| rdfs:comment
| - Paratexty (tzv. sekundární texty) jsou příslušenstvím knižního i mimoknižního prostoru, v němž se odehrává proces literární, resp. knižní komunikace. Podle místa výskytu lze rozlišit paratexty na vnější (tzv. epitexty) a vnitřní (tzv. peritexty). (cs)
- Paratext (von altgriechisch παρα- para-, deutsch ‚neben‘) bezeichnet Textsorten oder Textelemente, die einen Text begleiten oder ergänzen und seine Rezeption steuern, und zwar als Maßnahme des Autors selbst oder fremde Unterstützung seiner Intentionen. Der Begriff wurde vom französischen Literaturtheoretiker Gérard Genette 1987 für literarische Werke entwickelt, wurde von ihm selbst und weiterer Forschung zu Intertextualität auf Werke anderer Medien ausgedehnt. (de)
- Paratestua liburu baten hitzaurrea, aurkezpena, eskaintza, esker ona, liburuari buruzko iruzkinen multzoa, oharrak eta aipamenak eta liburua ilustratzen duten irudiak dira, liburuarekin batera argitaratzen direnak. (eu)
- Paratekst – termin zaproponowany w 1982 roku przez francuskiego teoretyka literatury Gérarda Genette'a na określenie tekstu, który stanowi swoisty „akompaniament” do tekstu właściwego (np. utworu w postaci książki). Paratekst to np. tytuł, ilustracja, przypis. Autorem paratekstu jest zazwyczaj osoba trzecia, nie sam autor (w przeciwnym razie jest to metatekst). Jego zadaniem według Iwony Loewe jest: zwiększenie dostępności i liczby odbiorców tekstu bazowego. Można zatem zaliczać paratekst do działań reklamowych i autopromocyjnych. (pl)
- Paratexter är de texter i ett verk som inte hör till den centrala beskrivande/berättande texten utan som utgör den centrala textens retoriska och fysiska inramning. I publicerade verk består paratexter av saker som författarnamn, titlar, illustrationer, bindning, papperskvalitet, förord och baksidetexter. Enligt litteraturteoretikern Gérard Genette fungerar paratexten som en zon mellan texten och icke-texten, ett slags ramverk kring texten som påverkar läsarens förståelse av den. (sv)
- El término paratexto se designa al conjunto de los enunciados que acompañan al texto principal de una obra, como pueden ser el título, subtítulos, prefacio, índice de materias, etc. El paratextos hace presente el texto, asegura su presencia en el mundo, su recepción y consumo. El paratexto establecen el marco en que se presenta el texto como forma de comunicación. Se distingue el paratexto de su autor y el paratexto editorial. El primero es producido por el autor (su nombre, epígrafe, prefacio, dedicatoria, nota al pie de página, etc.) y el segundo por el editor (tapa, catálogo, copyright, etc.). Pero esta distinción está permanentemente amenazada, sobre todo en el caso de los textos (literarios, filosóficos) que se consumen en períodos muy largos y que, por lo tanto, son reciclados perman (es)
- In literary interpretation, paratext is material that surrounds a published main text (e.g., the story, non-fiction description, poems, etc.) supplied by the authors, editors, printers, and publishers. These added elements form a frame for the main text, and can change the reception of a text or its interpretation by the public. Paratext is most often associated with books, as they typically include a cover (with associated cover art), title, front matter (dedication, opening information, foreword), back matter (endpapers, colophon) footnotes, and many other materials not crafted by the author. Other editorial decisions can also fall into the category of paratext, such as the formatting or typography. Because of their close association with the text, it may seem that authors should be give (en)
- Le paratexte est une notion de théorie littéraire principalement définie par Gérard Genette, d'abord dans Palimpsestes. La littérature au second degré en 1982 comme étant un des cinq types de transtextualité, puis théorisée plus largement en 1987 dans Seuils. Englobant titres, sous-titres, noms d’auteur, indications génériques, illustrations, quatrièmes de couverture, dédicaces, notes de bas de page, correspondances d’écrivains, etc., le paratexte se compose d’un « ensemble hétéroclite de pratiques et de discours » virtuellement illimité, synchroniquement et diachroniquement variable et dont la fonction principale est d’entourer le texte, de l’annoncer, de le mettre en valeur (ou carrément de le vendre), bref de « rendre présent [le texte], pour assurer sa présence au monde, sa « réception (fr)
- Il paratesto è l'insieme di elementi testuali e grafici di contorno a un testo che servono per presentarlo nel contesto della sua distribuzione, ricezione e consumo. Gli elementi del paratesto si distinguono in base alla loro ubicazione in: (intorno al testo); (a distanza dal testo). Secondo Peeter Torop, inoltre, il paratesto è parte di una categoria più grande, il metatesto. (it)
- O paratexto (do grego para: ao lado de, perto de) é, em termos simplistas, um texto que acompanha o texto principal. Em termos mais desenvolvidos, ele é constituído pelos elementos verbais e visuais que enquadram o texto propriamente dito e que o apresentam ao leitor e ao público em geral como livro, oferecendo informações de teor pragmático, semântico e estético-literário, que suportam de modo relevante a leitura. Gérard Genette, que cunhou o termo, define o paratexto nos seus limites em que este se pode considerar como uma fronteira entre o texto impresso e a leitura e interpretação, desse mesmo texto. (pt)
- Паратекст (фр. paratexte, от др.-греч. παρά — возле, около + текст) — пограничные элементы литературного текста, задающие рамку его восприятия и интерпретации. Понятие паратекста было введено в теорию литературы литературоведом Жераром Женеттом в его книге «Пороги» (фр. Seuils; 1987). Как указывает Сергей Николаевич Зенкин, «определяющая функция паратекста — метатекстуальная, то есть он задаёт в кратком или развёрнутом виде программу чтения текста, его код». (ru)
- Паратекст — це поняття в літературній інтерпретації. Основний текст опублікованих авторів (наприклад, оповідь, нехудожній опис, вірші тощо) часто оточують інші матеріали, надані авторами, редакторами, друкарями та видавцями, відомі як паратекст. Ці додані елементи утворюють рамки для основного тексту і можуть змінювати сприйняття тексту або його тлумачення читачами. Паратекст найчастіше асоціюють з книгами, адже вони зазвичай мають палітурку (з відповідним дизайном обкладинки), назву, вступну частину (присвяту, вступну інформацію, передмову), виноски завершальної частини (форзаци, колофон) і багато інших матеріалів, що над ними працював хтось ще, окрім автора. Інші редакторські рішення також можуть потрапити до катеґорії паратексту, наприклад, форматування або типоґрафія. Через тісний зв'я (uk)
|
| has abstract
| - Paratexty (tzv. sekundární texty) jsou příslušenstvím knižního i mimoknižního prostoru, v němž se odehrává proces literární, resp. knižní komunikace. Podle místa výskytu lze rozlišit paratexty na vnější (tzv. epitexty) a vnitřní (tzv. peritexty). (cs)
- Paratext (von altgriechisch παρα- para-, deutsch ‚neben‘) bezeichnet Textsorten oder Textelemente, die einen Text begleiten oder ergänzen und seine Rezeption steuern, und zwar als Maßnahme des Autors selbst oder fremde Unterstützung seiner Intentionen. Der Begriff wurde vom französischen Literaturtheoretiker Gérard Genette 1987 für literarische Werke entwickelt, wurde von ihm selbst und weiterer Forschung zu Intertextualität auf Werke anderer Medien ausgedehnt. (de)
- Paratestua liburu baten hitzaurrea, aurkezpena, eskaintza, esker ona, liburuari buruzko iruzkinen multzoa, oharrak eta aipamenak eta liburua ilustratzen duten irudiak dira, liburuarekin batera argitaratzen direnak. (eu)
- El término paratexto se designa al conjunto de los enunciados que acompañan al texto principal de una obra, como pueden ser el título, subtítulos, prefacio, índice de materias, etc. El paratextos hace presente el texto, asegura su presencia en el mundo, su recepción y consumo. El paratexto establecen el marco en que se presenta el texto como forma de comunicación. Se distingue el paratexto de su autor y el paratexto editorial. El primero es producido por el autor (su nombre, epígrafe, prefacio, dedicatoria, nota al pie de página, etc.) y el segundo por el editor (tapa, catálogo, copyright, etc.). Pero esta distinción está permanentemente amenazada, sobre todo en el caso de los textos (literarios, filosóficos) que se consumen en períodos muy largos y que, por lo tanto, son reciclados permanentemente. Hay autores que dividen el paratexto en peritexto y epitexto. El primero es la parte del paratexto inseparable del texto (título, índice de materias). El segundo, por el contrario, circula fuera del texto;pueden ser editoriales (publicidades, catálogos) o de autor y, en caso, público o privado. La entrevista radiofónica de un autor muestra el epitexto de autor público, en tanto que un borrador o un diario íntimo muestran el epitexto.El paratexto brinda información muy valiosa al lector y lo orienta en la construcción de sentidos del texto que va a leer. La volanta, el título y la bajada, así como la fotografía y el epígrafe adelantan al lector sobre lo sucedido antes de que lea el cuerpo de la noticia. (es)
- In literary interpretation, paratext is material that surrounds a published main text (e.g., the story, non-fiction description, poems, etc.) supplied by the authors, editors, printers, and publishers. These added elements form a frame for the main text, and can change the reception of a text or its interpretation by the public. Paratext is most often associated with books, as they typically include a cover (with associated cover art), title, front matter (dedication, opening information, foreword), back matter (endpapers, colophon) footnotes, and many other materials not crafted by the author. Other editorial decisions can also fall into the category of paratext, such as the formatting or typography. Because of their close association with the text, it may seem that authors should be given the final say about paratextual materials, but often that is not the case. One example of controversy surrounding paratext is the case of the 2009 young adult novel Liar, which was initially published with an image of a white girl on the cover, although the narrator of the story was identified in the text as black. The concept of paratext is closely related to the concept of hypotext, which is the earlier text that serves as a source for the current text. (en)
- Le paratexte est une notion de théorie littéraire principalement définie par Gérard Genette, d'abord dans Palimpsestes. La littérature au second degré en 1982 comme étant un des cinq types de transtextualité, puis théorisée plus largement en 1987 dans Seuils. Englobant titres, sous-titres, noms d’auteur, indications génériques, illustrations, quatrièmes de couverture, dédicaces, notes de bas de page, correspondances d’écrivains, etc., le paratexte se compose d’un « ensemble hétéroclite de pratiques et de discours » virtuellement illimité, synchroniquement et diachroniquement variable et dont la fonction principale est d’entourer le texte, de l’annoncer, de le mettre en valeur (ou carrément de le vendre), bref de « rendre présent [le texte], pour assurer sa présence au monde, sa « réception » et sa consommation, sous la forme, aujourd’hui du moins, d’un livre ». Genette définit donc le paratexte comme un seuil entre le texte et le hors-texte, « “[z]one indécise” entre le dedans et le dehors, elle-même sans limite rigoureuse, ni vers l'intérieur (le texte), ni vers l’extérieur (le discours du monde sur le texte) ». Conséquemment, la théorie paratextuelle entretient un lien étroit avec les théories de la réception et de la lecture, en ce sens que le paratexte participe en premier plan à la constitution d’un horizon d’attente sur lequel se fondera ultérieurement l’interprétation du texte. Elle s’apparente également à la sociologie de la littérature, notamment en regard du concept d’habitus tel que défini par Pierre Bourdieu, dans la mesure où le paratexte serait, selon Genette, une zone de transaction dans laquelle les préoccupations commerciales occuperaient une place prépondérante, « lieu privilégié d’une pragmatique et d’une stratégie, d’une action sur le public ». C’est ainsi que Seuils contribue à la réintroduction dans le champ des études littéraires, après une décennie de structuralisme français, l’intérêt du rapport entre le texte et son contexte. Genette participe ainsi, comme le souligne John Pier, à la remise en question de la convention structuraliste de « [l]'immanence textuelle et [de] la clôture du texte ». (fr)
- Il paratesto è l'insieme di elementi testuali e grafici di contorno a un testo che servono per presentarlo nel contesto della sua distribuzione, ricezione e consumo. Gli elementi del paratesto si distinguono in base alla loro ubicazione in: (intorno al testo); (a distanza dal testo). Secondo Peeter Torop, inoltre, il paratesto è parte di una categoria più grande, il metatesto. La paratestualità è, quindi, come una relazione fra il testo e quei “segnali accessori”, considerati o meno come appartenenti a esso, autografi o allografi, che procurano al testo un contorno (variabile) e a volte un commento ufficiale o ufficioso. Una relazione che ha un forte impatto sul , sia esso un lettore nel caso di testi scritti, un ascoltatore in testi orali e così via. (it)
- Paratekst – termin zaproponowany w 1982 roku przez francuskiego teoretyka literatury Gérarda Genette'a na określenie tekstu, który stanowi swoisty „akompaniament” do tekstu właściwego (np. utworu w postaci książki). Paratekst to np. tytuł, ilustracja, przypis. Autorem paratekstu jest zazwyczaj osoba trzecia, nie sam autor (w przeciwnym razie jest to metatekst). Jego zadaniem według Iwony Loewe jest: zwiększenie dostępności i liczby odbiorców tekstu bazowego. Można zatem zaliczać paratekst do działań reklamowych i autopromocyjnych. (pl)
- O paratexto (do grego para: ao lado de, perto de) é, em termos simplistas, um texto que acompanha o texto principal. Em termos mais desenvolvidos, ele é constituído pelos elementos verbais e visuais que enquadram o texto propriamente dito e que o apresentam ao leitor e ao público em geral como livro, oferecendo informações de teor pragmático, semântico e estético-literário, que suportam de modo relevante a leitura. Gérard Genette, que cunhou o termo, define o paratexto nos seus limites em que este se pode considerar como uma fronteira entre o texto impresso e a leitura e interpretação, desse mesmo texto. O paratexto pode ser verbal, como são os casos dos nomes dos autores, dos editores, dos títulos e subtítulos, das dedicatórias, dos prefácios e posfácio, etc; ou icónicos, como as ilustrações, fotos, esquemas, etc. Relativamente à emissão, ele pode ser da autoria do autor, do editor ou de outra entidade, como um tradutor ou um especialista. (pt)
- Paratexter är de texter i ett verk som inte hör till den centrala beskrivande/berättande texten utan som utgör den centrala textens retoriska och fysiska inramning. I publicerade verk består paratexter av saker som författarnamn, titlar, illustrationer, bindning, papperskvalitet, förord och baksidetexter. Enligt litteraturteoretikern Gérard Genette fungerar paratexten som en zon mellan texten och icke-texten, ett slags ramverk kring texten som påverkar läsarens förståelse av den. (sv)
- Паратекст — це поняття в літературній інтерпретації. Основний текст опублікованих авторів (наприклад, оповідь, нехудожній опис, вірші тощо) часто оточують інші матеріали, надані авторами, редакторами, друкарями та видавцями, відомі як паратекст. Ці додані елементи утворюють рамки для основного тексту і можуть змінювати сприйняття тексту або його тлумачення читачами. Паратекст найчастіше асоціюють з книгами, адже вони зазвичай мають палітурку (з відповідним дизайном обкладинки), назву, вступну частину (присвяту, вступну інформацію, передмову), виноски завершальної частини (форзаци, колофон) і багато інших матеріалів, що над ними працював хтось ще, окрім автора. Інші редакторські рішення також можуть потрапити до катеґорії паратексту, наприклад, форматування або типоґрафія. Через тісний зв'язок поміж цими елементами й тектом може здатися, що автори утверджують паратекстуальні матеріали, але часто це зовсім не так. Одним з прикладів суперечок навколо паратексту є випадок підліткового роману 2009 року "Liar", який спочатку був опублікований із зображенням білої дівчини на обкладинці, хоча оповідачка в тексті зображалася чорною. Поняття паратексту тісно пов'язане з поняттям (раннішого тексту, який служить джерелом для поточного тексту). (uk)
- Паратекст (фр. paratexte, от др.-греч. παρά — возле, около + текст) — пограничные элементы литературного текста, задающие рамку его восприятия и интерпретации. Понятие паратекста было введено в теорию литературы литературоведом Жераром Женеттом в его книге «Пороги» (фр. Seuils; 1987). Как указывает Сергей Николаевич Зенкин, «определяющая функция паратекста — метатекстуальная, то есть он задаёт в кратком или развёрнутом виде программу чтения текста, его код». Согласно Женетту, паратекст подразделяется на перитекст и эпитекст. Перитекст — это те элементы паратекста, которые непосредственно соприкасаются с текстом, всегда или только в данном издании или публикации: сюда входят, в частности, название, имя автора, жанровое обозначение, посвящение, эпиграф, дата, предисловие, примечания, комментарий, выпускные данные, элементы оформления издания (обложка, колофон, иллюстрации, шрифт). Эпитекст — это элементы паратекста, существующие отдельно от самого текста: критические статьи, рекламные материалы, посвящённые данному тексту выступления автора и т. д. Некоторые элементы паратекста могут мигрировать из эпитекста в перитекст и обратно (скажем, посвящённые произведению письма и дневники автора, включаемые в состав нового академического издания, или заказанное критику предисловие к книге, впоследствии публикующееся отдельно уже в его авторском сборнике). Часть паратекста (и в особенности перитекста) создаётся автором текста, другая часть создаётся редактором, издателем, комментатором, критиком, литературоведом и другими участниками литературного процесса. По большей части паратекст является вербальным, но некоторые его элементы могут быть визуальными или мультимедийными, а также фактическими (например, знание читателя о гендере, возрасте, национальности автора). Женетт особо подчёркивает историческую изменчивость паратекстуальной сферы, указывая, что некоторые элементы паратекста «стары, как сама литература, а другие появились — или обрели официальный статус — <…> с приходом эры книгопечатания или с возникновением журналистики и современных средств массовой информации». (ru)
|
![[cxml]](/fct/images/cxml_doc.png)
![[csv]](/fct/images/csv_doc.png)
![[text]](/fct/images/ntriples_doc.png)
![[turtle]](/fct/images/n3turtle_doc.png)
![[ld+json]](/fct/images/jsonld_doc.png)
![[rdf+json]](/fct/images/json_doc.png)
![[rdf+xml]](/fct/images/xml_doc.png)
![[atom+xml]](/fct/images/atom_doc.png)
![[html]](/fct/images/html_doc.png)
![[RDF Data]](/fct/images/sw-rdf-blue.png)