| dbo:abstract
|
- تأسست الإمبراطورية البلغارية الأولى (الحديثة) في العصور الوسطى في دولة بلغاريا في الشمال الشرقي للأراضي البلقانية في عام 680 أقامها البلغار، وكانت تخضع أو تبعد السكان البيزنطيين المحليين وتجعلهم حلفاء للمستوطنين في سلافيا الجنوبية. وعندما بلغت `ذروة قوتها انتشرت بين بودابست والبحر الأسود ومن نهر الدنيبر (Dnieper) في أوكرانيا الحديثة إلى البحر الأدرياتيكي (Adriatic Sea). وعندما وطدت الدولة من مكانتها في شبه جزيرة البلقان، دخلت في تفاعلات طويلة لعدة قرون، ودية في بعض الأحيان وعدائية في أحيان أخرى مع الإمبراطورية البيزنطية. حيث نشأت كخصم لرئيس بيزنطة في شبه جزيرة البلقان، مما أدى إلى عدة حروب. ورغم ذلك تمتعت كلتا القوتين أيضًا بفترات للصلح والتحالف، على وجه الخصوص أثناء الحصار العربي الثاني للقسطنطينية، حيث كان للجيش البلغاري دور حاسم في فك الحصار. وكان لبيزنطة تأثير قوي على الثقافة البلغارية، الذي أدي كذلك إلى اعتماد المسيحية في النهاية من قبل بلغاريا في عام 864. وبعد تفكك خانات أفار (Avar Khanate)، توسع البلغار في أراضيهم حتى وصلوا إلى سهل بانونيا (المعروف بالمجر في الوقت الحاضر). وفي وقت لاحق، تحدى البلغار تقدم بيشينك والكومان وحققوا نصرًا حاسمًا على المجر، وأجبروهم على الحياة بشكل دائم في بانونيا. وقد حقق الإمبراطور سيميون الأول، في أواخر القرن التاسع وأوائل القرن العاشر، سلسلة انتصارات على البيزنطيين وامتدت الإمبراطورية البلغارية وبلغت ذروتها في ذلك الحين. حيث إنه بعد القضاء على الجيش البيزنطي في معركة أتشيلوس عام 917، حاصر البلغاريون القسطنطينية عامي 923 و924. وفي نهاية المطاف، استعاد البيزنطيون قوتهم وكبدوا البلغاريين في عام 1014 خسائر فادحة تحت قيادة باسيل الثاني، وهزموهم هزيمة ساحقة في معركة كليديون. وبحلول عام 1018، استسلمت آخر القلاع البلغارية لـ الإمبراطورية البيزنطية ولم يعد هناك وجود للإمبراطورية البلغارية الأولى. ولكن تلتها بعد ذلك الإمبراطورية البلغارية الثانية عام 1185. فبعد اعتماد الديانة المسيحية عام 864 أصبحت بلغاريا المركز الثقافي لأوروبا السلافية. وكان موقفها الثقافي الرائد معززًا لدعم اكتشاف الأبجدية الكيريلية في عاصمتها بريسلاف، وسرعان ما انتشر أدبها البارز في اللغة البلغارية القديمة إلى الأراضي الشمالية. وأصبحت اللغة البلغارية القديمة هي لغة التواصل المشترك في أوروبا الشرقية، التي أصبحت تُعرف باسم الكنيسة السلافية القديمة. وفي عام 927 تم الاعتراف رسميًا بالاستقلال التام لبطريركية البلغارية. وفي وقت لاحق وكرد فعل للتأثيرات البيزنطية على الكنيسة، ظهر تأثير الطوائف البوغوميلية في بلغاريا في منتصف القرن العاشر. ففي الفترة بين القرنين السابع والعاشر، فاق عدد البلغاريين المحليين والقبائل الأخرى في الإمبراطورية عدد السلافيين وتم استيعابهم تدريجيًا واعتمدوا لغة سلاف الجنوبية. ومنذ أواخر القرن العاشر، أصبح اسم «البلغار» و«البلغارية» هو المسيطر وأصبح هو اللقب الدائم للسكان المحليين سواء في الأدب وفي اللغة المتحدثة. وقد أدى التطور في تعلم القراءة والكتابة السلافية، في ذلك الوقت، إلى تطوير الوعي العرقي المتميز في الدولة البلغارية. (ar)
- El Primer Imperi Búlgar (en búlgar Първo Българско царство, transcrit Părvo Bălgarsko tsarstvo) va ser un estat medieval búlgar fundat l'any 632 als territoris propers al delta del Danubi. Es va desintegrar l'any 1018 després de la seva annexió a l'Imperi Romà d'Orient. En el seu punt àlgid, s'estenia des de Budapest a la Mar Negra, i des del Dnièper en la Ucraïna contemporània, fins a la Mar Adriàtica. Fou succeït pel Segon Imperi Búlgar, fundat l'any 1185. El nom oficial de l'estat des de començaments de la seva fundació fou el de Bulgària. L'imperi va tenir un paper important en la política europea, i fou un dels poders militars més forts del seu temps. Entre els anys 717 i 718 la coalició dels búlgars i els romans d'Orient va derrotar els àrabs al setge de Constantinoble (717-718) amb la qual cosa es va evitar l'expansió de l'islam a l'est d'Europa. Posteriorment van expandir el seu territori sobre el kanat àvar, la plana pannònica i les Muntanyes Tatra. Posteriorment els búlgars van confrontar l'avenç dels petxenegs i cumans, i van aconseguir una victòria decisiva sobre els magiars, que els va obligar obligant-los a establir-se de forma permanent a Pannònia. Durant la fi del segle ix i principis del x, el tsar Simeó I el Gran va aconseguir un seguit de victòries sobre els romans, i va expandir l'Imperi Búlgar al seu màxim apogeu. Després de l'anihilació de l'exèrcit romà d'Orient en la en 917, els búlgars van posar sota setge Constantinoble en 923 i 924. Els romans finalment es van recuperar i en 1014 sota Basili II, va infligir una derrota aclaparadora als búlgars en la Batalla de Klidíon. En 1018, les últimes places fortes de Bulgària s'havien retut a l'Imperi Romà d'Orient, i el Primer Imperi Búlgar va deixar d'existir. Fou succeït pel Segon Imperi Búlgar en 1185. Després de l'adopció del cristianisme en 864, Bulgària es va convertir, per un temps, en el centre cultural eslau d'Europa. La seva posició cultural de primer ordre es va consolidar encara més amb la invenció de l'alfabet ciríl·lic a la seva capital Preslav, i la literatura produïda en l'idioma búlgar antic aviat va començar a propagar-se pel nord. L'antic búlgar es va convertir en la llengua franca de l'Europa oriental, on va arribar a ser coneguda com a antic eslau eclesiàstic. En 927 el Patriarcat de Bulgària totalment independent, va ser reconegut oficialment. Posteriorment, com una reacció contra les influències romanes d'Orient en l'església, la influent secta dels bogomils va néixer a Bulgària cap a la meitat del segle x. (ca)
- První bulharská říše (bulharsky Първа българска държава; Parva balgarska daržava, staroslověnsky ц︢рьство бл︢гарское; ts'rstvo bl'garskoe) byl středověký bulharský stát existující v letech 681 až 1018, který na přechodnou dobu dosáhl v rámci Balkánu postavení velmoci. Jeho zakladatelem byl chán Asparuch, který po rozpadu Starého Velkého Bulharska vedl kmeny kočovných Prabulharů na Balkánský poloostrov, kde spolu se slovanskými kmeny vytvořil nový státní útvar, jejž sousední mocnost, byzantská říše, roku 681 formálně uznala v mírové smlouvě. Bulharský stát v dalších letech postupně expandoval, stal se protiváhou byzantského vlivu na Balkáně a brzdou případné asimilace slovanských kmenů pod byzantskou nadvládou. Bulharští cháni během 8. století také několikrát zasáhli do vnitřní politiky Byzance; za chána Kruma došlo k velkému nárůstu bulharské moci, který se odrazil i v neúspěšném bulharském pokusu o dobytí Konstantinopole, hlavního města byzantské říše, roku 813. Krumův nástupce Omurtag vytvořil v říši již ucelenější správu založenou na systému žup pod kontrolou chánových úředníků. Po celou dobu bulharská říše postupně sílila, avšak její mezinárodní postavení nebylo dostatečně pevné, dokud chán Boris nepřijal roku 864 křesťanství východního ritu s řečtinou jako liturgickým jazykem. Aby však Boris omezil vliv řeckého kléru na svém území, poskytl v Bulharsku azyl Metodějovým žákům poté, co byli vyhnáni z Velké Moravy; jimi propagovaná slovanská liturgie se vzápětí v Bulharsku rychle rozšířila, čímž se sice zprvu limitoval i vliv byzantské říše na bulharský stát, později se však ukázalo, že riziko spojené s tím, že některé části říše budou politicky táhnout spíše k Byzanci existuje. Tehdejší Bulharsko proto vysílalo další vzdělané církevní zástupce do vzdálenějších území říše; jednalo se o žáky Cyrila a Metoděje. Největšího rozsahu dosáhla bulharská říše za knížete a posléze cara Symeona. Za vlády jeho syna Petra však již následoval úpadek. Ke konci 10. století ovládla Bulharsko byzantská říše, i když západní části bulharského území si pod vládou komitopulů udržely nezávislost. Nejmladší z nich, Samuel, dobyl nazpět některá ztracená území a na počátku jeho vlády dosáhl bulharský stát dočasně opět pozice regionální velmoci. Po jeho smrti již Bulhaři ztráceli další a další území, až byly zbytky první bulharské říše připojeny k Byzanci. Na konci 12. století se bulharský stát opět obnovil jakožto druhá bulharská říše. V průběhu svojí existence se říše přetvořila z obranného svazu proti vnějším nepřátelům mezi Slovany a původními turkickými Bulhary ve středověký stát s jednotnou slovanskou kulturou, protože mnohem méně početní Prabulhaři, ačkoliv měli zpočátku ve státě dominantní postavení, se smísili se slovanskou populací a asimilovali se. Převážně slovanský charakter státu se projevil roku 864, když vládce říše, původně zvaný chán, přijal slovanský knížecí titul. Roku 864 zároveň Bulhaři (v té době již téměř homogenní slovanský národ) přijali křesťanství a zároveň se během prvních staletí společnost postupně vývojově posunula od kmenové struktury k feudálnímu řádu, přičemž země byla rozdělena na takzvané župy neboli komitéty s vládním úředníkem (kométem, županem) v čele. Spolu se zavedením staroslověnštiny jako literárního a liturgického jazyka a s tím i hlaholice, respektive cyrilice, došlo během vlády Symeona I. k rozkvětu bulharské vzdělanosti a písemnictví. (cs)
- Πρώτη Βουλγαρική Αυτοκρατορία είναι ο ιστοριογραφικός όρος για το χανάτο, που ιδρύθηκε από τους Πρωτοβούλγαρους περί το 681, όταν εγκαταστάθηκαν στα βορειοανατολικά Βαλκάνια, υπέταξαν ή εξεδίωξαν τους Βυζαντινούς και έκαναν συμμάχους τους τους Νότιους Σλάβους εποίκους. Εξελίχθηκε σε πριγκιπάτο το 864 και σε αυτοκρατορία περί το 913-927. Στο απόγειο της δύναμής της η Βουλγαρία εκτεινόταν από την Καμπή του Δούναβη (σήμερα σύνορα Ουγγαρίας-Σλοβακίας) μέχρι τη Μαύρη Θάλασσα και από τον Ποταμό Δνείπερο μέχρι την Αδριατική Θάλασσα. Καθώς το κράτος εδραίωσε τη θέση του στα Βαλκάνια, μπήκε σε μια μακραίωνη αλληλεπίδραση με τη Βυζαντινή Αυτοκρατορία. Η Βουλγαρία αναδείχθηκε σε κύριο ανταγωνιστή του Βυζαντίου προς βορράν του, με αποτέλεσμα αρκετούς πολέμους. Οι δύο δυνάμεις έζησαν επίσης περιόδους ειρήνης και συμμαχίας, ιδίως κατά τη Δεύτερη Αραβική πολιορκία της Κωνσταντινούπολης, όπου ο Βουλγαρικός στρατός έλυσε την πολιορκία και κατέστρεψε τον Αραβικό στρατό, αποτρέποντας έτσι μια Αραβική εισβολή στη Νοτιοανατολική Ευρώπη. Το Βυζάντιο άσκησε έντονη πολιτιστική επιρροή επί της Βουλγαρίας, που επίσης οδήγησε στην τελική υιοθέτηση του Χριστιανισμού το 864. Μετά τη διάλυση του Χαγανάτου των Αβάρων η χώρα επεξέτεινε τα εδάφη της βορειοδυτικά μέχρι την Παννονική Πεδιάδα. Αργότερα οι Βούλγαροι αντιμετώπισαν την προέλαση των Πετσενέγων και των Κουμάνων και πέτυχαν αποφασιστική νίκη επί των Ούγγρων, αναγκάζοντάς τους να εγκατασταθούν μόνιμα στην Παννονία. Στα τέλη του 9ου και τις αρχές του 10ου αιώνα ο Συμεών Α΄ πέτυχε μια σειρά νίκες επί των Βυζαντινών, αναγνωρίσθηκε με τον τίτλο του Αυτοκράτορα και επεξέτεινε το κράτος του στη μέγιστη έκτασή του. Μετά τον αφανισμό του Βυζαντινού στρατού στη μάχη της Αγχιάλου το 917, οι Βούλγαροι πολιόρκησαν την Κωνσταντινούπολη το 923 και το 924. Οι Βυζαντινοί τελικά ανέκαμψαν και το 1014, υπό το Βασίλειο Β´ κατέφεραν συντριπτική ήττα επί των Βουλγάρων στη Μάχη του Κλειδίου. Μέχρι το 1018 τα τελευταία Βουλγαρικά οχυρά είχαν παραδοθεί στη Βυζαντινή Αυτοκρατορία και η Πρώτη Βουλγαρική Αυτοκρατορία έπαψε να υπάρχει. Τη διαδέχθηκε η Δεύτερη Βουλγαρική Αυτοκρατορία το 1185. Μετά την υιοθέτηση του Χριστιανισμού η Βουλγαρία έγινε το πολιτιστικό κέντρο της Σλαβικής Ευρώπης. Η ηγετική πολιτιστική θέση της εδραιώθηκε περαιτέρω με την εφεύρεση του Γλαγολιτικού και του Παλαιού Κυριλλικού αλφαβήτου λίγο αργότερα στην πρωτεύουσα Πρεσλάβα και η λογοτεχνία που παρήχθη στην Παλαιά Βουλγαρική άρχισε γρήγορα να διαδίδεται βορειότερα. Η Παλαιά Βουλγαρική έγινε η lingua franca στο μεγαλύτερο μέρος της Ανατολικής Ευρώπης και έγινε γνωστή ως Παλαιά Εκκλησιαστική Σλαβονική. Το 927 αναγνωρίσθηκε επίσημα το πλήρως ανεξάρτητο Βουλγαρικό Πατριαρχείο. Μεταξύ του 7ου και του 10ου αιώνα οι Πρωτοβούλγαροι και άλλες φυλές της αυτοκρατορίας απορροφήθηκαν σταδιακά από τους πιο πολυάριθμους Σλάβους, υιοθετόντας μια Νότια Σλαβική γλώσσα. Από τα τέλη του 10ου αιώνα επικράτησε το όνομα Βούλγαροι και έγιναν μόνιμες ονομασίες για τον τοπικό πληθυσμό, τόσο στα γραπτά όσο και στην ομιλούμενη γλώσσα. Η ανάπτυξη της Παλαιάς Εκκλησιαστικής Σλαβονικής γραφής και ανάγνωσης είχε ως αποτέλεσμα την αποτροπή της αφομοίωσης των Νότιων Σλάβων από τους γειτονικούς πολιτισμούς και συγχρόνως την ενίσχυση της δημιουργίας μιας διακριτής Βουλγαρικής ταυτότητας. (el)
- The First Bulgarian Empire (Church Slavonic: блъгарьско цѣсарьствиѥ, romanized: blagarysko tsesarystviye; Bulgarian: Първо българско царство) was a medieval Bulgar-Slavic and later Bulgarian state that existed in Southeastern Europe between the 7th and 11th centuries AD. It was founded in 680–681 after part of the Bulgars, led by Asparuh, moved south to the northeastern Balkans. There they secured Byzantine recognition of their right to settle south of the Danube by defeating – possibly with the help of local South Slavic tribes – the Byzantine army led by Constantine IV. During the 9th and 10th century, Bulgaria at the height of its power spread from the Danube Bend to the Black Sea and from the Dnieper River to the Adriatic Sea and became an important power in the region competing with the Byzantine Empire. It became the foremost cultural and spiritual centre of south Slavic Europe throughout most of the Middle Ages. As the state solidified its position in the Balkans, it entered into a centuries-long interaction, sometimes friendly and sometimes hostile, with the Byzantine Empire. Bulgaria emerged as Byzantium's chief antagonist to its north, resulting in several wars. The two powers also enjoyed periods of peace and alliance, most notably during the Second Arab Siege of Constantinople, where the Bulgarian army broke the siege and destroyed the Arab army, thus preventing an Arab invasion of Southeastern Europe. Byzantium had a strong cultural influence on Bulgaria, which also led to the eventual adoption of Christianity in 864. After the disintegration of the Avar Khaganate, the country expanded its territory northwest to the Pannonian Plain. Later the Bulgarians confronted the advance of the Pechenegs and Cumans, and achieved a decisive victory over the Magyars, forcing them to establish themselves permanently in Pannonia. The ruling Bulgars and other non-Slavic tribes in the empire gradually mixed and adopted the prevailing Slavic language, thus gradually forming the Bulgarian nation from the 7th to the 10th century. Since the 10th century, the demonym Bulgarian gained prevalence and became permanent designations for the local population, both in literature and in common parlance. The development of Old Church Slavonic literacy had the effect of preventing the assimilation of the South Slavs into neighbouring cultures, while stimulating the formation of a distinct Bulgarian identity. After the adoption of Christianity, Bulgaria became the cultural center of Slavic Europe. Its leading cultural position was further consolidated with the adoption of the Glagolitic alphabet, the invention of the Early Cyrillic alphabet shortly after in the capital Preslav, and the literature produced in Old Church Slavonic soon began spreading north. Old Church Slavonic became the lingua franca of much of Eastern Europe. In 927, the fully independent Bulgarian Patriarchate was officially recognized. During the late 9th and early 10th centuries, Simeon I achieved a string of victories over the Byzantines. Thereafter, he was recognized with the title of Emperor, and proceeded to expand the state to its greatest extent. After the annihilation of the Byzantine army in the Battle of Anchialus in 917, the Bulgarians laid siege to Constantinople in 923 and 924. The Byzantines eventually recovered, and in 1014, under Basil II "the Bulgar Slayer", a crushing defeat was inflicted on the Bulgarians at the Battle of Kleidion. By 1018, the last Bulgarian strongholds had surrendered to the Byzantine Empire, and the First Bulgarian Empire had ceased to exist. It was succeeded by the Second Bulgarian Empire in 1185. (en)
- Bulgariako Lehen Inperioa (bulgarieraz: ц︢рьство бл︢гарское, ts'rstvo bl'garskoe) Erdi Aroko bulgariar estatua izan zen, hego-ekialdeko Europan VII. eta XI. mendeen artean iraun zuena. Une gorenean, Simeon I.aren agintaldian (893-927), Danubiotik Itsaso Beltzeraino eta Dnieperretik Itsaso Adriatikoaraino hedatzen zen. (eu)
- La denominación Primer Imperio búlgaro (en búlgaro, българьско цѣсарьствиѥ, bŭlgarлsko cěsarĭstvije) designa dos estados medievales sucesivos —el (681-864) y el (864-1018)— gobernados por una aristocracia protobulgara de boyardos inicialmente tengristas que reinaron a ambos lados del Bajo Danubio, sobre poblaciones eslavas, valacas, griegas, albanesas y otras ya cristianas. Los protobúlgaros eran un pueblo nómada y belicoso procedente de Asia Central, emparentado con los hunos. De hecho, los primeros janes búlgaros hacían remontar sus orígenes al huno Atila. Ya en la primera mitad del siglo VII, bajo el gobierno del kan Kubrat, habían formado un reino al norte del mar Negro, que los bizantinos denominaban Magna Bulgaria. Después de la muerte de Kubrat el kanato se repartió entre sus hijos que, ante la presión de los jázaros y desoyendo los consejos de su padre de mantenerse unidos, se dispersaron: Batbayan, el mayor quedó a cargo del Estado con una tercera parte de la población; otra parte se desplazó hacia el este —a la confluencia de los ríos Volga y Kama, donde llegarían a formar el estado de la Bulgaria del Volga— y otro grupo, de entre 500-800 000 personas, al mando del jan Asparukh, tercer hijo de Kubrat, se estableció en las tierras bajas de los ríos Danubio, Dniéster y Dniéper, aprovechando que Constantinopla estaba sitiada por las tropas de Muawiya I, califa omeya de Bagdad (674-678). Desde allí, los protobúlgaros hostigaron a las guarniciones bizantinas y realizaron frecuentes expediciones de saqueo. Cuando concluyó el asedio en 680, el emperador bizantino Constantino IV marchó en una expedición punitiva contra los protobúlgaros y sus aliados eslavos y les forzó a refugiarse en un campamento fortificado. El emperador abandonó la campaña por motivos de salud, el desaliento cundió entre sus filas y comenzaron las deserciones. Los hombres de Asparukh rompieron el bloqueo y derrotaron a las tropas enemigas en la batalla de Ongala en 681. Tras la victoria, Asparukh se dirigió rápidamente tierra adentro, conquistando las provincias bizantinas de Mesia y Escitia Menor (Dobruja), ampliando su reino hasta el interior de la península balcánica. Constantino IV se vio obligado a solicitar la paz y aceptar la existencia del nuevo estado búlgaro, pagándole un humillante tributo anual para evitar nuevas incursiones, fecha considerada el nacimiento de la moderna Bulgaria. Tervel (r. 700/701-718/721), sucesor de Asparukh, fijó las fronteras y consolidó su posición en los Balcanes, convirtiéndose en una gran potencia militar. Bulgaria entró en un período de varios siglos de relaciones a veces amistosas, pero en su mayoría hostiles, con el Imperio bizantino. Emergiendo como el principal adversario del Imperio bizantino en el norte, los búlgaros sin embargo salvaron a Constantinopla, especialmente durante el segundo asedio árabe de la capital imperial, cuando rompieron el asedio y tras derrotar a un ejército de 26 000 hombres dispersaron a los asaltantes, eliminando así la amenaza de una invasión árabe a gran escala hacia Europa Central y Oriental.Constantinopla, por su parte, ejerció una fuerte influencia cultural, arquitectónica, religiosa y literaria en Bulgaria. Krum (r. 802-814), después de la desintegración del kanato ávaro, comenzó en 804 a expandir su territorio hacia el noroeste hacia la llanura del Danubio Medio (hoy llanura de Panonia). Posteriormente, los búlgaros pusieron fin al avance de los pechenegos y de los cumanos por el Danubio y obtuvieron una contundente victoria sobre los magiares en Budjak, lo que obligó a estos últimos a establecerse de forma permanente en la misma llanura de Panonia. Tras derrotar y asesinar al emperador bizantino Nicéforo I en la batalla de Pliska (811) Krum duplicó el territorio del país. También introdujo el primer código civil escrito, válido para los eslavos y protobúlgaros. A finales del siglo IX y principios del X, el zar Simeón I (r. 893-927) logró una serie de victorias sobre los bizantinos, alcanzando el estado su apogeo tanto político como cultural: su imperio, con capital en Preslav, se extendía desde el recodo del Danubio hasta el Dnieper (en la actual Ucrania) y desde el mar Adriático hasta el mar Negro, dejando a los bizantinos solo las costas de las actuales Albania, Grecia y Tracia. Su plan, que estuvo cerca de ver realizado, era unificar bajo su poder las monarquías búlgara y bizantina. Los bizantinos reconocieron a Simeón el título de «César» (en búlgaro, Tzar es decir, 'emperador', de ahí el nombre del Primer «Imperio» búlgaro dado a su estado por la historiografía moderna. Después de la aniquilación del ejército bizantino en la batalla de Anquialo en 917, una de las batallas más sangrientas en la Edad Media, los búlgaros pusieron sitio a Constantinopla en 923 y 924. Tras la muerte de Simeón, la decadencia de la autoridad real, las luchas dinásticas y los ataques externos de pueblos como croatas, magiares, pechenegos y serbios y la propagación de la religión de los bogomilos fueron minando al estado búlgaro. Esto dio lugar a invasiones consecutivas por parte del Rus de Kiev y Bizancio, que terminaron con la toma de la capital, Preslav, por el ejército bizantino. En el mandato de Samuel, Bulgaria se recuperó un poco de estos ataques y logró vencer a Serbia, Bosnia y Doclea. Pero los bizantinos finalmente se recuperaron y en 1014, el emperador Basilio II, llamado Bulgaróctonos («matador de búlgaros») infligió una derrota aplastante a los búlgaros en la batalla del paso de Clidio y Samuel murió poco después de la batalla. En 1018, las últimas plazas fuertes de Bulgaria se habían rendido y el Primer Imperio búlgaro dejó de existir, siendo anexionado al Imperio romano de Oriente. Bulgaria permanecería bajo la autoridad de Constantinopla durante casi dos siglos, entre 1018 y 1185, cuando se fundó el Segundo Imperio búlgaro. Después de la adopción del cristianismo ortodoxo oriental en 864 tras la conversión de Boris I (852-889), Bulgaria se convirtió, durante un cierto tiempo, en el centro cultural eslavo de Europa. Logró una brillante ósmosis entre sus diferentes componentes, adoptando el nombre de su nobleza fundadora (en búlgaro, България y en griego, Βουλγαρία, Bulgaria, nombre oficial del estado desde su fundación), la lengua de la mayoría eslava de sus súbditos y la fe cristiana del rito griego, una síntesis del tengrianismo y la mitología eslava que dio origen a un cristianismo nacional que influiría en sectas gnósticas surgidas en la región siglos posteriores. La adopción de la nueva fe implicó también la utilización del eslavo como lengua litúrgica y luego en la administración. La invención de dos nuevos alfabetos derivados del alfabeto griego adaptados a las lenguas eslavas, el glagolítico y el cirílico —desarrollado en las escuelas literarias de Preslav y Ohrid— contribuyó a que el antiguo búlgaro se convirtiera en la lingua franca de la Europa oriental y a que la literatura búlgara pronto comenzará a propagarse por el norte. La cristianización y la eslavización proporcionaron al Imperio búlgaro un área de influencia mayor. En 927 el Patriarcado de Bulgaria totalmente independiente, fue reconocido oficialmente. Posteriormente, como una reacción contra las influencias bizantinas en la iglesia, la influyente secta de los Bogomilos nació en Bulgaria en la mitad del siglo X. (es)
- La dénomination Premier Empire bulgare (en bulgare : българьско цѣсарьствиѥ, bŭlgarлsko cěsarĭstvije) désigne deux États médiévaux successifs : le khanat bulgare du Danube (681-864) et le tsarat bulgare (864-1018) gouvernés par une aristocratie proto-bulgare de boyards initialement tengristes, convertis au christianisme oriental à partir de 864 et régnant, de part et d’autre du bas-Danube, sur des populations slaves, valaques, grecques, albanaises et autres, déjà chrétiennes. Cet État du sud-est de l’Europe, fondé à la suite de la victoire bulgare d’Ongal gagnée par Asparoukh contre les Byzantins de Constantin IV, exista entre le VIIe siècle et le XIe siècle. Il réalisa une brillante osmose culturelle entre ses différentes composantes, adoptant le nom de sa noblesse fondatrice (България et en grec Βουλγαρία : Bulgarie), la langue de la majorité slave de ses sujets (qui devînt aussi sa langue liturgique), la foi chrétienne de rite grec, et deux alphabets nouveaux adaptés aux langues slaves, dérivés de l’alphabet grec : le glagolitique et le cyrillique. Au sommet de sa puissance, sous Siméon Ier, le Premier Empire bulgare s’étendait du coude du Danube au Dniepr et de la mer Adriatique à la mer Noire, ne laissant aux Byzantins que les côtes des actuelles Albanie, Grèce et Thrace. Après avoir consolidé sa position dans les Balkans, la Bulgarie entra dans une période s’étendant sur plusieurs siècles de relations parfois amicales, mais la plupart du temps hostiles avec l’Empire byzantin. Émergeant comme principal adversaire de l’Empire byzantin au nord, le Premier Empire bulgare sauva toutefois Constantinople, notamment lors du deuxième siège arabe de la capitale impériale, au cours duquel l’armée bulgare brisa le siège et dispersa les assaillants, évitant ainsi l’invasion arabe du sud-est de l’Europe. De son côté Constantinople exerça une forte influence culturelle, architecturale, religieuse et littéraire sur la Bulgarie. Après la désintégration du khaganat avar, la Bulgarie commença à étendre son territoire au nord-ouest vers la plaine du moyen-Danube (que les géographes hongrois modernes appellent plaine de Pannonie). Plus tard, les Bulgares mirent fin à l’avancée des Petchenègues et des Coumans vers le bas-Danube et remportèrent dans le Boudjak une éclatante victoire sur les Magyars, forçant ceux-ci à s’établir dans cette même plaine de Pannonie. À la fin du IXe siècle et au début du Xe siècle, après une série de victoires contre les Byzantins, ceux-ci reconnurent à Siméon Ier le titre de « César » (en bulgare « Tzar ») soit « empereur », d’où le nom de Premier « Empire » bulgare donné à son État par l’historiographie moderne. Après la défaite de l’armée byzantine à la bataille d’Anchialos en 917, les Bulgares mirent le siège devant Constantinople en 923 et 924. Les Byzantins devaient toutefois s’en relever et sous Basile II infliger aux Bulgares une défaite décisive lors de la bataille de la passe de Kleidion. En 1018, les dernières possessions bulgares durent se rendre aux Byzantins et le Premier Empire bulgare cessa d’exister pour se rétablir en 1185 sous le nom de Deuxième Empire bulgare. (fr)
- Ag tús na 680idí, tháinig na treibheanna Bulgáracha faoi threoir Asparukh na Bulgáire aduaidh trasna na Danóibe agus chuir siad fúthu sa tír idir an Danóib Íochtair agus an abhainn na Balcáine, le príomhbhaile acu in Pliska. Chuir conradh síochána leis an Impireacht Bhiosántach sa bhliain 681 tús le Céad Impireacht na Bulgáire. Mheasc na Bulgáraigh leis na daoine a bhí ann cheana, agus d'éirigh teanga den Shlávaic Theas ina teanga comónta. Neartaigh na rialtóirí a tháinig ina dhiaidh sin stát na mBulgárach le linn na 8ú agus 9ú céadta. Mhéadaigh Krum Cán achar na himpireacht faoi dhó agus, é sin á chur i gnímh aige, mharaigh sé , impire Bhiosáintiam i gcath Pliska. Chuir Krum cód dlíthe ar bun. Díobhadh an pagánachas i bhfabhar Críostaíocht Cheartchreidmheach an Oirthir faoi riail sa bhliain 864. Ar shála an iompaithe chuig an gCríostaíocht, d'aithin Biosáintiam an eaglais Bhulgárach agus glacadh an aibítir Choireallach a d'fhorbair Preslav. Neartaigh sin an t-údarás lárnach san impireacht agus chuidigh sé le haontú na mBulgárach agus na Slávaigh eile sa tír. Bhí riail 34 bliana Shíomóin Mhóir ina ré órga ó thaobh chúrsaí cultúir agus méadú an limistéir faoin stát. (ga)
- Kekaisaran Bulgaria Pertama (bahasa Bulgaria: Първo Българско царство, Părvo Bălgarsko Tsarstvo) adalah negara di Bulgaria pada abad pertengahan yang didirikan pada tahun 681 di daerah dekat delta sungai Donau dan mengalami disintegerasi tahun 1018 setelah dianeksasi oleh Kekaisaran Bizantium. Pada puncak kekuasaannya, Bulgaria terbentang dari Budapest hingga Laut Hitam dan dari sungai Dnieper di Ukraina hingga Laut Adriatik. (in)
- Il Primo Impero bulgaro (in bulgaro: Първo българско царство?, traslitterato: Părvo bălgarsko c'arstvo o Първа българска държава, Părva bălgarska dăržava, in antico slavo ecclesiastico: цѣсарьсьтво блъгаръ) fu uno Stato medievale fondato nella penisola balcanica nel 681 dai proto-bulgari, insieme a sette tribù slave meridionali. All'apogeo del suo dominio si espandeva da Budapest al mar Nero, dal fiume Dnepr nell'odierna Ucraina al mar Adriatico. Dopo che lo Stato riuscì a fissare la propria posizione all'interno dei Balcani, entrò in un rapporto plurisecolare, a volte amichevole, a volte apertamente ostile, con l'Impero bizantino. La Bulgaria emerse come il principale antagonista di Bisanzio nei Balcani, antagonismo che suscitò diverse guerre. Le due potenze tuttavia condivisero periodi di pace e di alleanza, soprattutto durante il secondo assedio arabo di Costantinopoli, durante il quale i Bulgari ebbero un ruolo cruciale nel porre fine all'assedio. Bisanzio ebbe una forte influenza culturale sulla Bulgaria, processo che portò in seguito alla cristianizzazione della Bulgaria nell'864. Dopo la disintegrazione del khaganato degli avari, i bulgari espansero il proprio territorio fino alla pianura Pannonica (odierna Ungheria). In seguito i bulgari si opposero all'avanzata dei peceneghi e dei cumani, e conseguirono una vittoria decisiva sui magiari, costringendoli a stabilirsi permanentemente in Pannonia. Alla fine del IX secolo e all'inizio del X secolo, lo zar Simeone I conseguì una serie di vittorie sui bizantini ed espanse l'Impero bulgaro al massimo della sua estensione. Dopo l'annientamento dell'esercito bizantino nella battaglia di Anchialo nel 917, i bulgari misero sotto nel 923 e ancora nel 924. Tuttavia, i bizantini riuscirono a riprendersi e nel 1014, sotto Basilio II, inflissero una devastante sconfitta ai bulgari nella battaglia di Kleidion. Nel 1018 le ultime roccaforti bulgare si arresero all'impero bizantino e il primo impero bulgaro cessò di esistere. Gli succedette il secondo impero bulgaro nel 1185. Dopo l'adozione del cristianesimo nell'864, la Bulgaria divenne, per un certo periodo, il centro culturale dell'Europa slava. La sua posizione culturale dominante venne ulteriormente consolidata con l'invenzione dell'alfabeto cirillico nella capitale Preslav, per cui in breve cominciò a diffondersi una letteratura in lingua bulgara antica. L'antico bulgaro si presentava come una variante poco differenziata della lingua franca utilizzata in tutta l'Europa orientale, cioè l'antico slavo ecclesiastico. Nel 927 venne riconosciuta la piena indipendenza del patriarcato bulgaro. In seguito, come reazione alle influenze bizantine sulla chiesa, nacque il movimento dei bogomili nella metà del X secolo. (it)
- 불가리아 제1제국(영어: First Bulgarian Empire) 또는 불가리아 제1차르국(불가리아어: Първo българско царство 퍼르보 벌가르스코 차르스트보)은 680년경 불가르인들이 발칸 반도 동북부에 건국한 중세 국가이다. 불가르인들은 비잔티움 제국을 몰아낸 후 남슬라브족 정착민들과 동맹을 맺었다. 그들의 영향력은 부다페스트와 흑해 사이에서 확산되었으며 드네프르강에서 아드리아해에 이르렀다. 그들의 지위가 발칸반도 내에서 공고화하면서, 비잔티움 제국과의 관계는 수세기에 걸쳐 때로는 친밀하게, 때로는 적대적으로 유지되었다. 불가리아는 계속적인 전쟁의 결과로 발칸 반도에서 비잔티움 제국의 가장 주요한 적으로 떠올랐다. 하지만 두 나라의 관계는 이슬람 제국의 두번째 콘스탄티노폴리스 포위를 분쇄하는데 불가리아 군대가 중요한 역할을 하면서 평화와 동맹의 시기를 맞았다. 비잔티움 제국은 불가리아에 문화적으로 강력한 영향력을 발휘했고, 마침내 864년 불가리아에 기독교를 전파하였다. 아바르족의 붕괴 이후 불가리아는 그들의 영토를 판노니아 평원(현재의 헝가리)까지 확장하였다. 이후 불가리아인들은 페체네그인과 쿠만족의 성장과 직면하였고, 마자르족에 결정적인 승리를 거두어 그들을 영구히 판노니아에 정착시켰다. 9세기와 10세기 초반 동안 차르 시메온 1세는 비잔티움 제국에 계속적인 승리를 거두었고, 불가리아 제국은 절정에 도달하였다. 917년 안키알로 전투에서 비잔티움 군대를 전멸시켰고, 923년과 924년에는 콘스탄티노폴리스를 포위하였다. 이후 비잔티움 제국은 회복세를 맞았고 1014년 바실레이오스 2세의 치세에 클레이디온 전투(벨라시차 전투)에서 불가리아군에 큰 타격을 가하였다. 1018년에 마지막 불가리아 거점이 비잔티움 제국에 항복하였고, 불가리아 제1제국은 멸망하였다. 이는 1185년이 돼서야 불가리아 제2제국으로 계승되었다. 864년 기독교를 받아들인 후 불가리아는 슬라브 유럽의 중심지가 되었다. 그들의 선도적인 문화적 위치는 수도 프레슬라프에서 키릴 문자가 발명되면서 굳혀졌으며, 고대 불가리아어로 쓰여진 문학 작품들이 북방으로 전파되었다. 고대 교회 슬라브어로 알려진 고대 불가리아어는 남유럽의 공용어가 되었다. 927년에는 완전히 독립된 불가리아 정교회 총주교가 공식적으로 인정받았다. 7세기와 10세기 사이에 불가르족과 다른 부족들은 압도적인 수를 차지하고 있던 슬라브족 들에게 점진적으로 흡수되었고, 남슬라브족의 언어를 채택하였다. 10세기 후반까지 '불가리아'라는 이름은 토착 거주민들과 그들의 언어, 문학의 일반적인 명칭이 되었다. 교회 슬라브어의 발전은 남슬라브족의 주변 민족으로의 동화를 막았고, 불가리아의 개별적 정체성의 형성을 촉진하였다. (ko)
- 第一次ブルガリア帝国（だいいちじブルガリアていこく、教会スラヴ語：блъгарьско цѣсарьствиѥ, ローマ字表記：blagarysko tsesarystviye、ブルガリア語：Първа българска държава, ローマ字表記：Pǎ́rva bǎ́lgarska dǎržáva、英語：First Bulgarian Empire）とは、7世紀から11世紀の間の東南ヨーロッパに存在したブルガール人とスラヴ人の国家、そして後にブルガリア人国家となった帝国である。アスパルフに率いられたブルガール人の一派がバルカン半島北東部へ南進した後の680年から681年に建国された。コンスタンティノス4世率いる東ローマ帝国（ビザンツ帝国）の軍隊にオングロスの戦いで勝利したことで、彼らはドナウ川の南に植民する権利について東ローマ側の承認を得た。9世紀から10世紀の間、最盛期のブルガリアはドナウ大曲から黒海、そしてドニエプル川からアドリア海へと拡大し、東ローマ帝国と競合する当地域の重要な勢力となった。第一次ブルガリア帝国は中世の大部分を通じて、南スラヴ・ヨーロッパの主要な文化的かつ精神的な中心地となった。 帝国がバルカン半島にてその地位を固めると、東ローマ帝国と時には友好的に、時には敵対的になった、何世紀にも及ぶ長い交流の時代に入った。ブルガリアは東ローマ帝国にとって北方の最重要敵対国として現れ、ブルガリア・東ローマ戦争につながった。両大国は平和と同盟の時代も享受し、なかでも注目すべきはブルガリア軍が包囲網を破ってウマイヤ朝の軍隊を打ち破ったコンスタンティノープル包囲戦であり、結果として東南ヨーロッパへのアラブ人侵攻を阻止した。東ローマの帝都コンスタンティノープルはブルガリア側に強い文化的影響を与え、864年には最終的なをももたらした。アヴァール崩壊後のブルガリアは、北西のパンノニア平原へとその領土を広げた。その後はペチェネグやクマン人の進攻と対決し、マジャルに決定的勝利を収めて彼らをパンノニアに永久的に定住させた。 帝国において権力の座にあったブルガール人とその他のスラヴ民族（トラキア人）は次第に混血し、広まっている古代教会スラヴ語（古代ブルガリア語）を導入したことで、7世紀から10世紀にかけ徐々にブルガリア人国家を形成した。10世紀以降にはブルガリア人（Bulgarian）という住民の呼称が流行し、文献と庶民の言葉遣いの両面における地元民にとって不変の名称となった。古代教会スラヴ語の識字率向上は、近隣文化への南スラヴ人の同化を防ぐ効果を有した一方、確かなブルガリア人のアイデンティティ形成を促した。 キリスト教導入後、ブルガリアはスラヴ・ヨーロッパの文化的中枢となった。その一流の文化的地位はグラゴル文字の導入に伴ってさらに強化され、都のにおけるその直後のの発明と、古ブルガリア語にて制作された文学は間もなく北方へ広がり始めた。古ブルガリア語は東ヨーロッパの大部分のリングワ・フランカとなり、古代教会スラヴ語として知られるようになった。927年には、完全に独立したブルガリア総主教座が公式に認められた。 9世紀末から10世紀初頭の間、シメオン1世は東ローマに対する一連の勝利を達成した。その後彼は皇帝の称号を認められ、最大限にまで自国の拡大を進めた。917年のアケロオスの戦いにて東ローマ軍を殲滅した後、ブルガリア軍は923年と924年にコンスタンティノープルを包囲した。東ローマ側は最終的に回復し、1014年に「ブルガリア人殺し」バシレイオス2世の下、クレディオンの戦いでブルガリア人に完敗を負わせた。1018年までには最後のブルガリア人の拠点が東ローマ帝国に降伏し、第一次ブルガリア帝国は滅亡した。 (ja)
- Historia Bułgarii (681–1018) – historia pierwszego państwa bułgarskiego, istniejącego w latach 681–1018 na Półwyspie Bałkańskim, mającego stolicę najpierw w Plisce, a następnie w Presławiu. W okresie swego największego rozwoju terytorialnego na początku IX wieku zajmowało powierzchnię ok. 400 000 km² i obejmowało w całości tereny dzisiejszej Bułgarii, a częściowo również: Albanii, Czarnogóry, Grecji, Macedonii Północnej, Rumunii, Serbii, Turcji, Ukrainy i Węgier. Powstało w wyniku najazdu Bułgarów pod wodzą Asparucha na tereny położone na południe od dolnego Dunaju (Mezja), zamieszkiwane przez słowiańskich Sklawinów i Antów. W historii pierwszego państwa bułgarskiego można wyróżnić cztery podstawowe okresy: początki, związane z organizacją podbitych terenów w VII–VIII wieku, rozwój Imperium Bułgarskiego za czasów Kruma i jego następców, apogeum potęgi imperium po przyjęciu chrześcijaństwa w 866 r. oraz stopniowy upadek po śmierci Symeona I. Przez większość okresu swego istnienia państwo to prowadziło wojny z Cesarstwem Bizantyjskim. W 1018 r. zostało podbite przez Bizancjum. Pierwsi władcy bułgarscy nosili tytuł chana. W 913 r. Symeon I przyjął godność cara, zapoczątkowując tym samym istnienie pierwszego carstwa bułgarskiego. (pl)
- Het Eerste Bulgaarse Rijk (Bulgaars: Първо Българско царство, Părvo Bălgarsko Tsarstvo) was van 681 tot 1018 een staat in de Donaudelta. Deze staat hield op te bestaan in 1018 doordat het gebied geannexeerd werd door het Byzantijnse Rijk. Op zijn hoogtepunt strekte het rijk zich uit van Boedapest tot aan de Zwarte Zee en van de Dnjepr tot aan de Adriatische Zee. Na het ineenstorten van het Eerste Rijk der Göktürken kwamen de Khazaren aan de macht, die op hun beurt het Groot-Bulgaarse Rijk in het zuiden van het huidige Rusland versloegen en een deel van de Turkse stam der Proto-Bulgaren naar het westen verdreven. Op hun beurt verdreven zij de Avaren. Een deel van de Proto-Bulgaren had zich onder Asparuch aan de benedenloop van de Donau gevestigd en zij stichtten een nieuw rijk. De opvolger van Asparuch, Tervel, hielp de Byzantijnse keizer Justinianus II Rhinotmetos terug op de troon, en dank zij zijn steun hielp hij de Byzantijnen aan de overwinning op de Arabieren tijdens het Beleg van Constantinopel (717-718). Hierbij behoedden de Bulgaren Oost-Europa van een islamitische verovering. Voor deze daad kreeg Tervel de titel Caesar, de eerste buitenlandse vorst die deze titel ontving. Later zorgde de coalitie ervoor dat het Avaarse Rijk zich niet kon uitbreiden op de Pannonische vlakte en het Tatragebergte. Het Bulgaarse Rijk diende hierbij als bufferstaat tegen nomadische invallen vanuit het oosten tijdens de zogenaamde tweede golf van de Grote Volksverhuizing. De Petsjenegen en de Kumanen werden in Noordoost Bulgarije tegengehouden en de Magyaren moesten zich na een nederlaag in 896 terugtrekken op de Pannonische vlakte. De Bulgaren veroverden tijdens de Byzantijns-Bulgaarse oorlogen de Slavische gebieden Thracië en Macedonië. Na de nederlaag van het Bulgaarse leger in 977 bij de stond het Bulgaarse Rijk op de rand van de afgrond. Het Eerste Bulgaarse Rijk eindigde ten slotte in 1018, na de annexatie door het Byzantijnse Rijk. De Bulgaren wisten het juk van het Byzantijnse Rijk in 1185 echter weer af te werpen, waarna zij in 1185 het Tweede Bulgaarse Rijk stichtten. (nl)
- Första bulgariska riket eller första bulgariska imperiet (bulgariska: Първo българско царство, Parvo Balgarsko Tsarstvo) var en medeltida bulgarisk stat som grundades i nordöstra Balkan, nära Donaudeltat på 680-talet av protobulgarerna som drev ut bysanterna och gjorde den slavisktalande befolkningen till sina allierade. Riket existerade fram till år 1018 när det införlivades i Bysantinska riket. Vid sin höjdpunkt sträckte sig det bulgariska imperiet från Budapest till Svarta havet, och från floden Dnepr i dagens Ukraina till Adriatiska havet. Efter antagandet av kristendomen år 864 blev Bulgarien ett kulturellt centrum i det slaviska Europa. Den ledande kulturella ställningen befästes ytterligare med uppkomsten av det kyrilliska alfabetet. Litteratur på började snart spridas norr om Bulgarien och det äldsta slaviska skriftspråket kom att bli "lingua franca" i östra Europa, där det lokalt kom att kallas "fornkyrkoslaviska". Det kom att dröja fram till år 927 för det bulgariska patriarkatet att bli officiellt erkänt. Efter att bysantinerna erövrat det bulgariska riket dröjde det över 150 år innan bulgarerna åter vann självständighet genom det andra bulgariska riket, som bildades 1185. (sv)
- Первое Болгарское царство (болг. Първo българско царство, ст.-слав. Българско царство/дръжава) — название Болгарского государства с 681 по 1018 год. Образовано булгарскими, славянскими и фракийскими племенами под предводительством Аспаруха. Наибольшего расцвета достигло при царе Симеоне I. Столицей государства был город Плиска, с 893 года — Преслав, с 990 года — Охрид. В период наибольшего расцвета охватывало бо́льшую часть Балканского полуострова. В 969 году разделилось на восточную и западную части. Восточная контролировалась византийцами, а Западная осталась за Болгарией (её иногда называют Западно-Болгарской Державой). Прекратило существование в 1018 году после того, как византийские императоры Никифор Фока, Иоанн Цимисхий и Василий II отвоевали у болгар занятые ими области. (ru)
- O Primeiro Império Búlgaro (em antigo eslavo eclesiástico: Блъгарьско Цѣсарьствиѥ, rom. Blgaŕsko Cäsaŕstvije) foi um estado protobúlgaro-eslavo medieval que existiu no Bálcãs entre os séculos VII e XI. Foi fundada em [680 ou 681 depois que parte dos protobúlgaros liderados por Asparuque se moveram para o sul para o nordeste dos Bálcãs. Lá, eles garantiram o reconhecimento bizantino de seu direito de se estabelecer ao sul do Danúbio, derrotando - possivelmente com a ajuda de tribos eslavas meridionais locais - o exército bizantino liderado por Constantino IV. No auge de seu poder, a Bulgária se espalhou da Curva do Danúbio até o Mar Negro e do rio Dniepre até o Mar Adriático e se tornou uma grande potência medieval europeia nos séculos IX e X, juntamente com os impérios bizantino e franco. Tornou-se um centro cultural e espiritual do sul da Europa eslava durante a maior parte da Idade Média. À medida que o Estado solidificou sua posição nos Bálcãs, entrou em uma interação de séculos, às vezes amigável e às vezes hostil, com o Império Bizantino. A Bulgária emergiu como o principal antagonista do Império Bizantino ao norte, resultando em várias guerras. As duas potências também tiveram períodos de paz e aliança, principalmente durante o Segundo Cerco Árabe de Constantinopla, onde o exército búlgaro rompeu o cerco e destruiu o exército árabe, impedindo assim uma invasão árabe do sudeste da Europa. O Império Bizantino teve uma forte influência cultural na Bulgária, o que também levou à adoção do cristianismo em 864. Após a desintegração do Caganato Ávaro, o país expandiu seu território para noroeste até a planície da Panônia. Mais tarde, os búlgaros enfrentaram o avanço dos pechenegues e cumanos e alcançaram uma vitória decisiva sobre os magiares, forçando-os a estabelecer-se permanentemente na Panônia. Durante o final do século IX e início do X, Simeão I conseguiu uma série de vitórias sobre os bizantinos. Depois disso, ele foi reconhecido com o título de imperador, e começou a expandir o estado em sua maior extensão. Após a aniquilação do exército bizantino na Batalha de Anquíalo em 917, os búlgaros sitiaram Constantinopla em 923 e 924. Os bizantinos, no entanto, eventualmente se recuperaram e, em 1014, sob o comando de Basílio II, infligiram uma derrota esmagadora aos búlgaros na Batalha de Clídio. Em 1018, as últimas fortalezas búlgaras se renderam ao Império Bizantino, e o Primeiro Império Búlgaro deixou de existir. Foi sucedido pelo Segundo Império Búlgaro em 1185. Após a adoção do cristianismo, a Bulgária tornou-se o centro cultural da Europa eslava. Sua posição cultural de liderança foi ainda mais consolidada com a adoção do alfabeto glagolítico, a invenção do alfabeto cirílico primitivo pouco depois na capital Preslava, e a literatura produzida no búlgaro antigo logo começou a se espalhar para o norte. O búlgaro antigo tornou-se a língua franca de grande parte da Europa Oriental e passou a ser conhecido como eslavônico da Igreja Antiga. Em 927, o patriarcado búlgaro totalmente independente foi oficialmente reconhecido. Os búlgaros e outras tribos não eslavas no império gradualmente misturaram-se e adotaram a língua eslava predominante, formando gradualmente a nação búlgara do século VII ao século IX. Desde o final do século IX, os nomes búlgaros e búlgaros ganharam prevalência e se tornaram designações permanentes para a população local, tanto na literatura quanto na linguagem comum. O desenvolvimento da alfabetização eslava da Antiga Igreja teve o efeito de impedir a assimilação dos eslavos meridionais em culturas vizinhas, enquanto estimulava a formação de uma identidade búlgara distinta. (pt)
- 保加利亚第一帝国（保加利亚语：Първo българско царство）是保加尔人阿斯巴鲁赫于西元681年在多瑙河三角洲建立的一个国家。在其鼎盛时期，疆域东至黑海、南至爱琴海和亚得里亚海。他们在西元864年接受了基督教。在681-864年期間，一般被稱為“保加尔汗国”或“多瑙河保加利亚”。 第一帝国于西元1018年被拜占庭帝国巴西尔二世消灭，其继承者为西元1185年建立的保加利亚第二帝国。 (zh)
- Перше Болгарське царство — болгарська держава на півночі Балканського півострова, що існувала у період між 681 та 1018 роками. Болгарське царство заснували три етнічні групи:
* протоболгари — тюрські племена під проводом хана Аспаруха, що прийшли на Балкани у VII столітті з Центральної Азії;
* слов'яни — севери, смоляни, драговіти, , з кінця V століття вони заселяли Родопи, Македонію, північ Болгарії;
* фракійці — одриси, бессі, , мези, гети, — автохтонні мешканці Фракії. Найбільшого розквіту досягло за царя Симеона I. Столицею держави спочатку було місто Плиска, потім з 893 року — Преслав. До складу держави входила і частина території сучасної України, зокрема Закарпатська область та південь сучасної Одещини — історичний Буджак. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Bulgariako Lehen Inperioa (bulgarieraz: ц︢рьство бл︢гарское, ts'rstvo bl'garskoe) Erdi Aroko bulgariar estatua izan zen, hego-ekialdeko Europan VII. eta XI. mendeen artean iraun zuena. Une gorenean, Simeon I.aren agintaldian (893-927), Danubiotik Itsaso Beltzeraino eta Dnieperretik Itsaso Adriatikoaraino hedatzen zen. (eu)
- Kekaisaran Bulgaria Pertama (bahasa Bulgaria: Първo Българско царство, Părvo Bălgarsko Tsarstvo) adalah negara di Bulgaria pada abad pertengahan yang didirikan pada tahun 681 di daerah dekat delta sungai Donau dan mengalami disintegerasi tahun 1018 setelah dianeksasi oleh Kekaisaran Bizantium. Pada puncak kekuasaannya, Bulgaria terbentang dari Budapest hingga Laut Hitam dan dari sungai Dnieper di Ukraina hingga Laut Adriatik. (in)
- Первое Болгарское царство (болг. Първo българско царство, ст.-слав. Българско царство/дръжава) — название Болгарского государства с 681 по 1018 год. Образовано булгарскими, славянскими и фракийскими племенами под предводительством Аспаруха. Наибольшего расцвета достигло при царе Симеоне I. Столицей государства был город Плиска, с 893 года — Преслав, с 990 года — Охрид. В период наибольшего расцвета охватывало бо́льшую часть Балканского полуострова. В 969 году разделилось на восточную и западную части. Восточная контролировалась византийцами, а Западная осталась за Болгарией (её иногда называют Западно-Болгарской Державой). Прекратило существование в 1018 году после того, как византийские императоры Никифор Фока, Иоанн Цимисхий и Василий II отвоевали у болгар занятые ими области. (ru)
- 保加利亚第一帝国（保加利亚语：Първo българско царство）是保加尔人阿斯巴鲁赫于西元681年在多瑙河三角洲建立的一个国家。在其鼎盛时期，疆域东至黑海、南至爱琴海和亚得里亚海。他们在西元864年接受了基督教。在681-864年期間，一般被稱為“保加尔汗国”或“多瑙河保加利亚”。 第一帝国于西元1018年被拜占庭帝国巴西尔二世消灭，其继承者为西元1185年建立的保加利亚第二帝国。 (zh)
- تأسست الإمبراطورية البلغارية الأولى (الحديثة) في العصور الوسطى في دولة بلغاريا في الشمال الشرقي للأراضي البلقانية في عام 680 أقامها البلغار، وكانت تخضع أو تبعد السكان البيزنطيين المحليين وتجعلهم حلفاء للمستوطنين في سلافيا الجنوبية. وعندما بلغت `ذروة قوتها انتشرت بين بودابست والبحر الأسود ومن نهر الدنيبر (Dnieper) في أوكرانيا الحديثة إلى البحر الأدرياتيكي (Adriatic Sea). وعندما وطدت الدولة من مكانتها في شبه جزيرة البلقان، دخلت في تفاعلات طويلة لعدة قرون، ودية في بعض الأحيان وعدائية في أحيان أخرى مع الإمبراطورية البيزنطية. حيث نشأت كخصم لرئيس بيزنطة في شبه جزيرة البلقان، مما أدى إلى عدة حروب. ورغم ذلك تمتعت كلتا القوتين أيضًا بفترات للصلح والتحالف، على وجه الخصوص أثناء الحصار العربي الثاني للقسطنطينية، حيث كان للجيش البلغاري دور حاسم في فك الحصار. وكان لبيزنطة تأثير قوي على الثقافة البلغارية (ar)
- El Primer Imperi Búlgar (en búlgar Първo Българско царство, transcrit Părvo Bălgarsko tsarstvo) va ser un estat medieval búlgar fundat l'any 632 als territoris propers al delta del Danubi. Es va desintegrar l'any 1018 després de la seva annexió a l'Imperi Romà d'Orient. En el seu punt àlgid, s'estenia des de Budapest a la Mar Negra, i des del Dnièper en la Ucraïna contemporània, fins a la Mar Adriàtica. Fou succeït pel Segon Imperi Búlgar, fundat l'any 1185. El nom oficial de l'estat des de començaments de la seva fundació fou el de Bulgària. (ca)
- První bulharská říše (bulharsky Първа българска държава; Parva balgarska daržava, staroslověnsky ц︢рьство бл︢гарское; ts'rstvo bl'garskoe) byl středověký bulharský stát existující v letech 681 až 1018, který na přechodnou dobu dosáhl v rámci Balkánu postavení velmoci. Jeho zakladatelem byl chán Asparuch, který po rozpadu Starého Velkého Bulharska vedl kmeny kočovných Prabulharů na Balkánský poloostrov, kde spolu se slovanskými kmeny vytvořil nový státní útvar, jejž sousední mocnost, byzantská říše, roku 681 formálně uznala v mírové smlouvě. Bulharský stát v dalších letech postupně expandoval, stal se protiváhou byzantského vlivu na Balkáně a brzdou případné asimilace slovanských kmenů pod byzantskou nadvládou. Bulharští cháni během 8. století také několikrát zasáhli do vnitřní politiky Byz (cs)
- Πρώτη Βουλγαρική Αυτοκρατορία είναι ο ιστοριογραφικός όρος για το χανάτο, που ιδρύθηκε από τους Πρωτοβούλγαρους περί το 681, όταν εγκαταστάθηκαν στα βορειοανατολικά Βαλκάνια, υπέταξαν ή εξεδίωξαν τους Βυζαντινούς και έκαναν συμμάχους τους τους Νότιους Σλάβους εποίκους. Εξελίχθηκε σε πριγκιπάτο το 864 και σε αυτοκρατορία περί το 913-927. Στο απόγειο της δύναμής της η Βουλγαρία εκτεινόταν από την Καμπή του Δούναβη (σήμερα σύνορα Ουγγαρίας-Σλοβακίας) μέχρι τη Μαύρη Θάλασσα και από τον Ποταμό Δνείπερο μέχρι την Αδριατική Θάλασσα. Καθώς το κράτος εδραίωσε τη θέση του στα Βαλκάνια, μπήκε σε μια μακραίωνη αλληλεπίδραση με τη Βυζαντινή Αυτοκρατορία. Η Βουλγαρία αναδείχθηκε σε κύριο ανταγωνιστή του Βυζαντίου προς βορράν του, με αποτέλεσμα αρκετούς πολέμους. Οι δύο δυνάμεις έζησαν επίσης περιόδους ε (el)
- The First Bulgarian Empire (Church Slavonic: блъгарьско цѣсарьствиѥ, romanized: blagarysko tsesarystviye; Bulgarian: Първо българско царство) was a medieval Bulgar-Slavic and later Bulgarian state that existed in Southeastern Europe between the 7th and 11th centuries AD. It was founded in 680–681 after part of the Bulgars, led by Asparuh, moved south to the northeastern Balkans. There they secured Byzantine recognition of their right to settle south of the Danube by defeating – possibly with the help of local South Slavic tribes – the Byzantine army led by Constantine IV. During the 9th and 10th century, Bulgaria at the height of its power spread from the Danube Bend to the Black Sea and from the Dnieper River to the Adriatic Sea and became an important power in the region competing with t (en)
- La dénomination Premier Empire bulgare (en bulgare : българьско цѣсарьствиѥ, bŭlgarлsko cěsarĭstvije) désigne deux États médiévaux successifs : le khanat bulgare du Danube (681-864) et le tsarat bulgare (864-1018) gouvernés par une aristocratie proto-bulgare de boyards initialement tengristes, convertis au christianisme oriental à partir de 864 et régnant, de part et d’autre du bas-Danube, sur des populations slaves, valaques, grecques, albanaises et autres, déjà chrétiennes. Cet État du sud-est de l’Europe, fondé à la suite de la victoire bulgare d’Ongal gagnée par Asparoukh contre les Byzantins de Constantin IV, exista entre le VIIe siècle et le XIe siècle. Il réalisa une brillante osmose culturelle entre ses différentes composantes, adoptant le nom de sa noblesse fondatrice (България et (fr)
- La denominación Primer Imperio búlgaro (en búlgaro, българьско цѣсарьствиѥ, bŭlgarлsko cěsarĭstvije) designa dos estados medievales sucesivos —el (681-864) y el (864-1018)— gobernados por una aristocracia protobulgara de boyardos inicialmente tengristas que reinaron a ambos lados del Bajo Danubio, sobre poblaciones eslavas, valacas, griegas, albanesas y otras ya cristianas. (es)
- Ag tús na 680idí, tháinig na treibheanna Bulgáracha faoi threoir Asparukh na Bulgáire aduaidh trasna na Danóibe agus chuir siad fúthu sa tír idir an Danóib Íochtair agus an abhainn na Balcáine, le príomhbhaile acu in Pliska. Chuir conradh síochána leis an Impireacht Bhiosántach sa bhliain 681 tús le Céad Impireacht na Bulgáire. Mheasc na Bulgáraigh leis na daoine a bhí ann cheana, agus d'éirigh teanga den Shlávaic Theas ina teanga comónta. (ga)
- Il Primo Impero bulgaro (in bulgaro: Първo българско царство?, traslitterato: Părvo bălgarsko c'arstvo o Първа българска държава, Părva bălgarska dăržava, in antico slavo ecclesiastico: цѣсарьсьтво блъгаръ) fu uno Stato medievale fondato nella penisola balcanica nel 681 dai proto-bulgari, insieme a sette tribù slave meridionali. (it)
- 불가리아 제1제국(영어: First Bulgarian Empire) 또는 불가리아 제1차르국(불가리아어: Първo българско царство 퍼르보 벌가르스코 차르스트보)은 680년경 불가르인들이 발칸 반도 동북부에 건국한 중세 국가이다. 불가르인들은 비잔티움 제국을 몰아낸 후 남슬라브족 정착민들과 동맹을 맺었다. 그들의 영향력은 부다페스트와 흑해 사이에서 확산되었으며 드네프르강에서 아드리아해에 이르렀다. 그들의 지위가 발칸반도 내에서 공고화하면서, 비잔티움 제국과의 관계는 수세기에 걸쳐 때로는 친밀하게, 때로는 적대적으로 유지되었다. 불가리아는 계속적인 전쟁의 결과로 발칸 반도에서 비잔티움 제국의 가장 주요한 적으로 떠올랐다. 하지만 두 나라의 관계는 이슬람 제국의 두번째 콘스탄티노폴리스 포위를 분쇄하는데 불가리아 군대가 중요한 역할을 하면서 평화와 동맹의 시기를 맞았다. 비잔티움 제국은 불가리아에 문화적으로 강력한 영향력을 발휘했고, 마침내 864년 불가리아에 기독교를 전파하였다. 아바르족의 붕괴 이후 불가리아는 그들의 영토를 판노니아 평원(현재의 헝가리)까지 확장하였다. 이후 불가리아인들은 페체네그인과 쿠만족의 성장과 직면하였고, 마자르족에 결정적인 승리를 거두어 그들을 영구히 판노니아에 정착시켰다. (ko)
- Historia Bułgarii (681–1018) – historia pierwszego państwa bułgarskiego, istniejącego w latach 681–1018 na Półwyspie Bałkańskim, mającego stolicę najpierw w Plisce, a następnie w Presławiu. W okresie swego największego rozwoju terytorialnego na początku IX wieku zajmowało powierzchnię ok. 400 000 km² i obejmowało w całości tereny dzisiejszej Bułgarii, a częściowo również: Albanii, Czarnogóry, Grecji, Macedonii Północnej, Rumunii, Serbii, Turcji, Ukrainy i Węgier. (pl)
- 第一次ブルガリア帝国（だいいちじブルガリアていこく、教会スラヴ語：блъгарьско цѣсарьствиѥ, ローマ字表記：blagarysko tsesarystviye、ブルガリア語：Първа българска държава, ローマ字表記：Pǎ́rva bǎ́lgarska dǎržáva、英語：First Bulgarian Empire）とは、7世紀から11世紀の間の東南ヨーロッパに存在したブルガール人とスラヴ人の国家、そして後にブルガリア人国家となった帝国である。アスパルフに率いられたブルガール人の一派がバルカン半島北東部へ南進した後の680年から681年に建国された。コンスタンティノス4世率いる東ローマ帝国（ビザンツ帝国）の軍隊にオングロスの戦いで勝利したことで、彼らはドナウ川の南に植民する権利について東ローマ側の承認を得た。9世紀から10世紀の間、最盛期のブルガリアはドナウ大曲から黒海、そしてドニエプル川からアドリア海へと拡大し、東ローマ帝国と競合する当地域の重要な勢力となった。第一次ブルガリア帝国は中世の大部分を通じて、南スラヴ・ヨーロッパの主要な文化的かつ精神的な中心地となった。 (ja)
- Het Eerste Bulgaarse Rijk (Bulgaars: Първо Българско царство, Părvo Bălgarsko Tsarstvo) was van 681 tot 1018 een staat in de Donaudelta. Deze staat hield op te bestaan in 1018 doordat het gebied geannexeerd werd door het Byzantijnse Rijk. Op zijn hoogtepunt strekte het rijk zich uit van Boedapest tot aan de Zwarte Zee en van de Dnjepr tot aan de Adriatische Zee. (nl)
- O Primeiro Império Búlgaro (em antigo eslavo eclesiástico: Блъгарьско Цѣсарьствиѥ, rom. Blgaŕsko Cäsaŕstvije) foi um estado protobúlgaro-eslavo medieval que existiu no Bálcãs entre os séculos VII e XI. Foi fundada em [680 ou 681 depois que parte dos protobúlgaros liderados por Asparuque se moveram para o sul para o nordeste dos Bálcãs. Lá, eles garantiram o reconhecimento bizantino de seu direito de se estabelecer ao sul do Danúbio, derrotando - possivelmente com a ajuda de tribos eslavas meridionais locais - o exército bizantino liderado por Constantino IV. No auge de seu poder, a Bulgária se espalhou da Curva do Danúbio até o Mar Negro e do rio Dniepre até o Mar Adriático e se tornou uma grande potência medieval europeia nos séculos IX e X, juntamente com os impérios bizantino e franco. (pt)
- Första bulgariska riket eller första bulgariska imperiet (bulgariska: Първo българско царство, Parvo Balgarsko Tsarstvo) var en medeltida bulgarisk stat som grundades i nordöstra Balkan, nära Donaudeltat på 680-talet av protobulgarerna som drev ut bysanterna och gjorde den slavisktalande befolkningen till sina allierade. Riket existerade fram till år 1018 när det införlivades i Bysantinska riket. Vid sin höjdpunkt sträckte sig det bulgariska imperiet från Budapest till Svarta havet, och från floden Dnepr i dagens Ukraina till Adriatiska havet. (sv)
- Перше Болгарське царство — болгарська держава на півночі Балканського півострова, що існувала у період між 681 та 1018 роками. Болгарське царство заснували три етнічні групи:
* протоболгари — тюрські племена під проводом хана Аспаруха, що прийшли на Балкани у VII столітті з Центральної Азії;
* слов'яни — севери, смоляни, драговіти, , з кінця V століття вони заселяли Родопи, Македонію, північ Болгарії;
* фракійці — одриси, бессі, , мези, гети, — автохтонні мешканці Фракії. (uk)
|
.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
.png){kind=link}
