| dbo:abstract
|
- طاعون 664 هو وباء أصاب الجزر البريطانية عام 664م، خلال وباء الطاعون الأول. كان أول وباء مسجل في تاريخ إنجلترا، وتزامن مع كسوف الشمس. أشارت إليه مصادر لاحقة باسم "الطاعون الأصفر عام 664" وقيل إنه استمر لمدة عشرين أو خمسة وعشرين عامًا، مما تسبب في انتشار الوفيات والاضطراب الاجتماعي والتخلي عن العقيدة الدينية. ربما كان المرض المسؤول هو الطاعون أو الجدري. سبق الطاعون كسوف للشمس في 1 مايو 664 (حدث كسوف كلي بالفعل في 1 مايو 664 فوق أمريكا الشمالية بالقرب من لونغ آيلاند، ومن المحتمل أن يكون الكسوف الجزئي مرئيًا من أيرلندا). ذكر الكاتب المسيحي بيدا أيضًا الكسوف لكنه قال أنه حدث في 3 مايو. وزعمت المصادر الأيرلندية أن هناك أيضًا زلزالًا في بريطانيا وأن الطاعون وصل أيرلندا أولاً، وادعى بيدا أن الطاعون كان في البداية في جنوب بريطانيا ثم انتشر إلى الشمال. وفقًا لأدومنان رئيس الدير والقديس الأيرلندي المعاصر، فقد أثر الطاعون في كل مكان في الجزر البريطانية باستثناء منطقة كبيرة في اسكتلندا الحديثة. واعتبر أدومان أن الطاعون هو عقاب إلهي على الخطايا، وكان يُعتقد أن البيكتيين والأيرلنديين الذين عاشوا في شمال بريطانيا العظمى قد نجوا من الطاعون بسبب شفاعة القديس كولومبا الذي أسس بينهم الأديرة. بينما أُصيب أدومنان شخصيًا بالطاعون. (ar)
- La plaga de 664 fue una epidemia que afectó a las Islas Británicas en el 664 d. C., durante la Fue la primera epidemia registrada en la historia inglesa, y coincidió con un eclipse solar. Fue referido por fuentes posteriores como "La peste amarilla de 664" y se dice que ha durado veinte o veinticinco años, causando la mortalidad generalizada, la perturbación social y el abandono de la fe religiosa. La enfermedad responsable era probablemente la peste - parte de la - o de lo contrario la viruela. Según los Anales Irlandeses de Tigernach, la plaga fue precedida por un eclipse solar el 1 de mayo de 664 (un eclipse total de hecho ocurrió el 1 de mayo de 664 sobre América del Norte en las cercanías de Long Island, y un eclipse parcial posiblemente habría sido visible desde Irlanda). Beda también mencionó el eclipse, pero erróneamente lo colocó el 3 de mayo. Las fuentes irlandesas afirmaron que también hubo un terremoto en Gran Bretaña y que la plaga llegó a Irlanda primero en , entre los en Leinster. Beda afirmó que la plaga primero estaba en el sur de Gran Bretaña y luego se extendió hacia el norte. Beda escribió esto al respecto: En el mismo año de nuestro Señor 664, ocurrió un eclipse de sol, el tercer día de mayo, aproximadamente la décima hora del día. En el mismo año, una pestilencia repentina despobló primero las partes meridionales de Gran Bretaña, y después atacando la provincia de los Northumbrians, asoló el país de cerca, y destruyó una gran multitud de hombres. Por esta plaga, el mencionado sacerdote del Señor, Tuda, fue llevado, y fue enterrado honorablemente en el monasterio llamado Paegnalaech. Además, esta plaga no prevalecía no menos desastrosamente en la isla de Irlanda. Muchos de los nobles, y de los rangos más bajos de la nación inglesa, estaban allí en ese momento, quienes, en los días de los obispos Finan y Colman, abandonando su isla natal, se retiraron allí, ya sea por el bien de los estudios sagrados, o de una vida más ascética; y algunos de ellos actualmente se dedicaron fielmente a una vida monástica, otros optaron más bien por aplicarse a sí mismos para estudiar, pasando de la celda de un maestro a otro. Los escoceses los recibieron a todos, y se encargaron de suministrarles comida diaria sin costo, así como de proporcionarles libros para sus estudios, y enseñar de forma gratuita. Según Adomnán de Iona, un abad y santo irlandés contemporáneo, la plaga afectó a todas partes de las Islas Británicas, excepto por una gran área en la Escocia moderna. Adomnán consideraba a la plaga un por los pecados, y creía que los pictos e irlandeses que vivían en el norte de Gran Bretaña se salvaron de la plaga debido a la intercesión de San Columba que había fundado monasterios entre ellos. Adomnán caminó personalmente entre las víctimas de la peste y afirmó que ni él ni sus compañeros se enfermaron. (es)
- The plague of 664 was an epidemic that affected Britain and Ireland in 664 AD, during the first plague pandemic. It was the first recorded epidemic in English history, and coincided with a solar eclipse. It was considered by later sources as "The Yellow Plague of 664" and said to have lasted for twenty or twenty-five years, causing widespread mortality, social disruption and abandonment of religious faith. The disease responsible was probably Plague - part of the First Plague Pandemic - or else smallpox. According to the Irish Annals of Tigernach, the plague was preceded by a solar eclipse on 1 May 664 (the path of the total eclipse on 1 May 664 started in the Pacific, crossed the Gulf of Mexico, swept along the eastern coast of North America crossed Ireland and Scotland and continued on into Central Europe). Bede also mentioned the eclipse but wrongly placed it on 3 May. The Irish sources claimed that there was also an earthquake in Britain and that the plague reached Ireland first at , among the Fothairt in Leinster. Bede claimed that the plague first was in the south of Britain and then spread to the north. Bede wrote this about it: In the same year of our Lord 664, there happened an eclipse of the sun, on the third day of May, about the tenth hour of the day. In the same year, a sudden pestilence depopulated first the southern parts of Britain, and afterwards attacking the province of the Northumbrians, ravaged the country far and near, and destroyed a great multitude of men. By this plague the aforesaid priest of the Lord, Tuda, was carried off, and was honourably buried in the monastery called Paegnalaech. Moreover, this plague prevailed no less disastrously in the island of Ireland. Many of the nobility, and of the lower ranks of the English nation, were there at that time, who, in the days of the Bishops Finan and Colman, forsaking their native island, retired thither, either for the sake of sacred studies, or of a more ascetic life; and some of them presently devoted themselves faithfully to a monastic life, others chose rather to apply themselves to study, going about from one master's cell to another. The Scots willingly received them all, and took care to supply them with daily food without cost, as also to furnish them with books for their studies, and teaching free of charge. According to Adomnan of Iona, a contemporary Irish abbot and saint, the plague affected everywhere in the British Isles except for a large area in modern Scotland. Adomnan considered the plague a divine punishment for sins, and he believed that the Picts and Irish who lived in northern Great Britain were spared from the plague due to the intercession of Saint Columba who had founded monasteries among them. Adomnan personally walked among victims of the plague and claimed that neither he nor his companions became sick. (en)
- A praga de 664 foi uma praga local que afetou as Ilhas Britânicas . Foi a primeira praga registada na história da Inglaterra e coincidiu com um eclipse solar e pode ter durado vinte a vinte e cinco anos, causando mortalidade generalizada, perturbação social e abandono da fé religiosa. Segundo fontes irlandesas (os Anais de Tigernach ), a praga foi precedida por um eclipse solar em 1 de maio de 664 (um eclipse total ocorreu de fato em 1 de maio de 664 na América do Norte nas proximidades de Long Island, e um eclipse parcial possivelmente teria sido visível da Irlanda). Bede também mencionou o eclipse, mas o colocou incorretamente em 3 de maio. As fontes irlandesas alegaram que houve também um terremoto na Grã-Bretanha e que a praga chegou à Irlanda primeiro em Mag Nitha, entre os Fothairt em Leinster . Bede alegou que a praga ocorreu primeiro no sul da Grã-Bretanha e depois se espalhou para o norte. De acordo com Adomnan de Iona, um Irlandês contemporâneo abade e santo, a praga afetou em todos os lugares nas Ilhas Britânicas, exceto por uma grande área moderna da Escócia. Adomnan considerava a praga de uma punição divina por pecados, e ele acreditava que os Pictos e Irlandêses que viveram no norte da Grã-Bretanha foram poupados da praga, devido à intercessão de Santa Columba, que fundou mosteiros, entre eles. Adomnan, pessoalmente, caminhou por entre as vítimas da peste e afirmou que nem ele nem os seus companheiros, ficaram doentes. (pt)
- Британська чума 664 року (англ. plague of 664 in British Isles) — епідемія ймовірно чуми, яка зафіксована на Британських островах і Ірландії у 664 році. Це була перша епідемія, зафіксована в історії Англії і одна з найперших в Європі після першої чумної пандемії в VI столітті. Її поява збіглася із сонячним затемненням. Є свідчення, що певне поширення цієї хвороби до виникнення на Британських островах мало місце в Європі. Існують міркування, що особливістю цього мору був розвиток його на тлі певного голоду. Пізніші її називали «Жовтою чумою 664 року», що може бути через наявність у хворих жовтяниці. Як стверджується, епідемія, що можливо тривала двадцять або двадцять п'ять років, спричинила високу летальність, соціальні зрушення та відмову від релігійної віри. Це залишило слід у традиціях Англії, що можна сприймати як показник реальності та тяжкості її клінічного перебігу. Але в ті роки будь-яку епідемією називали мором, що нерідко надалі автоматично ототожнювалася з чумою. Нині причина епідемії не вважається встановленою. Дослідники вважають, що причиною могла бути все-таки чума, вважаючи її продовженням першої чумної пандемії, але й не відкидається, що через описані тоді клінічні особливості це міг бути й епідемічний поворотний тиф або ж натуральна віспа. Тодішні літописи ще назвали мор лат. pestis ictericia або ірл. buide connaill, що вносить певний сумнів у чумному походженні мору, проте повністю цього не відкидає. Є також думки, що особливістю перебігу чуми тоді було поєднання з голодом, що й надало мору таких клінічних особливостей. Згідно з ірландським літописом Тігернах, епідемії передувало сонячне затемнення 1 травня 664 оку. Повне затемнення справді сталося того дня над Північною Америкою в околицях Лонг-Айленда, і часткове затемнення, ймовірно, було видно з Ірландії. Англійський історик, святий Беда у «Церковній історії народу англів» також згадав про це затемнення, але помилково розмістив його 3 травня. Ірландські джерела стверджували, що у Британії тоді стався землетрус і що епідемія спочатку дійшла до Ірландії. Беда ж стверджував, що хвороба спочатку виникла на півдні Британії, а потім поширилася на північ. Спочатку він висловився просто: «І прийшов мор» (лат. et pestilentia venit). А згодом записав більше: Є свідчення, що мор 664 року, можливо, тривав 20 років в Англії та Ірландії. Є кілька історій, розказаних Бедою про випадки в монастирях, які свідчать, принаймні, про те, що спалахи смертельної хвороби сталися тут чи там аж у 685 році. Деякі з них стосуються монастиря Баркінг в Ессексі, заснованого для ченців і монахинь єпископом Лондона в 676 році. Видається, інша історія стосується мору в монастирі Селсі на узбережжі Сассекса. Ще одна історія, у якому, як передбачається, зіграв роль сам Беда, стосується монастиря Ярроу, дату цього можна визначити з контексту, як 685 рік. Святий Адомнан записав, що мор вирував всюди на Британських островах, окрім великої території в Шотландії згадавши «„велику смерть, яка двічі в наш час спустошила значну частину світу“». Адомнан вважав моровицю божественним покаранням за гріхи, і зауважував, що пікти та ірландці, які жили на півночі Британських островів, були позбавлені мору завдяки заступництву Святого Колумби, який заснував у них монастирі. Адомнан особисто ходив серед хворих і стверджував, що ні він, ні його супутники не захворіли. Анонімне джерело «Життя Катберта», складене між 698 і 705 роками, спиралося на спогади священика Тиді, який згадував «смерть, яка знелюдніла багато місць». Летальність в Ірландії була настільки величезною, що залишилася в живих лише третина населення. Ірландські літописи містять довгий список знатних осіб, які загинули під час мору. Згідно з легендою Егберт, англійський юнак знатного походження, поїхав в Ірландію, щоб вести монаше життя, як і багато інших його співвітчизників того самого рангу або середнього класу. Мор у його монастирі був настільки сильним, що всі ченці або померли, або втекли, крім тих, котрі лежали хворими. Егберт поклявся вести суворе життя, якщо його позбавлять хвороби. Він вижив, щоб здійснити свою обітницю, і помер у 729 році з великим ореолом святості у віці дев'яноста років. Імовірно, хвороба неповністю щезла з Британськіх островів. Приблизно в 668 році англійський новообраний архієпископ Вігард, відправившись до Риму, щоб отримати папське підтвердження про його обрання на виборах, незабаром після свого прибуття помер від мору й таке саме спіткало майже всіх, хто їздив з ним. Новий ірландський єпископ Ліндісфарна Туда помер під час мору протягом кількох місяців після свого освячення, точна дата невідома. 26 жовтня 664 року єпископ Седд помер під час мору під час відвідування свого Нортумбрійського монастиря Ластінгем і там його й поховали. Близько 30 його послідовників з Ессексу приїхали жити в Ластінгем, і всі, крім одного, загинули під час другої хвилі мору. Моровиця мала безпосередню роль у піднесенні Вільфріда Ріпонського до єпископа Йоркського. Якби Туда не загинув у такий критичний час у процесі реформації нартумбрійської церкви, навряд чи Вільфрід був би продвинутий до єпископату таким молодим і набув би стільки влади. Серед вищого дворянства лише король Кенту Еоркенберт помер під час мору, і його успішно змінив його син. Таким чином, мор, можливо чумний, з кінця VII століття часто надалі спостерігався на теренах Британських островів аж до XVIII століття. (uk)
|
