| rdfs:comment
| - Supergranulace jsou rozsáhlé, více než 30 000 km velké buňky na povrchu Slunce viditelné (ne v optickém spektru, nepatrně v infračerveném) ve fotosféře. V klidných obdobích zůstávají neměnné, v těch aktivních mohou zvětšit svůj rozměr až o 10 %. Doba života každé buňky je přibližně 1 až 2 dny. Zkoumají se pouze prostřednictvím tzv. . (cs)
- Supergranulation is a particular pattern of convection cells on the Sun's surface called supergranules. It was discovered in the 1950s by A.B.Hart[1] using Doppler velocity measurements showing horizontal flows on the photosphere (flow speed about 300 to 500 m/s, a tenth of that in the smaller granules). Later work (1960s) by Leighton, Noyes and Simon established a typical size of about 30000 km for supergranules with a lifetime of about 24 hours. (en)
- 超粒状斑（Supergranulation）は、太陽表面に特徴的に表れるパターンである。1950年代にA.B.Hartによってドップラー効果の測定の際に発見され、光球の水平方向に300から500 m/sの流れがあることが見いだされた。 1960年代のLeighton、Noyes、Simonらによる研究で、典型的な超粒状斑は約24時間の寿命で、約3万kmに及ぶことが明らかとなった。超粒状斑は長い間、特殊な対流によるものだと解釈されてきたが、その起源は正確には分かっていない。太陽の光球に粒状斑が存在することは良く確認された現象であるが、大規模な粒状斑のパターンについては、その性質や実在についてすら未だに論争がある。直径150-2500 kmの粒状斑、5000-10000 kmの中型粒状斑、20000 km以上の超粒状斑という3種類の大きさに分類できるという研究者もいる。粒状斑は、対流セルが階層構造を形成している証拠だと考えられている。超粒状斑はその最上層がより小さな中型粒状斑に細分され、それがまた表面でより小さな粒状斑に細分されるという構造を持つ。 (ja)
- Supergranulação é um padrão particular na superfície do Sol. Foi descoberto na década de 1950 por A. B. Hart, através de medidas de velocidade de Doppler mostrando movimentos horizontais na fotosfera (de 300 a 500 m/s). Estas características possuem uma extensão média de 30 mil km, possuindo um comportamento ondulatório, de período de 6 a 9 dias. (pt)
- 超米粒組織是A. B 哈特在1950年代使用都卜勒速度測量在光球上的水平運動時（流速大約在每秒300至500公尺），在太陽表面發現的一種特殊的樣式。 後續由萊頓、諾伊斯和西蒙進行的工作（1960年代），建立了超米粒組織的大小大約在30,000公里的直徑，生命期約為24小時。 超米粒組織長期以來被解釋為一個具體的對流尺度，但是他的起源仍然未被清楚的知道。值得注意的是，只要在光球上存在著米粒斑，就有大量的文件爭論有沒有更高階的米粒狀模式自然存在。有些作者建議米粒組織有三種不同性質的尺度存在：米粒組織（典型的直徑在150-250公里）、中米粒組織（5,000-10,000公里）和超米粒組織（超過20,000公里）。典型的米粒組織被認為是形成階梯狀的對流細胞結構：超米粒組織是其中最高階的層次，將會被分割成更小的中米粒組織，然後再分裂成更小的，出現在表面的米粒組織。太陽的物質將會在黑暗的小路向下沉降，將超米粒組織分割，形成最大的集中冷氣體，類似於河流連接起更小的支流。然而必須強調這樣的說法是非常取巧的，而且未來的發現可能會顯示這種結果是錯誤的也不一定。 (zh)
- الحبيبات الشمسية الفائقة هو نمط معين من على سطح الشمس. اكتشف في سنة 1950 من قبل أجهزة تستعمل قياسات سرعة دوبلر والتي أظهرت تدفقات أفقية على الغلاف الضوئي (سرعة التدفق نحو 300 إلى 500 متر / ثانية). أظهرت أعمال لاحقة في سنة 1960 بأن القياس النموذجي للحبيبات الفائقة حوالي 30000 كم وعمرها حوالي 24 ساعة. (ar)
- La supergranulació és una estructura típica de la superfície del Sol formada com un mosaic de cèl·lules lluminoses de prop de 30.000 km amb un comportament ondulatori amb períodes de 6 a 9 dies, produïdes pel moviment de la fotosfera (interpretat com una manifestació de la zona de convecció de sota de la fotosfera) paral·lelament al moviment horitzontal del Sol a una velocitat de 0,3 a 4,0 quilòmetres/s. (ca)
- La supergranulation est un modèle particulier de cellules de convection qui se forment à la surface du Soleil appelées « supergranules » découvertes dans les années 1950 par A.B Hart en utilisant l'effet Doppler. (fr)
- 초대형쌀알조직(Supergranulation)은 태양 표면 위의 쌀알조직처럼 보이는 특정한 모양을 지칭한다. 1950년대 A.B.하트[1]가 광구 위에서 약 300-500m/s 정도의 속도를 지닌 수평 흐름을 나타내는 도플러 속도를 측정하는 도중에 발견하였다. 1960년대 라이튼, 노예스와 시몬의 후속 연구는 초대형 쌀알 조직의 경우 약 24시간의 수명을 지니고 일반적으로 30000km 정도의 지름을 가진 것을 밝혀내었다. 이후 초대형 쌀알 조직은 일정 크기 이상의 대류 현상으로 생각되어 왔지만, 발생하는 원인에 대해서는 아직 정확히 밝혀지지 않았다. 태양의 물질은 쌀알조직 중심부로부터 솟아 나와 쌀알조직 사이의 검게보이는 부분을 향해 흘러 내리게 되며, 따라서 초대형 쌀알조직을 구분짓는 검은 부분은 차가운 기체가 가장 집중되는 부분이라고 할 수 있다. 이는 마치 강의 지류가 한군데로 모이는 것과 유사한 의미이다. 하지만, 초대형 쌀알조직에 관한 이러한 생각은 매우 이론적인 것이며, 이후 증거가 발견됨에 따라 틀린 것으로 결론 날 수도 있다. (ko)
- La supergranulazione è una particolare struttura della superficie del Sole. Fu scoperta negli anni cinquanta da A.B. Hart attraverso misure dello spostamento Doppler che mostravano la presenza di flussi orizzontali sulla fotosfera. (it)
- Supergranulacja – wielkoskalowe, o średnicy większej niż 30 000 km komórki na powierzchni Słońca uwidaczniające się w pomiarach dopplerowskich prędkości materii fotosferycznej. Komórki te określane są mianem supergranul, jednak nie należy ich mylić z dużymi granulami, które są tworami znacznie mniejszymi i o innej naturze.Przy pomiarach prędkości radialnej w fotosferze supergranulacja ujawnia się w obszarach bliskich brzegowi tarczy i nie można jej zmierzyć w centrum tarczy Słońca. Struktura została odkryta w 1950 przez A.B. Hart w pomiarach dopplerowskich prędkości materii w fotosferze. (pl)
- Супергрануляция (англ. Supergranulation) — структура из конвективных ячеек с характерными размерами в десятки тысяч километров, существующая на поверхности Солнца. Была обнаружена в 1950-х годах А. Б. Хартом при доплеровских измерениях в фотосфере, которые показали, что в ней существуют горизонтальные потоки плазмы со скоростью приблизительно 300—500 м/с. (ru)
- Супергрануляція (англ. Supergranulation) — це особливий патерн конвективних осередків на поверхні Сонця, які мають назву супергранули. Він був відкритий у 1950-ті А. Б. Хартом при використанні доплерівських вимірів швидкості, які показали горизонтальні потоки у фотосфері (швидкість потоків — 300—500 м/с, або 1/10 швидкості у менших гранулах). Пізніша праця (1960-ті) Лейтона, Нойє та Саймона визначила типовий розмір супергранули — бл. 30000 км з тривалістю існування бл. 24 годин. (uk)
|
| has abstract
| - La supergranulació és una estructura típica de la superfície del Sol formada com un mosaic de cèl·lules lluminoses de prop de 30.000 km amb un comportament ondulatori amb períodes de 6 a 9 dies, produïdes pel moviment de la fotosfera (interpretat com una manifestació de la zona de convecció de sota de la fotosfera) paral·lelament al moviment horitzontal del Sol a una velocitat de 0,3 a 4,0 quilòmetres/s. La supergranulació s'ha interpretat durant molt de temps com una escala de convecció específica, però el seu origen no es coneix de manera precisa. Tot i que l'existència de grànuls a la fotosfera és un fenomen ben documentat, encara no se'n coneix la naturalesa i si hi ha estructures de granulació de grans dimensions. Alguns autors en suggereixen l'existència de tres escales diferents d'organització:
* La granulació amb diàmetres que varien entre els 150 i els 2.500 km
* La mesogranulació amb diàmetres entre els 5.000 i els 10.000 km
* La supergranulació amb diàmetres superiors als 20.000 km. Els grànuls es consideren normalment signes de cèl·lules convectives que formen una estructura jeràrquica; els supergrànuls, per tant, es podrien fragmentar en les capes superiors en mesogrànuls més petits, que alhora es podrien dividir en grànuls encara més petits a la superfície. El material fluiria cap avall en línies fosques que separarien els grànuls en les divisions entre supergrànuls, que són concentracions més grans de gasos freds, de manera anàloga als rius que es connecten amb els afluents. Aquestes interpretacions són força especulatives i calen futures investigacions per confirmar-les. (ca)
- Supergranulace jsou rozsáhlé, více než 30 000 km velké buňky na povrchu Slunce viditelné (ne v optickém spektru, nepatrně v infračerveném) ve fotosféře. V klidných obdobích zůstávají neměnné, v těch aktivních mohou zvětšit svůj rozměr až o 10 %. Doba života každé buňky je přibližně 1 až 2 dny. Zkoumají se pouze prostřednictvím tzv. . (cs)
- الحبيبات الشمسية الفائقة هو نمط معين من على سطح الشمس. اكتشف في سنة 1950 من قبل أجهزة تستعمل قياسات سرعة دوبلر والتي أظهرت تدفقات أفقية على الغلاف الضوئي (سرعة التدفق نحو 300 إلى 500 متر / ثانية). أظهرت أعمال لاحقة في سنة 1960 بأن القياس النموذجي للحبيبات الفائقة حوالي 30000 كم وعمرها حوالي 24 ساعة. لم يعرف منشأ الحبيبات الفائقة. على الرغم من أن وجود هذه الحبيبات في الغلاف الضوئي الشمسي هو أمر موثوق جدا، لا يزال هناك الكثير من النقاش حول الطبيعة الحقيقية أو حتى وجود أنماط التحبيب العليا. بعض الباحثين يقترح وجود ثلاثة مستويات متميزة من الحبيبات : حبيبات شمسية (بأقطار نموذجية من 150-2500 كم)، حبيبات متوسطة (بأقطار 5000-10000 كم) والحبيبات الفائقة (أكثر من 20000 كم). تعتبر الحبيبات الشمسية بأنها تأخذ شكل هرمي بحيث تتجزأ الحبيبات الفائقة في اعلى طبقاتها إلى حبيبات متوسطة والتي بدورها تتقسم إلى حبيبات شمسية. (ar)
- La supergranulation est un modèle particulier de cellules de convection qui se forment à la surface du Soleil appelées « supergranules » découvertes dans les années 1950 par A.B Hart en utilisant l'effet Doppler. Celles-ci ont un diamètre d'environ 30 000 km et une durée de vie moyenne de 24 heures. Bien que la présence de granules dans la photosphère solaire soit un phénomène bien documenté, il persiste encore bon nombre de questions quant à la nature, voire l'existence d'un phénomène de « super » granulation. Certains auteurs[Qui ?] suggèrent qu'il existerait trois échelles différentes de granulation : la granulation (150 à 2 000 km), la mésogranulation (5 000 à 10 000 km) et la supergranulation (supérieure à 20 000 km). (fr)
- Supergranulation is a particular pattern of convection cells on the Sun's surface called supergranules. It was discovered in the 1950s by A.B.Hart[1] using Doppler velocity measurements showing horizontal flows on the photosphere (flow speed about 300 to 500 m/s, a tenth of that in the smaller granules). Later work (1960s) by Leighton, Noyes and Simon established a typical size of about 30000 km for supergranules with a lifetime of about 24 hours. (en)
- 超粒状斑（Supergranulation）は、太陽表面に特徴的に表れるパターンである。1950年代にA.B.Hartによってドップラー効果の測定の際に発見され、光球の水平方向に300から500 m/sの流れがあることが見いだされた。 1960年代のLeighton、Noyes、Simonらによる研究で、典型的な超粒状斑は約24時間の寿命で、約3万kmに及ぶことが明らかとなった。超粒状斑は長い間、特殊な対流によるものだと解釈されてきたが、その起源は正確には分かっていない。太陽の光球に粒状斑が存在することは良く確認された現象であるが、大規模な粒状斑のパターンについては、その性質や実在についてすら未だに論争がある。直径150-2500 kmの粒状斑、5000-10000 kmの中型粒状斑、20000 km以上の超粒状斑という3種類の大きさに分類できるという研究者もいる。粒状斑は、対流セルが階層構造を形成している証拠だと考えられている。超粒状斑はその最上層がより小さな中型粒状斑に細分され、それがまた表面でより小さな粒状斑に細分されるという構造を持つ。 (ja)
- 초대형쌀알조직(Supergranulation)은 태양 표면 위의 쌀알조직처럼 보이는 특정한 모양을 지칭한다. 1950년대 A.B.하트[1]가 광구 위에서 약 300-500m/s 정도의 속도를 지닌 수평 흐름을 나타내는 도플러 속도를 측정하는 도중에 발견하였다. 1960년대 라이튼, 노예스와 시몬의 후속 연구는 초대형 쌀알 조직의 경우 약 24시간의 수명을 지니고 일반적으로 30000km 정도의 지름을 가진 것을 밝혀내었다. 이후 초대형 쌀알 조직은 일정 크기 이상의 대류 현상으로 생각되어 왔지만, 발생하는 원인에 대해서는 아직 정확히 밝혀지지 않았다. 태양 광구 상의 쌀알조직의 존재가 잘 알려진 현상임에 비추어 볼 때, 그 이상의 크기를 지닌 쌀알조직의 본질이나 심지어 존재에 대해서도 현재까지도 논쟁이 진행되고 있다. 이러한 논쟁 가운데서도 일부 연구자는 지름 150-2500km의 쌀알조직, 지름 5000-10000km의 중간 쌀알조직, 그리고 지름 20000km 이상의 초대형 쌀알조직이라는 세가지 분류법을 사용하고 있기도 하다. 쌀알조직은 일반적으로 대류 조직이 계층적인 구조를 지닌 증거로 생각된다. 다시 말해, 초대형 쌀알조직은 상부층이 중간 쌀알 조직으로 구성되고, 중간 쌀알조직은 또 다시 보통 크기의 쌀알조직으로 구성된다는 것이다. 태양의 물질은 쌀알조직 중심부로부터 솟아 나와 쌀알조직 사이의 검게보이는 부분을 향해 흘러 내리게 되며, 따라서 초대형 쌀알조직을 구분짓는 검은 부분은 차가운 기체가 가장 집중되는 부분이라고 할 수 있다. 이는 마치 강의 지류가 한군데로 모이는 것과 유사한 의미이다. 하지만, 초대형 쌀알조직에 관한 이러한 생각은 매우 이론적인 것이며, 이후 증거가 발견됨에 따라 틀린 것으로 결론 날 수도 있다. (ko)
- La supergranulazione è una particolare struttura della superficie del Sole. Fu scoperta negli anni cinquanta da A.B. Hart attraverso misure dello spostamento Doppler che mostravano la presenza di flussi orizzontali sulla fotosfera. In seguito fu stabilita per i supergranuli una dimensione tipica di circa 30.000 km, con una vita media di circa 24 ore. La supergranulazione è stata a lungo interpretata come una specifica scala convettiva, sebbene la sua origine non è del tutto nota. Andrebbe notato che nonostante la presenza dei granuli nella fotosfera solare sia un fenomeno ben documentato, c'è un dibattito aperto sulla vera natura del livello dei granuli di grandi dimensioni, come pure sulla sua stessa esistenza. Alcuni autori suggeriscono l'esistenza di tre scale di organizzazione ben distinte: la granulazione (con un diametro tipico di 150-2.500 km), la mesogranulazione (5.000-10.000 km) e la supergranulazione (oltre i 20.000 km). I granuli sono tipicamente considerati come delle tracce delle cellule convettive organizzate in una struttura gerarchica: i supergranuli sarebbero quelli frammentati, nei loro strati più esterni, in mesogranuli, più piccoli, che a loro volta sarebbero suddivisi in granuli più piccoli sulla loro superficie. Il materiale solare fluirebbe in basso lungo "linee" scure, separando i granuli attraverso le divisioni fra supergranuli, che sono le più grandi concentrazioni di gas freddo, in maniera simile a come i fiumi si connettono con gli affluenti più piccoli. Questo quadro è in realtà in gran parte il frutto di speculazioni, e potrebbe venire smentito da future scoperte. (it)
- Supergranulacja – wielkoskalowe, o średnicy większej niż 30 000 km komórki na powierzchni Słońca uwidaczniające się w pomiarach dopplerowskich prędkości materii fotosferycznej. Komórki te określane są mianem supergranul, jednak nie należy ich mylić z dużymi granulami, które są tworami znacznie mniejszymi i o innej naturze.Przy pomiarach prędkości radialnej w fotosferze supergranulacja ujawnia się w obszarach bliskich brzegowi tarczy i nie można jej zmierzyć w centrum tarczy Słońca. Struktura została odkryta w 1950 przez A.B. Hart w pomiarach dopplerowskich prędkości materii w fotosferze. Typowy rozmiar supergranuli to 32 000 km. Supergranule są tylko nieco większe w okolicach obszarów aktywnych. Materia w obrębie supergranuli rozpływa się od środka na zewnątrz z typową prędkością 300 m/s i spływa w dół na brzegach supergranuli z prędkością około 150 m/s. Ruch wznoszący wewnątrz supergranuli jest słaby. Wewnątrz supergranul nie obserwuje się zmian temperatury materii, co powoduje, że supergranulacja nie jest widoczna dla oka. Nie są znane dokładne mechanizmy funkcjonowania supergranuli. Za powstawanie supergranulacji najprawdopodobniej odpowiedzialne są duże komórki konwekcyjne występujące w słonecznej warstwie konwekcyjnej tuż pod fotosferą. Supergranule poruszają się szybciej niż wynikałoby to z prędkości obrotu Słońca, co tłumaczy się tym, że wynikają one z ruchu falowego a nie konwekcyjnego. Supergranulacja jest ściśle związana z obserwowaną w chromosferze oraz warstwie przejściowej. (pl)
- Supergranulação é um padrão particular na superfície do Sol. Foi descoberto na década de 1950 por A. B. Hart, através de medidas de velocidade de Doppler mostrando movimentos horizontais na fotosfera (de 300 a 500 m/s). Estas características possuem uma extensão média de 30 mil km, possuindo um comportamento ondulatório, de período de 6 a 9 dias. (pt)
- Супергрануляция (англ. Supergranulation) — структура из конвективных ячеек с характерными размерами в десятки тысяч километров, существующая на поверхности Солнца. Была обнаружена в 1950-х годах А. Б. Хартом при доплеровских измерениях в фотосфере, которые показали, что в ней существуют горизонтальные потоки плазмы со скоростью приблизительно 300—500 м/с. В более поздних работах, выполненных в 1960-х годах Лейтоном, Нойесом и Саймоном, были найдены типичный размер ячеек: приблизительно 30 000 км для супергранул с продолжительностью существования приблизительно 24 часа. Обычно полагают, что супергрануляция — это конвекция определённого масштаба, однако её происхождение известно неточно. Наличие гранул в солнечной фотосфере — хорошо известное явление, однако дебаты об истинных причинах или даже о существовании грануляции бо́льших масштабов всё ещё ведутся. Некоторые авторы предполагают существование трёх различных размеров конвекции на Солнце: грануляция (с типичными диаметрами 150—2500 км), мезогрануляция (5000-10000 км) и супергрануляция (более чем 20 000 км). Обычно считается, что гранулы различных масштабов формируют иерархическую структуру: верхние части супергранулы разбиваются на мезогранулы, а те, в свою очередь, на гранулы. Однако эта схема является умозрительной и может оказаться ложной в свете будущих исследований. Однако недавние исследования, по-видимому, опровергли существования мезогрануляции. (ru)
- Супергрануляція (англ. Supergranulation) — це особливий патерн конвективних осередків на поверхні Сонця, які мають назву супергранули. Він був відкритий у 1950-ті А. Б. Хартом при використанні доплерівських вимірів швидкості, які показали горизонтальні потоки у фотосфері (швидкість потоків — 300—500 м/с, або 1/10 швидкості у менших гранулах). Пізніша праця (1960-ті) Лейтона, Нойє та Саймона визначила типовий розмір супергранули — бл. 30000 км з тривалістю існування бл. 24 годин. Супергрануляція інтерпретується як специфічний масштаб конвекції, але механізм її виникнення точно не відомий. Присутність гранули у сонячній фотосфері добре задокументована, однак триває наукова суперечка щодо справжньої природи або навіть існування грануляційних патернів вищого порядку. Деякі автори припускають існування трьох виражених масштабів організації гранул: грануляція (з типовим діаметром гранули 150—2500 км), мезогрануляція (5000–10000 км) та супергрануляція (понад 20000 км). Зазвичай гранули вважають ознакою формування конвективними осередками ієрархічної структури; за такої моделі супергранули у своїх вищих шарах фрагментуються на менші мезогранули, а ті вже на своїй поверхні — на ще менші гранули. Сонячна речовина в такому випадку стікає всередину по темних «дорогах», які розділяють гранули, при цьому ці «дороги» мали б найбільшу концентрацію холодного газу між супергранулами, по аналогії з ріками, які поєднують свої менші притоки. Слід однак зазначити, що на поточний час така модель є лише гіпотетичною, і при наступних відкриттях може виявитись хибною. Результати деяких нещодавніх досліджень дозволяють припустити, що мезогрануляція була лише «примарною» рисою, яка виникла при процедурах усереднення. (uk)
- 超米粒組織是A. B 哈特在1950年代使用都卜勒速度測量在光球上的水平運動時（流速大約在每秒300至500公尺），在太陽表面發現的一種特殊的樣式。 後續由萊頓、諾伊斯和西蒙進行的工作（1960年代），建立了超米粒組織的大小大約在30,000公里的直徑，生命期約為24小時。 超米粒組織長期以來被解釋為一個具體的對流尺度，但是他的起源仍然未被清楚的知道。值得注意的是，只要在光球上存在著米粒斑，就有大量的文件爭論有沒有更高階的米粒狀模式自然存在。有些作者建議米粒組織有三種不同性質的尺度存在：米粒組織（典型的直徑在150-250公里）、中米粒組織（5,000-10,000公里）和超米粒組織（超過20,000公里）。典型的米粒組織被認為是形成階梯狀的對流細胞結構：超米粒組織是其中最高階的層次，將會被分割成更小的中米粒組織，然後再分裂成更小的，出現在表面的米粒組織。太陽的物質將會在黑暗的小路向下沉降，將超米粒組織分割，形成最大的集中冷氣體，類似於河流連接起更小的支流。然而必須強調這樣的說法是非常取巧的，而且未來的發現可能會顯示這種結果是錯誤的也不一定。 (zh)
|
![[RDF Data]](/fct/images/sw-rdf-blue.png)
![[cxml]](/fct/images/cxml_doc.png)
![[csv]](/fct/images/csv_doc.png)
![[text]](/fct/images/ntriples_doc.png)
![[turtle]](/fct/images/n3turtle_doc.png)
![[ld+json]](/fct/images/jsonld_doc.png)
![[rdf+json]](/fct/images/json_doc.png)
![[rdf+xml]](/fct/images/xml_doc.png)
![[atom+xml]](/fct/images/atom_doc.png)
![[html]](/fct/images/html_doc.png)