| rdfs:comment
| - الكلام المباشر أو المقتبس هو نصٌ منطوق أو مكتوب ينقل كلاماً أو فكراً في الشكل الأصلي الذي صاغه متحدّثه. في السرد، عادةً ما تُضمّنُ بين علامتي اقتباس. إلا أنه يمكن وضعها ضمن . المتحدث المُقتبس قد يُذكر صراحةً (بقول: هو/هي) أو ضمنياً. ما يُميّز الكلام المباشر وغير المباشر هو أن الكلام المباشر ينقل كلمات المنطوقة أو المكتوبة بالحرف، في حين أن الكلام غير المباشر قد يحتوي على إعادة صياغة المفهوم من قبل الكاتب. (ar)
- Die direkte Rede (lateinisch oratio recta, oratio directa) ist ein grammatisches Element in einer Sprache, bei der eine Rede oder ein Gedanke direkt im Wortlaut wiedergegeben wird. In der Schrift wird die Rede dabei in Anführungszeichen gesetzt. Meist wird derjenige, der redet, in der sogenannten Inquit-Formel (von lateinisch inquit – er sagt) benannt. Manchmal ist derjenige, der die Rede hält, aus dem Zusammenhang klar und wird nicht extra benannt. Neben der direkten Rede gibt es die indirekte Rede und die erlebte Rede. (de)
- As a form of transcription, direct or quoted speech is spoken or written text that reports speech or thought in its original form phrased by the original speaker. In narrative, it is usually enclosed in quotation marks, but it can be enclosed in guillemets (« ») in some languages. The cited speaker either is mentioned in the tag (or attribution) or is implied. (en)
- Il discorso diretto è una delle due forme in cui, nella lingua parlata o in letteratura, possono essere riportati o citati gli enunciati (ad esempio, le parole di altre persone o i pensieri dei personaggi del testo). Si differenzia innanzitutto dal discorso indiretto. Tanto il discorso diretto quanto quello indiretto hanno delle forme "libere": esistono quindi anche il e il discorso indiretto libero. (it)
- Mowa niezależna (łac. oratio recta) – wszelkie przytoczenia wypowiedzi zawartych w warstwie narracyjnej postaci działających w ramach utworu literackiego na zasadzie expressis verbis. Można wyróżnić dwa podstawowe sposoby przytaczania mowy niezależnej:
* dialog, gdzie racje postaci zostają wzajemnie skonfrontowane,
* monolog, gdzie przedstawiona jest racja jednego z bohaterów, jego subiektywne odczucia czy dążenia. (pl)
- O discurso direto é a reprodução de maneira direta da fala das personagens ou seja, a reprodução integral , literal e bloquial, introduzida por travessão. Nessa estrutura, as falas são acompanhadas por um verbo declarativo, seguido de dois pontos e travessão. O discurso é direto quando são as personagens que falam. É reproduzida fielmente a fala da personagem. Exemplo:
* "Por que veio tão tarde?", perguntou Sofia, logo que apareceu à porta do jardim. (pt)
- 直接句，是引语的一种，用于直接地引述人或机构说的话。在中文中，常用引号将直接引语括起。 (zh)
- Прямая речь — высказывание, дословно введённое в авторскую речь (говорящего или пишущего). В отличие от косвенной речи, сохраняет индивидуальные и стилистические особенности речи того, чьё высказывание воспроизводится: диалектные черты, повторы, паузы, вводные слова и т. п. Прямая речь вводится без союзов, личных местоимений, глагольные формы обозначают отношение к лицу говорящего, например: «Ты сказал: „Вернусь поздно“». Для сравнения в косвенной речи: «Ты сказал, что вернёшься поздно». Прямая речь не является членом предложения. (ru)
- Přímá řeč je , kterou tvoří jedna nebo několik vět vložených do vyprávění jako doslovný citát některé postavy. Bývá uzavřena v uvozovkách (standardních nebo jiných) a může být doprovozena uvozovací, resp. doplňovací větou vyjadřující kdo, případně jakým způsobem řeč pronesl. Pokud tato věta přímou řeč předchází, je ukončena dvojtečkou, pokud je do přímé řeči vložena nebo následuje po ní, odděluje se čárkou (čárkami). Někteří autoři s označováním přímé řeči zacházejí volněji, např. indikují pouze její začátek (typicky pomlčkou) a její ukončení nechávají vyplynout jen z kontextu, nebo ji neoznačují vůbec. (cs)
- Directamente y en vivo lo que los personajes dicen, piensan, actúan, y/o hacen. Se pueden usar varios procedimientos:Soltó una brusca carcajada, tras de lo cual añadió:—¿Qué le parece, señora? Le haremos compañía hasta mañana, ¿no está mal, eh? Las palabras de los personajes no se introducen con el verbo “decir” y los dos puntos. El verbo “decir” se pone al final de las palabras de los personajes o se intercala en ellas y se separa con las rayas de diálogo. Junto con el verbo “decir” pueden aparecer otras informaciones: Pero se utiliza en varias formas como por ejemplo en un prólogo. (es)
- En grammaire, le discours direct consiste en la présentation, sans le dire en cours, de paroles prononcées, écrites ou inventées, émanant d'une autre situation de discours, présentation qui conserve les marques de la situation d'énonciation (les embrayeurs) et la perspective du discours cité. C'est l'une des deux variétés de discours rapporté (l'autre étant le discours indirect). Les guillemets s'utilisent à l'écrit pour introduire et conclure le discours direct, et les verbes introducteurs sont "dire", "s'exclamer", "parler", "demander", "s'écrier", "répondre", , etc.. (fr)
- De directe rede is een stijlvorm waarbij de gedachte of uitspraak van een derde rechtstreeks door de spreker aangehaald wordt, waarbij meestal gebruik wordt gemaakt van de citaatuitluider (ook wel citaatinbedder). Het citaat komt daarbij tussen aanhalingstekens te staan: Zoals Theo zei: ‘We gaan verder waar we zo'n 10 jaar geleden zijn opgehouden’.Christopher zei tegen hem: ‘Mijn jongen, jij bent altijd bij me, en alles wat van mij is, is van jou.’ ‘Kom binnen!’, riep hij en zoende Rosalie vol op haar mond.‘Hoe moet dat nu?’ vroeg ze, nog steeds een beetje huilend. (nl)
- Пряма мова — це спосіб передачі чужої мови, при якому мовець або автор тексту повністю зберігає її лексичні, синтаксичні та стилістичні особливості. — Вставай, сину, підемо.Протираю од сну очі. — Куди, мамо?— О, а хіба ти забув: підемо дивитись, як сонце сходить. Ти ж просив, щоб тебе збудили. Вставай! — підводить мене. (С. Васильченко) Пряма мова у драматичних творах: а) пишеться після назви дійової особи та крапки (без лапок): б) пишеться під назвою дійової особи в поетичних творах (без крапки або після двокрапки): У цілого війська девіз був один: «За волю, за рідну країну!» (Леся Українка). (uk)
|
| has abstract
| - الكلام المباشر أو المقتبس هو نصٌ منطوق أو مكتوب ينقل كلاماً أو فكراً في الشكل الأصلي الذي صاغه متحدّثه. في السرد، عادةً ما تُضمّنُ بين علامتي اقتباس. إلا أنه يمكن وضعها ضمن . المتحدث المُقتبس قد يُذكر صراحةً (بقول: هو/هي) أو ضمنياً. ما يُميّز الكلام المباشر وغير المباشر هو أن الكلام المباشر ينقل كلمات المنطوقة أو المكتوبة بالحرف، في حين أن الكلام غير المباشر قد يحتوي على إعادة صياغة المفهوم من قبل الكاتب. (ar)
- Přímá řeč je , kterou tvoří jedna nebo několik vět vložených do vyprávění jako doslovný citát některé postavy. Bývá uzavřena v uvozovkách (standardních nebo jiných) a může být doprovozena uvozovací, resp. doplňovací větou vyjadřující kdo, případně jakým způsobem řeč pronesl. Pokud tato věta přímou řeč předchází, je ukončena dvojtečkou, pokud je do přímé řeči vložena nebo následuje po ní, odděluje se čárkou (čárkami). Někteří autoři s označováním přímé řeči zacházejí volněji, např. indikují pouze její začátek (typicky pomlčkou) a její ukončení nechávají vyplynout jen z kontextu, nebo ji neoznačují vůbec. V klasické próze se přímá řeč vyskytuje většinou jen sporadicky pro oživení proudu vyprávění, v poezii se pak objevuje jen výjimečně. Naopak scénáře (filmové, divadelní) bývají na přímé řeči postaveny (dialogy). (cs)
- Die direkte Rede (lateinisch oratio recta, oratio directa) ist ein grammatisches Element in einer Sprache, bei der eine Rede oder ein Gedanke direkt im Wortlaut wiedergegeben wird. In der Schrift wird die Rede dabei in Anführungszeichen gesetzt. Meist wird derjenige, der redet, in der sogenannten Inquit-Formel (von lateinisch inquit – er sagt) benannt. Manchmal ist derjenige, der die Rede hält, aus dem Zusammenhang klar und wird nicht extra benannt. Neben der direkten Rede gibt es die indirekte Rede und die erlebte Rede. (de)
- Directamente y en vivo lo que los personajes dicen, piensan, actúan, y/o hacen. Se pueden usar varios procedimientos:Soltó una brusca carcajada, tras de lo cual añadió:—¿Qué le parece, señora? Le haremos compañía hasta mañana, ¿no está mal, eh? Las palabras de los personajes no se introducen con el verbo “decir” y los dos puntos. El verbo “decir” se pone al final de las palabras de los personajes o se intercala en ellas y se separa con las rayas de diálogo. Junto con el verbo “decir” pueden aparecer otras informaciones: La automovilista (negro el vestido, negro el pelo, negros los ojos pero con la cara tan pálida que a pesar del mediodía parecía que en su tez se hubiese detenido un relámpago) vio en el camino a una muchacha que hacía señas para que parara. Paró.—¿Me llevas? Hasta el pueblo no más —dijo la muchacha.—Sube —dijo la automovilista. Y el auto arrancó a toda velocidad por el camino que bordeaba la montaña.—Cuidado —decían los habitantes de la ciudad cuando algún turista iba a pasar al lado de la pared—, cruce la calle. Esa pared puede caerse.—Muchas gracias —dijo la muchacha con un gracioso mohín—, pero ¿no tienes miedo de levantar por el camino a personas desconocidas? Podrían hacerte daño. ¡Esto es tan desierto! No se usa el verbo “decir” ni como introducción a las palabras de los personajes ni intercalado en ellas. —No, no tengo miedo.—¿Y si levantaras a alguien que te atraca?—No tengo miedo.—¿Y si te matan?—No tengo miedo.—Jo tío eres el mejor. y se intercalan en las palabras de los personajes informaciones sobre estos o sobre su entorno: —¿Qué dicen, amigos, se lo dije o no? —Sacudió una y otra vez la pequeña cabeza bajo la gorra de plato, y dirigió de nuevo la vista hacia la carretera—. No hay taxis después de las diez. Pero se utiliza en varias formas como por ejemplo en un prólogo. (es)
- As a form of transcription, direct or quoted speech is spoken or written text that reports speech or thought in its original form phrased by the original speaker. In narrative, it is usually enclosed in quotation marks, but it can be enclosed in guillemets (« ») in some languages. The cited speaker either is mentioned in the tag (or attribution) or is implied. (en)
- En grammaire, le discours direct consiste en la présentation, sans le dire en cours, de paroles prononcées, écrites ou inventées, émanant d'une autre situation de discours, présentation qui conserve les marques de la situation d'énonciation (les embrayeurs) et la perspective du discours cité. C'est l'une des deux variétés de discours rapporté (l'autre étant le discours indirect). Les guillemets s'utilisent à l'écrit pour introduire et conclure le discours direct, et les verbes introducteurs sont "dire", "s'exclamer", "parler", "demander", "s'écrier", "répondre", , etc.. Selon le type de texte, d'autres stratégies typographiques peuvent être employées : le retrait à la ligne avec tiret (dialogue de roman), les italiques, le retrait en paragraphe spécial (texte scientifique)...
* En fonction de la manière dont le discours direct est inséré dans le discours citant, il peut apparaître comme plus vivant, ou plus objectif et plus neutre que celui du discours indirect, puisqu'il est censé reconstituer les propos mêmes de c'est-à-dire que ceux-ci pourront être compris comme répétés mot pour mot, « texto » dans le discours citant.
* Il se compose de deux clauses distinctes, chacune avec sa propre énonciation : la matrice verbale qui contient un verbe de parole introducteur, qui constitue le discours citant minimum, celui du narrateur, et l'énoncé cité, celui de l'instance énonciatrice citée. Ils peuvent être considérés comme syntaxiquement indépendants, quoique dans le cas de la matrice introductrice la valence du verbe de parole souvent n'est pas saturée, à moins de considérer l'énoncé cité comme un complément (cf. les analyses de J. Authier-Revuz dans l'information grammaticale 1992). Ex. dans l'énoncé de langue orale suivant :et là i m'dit ben ok t'as qu'à passer chez moi demain vers huit heuresLa matrice "et là i m'dit" ne peut être à elle seule un énoncé syntaxiquement autonome, car, employée seule, elle serait agrammaticale, et en plus, non informative. Seul l'énoncé complet : matrice + énoncé rapporté peut fonctionner comme une contribution grammaticalement correcte à un discours.Exemple : Pour certains textes il faut montrer les expressions, les sentiments, , etc. du personnage donc on utilise le discours direct.
* Le discours direct peut être formel ou libre (fr)
- Il discorso diretto è una delle due forme in cui, nella lingua parlata o in letteratura, possono essere riportati o citati gli enunciati (ad esempio, le parole di altre persone o i pensieri dei personaggi del testo). Si differenzia innanzitutto dal discorso indiretto. Tanto il discorso diretto quanto quello indiretto hanno delle forme "libere": esistono quindi anche il e il discorso indiretto libero. (it)
- De directe rede is een stijlvorm waarbij de gedachte of uitspraak van een derde rechtstreeks door de spreker aangehaald wordt, waarbij meestal gebruik wordt gemaakt van de citaatuitluider (ook wel citaatinbedder). Het citaat komt daarbij tussen aanhalingstekens te staan: Zoals Theo zei: ‘We gaan verder waar we zo'n 10 jaar geleden zijn opgehouden’.Christopher zei tegen hem: ‘Mijn jongen, jij bent altijd bij me, en alles wat van mij is, is van jou.’ Wanneer de directe rede niet aan het einde van de zin staat, volgen er meestal iets verderop een komma en de citaatuitluider (bijv. riep hij, vroeg ze). Wanneer er sprake is van een samengestelde zin, maakt de directe rede meestal deel uit van de hoofdzin. De directe rede eindigt vaak met een uitroepteken of vraagteken: ‘Kom binnen!’, riep hij en zoende Rosalie vol op haar mond.‘Hoe moet dat nu?’ vroeg ze, nog steeds een beetje huilend. Ter inleiding van directe rede kan bijvoorbeeld in romans met veel dialogen in plaats van aanhalingstekens een half kastlijntje gebruikt worden. – Huil je? vroeg ze.– Nee, hoezo?– Jawel, je huilt wél! (nl)
- Mowa niezależna (łac. oratio recta) – wszelkie przytoczenia wypowiedzi zawartych w warstwie narracyjnej postaci działających w ramach utworu literackiego na zasadzie expressis verbis. Można wyróżnić dwa podstawowe sposoby przytaczania mowy niezależnej:
* dialog, gdzie racje postaci zostają wzajemnie skonfrontowane,
* monolog, gdzie przedstawiona jest racja jednego z bohaterów, jego subiektywne odczucia czy dążenia. (pl)
- O discurso direto é a reprodução de maneira direta da fala das personagens ou seja, a reprodução integral , literal e bloquial, introduzida por travessão. Nessa estrutura, as falas são acompanhadas por um verbo declarativo, seguido de dois pontos e travessão. O discurso é direto quando são as personagens que falam. É reproduzida fielmente a fala da personagem. Exemplo:
* "Por que veio tão tarde?", perguntou Sofia, logo que apareceu à porta do jardim. (pt)
- 直接句，是引语的一种，用于直接地引述人或机构说的话。在中文中，常用引号将直接引语括起。 (zh)
- Прямая речь — высказывание, дословно введённое в авторскую речь (говорящего или пишущего). В отличие от косвенной речи, сохраняет индивидуальные и стилистические особенности речи того, чьё высказывание воспроизводится: диалектные черты, повторы, паузы, вводные слова и т. п. Прямая речь вводится без союзов, личных местоимений, глагольные формы обозначают отношение к лицу говорящего, например: «Ты сказал: „Вернусь поздно“». Для сравнения в косвенной речи: «Ты сказал, что вернёшься поздно». Прямая речь не является членом предложения. (ru)
- Пряма мова — це спосіб передачі чужої мови, при якому мовець або автор тексту повністю зберігає її лексичні, синтаксичні та стилістичні особливості. — Вставай, сину, підемо.Протираю од сну очі. — Куди, мамо?— О, а хіба ти забув: підемо дивитись, як сонце сходить. Ти ж просив, щоб тебе збудили. Вставай! — підводить мене. (С. Васильченко) Пряма мова у драматичних творах: а) пишеться після назви дійової особи та крапки (без лапок): Невідомий. Здрастуйте вам.Роман. Здоров.Невідомий. Це хата Герасима Никодимовича Калитки?Роман. Це.Невідомий. А де ж сам хазяїн?Роман. Вони в город поїхали, сьогодня повинні буть назад. (І. Карпенко-Карий) б) пишеться під назвою дійової особи в поетичних творах (без крапки або після двокрапки): — Свічка— Меласю! Рідна!— Міланка— Любий! Ти живий?..— О любий мій!.. Яка ж... тепер... я рада...— Свічка— Голубонько! Голубонько моя! (І. Кочерга). В усіх випадках пряму мову починаємо з великої літери, але по-різному поєднуємо зі словами автора. 1. Якщо слова автора стоять: а) перед прямою мовою — після них ставимо двокрапку, наприклад: У цілого війська девіз був один: «За волю, за рідну країну!» (Леся Українка). б) після прямої мови — перед ними ставимо тире, крапку замінюємо на кому (знак питання, знак оклику, три крапки залишаємо без змін), наприклад: «Ось я йду!» — обізвалась Зима (Леся Українка).«Більше не підіймете?» — поцікавився Кармазин (О. Гончар). в) у середині прямої мови — вони виділяються з обох боків комами й тире; проте якщо розрив робиться між двома окремими реченнями, то після слів автора ставимо не кому, а крапку й тире, наприклад: «Мої друзі — вбогі бідолахи, — говорить Кармель, — от мої друзі!» «Яких же я людей бачу? — одказує Кармель. — Багатих та вбогих» (Марко Вовчок). 2. Якщо репліки беруться в лапки й записуються підряд без слів автора, то між ними ставимо тире, наприклад: «Мамо, — питаю, — то льони цвітуть?» А мати сміється: «То, — кажуть, — Дніпро». — «А чого він такий синій?» — «Від неба», — кажуть (О. Гончар). Примітки: а) слова автора, коли вони стоять у середині чи після прямої мови, починаються з малої літери; Але зауважте: якщо слова автора, що стоять після прямої мови є окремим реченням, вони пишуться з великою літери. Наприклад: — Є ще дещо... — Я перехиляюся через стіну та розтискаю пальці.— Я люблю тебе. — Він поцілував її. б) слова автора та пряма мова завжди становлять окремі речення.3. Якщо пряма мова, розірвана словами автора, є складним реченням із двокрапкою, то перед його другою частиною після слів автора ставимо двокрапку й тире, а пряма мова продовжується з малої літери, наприклад: «Дівчатонька мої, голубочки! Глядіть, лишень не перехваліть його, — сміється Катря дівчатам: — Славні бубни за горами, а зблизька — шкуратяні» (Марко Вовчок). 4. Якщо одна частина слів автора стосується першої частини прямої мови, а друга — другої, що йде після слів автора, то після першої частини розділові знаки ставимо за загальними правилами, а перед другою частиною — двокрапку й тире, наприклад: «Оце так! — оторопів Ярослав, потім запитав грубо, щоб приголомшити її і приглушити власні болі: — А ще кого ти любиш?» (М. Стельмах). Зауважте: а) не виділяємо лапками прямої мови, коли немає прямої вказівки на конкретного мовця, наприклад: Кажуть: щоб солодко відпочивалося, треба гарно потрудитись.З дитячих літ живе у серці він, як материнське слово незабутнє, і тихо каже: знай, ти не один (М. Рильський). б) слова, що вказують на джерело повідомлення, виділяємо лише комами, наприклад: У Києві, повідомляють газети, розпочала роботу сесія Верховної Ради України. в) якщо текст подається у вигляді авторської мови, однак стилістично наближається до прямої мови, зберігаючи лексичні й стилістичні особливості, інтонацію та емоційне забарвлення, — це невласне пряма мова, наприклад: Навіть старі хвалили Гущу. Вони ходили розпитать у нього, чи скоро буде нарізка [землі]. Він, певно, знає. Марко сміявся. Ніхто з доброї волі землі не дасть. Як! Не будуть землю ділити? Що ж тоді буде? (М. Коцюбинський). г) пряма мова входить до простого речення як непряма, текст подаємо без спеціальних розділових знаків, наприклад: Мати сказала припнути теля (Гр. Тютюнник). 5. Не виділяється також непряма мова, що входить до складного речення його підрядною частиною та приєднується сполучниками що, щоб, ніби, мов, немов, наче, неначе, частками хай, нехай, наприклад: Сусіда попередив, щоб я не запізнювався на роботу; Передай Андрію, хай би зайшов під вечір (А. Головко). (uk)
|
![[RDF Data]](/fct/images/sw-rdf-blue.png)
![[cxml]](/fct/images/cxml_doc.png)
![[csv]](/fct/images/csv_doc.png)
![[text]](/fct/images/ntriples_doc.png)
![[turtle]](/fct/images/n3turtle_doc.png)
![[ld+json]](/fct/images/jsonld_doc.png)
![[rdf+json]](/fct/images/json_doc.png)
![[rdf+xml]](/fct/images/xml_doc.png)
![[atom+xml]](/fct/images/atom_doc.png)
![[html]](/fct/images/html_doc.png)