| dbo:abstract
|
- الثورة السلمية أو نقطة التحول (بالألمانية: Friedliche Revolution) كانت عملية التغيير الاجتماعي السياسي التي أدت إلى فتح حدود ألمانيا الشرقية مع الغربية، ونهاية حزب الوحدة الاشتراكية الألمانية (SED) في جمهورية ألمانيا الديمقراطية (ألمانيا الشرقية) والانتقال إلى الديمقراطية البرلمانية، والتي تكمن في إعادة توحيد ألمانيا في أكتوبر 1990. حدث هذا من خلال مبادرات ومظاهرات غير عنيفة. يشار إلى فترة التغيير هذه أيضًا بالألمانية باسم Die Wende (تلفظ ألماني: [diː ˈvɛndə]، «التحول»). كانت هذه الأحداث مرتبطة ارتباطًا وثيقًا بقرار الزعيم السوفيتي ميخائيل غورباتشوف التخلي عن الهيمنة السوفيتية في أوروبا الشرقية وكذلك الحركات الإصلاحية التي انتشرت عبر بلدان الكتلة الشرقية. بالإضافة إلى تحول الاتحاد السوفيتي في السياسة الخارجية، فقد أدى افتقار جمهورية ألمانيا الديمقراطية إلى القدرة التنافسية في السوق العالمية بالإضافة إلى ارتفاع ديونها الوطنية الحادة إلى تسريع زعزعة استقرار الدولة ذات الحزب الواحد التابعة للحزب الاشتراكي الديمقراطي. وكان من بين من يقودون عملية الإصلاح داخل ألمانيا الديمقراطية مثقفون وشخصيات كنسية كانوا في معارضة سرية منذ عدة سنوات، وأشخاص يحاولون الفرار من البلاد، ومتظاهرين مسالمين لم يعودوا على استعداد للتنازل عن تهديد العنف والقمع. نظرًا لاستجابتها العدائية للإصلاحات المنفذة داخل «أراضي الأخوان الاشتراكية»، كانت قيادة الحزب الاشتراكي الديمقراطي معزولة بالفعل بشكل متزايد داخل الكتلة الشرقية عندما سمحت بفتح الحدود عند جدار برلين في 9 نوفمبر 1989. من خلال التغيير في القيادة والاستعداد للتفاوض، حاول حزب الوحدة الاشتراكية الألماني استعادة المبادرة السياسية، لكن وقعت السيطرة على الوضع بشكل متزايد على عاتق حكومة ألمانيا الغربية تحت رئاسة المستشار هيلموت كول. من ديسمبر 1989، تأثرت حكومة جمهورية ألمانيا الديمقراطية برئاسة رئيس الوزراء هانز مودرو بالمائدة المستديرة المركزية، التي وضعت موضع التنفيذ عند حل شتازي وأعدت انتخابات حرة. بعد فوز الانتخابات في تحالف من الأحزاب التي دعمت إعادة توحيد ألمانيا، كان المسار السياسي داخل ألمانيا الديمقراطية واضحًا. (ar)
- Es coneix amb el nom de Die Wende (El canvi o El gir en alemany) al procés que portà al canvi de règim polític a la República Democràtica Alemanya, que passà de tenir un govern comunista amb economia planificada a un sistema de democràcia parlamentària amb una economia de mercat entre els anys 1989 i 1990. Està compost de diversos esdeveniments que més tard han esdevingut tots plegats sinònim del canvi:
* La Revolució Pacífica, un seguit de manifestacions com la que tingué lloc el 4 de novembre de 1989 a Alexanderplatz o les Montagsdemonstrationen o manifestacions de dilluns durant la tardor de 1989, a favor dels drets humans i en contra del sistema polític de l'Alemanya Oriental.
* La Caiguda del mur de Berlín el 9 de novembre de 1989 després que el Partit Socialista Unificat d'Alemanya anunciés la seva intenció de permetre l'obertura dels controls fronterers.
* La transició democràtica al país després d'eleccions multipartidistes el 18 de març de 1990.
* El procés de Reunificació alemanya que es va completar entre agost i setembre de 1990. (ca)
- Die Wende („změna“, také „převrat“, „otočka“) je německý výraz označující proces změny či proměny politického a hospodářského systému Německé demokratické republiky (NDR) od vlády komunistické SED a centrálně plánované ekonomiky k obnově parlamentní demokracie a tržní ekonomiky v letech 1989 až 1990. (cs)
- La Turniĝo (germane die Wende) nomiĝas la soci-politika transformiĝo, kiun la Germana Demokratia Respubliko faris ĉe la fino de la regado de la Socialista Unueca Partio de Germanio. Sekvis transiro al parlamenta demokratio ebligante la germanan reunuiĝon. (eo)
- Als Wende oder friedliche Revolution in der DDR (auch Wendezeit oder Zusammenbruch der DDR) wird der Prozess gesellschaftspolitischen Wandels bezeichnet, der in der Deutschen Demokratischen Republik die Herrschaft der Sozialistischen Einheitspartei Deutschlands beendete, den Übergang zu einem parlamentarischen Regierungssystem begleitete und die deutsche Wiedervereinigung möglich machte. Diese grundlegenden Veränderungen in der DDR, die unter Betonung der von Teilen der DDR-Bevölkerung ausgehenden gewaltfreien Initiativen, Proteste und Demonstrationserfolge auch als friedliche Revolution bezeichnet werden, fielen mit ihren wichtigsten Stationen in den Zeitraum zwischen den Kommunalwahlen in der DDR 1989 und der einzigen tatsächlich freien Volkskammerwahl 1990. (de)
- El término Wende (punto de inflexión en alemán) se refiere al proceso sociopolítico que permitió la progresiva incorporación al Liberalismo de la República Democrática Alemana (RDA) entre mayo de 1989 y marzo de 1990. Esto permitió comenzar las negociaciones entre la RDA y la República Federal Alemana (RFA) para la reunificación alemana. Los eventos decisivos fueron:
* La Revolución Pacífica, que consistió en una serie de manifestaciones populares, destacando entre ellas las Manifestaciones del lunes y la de Alexanderplatz.
* La apertura de los cruces fronterizos entre la RDA y la RFA.
* La celebración de las primeras elecciones legislativas libres en la RDA, resultado de los Acuerdos de la Mesa Redonda entre representantes de la oposición y el gobierno germano oriental. (es)
- Die Wende [diː ˈvɛndə] (litt. « le Tournant » en allemand) désigne le processus de changement social et politique qui, dans le contexte de la chute des régimes communistes en Europe, a conduit en Allemagne de l'Est (RDA) à la fin de la dictature du Parti socialiste unifié d'Allemagne (SED) et au passage à la démocratie parlementaire, rendant possible la réunification allemande. On parle aussi de Révolution pacifique (en allemand Friedliche Revolution) car ce changement est dû au succès des initiatives, des protestations et des manifestations de la plus grande partie du peuple en RDA. Les dates les plus importantes se situent entre les élections municipales de mai 1989 et la seule élection libre à la Chambre du peuple qui ait eu lieu, en mars 1990. La Wende est directement issue de la politique menée par Mikhaïl Gorbatchev en Europe centrale et orientale, alors dominée par l'Union soviétique, et elle a été inspirée par les mouvements de réforme en Pologne, en Hongrie et en Tchécoslovaquie. Outre l'ouverture en politique extérieure liée à la glasnost et à la perestroïka, ce sont les insuffisances de l'économie socialiste planifiée, la faible compétitivité économique du pays face aux progrès de la mondialisation et l'augmentation vertigineuse de l'endettement de l'État qui ont déstabilisé la dictature de la SED. Parmi les forces à l'intérieur de la société qui ont appuyé le processus de réforme, on remarquait les intellectuels et les fidèles des Églises qui luttaient pour les droits civils et qui se réunissaient pour des initiatives de protestation en exigeant des réformes, ceux qui se décidaient à émigrer, et dont le nombre croissant montrait de toute évidence le mécontentement contre le régime de la SED, ainsi que le nombre croissant de manifestations pacifiques de simples citoyens, qui n'étaient plus prêts cependant à céder devant la menace toujours croissante d'un affrontement avec les forces de l'État et d'une répression. En raison de son hostilité aux réformes, la direction de la SED était de plus en plus isolée parmi les « pays socialistes frères » et, manifestement dépourvue de toute légitimité, elle ne savait plus quoi faire ; elle renonça finalement à utiliser la force contre des cortèges de manifestants qui ne cessaient de grossir et finalement, le 9 novembre 1989, elle autorisa l'ouverture du mur de Berlin. Par quelques changements cosmétiques dans la direction du parti et de l'État, tout en dialoguant avec les forces de l'opposition, elle chercha vainement à reprendre l'initiative politique, mais l'instabilité politique continuelle et l'effondrement imminent des finances publiques livrait de plus en plus la RDA au gouvernement fédéral dirigé par le chancelier Helmut Kohl. Le gouvernement du ministre-président Hans Modrow fut dès le début de décembre 1989 contrôlé par la Table ronde centrale ; celle-ci s'occupa, en coopération avec les actions de masse spontanées qui se produisaient dans tout le pays, de la dissolution des organismes de la Stasi chargés de l'espionnage et de la répression, et coopéra de façon décisive à la préparation d'élections libres pour choisir les membres du nouveau parlement. La victoire écrasante de l'Alliance pour l'Allemagne ouvrit alors la voie à une unification rapide des deux États allemands. (fr)
- The Peaceful Revolution (German: Friedliche Revolution), as a part of the Revolutions of 1989, was the process of sociopolitical change that led to the opening of East Germany's borders with the west, the end of the Socialist Unity Party of Germany (SED) in the German Democratic Republic (GDR or "East Germany") and the transition to a parliamentary democracy, which enabled the reunification of Germany in October 1990. This happened through non-violent initiatives and demonstrations. This period of change is referred to in German as Die Wende (German pronunciation: [diː ˈvɛndə], "the turning point"). These events were closely linked to Soviet leader Mikhail Gorbachev's decision to abandon Soviet hegemony in Eastern Europe as well as the reformist movements that spread through Eastern Bloc countries. In addition to the Soviet Union's shift in foreign policy, the GDR's lack of competitiveness in the global market, as well as its sharply rising national debt, hastened the destabilization of the SED's one-party state. Those driving the reform process within the GDR included intellectuals and church figures who had been in underground opposition for several years, people attempting to flee the country, and peaceful demonstrators who were no longer willing to yield to the threat of violence and repression. Because of its hostile response to the reforms implemented within its "socialist brother lands", the SED leadership was already increasingly isolated within the Eastern Bloc when it permitted the opening of the border at the Berlin Wall on 9 November 1989. Through a change in leadership and a willingness to negotiate, the SED attempted to win back the political initiative, but control of the situation increasingly lay with the West German government under Chancellor Helmut Kohl. From December 1989, the GDR government of Prime Minister Hans Modrow was influenced by the Central Round Table, which put into action the dissolution of the Stasi and prepared free elections. After an election win for a coalition of parties that supported German reunification, the political path within the GDR was clear. (en)
- Die Wende ("La svolta") è il termine in tedesco utilizzato per indicare l'intero processo di passaggio nella Repubblica Democratica Tedesca dal governo del Partito Socialista Unificato di Germania (SED) e dall'economia pianificata, fino alla rinascita della democrazia parlamentare e dell'economia di mercato, tra il 1989 ed il 1990. Comprende numerosi processi ed eventi che hanno portato al cambiamento finale:
* La durante il governo in Unione Sovietica di Michail Gorbačëv, un periodo di proteste di massa e dimostrazioni (Montagsdemonstrationen ovvero le "Manifestazioni di lunedì") e la Manifestazione di Alexanderplatz contro il sistema politico della RDT e per i diritti civili e umani verso la fine del 1989
* La caduta del muro di Berlino il 9 novembre 1989 a seguito della conferenza stampa organizzata dal Politbüro durante la quale Günter Schabowski dichiara l'apertura dei checkpoint di confine
* Il passaggio alla democrazia nella RDT successivo alla Rivoluzione pacifica, portando all'indizione delle uniche elezioni veramente democratiche per la Volkskammer il 18 marzo 1990.
* Il processo di riunificazione tedesca che porterà all'Einigungsvertrag (Trattato d'Unificazione) del 31 agosto 1990, al trattato sullo stato finale della Germania del 12 settembre 1990 e all'annessione finale alla Repubblica Federale Tedesca dei cinque ristabiliti Länder tedeschi orientali. La parola tedesca Wende ha assunto successivamente un nuovo significato: la frase 'Seit der Wende', letteralmente 'Sin dal cambiamento', significa 'Sin dalla riunificazione' o 'Sin dal crollo del muro'. Questo periodo è evidenziato dal sostegno dei Tedeschi occidentali nei confronti della Germania orientale per un investimento totale di 775 miliardi $ in oltre 10 anni. Per certi aspetti, la Germania è ancora nel mezzo del Nachwendezeit (periodo post-Wende): esistono ancora delle differenze tra est ed ovest, e un processo di "riunificazione interna" non è ancora finito. Questo cambiamento fondamentale ha segnato la riunificazione della Germania. Il termine venne usato per la prima volta pubblicamente il 18 ottobre 1989 in un discorso del leader ad interim della RDT Egon Krenz (il termine verrà utilizzato due giorni prima sulla copertina dell'influente settimanale tedesco Der Spiegel). Mentre inizialmente il termine si riferiva alla fine del vecchio governo della RDT, in seguito è diventato il sinonimo del crollo del muro e della Germania orientale, e anche dell'intera cortina di ferro e del socialismo di Stato del blocco orientale. (it)
- Met het begrip die Wende (de omwenteling), ook wel die friedliche Revolution genoemd, worden de ontwikkelingen in 1989 en 1990 aangeduid waarmee de Duitse Democratische Republiek (DDR) veranderde van een communistische dictatuur in een parlementaire democratie. Deze ontwikkeling was o.a. in gang gezet door de stakingen die al sinds 1980 plaatsvonden in Polen onder leiding van Solidarność en die op 4 juni 1989 in Polen de eerste (gedeeltelijk) vrije verkiezingen hadden weten af te dwingen. Daarnaast verzachtte de Sovjet-Unie, onder leiding van Michail Gorbatsjov haar greep op Oost-Europa. Dit inspireerde de Oost-Duitsers om op grote schaal te gaan protesteren. De belangrijkste gebeurtenis in deze periode was de opening van de Berlijnse Muur (de "val van de Muur") op 9 november 1989. Uiteindelijk mondde de Wende uit in de Duitse hereniging. De term "Die Wende" werd op 16 oktober 1989, bijna een maand voor de val van de Muur, gebruikt op de voorpagina van het weekblad Der Spiegel. Twee dagen later gebruikte Egon Krenz dezelfde term in een toespraak. (nl)
- Die Wende (em alemão: "Mudança") marca o processo completo da mudança do socialismo e da economia planificada para uma economia de mercado capitalista na Alemanha Oriental, em torno dos anos de 1989 e 1990. Ela engloba diversos processos e eventos que mais tarde tornaram-se sinônimos de todo o processo. Estes processos e eventos são os seguintes:
* A revolução pacífica, um momento de protesto e manifestações maciças (Montagsdemonstrationen - "manifestações de segunda-feira" e ) contra o sistema político da RDA e dos direitos civis e direitos humanos, no outono de 1989.
* A Queda do Muro de Berlim, em 9 de novembro de 1989 na sequência de uma conferência de imprensa realizada pelo Politburo, durante o qual Günter Schabowski anunciou a abertura de postos de controle fronteiriço.
* A transição para a democracia na Alemanha Oriental, após a revolução pacífica, levando a eleições democráticas a Volkskammer na RDA, em 18 de Março de 1990.
* O processo de reunificação alemã levando à (Tratado de Unificação), em 31 de agosto de 1990, o Tratado Dois Mais Quatro, em 12 de Setembro de 1990 e, finalmente, a união das cinco re-estabelecidas Länder da Alemanha Oriental para a República Federal da Alemanha. Em retrospectiva, a palavra alemã Wende (que significa "mudança", "ponto de virada"), em seguida, tomou um novo significado; Seit der Wende, "desde a reunificação", ou "uma vez que o Muro caiu", ou "desde a mudança". Este período é marcado por uma ajuda da Alemanha Ocidental para a Alemanha Oriental, atingindo um total de US$ 775,000 milhões em 10 anos. Em certa medida, a Alemanha ainda está no meio do "" (período pós-Wende): Diferenças entre o Oriente e o Ocidente continuam a existir, um processo de "reunificação interior" ainda está em andamento. Este "ponto de virada" marcou a reunificação da Alemanha. O termo foi usado pela primeira vez publicamente na Alemanha Oriental em 18 de Outubro de 1989, em um discurso de líder interino da GDR, Egon Krenz (o termo tenha sido usado na capa da influente revista da Alemanha Ocidental Der Spiegel dois dias antes). Embora inicialmente referiu-se ao final do antigo governo da Alemanha Oriental, Die Wende tornou-se sinônimo com a queda do Muro e do Estado da Alemanha Oriental, e certamente de toda a Cortina de Ferro e do socialismo estatal do bloco de Leste. (pt)
- Мирная революция в ГДР (нем. Wende und friedliche Revolution in der DDR — перемены и мирная революция в ГДР, в Германии называется просто Перемены (нем. Wende)) — процесс общественно-политических изменений в Германской Демократической Республике, отметившийся окончанием господства социалистической партии, переходом к парламентской демократии и сопровождающимся стремлением к объединению Германии. Эти основополагающие изменения продвигались, в основном, простым населением ГДР, выходящим по свободной инициативе на протесты и демонстрации, которые были мирной революцией, которая снизила свою активность в период между выборами в мае 1989 года и первыми действительно свободными выборами в Народную палату в марте 1990 года. Революция связана как с политикой отказа Михаила Горбачёва от советской гегемонии в Восточной Европе, так и из-за вдохновения движением реформ в Польше, Венгрии и Чехословакии. Вместе с гласностью и перестройкой внешнеполитическая открытость Советского Союза выявила недостатки социалистического планового хозяйствования; низкая конкурентоспособность экономики ГДР, успехи глобализации и увеличение государственного долга диктатуру социалистической партии и политическую обстановку в стране. Летом 1989 года усилился массовый отъезд людей из ГДР в другие страны Восточного блока, в основном в Венгрию и Чехословакию, а также на Запад, увеличивалось протестное движение в ГДР. Внутриобщественные движения, состоящие из интеллектуалов, эмигрантов и священнослужителей, укрепили процессы реформ, инициативные граждане собрались вместе на протесты, что явилось признаком возросшего количества недовольных режимом, а также увеличилось количество мирно настроенных граждан, что грозило конфронтацией с прогосударственными силами, а также уже не мягкими репрессиями. Из-за проводимых в «братских социалистических странах» реформ, руководство ГДР всё больше изолировало страну, очевидно делегитимировало и ослабляло диктатуру социалистической партии, и она наконец отказалась от государственного насилия, что всё больше увеличивало количество демонстрантов и привело к разрушению берлинской стены 9 ноября 1989 года. Это событие стало поворотным моментом не только восточногерманской революции, но и всей мировой истории: падение стены символизировало крах неэффективного тоталитарного социализма и его капитуляцию перед западными рынком и демократией. Перемены в государственном и партийном управлении привели к готовности государства провести диалог с оппозиционными силами со стороны верхушки соцпартии, которая тщетно пыталась вернуть себе политическую инициативу, из-за установления политической нестабильности и угрозы раскола финансов партии, всё больше и больше власть в стране стала переходить к федеральному правительству во главе с Гельмутом Колем. Правительство во главе с премьер-министром Хансом Модровом с начала декабря 1989 года контролировало проведение круглого стола, совместные действия с демонстрантами привели к роспуску верхушки Штази и к прекращению репрессий с его стороны, что привело к приготовлениям по формированию свободного сильного народного представительства. Уверенная победа на выборах Альянса за Германию и внутриполитические уступки соединили два немецких государства. (ru)
- Wende (IPA: ˈvɛndə) (tyska för vändpunkt, kursändring) kallas ofta den politiska omvälvningen i Östtyskland under dess sista år 1989-1990, då man vände sig från den auktoritära enpartistaten och dess statssocialism till parlamentarisk demokrati och närmande till Västtyskland och dess marknadsliberalism. I sammanhanget kallas tiden efter die Wende ofta för Nachwendezeit (tiden efter Wende). (sv)
- 东德转型（德語：Die Wende）在德语中指代1989年至1990年德意志民主共和国（东德）政治、经济与社会的转型，其内容为德国统一社会党政权及中央计划经济的终结，恢复议会民主制和市场经济，并最终走向两德统一的一系列历史事件。导致东德转型的非暴力的抗议示威活动又被称为和平革命（德語：Friedliche Revolution）。 (zh)
- Колапс Німецької Демократичної Республіки — несприятлива для НДР зміна стану в економічному, політичному та суспільному житті держави, що, в початковій стадії, призвела до масової еміграції з країни, а в подальшому — до кризи держави та її поглинання Федеративною Республікою Німеччиною. Громадсько-політична та економічна ситуація в НДР у 1970-1980-ті роки зовні виглядала досить сприятливою на тлі явних кризових явищ у низці східноєвропейських країн. Про це свідчили і відносно стабільний виробничий процес, і відносно високий в порівнянні з іншими країнами Центральної і Південно-Східної Європи життєвий рівень. Однак до кінця 1980-х років загострилися протиріччя суспільного розвитку в умовах панування адміністративно-командної системи. Перш за все погіршилося економічне становище: державні плани систематично не виконувалися, непродумана інвестиційна політика призвела до серйозних диспропорцій у господарстві країни, зросли дефіцит державного бюджету і зовнішня заборгованість. У зв'язку з відходом великих мас населення на Захід до літа 1989 стало очевидним крайнє загострення становища з робочою силою в ряді галузей виробництва. Державний борг склав 20,6 млрд доларів (деякі джерела називають цифру в 26 млрд доларів). Суспільно-політична криза в НДР посилилася небажанням і нездатністю керівництва владної Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЄПН) на чолі з її генеральним секретарем Еріхом Хонеккером визнати гостру потребу оновлення всього суспільно-політичного життя в країні. Зростала недовіра до політики СЄПН, розчарування в моделі авторитарно-бюрократичного соціалізму, яку обстоювало партійне керівництво. Цьому сприяли й зовнішні чинники: вплив на населення НДР процесів перебудови, демократизації та гласності в СРСР, а також кардинальні зміни в Польщі та Угорщині, особливо введення там багатопартійності й відмова від керівної ролі компартій. Реакцією на кризові явища стало різке зростання числа біженців і переселенців з НДР у ФРН. У січні 1989 року зареєстровано 400 тисяч заяв на виїзд, а в першому місяці літа, після відкриття Угорською Народною Республікою кордону з Австрією, міграція набула характеру масової втечі. Десятки тисяч туристів з НДР, приїхавши до Угорської Народної Республіки, потім прямували через Австрію у ФРН. У Чехословацької Соціалістичної Республіки і Польщі сотні туристів з НДР проникали до посольств ФРН і просили політичного притулку. Усього за 1989 рік зі Східної Німеччини до Західної виїхало близько 350 тисяч осіб. У кінці 1989 року невдоволення східнонімецького суспільства політичним і економічним курсом влади, особливо режимом «закритих кордонів», вилилося в колосальні демонстрації протесту. «Демонстрації по понеділках» швидко стали традиційними, сотні тисяч людей виходили на вулиці великих міст НДР з вимогами політичної лібералізації. Керівництво НДР розділилося в питанні про те, що робити з незадоволеними. На початку жовтня до Східної Німеччини на святкування 40-річчя НДР прибув Михайло Горбачов, який дав зрозуміти, що Радянський Союз уже не буде втручатися в справи НДР для порятунку керівного режиму. Намагаючись утриматися при владі, східнонімецьке керівництво почало шукати вихід із ситуації. 11 жовтня 1989 опубліковано заяву ЦК СЄПН про готовність обговорення вимог гласності, демократії, свободи виїзду за кордон та інших питань. 18 жовтня пленум ЦК СЄПН звільнив Еріха Хонеккера від обов'язків генерального секретаря й вивів із політбюро його найближчих прихильників: секретаря ЦК з економічних питань Гюнтера Міттага і секретаря ЦК з питань пропаганди Йоахіма Германна. Хонеккера також зняли з посади голови Державної ради НДР. На обидві ці посади обрано Егона Кренца — одного з близьких до Хонеккера діячів, секретаря ЦК СЄПН і члена політбюро. 8 листопада пленум ЦК СЄПН істотно оновив склад політбюро. До нього увійшов — перший секретар Дрезденського окружного комітету СЄПН, відомий своїм критичним ставленням до старого керівництва партії і певним авторитетом серед населення. Першим кроком нового керівництва став перегляд відносин з ФРН. 9 листопада 1989 керівництво НДР прийняло рішення про зведення до мінімуму формальностей, пов'язаних з оформленням віз до Західної Німеччини. Фактично це означало відкриття західних кордонів НДР для вільних поїздок до ФРН та у Західний Берлін. «Берлінський мур» перестав грати свою роль грізної перепони, його почали розбирати на сувеніри. 17 листопада найвищий орган державної влади НДР — Народна палата — затвердила склад нового уряду країни під керівництвом Ганса Модрова. Уряд був сформований на коаліційній основі: з 28 міністрів 12 представляли СЄПН, а решта 16 міністрів — інші партії (Християнсько-демократичний союз, Ліберально-демократична партія, Національно-демократична партія і Демократична селянська партія). У грудні при уряді почав діяти «круглий стіл», в якому були представлені найвпливовіші партії і політичні угруповання Східної Німеччини. Розширилася законотворча діяльність Народної палати — були прийняті закони про поїздки громадян НДР за кордон, про партії та інші політичні об'єднання, про зміни і доповнення конституції. З ініціативи уряду почалося розслідування фактів зловживання владою та корупції в роки перебування при владі режиму Хонеккера. ЦК СЄПН ухвалив виключити з партії та віддати до суду Еріха Хонеккера, Гюнтера Міттага, голови ради міністрів Віллі Штофа, міністра держбезпеки Еріха Мільке та інших партійних і державних діячів. До відповідальності притягнуто також керівників профспілок Християнсько-демократичного союзу і Національно-демократичної партії. У змінених політичних умовах нове керівництво СЄПН не змогло стримати розпаду своєї партії. За два останні місяці 1989 року з неї вийшло близько половини членів (900 тис. із 2 млн осіб). Народна палата НДР ухвалила вилучити з конституції положення «про керівну роль робітничого класу і його марксистсько-ленінської партії в житті країни» (в цьому відношенні НДО випередила свого недавнього учителя з демократизації — СРСР). Подальші демократичні перетворення в НДР вимагають радикального оновлення керівних партійних органів. 3 грудня відбулася колективна відставка політбюро і ЦК партії на чолі з Егоном Кренцем, а через три дні Кренц змушений був залишити і посаду голови Державної ради. Надзвичайний з'їзд СЄПН, що відбувся в середині грудня 1989, засудив бюрократичні методи колишнього керівництва партії, факти зловживання владою, корупції й особистого збагачення. З'їзд обрав нове партійне керівництво: з колишнього складу ЦК в нове правління партії (101 чоловік) увійшло лише три людини. Змінилася й назва партії — вона стала називатися «Соціалістична єдина партія Німеччини — Партія демократичного соціалізму». Однак незабаром перша частина назви вийшла з широкого вжитку. Головою партії став молодий адвокат Грегор Гізі, який оголосив про її корінну перебудову. У лютому 1990 року з'їзд СЄПН-ПДС проголосив програмною ціллю партії демократичний соціалізм. У заявах з'їзду окремо зазначалося, що СЄПН-ПДС не є класовою партією і відкрита для всіх, хто прагне до суспільства соціальної справедливості. Услід за реорганізацією СЄПН-ПДС відбулися інші важливі зміни в політичному житті НДР. Були створені нові партії та організації, які заявили про свій намір боротися за місця у майбутньому парламенті країни. Велику активність проявляли Соціал-демократична партія, а також організації «Новий форум», «Демократичний пробудження», «Об'єднання лівих», «Ініціатива за мир і права людини» та інші. У розгорнулася передвиборчій боротьбі чотири колишніх союзника СЄПН-ПДС — Християнсько-демократичний союз, Ліберально-демократична партія, Національно-демократична партія і Демократична селянська партія — оголосили про свій вихід із традиційного блоку з колишньою владною партією. Основними пунктами програм цих партій стала відмова від соціалістичного шляху розвитку НДР, а також курс на возз'єднання з ФРН. Всі опозиційні до СЄПН-ПДС партії користувалися активною підтримкою з боку політичних і державних установ Західної Німеччини. Провідні діячі ФРН, включаючи канцлера Гельмута Коля, брали пряму участь у мітингах та демонстраціях, що проводилися на території НДР. Питання про об'єднання двох німецьких держав опинився в центрі уваги всього політичного життя країни. Уряд НДР, очолюване Модровим, офіційно визнав помилковою концепцію наявності двох німецьких націй, соціалістичної і капіталістичної, і заявив про прагнення розвивати широке співробітництво з ФРН і Західним Берліном, а також висловило свою зацікавленість в отриманні від ФРН економічної допомоги. Одночасно проголошувалася вірність НДР своїм союзницьким зобов'язанням і визнавалася непорушність європейських кордонів. Великий резонанс у світі викликав план Модрова «За Німеччину — єдину вітчизну», оприлюднений у лютому 1990 року. Згідно з цим планом, об'єднання Німеччини пропонувалося досягти поступово, шляхом вільного самовизначення німців у НДР і ФРН, у співпраці державами-переможницями у Другій світовій війні і з урахуванням інтересів усіх європейських країн. План передбачав кілька етапів: створення двома суверенними німецькими державами «договірного співтовариства» з конфедеративним елементами, потім — федерації або німецького союзу. Модров висловлювався за військовий нейтралітет обох держав вже на шляху до федерації. Ця концепція була відкинута західнонімецьким урядом, який виступав за об'єднання на основі конституції ФРН. 18 березня 1990 відбулися вибори до Народної палати НДР. Більшість голосів на них отримав Християнсько-демократичний союз (40,9%), потім слідували соціал-демократи (21,8%). Партія демократичного соціалізму завоювала 16,3% голосів. Відповідно визначилося і розподіл місць, отриманих різними партіями в Народній палаті: партії правого блоку на чолі з ХДС забезпечили собі 193 місця з 400, СДПН — 87, а ПДС — 65 місць. За підсумками виборів лідер ХДС Лотар де Мезьєр став главою уряду НДР. У середині травня де Мезьєр і канцлер ФРН Гельмут Коль підписали договір про створення єдиного економічного простору. 12 вересня держави-переможниці у Другій світовій війні, а також представники ФРН і НДР підписали в Москві Договір про остаточне врегулювання відносно Німеччини, який фактично підвів риску під підсумками другої світової війни в Європі. 3 жовтня 1990 НДР приєдналася до зони дії Основного закону (Конституції) ФРН. Німеччина знову стала єдиною країною. (uk)
|
