| dbo:abstract
|
- La teoria de la degeneració o degeneracionisme apareix al segle XIX, primer formulada per Bénédict Augustin Morel l'any 1857, a continuació revisada i exposada pels seus deixebles Magnan i Legrain, pioners del darwinisme social. Segons aquesta teoria, l'origen de les malalties mentals és hereditària, transmetent-se les "tares" d'una generació a l'altra, sovint amb un agreujament, àdhuc ocasionant el risc d'acabar amb un llinatge. Primer aplicada a la bogeria i a l'alcoholisme, aquesta teoria s'estén a molts dominis: les malalties venéries, diverses patologies (raquitisme, tuberculosi, toxicomanies, càncer…) degudes a individus vulnerables que transmeten aquestes tares, i fins i tot la criminalitat, considerada com un atavisme hereditari a les obres del criminologista italià Cesare Lombroso. La idea de degeneració va a impregnar les concepcions mèdiques i higienistes. Així, la majoria de les patologies lligades a les condicions socials d'existència (molèsties industrials, pobresa, males condicions d'allotjament i d'alimentació, defecte d'educació moral) serien susceptibles de transmetre's héreditariament, posant en perill la família, la societat i la nació, en degenerar la "raça" per causes endògenes, com ara la barreja de classes, o exògenes, com la barreja de races. Aquesta teorització es fusiona amb la de la decadència social assimilada a una degeneració dels valors, i en resulta el naixement d'ideologies eugenistes i racistes. El plantejament de l'ocàs de la civilització es difon als entorns intel·lectuals, artístics i literaris, participant en un sentiment de decadència dit esperit fi de segle. La saga Les Rougon-Macquart de l'Émile Zola per exemple, s'hi inspira directament descrivint les plagues de la classe obrera aixafada per la industrialització naixent, les noves condicions de vida i de treball insalubres, i aquestes tesis són particularment desenvolupades a l'última novel·la de la saga : El Doctor Pascal, 20è i últim volum dels Rougon-Macquart, aparegut l'any 1893. El degeneracionisme domina les doctrines mèdiques de la psiquiatria fins als anys 1930. Encara que desacreditada científicament, persisteix, disfressat, en discursos posteriors de tipus eugenista i racista. (ca)
- كان الانحطاط الاجتماعي مفهومًا مؤثّرًا على نطاق واسع عند نقطة الالتقاء بين العلوم الاجتماعية والبيولوجية في القرن التاسع عشر. خشي الانحطاطيون أن تكون الحضارة في حالة تراجع وأن أسباب التراجع تكمن في التغيّر البيولوجي. هذه الأفكار مستمدة من المفاهيم ما قبل العلمية للوراثة («العيب الوراثي») مع التركيز الوراثة اللاماركية على التطوّر البيولوجي من خلال الغاية والعادة. وكثيرًا ما ارتبطت مفاهيم الانحطاط بالمواقف السياسية الاستبدادية، بما في ذلك العسكرة والعنصرية العلمية، وكذلك الأمر مع المخاوف من التراجع القومي. نشأت النظرية في المفاهيم العرقية للأصل العرقي، المسجّلة في كتابات علماء الطب مثل يوهان بلومنباخ وروبرت نوكس. منذ خمسينيات القرن التاسع عشر، أصبحت النظرية مؤثّرة في الطب النفسي من خلال كتابات بنديكت موريل، وفي علم الإجرام من خلال سيزار لومبروسو. بحلول التسعينيات من القرن التاسع عشر، في أعمال ماكس نورداو وغيره، أصبح الانحطاط مفهومًا عامًا في النقد الاجتماعي. كما أنه رفد أيديولوجية القومية الإثنية، وجذب، من بين آخرين، موريس باريز وشارل موراس والحركة الفرنسية. أشار أليكسيس كاريل، الفرنسي الحاصل على جائزة نوبل في الطب، إلى أن الانحطاط القومي يشكل مبررًا لبرنامج تحسين النسل في فرنسا الفيشية. جرى تعريف معنى الانحطاط تعريفًا ضعيفًا، ولكن يمكن وصفه بأنه تغيّر الكائن الحي من شكل أكثر تعقيدًا إلى شكل أبسط وأقل تمايزًا، ويرتبط بمفاهيم الانحدار البيولوجي للقرن التاسع عشر. في الاستخدام العلمي، كان المصطلح مخصّصًا للتغييرات التي تحدث على مستوى النسيج -أي في أنسجة الجسم. على الرغم من رفض تشارلز داروين، إلا أن تطبيق النظرية على العلوم الاجتماعية كان مدعومًا من قبل بعض علماء الأحياء التطوريين، وأبرزهم إرنست هيكل وراي لانكستر. مع مُضي القرن التاسع عشر، كان التركيز المتزايد على الانحطاط يعكس التشاؤم القلق إزاء مرونة الحضارة الأوروبية وانحدارها وانهيارها الوشيك. (ar)
- Ως κοινωνικός εκφυλισμός ονομάζεται η έννοια της διεπαφής των κοινωνικών και βιολογικών επιστημών που είχε άνθιση τον 18ο και 19ο αιώνα. Κατά τη διάρκεια του 18ου αιώνα, επιστήμονες, στοχαστές, συμπεριλαμβανομένων των Ζωρζ-Λουί Λεκλέρ ντε Μπυφόν, Johann Friedrich Blumenbach και Ιμμάνουελ Καντ, υποστήριξαν ότι ολόκληρη η έχει κοινή καταγωγή, αλλά έχει εκφυλιστεί με την πάροδο του χρόνου λόγω διαφορών στο κλίμα. Η θεωρία παρείχε μια εξήγηση για το από πού προέρχονταν οι άνθρωποι και γιατί μερικοί άνθρωποι εμφανίζονταν διαφορετικοί από τους άλλους. Αντίθετα, οι υποστηρικτές της θεωρίας τον 19ου αιώνα φοβόντουσαν ότι ο πολιτισμός μπορεί να βρίσκεται σε παρακμή και ότι τα αίτια της παρακμής βρίσκονται στη βιολογική αλλαγή. Αυτές οι ιδέες προέρχονται από τις προ-επιστημονικές έννοιες της κληρονομικότητας. Οι έννοιες του εκφυλισμού συνδέονταν συχνά με αυταρχικές πολιτικές, συμπεριλαμβανομένου του μιλιταρισμού, του βιολογικού ρατσισμού και την ευγονική. Η θεωρία προήλθε από φυλετικές έννοιες της εθνότητας, καταγεγραμμένες στα γραπτά ιατρικών επιστημόνων όπως ο Johann Blumenbach και ο Robert Knox. (el)
- Degenero (de la latinaj vorteroj de- mis-; genus specio, genero) unuarange estas la perdo de la originaj kvalitoj de sia raso aŭ specioj. Duarange ankaŭ temas pri la perdo de valoroj kaj pri la ricevos de malplibona formo. En medicino tute konkrete temas pri la malsanema ŝanĝiĝo de histo en organo, sed en sociologio la vorto uziĝas en multe pli vasta senco, por ĉiuspecaj procesoj de malprogreso kaj genetika malboniĝo. La ideoj de degenero de la homa civilizo inter la mezo de la 19-a ĝis la meto de la 20-a jarcentoj havis grandan influon al la scienco, la arto kaj la politiko de la industiigitaj ŝtatoj. Prosime ligitaj al tiuj ideoj de socia malsaniĝo dum tiu epoko estis la konceptoj de "rasa purigo kaj saniĝo", kaj aliaj rasismaj teorioj. Laŭ la hodiaŭa konscio la vorto ligiĝas unuflanke al devigaj steriligoj kaj mortigoj de handikapitoj, malsanuloj kaj ideologie "rase malplivaloraj homoj" dum la reĝimoj de Nazia Germanio kaj aliaj faŝismaj diktaturoj, sed aliflanke ankaŭ al socia kritiko de la Fin de siècle, la "fino de epoko" inter la jaroj 1890 kaj 1914, kiu kompreniĝis kiel degenera epoko post antaŭaj florantaj du jardekoj. (eo)
- Die Vorstellung von einer Entartung oder Degeneration (lateinisch de- „ent-“; genus „Art, Geschlecht“) des Menschen oder der menschlichen Zivilisation hatte zwischen den 1850er bis zu den 1950er Jahren großen Einfluss auf die Wissenschaft, die Kunst und die Politik. Aus bestimmten morphologischen Merkmalen („Stigmata degenerationis“) sollte das innerste Wesen des Menschen, insbesondere sein Charakter und seine Neigung zu neurotischen und geistigen Erkrankungen, aber angeblich auch seine verbrecherische Veranlagung sichtbar sein. Der Degenerationsgedanke entspringt einer pessimistischen Weltanschauung. Eng verbunden mit diesen Vorstellungen eines allgemeinen Verfalls sind zu dieser Zeit des ausgehenden 19. Jahrhunderts und beginnenden 20. Jahrhunderts einerseits die Vererbungslehre, Eugenik und andererseits Rassentheorien. Im heutigen Bewusstsein wird der Begriff einerseits mit Zwangssterilisationen, die im nationalsozialistischen Deutschland in der „Aktion T4“ ihren Höhepunkt hatten, und einer Kritik der Gesellschaft am Fin de siècle andererseits verbunden. (de)
- La théorie de la dégénérescence ou théorie de l’hérédité-dégénérescence est une théorie née au XIXe siècle, d'abord formulée par Bénédict Augustin Morel en 1857, puis révisée et exposée par ses disciples Magnan et Legrain, pionniers du darwinisme social. Selon cette théorie, l'origine des maladies mentales est héréditaire, traduisant la transmission d'un terrain « taré » d'une génération à l'autre, avec une aggravation de génération en génération, et comme risque celui d'éteindre une lignée. Cette théorie, d'abord appliquée à la folie et à l'alcoolisme, s'étend à de nombreux domaines : les maladies vénériennes, diverses pathologies (rachitisme, tuberculose, toxicomanie, cancer…) dues à des individus vulnérables qui transmettent ces tares, ou encore la criminalité considérée comme un atavisme héréditaire dans les œuvres du criminologiste Cesare Lombroso. L'idée de dégénérescence va imprégner durablement les conceptions médicales et hygiénistes. Dans ce cadre, la plupart des pathologies liées aux conditions sociales d'existence (nuisances industrielles, pauvreté, mauvaises conditions de logement et d'alimentation, défaut d'éducation morale) sont susceptibles de se transmettre héréditairement, mettant en péril la famille, la « race », les sociétés industrielles et libérales, jugées dégénérées en raison du mélange de classes et de races. Généralisée, elle fusionne avec celle de la décadence sociale (assimilée à une dégénérescence des valeurs) pour participer à la naissance d'idéologies eugénistes et racistes et nourrir les théories de déclin civilisationnel. Elle diffuse dans les milieux intellectuels, artistiques et littéraires, en participant à un sentiment de décadence dit esprit fin de siècle. La saga Les Rougon-Macquart d'Émile Zola par exemple, s'en inspire directement en décrivant les fléaux de la classe ouvrière écrasée par l'industrialisation naissante, les nouvelles conditions de vie et de travail insalubres, et ces thèses sont particulièrement développées dans le dernier roman de la saga : Le Docteur Pascal, 20e et dernier volume des Rougon-Macquart, paru en 1893. Cette théorie domine les doctrines médicales de la psychiatrie jusque dans les années 1930. Bien que discréditée sur le plan scientifique, elle persiste, parfois sous des travestissements, dans la présentation de malédictions transgénérationnelles, de discours eugénistes et racistes rendant compte des inégalités ou du déclinisme contemporain. (fr)
- Social degeneration was a widely influential concept at the interface of the social and biological sciences in the 18th and 19th centuries. During the 18th century, scientific thinkers including Georges-Louis Leclerc, Comte de Buffon, Johann Friedrich Blumenbach, and Immanuel Kant argued that humans shared a common origin but had degenerated over time due to differences in climate. This theory provided an explanation of where humans came from and why some people appeared differently from others. In contrast, degenerationists in the 19th century feared that civilization might be in decline and that the causes of decline lay in biological change. These ideas derived from pre-scientific concepts of heredity ("hereditary taint") with Lamarckian emphasis on biological development through purpose and habit. Degeneration concepts were often associated with authoritarian political attitudes, including militarism and scientific racism, and a preoccupation with eugenics. The theory originated in racial concepts of ethnicity, recorded in the writings of such medical scientists as Johann Blumenbach and Robert Knox. From the 1850s, it became influential in psychiatry through the writings of Bénédict Morel, and in criminology with Cesare Lombroso. By the 1890s, in the work of Max Nordau and others, degeneration became a more general concept in social criticism. It also fed into the ideology of ethnic nationalism, attracting, among others, Maurice Barrès, Charles Maurras and the Action Française. Alexis Carrel, a French Nobel Laureate in Medicine, cited national degeneration as a rationale for a eugenics programme in collaborationist Vichy France. The meaning of degeneration was poorly defined, but can be described as an organism's change from a more complex to a simpler, less differentiated form, and is associated with 19th-century conceptions of biological devolution. In scientific usage, the term was reserved for changes occurring at a histological level – i.e. in body tissues. Although rejected by Charles Darwin, the theory's application to the social sciences was supported by some evolutionary biologists, most notably Ernst Haeckel and Ray Lankester. As the 19th century wore on, the increasing emphasis on degeneration reflected an anxious pessimism about the resilience of European civilization and its possible decline and collapse. (en)
- 퇴화란 생물의 몸 중 필요 없는 부분이 진화하면서 작아지거나 사라지는 것이다. 한 예로 사람의 꼬리를 들 수 있다. (ko)
- 退化（たいか）とは、生物の個体発生もしくは系統発生の過程において、特定の器官、組織、細胞、あるいは個体全体が次第に縮小、単純化、時には消失することである。一般語としての退化は進化の対義語と位置づけられるが、生物学において退化は進化の一側面であり、対義語ではない。 (ja)
- La teoria della degenerazione psichiatrica è una corrente di pensiero sviluppatasi in ambito psichiatrico a partire dalla metà dell'Ottocento che ricollegava l'insorgenza delle patologie psichiatriche ad una degenerazione del sistema nervoso dovuta a fattori esterni. (it)
- A ideia de degeneração exerceu uma grande influência na ciência, arte e política, dos anos 1850 aos anos 1950. A teoria social desenvolveu-se em consequência à Teoria da Evolução de Charles Darwin. A evolução significava que o desenvolvimento da humanidade não era mais algo fixo e certo, mas podia mudar e evoluir ou degenerar num futuro incerto, possivelmente um futuro sombrio que se chocaria com a analogia entre evolução e civilização como uma direção progressiva positiva. Como consequência, teóricos assumiram que a espécie humana poderia ser superada por uma espécie mais adaptável ou as circunstâncias poderiam mudar e desenvolver uma espécie mais adaptada. A teoria da degeneração apresentava uma perspectiva pessimista para o futuro da civilização ocidental, visto acreditar que o progresso do século XIX havia começado a trabalhar contra si mesmo. Em 1890, aqueles mais preocupados com a degeneração eram os progressistas, diferentemente dos conservadores, defensores do status quo. (pt)
- Дегенерація (від лат. degenerare — вироджуватися, перероджуватися) або ж виродження — наукова теорія кінця XIX — початку ХХ століть в психіатрії. У вузькому сенсі під дегенерацією розуміли психічні відхилення, обумовлені несприятливими спадковими факторами. У виникненні дегенерації велике значення надавалося спорідненим шлюбам; як типовий приклад цього зазвичай наводилося генеалогічне дерево Габсбургів. Теорія виродження справила значний вплив не лише на психіатрію але й на медицину в цілому, а саме уявлення про виродження набуло широкого розповсюдження в науці та культурі. Фактично з'явився архетип виродження, який до певної міри зберігається в західній культурі й досі. Саме з тих часів дійшла лайка — дегенерат. З теорії дегенерації випливають і поширені й досі уявлення про надзвичайну шкідливість близькоспоріднених шлюбів, в той час як сучасна генетика говорить не про шкідливість саму по собі, а лише про збільшення ймовірності прояву певних генетично зумовлених явищ. Хоч на перший погляд теорію дегенерації дуже легко довести, але усі спроби перевірити її на практиці та проаналізувати дані які наводилися на її підтримку призводять до висновків про її слабку обґрунтованість. Окрім того вона суперечить сучасним уявленням про генетику. Тож зараз теорія науковцями розглядається виключно в історичному контексті й не вважається в наш час[коли?] науковою. (uk)
- Теория вырождения (дегенерации) — выдвинутая в XIX веке и быстро ставшая популярной теория, согласно которой различные патологии усиливаются от поколения к поколению, что ведёт к «вырождению» отдельных семей, а, в конечном итоге, и всего общества (этноса). Одним из первых эту теорию обосновал французский психиатр Бенедикт-Огюст Морель, который в 1857 году опубликовал «Трактат о вырождениях физических, умственных и нравственных человеческой породы и о причинах, порождающих эти болезненные разновидности». Морель выдвинул «закон о четырёх поколениях», согласно которому в процессе дегенерации можно выделить четыре поколения, для которых характерны:
* 1-е поколение: «нервный» темперамент, нравственные пороки, склонность к нарушению мозгового кровообращения («мозговым приливам»);
* 2-е поколение: апоплексия, алкоголизм, неврозы (в понимании Б. О. Мореля, к ним причислены эпилепсия, истерия и ипохондрия);
* 3-е поколение: собственно душевные болезни, суицид, социальная несостоятельность;
* 4-е поколение: интеллектуальные, моральные и физические нарушения: в том числе умственная отсталость, шизофрения и кретинизм. Ученик Мореля Валантэн Маньян утверждал, что «вырождение» намного шире охватывает человечество, чем это принято было думать раньше. Он называл «наследственными дегенерантами» лиц, для которых общим является внутренняя нестабильность, «разрегулированность нервного механизма», приводящая, в том числе, к незрелости психики, необъяснимыми воспитанием «лакунам» в моральной и инстинктивной сферах, эмоциональным дефектам, а также половой холодности или, напротив, сексуальной распущенности. Одним из ревностных сторонников теории вырождения был Чезаре Ломброзо, родоначальник антропологического направления в криминологии и уголовном праве, основной мыслью которого стала идея о «прирождённом преступнике». Теория вырождения распространялась и на такую сферу, как искусство. Так, Макс Нордау в 1892 году опубликовал книгу «Вырождение», в которой он критиковал «дегенеративное искусство», порождённое современной урбанистической цивилизацией. Во второй половине XIX века дарвинизм, описавший механизм и движущие силы биологической эволюции (естественный отбор, борьба за существование), был воспринят многими как долгожданное научное объяснение процессов, происходящих не только в природе, но и в человеческом обществе. «Чрезмерное размножение людей», приводящее, в конечном счёте, к голоду, болезням (прежде всего таким, как туберкулёз и сифилис) и многим другим бедам, по мнению социал-дарвинистов, было следствием ослабленного давления естественного отбора. Социал-дарвинисты спорили с мальтузианцами, считавшими необходимым сокращение рождаемости. Они указывали, что для человека, как и для всех других видов, наиболее выгодным в эволюционном отношении является избыточное размножение, которое в сочетании с высокой детской смертностью позволяет поддерживать определённый «стандарт качества» народонаселения. Сторонники евгенической регуляции утверждали, что пропаганде сокращения рождаемости наиболее подвержены интеллигентные, образованные люди — самые ценные слои населения, которые, главным образом, и будут сокращать рождаемость, тогда как нищие, неграмотные люди, глухие к пропаганде, будут продолжать стремительно размножаться. Это приведёт к преобладанию в обществе «малоценных» индивидов. Поэтому сторонники евгеники выступали за принудительные меры государственного вмешательства, такие как принудительная стерилизация бродяг, алкоголиков, душевнобольных, «половых извращенцев». После Первой мировой войны по инициативе сторонников евгеники в различных государствах были приняты законы о принудительной стерилизации. В нацистской Германии (1933—1945) принудительной стерилизации подвергались различные «неполноценные лица»: евреи, цыгане, люди с отклонениями в развитии, душевнобольные, коммунисты и т. д. Затем было принято решение о большей сообразности их физического уничтожения. Такие политические последствия теории вырождения привели к её дискредитации в научном сообществе. (ru)
- 退化（英語：degeneration）是1857年，法国医生创造了一种新的医学综合病症。 Morel认为如果父母沉溺于酒精、烟草或鸦片等物品，就会永久的破坏遗传基因，其孩子将会因此而得诸如肺结核或智能障碍等无法治愈的疾病。由于当时细菌学和还没有发展起来（这是导致这些疾病的主要原因），所以当时的医生误认为Morel的假想是正确的。 尽管Morel所设想的疾病从来没有出现过，但理查德·克拉夫特·埃宾在其《性精神病态》（Psychopathia Sexualis）一书，特别是在性倒错部分，采用了Morel的“退化”理论，认为同性恋是一种“退化”。 (zh)
|
| rdfs:comment
|
- 퇴화란 생물의 몸 중 필요 없는 부분이 진화하면서 작아지거나 사라지는 것이다. 한 예로 사람의 꼬리를 들 수 있다. (ko)
- 退化（たいか）とは、生物の個体発生もしくは系統発生の過程において、特定の器官、組織、細胞、あるいは個体全体が次第に縮小、単純化、時には消失することである。一般語としての退化は進化の対義語と位置づけられるが、生物学において退化は進化の一側面であり、対義語ではない。 (ja)
- La teoria della degenerazione psichiatrica è una corrente di pensiero sviluppatasi in ambito psichiatrico a partire dalla metà dell'Ottocento che ricollegava l'insorgenza delle patologie psichiatriche ad una degenerazione del sistema nervoso dovuta a fattori esterni. (it)
- 退化（英語：degeneration）是1857年，法国医生创造了一种新的医学综合病症。 Morel认为如果父母沉溺于酒精、烟草或鸦片等物品，就会永久的破坏遗传基因，其孩子将会因此而得诸如肺结核或智能障碍等无法治愈的疾病。由于当时细菌学和还没有发展起来（这是导致这些疾病的主要原因），所以当时的医生误认为Morel的假想是正确的。 尽管Morel所设想的疾病从来没有出现过，但理查德·克拉夫特·埃宾在其《性精神病态》（Psychopathia Sexualis）一书，特别是在性倒错部分，采用了Morel的“退化”理论，认为同性恋是一种“退化”。 (zh)
- كان الانحطاط الاجتماعي مفهومًا مؤثّرًا على نطاق واسع عند نقطة الالتقاء بين العلوم الاجتماعية والبيولوجية في القرن التاسع عشر. خشي الانحطاطيون أن تكون الحضارة في حالة تراجع وأن أسباب التراجع تكمن في التغيّر البيولوجي. هذه الأفكار مستمدة من المفاهيم ما قبل العلمية للوراثة («العيب الوراثي») مع التركيز الوراثة اللاماركية على التطوّر البيولوجي من خلال الغاية والعادة. وكثيرًا ما ارتبطت مفاهيم الانحطاط بالمواقف السياسية الاستبدادية، بما في ذلك العسكرة والعنصرية العلمية، وكذلك الأمر مع المخاوف من التراجع القومي. نشأت النظرية في المفاهيم العرقية للأصل العرقي، المسجّلة في كتابات علماء الطب مثل يوهان بلومنباخ وروبرت نوكس. منذ خمسينيات القرن التاسع عشر، أصبحت النظرية مؤثّرة في الطب النفسي من خلال كتابات بنديكت موريل، وفي علم الإجرام من خلال سيزار لومبروسو. بحلول التسعينيات من القرن التاسع عشر، في أعما (ar)
- La teoria de la degeneració o degeneracionisme apareix al segle XIX, primer formulada per Bénédict Augustin Morel l'any 1857, a continuació revisada i exposada pels seus deixebles Magnan i Legrain, pioners del darwinisme social. Segons aquesta teoria, l'origen de les malalties mentals és hereditària, transmetent-se les "tares" d'una generació a l'altra, sovint amb un agreujament, àdhuc ocasionant el risc d'acabar amb un llinatge. (ca)
- Ως κοινωνικός εκφυλισμός ονομάζεται η έννοια της διεπαφής των κοινωνικών και βιολογικών επιστημών που είχε άνθιση τον 18ο και 19ο αιώνα. Κατά τη διάρκεια του 18ου αιώνα, επιστήμονες, στοχαστές, συμπεριλαμβανομένων των Ζωρζ-Λουί Λεκλέρ ντε Μπυφόν, Johann Friedrich Blumenbach και Ιμμάνουελ Καντ, υποστήριξαν ότι ολόκληρη η έχει κοινή καταγωγή, αλλά έχει εκφυλιστεί με την πάροδο του χρόνου λόγω διαφορών στο κλίμα. Η θεωρία παρείχε μια εξήγηση για το από πού προέρχονταν οι άνθρωποι και γιατί μερικοί άνθρωποι εμφανίζονταν διαφορετικοί από τους άλλους. Αντίθετα, οι υποστηρικτές της θεωρίας τον 19ου αιώνα φοβόντουσαν ότι ο πολιτισμός μπορεί να βρίσκεται σε παρακμή και ότι τα αίτια της παρακμής βρίσκονται στη βιολογική αλλαγή. Αυτές οι ιδέες προέρχονται από τις προ-επιστημονικές έννοιες της κληρον (el)
- Die Vorstellung von einer Entartung oder Degeneration (lateinisch de- „ent-“; genus „Art, Geschlecht“) des Menschen oder der menschlichen Zivilisation hatte zwischen den 1850er bis zu den 1950er Jahren großen Einfluss auf die Wissenschaft, die Kunst und die Politik. Aus bestimmten morphologischen Merkmalen („Stigmata degenerationis“) sollte das innerste Wesen des Menschen, insbesondere sein Charakter und seine Neigung zu neurotischen und geistigen Erkrankungen, aber angeblich auch seine verbrecherische Veranlagung sichtbar sein. (de)
- Degenero (de la latinaj vorteroj de- mis-; genus specio, genero) unuarange estas la perdo de la originaj kvalitoj de sia raso aŭ specioj. Duarange ankaŭ temas pri la perdo de valoroj kaj pri la ricevos de malplibona formo. (eo)
- Social degeneration was a widely influential concept at the interface of the social and biological sciences in the 18th and 19th centuries. During the 18th century, scientific thinkers including Georges-Louis Leclerc, Comte de Buffon, Johann Friedrich Blumenbach, and Immanuel Kant argued that humans shared a common origin but had degenerated over time due to differences in climate. This theory provided an explanation of where humans came from and why some people appeared differently from others. In contrast, degenerationists in the 19th century feared that civilization might be in decline and that the causes of decline lay in biological change. These ideas derived from pre-scientific concepts of heredity ("hereditary taint") with Lamarckian emphasis on biological development through purpos (en)
- La théorie de la dégénérescence ou théorie de l’hérédité-dégénérescence est une théorie née au XIXe siècle, d'abord formulée par Bénédict Augustin Morel en 1857, puis révisée et exposée par ses disciples Magnan et Legrain, pionniers du darwinisme social. Selon cette théorie, l'origine des maladies mentales est héréditaire, traduisant la transmission d'un terrain « taré » d'une génération à l'autre, avec une aggravation de génération en génération, et comme risque celui d'éteindre une lignée. (fr)
- A ideia de degeneração exerceu uma grande influência na ciência, arte e política, dos anos 1850 aos anos 1950. A teoria social desenvolveu-se em consequência à Teoria da Evolução de Charles Darwin. A evolução significava que o desenvolvimento da humanidade não era mais algo fixo e certo, mas podia mudar e evoluir ou degenerar num futuro incerto, possivelmente um futuro sombrio que se chocaria com a analogia entre evolução e civilização como uma direção progressiva positiva. Como consequência, teóricos assumiram que a espécie humana poderia ser superada por uma espécie mais adaptável ou as circunstâncias poderiam mudar e desenvolver uma espécie mais adaptada. (pt)
- Дегенерація (від лат. degenerare — вироджуватися, перероджуватися) або ж виродження — наукова теорія кінця XIX — початку ХХ століть в психіатрії. У вузькому сенсі під дегенерацією розуміли психічні відхилення, обумовлені несприятливими спадковими факторами. У виникненні дегенерації велике значення надавалося спорідненим шлюбам; як типовий приклад цього зазвичай наводилося генеалогічне дерево Габсбургів. (uk)
- Теория вырождения (дегенерации) — выдвинутая в XIX веке и быстро ставшая популярной теория, согласно которой различные патологии усиливаются от поколения к поколению, что ведёт к «вырождению» отдельных семей, а, в конечном итоге, и всего общества (этноса). Одним из ревностных сторонников теории вырождения был Чезаре Ломброзо, родоначальник антропологического направления в криминологии и уголовном праве, основной мыслью которого стала идея о «прирождённом преступнике». Такие политические последствия теории вырождения привели к её дискредитации в научном сообществе. (ru)
|
