| dbo:abstract
|
- التنشئة السياسية هي مفهوم يتناول «دراسة عمليات التنشئة التي يكتسب من خلالها الأطفال من جميع الأعمار (12 إلى 30) والمراهقون السلوكيات والمواقف والمعارف السياسية». وهي تشير إلى عملية التعلم التي تنتقل من خلالها الأعراف والسلوكيات المقبولة في نظر نظام سياسي ناجح من جيل إلى آخر. ومن خلال أداء هذه المهمة يتم إدخال الأفراد في الثقافة السياسية، وتتشكل توجهاتهم بشأن الموضوعات السياسية. (ar)
- Politische Sozialisation bezeichnet den Vorgang, bei dem Individuen Orientierungsmuster für gesellschaftsbezogene Fragestellungen erwerben. Da die Sozialisation sich auf die gesamte bewusste wie unbewusste Aneignung von Kenntnissen und Fähigkeiten, Einstellungen und Werten bezieht (Internalisierung), ist der Begriff äußerst komplex und im Zusammenhang mit der politischen Kultur und Bildung zu verstehen. Während die politische Sozialisation im engeren Sinne danach fragt, wie die Orientierungsmuster erlangt und entwickelt werden, lassen sich in einem weiteren Sinne auch die Inhalte und Ergebnisse des Prozesses betrachten. Hierbei ergeben sich Überschneidungen zur Meinungsforschung. (de)
- Political socialization is the process by which individuals learn and frequently internalize a political lens framing their perceptions of how power is arranged and how the world around them is (and should be) organized; those perceptions, in turn, shape and define individuals' definitions of who they are and how they should behave in the political and economic institutions in which they live." Political socialization also encompasses the way in which people acquire values and opinions that shape their political stance and ideology: it is a "study of the developmental processes by which people of all ages and adolescents acquire political cognition, attitudes, and behaviors."It refers to a learning process by which norms and behaviors acceptable to a well running political system are transmitted from one generation to another. It is through the performance of this function that individuals are inducted into the political culture and their orientations towards political objects are formed. Schools, media, and the state have a major influence in this process. (en)
- 다음은 정치적 사회화(政治的社會化)에 관한 내용이다. (ko)
- 政治的社会化（せいじてきしゃかいか、英語: Political socialization）とは、「個々人が、権力がどのように分配され、周囲の世界がどのように組織化されているか（そしてどのように組織化されるべきか）についての認識を組み立てる政治的視点を学び、しばしば内面化するプロセスである。これらの認識は、自分たちが何者であって、自分たちが生きる政治・経済制度においてどのように振る舞うべきかについての個々人の定義を形作る」。 この問題は、古典的には、政治における理想的市民の教育のあり方、社会契約あるいは一般意思の形成過程の問題として取り上げられてきた。また、権力的には、一定の体制とその価値に対する受容・適応あるいはその代替物の拒否の促進という、支配的と対抗的という両権力からの大衆教化の問題として考えられてきた。 政治的社会化は、人々が政治的立場やイデオロギーを形成する価値観や意見を獲得する方法に及ぶ。すなわち、「あらゆる年代の人々と青少年が政治的認識・態度・行動を獲得する発達過程の研究」である。それは、うまく機能している政治システムに適合する規範や行動を世代から世代へと伝達する学習プロセスを指す。この作用を通じて、個々人は政治風土を受け入れ、政治的目的に対する自らの姿勢を形成するのである。学校・メディア・そして国家は、このプロセスに大きな影響を及ぼす。 (ja)
- Politieke socialisatie is het proces waarbij individuen leren en internaliseren hoe macht vanuit een politiek oogpunt verdeeld is en hoe de wereld rondom hen georganiseerd is en zou moeten georganiseerd zijn. Deze percepties geven vorm aan hoe het individu zichzelf ziet en ze definiëren tevens de visie van het individu over hoe men zich zou moeten gedragen in de politieke en economische instituties waarin men leeft. De term politieke socialisatie omvat ook de manier waarop mensen waarden en opinies verwerven die hun politieke standpunten en ideologie vormgeven. Hierbij wordt nagegaan hoe het menselijk individu doorheen verscheidene levensfases politieke kennis, attituden en politiek gedrag aangeleerd krijgt. Politieke socialisatie verwijst naar het leerproces waarbij normatief acceptabel gedrag wordt overgedragen van de ene generatie naar de andere, hetgeen noodzakelijk is voor een goed functionerend politiek systeem. Het is door de politieke socialisatie dat individuen opgenomen worden in een politieke cultuur en dat hun oriëntatie naar politieke objecten wordt gevormd. (nl)
- Socjalizacja polityczna – w socjologii i politologii proces wchodzenia członków społeczeństwa w kulturę polityczną. (pl)
- Политическая социализация —процесс усвоения индивидом политических знаний, норм и ценностей политической культуры, способствующих формированию у него необходимых качеств для адаптации к данной политической системе и выполнению в ней определенных функций и ролей. Другими словами, политическая социализация сводится к усвоению политических ценностей и норм, необходимых для адаптации в сложившейся политической системе и выполнения различных видов политической деятельности. Политическая социализация является одним из направлений общего процесса социализации индивидов. Основными агентами политической социализации выступают такие социальные институты, как образование, средства массовой информации, семья и другие. Большую роль в процессе политической социализации в современном обществе выполняют политологи и политология, как научная и образовательная дисциплина. Сам термин «политическая социализация» был впервые введён в 1959 году американским ученым Г. Хэйменом. Основные направления, по которым развивалась теория политической социализации в этот период, можно определить следующим образом: это, во-первых, анализ процесса политической социализации, во-вторых, изучение «агентов», влияющих на процесс социализации, и в-третьих, исследование продукта, который получается на «выходе» процесса политической социализации, то есть, политическое сознание, политические представления, ориентации, установки. Процесс политической социализации, в рамках бихевиоралистской парадигмы, преобладавшей в политической науке в тот период, интерпретировался как воздействие политической среды на личность путём передачи определенных моделей поведения через систему организованных общественных институтов и ценностей. При этом социализируемые индивиды или группы являются пассивными объектами социализации, а сам процесс социализации предполагает «вертикальные» отношения между социализирующими и социализируемыми. Процесс политической социализации рассматривался как стадиальный, в частности, в нём выделялась латентная стадия (т. е. процесс неполитического научения, впоследствии влияющий на политическое поведение индивида) и стадия прямой политической социализации (процесс ретрансляции собственно политических ценностей и информации). Среди агентов социализации на начальном этапе развития теории наибольшее внимание исследователей было уделено двум – семье и группе сверстников. Многие учёные, занимавшиеся в 60—70-е годы проблемой политической социализации, придерживались тезиса, что семья индивида является главным социализирующим агентом на этапе латентной политической социализации. На фоне политических перемен, произошедших в мире в конце XX века, изменились и теоретические подходы к определению политической социализации. Так, в последние десятилетия прошлого века социализация теряет свой «вертикальный» характер в связи с тем, что в традиционных обществах появляются черты модернизации. Например, одной из таких черт становится снижение роли авторитета возраста — более старший возраст родителей, учителей и т. д. не становится основанием для уважения и подражания; то же самое происходит и в отношении родства — роль родственных связей снижается. Кроме того, социализационный процесс идёт не только в «одну сторону» — от социализирующих агентов к социализируемым, от старшего поколения к младшему — но и наоборот — сейчас есть данные[откуда?] о том, что молодые люди ретранслируют свои собственные политические ориентации родителям. Теоретическим ответом на запросы изменившейся социальной и политической реальности стала предложенная в 1986 году Ричардом Мерелманом принципиально новая модель механизма усвоения и ретрансляции политических ценностей и установок. Согласно его идее «горизонтальной» (lateral) политической социализации, этот процесс представляет собой непрерывный выбор из широкого числа возможных и конкурирующих между собой образов мира и моделей поведения, количество которых постоянно увеличивается в результате взаимоотношений между “равными” участниками процесса социализации на “горизонтальном” уровне. В “горизонтальной” социализации отношения между объектом и агентами социализации добровольные, равные и временные. Личность социализируемого объекта становится центром модели, в отличие от модели “вертикальной” социализации, где личность оказывалась своеобразным “концом” цепочки влияний. Филипп Васбурн считает, что эти модели политической социализации следует рассматривать не как отдельные и противостоящие друг другу концепции, а как взаимодополняющие подходы. Он предлагает следующую модель процесса политической социализации: стадии жизненного цикла, на которой находится индивид (детство, подростковый возраст, юношество, зрелость и старость), и агенты социализации (семья, в которой воспитывался индивид, школа, церковь, СМИ, семья самого индивида, его работа и политический опыт) представляют собой интерактивные системы. Между агентами социализации существуют комплексные взаимоотношения на всех стадиях жизненного цикла, и относительная значимость каждого из агентов социализации может варьироваться от одного периода жизненного цикла до другого. Политические ориентации индивида в любой точке жизненного цикла определяются личными природными особенностями, периодом жизненного цикла, который переживает человек, его предыдущим опытом социализации, а также тем положением, которое он занимает в социальной структуре. Этапы политической социализации: 1.
* Первичная политическая социализация. Освоение индивидом норм, ценностей, формирование гражданских качеств, начинается в возрасте 3-5 лет и заканчивается примерно в возрасте совершеннолетия; 2.
* Вторичная политическая социализация. Отличается самостоятельным характером выбора культурных ценностей и освоением различных форм участия в политической жизни общества. 1.
* С точки зрения Ф. Н. Ильясова , политическая социализация – «это процесс включения индивида в систему властных отношений и структур. Этот процесс имеет следующие составляющие: 1) интернализация социальных норм, регулирующих властные отношения; 2) социально-политическая ориентация, первичное запечатление (импринтинг) образа вождя; 3) выбор «своей» социальной группы и политической позиции; 4) вхождение в «свою» социально-политическую группу; 5) усвоение определённых политических функций, реализация политического поведения». (ru)
- Політи́чна соціаліза́ція — засвоєння особою соціального й політичного досвіду шляхом включення її у політичну систему, в управління політичними процесами. Найважливішими результатами політичної соціалізації є політичні переконання, почуття, цінності й норми політичної діяльності, що роблять суспільство спроможним забезпечити збереження, модернізацію чи зміну політичного режиму. Політична соціалізація — це «процес розвитку, в ході якого діти і підлітки сприймають ідеї, політичну позицію і поведінку, типове для даної спільності». Іншими словами, політична соціалізація зводиться до засвоєння політичних цінностей і норм, необхідних для адаптації в сформованій політичній системі і виконання різних видів політичної діяльності. Політична соціалізація є одним з напрямків загального процесу соціалізації індивідів. Основними агентами політичної соціалізації виступають такі соціальні інститути, як сім'я, освіта, засоби масової інформації та інші. Велику роль в процесі політичної соціалізації в сучасному суспільстві виконують політологи і політологія, як наукова й освітня дисципліна. Сам термін "політична соціалізація" був вперше введений в 1959 р. американським вченим Г. Хайменом.Основні напрямки, за якими розвивалася теорія політичної соціалізації в цей період, можна визначити наступним чином: це, по-перше, аналіз процесу політичної соціалізації, по-друге, вивчення "агентів", які впливають на процес соціалізації, і по-третє, дослідження продукту, який виходить на "виході" процесу політичної соціалізації, тобто, політична свідомість, політичні уявлення, орієнтації, установки. В той період в політичній науці процес політичної соціалізації розглядався в рамках біхевіористської парадигми та інтерпретувався як вплив політичного середовища на особистість шляхом передачі певних моделей поведінки через систему організованих суспільних інститутів і цінностей. При цьому індивіди або групи, що соціалізуються є пасивними об'єктами соціалізації, а сам процес соціалізації передбачає "вертикальні" відносини. Процес політичної соціалізації розглядався як стадіальний, зокрема, в ньому виділялася латентна стадія (тобто процес неполітичного научання, згодом впливає на політичну поведінку індивіда) і стадія прямої політичної соціалізації (процес ретрансляції власне політичних цінностей та інформації). На початковому етапі розвитку теорії найбільше увага дослідників була приділена таким агентам соціалізації як родина і група однолітків. Багато вчених, що займалися в 60-70-ті роки проблемою політичної соціалізації, дотримувалися тези, що сім'я індивіда є головним агентом соціалізації на етапі латентної політичної соціалізації. На тлі політичних змін, що відбулися у світі наприкінці XX століття, змінилися і теоретичні підходи до визначення політичної соціалізації. Так, в останні десятиліття минулого століття соціалізація втрачає свій "вертикальний" характер у зв'язку з тим, що в традиційних суспільствах з'являються риси модернізації. Наприклад, однією з таких рис стає зниження ролі авторитету віку - більш старший вік батьків, вчителів і т.д. не стає підставою для пошани і наслідування; те ж саме відбувається і у відношенні спорідненості - роль родинних зв'язків знижується. Крім того, процес соціалізації йде не тільки в "одну сторону" – від старшого покоління до молодшого - але й навпаки - зараз є дані про те, що молоді люди ретранслюють свої власні політичні орієнтації батькам. Відповіддю на запити соціальної і політичної реальності, що змінилася стала теорія запропонована в 1986 р. Річардом Мерелманом. Це принципово нова модель механізму засвоєння та ретрансляції політичних цінностей і установок. Згідно з його ідеєю "горизонтальної" (lateral) політичної соціалізації, цей процес являє собою безперервний вибір з широкого числа можливих і конкуруючих між собою образів світу та моделей поведінки, кількість яких постійно збільшується в результаті взаємин між "рівними" учасниками процесу соціалізації на "горизонтальному" рівні. При "горизонтальній" соціалізації відносини між об'єктом і агентами соціалізації добровільні, рівні і тимчасові. Особистість стає центром моделі, на відміну від моделі "вертикальної" соціалізації, де особистість виявлялася своєрідним "кінцем" ланцюжка впливів. Філіп Васбурн вважає, що ці моделі політичної соціалізації слід розглядати не як окремі та протиборчі концепції, а як взаємодоповнюючі підходи. Він пропонує наступну модель процесу політичної соціалізації: стадії життєвого циклу, на якій перебуває індивід (дитинство, підлітковий вік, юнацтво, зрілість і старість), і агенти соціалізації (сім'я, в якій виховувався індивід, школа, церква, ЗМІ, сім'я самого індивіда, його робота і політичний досвід) являють собою інтерактивні системи. Між агентами соціалізації існують комплексні взаємини на всіх стадіях життєвого циклу, і відносна значимість кожного з агентів соціалізації може варіюватися від одного періоду життєвого циклу до іншого. Політичні орієнтації індивіда в будь-якій точці життєвого циклу визначаються особистими природними особливостями, періодом життєвого циклу, який переживає людина, її попереднім досвідом соціалізації, а також тим положенням, яке він займає в соціальній структурі. З точки зору Ф. Н. Ільясова, політична соціалізація - «це процес включення індивіда в систему владних відносин і структур. Цей процес має такі складові: 1) інтерналізація соціальних норм, що регулюють владні відносини; 2) соціально-політична орієнтація, первинне запам’ятовування (імпринтинг) образу вождя; 3) вибір «своєї» соціальної групи і політичної позиції; 4) входження в «свою» соціально-політичну групу; 5) засвоєння певних політичних функцій, реалізація політичної поведінки ». (uk)
- 「政治社會化」意味著「一個人獲取政治定向以及行為模式的發展過程。」一般指一个人在政治体系中获得社会基本的价值观、基本的态度倾向的过程。只要生活在政治体系内，便是一个终身的过程。 一、強調個人獨特的成長：係指生命歷程中各階段中的所有政治學習，以學習或模仿取得對於政治事務的知識，進而內化變成他自己本身對於社會公眾事務的價值與態度。二、從社會體系的角度切入：強調世代間的政治價值的傳遞，此時，國家的教育制度扮演相當重要的角色。 (zh)
|
