| dbo:abstract
|
- غيلدو أو غيلدون (توفي 398م) كان أميرا بربريا من موريتانيا القيصيرية وحاكما لمقاطعة افريقيا الرومانية سنة 393م. تمرد وقام بثورة ضد هونوريوس والإمبراطورية الرومانية الغربية عرفت ، لكنه تعرض للخيانة والاغتيال من قبل قواته. (ar)
- Gildó (en llatí Gildo, de vegades Gildon) va ser un cap amazic del darrer període de l'Imperi Romà d'Occident. El seu pare, Nubel, era una persona de molta influència entre els provincials de Mauritània i al morir va deixar nombrosos fills legítims o il·legítims entre els quals Firm (Firmus), Zamma o Zammac, Gildó (Gildo), o Mascizel o Mascezil (Zòsim l'anomena Μασκέλδηλος), Dius, Salmaces, i Mazuca, i una filla Círia (Cyria), que són els anomenats per Ammià Marcel·lí. Zamma era amic del comte d'Àfrica, Romà, però fou mort per Firm i el comes Romà va iniciar una persecució ferotge que hauria estat la causa de la revolta de Firm (vers 372 a 375). Círia hauria donat suport a la revolta igual que tots els germans menys Gildó, que va cooperar amb el comte Teodosi, el pare del futur Teodosi I el Gran. Mazuca va ser ferit de mort i capturat durant la lluita i Firm va acabar suïcidant-se. Gildó va fer importants serveis a Teodosi i això li va permetre després obtenir el càrrec de Comes Africae i de Magister utriusque militiae per Africam. La província hauria estat governada per Gildó durant 12 anys segons Claudià (del 386 al 398). Aproximadament l'any 387 la província va caure en mans del rebel Màxim i no se sap que va fer llavors Gildó però cal suposar que va restar lleial si va continuar en el govern. El Codex Theodosianus demostra que exercia el càrrec el 393. A la guerra de Teodosi contra Arbogast i Eugeni, el 394, Gildó va tenir una posició ambigua, ja que encara que segurament era lleial a Teodosi, no li va enviar ni diners, ni vaixells ni soldats i Claudià diu que Teodosi es va enfadar per això i que només la mort li va impedir fer-li la guerra. El 397 l'eunuc el va instigar a canviar la seva lleialtat de l'imperi occidental a l'oriental i Arcadi el va acceptar com a subjecte però Estilicó, guardià d'Honori no estava tan ben disposat i va fer declarar a Gildó com enemic pel senat que li va declarar la guerra. En aquest mateix temps, Mascezel, germà de Gildó, les relacions del qual amb el governador no són clares, bé perquè desaprovava el canvi de lleialtat, bé perquè romania enemic i la seva vida corria perill, va fugir a Itàlia deixant a Àfrica dos fills que servien a l'exèrcit i als que Gildó va fer matar. Estilicó va considerar que Mascezel seria un bon cap contra Gildó, i li va donar el comandament d'uns 5000 soldats enviat contra Gildo el 398. Mascezel era cristià i es va fer acompanyar de diversos monjos i tota l'expedició va ser plena d'exercicis religiosos. Va desembarcar a Àfrica entre i Metridera (a l'Àfrica pròpia) on es va trobar amb Gildó, que va reunir un exèrcit que suposadament tenia setanta mil homes, en part romans que el seguien en la seva revolta i en part gent de les tribus africanes reclutades darrerament. Mascezel havia tingut un somni en el que Ambròs, bisbe de Milà mort poc abans, se li apareixia i li assegurava la victòria, i es va enfrontar als enemics amb seguretat i els va derrotar. Gildó va poder escapar cap a la costa i va agafar un vaixell però els vents contraris el van portar a Tabraca (Tabarka) on el van capturar i empresonar; es va penjar a la seva presó als pocs dies l'any 398. Si les afirmacions de Claudià són certes, Gildó va ser un tirà detestable, mogut per la crueltat, la luxúria i l'avarícia. Gildó era pagà però la seva dona era cristiana com també una filla de nom Salvina que vers el 390 es va casar amb Nebridi, nebot de Flacil·la la dona de l'emperador Teodosi I el Gran i van tenir dos fills. La germana de Gildó, Círia, també era cristiana i va dedicar la seva vida a la virginitat perpètua. Quan Mascezel va tornar a Itàlia per donar comptes de la victòria, i va anar a Milà on era Estilicó, va caure (per accident o perquè el van empènyer) a un riu i es va ofegar. Orosi diu que la seva mort era un càstig diví pel seu orgull després de la victòria, per oblidar-se dels monjos que havia portat a l'expedició i per haver agafat a persones que s'havien refugiat en una església. Aquestes acusacions suggereixen que les seves suposades mostres de cristianisme eren interessades i potser corresponien a la necessitat d'encoratjar a les tropes pròpies. (ca)
- Gildo (* um 330; † 398) war ein spätrömischer Offizier und Usurpator. (de)
- Gildo (died 398) was a Roman Berber general in the province of Mauretania Caesariensis. He revolted against Honorius and the Western Roman Empire (Gildonic war), but was defeated and possibly committed suicide or was assassinated. (en)
- Gildon est un prince berbère romanisé né vers 340, le fils de Nubel, regulus (roitelet) de la nation des Jubaleni (Jubalenses), tribu de Maurétanie césarienne. Il est notamment connu pour avoir participé à la répression de la révolte de son frère Firmus aux côtés du général Théodose l'Ancien, ce qui lui permit de gravir les échelons et être nommé comte d'Afrique en 385. (fr)
- Gildo (? - 398) era un general romano afincado en la provincia de Mauritania. Se rebeló contra Honorio y el Imperio Romano de Occidente pero fue derrotado y se suicidó posteriormente. (es)
- Gildone (latino: Gildo; ... – 31 luglio 398) fu un generale dell'Impero romano, operante nella provincia d'Africa. Nel corso di tre ribellioni – quella di Firmo (372–375), quella di Magno Massimo (383–388) e quella di Eugenio (392–394) – rimase leale al potere centrale. Poi, raggiunto l'apice del potere, entrò in contrasto con il potentissimo generale Stilicone e si ribellò all'imperatore d'Occidente Onorio, ma fu sconfitto e costretto al suicidio; il poeta Claudio Claudiano scrisse il poema In Gildonem per raccontare questa guerra. (it)
- Gildo was een Berbers-Romeinse generaal in de provincie Mauretania, in het noorden van het huidige Marokko en Algerije. Hij leidde de zogenaamde Gildonische opstand van Berbers tegen de Romeinen en was voor een korte periode heerser van een onafhankelijk Berberse rijk in noordelijk Afrika. Zijn naam betekent zoiets als heerser/koning in de Lybico-Berberse taal. Het hedendaags Berberse woord voor koning, Agellid, is eraan verwant. Gildo werd geboren in een rijke Mauretanische familie. Zijn vader Nubel, was een officier in het Romeinse leger. Toen zijn broer Firmus in 375 in opstand kwam tegen Valentinianus I, koos Gildo de zijde van de keizer. Voor zijn loyaliteit werd Gildo beloond met een enorme hoeveelheid aan grond en financiën, die eerder aan de verslagen Firmus hadden toebehoord. In 386, benoemde Theodosius I hem tot Comes van de provincie Africa en tot Magister utriusque militiae per Africam. Gildo regeerde over de provincie met een hoge mate van onafhankelijkheid. Na de dood van Theodosius, zag Gildo zijn status enorm stijgen: na de opsplitsing van het rijk in een westelijk en oostelijk deel, werd zijn provincie opgezadeld met de rol van graanschuur voor Rome. Een rol die eerder werd gevuld door het vruchtbare Egypte. Toen hij zich in 397 onafhankelijk verklaarde en dreigde zich aan te sluiten bij het oostelijke deel van het rijk, ontstond er paniek in Rome. Het verliezen van haar graanschuur zou een catastrofe zijn voor de stad. Rome riep hem uit tot vijand van de staat en startte een oorlog tegen hem. Het was zijn eigen broer die hem uiteindelijk met een inferieur Gallisch leger zou verslaan. In gevangenschap pleegde hij zelfmoord, door zichzelf op te hangen. (nl)
- Gildão (em latim: Gildo) foi um oficial romano do século IV, ativo durante o reinado conjunto dos imperadores Valentiniano I (r. 364–375), Valente (r. 364–378), Graciano (r. 367–383), Valentiniano II (r. 375–392), Teodósio (r. 378–395), Arcádio (r. 383–408) e Honório (r. 395–423). Conhecido principalmente por ter liderado a chamada Guerra Gildônica contra o Império Romano do Ocidente, durante a qual foi derrotado e morto. (pt)
- Гільдон (лат. Gildo) — ватажок сепаратистського руху в римській Африці кінця IV ст., син , брат Фірма. Під час повстання свого брата Фірма проти римського панування перейшов на бік римлян, які після перемоги передали йому маєтки вбитого брата і владу над мавретанськими племенами Західної Кабілії (375). У 385 році імператор Феодосій призначив Гільдона комітом Африки, підпорядкувавши йому й римські війська, розквартировані в африканських провінціях. Однак новий коміт одразу ж почав проводити власну політичну лінію, спрямовану на усамостійнення Африки від імперії. У своїх діях Гільдон спирався на великих землевласників, принаймні на тих, хто був незадоволений владою імперії, та донатистську церкву — його найближчим соратником був єпископ Тімгада . Під час боротьби Феодосія з Магном Максимом (388), останній отримував хліб з Африки. Натомість під час війни з Євгенієм (392—394 рр.) Гільдон спочатку відмовив імператору у військовій допомозі, потім — затримував виплату податків, а після смерті Феодосія (395) взагалі припинив постачання зерна до Італії. Щоб надати легальної форми своїм сепартатистським діям, бунтівний коміт намагався оголосити Африку частиною Східної Римської імперії, сподіваючись, що підпорядкування Константинополю буде суто формальним. Водночас Гільдон карбував монету із зображенням імператора Західної імперії Гонорія. Ставши фактичним володарем Африки, Гільдон взявся за перерозподіл земельної власності. Землі, що належали імператору та власникам, які жили за межами Африки були конфісковані. Частина їх перейшла до рук самого Гільдона, інші — роздавалися або ж продавалися його прихильникам, що лише зміцнило стосунки узурпатора з місцевими магнатами — особливо бізаценськими. Натомість опозиція новій владі спиралася на муніципальні кола Карфагена і інших провінційних міст. Перспектива голоду змусила владу Західної імперії до рішучих дій. Сенат оголосив Гільдона «ворогом римського народу», а регент Стіліхон спрямував до Африки військо, на чолі якого став брат коміта , що «вчасно» втік до Італії (398). Не відчуваючи себе впевнено в урбанізованій Зевгітані, Гільдон відступив до Бізацени. Для вирішальної битви була обрана місцевість під . Проте мавретанські загони, не чекаючи її початку, перейшли на бік Масцезеля і Гільдон змушений був рятуватися втечею — до Табарки, звідки він намагався відплисти на схід. Але несприятливий вітер не дозволив йому зробити це одразу, тож місцеві мешканці захопили узурпатора в полон. Зрозумівши, що виходу немає, Гільдон наклав на себе руки. (uk)
- Гильдон (лат. Gildo) — древнеримский военачальник и предводитель в римской Африке конца IV века. (ru)
|
| rdfs:comment
|
- غيلدو أو غيلدون (توفي 398م) كان أميرا بربريا من موريتانيا القيصيرية وحاكما لمقاطعة افريقيا الرومانية سنة 393م. تمرد وقام بثورة ضد هونوريوس والإمبراطورية الرومانية الغربية عرفت ، لكنه تعرض للخيانة والاغتيال من قبل قواته. (ar)
- Gildo (* um 330; † 398) war ein spätrömischer Offizier und Usurpator. (de)
- Gildo (died 398) was a Roman Berber general in the province of Mauretania Caesariensis. He revolted against Honorius and the Western Roman Empire (Gildonic war), but was defeated and possibly committed suicide or was assassinated. (en)
- Gildon est un prince berbère romanisé né vers 340, le fils de Nubel, regulus (roitelet) de la nation des Jubaleni (Jubalenses), tribu de Maurétanie césarienne. Il est notamment connu pour avoir participé à la répression de la révolte de son frère Firmus aux côtés du général Théodose l'Ancien, ce qui lui permit de gravir les échelons et être nommé comte d'Afrique en 385. (fr)
- Gildo (? - 398) era un general romano afincado en la provincia de Mauritania. Se rebeló contra Honorio y el Imperio Romano de Occidente pero fue derrotado y se suicidó posteriormente. (es)
- Gildone (latino: Gildo; ... – 31 luglio 398) fu un generale dell'Impero romano, operante nella provincia d'Africa. Nel corso di tre ribellioni – quella di Firmo (372–375), quella di Magno Massimo (383–388) e quella di Eugenio (392–394) – rimase leale al potere centrale. Poi, raggiunto l'apice del potere, entrò in contrasto con il potentissimo generale Stilicone e si ribellò all'imperatore d'Occidente Onorio, ma fu sconfitto e costretto al suicidio; il poeta Claudio Claudiano scrisse il poema In Gildonem per raccontare questa guerra. (it)
- Gildão (em latim: Gildo) foi um oficial romano do século IV, ativo durante o reinado conjunto dos imperadores Valentiniano I (r. 364–375), Valente (r. 364–378), Graciano (r. 367–383), Valentiniano II (r. 375–392), Teodósio (r. 378–395), Arcádio (r. 383–408) e Honório (r. 395–423). Conhecido principalmente por ter liderado a chamada Guerra Gildônica contra o Império Romano do Ocidente, durante a qual foi derrotado e morto. (pt)
- Гильдон (лат. Gildo) — древнеримский военачальник и предводитель в римской Африке конца IV века. (ru)
- Gildó (en llatí Gildo, de vegades Gildon) va ser un cap amazic del darrer període de l'Imperi Romà d'Occident. El seu pare, Nubel, era una persona de molta influència entre els provincials de Mauritània i al morir va deixar nombrosos fills legítims o il·legítims entre els quals Firm (Firmus), Zamma o Zammac, Gildó (Gildo), o Mascizel o Mascezil (Zòsim l'anomena Μασκέλδηλος), Dius, Salmaces, i Mazuca, i una filla Círia (Cyria), que són els anomenats per Ammià Marcel·lí. (ca)
- Gildo was een Berbers-Romeinse generaal in de provincie Mauretania, in het noorden van het huidige Marokko en Algerije. Hij leidde de zogenaamde Gildonische opstand van Berbers tegen de Romeinen en was voor een korte periode heerser van een onafhankelijk Berberse rijk in noordelijk Afrika. Zijn naam betekent zoiets als heerser/koning in de Lybico-Berberse taal. Het hedendaags Berberse woord voor koning, Agellid, is eraan verwant. Het was zijn eigen broer die hem uiteindelijk met een inferieur Gallisch leger zou verslaan. In gevangenschap pleegde hij zelfmoord, door zichzelf op te hangen. (nl)
- Гільдон (лат. Gildo) — ватажок сепаратистського руху в римській Африці кінця IV ст., син , брат Фірма. Під час повстання свого брата Фірма проти римського панування перейшов на бік римлян, які після перемоги передали йому маєтки вбитого брата і владу над мавретанськими племенами Західної Кабілії (375). У 385 році імператор Феодосій призначив Гільдона комітом Африки, підпорядкувавши йому й римські війська, розквартировані в африканських провінціях. Однак новий коміт одразу ж почав проводити власну політичну лінію, спрямовану на усамостійнення Африки від імперії. У своїх діях Гільдон спирався на великих землевласників, принаймні на тих, хто був незадоволений владою імперії, та донатистську церкву — його найближчим соратником був єпископ Тімгада . Під час боротьби Феодосія з Магном Максимом ( (uk)
|
