| rdfs:comment
| - In the 19th century, the theory of the luminiferous aether as the hypothetical medium for the propagation of light waves was widely discussed. The aether hypothesis arose because physicists of that era could not conceive of light waves propagating without a physical medium in which to do so. When experiments failed to detect the hypothesized luminiferous aether, physicists conceived explanations, which preserved the hypothetical aether's existence, for the experiments' failure to detect it. (en)
- En el siglo XIX, la teoría del éter lumínico como el medio hipotético para la propagación de la luz era ampliamente discutida. Una parte importante de esta discusión era la cuestión respecto del estado de movimiento de la Tierra con respecto a este medio. La hipótesis del arrastre del éter trató la cuestión de si el éter lumínico era arrastrado o permeaba los objetos en movimiento. Según la primera idea, ningún movimiento relativo existía entre la Tierra y el éter; según la segunda, el movimiento relativo existe y por ello la velocidad de la luz tendría que depender de la velocidad de este movimiento ("viento del éter") que tendría que ser medible por instrumentos estacionarios sobre la superficie de la Tierra. Modelos específicos del éter fueron ideados por Augustin-Jean Fresnel, quien en (es)
- Nel diciannovesimo secolo, la teoria dell'etere luminifero come mezzo ipotetico per la propagazione della luce fu ampiamente discussa. Una parte importante di questa discussione è stata la domanda relativa allo stato di movimento della Terra rispetto a questo mezzo. L’ipotesi di trascinamento dell'etere ha affrontato la questione se l'etere luminifero sia trascinato o venga condensato all'interno della materia in movimento. Seguendo la prima variante non esiste alcun moto relativo tra Terra ed etere; nel secondo caso, esiste un movimento relativo e quindi la velocità della luce dovrebbe dipendere dalla velocità di questo movimento ("vento eterico"), che dovrebbe essere misurabile dagli strumenti a riposo sulla superficie terrestre. Modelli di etere specifici furono inventati da Augustin-Je (it)
- В 19-му столітті широко дискутувалася теорія світлоносного (luminiferous) ефіру, як одна із форм для розповсюдження світла. Важливою частиною цієї дискусії була проблема руху Землі по відношенню до цього середовища. Гіпотеза захоплення ефіру (aether drag hypothesis) мала справу з питанням чи світлоносний ефір захоплюється повністю, або частково матерією, що рухається. Згідно з першим випадком немає ніякого відносного руху між Землею та ефіром; а згідно з другим — існує відносний рух і тому швидкість світла повинна залежати від швидкості цього руху («ефірний вітер» — "aether wind"). Цей вітер повинен вимірюватися на поверхні Землі відповідними приладами, жорстко зв'язаними з її поверхнею. Одна із перших моделей ефіру була запропонована Френелем, який в 1818 році припустив, що ефір частково (uk)
|
| has abstract
| - In the 19th century, the theory of the luminiferous aether as the hypothetical medium for the propagation of light waves was widely discussed. The aether hypothesis arose because physicists of that era could not conceive of light waves propagating without a physical medium in which to do so. When experiments failed to detect the hypothesized luminiferous aether, physicists conceived explanations, which preserved the hypothetical aether's existence, for the experiments' failure to detect it. The aether drag hypothesis proposed that the luminiferous aether is dragged by or entrained within moving matter. According to one version of this hypothesis, no relative motion exists between Earth and aether. According to another version, the Earth does move relative to the aether, and the measured speed of light should depend on the speed of this motion ("aether wind"), which should be measurable by instruments at rest on Earth's surface. In 1818, Augustin-Jean Fresnel proposed that the aether is partially entrained by matter. In 1845, George Stokes proposed that the aether is completely entrained within or in the vicinity of matter. Although Fresnel's almost-stationary theory was apparently confirmed by the Fizeau experiment (1851), Stokes' theory was apparently confirmed by the Michelson–Morley experiment (1881, 1887). Hendrik Lorentz resolved this contradictory situation in his own aether theory, which banished any form of aether dragging. Finally, Albert Einstein's special theory of relativity (1905) excludes aether as a mechanical medium. (en)
- En el siglo XIX, la teoría del éter lumínico como el medio hipotético para la propagación de la luz era ampliamente discutida. Una parte importante de esta discusión era la cuestión respecto del estado de movimiento de la Tierra con respecto a este medio. La hipótesis del arrastre del éter trató la cuestión de si el éter lumínico era arrastrado o permeaba los objetos en movimiento. Según la primera idea, ningún movimiento relativo existía entre la Tierra y el éter; según la segunda, el movimiento relativo existe y por ello la velocidad de la luz tendría que depender de la velocidad de este movimiento ("viento del éter") que tendría que ser medible por instrumentos estacionarios sobre la superficie de la Tierra. Modelos específicos del éter fueron ideados por Augustin-Jean Fresnel, quien en 1818 propuso que el éter es parcialmente arrastrado por la materia. El otro modelo fue propuesto por George Stokes en 1845, donde el éter se desplazaba por completo en el interior o en las proximidades de la materia en movimiento. Mientras que la teoría casi-estacionaria de Fresnel era aparentemente confirmada por el experimento de Fizeau (1851), la teoría de Stokes era aparentemente confirmada por el experimento de Michelson–Morley (1881, 1887). Esta situación contradictoria fue resuelta por los trabajos de Hendrik Antoon Lorentz (1895, 1904), cuya eliminó cualquier forma de arrastre del éter, y finalmente con el trabajo de Albert Einstein (1905), cuya teoría de la relatividad especial no contempla el éter como medio mecánico en absoluto. (es)
- Nel diciannovesimo secolo, la teoria dell'etere luminifero come mezzo ipotetico per la propagazione della luce fu ampiamente discussa. Una parte importante di questa discussione è stata la domanda relativa allo stato di movimento della Terra rispetto a questo mezzo. L’ipotesi di trascinamento dell'etere ha affrontato la questione se l'etere luminifero sia trascinato o venga condensato all'interno della materia in movimento. Seguendo la prima variante non esiste alcun moto relativo tra Terra ed etere; nel secondo caso, esiste un movimento relativo e quindi la velocità della luce dovrebbe dipendere dalla velocità di questo movimento ("vento eterico"), che dovrebbe essere misurabile dagli strumenti a riposo sulla superficie terrestre. Modelli di etere specifici furono inventati da Augustin-Jean Fresnel che nel 1818 propose che l'etere fosse parzialmente trascinato dalla materia. L'altro fu proposto da George Stokes nel 1845, in cui l'etere è completamente trascinato all'interno o in prossimità della materia. Mentre la teoria quasi stazionaria di Fresnel fu apparentemente confermata dall'esperimento di Fizeau (1851), la teoria di Stokes fu apparentemente confermata dall'esperimento di Michelson-Morley (1881, 1887). Questa situazione contraddittoria fu risolta dalle opere di Hendrik Antoon Lorentz (1895, 1904) la cui teoria dell'etere di Lorentz bandì qualsiasi forma di trascinamento dell'etere, e infine con il lavoro di Albert Einstein (1905) con la teoria della relatività ristretta che non contiene l'etere come mezzo meccanico. (it)
- В 19-му столітті широко дискутувалася теорія світлоносного (luminiferous) ефіру, як одна із форм для розповсюдження світла. Важливою частиною цієї дискусії була проблема руху Землі по відношенню до цього середовища. Гіпотеза захоплення ефіру (aether drag hypothesis) мала справу з питанням чи світлоносний ефір захоплюється повністю, або частково матерією, що рухається. Згідно з першим випадком немає ніякого відносного руху між Землею та ефіром; а згідно з другим — існує відносний рух і тому швидкість світла повинна залежати від швидкості цього руху («ефірний вітер» — "aether wind"). Цей вітер повинен вимірюватися на поверхні Землі відповідними приладами, жорстко зв'язаними з її поверхнею. Одна із перших моделей ефіру була запропонована Френелем, який в 1818 році припустив, що ефір частково захоплюється матерією, що рухається. Протилежну модель запропонував Джордж Стокс в 1845, в якій ефір повністю захоплюється (entrained) всередині або поблизу матерії, що рухається.В той час, як стаціонарна теорія Френеля підтверджувалася «приблизно» на практиці експеримент Фізо (1851), теорія Стокса була «повністю» підтверджена в експерименті Майкельсона — Морлі (1881, 1889). Ця суперечність була розв'язана Лоренцом (1895, 1904), чия забороняла будь-яку форму захоплення ефіру. Нарешті, з появою спеціальної теорії відносності Ейнштейна, ефіру було відмовлено «назавжди». (uk)
|
![[RDF Data]](/fct/images/sw-rdf-blue.png)
![[cxml]](/fct/images/cxml_doc.png)
![[csv]](/fct/images/csv_doc.png)
![[text]](/fct/images/ntriples_doc.png)
![[turtle]](/fct/images/n3turtle_doc.png)
![[ld+json]](/fct/images/jsonld_doc.png)
![[rdf+json]](/fct/images/json_doc.png)
![[rdf+xml]](/fct/images/xml_doc.png)
![[atom+xml]](/fct/images/atom_doc.png)
![[html]](/fct/images/html_doc.png)
