| dbo:abstract
|
- Un patógeno es cualquier agente que causa enfermedad. El cuerpo tiene dos mecanismos de defensa para hacer frente a los microorganismos patógenos y otras sustancias nocivas: la reacción inflamatoria y el desarrollo de una . La inmunidad adquirida se compone de inmunidad humoral o de inmunidad mediada por células, y se desarrolla después del contacto inicial con un agente patógeno, y se manifiesta por la capacidad de un sistema inmune para luchar contra antígenos extraños. Todas las células vivas tienen estructuras llamadas antígenos presentes en la superficie celular. Los antígenos son ya sea un polisacárido o una proteína que reacciona específicamente con un receptor de superficie celular o un anticuerpo.Para cada persona y cada tipo de célula hay diferentes antígenos en la superficie celular. Los únicos antígenos, genéticamente determinados presentes en la superficie celular son determinados por un grupo de genes en el cromosoma 6 en loci 6p21.3 llamado complejo mayor de histocompatibilidad (CMH). En los seres humanos, estos antígenos fueron identificados por primera vez en un tipo de glóbulos blancos llamados leucocitos y fueron llamados por tanto antígenos leucocitarios humanos (antígenos HLA). Como resultado, el complejo mayor de histocompatibilidad humano también puede ser llamado el sistema HLA. A menudo en referencia a estos antígenos y el conjunto de genes responsables de estos antígenos los términos MHC y HLA se utilizan indistintamente Los antígenos de la superficie celular son procesados por las células del sistema inmune del cuerpo en función de su antigenicidad. En concreto, la capacidad antigénica de las proteínas de superficie HLA depende de si son las propias proteínas propios (autoantígenos) o si son las proteínas extrañas de otra persona (no auto-antígenos). Las proteínas HLA en las propias células de una persona son reconocidas por el sistema inmune como tal, mientras que los no-auto-antígenos incitará una respuesta inmune. Originalmente, las proteínas MHC se consideraron de interés sólo en lo que respecta a los trasplantes de órganos porque trasplantes en los que el donante y las células receptoras contenidos diferentes proteínas MHC resultó en el rechazo de órganos a menos que el sistema inmune se suprime. Otros estudios han demostrado MHC que en realidad tienen un papel mucho más importante en el sistema inmunológico de los trasplantes de órganos justa. La región de genes MHC contiene niveles extremadamente altos de densidad de genes y la diversidad; la variación genética dentro de esta región juega un papel vital en la susceptibilidad a las enfermedades autoinmunes, infecciosas, y otras enfermedades. Los genes del CMH también están involucrados en varias funciones no inmune tales como el olfato y auto/no auto-reconocimiento. (es)
- The major histocompatibility complex in sexual selection concerns how major histocompatibility complex (MHC) molecules allow for immune system surveillance of the population of protein molecules in a host's cells. In 1976, Yamazaki et al. demonstrated a sexual selection mate choice by male mice for females of a different MHC. Major histocompatibility complex genes, which control the immune response and effective resistance against pathogens, have been able to maintain an extremely high level of allelic diversity throughout time and throughout different populations. Studies suggest that the MHC is involved in mate choice for many vertebrates through olfactory cues. There are several proposed hypotheses that address how MHC-associated mating preferences could be adaptive and how an unusually large amount of allelic diversity has been maintained in the MHC. The vast source of genetic variation affecting an organism's fitness stems from the co-evolutionary arms race between hosts and parasites. There are two nonmutually exclusive hypotheses for explaining this. One is that there is selection for the maintenance of a highly diverse set of MHC genes if MHC heterozygotes are more resistant to parasites than homozygotes—this is called heterozygote advantage. The second is that there is selection that undergoes a frequency-dependent cycle—and is called the Red Queen hypothesis. (en)
- При статевому доборі головний комплекс гістосумісності, високе алельне різноманіття генів якого контролює резистентність організмів до патогенів та паразитів, залучається до процесів вибору статевого партнера. Відомо, що статевий добір за участі головного комплексу гістосумісності (англ. major histocompatibility complex (MHC)) здійснюється за участі нюхового аналізатора у риб та мишей. Під час вибору партнера, самки колючки триголкової (Gasterosteus aculeatus) використовують стратегію вибору на основі запаху, щоб досягти оптимального рівня різноманітності MHC у своєму потомстві, забезпечивши їм стійкість до патогенів та паразитів. Оскільки генетичне різноманіття MHC в основному пов'язане з стійкістю до паразитів, виживанням і репродуктивним успіхом, генотип MHC певної особи вважається критерієм його оцінки як потенційного статевого партнера. Тварини можуть збільшити репродуктивний успіх розпізнаючи МНС-пов'язану інформацію про свого потенційного партнера та, в подальшому, вибрати статевого партнера, що має особливий МНС генотип, який містить різноманітні або специфічні алелі, що передають нащадкам стійкість до хвороб. На прикладі котячих лемурів (Lemur catta) K. Grogan з колегами виявили, що обидві статі сигналізують про загальну різноманітність гену DRB головному комплексу гістосумісності класу ІІ (MHC-DRB) та парну схожість MHC-DRB через летючу складову генітальних секретів. Крім того, лемури відрізняли абсолютне та відносне різноманіття MHC-DRB у генітальних запахах протилежної статі, що дозволяє припустити, що генітальні запахи лемура функціонують маркерами генетичної якості. Тобто, вибір статевого партнера за участі хімічних сигналів про МНС є ефективним способом уникнення інбридингу, посилення мінливості потомства та, як наслідок, їх життєздатності. Різноманітність MHC є вигідною з імунологічних причин. Так, спаровування генетично споріднених особин з відмінним алельним складом МНС може послужити зменшенню генетичної небезпеки для нащадків, пов'язаної з інбридингом, за рахунок структурної диверсифікації глікопротеїнів МНС. Отже, гетерозиготне потомство зможе краще захистити себе від ширшого кола паразитів, ніж гомозиготне за генами МНС. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Un patógeno es cualquier agente que causa enfermedad. El cuerpo tiene dos mecanismos de defensa para hacer frente a los microorganismos patógenos y otras sustancias nocivas: la reacción inflamatoria y el desarrollo de una . La inmunidad adquirida se compone de inmunidad humoral o de inmunidad mediada por células, y se desarrolla después del contacto inicial con un agente patógeno, y se manifiesta por la capacidad de un sistema inmune para luchar contra antígenos extraños. (es)
- The major histocompatibility complex in sexual selection concerns how major histocompatibility complex (MHC) molecules allow for immune system surveillance of the population of protein molecules in a host's cells. In 1976, Yamazaki et al. demonstrated a sexual selection mate choice by male mice for females of a different MHC. (en)
- При статевому доборі головний комплекс гістосумісності, високе алельне різноманіття генів якого контролює резистентність організмів до патогенів та паразитів, залучається до процесів вибору статевого партнера. Відомо, що статевий добір за участі головного комплексу гістосумісності (англ. major histocompatibility complex (MHC)) здійснюється за участі нюхового аналізатора у риб та мишей. Під час вибору партнера, самки колючки триголкової (Gasterosteus aculeatus) використовують стратегію вибору на основі запаху, щоб досягти оптимального рівня різноманітності MHC у своєму потомстві, забезпечивши їм стійкість до патогенів та паразитів. (uk)
|
