aerostato de hidrógeno desde el archipiélago de Svalbard, cruzando el océano Ártico hasta Rusia o Canadá. Este viaje debería, con algo de suerte, sobrevolar el Polo Norte. El proyecto fue recibido con patriótico entusiasmo en Suecia, una nación nórdica que se había rezagado en la carrera por el Polo Norte.Andrée ignoró muchas señales sobre la peligrosidad de su plan. Para que su viaje pudiera tener éxito, era imprescindible el dominio en el control del globo. El ingeniero había inventado un método de control con cables de arrastre y decidió que el aerostato de la expedición fuese controlado por ese método, a pesar de las muchas pruebas de que ese método no era particularmente confiable. Peor aún fue que el Örnen (El Águila), el globo en el que se haría la expedición, fue llevado directamente a Svalbard desde su fábrica en París, sin haber sido probado. Cuando las mediciones mostraron que el globo perdía más gas de lo esperado, Andrée ignoró las consecuencias de esto. Actualmente se considera que el exceso de optimismo, la fe en las posibilidades de la técnica y la falta de respeto por el poder de la Naturaleza, fueron las principales causas de la fatal suerte de la expedición, y de la muerte de Andrée y sus coexpedicionarios. Andrée, Strindberg y Frænkel salieron de Danskøya (Svalbard) el 11 de julio de 1897. Al poco tiempo el globo comenzó a perder rápidamente hidrógeno y se estrelló en el casquete polar el 14 de julio. Los exploradores salieron ilesos del siniestro, pero se enfrentaban ahora a un extenuante regreso al sur, a pie, sobre el hielo flotante. Inadecuadamente vestidos, equipados y preparados, y enfrentados a la dificultad del terreno, su regreso fue muy inseguro. Al cerrarse el invierno ártico en octubre, los hombres habían apenas alcanzado a llegar, agotados, a la deshabitada isla de Kvitøya en las Svalbard, donde finalmente murieron. Durante 33 años la suerte del grupo se convirtió en uno de los misterios sin resolver del Ártico. Cuando se descubrió casualmente en 1930 el último refugio de la expedición, causó gran sensación en Suecia, donde se guardó luto nacional por los héroes perdidos. Más tarde, el papel de Andrée fue revaluado, junto con el uso de las zonas polares como campo de pruebas de la masculinidad o virilidad, y el patriotismo. Un temprano ejemplo de esto último es el superventas de Per Olof Sundman Ingenjör Andrées luftfärd [El viaje aéreo del ingeniero Andrée], una novela de ficción que retrata a Andrée como débil y cínico a merced de los medios y de sus patrocinadores. Frans G. Bengtsson, en su ensayo sobre la expedición, muestra una imagen similar.Ante los autores modernos, la visión de Andrée, quien virtualmente sacrificó la vida de sus jóvenes compañeros, varía en dureza, dependiendo si se lo ve como un manipulador o como una víctima del fervor nacionalista sueco durante el cambio de siglo. (es)
- L'expédition polaire de 1897 de S. A. Andrée fut une tentative tragique de rejoindre le pôle Nord. Elle entraîna le décès de ses trois participants. S. A. Andrée, le tout premier aérostier suédois, proposa de réaliser un périple en ballon à hydrogène du Svalbard à la Russie ou au Canada, avec pour objectif de survoler en cours de route le pôle Nord. Cette initiative fut accueillie en Suède avec un grand enthousiasme, exacerbé par le patriotisme d’une nation nordique jusqu’alors à la traîne dans la course au pôle Nord. Les dangers inhérents à cette expédition furent négligés par Andrée. Une conduite efficace du ballon était nécessaire à la bonne marche du voyage, mais le dispositif de conduite, développé par Andrée et utilisant un système de guideropes, montrait de nombreux signes de faiblesse. Ce sont ces guideropes qui scellèrent le sort de l’expédition. Pire encore, Örnen (l’Aigle), le ballon de l’expédition, fut directement livré au Svalbard par son constructeur parisien sans aucun test préalable. Andrée refusa par ailleurs d’envisager les conséquences alarmantes de mesures montrant que le ballon fuyait plus que prévu. L’optimisme forcené d’Andrée ainsi que sa foi en la technologie combinée à un mépris des forces de la nature, sont aujourd’hui vus par beaucoup de spécialistes comme la principale cause à l’origine des péripéties qui entraînèrent la mort d’Andrée et de ses compagnons Nils Strindberg (1872-1897) et Knut Frænkel (1870-1897). Peu après le départ du Svalbard en juillet 1897, le ballon se mit à perdre de l’hydrogène et s’écrasa sur la banquise après seulement deux jours de voyage. Les trois explorateurs s’en sortirent sains et saufs, mais durent dès lors entreprendre une périlleuse randonnée vers le sud, sur l’étendue de glace à la dérive. Mal habillés, mal préparés et mal équipés pour une telle aventure, ainsi que surpris par la difficulté de cette entreprise, ils furent incapables de trouver une échappatoire. Pris par l’hiver en octobre, ils finirent épuisés sur l’île désertée de Kvitøya où ils trouvèrent la mort. Pendant 33 ans, le destin d’Andrée et de ses compagnons demeura une énigme. La découverte fortuite en 1930 des restes de leur dernier campement suscita un engouement médiatique important en Suède, où les explorateurs furent pleurés et idolâtrés. Les motivations d’Andrée furent par la suite réinterprétées à la lumière du rôle de lieu d’expression de la masculinité et du patriotisme joué par les régions polaires. Un exemple en est le livre à succès de Per Olof Sundman, qui en 1967 décrit de manière romancée la tragique expédition dans Le Voyage de l’ingénieur Andrée. Ce dernier y est vu comme faible et cynique, manipulé par les médias et ses sponsors. Les écrivains d’aujourd’hui portent un regard plus ou moins sévère sur Andrée pour avoir quasiment sacrifié la vie de ses jeunes compagnons, le voyant tantôt comme le manipulateur, tantôt comme la victime de la ferveur nationaliste suédoise de la fin du XIXe siècle. (fr)
- La spedizione artica in pallone di Andrée del 1897 fu un tentativo di raggiungere il polo nord che si concluse infruttuosamente e con la morte dei tre i membri della spedizione. S. A. Andrée (1854–97), il primo aeronauta svedese, progettò un viaggio su un pallone aerostatico a idrogeno che sarebbe partito dalle isole Svalbard e sarebbe atterrato in Russia o in Canada, con l'intento di passare, con un po' di fortuna, proprio sopra il polo nord durante il tragitto. Il progetto fu accolto con patriottico entusiasmo in Svezia, una nazione nordica che non si era mai fatta valere nella corsa al polo. Andrée ignorò molti segnali che indicavano i pericoli legati al suo volo in pallone. Essere in grado di guidare almeno parzialmente il pallone era essenziale per raggiungere una certa sicurezza, e c'erano prove sulla scarsa efficacia della tecnica di sterzata di sua concezione, le corde di trascinamento. Nonostante ciò, egli ripose il destino della missione nelle corde di trascinamento. Il pallone polare Örnen (L'Aquila) fu consegnato direttamente a Svalbard dal suo costruttore di Parigi senza essere stato mai testato. Quando le misurazioni mostrarono che perdeva più aria del previsto, Andrée si rifiutò di accettare le allarmanti implicazioni. Molti moderni studiosi della spedizione considerano l'ottimismo di Andrée e la sua fiducia nel potere della tecnologia come i fattori principali della serie di eventi che portò al fallimento ella missione e alla morte sua e dei suoi due compagni, (1872–1897) e Knut Frænkel (1870–1897). Dopo che Andrée, Strindberg e Frænkel ebbero decollato da Svalbard nel luglio 1897, il pallone perse velocemente idrogeno e si schiantò sulla banchisa dopo soli due giorni. Gli esploratori furono illesi, ma dovettero affrontare un'estenuante marcia verso sud sul ghiaccio alla deriva. L'abbigliamento e l'equipaggiamento inadeguati, oltre alla scarsa preparazione e all'asprezza del terreno, non permisero loro di fare ritorno. Quando l'inverno artico li colpì a ottobre, il gruppo rimase bloccato sulla deserta Kvitøya (isola Bianca) a Svalbard e vi morì. Per 33 anni il destino della spedizione di Andrée rimase uno dei misteri irrisolti dell'Artide. La casuale scoperta nel 1930 dell'ultimo accampamento della spedizione fece scalpore in Svezia, dove i morti erano stati pianti e idolatrati. Da allora le ragioni di Andrée sono state rivalutate, assieme al ruolo delle zone polari nella dimostrazione di virilità e patriottismo. Un primo esempio è il romanzo best seller di del 1967, Il volo dell'aquila, che definisce Andrée debole e cinico, alla mercé di sponsor e media. Il romanzo fu poi adattato per il cinema col titolo di Il volo dell'aquila, 1982, diretto da Jan Troell. Il parere su Andrée da parte dei moderni scrittori per il fatto di aver sacrificato la propria vita e quella dei due compagni varia a seconda che venga visto come manipolatore o come vittima del fervore nazionalista svedese di inizio XX secolo. S. A. Andrée (1854–1897). (it)
- Expedição polar de S. A. Andrée foi uma malfadada tentativa de alcançar o Polo Norte em 1897, na qual todos os três exploradores pereceram. S. A. Andrée, o primeiro balonista sueco, propôs uma jornada em um balão de hidrogênio partindo de Svalbard até à Rússia ou Canadá, cujo trajeto incluiria, com sorte, uma travessia sem escalas sobre o Polo Norte. O plano foi recebido com entusiasmo patriótico na Suécia, uma nação setentrional que ficara para trás na corrida para alcançar as zonas polares. Andrée negligenciou a maioria dos sinais de perigo relacionados a seu projeto. A capacidade de até certo ponto guiar o balão era essencial à segurança da viagem, e havia evidências o suficiente de que a técnica de empuxo de cordas desenvolvida por ele era ineficaz; ainda assim, ele confiou o destino da expedição ao mecanismo. Para piorar a situação, o balão polar Örnen (Águia) foi entregue diretamente em Svalbard por seu fabricante em Paris sem ter sido testado; quando as medições demonstraram que ele vazava mais do que o esperado, Andrée recusou-se a reconhecer as implicações alarmantes deste fato. A maioria dos estudiosos modernos da expedição vêem o otimismo, fé no poder da tecnologia e desconsideração pelas forças da natureza de Andrée como os principais fatores em uma série de eventos que provocaram sua morte e a de seus dois companheiros, Nils Strindberg e Knut Frænkel. Depois de Andrée, Strindberg e Frænkel terem decolado de Svalbard em julho de 1897, o balão perdeu hidrogênio rapidamente, caindo em um banco de gelo apenas dois dias depois da partida. Os exploradores não ficaram feridos, mas depararam-se com uma árdua caminhada de volta ao sul. Vestidos, preparados e equipados de forma inadequada, e surpreendidos pela dificuldade do terreno, eles não conseguiram safar-se da jornada. Enquanto o inverno ártico os envolvia em outubro, o grupo acabou exaurido na deserta Kvitøya (Ilha Branca), morrendo no local. Por trinta e três anos, o destino da expedição de Andrée permaneceu como um dos mistérios mais insolúveis do Ártico. A descoberta ao acaso em 1930 de seu derradeiro acampamento provocou uma histeria midiática na Suécia, onde os mortos foram lamentados e idolatrados. As motivações de Andrée foram posteriormente reconsideradas, juntamente com o papel das regiões polares como um campo de provas para a masculinidade e patriotismo. Um dos primeiros exemplos foi o romance Ingenjör Andrées luftfärd (O Voo da Águia), de Per Olof Sundman, que retrata Andrée como fraco e cínico, à mercê de seus patrocinadores e da mídia. O veredicto de estudiosos modernos a respeito de Andrée ter virtualmente sacrificado as vidas de seus dois jovens companheiros varia em aspereza, dependendo se ele é visto como o manipulador ou como a vítima do fervor nacionalista sueco da virada do século XX. (pt)
- Арктическая экспедиция Андре — экспедиция под руководством шведского инженера-естествоиспытателя Саломона Андре, совершённая в 1897 году с целью достижения Северного полюса на воздушном шаре, в ходе которой все её три участника погибли. Саломон Андре (1854—1897) — первый шведский воздухоплаватель, предложил организовать экспедицию на заполненном водородом воздушном шаре от Шпицбергена к России или Канаде, при этом её путь должен был пройти, если повезёт, прямо через Северный полюс. Патриотически настроенные силы встретили эту идею с энтузиазмом, так как Швеция, будучи северной страной, отставала в гонке за Северный полюс. Андре пренебрёг многими потенциальными опасностями, связанными с его планом полёта в Арктику на воздушном шаре, которые были очевидны задолго до начала экспедиции. Для безопасности подобного путешествия большое значение имеет возможность реально контролировать полёт воздушного шара, и было много свидетельств тому, что изобретённая Андре техника пилотирования с помощью крепёжных канатов оказалась неэффективной; однако он всё же поставил судьбу экспедиции в зависимость от прочности канатов. Воздушный шар «Орёл» (Örnen) имел объем 5000 м³, трёхслойную наружную оболочку из лакированного шёлка и был изготовлен французским фабрикантом и воздухоплавателем Анри Лашамбром. Он легко поднимал экипаж из трёх человек со снаряжением и мог продержаться в воздухе не менее 30 суток. Но перед тем как он был доставлен непосредственно на Шпицберген его производителем из Парижа, он не прошёл предварительной проверки, а когда измерения показали, что утечки водорода происходит больше, чем ожидалось, Андре не посчитал это серьёзной проблемой, потенциально чреватой катастрофой. Большинство учёных-современников экспедиции видели оптимизм Андре, верили в мощь современных технологий и пренебрежительно относились к силам природы как основным факторам в серии возможных событий, которые случились на самом деле и привели к смерти Андре и гибели двух его молодых соратников — (1872—1897) и (1870—1897). После того как Андре, Стриндберг и Френкель стартовали со Шпицбергена в июле 1897 года, воздушный шар потерял водород очень быстро и разбился во льдах уже через два дня. Исследователи при его падении не пострадали, но столкнулись с необходимостью изнурительного похода на юг через дрейфующие полярные льды. Не имея достаточно тёплой одежды, снаряжения и подготовки и потрясённые трудностью прохождения местности, они имели немного шансов на благополучный исход. Когда арктическая зима закрыла им дальнейший путь в октябре, группа оказалась зажатой на пустынном острове Белом в Шпицбергенском архипелаге и там погибла. В течение 33 лет судьба экспедиции Андре оставалась одной из нерешённых загадок Арктики. Случайное обнаружение в 1930 году последнего лагеря экспедиции произвело сенсацию в шведских СМИ, где погибших оплакивали и боготворили. Мотивы Андре позднее были пересмотрены (в отрицательном ключе), как и его роль в полярных исследованиях — она рассматривалась как «полигон» для испытания мужественности и патриотизма. Одним из первых примеров является беллетризованный роман Пера Улафа Сундмана, ставший бестселлером в 1967 году, — «Полёт Орла» (позже по нему был снят ), который изображает Андре слабым и циничным, находящимся во власти своих спонсоров и средств массовой информации. Приговор современных исследователей Андре, пожертвовавшему жизнями двух своих младших товарищей, колеблется в своей резкости в зависимости от того, рассматривается ли он как манипулятор или жертва шведского националистического пыла на рубеже XX века. (ru)
- Wyprawa balonowa Andréego – wyprawa balonowa na biegun północny zorganizowana w 1897 roku przez szwedzkiego podróżnika polarnego Salomona Augusta Andréego. Wyprawę wspierała Królewska Szwedzka Akademia Nauk, a finansowali m.in. król Szwecji Oskar II oraz Alfred Nobel. Cieszyła się w Szwecji ogromnym zainteresowaniem publicznym i była uważana za odważne i patriotyczne przedsięwzięcie. Jako miejsce startu balonu wybrano płaskie wybrzeże w zatoce Virgohamna w północnej części wyspy Danskøn, leżącej na północno-zachodnim obrzeżu archipelagu Svalbard. Wybudowano tu specjalny hangar, umożliwiający montaż balonu i przygotowanie go do startu. Latem 1896 roku miała miejsce pierwsza próba startu balonu, nazwanego Örnen (Orzeł). Z powodu niekorzystnych wiatrów zakończyła się niepowodzeniem. Kolejna, tym razem skuteczna próba, odbyła się 11 lipca 1897 roku. Oprócz Andrée, w skład załogi wszedł także inżynier Knut Frænkel i fotograf Nils Strindberg. Po 65 godzinach lotu marznący deszcz oraz niesprzyjające wiatry (a w zasadzie ich brak) spowodowały, że załoga – znajdując się w pobliżu składu zapasów – postanowiła przerwać lot, otwierając zawory i spuszczając gaz. Balon wylądował na dryfującej krze lodowej na 82°55’07’’ szerokości geograficznej północnej, w odległości 475 km od punktu startu, 800 km od bieguna północnego i 300 km od najbliższego lądu. 16 lipca (a więc już po lądowaniu balonu) załoga statku wielorybniczego złapała gołębia pocztowego, wypuszczonego 13 lipca o godz. 12.30 z pozycji 82°02’ N i 15°15’ E, z uspokajającą notatką zakończoną słowami: na pokładzie wszystko w porządku. Wyprawa była dobrze przygotowana do podróży po lodzie (troje sań i łódź) i miała zapasy na trzy miesiące, trzy dodatkowe składy z zapasami w północnym Svalbardzie oraz jeden na Ziemi Franciszka Józefa. Podróżnicy postanowili udać się na wschód, w kierunku zapasów na Ziemi Franciszka Józefa, jednak po tygodniu z powodu silnych prądów morskich musieli zmienić kierunek na północny Svalbard. Po dwóch miesiącach dotarli na Białą Wyspę. Tam zmarli, mimo że zatrzymali się w dobrze zaopatrzonym obozie. Przyczyną śmierci było prawdopodobnie spożycie mięsa niedźwiedzia polarnego zarażonego pasożytem Trichinella; taką opinię przedstawił na podstawie swoich odkryć duński naukowiec , który wyniki badań opublikował w książce pt. „De döda på Vitön” (Śmierć na Białej Wyspie), wydanej w 1952 roku. 29 czerwca 1899 roku polski marynarz, późniejszy generał, Mariusz Zaruski, dowodząc rosyjskim żaglowcem Nadieżda w czasie rejsu z Archangielska do Hammersfestu zauważył szczątki rozbitego balonu Andréego. Z powodu zmiany pogody załoga nie była w stanie dotrzeć do wraku. Ostatni obóz wyprawy został odnaleziony dopiero 6 lipca 1930 roku na Białej Wyspie przez uczestników norweskiej wyprawy na statku Bratvaag. Ciało Andréego, którego zidentyfikowano po szczegółach ubioru, napotkano w głębi zamarzniętego strumienia. Następnie spod kamieni odkopano zwłoki Strinberga. Miesiąc później załoga specjalnie wynajętego statku Isbjørn odkryła szczątki ciała Frænkla. Znaleziono również notatniki, dzienniki pokładowe (doprowadzone do 2 października 1897), negatywy fotograficzne (które udało się wywołać) oraz łódź. Pogrzeb miał uroczysty charakter, wziął w nim udział król Gustaw V. Ciała polarników skremowano i pochowano w Sztokholmie. Nie przeprowadzono sekcji zwłok. W oparciu o znalezione na Białej Wyspie zapiski i fotografie Szwedzkie Towarzystwo Antropologiczno-Geograficzne wydało w 1930 roku książkę o wyprawie pt. „Med Örnen mot polen” (Orłem do bieguna). Jej polskie wydanie w przekładzie J. Mikołajskiego i B. Olszewicza ukazało się pod tytułem „Tragedja wśród lodów. Pamiętnik Andréego z wyprawy do bieguna” w 1931 roku (wznowione pod tytułem „Tragedia wśród lodów” w 1957). W 1958 roku w zatoce Virgohamna postawiono skromny pomnik z głazów z napisem Till minne av Andrée Expeditionen 1897. Szczątki hangaru i inne pozostałości po wyprawie były w tym miejscu widoczne jeszcze co najmniej w latach 60. XX wieku. (pl)
- Andrées polarexpedition var ett försök lett av ingenjören Salomon August Andrée att 1897 resa över Arktis med vätgasballongen Örnen. Andrée och de övriga deltagarna, Knut Frænkel och Nils Strindberg, omkom under expeditionen och deras kvarlevor hittades först år 1930 på Vitön av en norsk expedition. Sveriges första luftballongfarare S.A. Andrée lade fram planerna på en resa med vätgasballong från Spetsbergen till antingen Ryssland, Alaska eller Kanada. Med lite tur skulle färden gå direkt över Nordpolen. Planerna mottogs med patriotisk entusiasm i Sverige. En nödvändighet för att resan skulle lyckas var möjligheten att styra ballongen. Andrée hade själv utvecklat en metod med släplinor för att styra ballongen, och han beslöt att expeditionens ballong skulle styras med sådana trots att tekniken inte varit effektiv vid prov. Ballongen Örnen, som skulle ta expeditionen över polartrakterna, levererades till Svalbard direkt från tillverkaren i Paris utan att ha testats tillräckligt. Mätningar vid monteringen visade att den läckte mer gas än förväntat, vilket dock inte hejdade Andrée att ändå starta. Sedan Andrée, Strindberg och Frænkel lyft med sin ballong från Svalbard i juli 1897, förlorade ballongen snabbt alltför mycket vätgas och man tvingades att landa på packisen efter bara två dagar. Resenärerna skadades inte vid landningen, men hade framför sig en svår färd tillbaka till fots över isen. Deras utrustning och klädsel var otillräcklig och inte alls lämpad för en sådan färd. De nådde aldrig fram till bebodda trakter. När den arktiska vintern kom i oktober slog gruppen läger på Vitön på Svalbard där de dog. I 33 år var expeditionens öde en av Arktis olösta gåtor, tills lägret upptäcktes av en slump år 1930. Upptäckten skapade stor sensation i Sverige, där de döda männen hade betraktats som försvunna hjältar. Eftervärlden har omvärderat Andrées insats. Ett tidigt exempel på detta är Ingenjör Andrées luftfärd, Per Olof Sundmans roman om expeditionen från 1967, som porträtterar Andrée som en svag och cynisk man i händerna på sina sponsorer och på media. En liknande bild av Andrée framgår redan av Frans G. Bengtssons essä om denna expedition. Moderna skribenters bedömning av hur Andrée offrade inte bara sitt eget utan också sina två unga medresenärers liv varierar i hårdhet, beroende på om skribenten ser honom som medskyldig till tidens nationalistiska yra eller som ett offer för den. (sv)
- 1897年S. A.安德鲁北极气球探险是北极气球探险活动的一次事故，參与行动的三名成员全部遇难。此次探险以发起者，首位瑞典气球活动家S. A.安德鲁命名（1854–97），按计划，氢气球将从斯瓦尔巴群岛出发，前往俄国或加拿大，如果一切顺利，可以直接跨越北极点。由于长期以来瑞典在北极探险上落后于其他国家，此举激起了瑞典民众广泛的爱国热情。 然而，安德鲁却忽视了探险计划中与气球相关的诸多早期隐患。驾驭气球的能力决定着旅程的安全性，但大量证据表明当时牵引绳操纵技术还并不完善； 这也终决定了安德鲁一行的命运。更为糟糕的是，此项计划中的极地气球Örnen（老鹰号）在巴黎制作完成后未经检测直接运抵斯瓦尔巴群岛；当检测数据显示气球远未达到期望时，安德鲁并不相信由此会带来的潜在危险。大多数关注此次探险的现代学生也看好安德鲁，他们对科技力量过分高估，却忽视了自然因素。最终，残酷的自然因素成为本次探险失败的主要原因，并最终导致安德鲁与他的两位同伴——（1872–97）和（1870–97）丧生 。 安德鲁一行于1897年7月从斯瓦尔巴群岛启程，仅仅2天后，气球由于氢气的快速泄露而坠落在浮冰上。虽然并没有成员受伤，但是探险队员必须面对如何穿越浮冰返回的难题。衣物、装备和准备的不足，以及地域困难带来的震撼，使得他们的处境越发艰难。随着10月北极冬季的来临，筋疲力尽的队员在斯瓦尔巴群岛中白岛（Kvitøya）的荒原上停止了前行的脚步，并最终丧生于此地。此后的33年里，安德鲁一行的命运也成为了北极未解之谜之一。1930年，一次有关安德鲁一行最后一次露营的发现在瑞典引发了一场媒体报道浪潮，安德鲁一行被纪念和偶像化。此后，随着对有关极地区域探索中爱国主义和雄性主义意识反思的提升，安德鲁的动机被重新评估。1967年波·沃夫·桑德曼（Sundman）的畅销小说《鹰之行》（The Flight of the Eagle，不久被拍成同名电影）成为早期反思的一例。安德鲁在其中被描绘的玩世不恭并且软弱，受到赞助商和媒体摆布。当代作家对于安德鲁以及两位年轻同伴丧生的事实评价已经较为统一：安德鲁和他的同伴受到19－20世纪之交民族主义的强烈影响并最终成为其牺牲品。 (zh)
- Полярна експедиція Андре — експедиція під керівництвом шведського інженера-натураліста Саломона Андре, здійснена в 1897 році з метою досягнення Північного полюса на повітряній кулі. Під час експедиції всі три учасника загинули. Саломон Андре (1854—1897) — перший шведський повітроплавець, який запропонував організувати експедицію на заповненій воднем повітряній кулі від Шпіцбергена до Росії чи Канади, при цьому її шлях повинен був пройти, якщо пощастить, прямо через Північний полюс. Патріотично налаштовані сили зустріли цю ідею з ентузіазмом, оскільки Швеція, будучи північною країною, відставала в гонці за Північний полюс. (uk)
|
