| dbo:abstract
|
- الكانطية الجديدة (بالإنجليزية: Neo-Kantianism) هي حركة فلسفية تطورت في النصف الثاني من القرن التاسع عشر في ألمانيا بهدف استعادة تعليمات كانط، في فكرة أن الفلسفة يجب أن تكون قبل كل شيء تفكير نقدي للظروف التي تجعل النشاط المعرفي للإنسان صالح. ويشمل النشاط المعرفي العلوم، والخطاب النقدي الجديد ومجالات أخرى من الأخلاق إلى علم الجمال إلى علم التربية.تمشيا مع مبادئ النقد، الكانطية الجديدة ترفض أي نوع من أنواع الميتافيزيقيا، وإذا كان هذا سوف يتعارض مع التيارات المعاصرة neoidealiste والروحانية، فهو يبتعد أيضا عن علموية الوضعية التي تميل إلى رؤية مطلقة ومتصوفة للعلم. (ar)
- El neokantisme va ser un moviment filosòfic europeu, d'origen predominantment alemany, que va preconitzar un retorn als principis filosòfics de la doctrina d'Immanuel Kant davant la llavors imperant doctrina de l'idealisme absolut de Georg Wilhelm Friedrich Hegel. El neokantisme es mostrava escèptic enfront del que considerava un indegut èmfasi especulatiu del pensament hegelià, i buscava recuperar la doctrina kantiana de la crítica del coneixement davant el predomini de la metafísica. (ca)
- Novokantovství je souhrnné označení pro německé filosofické školy, které se od druhé poloviny 19. století vracely k filosofickému dědictví Immanuela Kanta. (cs)
- Ο νεοκαντιανισμός (αγγλικά: Neo-Kantianism) αποτελεί φιλοσοφικό ρεύμα του 19ου αιώνα που επεδίωκε την αποκατάσταση της γενικής θεωρίας του Εμμάνουελ Καντ για τη γνώση σαν βάση της φιλοσοφίας.Η σχολή αυτή απορρίπτει το «πράγμα καθ’ αυτό» του Καντ.. Αναπτύχθηκε σαν αντίδραση στον υλισμό των μέσων του 19ου αιώνα. (el)
- En Okcidenta filozofio, Novkantismo (en germana: Neukantianismus) estis revivigo de la filozofio de la 18-a jarcento de Immanuel Kant. Pli specife, ĝi estis influita de la kritiko al la Kant-a filozofio fare de Arthur Schopenhauer per sia verko Die Welt als Wille und Vorstellung (1818-1819), same kiel de aliaj post-Kant-aj filozofoj kiel Jakob Friedrich Fries kaj Johann Friedrich Herbart. La movado por "reveno al Kant" startis en la 1860-aj jaroj, kiel reago al la germana materiisma polemiko en la 1850-aj jaroj. (eo)
- Neukantianismus ist die vor allem von Otto Liebmann und Friedrich Albert Lange eingeleitete philosophische Bewegung, welche sich unter Berufung auf die transzendentale Logik und erkenntnistheoretische Schriften Immanuel Kants gegen den Materialismus wendet. Hierbei wurde die Forderung erhoben, wieder direkt auf Immanuel Kant zurückzugehen und eine Philosophie zu entwickeln, die den Ansprüchen der damals modernen Wissenschaften genügte. Charakteristisch ist für den Neukantianismus außerdem das neu erwachte Interesse an einer geltungstheoretischen Begründung der Geisteswissenschaften und das Interesse an einer philosophischen Begründung der politischen Theorie. So liefert etwa der Marburger Neukantianismus die theoretische Grundlage für den Revisionismus Eduard Bernsteins und für den Austromarxismus Max Adlers. Auch im Bereich der russischen Philosophie des frühen 20. Jahrhunderts hatte der Neukantianismus eine erhebliche Bedeutung, da er die Mitte zwischen orthodox-mystischer Metaphysik und atheistischem Materialismus hielt. (de)
- El neokantismo fue un movimiento filosófico europeo, de origen predominantemente alemán, que preconizó un retorno a los principios filosóficos de la doctrina de Immanuel Kant frente a la entonces imperante doctrina del idealismo absoluto de Georg Wilhelm Friedrich Hegel. El neokantismo se mostraba escéptico frente a lo que consideraba un indebido énfasis especulativo del pensamiento hegeliano, y buscaba recuperar la doctrina kantiana de la crítica del conocimiento frente al predominio de la metafísica. El desarrollo del neokantismo tuvo lugar en tres etapas en las que, partiendo de la formulación de una teoría del conocimiento idealista, la escuela se fue desarrollando hasta la formulación de diversos sistemas: (es)
- Neokantismoa XIX. mendearen erdialdean sortutako higikundea da, filosofia erromantikoaren aurrean kantismoa berriro indartzea helburu zuena. Eskola neokantista bat baino gehiago izan zen: fisiologista (H. Helmholtz eta F. A. Lange), metafisikoa (O. Liebmann eta J. Volkelt), errealista (A. Riehl eta R. Hönigswald), erlatibista (G. Simmel), psikologikoa (H. Cornelius), eta batez ere aipagarriak diren Marburgoko eskola (H. Cohen, P. Natorp, E. Cassier, A. Liebert, K. Vorländer eta R. Stammler) eta Badengo eskola (W. Windelband, H. Rickert, E. Lask, H. Münsterberg eta B. Bauch). Neokantismoa Italian, Frantzian eta Ingalaterran hedatu zen beste inon baino gehiago. Jarraitzaile ezagunenen artean aipatzekoak dira, besteak beste, Carlo Cantoni, Filippo Masci eta G. Barzellotti Italian, Lacheller eta Renouvier Frantzian, eta E. Caird Britainia Handian. (eu)
- In late modern continental philosophy, neo-Kantianism (German: Neukantianismus) was a revival of the 18th-century philosophy of Immanuel Kant. More specifically, it was influenced by Arthur Schopenhauer's critique of the Kantian philosophy in his work The World as Will and Representation (1818), as well as by other post-Kantian philosophers such as Jakob Friedrich Fries and Johann Friedrich Herbart. (en)
- Neo Kantianisme adalah aliran filsafat idealisme yang muncul di Jerman pada tahun 1860an atau abad 19. Nama aliran ini berasal dari dua kata yaitu, neo yang berarti baru dan Kant yang berarti nama filsuf, Imanuel Kant. Dari penggabungan dua kata tersebut, Neo Kantianisme berarti kembali kepada Kant, yaitu mengembangkan kembali unsur-unsur idealis, metafisis dan dialektis. Slogan "kembali kepada Kant" ini dicetuskan oleh pada tahun 1965. Menurut Liebmann, perhatian Kant kepada detailnya sebuah pengalaman merupakan hal yang esensial, inilah yang membuat Liebmann kembali lagi pada ekses-eskes idealisme dan romantisme. Tokoh-tokoh yang menganut paham ini di antaranya adalah (1840-1912), (1824-1907), Hermann von Helmholtz (1821-1894), Friedrich Albert Lange (1828-1875), (1814-1908), (1837-1890), Hermann Cohen (1842-1918), (1844-1924). Aliran ini dalam perkembangannya melahirkan beberapa mazhab, yaitu; yang didirikan oleh Cohen, yang didirikan oleh , dan yang dirintis oleh Wilhelm Windelband dan memilki jurnal bernama Logos. (in)
- Le néokantisme, qui ne doit pas être confondu avec l'idéalisme allemand ( (en) en anglais), est un courant de la pensée philosophique allemande qui occupe la scène universitaire des années 1870 jusqu'aux premières décennies du XXe siècle. Il serait plus précis de ne pas parler de la tradition néokantienne, car il y avait plusieurs courants très différentiables. Les deux principales écoles étaient : 1.
* L'école dite de Marbourg au sein de l'université de Marbourg fondée par Hermann Cohen et continuée par Paul Natorp et (au moins jusqu'en 1920) Ernst Cassirer ; 2.
* L'école dite du sud-ouest ou de Baden fondée par Wilhelm Windelband et systématiquement développée par Heinrich Rickert. Le néokantisme est souvent identifié à l'école de Marbourg, du fait de la présence de H. Cohen et de Cassirer, les principaux philosophes de ce courant. Il y eut des néokantismes tant par la diversité des auteurs que des thèmes abordés allant de la théorie de la connaissance, la logique, l'histoire, la psychologie, la culture, l'éthique entre autres. Ce courant de pensée n'est pas un simple retour, mais essentiellement l'approfondissement de la philosophie kantienne dans trois directions :
* en direction d'une théorie de la connaissance et partant, d'une épistémologie sur les bases de la méthode critique kantienne ;
* en direction d'une axiologie ou théorie des valeurs ;
* en direction d'une rationalisation de la religion (Cohen). Il est difficile de définir précisément le néokantisme de par sa position et son rôle dans l'histoire de la philosophie. Ainsi que l'a écrit Ernst Cassirer, dans un article de 1928 : « À mon avis, il n'y a pas de concept qui soit aussi peu clairement circonscrit que celui de néokantisme […]. On ne doit pas déterminer le concept « néokantisme » de façon substantielle mais fonctionnelle. » En 1913, Heidegger soutint sa thèse doctorale La doctrine du jugement dans le psychologisme sous la direction de Rickert, principal philosophe de l'école de Baden. Avec l'arrivée de Hitler au pouvoir en 1933, les cercles néokantiens se dispersèrent et ses principaux philosophes émigrèrent. Ce courant de pensée eut une influence déterminante sur la philosophie de la fin du XIXe siècle et constitue le point de départ de l'ontologie chez Heidegger d'une part, du positivisme logique de Carnap d'autre part. Michel Foucault, auteur pour sa thèse de doctorat d'une traduction de l'anthropologie d'un point de vue pragmatique de Kant ainsi que d'une « Introduction à l'anthropologie kantienne », est à bien des égards néo-kantien ainsi que l'a fait remarquer Gilles Deleuze : « […] après tout, Kant avait été le premier philosophe à construire l’homme, à partir et sur, deux facultés hétérogènes. Une faculté de réceptivité – et, après tout le visible ressemble bien à une réceptivité – et une faculté de spontanéité, et après tout l’énoncé dont nous avons vu qu’il était déterminant, qu’il avait le primat, ressemble bien à une espèce de spontanéité. Donc nécessité d’une confrontation avec Kant sous la question générale : peut-on dire que Foucault est, d’une certaine manière, néo-kantien ? » (fr)
- 신 칸트 학파에 대해서 설명한다. 칸트에서 시작된 독일 관념론은 1830년대의 에 이르러 정점(頂點)에 도달하였다. 피히테나 셸링이 칸트 철학의 한계를 극복하려고 한 것이 헤겔에게서 절대관념론(絶對觀念論)으로 완결된 것이다. 그러나 이와 같이 관념론으로 내닫는 경향에 반대하고, 실증적(實證的)·자연주의적(自然主義的)·유물론적(唯物論的)인 실재론(實在論)의 입장을 취하는 학파들이 이미 19세기 초에 나타나기 시작하여 헤겔 철학에 비판적인 태도를 취하기에 이르렀다. 이와 같이 헤겔 학파가 좌·우·중간파로 분열되어 혼선을 일으키고 자연주의·실증주의·통속적 유물론이 한편에서 유행하기 시작하자 이들 양자를 모두 불신하고 오히려 칸트의 담백한 이성비판(理性批判)으로 돌아가 지식·과학의 기초를 새로 정립하려는 움직임이 나타났으니 이것이 바로 신칸트학파(혹은 신칸트주의)이다. 그들은 19세기 후반부터 20세기 초에 걸쳐 칸트 철학을 그의 비판주의(批判主義)에 연결지어 그 정신을 부활·발전시키려고 한 것이다. 여기에는 독일을 중심으로 프랑스·영국·이탈리아 등의 철학자들뿐만 아니라 사회과학자도 다수 포함되어 있다. 헤겔 생전에도 자기의 사상을 칸트에 연결지으려 한 사람들이 있었고, <칸트 전집>이 두 곳에서나 나왔으며, 헤겔 사후에 이런 움직임은 더욱 활발해져 칸트의 입장으로 돌아가 철학을 발전시키려는 노력이 1840년대에 현저해졌다. (ko)
- Il neokantismo è una corrente filosofica che si sviluppò nella seconda metà del XIX secolo in Germania con l'obiettivo di recuperare, dall'insegnamento kantiano, l'idea che la filosofia debba essere innanzitutto riflessione critica sulle condizioni che rendono valida l'attività conoscitiva dell'uomo. Se come attività conoscitiva si intese in particolare la scienza, il discorso neocriticista guardò anche ad altri campi di attività, dalla morale all'estetica e alla pedagogia. In linea con i principi del criticismo i neokantiani rifiutano ogni tipo di metafisica, e se questo li contrappone polemicamente alle contemporanee correnti neoidealiste e spiritualiste, li allontana allo stesso tempo dallo scientismo del positivismo che tende ad una visione assoluta e misticheggiante della scienza. Le due massime espressioni del neocriticismo tedesco furono incarnate dalla Scuola di Baden e dalla Scuola di Marburgo, che influenzarono buona parte della filosofia tedesca successiva (fenomenologia); nonostante questa corrente filosofica si sia diffusa in tutti i paesi europei, altre manifestazioni degne di nota si ebbero solo in Francia (Charles Renouvier). (it)
- 新カント派 （しんカントは、独: Neukantianismus）は、1870年代から1920年代にドイツで興ったカント的な認識論復興運動およびその学派である。新カント学派とも。 (ja)
- Neokantianisme is een filosofische stroming over een langere periode die teruggrijpt op het epistemologische werk van de Duitse filosoof Immanuel Kant, met name de Kritik der reinen Vernunft. Het is een reactie op filosofische stromingen en denkbeelden uit de 19e eeuw (zoals het Duits idealisme). Hoewel het neokantianisme in de tweede helft van de 19e eeuw dominant was aan de Duitse universiteiten, speelt het in de geschiedenis van de filosofie maar een minieme rol, en is de invloed ervan op de hedendaagse filosofie niet erg groot. (nl)
- Neokantyzm − nurt filozoficzny zapoczątkowany w drugiej połowie XIX wieku, który wyrażał sprzeciw wobec heglizmu oraz materializmu przyrodoznawczego. Nazwa "neokantyzm" pochodzi stąd, że neokantyści szukali inspiracji w filozofii Kanta a jego naczelnym hasłem był "powrót do Kanta". Neokantyzm zrodził się w opozycji wobec wyczerpującej się w połowie dziewiętnastego wieku idealistycznej tradycji postkantowskiej filozoficznych kontynuatorów J. Fichtego, F.W. Schellinga i G.W.F. Hegla. Zasadniczo neokantyzm realizował filozoficzny program teoriopoznawczego krytycyzmu. Neokantyzm w okresie od około 1870 roku aż do pierwszej wojny światowej dominował w filozofii w Niemczech i na świecie. Wśród reprezentantów tego ruchu wymienić należy takich filozofów jak Kuno Fischer, Hermann von Helmholtz, Friedrich Albert Lange, Otto Liebmann i Eduard Zeller. W latach siedemdziesiątych dziewiętnastego wieku w ruchu neokantowskim dominowały dwie szkoły:
* szkoła marburska na uniwersytecie w Marburgu (Hermann Cohen, Paul Natorp, Ernst Cassirer);
* szkoła badeńska na uniwersytetach w Strasburgu, Heidelbergu oraz Freiburgu Bryzgowijskim (Wilhelm Windelband, Heinrich Rickert i Emil Lask). Jednak pamięć o neokantystach zmieniła się dramatycznie w dziesięcioleciach po 1918 roku. Neokantyzm zaczął być kojarzony z przedwojennym porządkiem i stał się głównym celem ataków dla wielu młodych filozofów (w tym również uczniów neokantystów), którzy chcieli w ten sposób przebić się do świadomości publicznej. Późniejsze wstrząsy geopolityczne, w tym dojście Hitlera do władzy w 1933 roku, niemal wymazały instytucjonalną pamięć o neokantyzmie w ramach wyłaniających się tradycji analitycznych i kontynentalnych. Jednak w ostatnich dziesięcioleciach historycy filozofii zaczęli odkrywać na nowo zarówno historyczne, jak i filozoficzne znaczenie neokantyzmu. (pl)
- O neokantismo ou neocriticismo é uma corrente filosófica desenvolvida principalmente na Alemanha, que sobreviveu com maior vitalidade de 1860 a 1914. Apoiando o retorno aos princípios de Immanuel Kant, e opondo-se ao idealismo de Georg Wilhelm Friedrich Hegel, então predominante, e a todo tipo de metafísica. Também se colocava contra o cientificismo positivista e sua visão absoluta da ciência. O neokantismo pretendia portanto recuperar a atividade filosófica como reflexão crítica acerca das condições que tornam válida a atividade cognitiva - principalmente a Ciência, mas também os demais campos do conhecimento - da Moral à Estética, contribuindo principalmente com o campo da teoria do conhecimento. As principais vertentes do neocriticismo alemão foram a Escola de Baden, que tendia a enfatizar a lógica e a ciência, e a Escola de Marburgo, que influenciaram boa parte da filosofia alemã posterior, particularmente o Historicismo e a Fenomenologia. Seus principais representantes são Heinrich Rickert, WilheIm Windelband, Hermann Cohen (líder da Escola de Marburgo), Paul Gerhard Natorp e Ernst Cassirer. Zurück zu Kant! ("Retornar a Kant!") era a palavra de ordem dessa corrente de pensamento, que no entanto, não pretendia um simples retorno, mas o aprofundamento da filosofia kantiana, em duas linhas:
* em direção a uma racionalização da religião (Cohen, com referência ao judaísmo);
* em direção a uma teoria do conhecimento (Cassirer). O século XIX foi marcado pela hegemonia do hegelianismo. Após a morte de Hegel, a filosofia entrou em crise. A partir dos anos 1850, alguns queriam o seu desaparecimento, alegando que não oferecia respostas aos problemas sociais, históricos e políticos. O retorno a Kant parecia então o único modo possível de pensar a ciência, a maioria dos pensadores do fim do século XIX e do início do século XX são, em alguma medida, neokantianos. Michel Foucault, autor de uma tradução da Antropologia do ponto de vista pragmático de Kant, disse uma vez que, devido a herança crítica de Kant, todos (pensadores contemporâneos) somos neokantianos. Sociólogos renomados, como Weber e Simmel, tiveram influência do movimento neokantiano. A escola de Baden dividiu as ciências entre dois pólos, o generalizante e o individualizante. WilheIm Windelband, representante dessa escola, queria dar às ciências da natureza e às ciências do espírito a sua especificidade, por esse motivo o filósofo fez a distinção entre conhecimento o nomotético e o ideográfico. A ciência natural faria a generalização de fenômenos, portanto quanto mais universal e aplicável às situações, mais eficaz é o conceito científico natural, como nas leis da física. Já a ciência histórica, buscaria o conhecimento de um objeto em sua singularidade, expressando conceitos individuais universalmente válidos de objetos singulares. Os aspectos éticos do neokantismo frequentemente o levaram para a órbita do socialismo. Os neokantianos tiveram grande influência sobre o marxismo austríaco (Max Adler) e sobre a social-democracia alemã, através do revisionismo de Eduard Bernstein. A Escola Neokantiana teve uma influência duradoura e sua importância foi muito além da Alemanha. Ela cunhou termos como epistemologia e sustentou sua preponderância sobre a ontologia. Natorp teve decisiva influência na história da Fenomenologia e a ele é creditada, juntamente com Edmund Husserl a adoção do vocabulário do idealismo transcendental. O debate entre Cassirer e Martin Heidegger sobre a interpretação de Kant levou este último a formular as razões pelas quais Kant teria sido um precursor da fenomenologia - embora esta ideia seja contestada por Eugen Fink. (pt)
- Nykantianism var en heterogen grupp av filosofiska riktningar i Tyskland från mitten av 1800-talet, vilka i något avseende anknöt till Immanuel Kant och hans epistemologi. Man riktade sin kritik främst mot den Schelling-Hegelska metafysiken, gentemot vilken man sökte känning med den exakta naturvetenskapen; å andra sidan mot den naturvetenskapen åberopande materialismen. Senare sökte nykantianerna på egna vägar systematiskt vidareutveckla den kantska filosofin men klövs samtidigt i två riktningar genom utbrytning av den så kallade Marburgskolan. I början av 1900-talet gick den nykantianka filosofin tillbaka genom ett nyväckt intresse för metafysik. Bland nykantianerna återfinns Friedrich Albert Lange, Otto Liebmann, Eduard Zeller, Hermann von Helmholtz, Hermann Cohen, Ernst Troeltsch, Nicolai Hartmann, Ernst Cassirer och John Hick. I Frankrike kan Charles Renouvier ses som företrädare för tankar mycket snarlika nykantianernas. (sv)
- Неокантіа́нство — це напрям німецької філософії другої половини XIX — початку XX століть. Виникло у 60-х роках XIX століття. В основі неокантіанства лежить відтворення і розвиток ідеалістичних і метафізичних елементів філософії Іммануїла Канта, ігнорування її матеріалістичних та діалектичних елементів. Суть речей, явищ та процесів (за Кантом «річ в собі» або відкидається, або тлумачиться суб'єктивно-ідеалістично як «граничне поняття») пізнання розглядається як апріорне конструювання почуттів. Неокантіанство акцентувало увагу на епістемологічній стороні вчення Канта, а також вплинуло на формування концепції етичного соціалізму. Вагомий внесок неокантіанство зробило для природничих та гуманітарних наук. Перші використовують номотетичний метод (заснований на виведенні законів), а другі — ідіографічний (заснований на описі еталонних станів). Відповідно і світ поділяли на природу (світ сущого; об'єкт природничих наук) та культуру (світ належного; об'єкт гуманітарних наук). Власне неокантіанці вивели таку філософську науку, як аксіологія. У неокантіанстві розрізняють Марбурзьку школу, що займалась переважно логіко-методологічною проблематикою природничих наук, і Баденську школу, що приділяла увагу проблематиці цінностей і методології наук гуманітарного циклу. (uk)
- 新康德主义（英語：Neo-Kantianism；德語：Neukantianismus）是伊曼努尔·康德的哲学思想在19世纪的复兴。新康德主义受到阿瑟·叔本华《作为意志和表象的世界》（1818）以及其他后康德哲学家，如和约翰·弗里德里希·赫尔巴特等人对康德哲学批评的影响。在这之后的德国哲学一定程度上都关涉到新康德主义。 (zh)
- Неокантианство — направление в немецкой философии второй половины XIX — начала XX веков. Центральный лозунг неокантианцев («Назад к Канту!») был сформулирован Отто Либманом в работе «Кант и эпигоны» (1865) в условиях кризиса философии и моды на материализм. Неокантианство подготовило почву для феноменологии. Неокантианство акцентировало внимание на эпистемологической стороне учения Канта, а также повлияло на формирование концепции этического социализма. Особенно много сделали кантианцы в деле обособления естественных и гуманитарных наук. Первые используют номотетический метод (генерализирующий — основанный на выведении законов), а вторые — идиографический (индивидуализирующий — основанный на описании эталонных состояний). Соответственно и мир делится на природу (мир сущего или объект естественных наук) и культуру (мир должного или объект гуманитарных наук), причём культуру организуют ценности. Отсюда именно неокантианцами была выделена такая философская наука, как аксиология. (ru)
|
| rdfs:comment
|
- الكانطية الجديدة (بالإنجليزية: Neo-Kantianism) هي حركة فلسفية تطورت في النصف الثاني من القرن التاسع عشر في ألمانيا بهدف استعادة تعليمات كانط، في فكرة أن الفلسفة يجب أن تكون قبل كل شيء تفكير نقدي للظروف التي تجعل النشاط المعرفي للإنسان صالح. ويشمل النشاط المعرفي العلوم، والخطاب النقدي الجديد ومجالات أخرى من الأخلاق إلى علم الجمال إلى علم التربية.تمشيا مع مبادئ النقد، الكانطية الجديدة ترفض أي نوع من أنواع الميتافيزيقيا، وإذا كان هذا سوف يتعارض مع التيارات المعاصرة neoidealiste والروحانية، فهو يبتعد أيضا عن علموية الوضعية التي تميل إلى رؤية مطلقة ومتصوفة للعلم. (ar)
- El neokantisme va ser un moviment filosòfic europeu, d'origen predominantment alemany, que va preconitzar un retorn als principis filosòfics de la doctrina d'Immanuel Kant davant la llavors imperant doctrina de l'idealisme absolut de Georg Wilhelm Friedrich Hegel. El neokantisme es mostrava escèptic enfront del que considerava un indegut èmfasi especulatiu del pensament hegelià, i buscava recuperar la doctrina kantiana de la crítica del coneixement davant el predomini de la metafísica. (ca)
- Novokantovství je souhrnné označení pro německé filosofické školy, které se od druhé poloviny 19. století vracely k filosofickému dědictví Immanuela Kanta. (cs)
- Ο νεοκαντιανισμός (αγγλικά: Neo-Kantianism) αποτελεί φιλοσοφικό ρεύμα του 19ου αιώνα που επεδίωκε την αποκατάσταση της γενικής θεωρίας του Εμμάνουελ Καντ για τη γνώση σαν βάση της φιλοσοφίας.Η σχολή αυτή απορρίπτει το «πράγμα καθ’ αυτό» του Καντ.. Αναπτύχθηκε σαν αντίδραση στον υλισμό των μέσων του 19ου αιώνα. (el)
- En Okcidenta filozofio, Novkantismo (en germana: Neukantianismus) estis revivigo de la filozofio de la 18-a jarcento de Immanuel Kant. Pli specife, ĝi estis influita de la kritiko al la Kant-a filozofio fare de Arthur Schopenhauer per sia verko Die Welt als Wille und Vorstellung (1818-1819), same kiel de aliaj post-Kant-aj filozofoj kiel Jakob Friedrich Fries kaj Johann Friedrich Herbart. La movado por "reveno al Kant" startis en la 1860-aj jaroj, kiel reago al la germana materiisma polemiko en la 1850-aj jaroj. (eo)
- In late modern continental philosophy, neo-Kantianism (German: Neukantianismus) was a revival of the 18th-century philosophy of Immanuel Kant. More specifically, it was influenced by Arthur Schopenhauer's critique of the Kantian philosophy in his work The World as Will and Representation (1818), as well as by other post-Kantian philosophers such as Jakob Friedrich Fries and Johann Friedrich Herbart. (en)
- 新カント派 （しんカントは、独: Neukantianismus）は、1870年代から1920年代にドイツで興ったカント的な認識論復興運動およびその学派である。新カント学派とも。 (ja)
- Neokantianisme is een filosofische stroming over een langere periode die teruggrijpt op het epistemologische werk van de Duitse filosoof Immanuel Kant, met name de Kritik der reinen Vernunft. Het is een reactie op filosofische stromingen en denkbeelden uit de 19e eeuw (zoals het Duits idealisme). Hoewel het neokantianisme in de tweede helft van de 19e eeuw dominant was aan de Duitse universiteiten, speelt het in de geschiedenis van de filosofie maar een minieme rol, en is de invloed ervan op de hedendaagse filosofie niet erg groot. (nl)
- 新康德主义（英語：Neo-Kantianism；德語：Neukantianismus）是伊曼努尔·康德的哲学思想在19世纪的复兴。新康德主义受到阿瑟·叔本华《作为意志和表象的世界》（1818）以及其他后康德哲学家，如和约翰·弗里德里希·赫尔巴特等人对康德哲学批评的影响。在这之后的德国哲学一定程度上都关涉到新康德主义。 (zh)
- Neukantianismus ist die vor allem von Otto Liebmann und Friedrich Albert Lange eingeleitete philosophische Bewegung, welche sich unter Berufung auf die transzendentale Logik und erkenntnistheoretische Schriften Immanuel Kants gegen den Materialismus wendet. (de)
- El neokantismo fue un movimiento filosófico europeo, de origen predominantemente alemán, que preconizó un retorno a los principios filosóficos de la doctrina de Immanuel Kant frente a la entonces imperante doctrina del idealismo absoluto de Georg Wilhelm Friedrich Hegel. El neokantismo se mostraba escéptico frente a lo que consideraba un indebido énfasis especulativo del pensamiento hegeliano, y buscaba recuperar la doctrina kantiana de la crítica del conocimiento frente al predominio de la metafísica. (es)
- Neokantismoa XIX. mendearen erdialdean sortutako higikundea da, filosofia erromantikoaren aurrean kantismoa berriro indartzea helburu zuena. Eskola neokantista bat baino gehiago izan zen: fisiologista (H. Helmholtz eta F. A. Lange), metafisikoa (O. Liebmann eta J. Volkelt), errealista (A. Riehl eta R. Hönigswald), erlatibista (G. Simmel), psikologikoa (H. Cornelius), eta batez ere aipagarriak diren Marburgoko eskola (H. Cohen, P. Natorp, E. Cassier, A. Liebert, K. Vorländer eta R. Stammler) eta Badengo eskola (W. Windelband, H. Rickert, E. Lask, H. Münsterberg eta B. Bauch). (eu)
- Neo Kantianisme adalah aliran filsafat idealisme yang muncul di Jerman pada tahun 1860an atau abad 19. Nama aliran ini berasal dari dua kata yaitu, neo yang berarti baru dan Kant yang berarti nama filsuf, Imanuel Kant. Dari penggabungan dua kata tersebut, Neo Kantianisme berarti kembali kepada Kant, yaitu mengembangkan kembali unsur-unsur idealis, metafisis dan dialektis. Slogan "kembali kepada Kant" ini dicetuskan oleh pada tahun 1965. Menurut Liebmann, perhatian Kant kepada detailnya sebuah pengalaman merupakan hal yang esensial, inilah yang membuat Liebmann kembali lagi pada ekses-eskes idealisme dan romantisme. Tokoh-tokoh yang menganut paham ini di antaranya adalah (1840-1912), (1824-1907), Hermann von Helmholtz (1821-1894), Friedrich Albert Lange (1828-1875), (1814-1908), (1837- (in)
- Le néokantisme, qui ne doit pas être confondu avec l'idéalisme allemand ( (en) en anglais), est un courant de la pensée philosophique allemande qui occupe la scène universitaire des années 1870 jusqu'aux premières décennies du XXe siècle. Il serait plus précis de ne pas parler de la tradition néokantienne, car il y avait plusieurs courants très différentiables. Les deux principales écoles étaient : Le néokantisme est souvent identifié à l'école de Marbourg, du fait de la présence de H. Cohen et de Cassirer, les principaux philosophes de ce courant. (fr)
- 신 칸트 학파에 대해서 설명한다. 칸트에서 시작된 독일 관념론은 1830년대의 에 이르러 정점(頂點)에 도달하였다. 피히테나 셸링이 칸트 철학의 한계를 극복하려고 한 것이 헤겔에게서 절대관념론(絶對觀念論)으로 완결된 것이다. 그러나 이와 같이 관념론으로 내닫는 경향에 반대하고, 실증적(實證的)·자연주의적(自然主義的)·유물론적(唯物論的)인 실재론(實在論)의 입장을 취하는 학파들이 이미 19세기 초에 나타나기 시작하여 헤겔 철학에 비판적인 태도를 취하기에 이르렀다. (ko)
- Il neokantismo è una corrente filosofica che si sviluppò nella seconda metà del XIX secolo in Germania con l'obiettivo di recuperare, dall'insegnamento kantiano, l'idea che la filosofia debba essere innanzitutto riflessione critica sulle condizioni che rendono valida l'attività conoscitiva dell'uomo. Se come attività conoscitiva si intese in particolare la scienza, il discorso neocriticista guardò anche ad altri campi di attività, dalla morale all'estetica e alla pedagogia. (it)
- Neokantyzm − nurt filozoficzny zapoczątkowany w drugiej połowie XIX wieku, który wyrażał sprzeciw wobec heglizmu oraz materializmu przyrodoznawczego. Nazwa "neokantyzm" pochodzi stąd, że neokantyści szukali inspiracji w filozofii Kanta a jego naczelnym hasłem był "powrót do Kanta". Neokantyzm zrodził się w opozycji wobec wyczerpującej się w połowie dziewiętnastego wieku idealistycznej tradycji postkantowskiej filozoficznych kontynuatorów J. Fichtego, F.W. Schellinga i G.W.F. Hegla. Zasadniczo neokantyzm realizował filozoficzny program teoriopoznawczego krytycyzmu. Neokantyzm w okresie od około 1870 roku aż do pierwszej wojny światowej dominował w filozofii w Niemczech i na świecie. Wśród reprezentantów tego ruchu wymienić należy takich filozofów jak Kuno Fischer, Hermann von Helmholtz, Fri (pl)
- Неокантианство — направление в немецкой философии второй половины XIX — начала XX веков. Центральный лозунг неокантианцев («Назад к Канту!») был сформулирован Отто Либманом в работе «Кант и эпигоны» (1865) в условиях кризиса философии и моды на материализм. (ru)
- O neokantismo ou neocriticismo é uma corrente filosófica desenvolvida principalmente na Alemanha, que sobreviveu com maior vitalidade de 1860 a 1914. Apoiando o retorno aos princípios de Immanuel Kant, e opondo-se ao idealismo de Georg Wilhelm Friedrich Hegel, então predominante, e a todo tipo de metafísica. Também se colocava contra o cientificismo positivista e sua visão absoluta da ciência. Seus principais representantes são Heinrich Rickert, WilheIm Windelband, Hermann Cohen (líder da Escola de Marburgo), Paul Gerhard Natorp e Ernst Cassirer. (pt)
- Nykantianism var en heterogen grupp av filosofiska riktningar i Tyskland från mitten av 1800-talet, vilka i något avseende anknöt till Immanuel Kant och hans epistemologi. Man riktade sin kritik främst mot den Schelling-Hegelska metafysiken, gentemot vilken man sökte känning med den exakta naturvetenskapen; å andra sidan mot den naturvetenskapen åberopande materialismen. Senare sökte nykantianerna på egna vägar systematiskt vidareutveckla den kantska filosofin men klövs samtidigt i två riktningar genom utbrytning av den så kallade Marburgskolan. I början av 1900-talet gick den nykantianka filosofin tillbaka genom ett nyväckt intresse för metafysik. (sv)
- Неокантіа́нство — це напрям німецької філософії другої половини XIX — початку XX століть. Виникло у 60-х роках XIX століття. В основі неокантіанства лежить відтворення і розвиток ідеалістичних і метафізичних елементів філософії Іммануїла Канта, ігнорування її матеріалістичних та діалектичних елементів. Суть речей, явищ та процесів (за Кантом «річ в собі» або відкидається, або тлумачиться суб'єктивно-ідеалістично як «граничне поняття») пізнання розглядається як апріорне конструювання почуттів. (uk)
|
