| dbo:abstract
|
- ما بعد البنيوية هي تسمية وضعها أكاديميون أمريكيون للدلالة على أعمال غير متجانسة لمفكرين فرنسيين في العقد السادس والسابع من القرن العشرين. تشمل التسمية التطوارت الفكرية البارزة في النصف الثاني من القرن العشرين للفلاسفة والمنظرين الفرنسيين. تنفي ما بعد البنيوية من إمكانية إجراء دراسة حقيقية للإنسان أو الطبيعة البشرية، لكن يمكن تحليلها من خلال سرد التطور التاريخي (التطور التدريجي من الخرافة إلى السببية كان ضرورياً للوجود الإنساني). ظهرت مابعد البنيوية كاستجابة للبنيوية التي ظهرت في أوائل النصف الثاني من القرن العشرين والتي رأت بأن الثقافة الإنسانية يمكن فهمها عن طريق الوسائل البنيوية على غرار اللغة والتي يمكن أن تميز بين تنظيم الواقع وتنظيم الأفكار والخيال. تختلف طرق نقد البنيوية بين أتباع ما بعد البنيوية على الرغم من الأسس المشتركة بينهم على رفض البنى الذاتية التي تفرضها البنيوية ومعارضة تشكل تلك البنى. من أهم كتاب ما بعد البنيوية ميشيل فوكو وجاك دريدا وجيل دولوز وجوديث بوتلر وجوليا كريستيفا. تعتبر هذه الحركة قريبة لما بعد الحداثة. كما أثرت الظاهراتية عليها ويقول كولين ديفيد بإن ما بعد البنيوية يجب أن تسمى ما بعد الظاهراتية انتقد البعض مابعد البنيوية بأنها نسبية وعدمية، كما اعترض البعض على تطرفها وتعقيدها اللغوي ورأوا فيها تهديدا للقيم التقليدية والمعايير المهنية العلمية رفض العديد من المنتمين لهذه المدرسة اسم ما بعد البنيوية. (ar)
- El postestructuralisme és un moviment sorgit a França durant la dècada de 1960, com a crítica a l'estructuralisme. Alguns dels pensadors més importants d'aquest moviment foren Roland Barthes, Michel Foucault, Jacques Derrida i Gilles Deleuze. Barthes, originalment estructuralista, anà desenvolupant punts de vista postestructuralistes de forma progressiva. El 1968 publicà l'obra “The Death of the Author” (La mort de l'autor), on argumentava que l'autor no és la font del significat i un text pot tenir múltiples significats. Jacques Derrida, el 1966, presentà una tesi anomenada “Structure, Sign and Play in the Discourse of the Human Science” (Estructura, signe i joc en el discurs de la ciència humana). Aquesta tesi anava més enllà de l'estructuralisme i teoritzava amb termes deconstruccionistes. El postestructuralisme és un conjunt de posicions teòriques que tenen el seu nucli en un discurs autorreflexiu, que és conscient de l'ambigüitat i la complexitat de les interrelacions dels textos i els significats. Es caracteritza per un rebuig de conceptes totalitzadors i essencialistes.El postestructuralisme veu “la realitat” molt més fragmentada, diversa i específica de cada cultura, que l'estructuralisme; si bé continua acceptant que tot el que podem saber es construeix a través dels signes, i es regeix per les regles el discurs. Tot significat és textual i intertextual: no hi ha “fora del text” com assenyalà Derrida. En termes de Michel Foucault, la producció del discurs està controlada, seleccionada, organitzada i distribuïda per un cert nombre de procediments. El discurs es regeix per regles d'exclusió, pels sistemes interns de control i delimitació i per les condicions en què els discursos poden ser usats. Els discursos són múltiples, discontinus, s'originen i desapareixen a través de l'oportunitat, no amaga la veritat, sinó que constitueixen la seva cara temporal. Foucault és post-estructuralista per la seva insistència en què no hi ha gran flux de causalitat en l'evolució de la història, que tot el que passa és per casualitat. La influència d'aquests autors en l'actualitat es veu reflectida, entre d'altres, en l'obra filosòfica de Judith Butler, en concret en l'estudi sobre la identitat i el gènere com a constructes performatius desenvolupat en el seu llibre Gender Trouble (1990). (ca)
- Poststrukturalismus je myšlenkový směr, jehož jádrem je kritika a transformace klasického strukturalismu (za jehož klíčové osobnosti můžeme považovat Émila Durkheima, Ferdinanda de Saussura, Claude Lévi-Strausse a Rolanda Barthese). Klasický strukturalismus se rozvíjel především ve Francii, a tím pádem má i poststrukturalismus vazby k francouzskému kulturnímu okruhu, byť se ho chopili i autoři z anglosaské oblasti, především z okruhu feminismu a kulturálních studií. Poststrukturalismus je pojem popisný, většina z autorů, kteří jsou jím označeni, se k němu nehlásí (někteří proti němu i protestují) a neexistuje tedy žádná souvislá a autorizovaná verze poststrukturalismu. Ta je nemožná i kvůli tomu, že stejně jako starý strukturalismus, i poststrukturalismus není vázán na jeden obor a předmět zájmu, ale prochází napříč obory (byť je navázán především na filozofii, sémiotiku, kulturální studia a gender studies). Spojujícím prvkem u většiny poststrukturalistů je však důraz na jazyk a – ať už ve vztahu k významu, realitě, identitě či pravdě. (cs)
- Μεταδομισμός ή μεταστρουκτουραλισμός είναι μετανεωτερικό διανοητικό κίνημα το οποίο διαμορφώθηκε τη δεκαετία του 1960. Επέκρινε και απέρριψε τον δομισμό (στρουκτουραλισμό), καθώς επίσης αμφισβήτησε και την εγκυρότητα της γενικής θεώρησης της φαινομενολογίας. Ο δομισμός προωθεί την αντίληψη ότι δύναται να κατανοηθεί ο ανθρώπινος πολιτισμός μέσω μιας δομής που βασίζεται στη γλώσσα και θέτει την έννοια της δυαδικής αντίθεσης, αντίθετων αλλά σχετικών λέξεων (έννοιες) διατεταγμένα σε ιεραρχία, ως σημαίνον και σημαινόμενο. Ο μεταστρουκτουραλισμός στηρίζεται στην θεωρία της αποδόμησης του Ζακ Ντεριντά καθώς επίσης και στις κοινωνικές και ανθρωπιστικές απόψεις του Μισέλ Φουκώ. Αμφότεροι ήσαν επηρεασμένοι από τον Νίτσε και τον Χάιντεγκερ. Οι πρωτοπόροι μεταστρουκτουραλιστές εξέφρασαν την ιδέα ότι η στρουκτουραλιστική αντίληψη δεν εξηγεί ορθώς την πραγματικότητα και ότι μέσα από τις δυαδικές αντιθέσεις δύναται να εξαχθεί μια "τρίτη τάξη" ως "νέα αλήθεια" μεταξύ των δυαδικών αντίθετων. Ο μεταδομισμός απορρίπτει την τάση να ερμηνεύει κανείς τον κόσμο και την πραγματικότητα με βάση την προκαθορισμένη γνώση και τις προϋπάρχουσες κοινωνικές δομές. Ο μεταστρουκτουραλισμός απορρίπτει κατηγορηματικά την στρουκτουραλιστική άποψη ότι η κυρίαρχη λέξη σε ένα ζεύγος εξαρτάται από το υποκειμενικό αντισυμβαλλόμενο και υποστηρίζει αντ' αυτού ότι η θεμελιώδης γνώση που βασιζεται στην καθαρή εμπειρία, όπως θεωρεί η φαινομενολογία, ή στις συστηματικές δομές, είναι αδύνατη επειδή η ιστορία και ο πολιτισμός απ' οπου εξαρταται και η μελέτη των υποκείμενων δομών, υπόκεινται επισης σε προκαταλήψεις και παρερμηνείες. Η μετα-δομιστική θεώρηση υποστηρίζει ότι για να κατανοήσουμε ένα αντικείμενο, είναι απαραίτητο να μελετήσουμε τόσο το ίδιο το αντικείμενο όσο και τα συστήματα γνώσης που παρήγαγαν το αντικείμενο. Μεταστρουκτουραλιστές θεωρούνται επίσης και ο Ζαν-Φρανσουά Λυοτάρ και ο Ζαν Μπωντριγιάρ και οι μετα-μαρξιστές, οι οποίοι άσκησαν κριτική και αποδόμησαν τα κείμενα του Μαρξ και τον κλασσικο μαρξισμό και εξέλιξαν τις μαρξιστικές ιδέες στα πλαίσια του μεταμοντερνισμου. Επίσης, ο μεταδομικός - μεταμοντέρνος αναρχισμός χαρακτηρίζεται ως μεταστρουκτουραλιστική ιδεολογική τάση. Στην εξέλιξη της μεταστρουκτουραλιστικής διανόησης συνεισέφεραν η Τζούλια Κρίστεβα και η Τζούντιθ Μπάτλερ. Οι οποίες ως θεωρητικοί έχουν ασχοληθεί με τον μεταμοντέρνο φεμινισμό, το ιντερσεξ και την έχοντας βασιστεί στις μεταστρουκτουραλιστικές αντιλήψεις. Η πολιτική κριτική των δυαδικών αντιθέσεων είναι ένα σημαντικό μέρος του φεμινιστικού τρίτου κύματος, του μετα-αναρχισμού και της κριτικής εναντίον της φυλετικής θεωρίας, και υποστηρίζει ότι η δυαδική αντίθεση μεταξύ άνδρα και γυναίκας, πολιτισμένου και απολίτιστου , και μεταξύ λευκών και μαύρων, έχουν διαμορφώσει τις κοινωνικές δομές εξουσίας που, αδίκως, ευνοούν μια συγκεκριμένη πλειοψηφία. Στη νεότερη και σύγχρονη εποχή, πολλές κοινωνικές και ανθρωπολογικές προσεγγίσεις έχουν εστιάσει στις διακρίσεις του φύλου, της τάξης, της σεξουαλικότητας, της φυλής και της εθνικότητας. Σε καθεμία από αυτές τις κατηγορίες υπάρχει συνήθως μια άνιση δυαδική αντίθεση: αστική τάξη / εργατική τάξη, λευκοί / μαύροι, άντρες / γυναίκες, ετεροφυλόφιλος / ομοφυλόφιλος. Η σύγχρονη μεταδομιστική διανόηση δίνει ιδιαίτερη έμφαση στις ταξικές, στις φυλετικές και εμφύλες διακρίσεις και θεωρεί άδικο τον κοινωνικό αποκλεισμό και τη καταπίεση που βιώνουν οι ταξικές, οι φυλετικές και οι εμφύλες μειονότητες. (el)
- Der Begriff Poststrukturalismus kennzeichnet unterschiedliche geistes- und sozialwissenschaftliche Ansätze und Methoden, die Ende der 1960er Jahre zuerst in Frankreich entstanden und die sich auf unterschiedliche Weise kritisch mit dem Verhältnis von sprachlicher Praxis und sozialer Wirklichkeit auseinandersetzen. Maßgeblich ist dabei die Ansicht, dass die Sprache die Realität nicht bloß abbilde, sondern mittels ihrer Kategorien und Unterscheidungen auch herstelle. Typischerweise ist mit dieser Perspektive auch eine Abkehr von einer objektivistischen Sicht auf die Gesellschaft verbunden, die soziale Tatsachen als notwendig ansieht; stattdessen werden die unterschiedlichen Möglichkeiten (Kontingenz) gesellschaftlicher Entwicklungen betont. (de)
- La esprimo poststrukturismo indikas malsamajn alirojn kaj metodojn en la homaraj kaj sociaj sciencoj, kiuj unue aperis en Francio fine de la 1960-aj jaroj kaj kiuj traktas kritike en malsamaj manieroj la rilaton inter lingva praktiko kaj socia realeco. La decida faktoro ĉi tie estas la opinio, ke lingvo ne nur bildigas la realon, sed ankaŭ kreas ĝin per siaj kategorioj kaj distingoj. Tipe, tiu perspektivo ankaŭ estas rilata al foriro de objektivisma vido de socio kiu rigardas sociajn faktojn kiel necesaj; anstataŭe, la malsamaj eblecoj (eventualaĵo) de sociaj evoluoj estas emfazitaj. Verkistoj kies verkoj estas ofte karakterizitaj kiel poststrukturistoj estas: Roland Barthes, Jacques Derrida, Michel Foucault, Gilles Deleuze, Judith Butler, Jean Baudrillard, Julia Kristeva kaj Jürgen Habermas, same kial aliaj de la Frankfurta Skolo, kvankam multaj teoriuloj foje nomitaj "poststrukturistoj" malakceptis tian etikedon. La ekzistadisma fenomenologio estas grava influo; Colin Davis argumentis, ke la poststrukturistoj povus esti nomitaj ankaŭ "post-fenomenologoj". (eo)
- El posestructuralismo o postestructuralismo está asociado con los trabajos de una serie de filósofos y teóricos críticos de la región continental francesa de mediados del siglo XX que se consagraron internacionalmente en los años 1960 y 1970. El término se define por su relación con un movimiento intelectual anterior: el estructuralismo (desarrollado en Europa desde principios hasta mediados del siglo XX). El estructuralismo propone que uno pueda entender la cultura humana por medio de una estructura, modelada en el lenguaje (lingüística estructural), que difiere de la realidad concreta y de las ideas abstractas, un «tercer orden» que media entre los dos. Los autores posestructuralistas presentan diferentes críticas al estructuralismo, pero los temas comunes incluyen el rechazo de la autosuficiencia del estructuralismo y un cuestionamiento a las oposiciones binarias que constituyen sus estructuras. Los escritores cuyas obras a menudo se caracterizan como posestructuralistas incluyen: Roland Barthes, Jacques Derrida, Michel Foucault, Gilles Deleuze, Judith Butler, Jean Baudrillard, Julia Kristeva y Jürgen Habermas, así como otros de la Escuela de Fráncfort, aunque muchos teóricos que han sido llamados «postestructuralistas» han rechazado la etiqueta. La fenomenología existencialista es una influencia significativa; Colin Davis ha argumentado que los posestructuralistas podrían también llamarse «post-fenomenólogos». (es)
- Postestrukturalismoa 1960 eta 1970ko hamarkadetan zenbait filosofok egindako lanetan biltzen den pentsamenduari deritzo, bereziki Michel Foucault eta Jacques Derrida filosofoengan zentraturik, estrukturalismoaren ideal modernoa baztertu eta giza eta gizarte errealitatea azaltzeko dekonstrukzioa (Derridak proposatutako metodoa dena) ezagutzaren genealogia (Foucaulten kasuan) aldezten dutenak. Horrela, postestrukturalismoa postmodernitateak aldezten duen ezagutza eszeptikoarekin dator bat, errealitatera hurbiltzeko estrukturalismoan jatorri duten metodoak erabiliz. Bereziki literatura kritikan zentraturiko eskola filosofikoa da, bere testuei dekonstrukzio metodoa aplikatuz. (eu)
- Post-structuralism is a term for philosophical and literary forms of theory that both build upon and reject ideas established by structuralism, the intellectual project that preceded it. Though post-structuralists all present different critiques of structuralism, common themes among them include the rejection of the self-sufficiency of structuralism, as well as an interrogation of the binary oppositions that constitute its structures. Accordingly, post-structuralism discards the idea of interpreting media (or the world) within pre-established, socially constructed structures. Structuralism proposes that human culture can be understood by means of a structure that is modeled on language. As a result, there is concrete reality on the one hand, abstract ideas about reality on the other hand, and a "third order" that mediates between the two. A post-structuralist critique, then, might suggest that in order to build meaning out of such an interpretation, one must (falsely) assume that the definitions of these signs are both valid and fixed, and that the author employing structuralist theory is somehow above and apart from these structures they are describing so as to be able to wholly appreciate them. The rigidity and tendency to categorize intimations of universal truths found in structuralist thinking is a common target of post-structuralist thought, while also building upon structuralist conceptions of reality mediated by the interrelationship between signs. Writers whose works are often characterised as post-structuralist include Roland Barthes, Jacques Derrida, Michel Foucault, Gilles Deleuze, and Jean Baudrillard, although many theorists who have been called "post-structuralist" have rejected the label. (en)
- Pascastrukturalisme adalah sebuah pikiran yang muncul akibat ketidakpuasan atau ketidaksetujuan pada pemikiran sebelumnya, yaitu strukturalisme. Pascastrukturalisme lahir sebagai dekonstruksi dari strukturalisme. Yang termasuk sebagai tokoh-tokoh pascastrukturalisme misalnya Michel Foucault, Jacques Derrida, Gilles Deleuze, Jean-François Lyotard, Roland Barthes, Jacques Lacan, Louis Althusser, Jean Baudrillard, Slavoj Žižek, Ernesto Laclau, Julia Kristeva, Chantal Mouffe, Judith Butler dan Hélène Cixous. (in)
- Con il termine post-strutturalismo si indica la tendenza, in alcuni filosofi francesi degli anni sessanta e settanta, alla radicalizzazione e al superamento della prospettiva strutturalista in campo filosofico (Jacques Derrida, Gilles Deleuze, Jean-François Lyotard), psicoanalitico (Jacques Lacan, Luce Irigaray), politico e sociologico, in ottica neomarxista (Louis Althusser, Michel Foucault) e nell'analisi del testo letterario (Roland Barthes, Maurice Blanchot). Il prefisso "post", che distingue questa corrente filosofica dallo strutturalismo, non va tuttavia interpretato come il segnale di una contrapposizione; piuttosto che opporsi agli esiti della riflessione strutturalista, infatti, questi pensatori hanno spinto alle estreme conseguenze i concetti e le modalità di svolgimento che le erano propri, fino a dissolverli in direzione decostruzionista, costruttivista, o in ogni caso relativista e postmodernista.Come corrente filosofica, pur non formando una vera e propria scuola (i suoi esponenti sono tuttavia legati fra di loro da molteplici rapporti biografici e accademici), si caratterizza per il rifiuto di attribuire al cogito cartesiano, al soggetto o all'uomo, qualsiasi privilegio gnoseologico o assiologico favorendo invece un'analisi delle forme simboliche, del linguaggio, come costitutive della soggettività piuttosto che come costituite da questa. Tipici dell'approccio post-strutturalista sono: la ripresa di motivi nietzscheani come la critica della coscienza e del negativo (Deleuze) o il progetto genealogico (Foucault), la radicalizzazione e il superamento della valutazione ontologica del linguaggio heideggeriana e una prospettiva anti-dogmatica e anti-positivista. Possono essere considerati post-strutturalisti o vicini alle tesi post-strutturaliste anche: Giorgio Agamben, Jean Baudrillard, Judith Butler, Félix Guattari, Fredric Jameson, , Philippe Lacoue-Labarthe, Jean-Luc Nancy, Mario Kopić. (it)
- Le post-structuralisme ou poststructuralisme est un courant philosophique qui s'est développé dans les années 1960 et 1970. Un thème majeur du post-structuralisme est l'instabilité en sciences humaines due à la complexité des humains eux-mêmes et à l'impossibilité d'étudier les phénomènes ou les événements sans les dissocier de leur structure. Le post-structuralisme se veut une réponse au structuralisme. Le structuralisme est un mouvement intellectuel qui s'est développé en Europe au début de la deuxième moitié du XXe siècle, notamment en France dans les années 1960 et 1970. Pour Angermuller, le poststructuralisme, qui est souvent perçu comme un mouvement français par les observateurs internationaux, est une invention produite par la réception qu'a eue la French Theory au niveau international. Il postule que la culture humaine pourrait être étudiée et comprise au moyen de modèles structurels basés sur le langage. Pour les théoriciens du post-structuralisme, un phénomène social peut s'étudier dans le contexte de la structure même (par exemple le langage) dans lequel il s'est construit. Parmi les auteurs post-structuralistes, on peut citer Jacques Derrida, Michel Foucault, Gilles Deleuze, Judith Butler, Jean Baudrillard, et Julia Kristeva bien que plusieurs théoriciens qui ont été catégorisés de post-structuralistes aient rejeté ce label. L'approche s'inscrit parfois dans le mouvement de la philosophie postmoderne. Dans ce contexte, le post-structuralisme est critiqué comme étant parfois trop relativiste ou nihiliste. D'autres l'estiment trop complexe au niveau linguistique. Enfin, il est perçu comme une menace aux valeurs traditionnelles ou aux critères académiques et scientifiques d'usage dans les sciences humaines. (fr)
- 탈구조주의(post-structuralism) 혹은 포스트구조주의나 후기구조주의는 1960년대와 1970년대에 국제적 명성을 얻은 일련의 20세기 중반 프랑스, 대륙 철학자들과 비평 이론가들의 이질적인 작업을 나타내기 위하여 미국의 학자들에 의하여 고안된 명칭이다. 탈구조주의는 구체적 실재와도 추상적 관념과도 다른, 양자를 중재하는 제3의 질서인, 언어를 본따 만들어진 구조(structure)를 통하여 인간의 문화는 이해될 수 있다고 주장한 20세기 초반부터 중반까지 유럽에서 발달한 지적 운동인 구조주의(structuralism)와의 관계에 의하여 정의된다. 탈구조주의 작가들은 모두 구조주의에 대하여 다른 비평을 하지만 공통적인 주제는 구조주의를 스스로 정당화하는 자만에 대한 거부, 그러한 구조를 형성하는 이항 대립(binary oppositions)에 대한 의문을 포함한다. 탈구조주의자로 불리는 많은 이론가들이 그 명칭을 거부하지만 자크 데리다, 미셸 푸코, 질 들뢰즈, 주디스 버틀러, 자크 라캉, 장 보드리야르, 쥘리아 크리스테바(Julia Kristeva) 등이 탈구조주의자로 분류된다. 현상학은 탈구조주의에 뚜렷한 영향을 주었다. 콜린 데이비스(Colin Davis)는 탈구조주의자는 포스트현상학자로 불려도 무관하다고 주장한다. (ko)
- ポスト構造主義（ポストこうぞうしゅぎ、英語: Post-structuralism）は1960年後半から1970年後半頃までにフランスで誕生した思想運動の総称である。アメリカの学会で付けられた名称であり当時のフランスではあまり用いられなかった。 「反」構造主義ではなく文字通り「post（〜の後に）構造主義」と解釈すべきであるが、明確な定義や体系を示した論文は未だ存在していない。ただしポスト構造主義者たちのアプローチは隠喩、主題、合理性といった古典的な概念に対する批判において一致しており、全体主義､父権主義、差別主義、自民族中心主義、啓蒙思想などを否定している。構造主義、ポストモダンとそれぞれ関係があり、現象学の影響を受けている。このため批評家のコリン・デイヴィスは「ポスト構造主義者でなく厳密にはポスト現象学者と言うべきである」と主張している。 代表的な思想家はミシェル・フーコー、ジャック・デリダ、ジャン＝フランソワ・リオタール、フリードリヒ・キットラー、ペーター・スローターダイクなど。もっともこれらの思想家で自らをポスト構造主義者と規定した者はいない。 (ja)
- Het poststructuralisme is een filosofische denkrichting in de hedendaagse filosofie die ontstond in Frankrijk aan het einde van de jaren 60 van de 20e eeuw, in reactie op het structuralisme. Terwijl het structuralisme vertrok van de ambitie dat de menselijke cultuur te vatten valt via een reeks vaste (vaak binaire) kernstructuren, stelt het poststructuralisme dat er altijd zaken zijn die aan deze structuren ontsnappen. Hun werk focust dan ook vooral op het in kaart brengen van deze vormen van instabiliteit, meerzinnigheid en openheid. Bovendien typeert het poststructuralisme zich ook door het in vraag stellen van de tegenstelling tussen kern en (uitgesloten) grens en wil het aantonen hoe de uitgesloten grens juist vaak constitutief is voor de kern. Hoewel het label door geen enkel filosoof werd gebruikt om hun eigen werk te beschrijven, wordt poststructuralisme voornamelijk geassocieerd met denkers zoals Jacques Derrida, Jean-François Lyotard, Gilles Deleuze, Jean Baudrillard, Roland Barthes, Julia Kristeva en Michel Foucault. Het heeft vervolgens ook invloed gehad buiten Frankrijk, waar de term 'poststructuralisme' ook ontstond, onder meer in het werk van Paul de Man, Umberto Eco en Judith Butler. Poststructuralisme wordt geassocieerd met zaken zoals postmoderne filosofie, deconstructie en intertekstualiteit. (nl)
- Постструктурали́зм — условное обозначение философского направления и критического анализа культуры и общества, возникшего после упадка французского структурализма в начале 1970-х годов. Постструктурализм получил известность в 1980-е годы в США, а в 1990-е годы распространился в Европе. Во Франции термин, как правило, не использовался. Возникновение постструктурализма связывают с политической нестабильностью конца 1960-х, разочарованием в науке и социальном прогрессе. Поэтому, несмотря на то, что сходные идеи ранее высказывали американские и немецкие философы, течение возникло во Франции. Слово «постструктурализм» связано с названием другого философского течения — структурализма, из которого постструктурализм вырос и который он преодолевал. Помимо этого термина предлагались и другие — «антиструктурализм», «неоструктурализм», «параструктурализм», «гиперструктурализм», «ультраструктурализм», «суперструктурализм». Ряд авторов считают, что постструктурализм существовал одновременно со структурализмом. В англоязычной литературе устоялось разделение на структурализм и постструктурализм, а во Франции термин «постструктурализм» использовался для обозначения неокантианских либеральных философов 1980-х годов. По одной из точек зрения, дихотомия структурализм — постструктурализм упрощённо противопоставляет сциентистский структурализм спекулятивному постструктурализму как более поздней критической реакции на первое течение. В то же время термин «постструктурализм» можно понимать как указание и на разрыв, и на преемственность. Ниже представлена схема современного исследователя Йоханнеса Ангермюллера: К представителям постструктурализма относят Э. Морена, Ж. Бодрийяра, Ж. Делёза, Ф. Гваттари, Ф. Лаку-Лабарта, Ж.-Л. Нанси, С. Кофман, Ж. Деррида, Р. Барта, Ю. Кристеву, Ж. Лакана, Э. Сиксу, Р. Жирара (Франция), Дж. Батлер, К. Акер (США), Дж. Агамбена, Дж. Ваттимо (Италия), Х. Блюменберга (Германия), Ш. Муфф, Л. Иригарай (Бельгия) и др. Постструктуралисты обвиняли своих предшественников в догматичности. Они признавали существование структур, но были уверены в их децентрированности и в том, что «главное в структуре — то, что выводит за её пределы». Постструктурализм иногда рассматривается как философская основа постмодернизма. А. Я. Гуревич обращает внимание на то, что представители постмодернизма в исторической науке, давая определение новому течению, используют по отношению к нему и другие термины, такие как постструктурализм или лингвистический поворот. Все эти определения, так или иначе, отражают отказ от прежней исторической традиции, ряд положений которой представители нового направления просто не признают. По мнению А. Я. Гуревича, такие решительные шаги и революции в науке чаще всего неоправданны. Вместе с тем, как считает учёный, нельзя «отрицать тот факт, что постмодернистская критика историографии обнаружила действительные слабости в методологии историков»: Исторический источник вовсе не обладает той "прозрачностью", которая дала бы исследователю возможность без особых затруднений приблизиться к постижению прошлого. Сочинение историка действительно подчиняется требованиям поэтики и риторики, представляя собою литературный текст с присущими ему сюжетом и "интригой", и опасность здесь заключается в том, что историки, как правило, не замечают этой близости между историческим и художественным дискурсами и поэтому не делают должных выводов. Метафоричность языка историков (у которых нет собственного профессионального языка) сплошь и рядом приводит к реификации понятий, которым придают самостоятельное бытие. (ru)
- Pós-estruturalismo é um termo para formas filosóficas, teóricas e literárias de teoria que tanto constroem quanto rejeitam ideias estabelecidas pelo estruturalismo, o projeto intelectual que o precedeu. Embora todos os pós-estruturalistas apresentem críticas diferentes ao estruturalismo, os temas comuns entre eles incluem a rejeição da autossuficiência do estruturalismo, bem como uma interrogação das que constituem suas estruturas. Consequentemente, o pós-estruturalismo descarta a ideia de interpretar a mídia (ou o mundo) dentro de estruturas pré-estabelecidas e socialmente construídas. Enquanto o estruturalismo propõe que se pode entender a cultura humana por meio de uma estrutura modelada na linguagem, e que essa compreensão difere da realidade concreta e das ideias abstratas ao propor, em vez disso, uma "terceira ordem" que faz a mediação entre as duas, a crítica pós-estruturalista pode sugerir que para construir significado a partir de tal interpretação, deve-se (falsamente) assumir que as definições desses signos são válidas e fixas, e que o autor que emprega a teoria estruturalista está de alguma forma acima e à parte dessas estruturas que eles estão descrevendo de forma a poder apreciá-los totalmente. A rigidez, tendência para categorizar e insinuação de verdades universais encontradas no pensamento estruturalista é, então, um alvo comum do pensamento pós-estruturalista, ao mesmo tempo que se baseia em concepções estruturalistas da realidade mediadas pela inter-relação entre os signos. Escritores cujas obras são frequentemente caracterizadas como pós-estruturalistas incluem: Roland Barthes, Jacques Derrida, Michel Foucault, Gilles Deleuze, Judith Butler, Jean Baudrillard, Julia Kristeva, Jacques Rancière e Paul Ricoeur, embora muitos teóricos que foram chamados de "pós-estruturalistas" tenham rejeitado o rótulo. Não se trata exatamente de um movimento, e poucos desses pensadores aceitam o rótulo de 'pós-estruturalista' — criado por outros para designar genericamente um conjunto de diferentes reações ao estruturalismo. Consequentemente, nenhum dos ditos pós-estruturalistas se sentiu na obrigação de elaborar um "manifesto" do pós-estruturalismo. (pt)
- Inom språk- och litteraturvetenskap utgör poststrukturalism en grupp teoribildningar med rötter i den strukturalistiska traditionen. Den är starkt förknippad med franska språkvetare från 1960-talet och de följande årtiondena. De tidigaste poststrukturalisterna var Michel Foucault, Jacques Lacan och Roland Barthes. Jacques Derrida räknas ibland till poststrukturalisterna men emellanåt kallas han dekonstruktionist. Senare språkvetare och filosofer har tagit vissa poststrukturalistiska drag, som till exempel Julia Kristeva, Gilles Deleuze, Judith Butler, Jean-François Lyotard och Jean Baudrillard. (sv)
- Poststrukturalizm – metodologia badań literackich, powstała w wyniku kryzysu strukturalizmu, jako krytyczne spojrzenie na tę metodę naukową. Chociaż tendencje poststrukturalistyczne pojawiały się już wcześniej (szczególnie we Francji), za oficjalną datę powstania tej metodologii uznaje się rok 1966, kiedy to na Uniwersytecie Johnsa Hopkinsa w Baltimore odbyła się konferencja pt. „The Languages of Criticism and the Sciences of Man”. Niektórzy badacze nie wyróżniają tej metodologii jako osobnej szkoły, uznając ją raczej za nurt wewnątrz strukturalizmu. Za czołowych przedstawicieli poststrukturalizmu, a jednocześnie jego inicjatorów, uznaje się Rolanda Barthes'a, Jacques’a Derridę i Michela Foucaulta. (pl)
- Постструктуралізм — напрям у філософських і гуманітарних дослідженнях, що отримав розвиток в 1970—1980-ті роки у формі критики та подолання структуралізму. Заснування постструктуралізму пов'язують з політичною нестабільністю кінця 1960-х, тому у постструктуралізмі знайшов відображення загальний стан духовної культури західного суспільства — падіння престижу науки, втрата віри в соціальний прогрес, дегуманізація суспільних відносин. Незважаючи на те, що схожі ідеї раніше висловлювали американські та німецькі філософи, течія була найбільш розповсюджена у Франції. Постструктуралізм розглядає світ культури як феномен писемної культури, безкінечний і безмежний текст, всередині якого знаходиться і сам індивід. У постструктуралізмі замість індивідуального суб'єкта (як у структуралізмі та екзистенціалізмі) на перший план виходить колективне «Я», мала група однодумців. Для нього властива деконструкція (аналітичне розчленування понять), децентрація, дискурсивний (концептуальний, логічно-раціональний) аналіз мови культури, інтерпретація простору культури як знакової системи, яка складається з тексту (за Жаком Дерріда, «нічого не існує поза текстом») і контексту, стирання просторово-часових меж буття культури. Постструктуралізм виступає філософською, концептуальною основою постмодернізму. Саме слово «постструктуралізм» пов' язане з назвою іншої філософської течії — структуралізмом, з якого постструктуралізм виріс і який він долав. Окрім цього терміну пропонувалися й інші — «антиструктуралізм», «неоструктуралізм», «параструктуралізм», «гіперструктуралізм», «ультраструктуралізм», «суперструктуралізм». Постструктуралісти звинувачували своїх попередників в догматичності. Вони визнавали існування структур, але були упевнені в їх децентралізованості і в тому, що «головне в структурі — те, що виводить за її межі». (uk)
- 後結構主義是指跟隨在結構主義覺醒之後出現的一套思想，它試圖去了解這個分割成數個體系的世界。 後結構主義者與它的結構主義前輩最明顯不同的地方在於，他們拋棄了結構主義的簡化主義方法論。他們挑戰結構主義宣稱自己是能夠詮釋所有文本的批評後設語言（metalanguage），並且認為一個文本之外中立全知的觀點是不可能存在的。後結構主義者追求的是意符的無限扮演（play），並且不會給予任何一種閱讀方法比其他方法還要更高的地位。也因此，後結構主義領域中很少有互相一致的理論，但是每個理論都是從對結構主義的批判為起點。後結構主義是針對歷史相對論、意義與後文藝復興的理性哲學批判的批判性理論，但反對結構性語言學為理論基礎，強調片段不連續性，不相信歷史進化和知識累積論。而後結構主義的研究是帶有政治性的，因為許多後結構主義者相信，我們認為我們居住的這個世界事實上只是一個社會建構，在當中有許多不同的意識形態推動著想要成為霸權。 一些主要的後結構主義者有德希達、福柯、羅蘭·巴特（至少在後期的著作中）以及或許有爭議的布希亞。 (zh)
|
| rdfs:comment
|
- Der Begriff Poststrukturalismus kennzeichnet unterschiedliche geistes- und sozialwissenschaftliche Ansätze und Methoden, die Ende der 1960er Jahre zuerst in Frankreich entstanden und die sich auf unterschiedliche Weise kritisch mit dem Verhältnis von sprachlicher Praxis und sozialer Wirklichkeit auseinandersetzen. Maßgeblich ist dabei die Ansicht, dass die Sprache die Realität nicht bloß abbilde, sondern mittels ihrer Kategorien und Unterscheidungen auch herstelle. Typischerweise ist mit dieser Perspektive auch eine Abkehr von einer objektivistischen Sicht auf die Gesellschaft verbunden, die soziale Tatsachen als notwendig ansieht; stattdessen werden die unterschiedlichen Möglichkeiten (Kontingenz) gesellschaftlicher Entwicklungen betont. (de)
- Postestrukturalismoa 1960 eta 1970ko hamarkadetan zenbait filosofok egindako lanetan biltzen den pentsamenduari deritzo, bereziki Michel Foucault eta Jacques Derrida filosofoengan zentraturik, estrukturalismoaren ideal modernoa baztertu eta giza eta gizarte errealitatea azaltzeko dekonstrukzioa (Derridak proposatutako metodoa dena) ezagutzaren genealogia (Foucaulten kasuan) aldezten dutenak. Horrela, postestrukturalismoa postmodernitateak aldezten duen ezagutza eszeptikoarekin dator bat, errealitatera hurbiltzeko estrukturalismoan jatorri duten metodoak erabiliz. Bereziki literatura kritikan zentraturiko eskola filosofikoa da, bere testuei dekonstrukzio metodoa aplikatuz. (eu)
- Pascastrukturalisme adalah sebuah pikiran yang muncul akibat ketidakpuasan atau ketidaksetujuan pada pemikiran sebelumnya, yaitu strukturalisme. Pascastrukturalisme lahir sebagai dekonstruksi dari strukturalisme. Yang termasuk sebagai tokoh-tokoh pascastrukturalisme misalnya Michel Foucault, Jacques Derrida, Gilles Deleuze, Jean-François Lyotard, Roland Barthes, Jacques Lacan, Louis Althusser, Jean Baudrillard, Slavoj Žižek, Ernesto Laclau, Julia Kristeva, Chantal Mouffe, Judith Butler dan Hélène Cixous. (in)
- ポスト構造主義（ポストこうぞうしゅぎ、英語: Post-structuralism）は1960年後半から1970年後半頃までにフランスで誕生した思想運動の総称である。アメリカの学会で付けられた名称であり当時のフランスではあまり用いられなかった。 「反」構造主義ではなく文字通り「post（〜の後に）構造主義」と解釈すべきであるが、明確な定義や体系を示した論文は未だ存在していない。ただしポスト構造主義者たちのアプローチは隠喩、主題、合理性といった古典的な概念に対する批判において一致しており、全体主義､父権主義、差別主義、自民族中心主義、啓蒙思想などを否定している。構造主義、ポストモダンとそれぞれ関係があり、現象学の影響を受けている。このため批評家のコリン・デイヴィスは「ポスト構造主義者でなく厳密にはポスト現象学者と言うべきである」と主張している。 代表的な思想家はミシェル・フーコー、ジャック・デリダ、ジャン＝フランソワ・リオタール、フリードリヒ・キットラー、ペーター・スローターダイクなど。もっともこれらの思想家で自らをポスト構造主義者と規定した者はいない。 (ja)
- Poststrukturalizm – metodologia badań literackich, powstała w wyniku kryzysu strukturalizmu, jako krytyczne spojrzenie na tę metodę naukową. Chociaż tendencje poststrukturalistyczne pojawiały się już wcześniej (szczególnie we Francji), za oficjalną datę powstania tej metodologii uznaje się rok 1966, kiedy to na Uniwersytecie Johnsa Hopkinsa w Baltimore odbyła się konferencja pt. „The Languages of Criticism and the Sciences of Man”. Niektórzy badacze nie wyróżniają tej metodologii jako osobnej szkoły, uznając ją raczej za nurt wewnątrz strukturalizmu. Za czołowych przedstawicieli poststrukturalizmu, a jednocześnie jego inicjatorów, uznaje się Rolanda Barthes'a, Jacques’a Derridę i Michela Foucaulta. (pl)
- 後結構主義是指跟隨在結構主義覺醒之後出現的一套思想，它試圖去了解這個分割成數個體系的世界。 後結構主義者與它的結構主義前輩最明顯不同的地方在於，他們拋棄了結構主義的簡化主義方法論。他們挑戰結構主義宣稱自己是能夠詮釋所有文本的批評後設語言（metalanguage），並且認為一個文本之外中立全知的觀點是不可能存在的。後結構主義者追求的是意符的無限扮演（play），並且不會給予任何一種閱讀方法比其他方法還要更高的地位。也因此，後結構主義領域中很少有互相一致的理論，但是每個理論都是從對結構主義的批判為起點。後結構主義是針對歷史相對論、意義與後文藝復興的理性哲學批判的批判性理論，但反對結構性語言學為理論基礎，強調片段不連續性，不相信歷史進化和知識累積論。而後結構主義的研究是帶有政治性的，因為許多後結構主義者相信，我們認為我們居住的這個世界事實上只是一個社會建構，在當中有許多不同的意識形態推動著想要成為霸權。 一些主要的後結構主義者有德希達、福柯、羅蘭·巴特（至少在後期的著作中）以及或許有爭議的布希亞。 (zh)
- ما بعد البنيوية هي تسمية وضعها أكاديميون أمريكيون للدلالة على أعمال غير متجانسة لمفكرين فرنسيين في العقد السادس والسابع من القرن العشرين. تشمل التسمية التطوارت الفكرية البارزة في النصف الثاني من القرن العشرين للفلاسفة والمنظرين الفرنسيين. تنفي ما بعد البنيوية من إمكانية إجراء دراسة حقيقية للإنسان أو الطبيعة البشرية، لكن يمكن تحليلها من خلال سرد التطور التاريخي (التطور التدريجي من الخرافة إلى السببية كان ضرورياً للوجود الإنساني). تعتبر هذه الحركة قريبة لما بعد الحداثة. كما أثرت الظاهراتية عليها ويقول كولين ديفيد بإن ما بعد البنيوية يجب أن تسمى ما بعد الظاهراتية (ar)
- El postestructuralisme és un moviment sorgit a França durant la dècada de 1960, com a crítica a l'estructuralisme. Alguns dels pensadors més importants d'aquest moviment foren Roland Barthes, Michel Foucault, Jacques Derrida i Gilles Deleuze. Barthes, originalment estructuralista, anà desenvolupant punts de vista postestructuralistes de forma progressiva. El 1968 publicà l'obra “The Death of the Author” (La mort de l'autor), on argumentava que l'autor no és la font del significat i un text pot tenir múltiples significats. Jacques Derrida, el 1966, presentà una tesi anomenada “Structure, Sign and Play in the Discourse of the Human Science” (Estructura, signe i joc en el discurs de la ciència humana). Aquesta tesi anava més enllà de l'estructuralisme i teoritzava amb termes deconstruccionist (ca)
- Poststrukturalismus je myšlenkový směr, jehož jádrem je kritika a transformace klasického strukturalismu (za jehož klíčové osobnosti můžeme považovat Émila Durkheima, Ferdinanda de Saussura, Claude Lévi-Strausse a Rolanda Barthese). Klasický strukturalismus se rozvíjel především ve Francii, a tím pádem má i poststrukturalismus vazby k francouzskému kulturnímu okruhu, byť se ho chopili i autoři z anglosaské oblasti, především z okruhu feminismu a kulturálních studií. (cs)
- Μεταδομισμός ή μεταστρουκτουραλισμός είναι μετανεωτερικό διανοητικό κίνημα το οποίο διαμορφώθηκε τη δεκαετία του 1960. Επέκρινε και απέρριψε τον δομισμό (στρουκτουραλισμό), καθώς επίσης αμφισβήτησε και την εγκυρότητα της γενικής θεώρησης της φαινομενολογίας. Ο δομισμός προωθεί την αντίληψη ότι δύναται να κατανοηθεί ο ανθρώπινος πολιτισμός μέσω μιας δομής που βασίζεται στη γλώσσα και θέτει την έννοια της δυαδικής αντίθεσης, αντίθετων αλλά σχετικών λέξεων (έννοιες) διατεταγμένα σε ιεραρχία, ως σημαίνον και σημαινόμενο. (el)
- La esprimo poststrukturismo indikas malsamajn alirojn kaj metodojn en la homaraj kaj sociaj sciencoj, kiuj unue aperis en Francio fine de la 1960-aj jaroj kaj kiuj traktas kritike en malsamaj manieroj la rilaton inter lingva praktiko kaj socia realeco. La decida faktoro ĉi tie estas la opinio, ke lingvo ne nur bildigas la realon, sed ankaŭ kreas ĝin per siaj kategorioj kaj distingoj. Tipe, tiu perspektivo ankaŭ estas rilata al foriro de objektivisma vido de socio kiu rigardas sociajn faktojn kiel necesaj; anstataŭe, la malsamaj eblecoj (eventualaĵo) de sociaj evoluoj estas emfazitaj. (eo)
- El posestructuralismo o postestructuralismo está asociado con los trabajos de una serie de filósofos y teóricos críticos de la región continental francesa de mediados del siglo XX que se consagraron internacionalmente en los años 1960 y 1970. El término se define por su relación con un movimiento intelectual anterior: el estructuralismo (desarrollado en Europa desde principios hasta mediados del siglo XX). El estructuralismo propone que uno pueda entender la cultura humana por medio de una estructura, modelada en el lenguaje (lingüística estructural), que difiere de la realidad concreta y de las ideas abstractas, un «tercer orden» que media entre los dos. (es)
- Post-structuralism is a term for philosophical and literary forms of theory that both build upon and reject ideas established by structuralism, the intellectual project that preceded it. Though post-structuralists all present different critiques of structuralism, common themes among them include the rejection of the self-sufficiency of structuralism, as well as an interrogation of the binary oppositions that constitute its structures. Accordingly, post-structuralism discards the idea of interpreting media (or the world) within pre-established, socially constructed structures. (en)
- Le post-structuralisme ou poststructuralisme est un courant philosophique qui s'est développé dans les années 1960 et 1970. Un thème majeur du post-structuralisme est l'instabilité en sciences humaines due à la complexité des humains eux-mêmes et à l'impossibilité d'étudier les phénomènes ou les événements sans les dissocier de leur structure. (fr)
- 탈구조주의(post-structuralism) 혹은 포스트구조주의나 후기구조주의는 1960년대와 1970년대에 국제적 명성을 얻은 일련의 20세기 중반 프랑스, 대륙 철학자들과 비평 이론가들의 이질적인 작업을 나타내기 위하여 미국의 학자들에 의하여 고안된 명칭이다. 탈구조주의는 구체적 실재와도 추상적 관념과도 다른, 양자를 중재하는 제3의 질서인, 언어를 본따 만들어진 구조(structure)를 통하여 인간의 문화는 이해될 수 있다고 주장한 20세기 초반부터 중반까지 유럽에서 발달한 지적 운동인 구조주의(structuralism)와의 관계에 의하여 정의된다. 탈구조주의 작가들은 모두 구조주의에 대하여 다른 비평을 하지만 공통적인 주제는 구조주의를 스스로 정당화하는 자만에 대한 거부, 그러한 구조를 형성하는 이항 대립(binary oppositions)에 대한 의문을 포함한다. 탈구조주의자로 불리는 많은 이론가들이 그 명칭을 거부하지만 자크 데리다, 미셸 푸코, 질 들뢰즈, 주디스 버틀러, 자크 라캉, 장 보드리야르, 쥘리아 크리스테바(Julia Kristeva) 등이 탈구조주의자로 분류된다. (ko)
- Con il termine post-strutturalismo si indica la tendenza, in alcuni filosofi francesi degli anni sessanta e settanta, alla radicalizzazione e al superamento della prospettiva strutturalista in campo filosofico (Jacques Derrida, Gilles Deleuze, Jean-François Lyotard), psicoanalitico (Jacques Lacan, Luce Irigaray), politico e sociologico, in ottica neomarxista (Louis Althusser, Michel Foucault) e nell'analisi del testo letterario (Roland Barthes, Maurice Blanchot). (it)
- Het poststructuralisme is een filosofische denkrichting in de hedendaagse filosofie die ontstond in Frankrijk aan het einde van de jaren 60 van de 20e eeuw, in reactie op het structuralisme. Terwijl het structuralisme vertrok van de ambitie dat de menselijke cultuur te vatten valt via een reeks vaste (vaak binaire) kernstructuren, stelt het poststructuralisme dat er altijd zaken zijn die aan deze structuren ontsnappen. Hun werk focust dan ook vooral op het in kaart brengen van deze vormen van instabiliteit, meerzinnigheid en openheid. Bovendien typeert het poststructuralisme zich ook door het in vraag stellen van de tegenstelling tussen kern en (uitgesloten) grens en wil het aantonen hoe de uitgesloten grens juist vaak constitutief is voor de kern. (nl)
- Постструктурали́зм — условное обозначение философского направления и критического анализа культуры и общества, возникшего после упадка французского структурализма в начале 1970-х годов. Постструктурализм получил известность в 1980-е годы в США, а в 1990-е годы распространился в Европе. Во Франции термин, как правило, не использовался. Возникновение постструктурализма связывают с политической нестабильностью конца 1960-х, разочарованием в науке и социальном прогрессе. Поэтому, несмотря на то, что сходные идеи ранее высказывали американские и немецкие философы, течение возникло во Франции. (ru)
- Pós-estruturalismo é um termo para formas filosóficas, teóricas e literárias de teoria que tanto constroem quanto rejeitam ideias estabelecidas pelo estruturalismo, o projeto intelectual que o precedeu. Embora todos os pós-estruturalistas apresentem críticas diferentes ao estruturalismo, os temas comuns entre eles incluem a rejeição da autossuficiência do estruturalismo, bem como uma interrogação das que constituem suas estruturas. Consequentemente, o pós-estruturalismo descarta a ideia de interpretar a mídia (ou o mundo) dentro de estruturas pré-estabelecidas e socialmente construídas. (pt)
- Inom språk- och litteraturvetenskap utgör poststrukturalism en grupp teoribildningar med rötter i den strukturalistiska traditionen. Den är starkt förknippad med franska språkvetare från 1960-talet och de följande årtiondena. (sv)
- Постструктуралізм — напрям у філософських і гуманітарних дослідженнях, що отримав розвиток в 1970—1980-ті роки у формі критики та подолання структуралізму. Заснування постструктуралізму пов'язують з політичною нестабільністю кінця 1960-х, тому у постструктуралізмі знайшов відображення загальний стан духовної культури західного суспільства — падіння престижу науки, втрата віри в соціальний прогрес, дегуманізація суспільних відносин. Незважаючи на те, що схожі ідеї раніше висловлювали американські та німецькі філософи, течія була найбільш розповсюджена у Франції. Постструктуралізм розглядає світ культури як феномен писемної культури, безкінечний і безмежний текст, всередині якого знаходиться і сам індивід. (uk)
|
