| dbo:abstract
|
- فلسفة العقل أو فلسفة الذهن هي إحدى فروع الفلسفة التي تهتمّ بدراسة طبيعة العقل والأحداث والوظائف والخصائص الذهنية بالإضافة إلى الوعي وعلاقتهم بأعضاء الجسد وخاصة الدماغ. تعدّ مسألة العقل - الجسد إحدى القضايا الأساسية المتناولة في فلسفة العقل، على الرغم من وجود أمور أخرى تهتم بطبيعة العقل المجرّدة من أيّة علاقة بالجسم، مثل الإجابة عن كيفية الإدراك وطبيعة الحالات العقلية الخاصّة. تمثّل الأحاديّة والمثنوية (أو الثنائية) المدرستان الفكريتان الأساسيتان اللتان حاولتا حلّ مسألة (معضلة) العقل - الجسد. تعود الأصول الفكرية لمدرسة المثنوية إلى أفلاطون، ومدارس السامخيا واليوغا في الفلسفة الهندوسية؛ كما تبنى الفلاسفة المسلمون نظريات الإغريق حول أصناف العقل. إلّا أنّ الشكل النهائي للمسألة صيغ بشكل دقيق من قبل رينيه ديكارت في القرن السابع عشر. ناقشت المثنوية الجوهرية (ثنائية المواد) أنّ العقل هو جوهر متواجد بشكل مستقل، بينما حافظت مثنوية الخصائص على أنّ العقل هو مجموعة من الخصائص المستقلّة المنبثقة عن الدماغ والتي لا يمكن حصرها به، مؤكّدة بأنّ العقل ليس جوهر منفصل. بالمقابل، فإنّ الأحادية تتبنّى الرأي الذي يقول بأنّ العقل والجسد ليسا كيانين وجوديّين منفصلين، إنّما هما جوهر واحد. لقى هذا الرأي تأييداً لأوّل مرّة في الفلسفة الغربية من قبل بارمنيدس في القرن الخامس قبل الميلاد، ثم تبنّى العقلاني باروخ سبينوزا هذا الرأي في القرن السابع عشر. يستدلّ أتباع المدرسة الفيزيائية بأنّ الكيانات المفترضة في النظرية الفيزيائية هي الموجودة فقط، وأنّ العمليات العقلية ستفسَّر بالنهاية في ضوء هذه الكيانات وذلك مع استمرار تطوّر النظرية الفيزيائية، وذلك بشكل يختزل الخصائص العقلية إلى خصائص فيزيائية، (وذلك بشكل متوافق مع مثنوية الخصائص)، وأنّ الحالة الوجودية للخصائص العقلية لا تزال غير واضحة. يذهب الأحاديون المحايدون مثل إرنست ماخ ووليام جيمس إلى أنّ الأحداث في العالم يمكن تفسيرها إمّا عقلياً (نفسياً) أو فيزيائياً اعتماداً على شبكة الأحداث التي يتمّ بها استقبالها، أمّا الأحاديون ثنائيو الجانب من أمثال سبينوزا فيؤمنون بالرأي القائل بأنّ هناك مادّة محايدة، وأنّ العقل والجسد هما إحدى خواص هذه المادة المحايدة. إنّ أشهر الأحاديات في القرن العشرين والحادي والعشرين هي كلّها أشكال للمدرسة الفيزيائية وتتضمّن السلوكيات والفيزيائية النموذجية والأحادية الشاذّة والوظائفية. يتبنّى معظم فلاسفة العقل الحداثيون الرأي الفيزيائي سواءً بشكل اختزالي أو لااختزالي، محافظين بطرقهم المختلفة بأنّ العقل ليس شيئاً منفصلاً عن الجسد. هذه المناهج أثّرت بشكل خاص على العلوم، وخصوصاً في علم الأحياء الاجتماعي، وعلم الحاسوب، وعلم النفس التطوري، بالإضافة إلى مختلف مجالات العلوم العصبية. تؤكّد الفيزيائية الاختزالية أنّ الحالات والخصائص العقلية يمكن تفسيرها دائماً عن تقديرات علمية للحالات والعمليات الفيزيولوجية. أمّا الفيزيائية اللااختزالية فهي تناقش أنّه على الرغم من أنّ العقل ليس جوهراً منفصلاً، إلّا أنّ الخصائص العقلية تابعة للخصائص الفيزيائية، أو أنّ الإسنادات والألفاظ المستخدمة في التفسيرات والأوصاف العقلية تكون متلازمة، ولا يمكن اختزالها في اللغة والتفسيرات الدنيا لتفسير العلوم الفيزئيائية. ساعد تطوّر العلوم العصبية المستمر على توضيح بعض هذه المشاكل، إلّا أنّه على الرغم من ذلك تظلّ تلك المشكلات بعيدة عن الحلول. بالتالي لا تزال قضية فلسفة العقل إحدى القضايا التي يستمرّ فلاسفة العقل الحداثيون في إلقاء الأسئلة من أجل تفسير كلّ من الإمكانيات الذاتية والخصائص والحالات العقلية القصدية وذلك بمصطلحات المذهب الطبيعي. (ar)
- Filosofie mysli je obor filosofie, který studuje povahu mysli, duševních schopností a vědomí a jejich vztah k fyzickému tělu, především k mozku. Za ústřední téma filosofie mysli se obvykle považuje tzv. problém mysli a těla (též psychofyzický problém). Existují ovšem i další sporné otázky, které se netýkají vztahu mysli a fyzického těla. Dvěma základními přístupy snažícími se řešit problém mysli a těla jsou dualismus a monismus. Dualistický přístup lze vysledovat až k Platónovi, Aristotelovi a hinduistickým učením sánkhja a jóga. Nejjasněji byl formulován René Descartem, představitelem substančního dualismu. Substanční dualismus prohlašuje, že mysl je zásadně jiná než tělo a je na tělu nezávislá. Dualismus vlastností tvrdí, že mysl a tělo jsou vzájemně neredukovatelnými aspekty téže bytosti. Monismus je přesvědčení, že mysl a tělo nejsou ontologicky rozdílné entity. Tento postoj zaujímal v západní filosofii nejprve Parmenides a později jej přijal Baruch Spinoza. Fyzikalismus tvrdí, že existují pouze entity obsažené ve fyzikálních teoriích, a že vědecký rozvoj nakonec umožní vysvětlit mysl v pojmech této teorie. Idealismus tvrdí, že existuje pouze mysl a že vnější svět je buď sám mentální, nebo se jedná o myslí vytvořenou iluzi. postuluje existenci nějaké další, neutrální substance, a hmotu a mysl považuje za vlastnosti této neznámé substance. Na otázku mysli a duše navázala v moderní době filosofie umělé inteligence. Otázky, nakolik je lidské vědomí, vnímání, myšlení, emoce i duše spjata s fyzikální podstatou lidského mozku a je-li možné jej nahradit komplexním počítačovým programem, by se nyní mohly stát podstatnými pro budoucí vývoj technologií UI. Zároveň je otázka mysli aktuálním tématem pro bioetiky zabývající se otázkou práva na potrat, eutanazii, rizikovou léčbou psychiatrických poruch, léky ovlivňující vnímání či genetickým vylepšování lidí. (cs)
- La filosofia de la ment és una branca de la filosofia que estudia la naturalesa de la ment, els esdeveniments, funcions i propietats d'aquesta, el conscient i la relació que té tot això amb el cos físic, particularment amb el cervell. Engloba estudis epistemològics sobre la manera com la ment es coneix a si mateixa i sobre la relació entre els estats mentals i els que aquests representen (intencionalitat), incloent estudis sobre la percepció i altres maneres d'adquisició d'informació, com la memòria, el testimoni (fonamental per l'adquisició del llenguatge) i la introspecció. Engloba encara la investigació de qüestions de l'ètica com la qüestió de la llibertat, normalment considerada impossible en cas que la ment segueixi lleis naturals. El problema ment-cos, o sigui la relació entre la ment i el cos, sovint es pren com l'aspecte central de la filosofia de la ment, encara que hi ha altres temes sobre la naturalesa de la ment que no involucren la seva relació amb el físic que també aixequen debat, entre d'altres com poden ser possibles la consciència i la naturalesa de certs estats mentals. Les dues principals que tracten el problema ment-cos són el dualisme i el monisme. El dualisme es remunta a Plató i les escoles de filosofia hindús del i el ioga, encara que no seria fins al segle xvii que René Descartes el formularia amb major precisió. Els dualistes ontològics argumenten que la ment és una substància independent del cos, mentre que el dualisme de propietats sosté que la ment és un grup de propietats independents que emergeixen del cervell i que no s'hi poden reduir, però que no és una substància diferent. El monisme s'oposa a la ment i el cos com a dues entitats de tipus ontològicament diferents (substàncies independents). Aquesta visió s'advocà primerament a la filosofia occidental per Parmènides el segle V a.C.; el racionalista Baruch Spinoza la readoptà el segle xvii. Els fisicalistes defensen que només existeixen les entitats postulades per una teoria física i que els processos mentals tard o d'hora s'explicaran en termes d'aquestes entitats així com la teoria física segueixi evolucionant. Els fisicalistes mantenen diverses posicions en relació a reduir les propietats mentals a propietats físiques (moltes les quals adoptes formes compatibles de dualisme de propietats), i l'estat ontològic d'aquestes propietats roman poc clar. Els idealistes sostenen que la ment és tot allò que existeix i que el món extern és o bé mental en si o bé una il·lusió creada per la mateixa ment. Els com Ernst Mach i William James argumenten que els esdeveniments del món es poden classificar com a mentals (psicològics) o físics segons la xarxa de relacions en què entrin; d'altra banda, els monistes d'aspecte dual com Spinoza defensen que hi ha alguna altra substància neutral, de moment desconeguda, de la qual la matèria i la ment en són propietats. Els monismes més comuns dels segles XX i XXI són tots variacions del fisicalisme, entre ells el conductisme, el , el i el funcionalisme. La majoria de filòsofs de la ment moderns adopten una posició reductiva o no reductiva fisicalista, mantenint de diferents maneres que la ment no està separada del cos. Aquests enfocaments han estat molt influents a les ciències, especialment en els camps de la sociobiologia, les ciències de la computació, la psicologia evolucionista i les diverses neurociències. Tanmateix, alguns filòsofs adopten una postura no fisicalista que repta la noció de la ment com una mera construcció física. Els fisicalistes reductius afirmen que eventualment els reports científics de processos i estats fisiològics explicaran tots els estats i propietats mentals. Els no reductius argumenten que tot i que la ment no és una substància separada les propietats mentals supervenen aquelles físiques, o que els predicats i el vocabulari emprats a les descripcions i explicacions mentals són indispensables i no es poden reduir al llenguatge ni les explicacions de nivell més baix de la ciència física. El progrés neurocientífic continu ha ajudat a aclarir alguns d'aquests debats; no obstant, encara no estan ni de bon tros resolts. Els filòsofs de la ment moderns se segueixen demanant com es poden explicar les qualitats subjectives i la intencionalitat dels estats i propietats mentals en termes naturalístics. (ca)
- Die Philosophie des Geistes ist ein Teilgebiet der Philosophie, das sich mit der Natur mentaler Zustände, ihren Wirkungen und Ursachen beschäftigt. Zentral ist dabei die Frage nach dem Verhältnis von geistigen und körperlichen Zuständen. Neben diesen ontologischen Fragen befasst sich die Philosophie des Geistes auch mit den erkenntnistheoretischen Fragen nach der Erkennbarkeit des Geistes. In der modernen Fachsprache wird nicht zwischen „Geist“ und „Seele“ unterschieden. Vielmehr umfasst hier der Begriff Geist – wie englisch mind – sowohl Bewusstsein und Denken als auch emotionale und andere psychische Funktionen. Entsprechend sind die gleichbedeutenden Adjektive geistig und mental – wie englisch mental – nicht von seelisch (oder psychisch) zu trennen, sondern schließen dies mit ein. (de)
- Η φιλοσοφία του νου είναι ένας κλάδος της φιλοσοφίας που μελετά τη φύση του νου, τα νοητικά γεγονότα, νοητικές λειτουργίες, νοητικές ιδιότητες, συνείδηση, και τη σχέση τους με το φυσικό σώμα, ιδιαίτερα στον εγκέφαλο. Το πρόβλημα νου-σώματος, δηλαδή η σχέση του νου με το σώμα, συνήθως θεωρείται ως ένα βασικό ζήτημα στη φιλοσοφία του νου, αν και υπάρχουν και άλλα θέματα που αφορούν τη φύση του νου που δεν αφορούν τη σχέση του με το φυσικό σώμα, όπως το πώς είναι δυνατή η συνείδηση και η φύση συγκεκριμένων νοητικών καταστάσεων.Ο δυϊσμός και μονισμός είναι οι δύο μεγάλες σχολές σκέψης που προσπαθούν να επιλύσουν το πρόβλημα νου-σώματος. Ο δυϊσμός μπορεί να αναχθεί στον Πλάτωνα, και τη και Γιόγκα σχολές της Ινδουστικής φιλοσοφίας, αλλά πιο ακριβέστερα διατυπώθηκε από τον Ρενέ Ντεκάρτ τον 17ο αιώνα. Οι ουσιακοί δυϊστές υποστηρίζουν ότι ο νους είναι μια ανεξάρτητη υπάρχουσα ουσία, ενώ οι δυϊστές ιδιοτήτων υποστηρίζουν ότι ο νους είναι μια ομάδα ανεξάρτητων ιδιοτήτων που προκύπτουν από και δεν μπορούν να περιοριστούν στον εγκέφαλο, αλλά δεν είναι μια ξεχωριστή ουσία. Ο μονισμός είναι η θέση ότι το μυαλό και το σώμα δεν είναι οντολογικά ξεχωριστά είδη οντοτήτων (ανεξάρτητες ουσίες). Η άποψη αυτή υποστηρίχθηκε για πρώτη φορά στη δυτική φιλοσοφία από τον Παρμενίδη τον 5ο αιώνα π.Χ., και αργότερα υιοθετήθηκε τον 17ο αιώνα από τον ρασιοναλιστή Μπαρούχ Σπινόζα. Οι φυσικαλιστές υποστηρίζουν ότι μόνο οντότητες που υποστηρίζονται από τη φυσική θεωρία υπάρχουν, και ότι οι διανοητικές διαδικασίες τελικά θα εξηγηθούν με όρους των εν λόγω οντοτήτων καθώς η φυσική θεωρία συνεχίζει να εξελίσσεται. Οι φυσικαλιστές διατηρούν διάφορες απόψεις σχετικά με τις προοπτικές για τον υποβιβασμό των νοητικών ιδιοτήτων σε φυσικές ιδιότητες (πολλές από τους οποίος υιοθετούν συμβατές μορφές δυϊσμού ιδιοτήτων), και η οντολογική κατάσταση των εν λόγω νοητικών ιδιότητες παραμένει ασαφής. Οι ιδεαλιστές υποστηρίζουν ότι ο νους είναι το μόνο που υπάρχει και ότι ο εξωτερικός κόσμος είναι είτε νοητικός ο ίδιος, είτε μια ψευδαίσθηση που δημιουργείται από το μυαλό. Ουδέτεροι μονιστές όπως ο Ερνστ Μαχ και ο Γουίλιαμ Τζέιμς υποστηρίζουν ότι τα γεγονότα στον κόσμο μπορεί να θεωρηθεί είτε ως νοητικά (ψυχολογικά) ή φυσικά ανάλογα με το δίκτυο των σχέσεων μέσα στο οποίο μπαίνουν, και οι αμφίπλευροι μονιστές, όπως ο Σπινόζα τηρούν την θέση ότι υπάρχει κάποια άλλη, ουδέτερη ουσία, και ότι τόσο η ύλη όσο και το μυαλό είναι ιδιότητες αυτής της άγνωστης ουσίας. Οι πιο συχνοί μονισμοί στον 20ό και τον 21ο αιώνα έχουν όλα τις παραλλαγές του φυσικαλισμού. Οι θέσεις αυτές περιλαμβάνουν το συμπεριφορισμό, τη , τον ανώμαλο μονισμό και τον φονξιανολισμό. Οι περισσότεροι σύγχρονοι φιλόσοφοι του νου υιοθετούν είτε αναγωγική ή μη-αναγωγική φυσικαλιστική θέση, διατηρώντας με διαφορετικούς τρόπους ότι ο νους δεν είναι κάτι ξεχωριστό από το σώμα. Οι προσεγγίσεις αυτές έχουν ιδιαίτερη επιρροή στις επιστήμες, ιδίως στους τομείς της , της επιστήμη των υπολογιστών, της εξελικτικής ψυχολογίας και διάφορες νευροεπιστήμες. Άλλοι φιλόσοφοι, όμως, διατηρούν μια μη φυσικαλιστική θέση που αμφισβητεί την άποψη ότι ο νους είναι μια καθαρά σωματική δομή. Οι αναγωγικοί φυσικαλιστές ισχυρίζονται ότι όλες οι νοητικές καταστάσεις και ιδιότητες τελικά θα εξηγηθούν από επιστημονικές καταγραφές φυσιολογικών διεργασιών και καταστάσεων. Μη-αναγωγικοί φυσικαλιστές υποστηρίζουν ότι παρόλο που το μυαλό δεν είναι μια ξεχωριστή ουσία, οι νοητικές ιδιότητες επισυμβαίνουν στις φυσικές ιδιότητες, ή ότι τα κατηγορήματα και το λεξιλόγιο που χρησιμοποιείται στις νοητικές περιγραφές και εξηγήσεις είναι αναγκαία, και δεν μπορούν να υποβιβαστούν στη γλώσσα και τις χαμηλότερου επιπέδου ερμηνείες της φυσικής επιστήμης. Συνεχιζόμενη νευροεπιστημονική πρόοδος συνέβαλε στο να διευκρινιστούν ορισμένα από αυτά τα θέματα· ωστόσο, απέχουν πολύ από το να λυθούν. Σύγχρονοι φιλόσοφοι του νου συνεχίζουν να ρωτούν πώς οι υποκειμενικές ποιότητες και η αποβλεπτικότητα των νοητικών καταστάσεων και ιδιοτήτων μπορούν να εξηγηθούν με νατουραλιστικούς όρους. (el)
- La filozofio de menso estas filozofio kiu provas ekspliki la menson kaj ĝia rilato kun la korpo—la problemo menso-korpo. (eo)
- La filosofía de la mente es la rama de la filosofía (en particular de la filosofía analítica) que estudia la mente, incluyendo las percepciones, sensaciones, emociones, fantasías, sueños, pensamientos y creencias. Uno de los problemas centrales de la disciplina es determinar qué hace que todos los elementos de esta lista sean mentales, y otros no. Además de las cuestiones ontológicas acerca de la naturaleza de los estados mentales, la filosofía de la mente estudia cuestiones epistemológicas en torno a la cognoscibilidad de la mente. Tanto para la fenomenología como para la filosofía analítica, un candidato importante para ser una condición necesaria, aunque no suficiente, de todo fenómeno mental es la intencionalidad. La intencionalidad es el poder de la mente de ser acerca de, de representar, o suplir cosas, propiedades o estados de cosas. Por ejemplo, uno no recuerda simplemente, sino que recuerda algo, y tampoco quiere en abstracto, sino que quiere algo determinado. La propuesta de algunos filósofos es que todo lo que sea mental está «dirigido» hacia algún objeto, en el sentido más general de objeto, y que por lo tanto la intencionalidad es una característica necesaria, aunque no suficiente, de lo mental. Otra característica importante y controversial de lo mental son los qualia, o propiedades subjetivas de la experiencia. Cuando uno ve una nube, se pincha un dedo con un alfiler, o huele una rosa, experimenta algo que no se puede observar desde fuera, sino que es completamente subjetivo. A estas experiencias se las llama «qualia». Parte de la importancia de los qualia se debe a las dificultades que suscitan al fisicalismo para acomodarlos dentro de su concepción de lo mental. Algunos neurocientíficos como Antonio Damasio, Gerald Edelman, Vilayanur Ramachandran y Rodolfo Llinás han abordado esta temática de la filosofía de la mente y sostienen que los qualia existen y no son eliminables y reemplazables por otra cosa como conductas o propiedades objetivas del cerebro observadas en imágenes de resonancia magnética. La filosofía de la mente se relaciona con la ciencia cognitiva de varias maneras. Por un lado, las filosofías más racionalistas pueden considerarse como parte de las ciencias cognitivas. En cambio, otras filosofías más naturalistas que dan énfasis a la biología y neurociencia critican a la ciencia cognitiva por suponer que lo mental es intelectual (lógico) o computacional o por equiparar a los seres vivos a artefactos mecánicos. Por ejemplo, algunos críticos señalan que la ciencia cognitiva descuida muchos factores relevantes para el estudio de lo mental, entre ellos las emociones, la conciencia, el cuerpo y el entorno. Algunos problemas centrales en la filosofía de la mente son el problema de la relación entre la mente y el cuerpo, el problema de la permanencia de la a través del tiempo, y el problema del reconocimiento de otras mentes. (es)
- Adimenaren edo gogamenaren filosofia, ontologia eta adimenaren izaera, eta gorputzarekin duen harremana aztertzen dituen filosofiaren adarra da. Adimen-gorputzaren arazoa gai paradigmatikoa da adimenaren filosofian, nahiz eta beste hainbat gai jorratzen diren, hala nola, kontzientziaren arazo gogorra zein egoera mental batzuen izaera. Aztertzen diren adimenaren alderdiak honako hauek dira: gertakari mentalak, funtzio mentalak, propietate mentalak, kontzientzia eta bere korrelazio neuronalak, adimenaren ontologia, kognizioaren eta pentsamenduaren izaera, eta adimenak gorputzarekin duen harremana. Dualismoa eta monismoa dira adimena-gogoa problemaren gainean pentsatzeko bi eskola nagusiak, nahiz eta ikuspegi ñabartuak sortu diren, kategoria batean edo bestean argi sartzen ez direnak.
* Dualismoak mendebaldeko filosofian René Descartes-i esker sartzen da XVII. mendean. Descartes bezalako substantziaren dualistek adimena modu independentean existitzen den substantzia bat dela argudiatzen zuten, eta propietate dualisten jarraitzaileek berriz, adimena garunetik sortzen diren eta murriztu ezin diren propietate independenteen multzoa dela diote, baina ez dela substantzia bereizia.
* Monismoa adimena eta gorputza ontologikoki antzemanezinak diren entitateak direla dioen jarrera da, ez menpeko substantziak. Ikuspegi hau mendebaldeko filosofian Parmenidesek K.a. V. mendean defendatu zuen, eta geroago Baruch Spinoza arrazionalistak defendatu zuen XVII. mendean. Fisikalistek teoria fisikoak postulatutako entitateak soilik existitzen direla diote, eta prozesu mentalak azkenean entitate horien arabera azalduko direla teoria fisikoak eboluzionatzen jarraitzen duen heinean. Fisikalistek hainbat jarrera mantentzen dituzte propietate mentalak propietate fisikoetara murrizteko aukeren inguruan (horietako askok jabetza-dualismoaren forma bateragarriak hartzen dituzte), eta propietate mental horien egoera ontologikoa ez dago argi. Idealistek adimena existitzen den guztia dela, eta kanpoko mundua mentala bera dela, edo adimenak sortutako ilusio bat dela diote.Ernst Mach eta William James bezalako monista neutralek diote munduko gertaerak mental (psikologiko) edo fisikotzat har daitezkeela, sartzen diren harreman sarearen arabera. Eta Spinoza bezalako alderdi bikoitzeko monistak posizioari atxikitzen zaizkio, badagoela beste substantzia neutroren bat, eta biak materia zein adimena substantzia ezezagun horren propietateak direla. XX. eta XXI. mendeetan ohikoenak diren monismoak fisikoismoaren aldaerak izan dira, posizio horien artean daudela konduktismoa, identitate motaren teoria, monismo anomaloa eta funtzionalismoa. Adimenaren filosofo moderno gehienek jarrera fisikalista erreduktibo edo fisikalista ez-erreduktiboa hartzen dute, eta forma ezberdinetan mantentzen dute burua ez dela gorputzetik bereizitako zerbait. Ikuspegi horiek eragin berezia izan dute zientzietan, bereziki soziobiologian, informatikan (adimen artifizialean), psikologia ebolutiboan eta neurozientzietan. Fisikari erreduktoreek diote buruko egoera eta propietate guztiak prozesu eta egoera fisiologikoen kontakizun zientifikoetan azaldu ahal direla. Fisikari ez-erreduktoreek argudiatzen dutenez, nahiz eta burua substantzia bereizia ez izan, propietate mentalak propietate fisikoei gainjartzen zaizkiela, edo deskribapenetan eta azalpen mentaletan erabilitako predikatuak eta hiztegia ezinbestekoak direla, eta ezin direla zientzia fisikoaren maila baxuko hizkuntzara eta azalpenetara murriztu. Etengabeko aurrerapen neurozientifikoak arazo horietako batzuk argitzen lagundu du, baina hala ere, oraindik ez dira erabat argitu. Adimenaren filosofo modernoek oraindik ere galdetzen dute nola azal daitezkeen, naturalismoari dagokionez, propietate mentalen ezaugarri subjektiboak eta gogo-aldartea. Hala ere, zenbait kontu fisikalismo ez-erreduktiboarekin onartu dira. Lehenik eta behin, denboran zehar norberaren identitatearekin bateraezina da. Bigarrenik, kontzientziaren nahitako egoerek ez dute zentzurik fisikalismo ez-erreduktiboan. Hirugarrenik, ezinezkoa da hautespen librea fisikalismo murriztailearekin edo ez-murriztailearekin bateratzea. Laugarrenik, ez du behar bezala azaltzen kausalitate mentalaren fenomenoa. (eu)
- La philosophie de l'esprit (de l'anglais : philosophy of mind) est une branche de la philosophie analytique qui se propose d'étudier la nature de l'esprit (mind), ainsi que sa relation avec le monde physique. Le problème corps-esprit entendu au sens large — problème de la relation des états mentaux au corps —, est communément considéré comme la question centrale de la philosophie de l'esprit, bien que d'autres interrogations sur la nature des états mentaux ne concernent pas le corps, ou fassent directement référence à l'environnement (physique ou social) des individus. La philosophie de l'esprit peut aussi questionner la réalité même des phénomènes mentaux, acceptant alors la possibilité que l'esprit n'existe pas tel que nous le concevons ou tel que nous en faisons l'expérience « de l'intérieur ». Historiquement, le dualisme corps-esprit et le matérialisme sont les deux principales écoles de pensée qui ont donné une réponse à la question de la nature de l'esprit et de sa relation avec le monde physique. La philosophie de l'esprit vise à comprendre la nature des phénomènes mentaux, non pas directement sur des bases empiriques, mais principalement par le biais d'une analyse des concepts mentaux. En ce sens, elle se distingue de la psychologie cognitive, qui est une étude empirique des phénomènes mentaux concernant les organismes où ils apparaissent. Elle se distingue également de la philosophie de la psychologie, qui est une étude des méthodes, concepts et résultats de la psychologie empirique. Sa spécificité majeure, d'où vient aussi sa principale difficulté, réside dans le fait de devoir expliquer comment les mêmes phénomènes mentaux peuvent être visés au travers des deux perspectives, apparemment incommensurables, que sont le point de vue « en première personne » (subjectif) qui semble nous les faire connaître directement « de l'intérieur », et le point de vue « en troisième personne » (objectif) fondé sur l'observation du comportement « extérieur » ou du cerveau. Une façon de comprendre le projet de la philosophie de l'esprit est de l'envisager comme la recherche d'une troisième voie entre les paradigmes cartésien et béhavioriste. Tandis que l'attitude cartésienne accorde la priorité à l'introspection, c'est-à-dire à la perspective en première personne – l'autre perspective ne permettant qu'un accès indirect aux phénomènes mentaux – l'attitude béhavioriste, au contraire, insiste sur la nécessité de s'en tenir à la perspective en troisième personne, celle qu'adopte un observateur extérieur. Face aux nombreuses difficultés qu'impliquent ces deux attitudes antagonistes, la philosophie de l'esprit présente aujourd'hui un panel de théories qui tentent de concilier les approches subjective et objective. Toutefois, ces théories accordent le plus souvent la priorité au second type d'approche, épousant le point de vue des sciences de la nature dans le cadre de ce qu'il est désormais convenu d'appeler le naturalisme. L'ontologie physicaliste, pour laquelle n'existe véritablement que le monde physique décrit par les sciences de la nature, est de ce fait apparue comme l'ontologie dominante dès les premiers développements de la philosophie de l'esprit. En philosophie de l'esprit, l'expression « matérialisme » (materialism en anglais) désigne généralement les conceptions physicalistes de type réductionniste et éliminativiste, et plus particulièrement la théorie dite de l'identité esprit-cerveau. En effet, le physicalisme peut être non-réductionniste, et en ce sens non assimilable au matérialisme stricto sensu. L'approche non-réductionniste correspond pour l'essentiel au fonctionnalisme, bien que celui-ci puisse être aussi défendu dans un cadre réductionniste. En dehors même du dualisme cartésien, il existe bien sûr des alternatives au physicalisme, dont les principales sont l'émergentisme (dans sa version forte) et le panpsychisme. D'autres courants ne se prononcent pas sur la nature des états mentaux, ou s'inscrivent dans une perspective purement axiologique. Il est à noter que les notions de normativité et de rationalité partagent en philosophie de l'esprit un même sens qui ne recouvre que partiellement les significations qui leur sont données dans la philosophie traditionnelle. (fr)
- Philosophy of mind is a branch of philosophy that studies the ontology and nature of the mind and its relationship with the body. The mind–body problem is a paradigmatic issue in philosophy of mind, although a number of other issues are addressed, such as the hard problem of consciousness and the nature of particular mental states. Aspects of the mind that are studied include mental events, mental functions, mental properties, consciousness and its neural correlates, the ontology of the mind, the nature of cognition and of thought, and the relationship of the mind to the body. Dualism and monism are the two central schools of thought on the mind–body problem, although nuanced views have arisen that do not fit one or the other category neatly.
* Dualism finds its entry into Western philosophy thanks to René Descartes in the 17th century. Substance dualists like Descartes argue that the mind is an independently existing substance, whereas property dualists maintain that the mind is a group of independent properties that emerge from and cannot be reduced to the brain, but that it is not a distinct substance.
* Monism is the position that mind and body are ontologically indiscernible entities, not dependent substances. This view was first advocated in Western philosophy by Parmenides in the 5th century BCE and was later espoused by the 17th-century rationalist Baruch Spinoza. Physicalists argue that only entities postulated by physical theory exist, and that mental processes will eventually be explained in terms of these entities as physical theory continues to evolve. Physicalists maintain various positions on the prospects of reducing mental properties to physical properties (many of whom adopt compatible forms of property dualism), and the ontological status of such mental properties remains unclear. Idealists maintain that the mind is all that exists and that the external world is either mental itself, or an illusion created by the mind. Neutral monists such as Ernst Mach and William James argue that events in the world can be thought of as either mental (psychological) or physical depending on the network of relationships into which they enter, and dual-aspect monists such as Spinoza adhere to the position that there is some other, neutral substance, and that both matter and mind are properties of this unknown substance. The most common monisms in the 20th and 21st centuries have all been variations of physicalism; these positions include behaviorism, the type identity theory, anomalous monism and functionalism. Most modern philosophers of mind adopt either a reductive physicalist or non-reductive physicalist position, maintaining in their different ways that the mind is not something separate from the body. These approaches have been particularly influential in the sciences, especially in the fields of sociobiology, computer science (specifically, artificial intelligence), evolutionary psychology and the various neurosciences. Reductive physicalists assert that all mental states and properties will eventually be explained by scientific accounts of physiological processes and states. Non-reductive physicalists argue that although the mind is not a separate substance, mental properties supervene on physical properties, or that the predicates and vocabulary used in mental descriptions and explanations are indispensable, and cannot be reduced to the language and lower-level explanations of physical science. Continued neuroscientific progress has helped to clarify some of these issues; however, they are far from being resolved. Modern philosophers of mind continue to ask how the subjective qualities and the intentionality of mental states and properties can be explained in naturalistic terms. However, a number of issues have been recognized with non-reductive physicalism. First, it is irreconcilable with self-identity over time. Secondly, intentional states of consciousness do not make sense on non-reductive physicalism. Thirdly, free will is impossible to reconcile with either reductive or non-reductive physicalism. Fourthly, it fails to properly explain the phenomenon of mental causation. (en)
- Filsafat budi (bahasa Inggris: philosophy of mind) adalah cabang filsafat analitik modern yang mempelajari sifat dasar budi, peristiwa budi, fungsi budi, properti budi, kesadaran, dan hubungannya dengan tubuh fisik, terutama otak. Masalah budi-tubuh, yaitu hubungan antara budi dengan tubuh, biasanya dipandang sebagai masalah utama dalam filsafat budi, meskipun masih ada masalah-masalah lain yang tidak terkait dengan hal tersebut. Dualisme dan monisme adalah dua mazhab utama yang mencoba menyelesaikan masalah budi-tubuh. Dualisme dapat ditilik kembali ke masa Plato, Aristoteles dan mazhab Samkhya dan Yoga dalam filsafat Hindu, namun gagasan tersebut persisnya dirumuskan oleh René Descartes pada abad ke-17. Pendukung dualisme substansi menyatakan bahwa budi adalah substansi yang berdiri sendiri, sementara penganut dualisme properti meyakini bahwa budi adalah kelompok properti independen yang muncul dari dan tidak bisa direduksi ke otak, tetapi budi bukan merupakan substansi yang berbeda. Monisme adalah pandangan bahwa budi dan tubuh bukan merupakan entitas yang terpisah secara ontologis. Pandangan ini pertama kali dianjurkan dalam filsafat Barat oleh Parmenides pada abad ke-5 SM dan selanjutnya dianut oleh tokoh rasionalis Baruch Spinoza pada abad ke-17. Fisikalisme menyatakan bahwa hanya entitas yang didalilkan oleh teori fisik yang ada, dan entitas budi akhirnya akan dijelaskan seiring dengan berkembangnya teori fisik. Idealis meyakini bahwa budi adalah semua yang ada dan dunia luar merupakan budi itu sendiri, atau ilusi yang diciptakan oleh budi. Pendukung monisme netral bersandar pada pandangan bahwa ada substansi lain yang netral, dan baik materi maupun budi merupakan properti substansi yang tak dikenal ini. Monisme yang paling umum pada abad ke-20 dan ke-21 merupakan variasi fisikalisme; posisi-posisi tersebut meliputi behaviourisme, teori identitas tipe, monisme ganjil dan fungsionalisme. Sebagian besar filsuf budi modern menerapkan pandangan fisikalis reduktif atau non-reduktif, bahwa budi bukanlah sesuatu yang terpisah dari tubuh. Pendekatan tersebut telah memengaruhi ilmu pengetahuan, terutama dalam bidang sosiobiologi, ilmu komputer, psikologi evolusioner, dan neurosains. Filsuf-filsuf lain meyakini pandangan non-fisikalis yang mempertanyakan gagasan bahwa budi murni merupakan konsepsi fisik. Fisikalis reduktif menegaskan bahwa semua keadaan dan properti budi pada akhirnya akan dijelaskan oleh ilmu pengetahuan. Fisikalis non-reduktif bersikukuh bahwa meskipun otak ada untuk budi, predikat dan khazanah yang digunakan dalam penjelasan-penjelasan budi sangat diperlukan, dan tidak dapat disusutkan ke bahasa dan penjelasan ilmu fisik dalam tingkatan yang lebih rendah. Perkembangan ilmu neurosains telah membantu memastikan masalah-masalah tersebut, tetapi masalah itu masih jauh dari selesai, dan filsuf-filsuf modern terus bertanya bagaimana kualitas subjektif dan intensionalitas keadaan dan properti budi dapat dijelaskan secara naturalistik. (in)
- 심리철학 또는 정신 철학(Philosophy of mind)은 마음 또는 정신 현상, 정신적 기능 내지는 성질, 의식, 또 그것들과 물리적인 몸과의 관계를 다루는 철학의 한 분과이다. '심신 문제' 또는 '몸과 마음의 문제', 즉 몸과 마음의 관계가 심리철학의 가장 중요한 이슈이다. 어떻게 눈에 보이지도 않고, 경험할 수 없는 정신(mentality)이 육체와 상호 인과관계를 맺을 수 있는가? 우리는 늘 일상에서 이런 인과관계를 경험하고 있다. 우리는 물을 마시고 싶다는 의지(정신상태) 때문에 시원한 물을 마시러 냉장고에 가며 어떤 과거의 아픈 기억들을 떠올릴 때(정신) 눈물을 흘리는(육체적 상태) 경우들을 쉽게 접할 수 있다. 심리(정신)철학은 이것에 대한 문제를 해결하려는 시도이다. 본디 심리철학은 언어철학에서 그 흐름이 이어진 것이다. 또한 현대 인식론도 결국에는 정신의 문제를 해결하지 않고서는 그 한계를 절감할 수밖에 없기에 최근 현대영미철학의 흐름은 심리철학이라고 할 수 있다. 일반적으로 한국어 번역이 "심리철학"으로 되어버린 탓에, 흔히 심리학(Psychology)과 혼동하는 사람들이 많다. 하지만, 심리철학과 심리학은 엄연히 다른 학문이며, 특히나 심리철학(Philosophy of Mind)과 별도로 심리학 철학(Philosophy of Psychology)가 별도로 존재한다. 이러한 맥락에서 "정신철학"이라는 표현이 언급되기도 한다. (ko)
- De filosofie van de geest (Engels: Philosophy of Mind) is de filosofische studie van de geest, de mentale processen, de mentale functies, de mentale eigenschappen en het bewustzijn en hun verhouding tot het fysieke lichaam: het zogenoemde lichaam-geestprobleem. Het domein is vooral ontwikkeld binnen de traditie van de analytische filosofie. (nl)
- 心の哲学（こころのてつがく、英語: philosophy of mind）は、哲学の一分科で、心、心的出来事、心の働き、心の性質、意識、およびそれらと物理的なものとの関係を研究する学問である。心の哲学では様々なテーマが話し合われるが、最も基本的なテーマは心身問題、すなわち心と体の関係についての問題である。 (ja)
- La filosofia della mente è lo studio filosofico della mente, degli , della coscienza e delle funzioni mentali e delle loro relazioni con il cervello, il corpo e il mondo esterno. La filosofia della mente si addentra nelle questioni di fondo e nei problemi metodologici che stanno dietro la ricerca scientifica sulla mente, usando sia il metodo speculativo (attraverso esperimenti mentali), sia tenendo conto dei risultati ottenuti nella ricerca empirica e strumentale, che oggi può avvalersi della PET, la tomografia ad emissione di positroni, e della fMRI, la risonanza magnetica funzionale per immagini. Secondo , la filosofia della mente è quella branca della filosofia che studia l’ontologia e la natura della mente ma soprattutto la sua relazione con il corpo. Ed è proprio questo paradigma, detto , al centro del dibattito filosofico, anche se i filosofi della mente si sono spesso cimentati a discutere di altri paradigmi, come ad esempio il problema della coscienza (distinto tra e ) e l’ontologia e natura degli stati mentali. (it)
- Filozofia umysłu – dziedzina filozofii zajmująca się badaniami umysłu, zjawisk mentalnych, funkcji mentalnych, własności mentalnych, świadomości oraz ich relacji wobec ciała, a zwłaszcza względem mózgu. Problem umysł-ciało jest powszechnie uważany za kluczowy w filozofii umysłu, jednakże należy pamiętać, że na jej gruncie rozważa się także kwestie częściowo lub całkowicie niezależne od relacji umysł-ciało. Przykładem tego są pytania o własności konkretnych zjawisk mentalnych, np. pamięci, doświadczenia wzrokowego, uczenia się, myślenia matematycznego, emocji. (pl)
- Medvetandefilosofi är den gren av filosofin som studerar medvetandets natur, mentala processer, mentala funktioner, mentala egenskaper och deras relation till den fysiska kroppen. Kropp–själ-problemet, det vill säga förhållandet mellan medvetandet och kroppen, betraktas ofta som den mest centrala frågan inom medvetandefilosofin, även om det finns andra frågor rörande medvetandets natur som inte involverar dess relation till den fysiska kroppen. Dualism och monism kallas de två huvudsakliga skolor som försöker lösa kropp–själ-problemet. Enligt dualismen är medvetande och kropp i någon kategorisk mening separata från varandra. Den kan spåras tillbaka till Platon och Aristoteles samt sankhya- och yoga-skolorna inom hinduisk filosofi, men den formulerades mest precist av René Descartes under 1600-talet. Substansdualister hävdar att medvetandet är en självständigt existerande substans, medan egenskapsdualister menar att medvetandet är en grupp av självständiga egenskaper som emergerar från och inte kan reduceras till hjärnan, men som inte är en helt distinkt substans. Monism kallas positionen som gör gällande att medvetande och kropp inte är två ontologiskt distinkta entiteter. Detta synsätt förespråkades först i västerländsk filosofi av Parmenides under 400-talet f.Kr. och accepterades senare av 1600-talsfilosofen och rationalisten Baruch Spinoza. Fysikalister argumenterar för att endast de entiteter som postuleras av fysiken existerar, och att medvetandet förr eller senare helt kommer att kunna förklaras i termer av de entiteter som fysisk teori ständigt upptäcker och utvecklar. Idealister hävdar att det enda som existerar är medvetande och att den yttre världen antingen är mental själv eller en illusion skapad av medvetandet. Neutrala monister menar att det finns någon annan, neutral substans, och att både materia och medvetande är egenskaper av denna okända substans. De vanligaste monistiska positionerna under 1800- och 1900-talet har varit varianter av fysikalism; dessa positioner innefattar behaviorism, identitetsteorin, och . Många medvetandefilosofer har intagit antingen en reduktionistisk eller icke-reduktionistisk fysikalism och på olika sätt vidhållit att medvetandet inte är någonting separat från kroppen. Dessa tillvägagångssätt har varit inflytelserika i synnerhet inom naturvetenskaperna, särskilt inom sociobiologin, datavetenskapen, evolutionspsykologin och de olika neurovetenskaperna. Andra filosofer har emellertid antagit en icke-fysikalisk position som utmanar uppfattningen att medvetandet är en rent fysisk konstruktion. Reduktionistiska fysikalister menar att alla mentala tillstånd och egenskaper med tiden kommer att förklaras av vetenskapliga teorier om fysiologiska processer och tillstånd. Icke-reduktionistiska fysikalister hävdar att, även om medvetandet inte består av någonting mer än hjärnan, så kan inte den mentala vokabulären, det vill säga de ord som vi använder för att beskriva mentala tillstånd, reduceras till fysikens språk och ”låg-nivåförklaringar”. Neurovetenskapliga framsteg har hjälpt till att klargöra vissa av dessa frågor. De är dock långt ifrån lösta och nutida medvetandefilosofer fortsätter att fråga hur de mentala tillstånden och egenskapernas subjektiva kvalitéer och intentionalitet kan förklaras i naturalistiska termer. (sv)
- Филосо́фия созна́ния — философская дисциплина, предметом изучения которой является природа сознания, а также соотношение сознания и физической реальности (тела). В XIX веке Артур Шопенгауэр назвал сознание «загвоздкой Вселенной», намекая на то, что тайна сознания остаётся самым тёмным местом во всем корпусе (собрании) человеческого знания.В XX веке философия сознания становится одним из самых популярных направлений исследований, ежегодно по этой теме выходит огромное количество литературы. Современный американский философ Ричард Рорти даже заявил, что по его мнению, философия сознания сегодня является единственной действительно полезной философской дисциплиной. Проблематика философии сознания восходит к Античности. Платон и Аристотель являются предшественниками современных дуалистов, поскольку считали, что разум существует как отдельная от материи . У истоков традиции монизма стоит другой греческий философ, Парменид, утверждавший, что бытие и мышление едины.Сознание становится важнейшим объектом изучения философов в Новое время, в концепциях Декарта, Спинозы, Локка и Юма. Сегодня философия сознания развивается в основном в рамках аналитической философии. Философия сознания имеет не только теоретическое значение.
* Во-первых, от ответа на вопрос о том, что такое сознание, зависит то, какой должна быть научная психология и возможна ли она.
* Во-вторых, теории сознания связаны с этическими и даже правовыми вопросами, такими как вопрос о свободе воли и ответственности человека за свои поступки.
* Наконец, современные теории сознания оказывают существенное влияние на развитие концепции искусственного интеллекта. Вопрос о соотношении сознания и тела, известный также как психофизическая проблема, нередко считается главной теоретической проблемой философии сознания. (ru)
- Filosofia da mente é o estudo filosófico dos fenômenos psicológicos, incluindo investigações sobre a natureza da mente e dos estados mentais em geral. A filosofia da mente envolve estudos metafísicos sobre o modo de ser da mente, sobre a natureza dos estados mentais e sobre a consciência. Envolve estudos epistemológicos sobre o modo como a mente conhece a si mesma e sobre a relação entre os estados mentais e os que eles representam (intencionalidade), incluindo estudos sobre a percepção e outros modos de aquisição de informação, como a memória, o testemunho (fundamental para a aquisição da linguagem) e a introspecção. Envolve ainda a investigação de questões éticas como a questão da liberdade. A investigação filosófica sobre a mente não implica nem pressupõe que exista alguma entidade—uma alma ou espírito—separada ou distinta do corpo ou do cérebro, e está relacionada a vários estudos da ciência cognitiva, da neurociência, da lingüística e da inteligência artificial. (pt)
- 心灵哲学（英語：philosophy of mind），也称心智哲学、精神哲学等，是哲学的一大分支，研究心灵的存在和本质，及其与身体的关系。 心灵哲学的核心问题是心物关系问题，以及：意识的困难问题，特定精神状态的基本特征等等。哲学家研究心灵的这些方面：、、、意识、心灵本体论、思想、心灵对身体/物体的作用等。 二元论和一元论是心物关系问题的两个主要派别，各派别之间又因分歧有所差异： 二元论来源于17世纪时实体二元论者笛卡尔的著作。者（substance dualist）认为，心灵是独立存在的；者（property dualists）则表示，心灵来源于且不可还原于大脑，而且不是确切的的实体。 一元论的立场是，心灵和身体都不是本体论上确切的实体。 首先，巴门尼德在公元前5世纪初次提出一元论。然后，17世纪的理性主义者斯宾诺莎发展了一元论。 一元论包括物理主义一元论、唯心主义一元论、中立一元論和两面论等等。物理主义者（physicalist）认为，实体只有在物理理论的预设内才会存在，因为随着物理理论的演进，精神过程最终可以得到解释。物理主义者持有很多具体的立场，在能否或如何将精神性质还原到物理性质上有分歧（其中许多人兼用性质二元论的形式），也在这些实体的本体论状态上不太清楚。唯心主义者则认为，世界上只有心灵存在，并且外部世界，要么是精神本身，要么是心灵创造的一种假象。中立一元论者，如恩斯特·马赫和威廉詹姆斯认为，世界上发生的事可以被认为是精神的（心理学的），也可以被认为是物理的，这取决于人进入了怎样的关系网络。者，如斯宾诺莎所坚持的立场是，还有其他的中性实体，心灵和物质都是这个中性实体的属性。 常见一元论在20世纪和21世纪都是物理主义的变体，包括行为主义、、和功能主义。 大多数心灵哲学家，要么是一种还原论的物理主义者，要么是非还原论的物理主义者，各自都以不同方式来维持心灵的地位，使心灵不脱离身体/物体而存在。这些物理主义观点在科学中很有影响力：尤其是社会生物学、计算机科学（尤其是人工智能）、演化心理学，以及各种神经科学。 还原论的物理主义者认为，所有精神状态和精神属性都最终能用科学解释，用生理学过程、生理学状态解释。 非还原论的物理主义者则论证，尽管心灵不是独立的实体，精神属性却给物理属性带来及其巨大的影响；还认为，描述精神的语词是不可或缺的，也不能被还原成语言或者更第一级的物理科学解释。 神经科学上持续的进展，帮助解决了上述问题的一部分，但还远没有完全解决。当代心灵哲学家比较感兴趣，神经科学如何解释人的主观特质和精神状态、精神属性的意向性。 (zh)
- Філосо́фія свідо́мості — філософська дисципліна, предметом вивчення якої є природа свідомості, а також співвідношення свідомості та фізичної реальності (тіла). У XIX столітті Артур Шопенгауер назвав свідомість «загадкою Всесвіту», натякаючи на те, що таємниця свідомості залишається темним місцем у всьому корпусі (сукупності) людського знання. У XX столітті філософія свідомості стає одним з найпопулярніших напрямів досліджень, щорічно з цієї теми виходить величезна кількість літератури. Сучасний американський філософ Річард Рорті навіть заявив, що на його думку філософія свідомості сьогодні є єдиною справді корисною філософською дисципліною. Проблематика філософії свідомості започаткована ще в античності. Платон та Аристотель є попередниками сучасних дуалістів, оскільки вважали, що розум існує як окрема від матерії . Біля джерел традиції монізму стоїть інший грецький філософ, Парменід, який стверджував, що буття та мислення єдині. Свідомість стає найважливішим об'єктом вивчення філософів у Новий час, в концепціях Декарта, Спінози, Локка та Юма. Сьогодні філософія свідомості розвивається в основному в рамках аналітичної філософії. Філософія свідомості має не тільки теоретичне значення.
* По-перше, від відповіді на питання про те, що таке свідомість, залежить те, якою має бути наукова психологія і чи можлива вона.
* По-друге, теорії свідомості пов'язані з етичними і навіть правовими питаннями, такими як питання про свободу волі і відповідальності людини за свої вчинки.
* Нарешті, сучасні теорії свідомості впливають на розвиток концепції штучного інтелекту. Питання про співвідношення свідомості і тіла, відоме також як психофізична проблема, нерідко вважається головною теоретичною проблемою філософії свідомості. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- La filozofio de menso estas filozofio kiu provas ekspliki la menson kaj ĝia rilato kun la korpo—la problemo menso-korpo. (eo)
- De filosofie van de geest (Engels: Philosophy of Mind) is de filosofische studie van de geest, de mentale processen, de mentale functies, de mentale eigenschappen en het bewustzijn en hun verhouding tot het fysieke lichaam: het zogenoemde lichaam-geestprobleem. Het domein is vooral ontwikkeld binnen de traditie van de analytische filosofie. (nl)
- 心の哲学（こころのてつがく、英語: philosophy of mind）は、哲学の一分科で、心、心的出来事、心の働き、心の性質、意識、およびそれらと物理的なものとの関係を研究する学問である。心の哲学では様々なテーマが話し合われるが、最も基本的なテーマは心身問題、すなわち心と体の関係についての問題である。 (ja)
- Filozofia umysłu – dziedzina filozofii zajmująca się badaniami umysłu, zjawisk mentalnych, funkcji mentalnych, własności mentalnych, świadomości oraz ich relacji wobec ciała, a zwłaszcza względem mózgu. Problem umysł-ciało jest powszechnie uważany za kluczowy w filozofii umysłu, jednakże należy pamiętać, że na jej gruncie rozważa się także kwestie częściowo lub całkowicie niezależne od relacji umysł-ciało. Przykładem tego są pytania o własności konkretnych zjawisk mentalnych, np. pamięci, doświadczenia wzrokowego, uczenia się, myślenia matematycznego, emocji. (pl)
- فلسفة العقل أو فلسفة الذهن هي إحدى فروع الفلسفة التي تهتمّ بدراسة طبيعة العقل والأحداث والوظائف والخصائص الذهنية بالإضافة إلى الوعي وعلاقتهم بأعضاء الجسد وخاصة الدماغ. تعدّ مسألة العقل - الجسد إحدى القضايا الأساسية المتناولة في فلسفة العقل، على الرغم من وجود أمور أخرى تهتم بطبيعة العقل المجرّدة من أيّة علاقة بالجسم، مثل الإجابة عن كيفية الإدراك وطبيعة الحالات العقلية الخاصّة. (ar)
- La filosofia de la ment és una branca de la filosofia que estudia la naturalesa de la ment, els esdeveniments, funcions i propietats d'aquesta, el conscient i la relació que té tot això amb el cos físic, particularment amb el cervell. Engloba estudis epistemològics sobre la manera com la ment es coneix a si mateixa i sobre la relació entre els estats mentals i els que aquests representen (intencionalitat), incloent estudis sobre la percepció i altres maneres d'adquisició d'informació, com la memòria, el testimoni (fonamental per l'adquisició del llenguatge) i la introspecció. Engloba encara la investigació de qüestions de l'ètica com la qüestió de la llibertat, normalment considerada impossible en cas que la ment segueixi lleis naturals. El problema ment-cos, o sigui la relació entre la m (ca)
- Filosofie mysli je obor filosofie, který studuje povahu mysli, duševních schopností a vědomí a jejich vztah k fyzickému tělu, především k mozku. Za ústřední téma filosofie mysli se obvykle považuje tzv. problém mysli a těla (též psychofyzický problém). Existují ovšem i další sporné otázky, které se netýkají vztahu mysli a fyzického těla. Dvěma základními přístupy snažícími se řešit problém mysli a těla jsou dualismus a monismus. (cs)
- Η φιλοσοφία του νου είναι ένας κλάδος της φιλοσοφίας που μελετά τη φύση του νου, τα νοητικά γεγονότα, νοητικές λειτουργίες, νοητικές ιδιότητες, συνείδηση, και τη σχέση τους με το φυσικό σώμα, ιδιαίτερα στον εγκέφαλο. Το πρόβλημα νου-σώματος, δηλαδή η σχέση του νου με το σώμα, συνήθως θεωρείται ως ένα βασικό ζήτημα στη φιλοσοφία του νου, αν και υπάρχουν και άλλα θέματα που αφορούν τη φύση του νου που δεν αφορούν τη σχέση του με το φυσικό σώμα, όπως το πώς είναι δυνατή η συνείδηση και η φύση συγκεκριμένων νοητικών καταστάσεων.Ο δυϊσμός και μονισμός είναι οι δύο μεγάλες σχολές σκέψης που προσπαθούν να επιλύσουν το πρόβλημα νου-σώματος. Ο δυϊσμός μπορεί να αναχθεί στον Πλάτωνα, και τη και Γιόγκα σχολές της Ινδουστικής φιλοσοφίας, αλλά πιο ακριβέστερα διατυπώθηκε από τον Ρενέ Ντεκάρτ τον 17ο α (el)
- Die Philosophie des Geistes ist ein Teilgebiet der Philosophie, das sich mit der Natur mentaler Zustände, ihren Wirkungen und Ursachen beschäftigt. Zentral ist dabei die Frage nach dem Verhältnis von geistigen und körperlichen Zuständen. Neben diesen ontologischen Fragen befasst sich die Philosophie des Geistes auch mit den erkenntnistheoretischen Fragen nach der Erkennbarkeit des Geistes. (de)
- La filosofía de la mente es la rama de la filosofía (en particular de la filosofía analítica) que estudia la mente, incluyendo las percepciones, sensaciones, emociones, fantasías, sueños, pensamientos y creencias. Uno de los problemas centrales de la disciplina es determinar qué hace que todos los elementos de esta lista sean mentales, y otros no. Además de las cuestiones ontológicas acerca de la naturaleza de los estados mentales, la filosofía de la mente estudia cuestiones epistemológicas en torno a la cognoscibilidad de la mente. (es)
- Adimenaren edo gogamenaren filosofia, ontologia eta adimenaren izaera, eta gorputzarekin duen harremana aztertzen dituen filosofiaren adarra da. Adimen-gorputzaren arazoa gai paradigmatikoa da adimenaren filosofian, nahiz eta beste hainbat gai jorratzen diren, hala nola, kontzientziaren arazo gogorra zein egoera mental batzuen izaera. Aztertzen diren adimenaren alderdiak honako hauek dira: gertakari mentalak, funtzio mentalak, propietate mentalak, kontzientzia eta bere korrelazio neuronalak, adimenaren ontologia, kognizioaren eta pentsamenduaren izaera, eta adimenak gorputzarekin duen harremana. (eu)
- Filsafat budi (bahasa Inggris: philosophy of mind) adalah cabang filsafat analitik modern yang mempelajari sifat dasar budi, peristiwa budi, fungsi budi, properti budi, kesadaran, dan hubungannya dengan tubuh fisik, terutama otak. Masalah budi-tubuh, yaitu hubungan antara budi dengan tubuh, biasanya dipandang sebagai masalah utama dalam filsafat budi, meskipun masih ada masalah-masalah lain yang tidak terkait dengan hal tersebut. (in)
- Philosophy of mind is a branch of philosophy that studies the ontology and nature of the mind and its relationship with the body. The mind–body problem is a paradigmatic issue in philosophy of mind, although a number of other issues are addressed, such as the hard problem of consciousness and the nature of particular mental states. Aspects of the mind that are studied include mental events, mental functions, mental properties, consciousness and its neural correlates, the ontology of the mind, the nature of cognition and of thought, and the relationship of the mind to the body. (en)
- La philosophie de l'esprit (de l'anglais : philosophy of mind) est une branche de la philosophie analytique qui se propose d'étudier la nature de l'esprit (mind), ainsi que sa relation avec le monde physique. Le problème corps-esprit entendu au sens large — problème de la relation des états mentaux au corps —, est communément considéré comme la question centrale de la philosophie de l'esprit, bien que d'autres interrogations sur la nature des états mentaux ne concernent pas le corps, ou fassent directement référence à l'environnement (physique ou social) des individus. La philosophie de l'esprit peut aussi questionner la réalité même des phénomènes mentaux, acceptant alors la possibilité que l'esprit n'existe pas tel que nous le concevons ou tel que nous en faisons l'expérience « de l'inté (fr)
- La filosofia della mente è lo studio filosofico della mente, degli , della coscienza e delle funzioni mentali e delle loro relazioni con il cervello, il corpo e il mondo esterno. La filosofia della mente si addentra nelle questioni di fondo e nei problemi metodologici che stanno dietro la ricerca scientifica sulla mente, usando sia il metodo speculativo (attraverso esperimenti mentali), sia tenendo conto dei risultati ottenuti nella ricerca empirica e strumentale, che oggi può avvalersi della PET, la tomografia ad emissione di positroni, e della fMRI, la risonanza magnetica funzionale per immagini. (it)
- 심리철학 또는 정신 철학(Philosophy of mind)은 마음 또는 정신 현상, 정신적 기능 내지는 성질, 의식, 또 그것들과 물리적인 몸과의 관계를 다루는 철학의 한 분과이다. '심신 문제' 또는 '몸과 마음의 문제', 즉 몸과 마음의 관계가 심리철학의 가장 중요한 이슈이다. 어떻게 눈에 보이지도 않고, 경험할 수 없는 정신(mentality)이 육체와 상호 인과관계를 맺을 수 있는가? 우리는 늘 일상에서 이런 인과관계를 경험하고 있다. 우리는 물을 마시고 싶다는 의지(정신상태) 때문에 시원한 물을 마시러 냉장고에 가며 어떤 과거의 아픈 기억들을 떠올릴 때(정신) 눈물을 흘리는(육체적 상태) 경우들을 쉽게 접할 수 있다. 심리(정신)철학은 이것에 대한 문제를 해결하려는 시도이다. 본디 심리철학은 언어철학에서 그 흐름이 이어진 것이다. 또한 현대 인식론도 결국에는 정신의 문제를 해결하지 않고서는 그 한계를 절감할 수밖에 없기에 최근 현대영미철학의 흐름은 심리철학이라고 할 수 있다. (ko)
- Medvetandefilosofi är den gren av filosofin som studerar medvetandets natur, mentala processer, mentala funktioner, mentala egenskaper och deras relation till den fysiska kroppen. Kropp–själ-problemet, det vill säga förhållandet mellan medvetandet och kroppen, betraktas ofta som den mest centrala frågan inom medvetandefilosofin, även om det finns andra frågor rörande medvetandets natur som inte involverar dess relation till den fysiska kroppen. (sv)
- Филосо́фия созна́ния — философская дисциплина, предметом изучения которой является природа сознания, а также соотношение сознания и физической реальности (тела). В XIX веке Артур Шопенгауэр назвал сознание «загвоздкой Вселенной», намекая на то, что тайна сознания остаётся самым тёмным местом во всем корпусе (собрании) человеческого знания.В XX веке философия сознания становится одним из самых популярных направлений исследований, ежегодно по этой теме выходит огромное количество литературы. Современный американский философ Ричард Рорти даже заявил, что по его мнению, философия сознания сегодня является единственной действительно полезной философской дисциплиной. (ru)
- Filosofia da mente é o estudo filosófico dos fenômenos psicológicos, incluindo investigações sobre a natureza da mente e dos estados mentais em geral. A filosofia da mente envolve estudos metafísicos sobre o modo de ser da mente, sobre a natureza dos estados mentais e sobre a consciência. Envolve estudos epistemológicos sobre o modo como a mente conhece a si mesma e sobre a relação entre os estados mentais e os que eles representam (intencionalidade), incluindo estudos sobre a percepção e outros modos de aquisição de informação, como a memória, o testemunho (fundamental para a aquisição da linguagem) e a introspecção. Envolve ainda a investigação de questões éticas como a questão da liberdade. (pt)
- Філосо́фія свідо́мості — філософська дисципліна, предметом вивчення якої є природа свідомості, а також співвідношення свідомості та фізичної реальності (тіла). У XIX столітті Артур Шопенгауер назвав свідомість «загадкою Всесвіту», натякаючи на те, що таємниця свідомості залишається темним місцем у всьому корпусі (сукупності) людського знання. У XX столітті філософія свідомості стає одним з найпопулярніших напрямів досліджень, щорічно з цієї теми виходить величезна кількість літератури. Сучасний американський філософ Річард Рорті навіть заявив, що на його думку філософія свідомості сьогодні є єдиною справді корисною філософською дисципліною. (uk)
- 心灵哲学（英語：philosophy of mind），也称心智哲学、精神哲学等，是哲学的一大分支，研究心灵的存在和本质，及其与身体的关系。 心灵哲学的核心问题是心物关系问题，以及：意识的困难问题，特定精神状态的基本特征等等。哲学家研究心灵的这些方面：、、、意识、心灵本体论、思想、心灵对身体/物体的作用等。 二元论和一元论是心物关系问题的两个主要派别，各派别之间又因分歧有所差异： 二元论来源于17世纪时实体二元论者笛卡尔的著作。者（substance dualist）认为，心灵是独立存在的；者（property dualists）则表示，心灵来源于且不可还原于大脑，而且不是确切的的实体。 (zh)
|
