| rdfs:comment
| - La Simfonia núm. 9 en re menor, op. 125, és la darrera simfonia de Ludwig van Beethoven, estrenada el 7 de maig del 1824. És una de les obres més transcendentals i, en alguns fragments també més popular, de la història de la música. El seu últim moviment, que incorpora una part de l'Ode an die Freude (Cant de joia) de Friedrich von Schiller, va ser molt innovador per l'època i va marcar un canvi decisiu en el món simfònic. És una música que s'ha convertit en un símbol de la llibertat i de la germanor entre els pobles i, des de 1986, és l'himne de la Unió Europea (UE). (ca)
- Symfonie č. 9 d moll, Op. 125 „S Ódou na radost“, je poslední dokončená symfonie německého hudebního skladatele Ludwiga van Beethovena (1824). Autor zde v poslední, čtvrté větě použil sborový zpěv jakožto nový prvek, který je v symfoniích zcela neobvyklý. Jako text této části využil báseň svého přítele Friedricha Schillera Óda na radost z roku 1785 (přepracováno 1803). Zpívaná část a současně nejznámější motiv této skladby se stala roku 1985 hymnou Evropského společenství (dnes Evropská unie), viz hymna Evropské unie. (cs)
- Bederatzigarren sinfonia (alemanez: 9. Sinfonie) edo Korala Ludwig van Beethoven musikari eta musikagileak idatzi zuen azken sinfonia da. Sinfoniak lau mugimendutan banatu ohi dira, baina Beethovenen Bederatzigarren Sinfonia honek bost ditu. "Sinfonia Korala" ere deritzo, bere azken mugimenduagatik. Musikari alemaniarrak, 1824. urtean amaitu zuen idazten. Azken mugimenduko kantuak (Alaitasunaren oda) Friedrich Schiller olerkari ospetsuak idatzitako olerki batean du bere jatorria. 1986. urtean, Europar Batasunaren ereserki aukeratu zuten. Miguel Rios espainiar abeslariak kantu horren bertsio ospetsu bat egin zuen. (eu)
- La Sinfonía n.º 9 en re menor, op. 125, conocida también como «Coral», es la última sinfonía completa del compositor alemán Ludwig van Beethoven. Es una de las obras más trascendentales, importantes y populares de la música y el arte. Su último movimiento es un final coral sorprendentemente inusual en su época que se ha convertido en símbolo de la libertad. Desde 1985 es el himno de la Unión Europea (UE), en una versión adaptada por Herbert von Karajan. En 2001, la partitura original de la sinfonía se inscribió en el Registro de la Memoria del Mundo de la Unesco, donde forma parte, junto con otros sobresalientes monumentos, de la herencia espiritual de la humanidad. (es)
- Симфо́нія № 9 ор.125 Бетховена, ре мінор, завершена у 1824 році. Складається з 4-х частин: 1.
* Allegro ma non troppo, un poco maestoso 2.
* Molto vivace 3.
* Adagio molto e cantabile 4.
* Фінал (має складну структуру), на слова «Оди до радості» (Ode an die Freude) Шиллера. (uk)
- D小調第9號交響曲“合唱”，作品125，是貝多芬於1818至1824年間創作的四樂章交響曲，也是他完成的最後一部交響曲。該作品是古典音樂中最為人所熟知的作品之一。 該作品篇幅宏大，演奏全曲需約一小時。貝多芬也是首個在交響曲中使用人聲的主流作曲家。末樂章的歌詞由德国诗人弗里德里希·席勒的《欢乐颂》（An die Freude）中部分詩句改編而成。該作品的別稱“合唱”由此而來。 時至今日，第9號交響曲仍在世界文化界有相當重要的地位，尤其該曲第4樂章部分樂段經指揮家赫伯特·冯·卡拉扬整理後，以《歡樂頌》（Ode to Joy）之名成為歐洲聯盟的官方盟歌。於2003年，交響樂的手稿在倫敦的蘇富比拍賣行以330萬美元的天價售出，印證了其價值。正如蘇富比的手稿部負責人史提芬·路博士（Dr. Stephen Roe）指出：「這是人類的一大創舉，足以和莎士比亞的《哈姆萊特》與《李爾王》平起平坐。」另外，聯合國教科文組織亦於2001年9月4日將柏林國立圖書館收藏的第9號交響曲手稿列入「世界記憶名錄」當中。2016年，《BBC音樂雜誌》對151位指挥家做訪談統計，貝多芬第9號交響曲被評為史上第二。 (zh)
- السيمفونية التاسعة لبيتهوفن في سلم ري الصغير تصنيف Op. 125، (والتي تعرف أيضاً باسم السيمفونية الكورالية Choral) هي آخر سيمفونية كاملة للمؤلف الموسيقار لودفيج فان بيتهوفن، والتي أنهاها عام 1824. تعدّ واحدة من أشهر أعمال الموسيقى الكلاسيكية الغربية. بالنسبة للنقاد تعدّ السيمفونية أعظم أعمال بيتهوفين، ويعدّها البعض أعظم قطعة موسيقية كتبت على الإطلاق. (ar)
- Η 9η Συμφωνία σε Ρε ελάσσονα, Op. 125 (γερμανικά: 9. Sinfonie in d-Moll op. 125), γνωστή και ως Χορωδιακή, είναι συμφωνία, αποτελούμενη από τέσσερα μέρη, του Λούντβιχ βαν Μπετόβεν, γραμμένη το 1824. Είναι η τελευταία ολοκληρωμένη συμφωνία του συνθέτη. Η εν λόγω συμφωνία είναι ένα από τα γνωστότερα μουσικά κομμάτια, που γράφτηκαν ποτέ. Μερικοί κριτικοί θεωρούν αυτό το έργο ως το σπουδαιότερο του Μπετόβεν, ενώ πολλοί πιστεύουν ότι είναι ό,τι σπουδαιότερο έχει γραφεί στη δυτική μουσική. (el)
- Die 9. Sinfonie in d-Moll op. 125, uraufgeführt 1824, ist die letzte vollendete Sinfonie des Komponisten Ludwig van Beethoven. Im Finalsatz der Sinfonie werden zusätzlich zum Orchester auch Gesangssolisten und ein gemischter Chor eingesetzt. Als Text wählte Beethoven das Gedicht An die Freude von Friedrich Schiller. Als erste sogenannte Sinfoniekantate stellt das Werk eine Zäsur in der Musikgeschichte dar und beeinflusste folgende Generationen von Komponisten. Mit einer typischen Aufführungsdauer von ca. 70 Minuten sprengt die Sinfonie deutlich die damals üblichen Dimensionen und bereitete so den Boden für die zum Teil abendfüllenden Sinfonien der Romantik (Bruckner, Mahler). Heute ist „Beethovens Neunte“ weltweit eines der populärsten Werke der klassischen Musik. (de)
- La 9-a simfonio en D-minoro op. 125 estas la lasta finfarita simfonio de la komponisto Ludwig van Beethoven. Ĝi prezentas cezuron en la muzikhistorio kaj influis la postsekvajn generaciojn de muzikistoj. Samtempe ĝi markas kulminon de la simfoniaro kaj estas nun tutmonde unu el la plej popularaj verkoj de klasika muziko. (eo)
- Simfoni No. 9 dalam tangga nada D minor adalah simfoni terakhir Ludwig van Beethoven, yang selesai digubah pada tahun 1824. Simfoni sepanjang 75 menit ini berisi bagian dari ode "An die Freude" (bahasa Inggris: Ode to Joy) karya Friedrich Schiller, sebagai teks yang dinyanyikan para dan paduan suara pada gerakan terakhir. Karya ini merupakan contoh pertama dari seorang komponis besar yang menggunakan suara manusia pada tingkat yang sama dengan instrumen-instrumen dalam sebuah simfoni. (in)
- The Symphony No. 9 in D minor, Op. 125, is a choral symphony, the final complete symphony by Ludwig van Beethoven, composed between 1822 and 1824. It was first performed in Vienna on 7 May 1824. The symphony is regarded by many critics and musicologists as Beethoven's greatest work and one of the supreme achievements in the history of music. One of the best-known works in common practice music, it stands as one of the most frequently performed symphonies in the world. (en)
- La sinfonia n. 9 in re minore per soli, coro e orchestra op. 125, anche nota come Sinfonia corale, è l'ultima sinfonia di Ludwig van Beethoven. Fu eseguita per la prima volta venerdì 7 maggio 1824 al Theater am Kärntnertor di Vienna, con il contralto Caroline Unger e il tenore Anton Haizinger. Ai primi tre movimenti puramente sinfonici ne segue un quarto che include il coro sui versi dell'ode Alla gioia di Friedrich Schiller. (it)
- La Symphonie no 9, op. 125, de Ludwig van Beethoven, est une symphonie chorale en ré mineur en quatre mouvements pour grand orchestre, solos et chœur mixte. Elle a été composée de la fin de l'année 1822 à février 1824, et créée à Vienne le 7 mai 1824 en hommage au roi Frédéric-Guillaume III de Prusse. Son final (25 minutes environ) est à lui-seul aussi long que la totalité de la Huitième symphonie ; il introduit des sections chantées sur l'Ode à la joie (Ode an die Freude) de Friedrich von Schiller. (fr)
- 交響曲第9番 ニ短調 作品125（こうきょうきょくだい9ばん ニたんちょう さくひん125、ドイツ語: Sinfonie Nr. 9 d-moll op. 125）は、ルートヴィヒ・ヴァン・ベートーヴェンが1824年に作曲した独唱と合唱を伴う交響曲。ベートーヴェンの9番目にして最後の交響曲である。 ベートーヴェン自身はタイトルをつけなかったが、通称として「合唱」や「合唱付き」が付されることも多い。また日本では略称として「第九」（だいく）とも呼ばれ、その演奏会は年末の風物詩となっている。第4楽章は独唱および合唱を伴って演奏され、歌詞にはシラーの詩『歓喜に寄す』が用いられ、その主題は『歓喜の歌』としても親しまれている。原曲の歌詞はドイツ語だが、世界中の多くの言語に翻訳されており、その歌詞で歌われることもある。 (ja)
- 《교향곡 9번 라단조, 작품 번호 125》는 1824년에 루트비히 반 베토벤이 작곡한 아홉 번째 교향곡이자 마지막 교향곡이다. 베토벤이 청력을 완전히 상실한 상태에서 쓴 작품으로, 이 음악은 노래와 합창을 수반한 교향곡이다. 베토벤 자신이 부제를 붙이진 않았지만, 통칭하여 《합창》이나 《합창 교향곡》으로 불리는 경우도 많은 이 작품은, 해가 바뀔 때마다 세계의 많은 도시에서 듣게 되는 행사음악으로 정형화되었다. 그러나 그런 성격을 떠나 이 작품은 거인 베토벤이 그의 철학과 음악사상을 최고의 음악으로 표상하려 했던 그의 마지막 걸작이란 의미를 지니고 있다. 베를린 국립 도서관 소장의 자필 악보 자료는 2001년에 국제연합교육과학 문화기구(유네스코)의 세계 기록 유산 목록에 등록되었다. 초연 및 초판 판각에 사용된 필사 악보가 2003년에 소더비 경매에 올랐을 때에는 3,300,000달러 (약 4251505500원)에 낙찰되었으며, "인류 최고의 예술작품"이라고 소개되기도 했다. (ko)
- De Negende Symfonie in d mineur, Op. 125 van Ludwig van Beethoven geldt als een hoogtepunt in het landschap van de klassieke muziek en ver daarbuiten. Acht jaar na zijn achtste voltooide hij deze symfonie eind 1823 of begin 1824, toen hij al volledig doof was. De première vond plaats op 7 mei 1824 in het Kärntnertortheater te Wenen. De negende symfonie was de laatste die Beethoven voltooide. De plannen voor de tiende waren halverwege toen hij drie jaar later in 1827 overleed. Hierna ontstond het 9e Symfonie-syndroom. (nl)
- IX Symfonia d-moll op. 125 Ludwiga van Beethovena – ostatnia ukończona symfonia tego kompozytora i zarazem jedno z najsłynniejszych i najwybitniejszych dzieł muzyki poważnej. Znana także jako "Symfonia radości", popularna jest głównie dzięki finałowej kantacie do słów "Ody do radości" Friedricha von Schillera. Była pierwszą w historii symfonią wokalno-instrumentalną, tzn. symfonią z udziałem głosu ludzkiego. Rękopis symfonii został wpisany w 2001 roku na listę UNESCO Pamięć Świata. (pl)
- A Sinfonia n.° 9 em ré menor, op. 125, Coral, é a última sinfonia completa composta por Ludwig van Beethoven. Completada em 1824, a sinfonia coral mais conhecida como Nona Sinfonia ou ainda, A Nona, é uma das obras mais conhecidas do repertório ocidental, considerada tanto ícone quanto predecessora da música romântica, e uma das grandes obras-primas de Beethoven. (pt)
- Symfoni nr 9 i d-moll, opus 125, blev Ludwig van Beethovens sista fullbordade symfoni. Symfonin, som komponerades under total dövhet, fullbordades 1824 och anses vara viktig för inledningen av romantiken. Mest känd är den fjärde satsen, som är en tonsättning av Friedrich Schillers dikt "Till glädjen", som sedan 1972 används som Europahymnen. Satserna är: 1.
* Allegro ma non troppo, un poco maestoso (d-moll) 2.
* Molto vivace (d-moll) 3.
* Adagio molto e cantabile (Bb-dur) 4.
* Presto - Allegro assai - Choral Finale (d-moll-D-dur) (sv)
- Симфо́ния № 9 Ре минор, Op. 125 — последняя симфония Людвига ван Бетховена (1824). Она включает в себя часть Ode an die Freude («Оды к радости»), поэмы Фридриха Шиллера, текст которой исполняется солистами и хором в последней части. Это первый образец, когда крупнейший композитор использовал в симфонии человеческий голос в одном ряду с инструментами. Четвёртая часть симфонии — «Ода к радости» — используется (в аранжировке Герберта фон Караяна) как Гимн Евросоюза. С 2003 года рукопись симфонии включена в список объектов всемирного документального наследия «Память мира». (ru)
|
_dirige_L._v._Beethoven_Sinfonia_N.9.jpg)
![[RDF Data]](/fct/images/sw-rdf-blue.png)
![[cxml]](/fct/images/cxml_doc.png)
![[csv]](/fct/images/csv_doc.png)
![[text]](/fct/images/ntriples_doc.png)
![[turtle]](/fct/images/n3turtle_doc.png)
![[ld+json]](/fct/images/jsonld_doc.png)
![[rdf+json]](/fct/images/json_doc.png)
![[rdf+xml]](/fct/images/xml_doc.png)
![[atom+xml]](/fct/images/atom_doc.png)
![[html]](/fct/images/html_doc.png)