This HTML5 document contains 301 embedded RDF statements represented using HTML+Microdata notation.

The embedded RDF content will be recognized by any processor of HTML5 Microdata.

Namespace Prefixes

Prefix	IRI
dbpedia-no	http://no.dbpedia.org/resource/
rdf	http://www.w3.org/1999/02/22-rdf-syntax-ns#
dbpedia-ja	http://ja.dbpedia.org/resource/
n60	http://lt.dbpedia.org/resource/
dbpedia-oc	http://oc.dbpedia.org/resource/
dbpedia-pnb	http://pnb.dbpedia.org/resource/
dbp	http://dbpedia.org/property/
dbpedia-eo	http://eo.dbpedia.org/resource/
dbpedia-sv	http://sv.dbpedia.org/resource/
dbpedia-nl	http://nl.dbpedia.org/resource/
dbpedia-be	http://be.dbpedia.org/resource/
n25	https://global.dbpedia.org/id/
dbpedia-tr	http://tr.dbpedia.org/resource/
dbpedia-pl	http://pl.dbpedia.org/resource/
dbpedia-ca	http://ca.dbpedia.org/resource/
n35	http://li.dbpedia.org/resource/
dbpedia-et	http://et.dbpedia.org/resource/
n17	http://dbpedia.org/resource/File:
dbo	http://dbpedia.org/ontology/
dbpedia-el	http://el.dbpedia.org/resource/
dbpedia-ro	http://ro.dbpedia.org/resource/
dbpedia-af	http://af.dbpedia.org/resource/
dbpedia-zh	http://zh.dbpedia.org/resource/
dbpedia-cy	http://cy.dbpedia.org/resource/
foaf	http://xmlns.com/foaf/0.1/
n77	http://sco.dbpedia.org/resource/
dbc	http://dbpedia.org/resource/Category:
dbpedia-sk	http://sk.dbpedia.org/resource/
n22	http://lv.dbpedia.org/resource/
dbpedia-gl	http://gl.dbpedia.org/resource/
dbpedia-pt	http://pt.dbpedia.org/resource/
n41	http://pa.dbpedia.org/resource/
dbpedia-uk	http://uk.dbpedia.org/resource/
dbpedia-de	http://de.dbpedia.org/resource/
dbpedia-io	http://io.dbpedia.org/resource/
dbpedia-an	http://an.dbpedia.org/resource/
xsdh	http://www.w3.org/2001/XMLSchema#
dbpedia-ko	http://ko.dbpedia.org/resource/
dbpedia-sh	http://sh.dbpedia.org/resource/
dbpedia-ga	http://ga.dbpedia.org/resource/
dbpedia-it	http://it.dbpedia.org/resource/
n71	http://ast.dbpedia.org/resource/
n88	http://azb.dbpedia.org/resource/
dbpedia-simple	http://simple.dbpedia.org/resource/
dbpedia-nds	http://nds.dbpedia.org/resource/
dbpedia-id	http://id.dbpedia.org/resource/
dbpedia-nn	http://nn.dbpedia.org/resource/
dbpedia-cs	http://cs.dbpedia.org/resource/
dbpedia-bg	http://bg.dbpedia.org/resource/
dbpedia-hu	http://hu.dbpedia.org/resource/
dcterms	http://purl.org/dc/terms/
n78	http://ta.dbpedia.org/resource/
prov	http://www.w3.org/ns/prov#
n44	http://www.impacttectonics.org/2022/
dbpedia-he	http://he.dbpedia.org/resource/
dbpedia-fr	http://fr.dbpedia.org/resource/
wikidata	http://www.wikidata.org/entity/
dbpedia-hr	http://hr.dbpedia.org/resource/
dbpedia-war	http://war.dbpedia.org/resource/
dbpedia-ka	http://ka.dbpedia.org/resource/
dbpedia-es	http://es.dbpedia.org/resource/
n51	https://web.archive.org/web/20071017211830/http:/www.sciam.com/
dbpedia-vi	http://vi.dbpedia.org/resource/
dbpedia-sr	http://sr.dbpedia.org/resource/
n64	http://uz.dbpedia.org/resource/
dbt	http://dbpedia.org/resource/Template:
n12	http://ur.dbpedia.org/resource/
dbr	http://dbpedia.org/resource/
n33	http://d-nb.info/gnd/
rdfs	http://www.w3.org/2000/01/rdf-schema#
dbpedia-eu	http://eu.dbpedia.org/resource/
dbpedia-az	http://az.dbpedia.org/resource/
n18	http://mn.dbpedia.org/resource/
dbpedia-is	http://is.dbpedia.org/resource/
wikipedia-en	http://en.wikipedia.org/wiki/
n75	https://web.archive.org/web/20151102230813/http:/www.nas.edu/history/mohole/
dbpedia-ar	http://ar.dbpedia.org/resource/
owl	http://www.w3.org/2002/07/owl#
dbpedia-da	http://da.dbpedia.org/resource/
dbpedia-fi	http://fi.dbpedia.org/resource/
dbpedia-sl	http://sl.dbpedia.org/resource/
dbpedia-kk	http://kk.dbpedia.org/resource/
dbpedia-fa	http://fa.dbpedia.org/resource/
n89	http://ht.dbpedia.org/resource/
dbpedia-th	http://th.dbpedia.org/resource/
dbpedia-mk	http://mk.dbpedia.org/resource/
dbpedia-ru	http://ru.dbpedia.org/resource/
n24	http://commons.wikimedia.org/wiki/Special:FilePath/
n31	http://bs.dbpedia.org/resource/
n79	http://hy.dbpedia.org/resource/
dbpedia-ms	http://ms.dbpedia.org/resource/
n66	http://hi.dbpedia.org/resource/

Statements

Subject Item

dbr:Earth's_mantle

rdf:type

owl:Thing

rdfs:label

Μανδύας (γεωλογία) Мантія планети Mantell terrestre Erdmantel 地幔 Manteln Manto Earth's mantle Aardmantel Manto (geología) Płaszcz ziemski Manteau planétaire Mantu マントル Termantelo Zemský plášť Мантія Землі Mantel (geologi) Mantello terrestre Manteau terrestre Планетарная мантия Manto terrestre وشاح الأرض 맨틀 Мантия Земли Planetární plášť Maintlín (geolaíocht) وشاح (جيولوجيا)

rdfs:comment

Mantua lurrazalaren eta nukleoaren artean dagoen geruza da. 2900 kmko sakonerara iristen da. Mantua batez ere peridotitaz osatua dago. Lurrazalaren eta Mantuaren arteko banaketa Mohorovicic etengunean ematen da. Goi mantua (biguna eta likatsua) eta behe mantua (solidoa eta elastikoa) banatu daiteke. Biak ezberdintzen diren puntua etengunea da. Ма́нтия — часть Земли (геосфера), расположенная непосредственно под корой и выше ядра. В ней находится большая часть вещества Земли. Мантия есть и на других планетах земной группы. Земная мантия находится в диапазоне от 30 до 2900 км от земной поверхности. Мантия занимает около 80 % объёма Земли. Отличие состава земной коры и мантии — следствие их происхождения: исходно однородная Земля в результате частичного плавления разделилась на легкоплавкую и лёгкую часть — кору и плотную и тугоплавкую мантию. 地幔（德語：Erdmantel；英語：mantle；法語：manteau；原於拉丁語：mantellum，意為斗篷），台湾称作地函，位於地殼之下，地核之上，和地殼以莫氏不連續面為界，和地核間則以古氏不連續面為界。厚度约2900公里。化学成分主要是含铁、镁的矽酸鹽，平均密度是3.3–5.5 g/cm3。地函含石榴子石、輝石、橄欖石及其他類型的岩石。占地球體積的83%，總質量的68%。由於P波及S波皆可通過地函，故推測地函主要為固體構成。地函可分成、及。 Mantel adalah bagian dari planet kebumian atau benda langit lain yang cukup besar sehingga mampu mengalami diferensiasi berdasarkan kepadatan. Seperti planet kebumian lain, bagian dalam Bumi secara kimiawi terbagi menjadi lapisan-lapisan. Mantel adalah lapisan yang berada di antara kerak dan inti luar. Pada suatu kedalaman tertentu, terdapat suatu batas yang disebut Diskontinuitas Mohorovičić yaitu nilai Vp meningkat tajam. In geologia e in geofisica il mantello terrestre è uno degli involucri concentrici che costituiscono la Terra: si tratta di un involucro solido plastico, compreso tra la crosta terrestre e il nucleo terrestre, avente uno spessore di circa 2890 km. الوشاح أو الدثار أو الغشاء أو الستار هي طبقة أرضية تحتية يبلغ سمكها نحو 2885 كيلومتر وتقع فوقها القشرة الأرضية التي نعيش عليها والتي يبلغ سمكها بين 30 - 60 كيلومتر. وتبلغ المسافة بين سطح الأرض ومركزها 6370 كيلومتر، ويشكل الجزء المركزي نواة (نصف قطرها 2000 كيلومتر) من معادن ثقيلة ساخنة سائلة، تبلغ درجة حرارتها 6000 درجة مئوية. وتقل درجة الحرارة بالصعود من المركز إلى أعلى الدثار (عمق نحو 50 كيلومتر) حتى تصل إلى 1500 درجة مئوية، وتكون في صورة صهارة خفيفة نسبياً. En planétologie et en géologie, le manteau d'un objet céleste différencié est la couche comprise entre la croûte et le noyau. Cette définition se calque sur la structure interne de la Terre, qui est constituée d'un noyau métallique (fer), d'un manteau rocheux (silicates) et d'une croûte de composition variée. Cette même structuration s'applique aux autres planètes telluriques (Mercure, Vénus et Mars) et à la Lune, ainsi qu'à certains astéroïdes comme Vesta. D'anciens astéroïdes aujourd'hui fragmentés ont pu avoir la même structure. Le manteau constitue généralement la couche la plus grande et la plus massive du corps planétaire. Als Erdmantel wird die mittlere Schale im chemischen Modell vom inneren Aufbau des Erdkörpers bezeichnet. Sie liegt zwischen Erdkruste und Erdkern und ist bei einer durchschnittlichen Mächtigkeit von 2.850 km (Tiefe der Mantel-Kern-Grenze: 2.898 km) die voluminöseste und massereichste dieser drei Schalen. Während die Kruste zu großen Teilen aus relativ aluminiumreichen Gesteinen granitischer (kontinentale Oberkruste) und basaltischer (ozeanische Kruste sowie kontinentale Unterkruste) Zusammensetzung besteht, ist das Material des Erdmantels aluminiumarm und dafür relativ eisen- und magnesiumreich. Das entsprechende ultramafische Gestein des Oberen Mantels wird als Peridotit bezeichnet. Der tiefere Mantel besteht aus Hochdruckäquivalenten des Peridotits. Der Großteil des Erdmantels ist, abge Ма́нтия — слой в недрах планет земной группы, расположен между корой и ядром. Она образуется в результате отделения от первичного планетного вещества металлической части, которая уходит в ядро, и плавления, продукты которого формируют кору планеты. Согласно современным моделям мантия планет сложена в основном перидотитами. Кора планет состоит в основном из базальтов (на Земле значительную часть коры слагают граниты, и это одно из основных отличий нашей планеты), она содержит больше легкоплавких элементов и имеет меньшую, чем мантия, плотность. De aardmantel of kortweg mantel is de laag in de Aarde die direct onder de korst ligt. De mantel begint op enkele tientallen kilometers diepte en is ongeveer 2900 km dik. Ze neemt 83% van het volume van de Aarde in en bevat 67,5 % van haar massa. De naam mantel werd voor het eerst gebruikt door de Duitse geofysicus Emil Wiechert in 1897. In het Duits betekent mantel net als in het Nederlands jas. El manto es una capa intermedia de los planetas terrestres o de algunos otros cuerpos planetarios rocosos, como la que se encuentran entre el núcleo, la capa más interna, y la corteza, la más externa. Está compuesto principalmente por silicatos. Para que se forme un manto, el cuerpo planetario debe ser suficientemente grande para haber pasado por el proceso de diferenciación planetaria en términos de densidad. Los planetas terrestres (la Tierra, Venus, Marte y Mercurio), la Luna terrestre, dos de los satélites de Júpiter (Ío y Europa) y el asteroide Vesta tienen cada uno un manto rocoso. Płaszcz – warstwa Ziemi o grubości ok. 2900 km, leżąca pomiędzy skorupą a jądrem. W skład płaszcza wchodzi ok. 70% objętości skał ziemskich (materii ziemskiej). Ze względu na swoją dominującą pozycję w bilansie masy Ziemi płaszcz spełnia kluczową rolę w procesach uwalniania się energii z wnętrza Ziemi, jest m.in. silnie sprzężony z procesami tektoniki płyt. Manto é a camada da estrutura da Terra (e dos outros planetas de composição similar) que fica diretamente abaixo da crosta/crusta prolongando-se em profundidade até ao limite exterior do núcleo. O manto terrestre estende-se desde cerca de 30 km de profundidade (podendo ser bem menor nas zonas oceânicas) até aos 2 900 km abaixo da superfície (transição para o núcleo). A diferenciação do manto iniciou-se há cerca de 3 800 milhões de anos, quando a segregação gravimétrica dos componentes do proto-planeta Terra produziram a actual estratificação. A pressão na parte inferior do manto atinge mais de 140 GPa (equivalente a 1 400 000 atmosferas). O manto difere marcadamente da crosta pelas suas características de composição química e de comportamento mecânico, o que se traduz pela existência de um ( 다른 뜻에 대해서는 맨틀 (동음이의) 문서를 참고하십시오.) 맨틀(영어: mantle)은 지구에서는 지각 바로 아래에 있으면서 외핵을 둘러싸고 있는 두꺼운 암석층이다. 다른 행성의 경우에도 금속질의 핵을 둘러싸고 있는 두꺼운 암석층을 맨틀이라고 부른다. 지구의 경우에는 지표면으로부터 깊이 30-2,900킬로미터의 범위에 분포하며, 지구 부피의 80% 가량 차지한다. 지각과 맨틀의 경계면은 발견자의 이름을 따 모호로비치치 불연속면이라고 부르며, 보통은 줄여서 모호면이라고도 한다. 지진파의 모호면은 지진파 속도가 갑자기 빨라지는 곳을 경계로 한다. 맨틀의 최상부는 온도가 낮아 딱딱하게 굳어있는데, 이 부분과 지각을 합쳐서 암석권이라고 부른다. 암석권에서는 주로 열전도에 의하여 열이 전달된다. Planetární plášť respektive plášť obecně je jedna z planetárních sfér, která se nachází u terestrických planet pod svrchní pevnou kůrou nad planetárním jádrem. Jedná se o nejmocnější vrstvu ve složení planety, která je složena z roztaveného materiálu v podobě magmatu. V případě plynných planet je plášť tvořen z kapalných látek, nejčastěji plynů, které mění své skupenství vlivem extrémního tlaku. En geologia, el mantell és la capa de la Terra situada per sota de l'escorça terrestre i que s'estén cap a l'interior fins al límit exterior del nucli (ocupa aproximadament el 87% de la Terra). El mantell terrestre s'estén des de prop de 33 km de profunditat (o al voltant de 8 km a les zones oceàniques) fins als 2.900 km (transició al nucli). La diferenciació del mantell es va iniciar fa prop de 3.800 milions d'anys, quan la segregació gravimètrica dels components del protoplaneta Terra va produir l'actual estratificació. La pressió a la part inferior del mantell està al voltant dels 140 GPA. Es divideix en dues parts: mantell intern, sòlid, elàstic, i mantell extern, fluid, viscós. Zemský plášť je jedna z vrstev Země, shora vymezená zemskou kůrou a zespodu zemským jádrem. Z geofyzikálního i geochemického hlediska může být rozdělen na * svrchní plášť, * spodní plášť a * přechodovou zónu, zvanou také , která se nachází mezi nimi. Většinu současných poznatků o plášti se podařilo získat během 20. století podrobnou analýzou příchodů seismických vln. V plášti probíhá neustále , která souvisí s deskovou tektonikou a jejíž obraz můžeme získat pomocí seismické tomografie. Zemský plášť jako celé těleso tvoří přibližně 69 % zemské hmotnosti a 84 % celkového objemu. マントル（英語: mantle, 「覆い」の意）とは、惑星や衛星などの内部構造で、核（コア）の外側にある層である。 地球型惑星などでは金属の核に対しマントルは岩石からなり、さらに外側には、岩石からなるがわずかに組成や物性が違う、ごく薄い地殻がある。 名称はフランス語のマント（manteau）に由来し、マントルが核の周りを包んでいることを表している。 Earth's mantle is a layer of silicate rock between the crust and the outer core. It has a mass of 4.01 × 1024 kg and thus makes up 67% of the mass of Earth. It has a thickness of 2,900 kilometers (1,800 mi) making up about 84% of Earth's volume. It is predominantly solid but, on geologic time scales, it behaves as a viscous fluid, sometimes described as having the consistency of caramel. Partial melting of the mantle at mid-ocean ridges produces oceanic crust, and partial melting of the mantle at subduction zones produces continental crust. Is éard is maintlín ann ná ciseal taobh istigh de phláinéad domhanda. Le haghaidh foirmíochta, caithfidh rinn pláinéadach bheith mór go leor chun phróiseas na difreála pláinéidí, tré dhlús, a bheith críochnaithe aige. Мантія — шар в надрах планет земної групи, що має товщину в декілька тисяч кілометрів, розташований між корою і ядром, що містить велику кількість важких елементів. Мантія утворюється в результаті диференціації первинної планетної речовини: важка металева частина утворює , а легкі продукти плавлення формують . Відповідно до сучасних моделей мантія планет складена в основному перидотитами. Кора планет складається в основному з базальтів (на Землі значну частину кори складають граніти, і це одна з основних відмінностей нашої планети), вона містить більше легкоплавких елементів і має меншу, ніж мантія, густину. La termantelo aŭ mantelo estas la dikega, meza ŝelo interne de la planedo Tero. Ĝi situas rekte sub la terkrusto kaj averaĝe dikas 2850 kilometrojn (la limo inter terkerno kaj termantelo averaĝe troviĝas 2898 kilometrojn sub la tersurfaco). La termantelo samkiel la terkrusto estas solida, sed en siaj mekanikaj ecoj kaj kemia konsisto signife diferencas de la pli supra terkrusto, kiu funde de la oceanoj kaj sub la kontinentoj aparte konsistas el bazalto kaj sur la kontinento aparte el granito. La plej supra parto de la termantelo nomiĝas astenosfero. Ο γήινος Μανδύας (Mantle) είναι ένα παχύ και ημίρρευστο στρώμα που βρίσκεται μεταξύ του γήινου εξωτερικού πυρήνα (Outer Core) και του φλοιού (Crust). Μανδύα διαθέτουν και άλλοι πλανήτες. Ο μανδύας της γης βρίσκεται, χονδρικά, από το βάθος των 30 χλμ μέχρι τα 2.900 χλμ κάτω από την επιφάνεια της γης και καταλαμβάνει το 70% του όγκου της. Ο γήινος μανδύας διακρίνεται στον κυρίως μανδύα και στον ανώτερο μανδύα (Upper Mantle). Ο μανδύας διαφέρει σημαντικά στη χημική του σύνθεση και στα μηχανικά χαρακτηριστικά από τον φλοιό. Un manto es una capa dentro de un cuerpo planetario limitado por debajo por un núcleo y arriba por una corteza. Los mantos están hechos de roca o hielo, y generalmente son la capa más grande y masiva del cuerpo planetario. Los mantos son característicos de los cuerpos planetarios que han sufrido diferenciación por densidad. Todos los planetas terrestres (incluida la Tierra), varios asteroides y algunas lunas planetarias tienen mantos. الوشاح هو طبقة داخل جسم كوكبي يحده من الأسفل نواة وفوقها قشرة. يتكون الوشاح من الصخور أو الجليد، وهو عمومًا أكبر وأضخم طبقة في جسم الكواكب. الوشاح هي سمة من سمات الأجسام الكوكبية التي خضعت للتباين حسب الكثافة. جميع الكواكب الأرضية (بما في ذلك الأرض ) وعدد من الكويكبات وبعض أقمار الكواكب لها أغطية. Manteln finns i jordens och andra stenplaneters inre, mellan kärnan och jordskorpan. Manteln sträcker sig från 10–70 km djup till 2 900 km. Manteln kan smälta bergarter (magma) som vid vulkanutbrott kan tränga upp som lava. Manteln består av järn- och magnesiumrika silikatbergarter. Silikater är föreningar av kisel och syre. Jordens mantel utgör hela 84% av jordens volym. Dess yttersta del utgör tillsammans med jordskorpan litosfären. Gränsen mellan jordskorpan och manteln utgörs av Mohorovičić-diskontinuiteten, ofta kallad Moho. Le manteau terrestre est la couche intermédiaire entre le noyau terrestre et la croûte terrestre. Il représente 82 % du volume de la Terre et environ 65 % de sa masse. Il est séparé de la croûte par la discontinuité de Mohorovičić (terme fréquemment abrégé en Moho), et du noyau par la discontinuité de Gutenberg. Ces discontinuités marquent un contraste de densité entre les couches qu'elles séparent et portent chacune le nom du sismologue qui les a découvertes. Ма́нтія Землі́ (англ. Earth’s mantle, нім. Erdmantel, Mantel der Erde, фр. Manteau, Manteau terrestre) — одна з внутрішніх оболонок (геосфер) земної кулі, лежить між земною корою, від якої відокремлена поверхнею Мохоровичича, та ядром Землі. Становить 83% об'єму і 67% маси Землі. Верхня межа земної мантії проходить на глибині від декількох км (під океанами) до 70 км (під континентами). Пересічна глибина близько 2900 км. У її розрізі (зверху вниз) за швидкістю поширення сейсмічних хвиль виділяють верхню мантію (товщина 850 — 900 км), яка поділяється на субстрат, астеносферу й шар Голіцина, та нижню мантію (товщина близько 2000 км), для якої характерний уповільнений темп зростання швидкості сейсмічних хвиль.

foaf:depiction

n24:Convection-snapshot.png n24:Earth_poster.svg n24:Phase_transformations_in_the_transition_zone_2.0.svg n24:Peridotite_mantle_xenoliths_in_phonotephrite_(Peridot_Mesa_Flow,_Middle_Pleistocene,_580_ka;_Peridot_Mesa,_San_Carlos_Volcanic_Field,_Arizona,_USA)_32.jpg

dcterms:subject

dbc:Structure_of_the_Earth dbc:Earth's_mantle

dbo:wikiPageID

1079771

dbo:wikiPageRevisionID

1117642725

dbo:wikiPageWikiLink

dbr:Lithosphere dbr:Lower_mantle_(Earth) dbc:Structure_of_the_Earth dbr:Isotopes_of_iron dbr:Structure_of_the_Earth dbr:Ultra_low_velocity_zone dbr:Ferropericlase dbr:Hotspot_(geology) n17:Phase_transformations_in_the_transition_zone_2.0.svg dbr:Olivine dbr:Supercomputer dbr:Magma dbr:Convergent_plate_boundary n17:Earth_poster.svg dbr:Solidus_(chemistry) dbr:Lithosphere-Asthenosphere_boundary dbr:Plate_theory_(volcanism) dbr:Integrated_Ocean_Drilling_Program dbr:Seafloor dbr:Boundary_layers dbr:Potassium_oxide dbr:Ice_VII dbr:Wadsleyite dbr:Chaos_theory dbr:Caribbean_Sea dbr:Majorite dbr:Upper_mantle_(Earth) dbr:Asthenosphere dbc:Earth's_mantle dbr:Geologic_time_scale dbr:Mid-ocean_ridge dbr:Project_Mohole dbr:Andrija_Mohorovičić dbr:Pyroxene dbr:Kimberlite dbr:Plate_tectonics dbr:Large_low-shear-velocity_provinces dbr:Silicon_dioxide dbr:Chikyū dbr:Seismic_wave dbr:Viscosity dbr:Caramel dbr:JOIDES_Resolution dbr:Spinel dbr:Atlantic_Ocean dbr:Iron(II)_oxide dbr:Phosphorus_pentoxide dbr:Silicate_perovskite dbr:Orthopyroxene dbr:Peridotite dbr:Pascal_second dbr:Bridgmanite dbr:University_of_California,_San_Diego dbr:Silicate_mineral dbr:RRS_James_Cook dbr:Garnet dbr:Dynamic_topography dbr:Melting_point dbr:Volcanism dbr:Continental_drift dbr:Stishovite dbr:Earth's_crust dbr:Post-perovskite dbr:Aluminium_oxide dbr:Slab_(geology) dbr:Seafloor_spreading dbr:Convection dbr:Earth's_outer_core dbr:Rheology dbr:Mantle_plume dbr:Oceanic_drillings dbr:D_double-prime dbr:Subduction dbr:Sodium_oxide dbr:Mantle_transition_zone dbr:Deep_Sea_Drilling_Project dbr:Fluid dbr:Titanium_dioxide dbr:Core-mantle_boundary dbr:Magnesium_oxide dbr:Joint_Oceanographic_Institutions_for_Deep_Earth_Sampling dbr:Ophiolite dbr:Calcium_oxide dbr:Manganese(II)_oxide dbr:Obduction n17:Convection-snapshot.png dbr:Basalt dbr:Partial_melting dbr:Ocean_Drilling_Program dbr:Plagioclase dbr:Scripps_Institution_of_Oceanography dbr:Xenolith dbr:Pascal_(unit) dbr:Tungsten dbr:Crust_(geology) dbr:Chromium(III)_oxide n17:Peridotite_mantle_xenoliths_in_phonotephrite_(Peridot_Mesa_Flow,_Middle_Pleistocene,_580_ka;_Peridot_Mesa,_San_Carlos_Volcanic_Field,_Arizona,_USA)_32.jpg dbr:Keith_Edward_Bullen dbr:Mohorovičić_discontinuity dbr:Cape_Verde_Islands dbr:Oceanic_crust dbr:Glomar_Challenger dbr:Cobalt-60 dbr:Nickel(II)_oxide dbr:Atmospheric_pressure dbr:Continental_crust dbr:Ringwoodite dbr:Lithostatic_pressure

dbo:wikiPageExternalLink

n44:2022_The_Vredefort_astrobleme_and_plate-drift.html n51:article.cfm%3FchanID=sa004&articleID=00059DD3-A6CE-1330-A54583414B7F0000 n75:

owl:sameAs

dbpedia-eo:Termantelo dbpedia-uk:Мантія_Землі dbpedia-uk:Мантія_планети dbpedia-cy:Mantell_(daeareg) n12:غلاف_زمین dbpedia-pl:Płaszcz_ziemski dbpedia-ru:Планетарная_мантия dbpedia-th:เนื้อโลก dbpedia-th:เนื้อดาว n18:Манти dbpedia-el:Μανδύας_(γεωλογία) dbpedia-ka:დედამიწის_მანტია dbpedia-hu:Földköpeny n22:Zemes_mantija n25:6Nh1 dbpedia-tr:Dünya'nın_mantosu dbpedia-nds:Eerdmantel dbpedia-ga:Maintlín_(geolaíocht) dbpedia-tr:Manto_(jeoloji) dbpedia-hr:Zemljin_plašt dbpedia-gl:Manto n31:Geografski_omotač dbpedia-vi:Lớp_phủ_(địa_chất) n33:4138985-2 dbpedia-fr:Manteau_planétaire n35:Aerdmantjel dbpedia-fr:Manteau_terrestre dbpedia-eu:Mantu dbpedia-ca:Mantell_terrestre dbpedia-simple:Mantle_(geology) dbpedia-sv:Manteln dbpedia-pnb:مینٹل n41:ਕੱਜਣ_(ਭੋਂ_ਵਿਗਿਆਨ) dbpedia-cs:Zemský_plášť dbpedia-sk:Zemský_plášť dbpedia-pt:Manto dbpedia-de:Erdmantel dbpedia-fi:Maan_vaippa dbpedia-io:Ter-mantelo dbpedia-an:Manto_terrestre dbpedia-fa:گوشته_سیاره‌ای dbpedia-is:Möttull dbpedia-az:Yerin_mantiyası dbpedia-oc:Mantèl_(geologia) dbpedia-war:Manto_(heolohiya) dbpedia-be:Мантыя_Зямлі dbpedia-he:מעטפת_כדור_הארץ dbpedia-fa:گوشته n60:Žemės_mantija dbpedia-af:Aardmantel dbpedia-ja:マントル dbpedia-no:Mantelen n64:Yer_mantiyasi dbpedia-ro:Mantaua_Pământului n66:भूप्रावार dbpedia-es:Manto_(geología) dbpedia-nn:Mantel dbpedia-es:Manto_terrestre dbpedia-da:Kappe_(geologi) dbpedia-zh:地幔 n71:Mantu_terrestre dbpedia-da:Jordens_kappe dbpedia-mk:Плашт_(геологија) dbpedia-nl:Aardmantel dbpedia-ko:맨틀 dbpedia-sl:Zemljin_plašč n77:Manteel_(geology) n78:மூடகம்_(நிலவியல்) n79:Վերին_մանթիա dbpedia-sr:Мантл dbpedia-bg:Земна_мантия dbpedia-kk:Мантия dbpedia-it:Mantello_terrestre wikidata:Q101949 dbpedia-id:Mantel_(geologi) dbpedia-sh:Mantl dbpedia-ar:وشاح_الأرض dbpedia-simple:Earth's_mantle n88:اتلی_قات dbpedia-ar:وشاح_(جيولوجيا) n89:Manto_(latè) dbpedia-ms:Mantel_(geologi) dbpedia-cs:Planetární_plášť wikidata:Q4364434 dbpedia-et:Vahevöö dbpedia-ru:Мантия_Земли

dbp:wikiPageUsesTemplate

dbt:Main dbt:Reflist dbt:Wikibooks dbt:Short_description dbt:Convert dbt:Authority_control dbt:Earthsinterior

dbo:thumbnail

n24:Earth_poster.svg?width=300

dbo:abstract

En geologia, el mantell és la capa de la Terra situada per sota de l'escorça terrestre i que s'estén cap a l'interior fins al límit exterior del nucli (ocupa aproximadament el 87% de la Terra). El mantell terrestre s'estén des de prop de 33 km de profunditat (o al voltant de 8 km a les zones oceàniques) fins als 2.900 km (transició al nucli). La diferenciació del mantell es va iniciar fa prop de 3.800 milions d'anys, quan la segregació gravimètrica dels components del protoplaneta Terra va produir l'actual estratificació. La pressió a la part inferior del mantell està al voltant dels 140 GPA. Es divideix en dues parts: mantell intern, sòlid, elàstic, i mantell extern, fluid, viscós. Earth's mantle is a layer of silicate rock between the crust and the outer core. It has a mass of 4.01 × 1024 kg and thus makes up 67% of the mass of Earth. It has a thickness of 2,900 kilometers (1,800 mi) making up about 84% of Earth's volume. It is predominantly solid but, on geologic time scales, it behaves as a viscous fluid, sometimes described as having the consistency of caramel. Partial melting of the mantle at mid-ocean ridges produces oceanic crust, and partial melting of the mantle at subduction zones produces continental crust. Ο γήινος Μανδύας (Mantle) είναι ένα παχύ και ημίρρευστο στρώμα που βρίσκεται μεταξύ του γήινου εξωτερικού πυρήνα (Outer Core) και του φλοιού (Crust). Μανδύα διαθέτουν και άλλοι πλανήτες. Ο μανδύας της γης βρίσκεται, χονδρικά, από το βάθος των 30 χλμ μέχρι τα 2.900 χλμ κάτω από την επιφάνεια της γης και καταλαμβάνει το 70% του όγκου της. Ο γήινος μανδύας διακρίνεται στον κυρίως μανδύα και στον ανώτερο μανδύα (Upper Mantle). Το όριο μεταξύ φλοιού και μανδύα ονομάζεται Ασυνέχεια Μοχορόβισιτς. Η σεισμική ασυνέχεια του Μοχορόβισιτς είναι το όριο, πέρα από το οποίο παρατηρείται ξαφνική αλλαγή της ταχύτητας των σεισμικών κυμάτων, που ανιχνεύεται από την επιφάνεια της γης με ειδικά όργανα. Η σύγχρονη έρευνα θεωρεί ότι η κίνηση του φλοιού (των τεκτονικών πλακών) είναι απόηχος βαθύτερων κινήσεων που γίνονται στον μανδύα. Ο ανώτερος μανδύας (Upper Mantle) περιέχει σχετικά ψυχρά, άρα σκληρά, υλικά και μαζί με το φλοιό αποτελούν τη Λιθόσφαιρα. Ο μανδύας διαφέρει σημαντικά στη χημική του σύνθεση και στα μηχανικά χαρακτηριστικά από τον φλοιό. Η θερμοκρασία του μανδύα κυμαίνεται, από την ανώτερη προς την κατώτερη ζώνη, από 100 βαθμούς Κελσίου μέχρι 4000 βαθμούς. Παρότι οι θερμοκρασίες αυτές υπερβαίνουν το σημείο τήξεως των πετρωμάτων του μανδύα, τα τελευταία παραμένουν στερεά εξαιτίας της Λιθοστατικής πίεσης που ασκείται στον μανδύα. Η ζώνη του μανδύα, που αρχίζει από το βάθος των 100 χλμ. και φτάνει μέχρι τα 700 χλμ. λέγεται Ασθενόσφαιρα. Λόγω της μεγάλης διαφοράς θερμοκρασίας, που υπάρχει μεταξύ εξωτερικού πυρήνα και φλοιού , παρατηρείται μια μεταδοτική κίνηση υλικών στον μανδύα. Θερμά υλικά ανεβαίνουν από τη ζώνη κοντά στον πυρήνα ενώ ψυχρά υλικά (βαρύτερα) βυθίζονται. Κοντά στη λιθόσφαιρα, τα υλικά που ανεβαίνουν, λόγω της ελάττωσης της πίεσης που δέχονται, μπορεί να λιώσουν μερικώς και να οδηγήσουν σε ηφαιστειακή δράση. Mantel adalah bagian dari planet kebumian atau benda langit lain yang cukup besar sehingga mampu mengalami diferensiasi berdasarkan kepadatan. Seperti planet kebumian lain, bagian dalam Bumi secara kimiawi terbagi menjadi lapisan-lapisan. Mantel adalah lapisan yang berada di antara kerak dan inti luar. Pada suatu kedalaman tertentu, terdapat suatu batas yang disebut Diskontinuitas Mohorovičić yaitu nilai Vp meningkat tajam. Mantel Bumi merupakan lapisan berbatu dengan kedalaman sekitar 2.900 km (1.800 mi) yang meliputi 84% volume Bumi. Mantel atas Bumi dapat dibagi menjadi dua: astenosfer dalam yang terdiri dari bebatuan yang mengalir dengan kedalaman sekitar 200 km dan bagian paling bawah litosfer yang terdiri dari bebatuan keras dengan kedalaman antara 50 hingga 120 km. Di beberapa tempat di bawah samudra mantel terpapar dengan permukaan Bumi. Di beberapa tempat di darat, bebatuan mantel terdorong ke permukaan akibat aktivitas tektonik, seperti wilayah Tableland di , Newfoundland dan Labrador, Kanada. 地幔（德語：Erdmantel；英語：mantle；法語：manteau；原於拉丁語：mantellum，意為斗篷），台湾称作地函，位於地殼之下，地核之上，和地殼以莫氏不連續面為界，和地核間則以古氏不連續面為界。厚度约2900公里。化学成分主要是含铁、镁的矽酸鹽，平均密度是3.3–5.5 g/cm3。地函含石榴子石、輝石、橄欖石及其他類型的岩石。占地球體積的83%，總質量的68%。由於P波及S波皆可通過地函，故推測地函主要為固體構成。地函可分成、及。 Manto é a camada da estrutura da Terra (e dos outros planetas de composição similar) que fica diretamente abaixo da crosta/crusta prolongando-se em profundidade até ao limite exterior do núcleo. O manto terrestre estende-se desde cerca de 30 km de profundidade (podendo ser bem menor nas zonas oceânicas) até aos 2 900 km abaixo da superfície (transição para o núcleo). A diferenciação do manto iniciou-se há cerca de 3 800 milhões de anos, quando a segregação gravimétrica dos componentes do proto-planeta Terra produziram a actual estratificação. A pressão na parte inferior do manto atinge mais de 140 GPa (equivalente a 1 400 000 atmosferas). O manto difere marcadamente da crosta pelas suas características de composição química e de comportamento mecânico, o que se traduz pela existência de uma clara alteração súbita (uma descontinuidade) nas propriedades físicas dos materiais, que ficou conhecida por descontinuidade de Mohorovičić, ou simplesmente Moho, em homenagem a Andrija Mohorovičić, o geofísico que a descobriu. Esta descontinuidade marca a fronteira entre a crosta e o manto. Em tempos pensou-se que a Moho representava a fronteira entre a estrutura rígida da crosta e a zona mais plástica do manto, sendo a zona onde o movimento relativo entre as placas da litosfera rígida e a astenosfera plástica ocorreria. Contudo, estudos recentes demonstram que essa fronteira acontece muito abaixo, em pleno manto superior, a profundidades da ordem dos 70 km sob crusta oceânica e de 150 km sob a crosta continental. Assim, o manto imediatamente abaixo da crusta é composto por material relativamente frio (aprox.100º C), rígido e fundido com a crusta, apesar de estar dela separado pela Moho. Tal demonstra que a Moho é na realidade uma descontinuidade composicional e não uma zona de separação dinâmica. الوشاح هو طبقة داخل جسم كوكبي يحده من الأسفل نواة وفوقها قشرة. يتكون الوشاح من الصخور أو الجليد، وهو عمومًا أكبر وأضخم طبقة في جسم الكواكب. الوشاح هي سمة من سمات الأجسام الكوكبية التي خضعت للتباين حسب الكثافة. جميع الكواكب الأرضية (بما في ذلك الأرض ) وعدد من الكويكبات وبعض أقمار الكواكب لها أغطية. Le manteau terrestre est la couche intermédiaire entre le noyau terrestre et la croûte terrestre. Il représente 82 % du volume de la Terre et environ 65 % de sa masse. Il est séparé de la croûte par la discontinuité de Mohorovičić (terme fréquemment abrégé en Moho), et du noyau par la discontinuité de Gutenberg. Ces discontinuités marquent un contraste de densité entre les couches qu'elles séparent et portent chacune le nom du sismologue qui les a découvertes. On distingue, en géochimie, un manteau supérieur, source des MORB (pour Mid-Ocean Ridge Basalts – basaltes de dorsale médio-océanique), et un manteau inférieur, source des OIB (Ocean Island Basalts – basaltes d'îles océaniques –, issus de points chauds tels que Hawaï ou La Réunion). D'un point de vue minéralogique, la transition du manteau supérieur vers le manteau inférieur s'effectue à 670 km de profondeur. On distingue ces deux zones par le fait que, à cette profondeur, l'olivine ainsi que les pyroxènes qui composent le manteau sont transformés, à cause de la température et de la pression, en pérovskite, le minéral majeur du manteau inférieur. Cette discontinuité est également repérable grâce aux ondes sismiques. Le manteau, d'une épaisseur totale d'environ 2 885 km, s'étend jusqu'au noyau externe. Le manteau supérieur est divisé en deux parties, séparées par une zone dans laquelle les ondes sismiques sont ralenties : la low velocity zone (LVZ). La partie supérieure, du Moho jusqu'à la LVZ, est appelée manteau lithosphérique (du fait de son comportement plus cassant) et est constituée de péridotite « froide ». La partie inférieure, dite manteau asthénosphérique, a un comportement ductile : elle est constituée de péridotite « chauffée ». マントル（英語: mantle, 「覆い」の意）とは、惑星や衛星などの内部構造で、核（コア）の外側にある層である。 地球型惑星などでは金属の核に対しマントルは岩石からなり、さらに外側には、岩石からなるがわずかに組成や物性が違う、ごく薄い地殻がある。 名称はフランス語のマント（manteau）に由来し、マントルが核の周りを包んでいることを表している。 Planetární plášť respektive plášť obecně je jedna z planetárních sfér, která se nachází u terestrických planet pod svrchní pevnou kůrou nad planetárním jádrem. Jedná se o nejmocnější vrstvu ve složení planety, která je složena z roztaveného materiálu v podobě magmatu. V případě plynných planet je plášť tvořen z kapalných látek, nejčastěji plynů, které mění své skupenství vlivem extrémního tlaku. V plášti je od žhavého jádra ke kůře teplo transportováno prouděním (konvekcí) a dochází zde i k pohybu plášťových chocholů. V některých případech je možné rozlišovat vnitřní a vnější plášť. Tyto dva pláště se od sebe liší složením a na jejich přechodu existuje zjistitelná hranice (v případě Země). ( 다른 뜻에 대해서는 맨틀 (동음이의) 문서를 참고하십시오.) 맨틀(영어: mantle)은 지구에서는 지각 바로 아래에 있으면서 외핵을 둘러싸고 있는 두꺼운 암석층이다. 다른 행성의 경우에도 금속질의 핵을 둘러싸고 있는 두꺼운 암석층을 맨틀이라고 부른다. 지구의 경우에는 지표면으로부터 깊이 30-2,900킬로미터의 범위에 분포하며, 지구 부피의 80% 가량 차지한다. 지각과 맨틀의 경계면은 발견자의 이름을 따 모호로비치치 불연속면이라고 부르며, 보통은 줄여서 모호면이라고도 한다. 지진파의 모호면은 지진파 속도가 갑자기 빨라지는 곳을 경계로 한다. 맨틀의 최상부는 온도가 낮아 딱딱하게 굳어있는데, 이 부분과 지각을 합쳐서 암석권이라고 부른다. 암석권에서는 주로 열전도에 의하여 열이 전달된다. 맨틀과 지각은 크게 화학적 조성의 차이에 의해 구분된다. 지각은 사실상 맨틀의 최초 용융물질이 굳은 것이라고 생각할 수 있다. 맨틀 암석은 감람석, 여러 종류의 휘석과 다른 로 되어있다. 페리도타이트, 더나이트, 에클로자이트 등으로 구분되는 맨틀 암석은 지각에 비하여 철과 마그네슘의 함량이 높고 규소와 알루미늄의 함량은 낮다. 맨틀의 온도는 최상부에서 섭씨 100도 정도이지만 핵과의 경계면에서는 4,000도에 육박한다. 이 정도 온도에서 암석은 용융상태이다. La termantelo aŭ mantelo estas la dikega, meza ŝelo interne de la planedo Tero. Ĝi situas rekte sub la terkrusto kaj averaĝe dikas 2850 kilometrojn (la limo inter terkerno kaj termantelo averaĝe troviĝas 2898 kilometrojn sub la tersurfaco). La termantelo samkiel la terkrusto estas solida, sed en siaj mekanikaj ecoj kaj kemia konsisto signife diferencas de la pli supra terkrusto, kiu funde de la oceanoj kaj sub la kontinentoj aparte konsistas el bazalto kaj sur la kontinento aparte el granito. La plej supra parto de la termantelo nomiĝas astenosfero. La rokaro de la supra termantelo konsistas el la mineralo olivino respektive variaĵoj ekestantaj pro alta fizika premo, krome el piroksenoj kaj similaj mineraloj. En la profunda parto de la mantelo inter 660 kaj 800 kilmetroj ekzistas tiom altaj temperaturoj kaj premoj, ke tiuj mineraloj ne plu stabilas kaj daŭre transformiĝas al aliaj mineraloj. La termantela rokaro havas pli grandan parton de fero kaj magnezio, kaj malpli grandan parton de silicio kaj aluminio ol la terkrusto. La maso de la termantelo estas pli-malpli 4,08 · 1024kilogramoj kaj do ampleksas pli-malpli 68 procentojn de la tuta maso de la tero. Regas temperaturoj inter kelkcento da celsiusaj gradoj sub la terkrusto kaj pli ol 3500 °C ĉe la limo inter termantelo kaj terkerno. Kvankam tiuj temperaturoj aparte en pli profundaj regionoj signife superas la fandopunkton de la ŝtonoj, la termantelo tamen preskaŭ komplete solidas, ĉar la grandega premo malhelpas la fandiĝon. Ма́нтия — часть Земли (геосфера), расположенная непосредственно под корой и выше ядра. В ней находится большая часть вещества Земли. Мантия есть и на других планетах земной группы. Земная мантия находится в диапазоне от 30 до 2900 км от земной поверхности. Мантия занимает около 80 % объёма Земли. Границей между корой и мантией служит граница Мохоровичича или, сокращённо, Мохо. На ней происходит резкое увеличение сейсмических скоростей — от 7 до 8—8,2 км/с. Находится эта граница на глубине от 7 (под океанами) до 70 километров (под складчатыми поясами). Мантия Земли подразделяется на верхнюю мантию и нижнюю мантию. Границей между этими геосферами служит слой Голицына, располагающийся на глубине около 673 км. В начале XX века активно обсуждалась природа границы Мохоровичича. Некоторые исследователи предполагали, что там происходит метаморфическая реакция, в результате которой образуются породы с высокой плотностью. В качестве такой реакции предлагалась реакция эклогитизации, в результате которой породы базальтового состава превращаются в эклогит, и их плотность увеличивается на 30 %. Другие учёные объясняли резкое увеличение скоростей сейсмических волн изменением состава пород — от относительно лёгких коровых кислых и основных к плотным мантийным ультраосновным породам. Эта точка зрения сейчас является общепризнанной. Отличие состава земной коры и мантии — следствие их происхождения: исходно однородная Земля в результате частичного плавления разделилась на легкоплавкую и лёгкую часть — кору и плотную и тугоплавкую мантию. En planétologie et en géologie, le manteau d'un objet céleste différencié est la couche comprise entre la croûte et le noyau. Cette définition se calque sur la structure interne de la Terre, qui est constituée d'un noyau métallique (fer), d'un manteau rocheux (silicates) et d'une croûte de composition variée. Cette même structuration s'applique aux autres planètes telluriques (Mercure, Vénus et Mars) et à la Lune, ainsi qu'à certains astéroïdes comme Vesta. D'anciens astéroïdes aujourd'hui fragmentés ont pu avoir la même structure. Le manteau constitue généralement la couche la plus grande et la plus massive du corps planétaire. On parle aussi de manteau pour les corps englacés comme Pluton et les satellites des planètes externes. Dans ce cas la croûte et le manteau sont formés de glaces (H2O, CH4 et NH3 solides, principalement), tandis que le noyau est probablement constitué de roches silicatées, ou bien de fer et de silicates (mélangés ou séparés en deux couches). Certains des plus gros satellites des planètes externes ont une croûte rocheuse et un manteau silicaté. Les planètes géantes (Jupiter, Saturne, Uranus et Neptune) sont également structurées en plusieurs couches, mais le terme manteau n'a pas, dans leur cas, reçu de définition universellement acceptée. Une première approche concernant l'existence, la nature et la taille du manteau d'un corps céleste est fournie par les valeurs de sa masse volumique moyenne et de son moment d'inertie principal, confrontées à la composition de la nébuleuse solaire et à ce qu'on comprend de la formation du Système solaire. Pour certains corps des contraintes supplémentaires sont apportées par l'analyse de roches (météorites, Mars, la Lune et bien sûr la Terre) et des études sismiques (la Terre, la Lune et bientôt Mars). Ма́нтія Землі́ (англ. Earth’s mantle, нім. Erdmantel, Mantel der Erde, фр. Manteau, Manteau terrestre) — одна з внутрішніх оболонок (геосфер) земної кулі, лежить між земною корою, від якої відокремлена поверхнею Мохоровичича, та ядром Землі. Становить 83% об'єму і 67% маси Землі. Верхня межа земної мантії проходить на глибині від декількох км (під океанами) до 70 км (під континентами). Пересічна глибина близько 2900 км. У її розрізі (зверху вниз) за швидкістю поширення сейсмічних хвиль виділяють верхню мантію (товщина 850 — 900 км), яка поділяється на субстрат, астеносферу й шар Голіцина, та нижню мантію (товщина близько 2000 км), для якої характерний уповільнений темп зростання швидкості сейсмічних хвиль. У складі мантії Землі переважають залізо, магній, хром та ін. Температура й тиск магми Землі змінюються з глибиною. Вважають, що під земною корою океанічного типу тиск менший, ніж під континентальною корою. З глибиною збільшується електропровідність. Мантія — шар в надрах планет земної групи, що має товщину в декілька тисяч кілометрів, розташований між корою і ядром, що містить велику кількість важких елементів. Мантія утворюється в результаті диференціації первинної планетної речовини: важка металева частина утворює , а легкі продукти плавлення формують . Відповідно до сучасних моделей мантія планет складена в основному перидотитами. Кора планет складається в основному з базальтів (на Землі значну частину кори складають граніти, і це одна з основних відмінностей нашої планети), вона містить більше легкоплавких елементів і має меншу, ніж мантія, густину. Сейсмічними методами мантія вивчена на Місяці. Від земної мантії вона відрізняється меншою температурою і значно більшою жорсткістю. На глибині 1000 км фіксується шар знижених сейсмічних швидкостей, що може свідчити про часткове плавлення мантії, тобто він може бути схожий на земну астеносферу. Для Марса було запропоновано багато моделей внутрішньої будови, які чекають перевірки безпосередніми сейсмічними експериментами. Передбачається, що, оскільки Марс перебуває на більшій відстані від Сонця, і речовина, з якого він утворився, осідала з туманності при менших температурах, то в цілому він містить більше заліза і сірки, ніж Земля. Тому передбачається, що марсіанське ядро складається з заліза й сірки, а мантія містить значно більше заліза. Через меншу силу тяжіння на Марсі діапазон тиску в мантії Марса набагато менший, ніж на Землі, а значить у ній менше фазових переходів. Передбачається, що фазовий перехід олівіну в шпінелеву модифікацію починається на досить великих глибинах — 800 км (на Землі — 400 км). На Венері мантія гарячіша, ніж на Землі та замість тектоніки плит там переважають плюмові течії. На Меркурії вся кора і значна частина мантії знищені інтенсивного метеоритного бомбардування[джерело?]. Płaszcz – warstwa Ziemi o grubości ok. 2900 km, leżąca pomiędzy skorupą a jądrem. W skład płaszcza wchodzi ok. 70% objętości skał ziemskich (materii ziemskiej). Ze względu na swoją dominującą pozycję w bilansie masy Ziemi płaszcz spełnia kluczową rolę w procesach uwalniania się energii z wnętrza Ziemi, jest m.in. silnie sprzężony z procesami tektoniki płyt. Różnice występujące wewnątrz płaszcza są niemal tak istotne, jak podział na skorupę, płaszcz i jądro. Skorupa ziemska, czyli najbardziej zewnętrzna warstwa naszej planety, sięga do głębokości 10 km pod oceanami i ok. 30-50 km pod kontynentami; granicą skorupa-płaszcz jest tzw. nieciągłość Mohorovičicia. Płaszcz górny rozciąga się do głębokości ok. 400 km i charakteryzuje się znaczną plastycznością; jego górną, płynną część określa się mianem astenosfery. Poniżej znajduje się strefa przejściowa (400-650 km), w której właściwości skał ulegają gwałtownym przemianom ze względu na rosnące ciśnienie i temperaturę. Region poniżej – płaszcz dolny – sięga aż do głębokości 2890 km i jest najsłabiej poznany. Na samej granicy płaszcz-jądro wydziela się również strefę D" o zmiennej grubości (prawdopodobnie 50-200 km). Skały płaszcza różnią się od skał skorupy większą gęstością, częściowo wynikającą z procesów dyferencjacji, które zaszły w czasie formowania się naszej planety, częściowo zaś z występowania w płaszczu znacznych ciśnień, zmieniających strukturę krystaliczną minerałów. Skały płaszcza zawierają mniej krzemu i glinu, a więcej magnezu; typowymi odmianami są: perydotyt, dunit, eklogit. Poniżej głębokości 650 km potężne ciśnienie (sięgające 140 GPa, czyli ponad milion razy większe od typowego ciśnienia atmosferycznego) sprawia, że skały przybierają swoiste struktury krystaliczne, w których atomy upakowane są znacznie ciaśniej niż w skałach znajdujących się na powierzchni. W temperaturach przekraczających 1000 °C skały mogą "płynąć" w tempie rzędu milimetrów lub centymetrów na rok; przypuszcza się, że transport ciepła z wnętrza Ziemi odbywa się w płaszczu na drodze konwekcji, czyli wznoszenia się skał gorętszych i opadania chłodniejszych. W tym wypadku płaszcz organizowałby się spontanicznie w komórki konwekcyjne (konwekcja w płaszczu Ziemi); zakres występowania tego zjawiska jest wciąż debatowany w społeczności naukowej. Mniej wątpliwe są wielkoskalowe ruchy materii w górnym płaszczu, gdzie zjawiska tektoniczne sprzyjają dużym poziomym kontrastom termicznym i chemicznym, a więc również wymuszonym przez nie ruchom materii. Komórki konwekcyjne mają grubość do 400 km i szerokość od 4000 do 12 000 km. Mantua lurrazalaren eta nukleoaren artean dagoen geruza da. 2900 kmko sakonerara iristen da. Mantua batez ere peridotitaz osatua dago. Lurrazalaren eta Mantuaren arteko banaketa Mohorovicic etengunean ematen da. Goi mantua (biguna eta likatsua) eta behe mantua (solidoa eta elastikoa) banatu daiteke. Biak ezberdintzen diren puntua etengunea da. In geologia e in geofisica il mantello terrestre è uno degli involucri concentrici che costituiscono la Terra: si tratta di un involucro solido plastico, compreso tra la crosta terrestre e il nucleo terrestre, avente uno spessore di circa 2890 km. Rappresenta l'84% in volume dell'intero pianeta ed è costituito essenzialmente da roccia ultrafemica stabile ad alta pressione e ricca di ferro e di magnesio, tra cui olivine magnesifere, granati magnesiferi, spinelli, orto e clinopirosseni nel mantello superiore e diverse perovskiti silicatiche nel mantello inferiore. La pressione al contatto mantello/nucleo esterno è stimata pari a un milione e mezzo di atmosfere (140 GPa). Il mantello è prevalentemente solido e inferiormente si trova a contatto sul caldo nucleo terrestre ricco di ferro, il quale occupa invece il 15% del volume della Terra. Episodi passati di fusione e vulcanismo a livelli meno profondi del mantello hanno prodotto una sottile crosta di prodotti fusi cristallizzati vicino alla superficie, sopra la quale noi viviamo. I gas sprigionati durante la fusione del mantello della Terra ebbero un grande effetto sulla composizione e abbondanza dell'atmosfera terrestre. L'informazione riguardo alla struttura e alla composizione del mantello risulta dall'indagine geofisica o dall'analisi diretta geoscientifica sugli xenoliti derivati dal mantello terrestre. الوشاح أو الدثار أو الغشاء أو الستار هي طبقة أرضية تحتية يبلغ سمكها نحو 2885 كيلومتر وتقع فوقها القشرة الأرضية التي نعيش عليها والتي يبلغ سمكها بين 30 - 60 كيلومتر. وتبلغ المسافة بين سطح الأرض ومركزها 6370 كيلومتر، ويشكل الجزء المركزي نواة (نصف قطرها 2000 كيلومتر) من معادن ثقيلة ساخنة سائلة، تبلغ درجة حرارتها 6000 درجة مئوية. وتقل درجة الحرارة بالصعود من المركز إلى أعلى الدثار (عمق نحو 50 كيلومتر) حتى تصل إلى 1500 درجة مئوية، وتكون في صورة صهارة خفيفة نسبياً. تتابعت دورات بركانية نشطة وانصهار الرماد البركاني المتراكم على السطح الرقيق للأرض بسبب الحرارة العالية وذلك على مر العصور مما نتج عنه قشرة من الصخور المتبلورة على سطح الأرض. وأثرت الغازات الناتجة عن انصهار الدثار على تكوين الغلاف الجوي، وقد تحددت في الماضي نسب وجود الغازات المختلفة في جو الأرض. واليوم نستنتج خصائص بناء وتكوين الدثار إما من دراستنا للفيزياء الجيولوجيّة أو من تحليل الدثار عن طريق تحليل الطبقة الصخرية «الإكسينوليث». ولا يختلف الدثار عموماً عن الغلاف في الكواكب، ويماثل باطن الأرض باطن الكواكب الصخرية في كونه مقسّماً إلى طبقات بحسب تركيبها الكيميائي. ويعتبر الدثار طبقة سميكة ذات لزوجة عالية وهي تقع بين القشرة الأرضية السطحية ولب الأرض الثقيل. ويبلغ سمك الدثار نحو 2890 كيلومتر ويتكون من طبقة سميكة تكون نحو 84% من كامل حجم الكرة الأرضية و65% من كتلتها. وهي طبقة صلبة بصفة عامة وتزيد فيها درجة الحرارة كلما نزلنا واقتربنا من قلب الأرض الشديد السخونة، وهو يحتوي على الحديد والنيكل والعناصر الثقيلة. ويشغل قلب الأرض نحو 15% من الحجم الكلي للأرض. Un manto es una capa dentro de un cuerpo planetario limitado por debajo por un núcleo y arriba por una corteza. Los mantos están hechos de roca o hielo, y generalmente son la capa más grande y masiva del cuerpo planetario. Los mantos son característicos de los cuerpos planetarios que han sufrido diferenciación por densidad. Todos los planetas terrestres (incluida la Tierra), varios asteroides y algunas lunas planetarias tienen mantos. De aardmantel of kortweg mantel is de laag in de Aarde die direct onder de korst ligt. De mantel begint op enkele tientallen kilometers diepte en is ongeveer 2900 km dik. Ze neemt 83% van het volume van de Aarde in en bevat 67,5 % van haar massa. De naam mantel werd voor het eerst gebruikt door de Duitse geofysicus Emil Wiechert in 1897. In het Duits betekent mantel net als in het Nederlands jas. Zemský plášť je jedna z vrstev Země, shora vymezená zemskou kůrou a zespodu zemským jádrem. Z geofyzikálního i geochemického hlediska může být rozdělen na * svrchní plášť, * spodní plášť a * přechodovou zónu, zvanou také , která se nachází mezi nimi. Většinu současných poznatků o plášti se podařilo získat během 20. století podrobnou analýzou příchodů seismických vln. V plášti probíhá neustále , která souvisí s deskovou tektonikou a jejíž obraz můžeme získat pomocí seismické tomografie. Zemský plášť jako celé těleso tvoří přibližně 69 % zemské hmotnosti a 84 % celkového objemu. Ма́нтия — слой в недрах планет земной группы, расположен между корой и ядром. Она образуется в результате отделения от первичного планетного вещества металлической части, которая уходит в ядро, и плавления, продукты которого формируют кору планеты. Согласно современным моделям мантия планет сложена в основном перидотитами. Кора планет состоит в основном из базальтов (на Земле значительную часть коры слагают граниты, и это одно из основных отличий нашей планеты), она содержит больше легкоплавких элементов и имеет меньшую, чем мантия, плотность. Сейсмическими методами мантия изучена на Луне. От земной мантии она отличается меньшей температурой и значительно большей жесткостью. На глубине 1000 км фиксируется слой пониженных сейсмических скоростей, что может свидетельствовать о частичном плавлении мантии, то есть он может быть похож на земную астеносферу. Для Марса было предложено множество моделей внутреннего строения, которые ждут проверки непосредственными сейсмическими экспериментами. Предполагается, что, так как Марс находится на большем удалении от Солнца, и вещество, из которого он образовался, осаждалось из небулы при меньших температурах, то в целом он содержит больше железа и серы, чем Земля. Поэтому предполагается, что марсианское ядро состоит из железа и серы, а мантия содержит значительно больше железа. Из-за меньшей силы тяжести на Марсе диапазон давлений в мантии Марса гораздо меньше, чем на Земле, а значит в ней меньше фазовых переходов. Предполагается, что фазовый переход оливина в шпинелевую модификацию начинается на довольно больших глубинах — 800 км (400 км на Земле). На Венере мантия более горячая, чем на Земле и вместо тектоники плит там преобладают плюмовые течения. На Меркурии вся кора и значительная часть мантии уничтожены интенсивной метеоритной бомбардировкой. Manteln finns i jordens och andra stenplaneters inre, mellan kärnan och jordskorpan. Manteln sträcker sig från 10–70 km djup till 2 900 km. Manteln kan smälta bergarter (magma) som vid vulkanutbrott kan tränga upp som lava. Manteln består av järn- och magnesiumrika silikatbergarter. Silikater är föreningar av kisel och syre. Jordens mantel utgör hela 84% av jordens volym. Dess yttersta del utgör tillsammans med jordskorpan litosfären. Gränsen mellan jordskorpan och manteln utgörs av Mohorovičić-diskontinuiteten, ofta kallad Moho. Under litosfären finns astenosfären (80-200 km ned till cirka 700 km) som kännetecknas av så hög temperatur att den närmar sig bergarternas smältpunkt. Dessa är därför delvis smälta och plastiska (mjuka). Det radioaktiva sönderfallet i massan är starkare på vissa ställen och där sker smältningen. Detta bildar i sin tur kraftiga, långsamma virvelrörelser (s.k. konvektionsströmmar), och dessa förflyttar sakta delar av litosfären, som är uppsprucken i stora s.k. litosfärplattor. Litosfärplattorna är stela och glider ovanpå nästa lager. Det förefaller som om dessa berggrundsplattor skulle flyta på sitt underlag som isflak flyter på vattnet. När sedan spänningen i manteln inte kan hållas längre utlöses en jordbävning. Övre manteln utgörs av astenosfären och den del av litosfären som inte tillhör jordskorpan. Temperaturen här sträcker sig från 200°C närmast jordskorpan till 900°C närmast nedre manteln. Nedre manteln (historiskt kallad mesosfären vilket inte ska förväxlas med det atmosfäriska lagret med samma namn) har en ännu högre temperatur (1 600 - 2 300°C), men då även trycket är högre så är den inte plastisk. Nedre manteln omsluter jordens kärna, och med hjälp av konvektionsströmmar lämnas värme till den övre. Als Erdmantel wird die mittlere Schale im chemischen Modell vom inneren Aufbau des Erdkörpers bezeichnet. Sie liegt zwischen Erdkruste und Erdkern und ist bei einer durchschnittlichen Mächtigkeit von 2.850 km (Tiefe der Mantel-Kern-Grenze: 2.898 km) die voluminöseste und massereichste dieser drei Schalen. Während die Kruste zu großen Teilen aus relativ aluminiumreichen Gesteinen granitischer (kontinentale Oberkruste) und basaltischer (ozeanische Kruste sowie kontinentale Unterkruste) Zusammensetzung besteht, ist das Material des Erdmantels aluminiumarm und dafür relativ eisen- und magnesiumreich. Das entsprechende ultramafische Gestein des Oberen Mantels wird als Peridotit bezeichnet. Der tiefere Mantel besteht aus Hochdruckäquivalenten des Peridotits. Der Großteil des Erdmantels ist, abgesehen von kleineren Regionen, in dem partielle Schmelzen vorkommen, fest, verhält sich jedoch über geologische Zeiträume hinweg betrachtet plastisch. Is éard is maintlín ann ná ciseal taobh istigh de phláinéad domhanda. Le haghaidh foirmíochta, caithfidh rinn pláinéadach bheith mór go leor chun phróiseas na difreála pláinéidí, tré dhlús, a bheith críochnaithe aige. Tá an maintlín timpeallaithe ag an screamh. Bíonn an maintlín déanta as carraig sileacáite sna pláinéid dhomhanda (An Domhain,Véineas,Mars agus Mearcair), san Ghealach, sna dhá cheann de ghealacha Iúpatair (Io agus Europa) agus san astaróideach Vesta.Tugann léirmhíniú sonraíochtaí, ó spásárthaí, le fios go bhfuil maintlín déanta as oighir nó substaintí so-ghalaithe soladacha eile, ag ghealach Iúpatair ([[Ganymede (gealach)|Ganymede[[agus Callisto), chomh maith le Tíotán agus Tríotón. El manto es una capa intermedia de los planetas terrestres o de algunos otros cuerpos planetarios rocosos, como la que se encuentran entre el núcleo, la capa más interna, y la corteza, la más externa. Está compuesto principalmente por silicatos. Para que se forme un manto, el cuerpo planetario debe ser suficientemente grande para haber pasado por el proceso de diferenciación planetaria en términos de densidad. Los planetas terrestres (la Tierra, Venus, Marte y Mercurio), la Luna terrestre, dos de los satélites de Júpiter (Ío y Europa) y el asteroide Vesta tienen cada uno un manto rocoso.

prov:wasDerivedFrom

wikipedia-en:Earth's_mantle?oldid=1117642725&ns=0

dbo:wikiPageLength

25766

foaf:isPrimaryTopicOf

wikipedia-en:Earth's_mantle