| dbo:abstract
|
- El conte de fades o una rondalla és un tipus de conte tradicional o ficció on apareixen elements de màgia, criatures pròpies del folklore -com ara fades, follets, elfs, bruixes, sirenes, trols, gegants, gnoms i animals parlants -i sovint un ensenyament moral. El terme s'usa modernament per parlar d'històries que acaben gairebé sempre bé o on intervé l'element meravellós i la fantasia. En el llenguatge contemporani, així com fora del context literari, el terme és utilitzat per descriure una cosa que està vinculat amb princeses. Per això, hi ha expressions com ara «un final de conte de fades» -un final feliç- De la mateixa manera, en l'aspecte col·loquial un «conte de fades» pot ser associat amb qualsevol història rocambolesca i extraordinària. En general, aquest tipus de relats sol atreure els nens petits, al compenetrar aquests de forma fàcil i ràpida amb els personatges arquetípics de cada història. En les cultures on els dimonis i les bruixes són percebuts com a éssers reals, els contes de fades poden mimetitzar-se amb el gènere de les llegendes, en el qual el context és percebut, tant pel narrador com pels oients, com si es tractés d'una realitat històrica. No obstant això, a diferència de les llegendes i epopeies, que tendeixen a tenir referències superficials a la religió i a llocs, persones i successos reals, aquest tipus d'històries té lloc en un període indefinit («Hi havia una vegada») més que en un instant precís. Els contes de fades es troben sigui en forma oral o literària. Intentar detallar amb exactitud el seu desenvolupament històric en resulta una tasca difícil, ja que només les formes escrites han estat capaços de sobreviure amb el pas el temps. No obstant això, l'evidència escrita almenys dóna una indicació que els contes de fades han existit durant milers d'anys, encara que potser no reconeguts des d'un principi com un gènere pròpiament dit; el terme «conte de fades» es va aplicar a partir de l'obra de Madame d'Aulnoy, que va proposar la denominació francòfona «Contes des Fées». Molts d'aquests relats han evolucionat fins a la forma en què es coneixen avui en dia a partir d'històries amb centenars d'anys d'antiguitat, aparegudes amb múltiples variants i recollides pels folkloristes. Fins i tot, se segueixen redactant contes de fades i obres derivades del mateix gènere. Els folkloristes han classificat els contes de fades de diverses formes; entre les més notables agrupacions estan el sistema d'Aarne-Thompson i l'anàlisi morfològica de l'erudit Vladímir Propp. D'altra banda, altres folkloristes han interpretat el significat dels contes, però no hi ha cap moviment intel·lectual que hagi abordat el significat d'aquest tipus de relats. Tot i que els primers contes de fades estaven destinats principalment a les audiències adultes, i en menor grau als nens, aquests van començar a associar-se amb els infants des dels escrits dels preciosistes. Des que els germans Grimm titulessin la seva col·lecció com Kinder- und Hausmärchen (trad. Literal: « Contes dels nens i la llar »), el vincle amb els nens ha anat enfortint-se amb el transcurs dels anys. Els Germans Grimm són els principals recopiladors de contes de fades. Joseph Campbell afirma que aquestes similituds provenen del fet que en realitat segueixen els esquemes universals de la mitologia, especialment el referit al monomite o camí de l'heroi. (ca)
- Pohádka, dříve též báchorka je původně folklórní žánr závislý na ústní lidové slovesnosti. (cs)
- الحكاية الخرافية هي حكاية سردية قصيرة تنتمي صراحة إلى عالم الوهم من خلال اللجوء إلى الشخصيات الخيالية، والقبول بما يخالف الطبيعة «الخوارق»، وتصوير العالم غير الواقعي (الشعري، الفنتازي، الأسطوري، الخرافي)، والتقييد بالتصورات الموروثة. وتتميز الحكاية الخرافية، كما يقول إمام عبد الفتاح إمام، بأنها «قصيرة، وتروى في الأعم الأغلب على لسان الحيوان أو بعض ظواهر الطبيعة»، وتنطوي على مضمون أخلاقي هو المغزى من الحكاية، ولهذا كانت أقرب إلى الدروس التي تريد أن تغرس في النشء بعض المفاهيم والقيم الأخلاقية، وليس من الضروري ان يكون الإنسان بدائياً أو قريباً من الحيوانات لكي يكتب هذه الحكايات الخرافية، كما يقول بعض النقاد، فقد تكون من إبداع الطبقات الدنيا، والشرائح المهمشة في المجتمع، التي كانت تستخدمها في نقد علية القوم دون أن تعرض نفسها لخطر العقاب. (ar)
- Märchen (Diminutiv zu mittelhochdeutsch mære = „Kunde, Bericht, Nachricht“) sind Prosatexte, die von wundersamen Begebenheiten erzählen. Märchen sind eine bedeutsame und sehr alte Textgattung in der mündlichen Überlieferung (Oralität) und treten in allen Kulturkreisen auf. Im Gegensatz zum mündlich überlieferten und anonymen Volksmärchen steht die Form des Kunstmärchens, dessen Autor bekannt ist. Im deutschsprachigen Raum wurde der Begriff Märchen insbesondere durch die Sammlung der Brüder Grimm geprägt. Im Unterschied zur Sage und Legende sind Märchen frei erfunden und ihre Handlung ist weder zeitlich noch örtlich festgelegt. Allerdings ist die Abgrenzung vor allem zwischen mythologischer Sage und Märchen unscharf, beide Gattungen sind eng verwandt. Ein bekanntes Beispiel hierfür ist das Märchen Dornröschen, das etwa von Friedrich Panzer als märchenhaft „entschärfte“ Fassung der Brünnhilden-Sage aus dem Umkreis der Nibelungensage betrachtet wird. Dabei kann man die Waberlohe als zur Rosenhecke verniedlicht und die Nornen als zu Feen verharmlost ansehen. Charakteristisch für Märchen ist unter anderem das Erscheinen phantastischer Elemente in Form von sprechenden und wie Menschen handelnden Tieren, von Zaubereien mit Hilfe von Hexen oder Zauberern, von Riesen und Zwergen, Geistern und Fabeltieren (Einhorn, Drache usw.); gleichzeitig tragen viele Märchen sozialrealistische oder sozialutopische Züge und sagen viel über die gesellschaftlichen Bedingungen, z. B. über Herrschaft und Knechtschaft, Armut und Hunger oder auch Familienstrukturen zur Zeit ihrer Entstehung, Umformung oder schriftlichen Fixierung aus. Nach der schriftlichen Fixierung der Volksmärchen setzte eine mediale Diversifikation ein (Bilder, Illustrationen, Übersetzungen, Nacherzählungen, Parodien, Dramatisierungen, Verfilmungen, Vertonungen usw.), die nun an die Stelle der mündlichen Weitergabe trat. Insofern ist die „Rettung“ der Märchen etwa durch die Brüder Grimm zwar einerseits begrüßenswert, aber andererseits setzt dies auch der mündlichen Weitergabe eines mono-medialen Texttyps ein jähes Ende. Märchenerzählen ist als Immaterielles Kulturerbe in Österreich und Deutschland anerkannt worden. Die Österreichische UNESCO-Kommission hat das Märchenerzählen 2010 in das Nationalen Verzeichnis des immaterielle Kulturerbe in Österreich aufgenommen, die Deutsche UNESCO-Kommission nahm es im Dezember 2016 in das Bundesweite Verzeichnis des immateriellen Kulturerbes auf. (de)
- Υπό την ακριβή έννοιά του το παραμύθι είναι μια σύντομη ή λαϊκή ιστορία που ενσωματώνει το έθος, το οποίο μπορεί να εκφραστεί ρητά στο τέλος του ως αξιωματική αρχή. Συγγενές του μύθου αλλά διαφοροποιημένο εννοιολογικά το παραμύθι είναι εξαρχής μια επινόηση, μια μυθιστοριογραφία, μια φαντασιακή αφήγηση η οποία ορισμένες φορές χρησιμοποιεί μεταφορικά κάποιο ζώο ως κεντρικό χαρακτήρα του ή εισάγει στερεότυπους χαρακτήρες, όπως ο κατεργάρης. Πολύ συχνά γίνεται ανατρεπτική αλληγορία ενάντια στον φεουδαρχισμό ή την εκάστοτε άρχουσα τάξη, ή μια σύγκρουση του ανθρώπινου με το αόρατο βασίλειο. Προσωποποιεί και εξατομικεύει διαφορετικά στοιχεία πέρα από τη λογική του χώρου και του χρόνου και επεκτείνεται αδιάκριτα από τον οργανικό στον ανόργανο κόσμο, από τον άνθρωπο και τα ζώα στα δέντρα, τα λουλούδια, τις πέτρες, τα ρεύματα και τους ανέμους. Το παραμύθι κάνει χρήση συμβόλων, τα οποία με ποιητικό, λυρικό αλλά και αλληγορικό τρόπο εκφράζονται και αποδίδουν νόημα στις μεταφορές του. (el)
- Fabelo estas distra, morala, aŭ filozofiema rakonto pri fiktivaj aventuroj de herooj kun supernaturaj kapabloj. Ĝi estas popola formo de la antikva mito, sed en modernaj, mit-neglektemaj socioj ofte ŝrumpis al nura porinfana distro. Tamen, en multaj senskribaj komunumoj ankoraŭ viglas la "ĉirkaŭfajra fabel-rakontado" kie la rakontistoj kaj ĉef-aŭskultantoj estas plenkreskuloj. (eo)
- Kunstmärchen (in jüngerer Zeit auch: Moderne Märchen) sind eine spezielle Ausprägung der Literaturgattung des Märchens. Im Gegensatz zu den Volksmärchen ist die Urheberschaft von Kunstmärchen einem bestimmten Dichter oder Schriftsteller zuzuordnen. (de)
- A fairy tale (alternative names include fairytale, fairy story, magic tale, or wonder tale) is a short story that belongs to the folklore genre. Such stories typically feature magic, enchantments, and mythical or fanciful beings. In most cultures, there is no clear line separating myth from folk or fairy tale; all these together form the literature of preliterate societies. Fairy tales may be distinguished from other folk narratives such as legends (which generally involve belief in the veracity of the events described) and explicit moral tales, including beast fables. In less technical contexts, the term is also used to describe something blessed with unusual happiness, as in "fairy-tale ending" (a happy ending) or "fairy-tale romance". Colloquially, the term "fairy tale" or "fairy story" can also mean any far-fetched story or tall tale; it is used especially of any story that not only is not true, but could not possibly be true. Legends are perceived as real within their culture; fairy tales may merge into legends, where the narrative is perceived both by teller and hearers as being grounded in historical truth. However, unlike legends and epics, fairy tales usually do not contain more than superficial references to religion and to actual places, people, and events; they take place "once upon a time" rather than in actual times. Fairy tales occur both in oral and in literary form; the name "fairy tale" ("conte de fées" in French) was first ascribed to them by Madame d'Aulnoy in the late 17th century. Many of today's fairy tales have evolved from centuries-old stories that have appeared, with variations, in multiple cultures around the world. The history of the fairy tale is particularly difficult to trace because only the literary forms can survive. Still, according to researchers at universities in Durham and Lisbon, such stories may date back thousands of years, some to the Bronze Age. Fairy tales, and works derived from fairy tales, are still written today. The Jatakas are probably the oldest collection of such tales in literature, and the greater part of the rest are demonstrably more than a thousand years old. It is certain that much (perhaps one~fifth) of the popular literature of modern Europe is derived from those portions of this large bulk which came west with the Crusades through the medium of Arabs and Jews. Folklorists have classified fairy tales in various ways. The Aarne-Thompson classification system and the morphological analysis of Vladimir Propp are among the most notable. Other folklorists have interpreted the tales' significance, but no school has been definitively established for the meaning of the tales. (en)
- Maitagarri-ipuina Europako folklorean zenbait pertsonaia jakin dituzten ipuinak dira, batez ere maitagarriak, iratxoak, elfoak, sorginak, adarbakarrak, erraldoiak, laminak, uhandreak, trollak, gnomoak, animalia hiztunak, sorginkeria eta abar. Jatorria Erdi Aroan izan arren, XVIII. mendean Grimm alemaniar anaiak biltzen, idazten eta bildumatzen hasi ziren. Charles Perrault frantziarra eta Hans Christian Andersen daniar idazleek ere sekulako lana egin zuten ipuin hauek ezagutzera emateko. (eu)
- Un cuento de hadas, cuento mágico o cuento maravilloso es una historia ficticia que puede contener personajes folclóricos —tales como hadas, duendes, elfos, brujas, sirenas, troles, ogros, gigantes, gnomos y animales parlantes— e incluir encantamientos, normalmente representados como una secuencia inverosímil de eventos. En el lenguaje contemporáneo, así como fuera del contexto literario, el término es utilizado para describir algo que está vinculado con princesas. Por ello, existen expresiones tales como «un final de cuento de hadas» —un final feliz— o «un romance de cuento de hadas», aunque no todas las narraciones de esta clase terminan con un final feliz. De igual manera, en el aspecto coloquial un «cuento de hadas» puede ser asociado con cualquier historia rocambolesca y extraordinaria. Por lo general, este tipo de relatos suele atraer a los niños pequeños, al compenetrar estos de forma fácil y rápida con los personajes arquetípicos de cada historia. En las culturas donde los demonios y las brujas son percibidos como seres reales, los cuentos de hadas pueden mimetizarse con el género de las leyendas, en el que el contexto es percibido, tanto por el narrador como por los oyentes, como si se tratara de una realidad histórica. Sin embargo, a diferencia de las leyendas y epopeyas, que tienden a tener referencias superficiales a la religión y a lugares, personas y sucesos reales, este tipo de historias tiene lugar en un período indefinido («Érase una vez», «Había una vez») más que en un instante preciso. Los cuentos de hadas se encuentran ya sea en forma oral o literaria. Intentar detallar con exactitud su desarrollo histórico resulta una labor difícil, puesto que solo las formas escritas han sido capaces de sobrevivir con el paso del tiempo. No obstante, la evidencia escrita al menos da una indicación de que los cuentos de hadas han existido durante miles de años, aunque tal vez no reconocidos desde un principio como un género propiamente dicho; el término «cuento de hadas» se les aplicó a partir de la obra de Madame d'Aulnoy, quien propuso la denominación francófona «Contes des Fées». Muchos de estos relatos han evolucionado hasta la forma en que se conocen hoy en día a partir de historias con cientos de años de antigüedad, aparecidas con múltiples variantes y recogidas por los folcloristas. Incluso, se siguen redactando cuentos de hadas y obras derivadas del mismo género. Los folcloristas han clasificado los cuentos de hadas de diversas formas; entre las más notables agrupaciones están el sistema de Aarne-Thompson y el análisis morfológico del erudito Vladímir Propp. Por otro lado, otros folcloristas han interpretado el significado de los cuentos, pero no existe ningún movimiento intelectual que haya abordado el significado de este tipo de relatos. Aun cuando los primeros cuentos de hadas estaban destinados principalmente a las audiencias adultas, y en menor grado a los niños, estos comenzaron a asociarse con los infantes desde los escritos de los preciosistas. Desde que los hermanos Grimm titularan su colección como Kinder- und Hausmärchen (trad. literal: «Cuentos de los niños y el hogar»), el vínculo con los niños ha ido fortaleciéndose con el transcurso de los años. (es)
- Le conte merveilleux, ou conte de fées, est un sous-genre du conte. Dans ce type de littérature interviennent des éléments surnaturels ou féeriques, des opérations magiques, des événements miraculeux propres à enchanter le lecteur, ou l'auditeur dans le cas d'une séance de conte, généralement empruntés au folklore. La plupart des récits appartenant à ce genre littéraire ont circulé de bouche à oreille, avant d'être l'objet au XVIIe siècle de collectages, retranscriptions à l'écrit et de se retrouver relativement fixés dans leur forme et contenu. On considère généralement que les contes merveilleux sont représentés par les contes-types AT 300 à AT 749 de la classification Aarne-Thompson-Uther (mais on trouve dans diverses cultures des contes merveilleux ne pouvant se rattacher à aucune de ces entrées). (fr)
- Dongeng adalah salah satu cerita rakyat (folktale) yang cukup beragam cakupannya serta berasal dari berbagai kelompok etnis, masyarakat, atau daerah tertentu di berbagai belahan dunia. Pada mulanya dongeng berkaitan dengan kepercayaan masyarakat primitif terhadap sesuatu yang bersifat supranatural dan mengimplementasikannya dalam kehidupan manusia, seperti animisme, dinamisme dan lain-lain. Istilah dongeng dapat dipahami sebagai cerita yang tidak benar-benar terjadi dan dalam banyak hal sering tidak masuk akal atau fantasi. Dongeng adalah hiburan yang menyenangkan untuk anak dan memberikan manfaat positif bagi anak. Dongeng adalah sebuah sarana pendidikan karakter yang dampaknya sudah dirasakan sejak zaman dahulu kala. Nenek moyang dan orangtua terdahulu membuat dongeng untuk anak-anak dengan tujuan menyisipkan unsur pendidikan moral didaktis dan sebagai sarana hiburan. Oleh karena itu, dongeng bisa menjadi wahana untuk mengasah imajinasi, alat pembuka cakrawala anak, mencerdaskan anak dari aspek kognitif, dan . Dongeng juga menjadi salah satu media komunikasi untuk menyampaikan beberapa pelajaran dari pesan moral yang didapatkan sehingga diharapkan anak dapat menerapkan apa yang sudah didengarkan dalam kehidupan sehari-hari. (in)
- La fiaba è una narrazione originaria della tradizione popolare, caratterizzata da racconti medio-brevi e centrati su avvenimenti e personaggi fantastici (fate, orchi, giganti e così via) coinvolti in storie aventi, a volte, un sottinteso intento formativo o di crescita morale. C'era una volta un principe che cavalcava alla luce della luna; illustrazione dello svedese John Bauer del 1914 per la fiaba L'anello di Helena Nyblom. Nonostante la tendenza generalizzata a considerare la fiaba e la favola come la stessa cosa e i due termini sinonimi, si tratta invece di generi ben distinti: la favola, basata su canoni realistici, è un componimento estremamente corto, in genere della durata di poche righe, con protagonisti animali dal comportamento antropomorfizzato od esseri inanimati. La trama della favola è condensata in avvenimenti semplici e veloci ed, infine, l'intento allegorico e morale è molto esplicito, a volte indicato dall'autore stesso come postilla al testo. Nella fiaba, invece, troviamo la presenza dell'elemento fantastico e magico. È diffusa l'opinione per cui le fiabe siano tradizionalmente pensate per intrattenere i bambini, ma non è del tutto corretto: esse venivano narrate anche mentre si svolgevano lavori comuni, per esempio la filatura, lavori fatti di gesti sapienti, ma in qualche modo automatici, che non impegnavano particolarmente la mente. Erano per lo più lavori femminili ed è anche per questo che la maggior parte dei narratori è femminile, oltre al fatto che alle donne era attribuito il compito di cura e di intrattenimento dei bambini. Le fiabe erano piacevoli momenti per chiunque e, "davanti al fuoco", erano gradite sia dagli adulti che dai bambini di entrambi i sessi. In Europa esiste una lunga tradizione orale legata alle fiabe, che riveste un grande interesse per la scienza etnoantropologica. Diversi autori hanno raccolto fiabe tradizionali o creato nuove fiabe riprendendo creativamente gli stilemi delle fiabe tradizionali. Fra i trascrittori di fiabe più noti della tradizione europea si possono citare Giambattista Basile, il primo a utilizzare la fiaba come forma di espressione popolare, Charles Perrault (Francia), i fratelli Grimm (Germania) e Giuseppe Pitrè (Italia), nonché i più recenti Italo Calvino (Italia), William Butler Yeats (Irlanda) e Aleksandr Afanas'ev (Russia). Fra i creatori di fiabe più celebri troviamo il danese Hans Christian Andersen, l'italiano Carlo Collodi (autore di Pinocchio), i britannici James Matthew Barrie (Peter Pan), Lewis Carroll (Le avventure di Alice nel Paese delle Meraviglie) e Kenneth Grahame (Il drago riluttante e Il vento tra i salici), lo statunitense Frank Lyman Baum (Il meraviglioso mago di Oz) e ancora Gianni Rodari ed Emilio Salgari con le loro storie per ragazzi. (it)
- 童話（どうわ）とは、児童が読む、または親などの大人が幼年児童に読み聞かせる子ども向けの、民話、伝説、神話、寓話、創作された物語等である。創作童話の多くは幼年、児童向けの短篇作品をさす。最も古い童話論は「童話は乳母のするおとぎ話である」というプラトンである。 (ja)
- メルヘン、メルヒェン（独: Märchen）は、ドイツで発生した散文による空想的な物語。非常に古くて重要な文学形式の一つであり、英語ではフェアリーテール（fairy tale）、フランスではコント(contes de fée)と呼ばれるものに相当する。そのルーツを説話（おとぎ話）、口承文芸に持つフォルクスメルヘン（Volksmärchen、民話、民間メルヘン）と、それらを元に創作したクンストメルヘン（Kunstmärchen、創作メルヘン、創作童話）がある。 メルヘンの特徴として、動物が話をしたり、魔女や魔法使い、巨人といった魔法の助けを得るなどの空想的な要素がある。メルヘンにおいて、善悪は、喜びや怒りの形で明確に分離される。その中ではヒーローは、喜びと怒りの対立、自然と奇跡的な強さの中心にいる。ヒーローはしばしば、表面的には末っ子のような弱い人物である。しかし物語の終わりには、善は報いられ、悪は罰せられる（勧善懲悪）。 メルヘンは広汎な民衆文学であり、その全てが子供向けの牧歌的な童話とは限らない。メルヘンが子供にふさわしいかという議論では、近代の市民社会が形成される以前と以後では、子供の概念が変化している事に留意する必要がある。 ドイツではメルヘンの概念はグリム兄弟によって形作られたと言われている。やがてその作品の多くから、のような、現代で上演されるメルヘン劇が始まった。日本ではメルヘンは、おとぎ話・童話、あるいは童話的な素朴な空想を含む物語の意味で使われることが多く、それらの雰囲気を指してメルヘンチック、メルヘンタッチといった和製語も使われる。 (ja)
- ( 다른 뜻에 대해서는 동화 (동음이의) 문서를 참고하십시오.) 동화(童話)란 어린이를 독자층으로 하는 이야기를 말한다. 아동 문학의 한 장르이다. 판타지나 우화, 프로파간다와는 구분할 필요가 있다. (ko)
- Een sprookje is in oorsprong een mondeling overgeleverd volksverhaal waarin vaak magie een rol speelt en een beroep wordt gedaan op de fantasie van de lezer of luisteraar. Het begint vaak met de stereotiepe openingsformule "Er was eens..." en speelt zich af op een onbepaalde plaats in een onbepaald verleden, wat ook een bepaalde sfeer oplevert. Sprookjes behoren tot een oude orale traditie en bevatten vaak een zedenles of diepere wijsheid. Er wordt een onderscheid gemaakt tussen het mondeling overgeleverde sprookje en het literaire sprookje, het individuele creatieve werk van een schrijver zoals Hans Christian Andersen. Een duidelijke scheiding tussen beide is echter niet altijd te maken. In een of andere vorm komen sprookjes over de hele wereld voor met vergelijkbare elementen. Het woord sprookje is afgeleid van het middeleeuwse 'sproke', dat verhaal of vertelling betekent. Als ongeschreven vertelling richtte een sproke zich tot ongeletterde volwassenen. Via de orale traditie kregen zij de moraliserende verhalen mee. Tegenwoordig zijn "sprookjes" kinderverhalen met levenslessen. Als genre is het sprookje nauw verwant aan de fabel. In mindere mate is het verwant aan de legende, de mythe en de sage. (nl)
- Литерату́рная ска́зка — литературный эпический жанр в прозе или стихах, опирающийся на сюжеты фольклорных сказок и соединяющий авторскую самобытность с народными традициями. (ru)
- Baśń („bajka magiczna”) – jeden z fantastycznych gatunków epickich, zazwyczaj niewielkich rozmiarów, przynależy do folkloru. Bajka magiczna (fantastyczna) – zwana niekiedy baśnią lub klechdą jest najbardziej typowym i charakterystycznym okazem bajki ludowej, określa się ją czasem mianem „bajki właściwej”. Terminy, które się do niej stosuje, podkreślają jej cechę podstawową, domieszkę lub nawet przewagę pierwiastków fikcyjnych, fantastycznych, cudownych czy czarodziejskich nad realnymi, ludzkimi. Są to pierwiastki te same, które występują w religii, wyrastają z dawnych wierzeń magicznych, od religijnych zaś różnią się tym tylko, że nie mają oficjalnego uznania, nie wchodzą do kanonu wierzeń, reprezentowanego przez taką czy inną organizację religijną. Jako że przedstawicielką sił magicznych, zazwyczaj przyjaznych człowiekowi, bywa istota męska lub kobieca, w języku angielskim zwana Fairy, we francuskim Fée, co w polszczyźnie oddaje się wyrazem wróżka, skąd terminy angielskie i francuskie na oznaczenie danej kategorii bajek. Dominują w niej elementy fantastyki; opowiada o siłach nadprzyrodzonych, cudownych zdarzeniach, nadnaturalnych postaciach i zjawiskach. Jednymi z ważniejszych cech baśni są nieokreślony czas, miejsce akcji oraz autor, ponieważ baśnie były wielokrotnie przeobrażane przez bajkopisarzy - ich pierwowzór, podobnie jak twórca, zatarły się w pamięci. Zawiera ludową mądrość, przedstawia wierzenia ludowe i magiczne; baśń może przenikać się z podaniami, legendami, opowiadaniami wspomnieniowymi. Baśń literacka – określa się tak opowiadania pisarzy, które mają cechy ludowe i krajowe. Rozwijała się ona równolegle do podejmowanych od początku XIX wieku prób naukowego podejścia do tradycji ludowej, a spopularyzował ją Hans Christian Andersen. Baśń literacka nie jest częścią folkloru, ponieważ powstaje odgórnie i stanowi przykład folkloryzmu. Idąc za esejem Stanisława Lema „Fantastyka i futurologia” takowe zjawisko literackie można wliczyć do fantastyki. (pl)
- Um conto de fadas é um tipo de história que tipicamente apresenta personagens fantásticos do folclore, como dragões, elfos, fadas, gigantes, gnomos, goblins, grifos, nuchas, animais falantes, trolls, unicórnios ou bruxas. A história também, via de regra, apresenta encantamentos. Contos de fadas se distinguem de outras narrativas folclóricas como as lendas (que, em geral, envolvem a crença na veracidade dos eventos descritos) e as histórias claramente morais, incluindo as fábulas. O termo é, acima de tudo, utilizado para histórias com origens na tradição europeia e, pelo menos nos séculos recentes, se relaciona em maior parte à literatura infantil. Em contextos menos técnicos, o termo é também usado para descrever algo abençoado com uma felicidade incomum, como na expressão "final de conto de fadas" (um final feliz) ou um "romance de conto de fadas" (embora nem todos os contos de fadas tenham finais felizes). Popularmente, um "conto de fadas" ou "história de fadas" também pode significar qualquer história improvável. Neste caso, o termo é usado para qualquer história que não só não é verdadeira, mas não poderia ser verdadeira. Lendas são tidas como reais. Contos de fadas podem se transformar em lendas, nos casos em que a narrativa é tida como embasada em verdades históricas tanto pelo narrador quanto pelos ouvintes. Contudo, diferente de lendas e dos épicos, os contos de fadas, via de regra, contém apenas referências superficiais à religião e lugares, pessoas e eventos reais. Eles podem ocorrer num tempo indeterminado (geralmente marcado pela expressão era uma vez) ao invés de num tempo real. Contos de fadas são encontrados tanto em tradições orais quanto em literárias. O nome "conto de fada" foi concebido pela primeira vez por Marie-Catherine d'Aulnoy no final do século XVII. Muitos dos contos de fadas atuais evoluíram de histórias seculares, que apareceram, com variações, em diversas culturas ao redor do mundo. A história do conto de fada é especialmente difícil de traçar, porque apenas formas literárias sobreviveram. Contudo, de acordo com pesquisadores das universidade de Durham e Lisboa, tais histórias podem ter se originado há milhares de anos, algumas até na Idade do Bronze, há mais de 6 000 anos atrás. Contos de fadas, e obras derivadas deles, ainda são escritas hoje em dia. Folcloristas classificaram contos de fadas de diferentes maneiras. O sistema de classificação de Aarne-Thompson e a análise morfológica de Vladimir Propp estão entre os sistemas mais notáveis. Outros folcloristas interpretaram os significados das histórias, mas nenhuma escola de pensamento foi definitivamente estabelecida para o sentido dos contos de fadas. (pt)
- En konstsaga är en saga som till skillnad från folksagan har en känd författare. Konstsagan har vidare en konstnärlig och estetisk intention medan folksagan är kopplad till muntlig kultur. På engelska kallas genren literary fairytale, på danska och norska kunsteventyr samt på tyska Kunstmärchen. (sv)
- Літерату́рна ка́зка — це авторський художній твір, прозовий або віршовий, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, у якому змальовуються неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв. Літературна казка здебільшого орієнтована на дітей. У ній неймовірне чудо відіграє роль сюжетотвірного фактора, слугує вихідною основою характеристики персонажів. Фольклорний канон по-різному зберігається в літературній казці, що не робить цей жанр чимось винятковим, оскільки будь-який художній текст, і передусім прозовий, розвивається на основі змішаних явищ писемності і фольклорних джерел. Літературна казка включає в себе ознаки різноманітних жанрів, що в цілому притаманне літературі романтизму. Адже саме в цей час утверджується нове співвідношення жанр — автор, коли художня свідомість перестає бути традиціоналістською. Жанрове самовизначення художньої свідомості для автора «стає не вихідною точкою, а підсумком творчого акту. Жанр пізнається важче, ніж раніше». Усе сказане властиве і літературній казці, яка може зближуватися з романтичною поемою і фантастичною повістю, але завжди залишається самостійним жанром. (uk)
- Saga (efter det germanska verbet motsvarande svenskans ; 'något sagt', 'utsaga') är en litterär genre. En saga är en fantastisk berättelse som oftast börjar med "Det var en gång". Den är vanligen berättad för barn och har ofta övernaturliga inslag som magi, talande djur, förtrollade skatter och mytologiska väsen. Ofta handlar de om moral och har en slående sensmoral. Prinsar och prinsessor är vanliga, men även fattiga bondpojkar och -flickor, vilka i sagan får en chans att bevisa sin duglighet för de kungliga i ett samhälle med medeltida drag. I vidare begrepp kan man också kalla all barnlitteratur för saga.[källa behövs] När barnsagor imiterar den traditionella muntliga sagans form kan den också kallas konstsaga. (sv)
- Ка́зка — це народно-поетичний або писемно-літературний твір про передбачувано вигадані події чи осіб, іноді за участю фантастичних сил, який має повчальну мету. Розрізняються народні казки — традиційні та початково усні, без достеменно відомого автора, та літературні — вільнішої форми, які створюються письменниками і поширюються в друкованих виданнях. В народній творчості казка є одним з основних жанрів, де постає як твір переважно чарівного, авантюрного чи побутового характеру з вказівкою на свою вигаданість. В багатьох народних казках відображено минулі суспільні відносини та уявлення про світоустрій. У переносному значенні казка — вигадка взагалі, те, що не відповідає дійсності. У Європі існувала довга усна традиція, пов'язана з народною казкою, що привернула значну увагу . Крім того, чимало дослідників і письменників збирали народні казки та створювали їх основі нові. Серед таких постатей найбільш відомі Шарль Перро (Франція), брати Грімм (Німеччина), Олександр Афанасьєв (Росія). З українських такими є діячі XIX ст.: Іван Франко, Євген Гребінка, Петро Гулак-Артемовський, Микола Цертелєв, Михайло Максимович, Ізмаїл Срезневський, Левко Боровиковський, Микола Костомаров, Осип Бодянський; XX ст.: Агатангел Кримський, Вікторія Юзвенко, Петро Лінтур, Іван Березовський. (uk)
- 童话是一种小說体裁的儿童文学作品，文字通俗，像儿童说话一样。一般童话裡有很多超自然人物，像会说话的动物、精灵、仙子、巨人、巫婆等。在現代西方文學的寫作方法中，「童話故事的結局」（fairy tale ending）通常指的也是快樂的結局，就像大多童话故事中公主和王子一般。 在許多文化中，惡魔與巫婆等常被認為是存在於真實世界中的，這時童話就可能變成傳說，如此一來說故事和聽故事的人也會更覺得故事是一段史實。但是和傳說與史诗有所區別的是，童話故事往往會在故事內容中多加入一些對實際人、事、物未必是真實的描述以增強故事性。通常故事的起頭都會用「很久很久以前……」來開始對整個故事的描述，而非真實事件所發生的時間。 幾個世紀以來，各種形式的童話在不同的國家及不同的文化中廣泛被發現。童話故事可以口述或寫作的方式存在，但僅有寫作的方式得以流傳下來，使得童話故事確切出現的年代難以考證。但就所流傳下來可考的文學紀錄而言，童話故事至少已經存在超過千年。在西方，早期的童話並不被稱為「fairy tale」，而是被視為短篇小說的文體。「fairy tale」一词被認為最先是由法國作家所提出。時至今日，童話故事的流傳仍以寫作方式為主。 早期「童話」的聽眾群除了兒童外还包括成人，后来，随着格林兄弟所搜集整理的《兒童與家庭童話集》以及其他一些作家作品的出现，童話這一文體被正式與兒童相聯，并且这之后這種關聯性日渐加深。 在童話的分類上，民俗學者採用了許多不同的方法，其中最爲著名的有阿尔奈-汤普森分類法以及弗拉基米尔·普罗普的形態分析法。 (zh)
- Ска́зка — один из жанров фольклора либо художественной литературы. Эпическое, преимущественно прозаическое произведение с волшебным, героическим или бытовым сюжетом. Сказку характеризует отсутствие претензий на историчность повествования, нескрываемая вымышленность сюжета.
* Сказка фольклорная — эпический жанр письменного и устного народного творчества: прозаический устный рассказ о вымышленных событиях в фольклоре разных народов. Вид повествовательного, в основном, прозаического фольклора (сказочная проза), включающий в себя разножанровые произведения, тексты которых опираются на вымысел. Сказочный фольклор противостоит «достоверному» фольклорному повествованию (не сказочная проза) (см. миф, былина, историческая песня, духовные стихи, легенда, демонологические рассказы, сказ, предание).
* Сказка литературная — эпический жанр: ориентированное на вымысел произведение, тесно связанное с народной сказкой, но, в отличие от неё, принадлежащее конкретному автору, не бытовавшее до публикации в устной форме и не имевшее вариантов. Литературная сказка либо подражает фольклорной (литературная сказка, написанная в народно-поэтическом стиле), либо создаёт дидактическое произведение на основе не фольклорных сюжетов. Фольклорная сказка исторически предшествует литературной. (ru)
|
| rdfs:comment
|
- Pohádka, dříve též báchorka je původně folklórní žánr závislý na ústní lidové slovesnosti. (cs)
- Fabelo estas distra, morala, aŭ filozofiema rakonto pri fiktivaj aventuroj de herooj kun supernaturaj kapabloj. Ĝi estas popola formo de la antikva mito, sed en modernaj, mit-neglektemaj socioj ofte ŝrumpis al nura porinfana distro. Tamen, en multaj senskribaj komunumoj ankoraŭ viglas la "ĉirkaŭfajra fabel-rakontado" kie la rakontistoj kaj ĉef-aŭskultantoj estas plenkreskuloj. (eo)
- Kunstmärchen (in jüngerer Zeit auch: Moderne Märchen) sind eine spezielle Ausprägung der Literaturgattung des Märchens. Im Gegensatz zu den Volksmärchen ist die Urheberschaft von Kunstmärchen einem bestimmten Dichter oder Schriftsteller zuzuordnen. (de)
- Maitagarri-ipuina Europako folklorean zenbait pertsonaia jakin dituzten ipuinak dira, batez ere maitagarriak, iratxoak, elfoak, sorginak, adarbakarrak, erraldoiak, laminak, uhandreak, trollak, gnomoak, animalia hiztunak, sorginkeria eta abar. Jatorria Erdi Aroan izan arren, XVIII. mendean Grimm alemaniar anaiak biltzen, idazten eta bildumatzen hasi ziren. Charles Perrault frantziarra eta Hans Christian Andersen daniar idazleek ere sekulako lana egin zuten ipuin hauek ezagutzera emateko. (eu)
- 童話（どうわ）とは、児童が読む、または親などの大人が幼年児童に読み聞かせる子ども向けの、民話、伝説、神話、寓話、創作された物語等である。創作童話の多くは幼年、児童向けの短篇作品をさす。最も古い童話論は「童話は乳母のするおとぎ話である」というプラトンである。 (ja)
- ( 다른 뜻에 대해서는 동화 (동음이의) 문서를 참고하십시오.) 동화(童話)란 어린이를 독자층으로 하는 이야기를 말한다. 아동 문학의 한 장르이다. 판타지나 우화, 프로파간다와는 구분할 필요가 있다. (ko)
- Литерату́рная ска́зка — литературный эпический жанр в прозе или стихах, опирающийся на сюжеты фольклорных сказок и соединяющий авторскую самобытность с народными традициями. (ru)
- En konstsaga är en saga som till skillnad från folksagan har en känd författare. Konstsagan har vidare en konstnärlig och estetisk intention medan folksagan är kopplad till muntlig kultur. På engelska kallas genren literary fairytale, på danska och norska kunsteventyr samt på tyska Kunstmärchen. (sv)
- Saga (efter det germanska verbet motsvarande svenskans ; 'något sagt', 'utsaga') är en litterär genre. En saga är en fantastisk berättelse som oftast börjar med "Det var en gång". Den är vanligen berättad för barn och har ofta övernaturliga inslag som magi, talande djur, förtrollade skatter och mytologiska väsen. Ofta handlar de om moral och har en slående sensmoral. Prinsar och prinsessor är vanliga, men även fattiga bondpojkar och -flickor, vilka i sagan får en chans att bevisa sin duglighet för de kungliga i ett samhälle med medeltida drag. I vidare begrepp kan man också kalla all barnlitteratur för saga.[källa behövs] När barnsagor imiterar den traditionella muntliga sagans form kan den också kallas konstsaga. (sv)
- الحكاية الخرافية هي حكاية سردية قصيرة تنتمي صراحة إلى عالم الوهم من خلال اللجوء إلى الشخصيات الخيالية، والقبول بما يخالف الطبيعة «الخوارق»، وتصوير العالم غير الواقعي (الشعري، الفنتازي، الأسطوري، الخرافي)، والتقييد بالتصورات الموروثة. (ar)
- El conte de fades o una rondalla és un tipus de conte tradicional o ficció on apareixen elements de màgia, criatures pròpies del folklore -com ara fades, follets, elfs, bruixes, sirenes, trols, gegants, gnoms i animals parlants -i sovint un ensenyament moral. El terme s'usa modernament per parlar d'històries que acaben gairebé sempre bé o on intervé l'element meravellós i la fantasia. En el llenguatge contemporani, així com fora del context literari, el terme és utilitzat per descriure una cosa que està vinculat amb princeses. Per això, hi ha expressions com ara «un final de conte de fades» -un final feliç- De la mateixa manera, en l'aspecte col·loquial un «conte de fades» pot ser associat amb qualsevol història rocambolesca i extraordinària. En general, aquest tipus de relats sol atreur (ca)
- Υπό την ακριβή έννοιά του το παραμύθι είναι μια σύντομη ή λαϊκή ιστορία που ενσωματώνει το έθος, το οποίο μπορεί να εκφραστεί ρητά στο τέλος του ως αξιωματική αρχή. Συγγενές του μύθου αλλά διαφοροποιημένο εννοιολογικά το παραμύθι είναι εξαρχής μια επινόηση, μια μυθιστοριογραφία, μια φαντασιακή αφήγηση η οποία ορισμένες φορές χρησιμοποιεί μεταφορικά κάποιο ζώο ως κεντρικό χαρακτήρα του ή εισάγει στερεότυπους χαρακτήρες, όπως ο κατεργάρης. Πολύ συχνά γίνεται ανατρεπτική αλληγορία ενάντια στον φεουδαρχισμό ή την εκάστοτε άρχουσα τάξη, ή μια σύγκρουση του ανθρώπινου με το αόρατο βασίλειο. Προσωποποιεί και εξατομικεύει διαφορετικά στοιχεία πέρα από τη λογική του χώρου και του χρόνου και επεκτείνεται αδιάκριτα από τον οργανικό στον ανόργανο κόσμο, από τον άνθρωπο και τα ζώα στα δέντρα, τα λουλού (el)
- A fairy tale (alternative names include fairytale, fairy story, magic tale, or wonder tale) is a short story that belongs to the folklore genre. Such stories typically feature magic, enchantments, and mythical or fanciful beings. In most cultures, there is no clear line separating myth from folk or fairy tale; all these together form the literature of preliterate societies. Fairy tales may be distinguished from other folk narratives such as legends (which generally involve belief in the veracity of the events described) and explicit moral tales, including beast fables. (en)
- Un cuento de hadas, cuento mágico o cuento maravilloso es una historia ficticia que puede contener personajes folclóricos —tales como hadas, duendes, elfos, brujas, sirenas, troles, ogros, gigantes, gnomos y animales parlantes— e incluir encantamientos, normalmente representados como una secuencia inverosímil de eventos. En el lenguaje contemporáneo, así como fuera del contexto literario, el término es utilizado para describir algo que está vinculado con princesas. Por ello, existen expresiones tales como «un final de cuento de hadas» —un final feliz— o «un romance de cuento de hadas», aunque no todas las narraciones de esta clase terminan con un final feliz. De igual manera, en el aspecto coloquial un «cuento de hadas» puede ser asociado con cualquier historia rocambolesca y extraordinar (es)
- Märchen (Diminutiv zu mittelhochdeutsch mære = „Kunde, Bericht, Nachricht“) sind Prosatexte, die von wundersamen Begebenheiten erzählen. Märchen sind eine bedeutsame und sehr alte Textgattung in der mündlichen Überlieferung (Oralität) und treten in allen Kulturkreisen auf. Im Gegensatz zum mündlich überlieferten und anonymen Volksmärchen steht die Form des Kunstmärchens, dessen Autor bekannt ist. Im deutschsprachigen Raum wurde der Begriff Märchen insbesondere durch die Sammlung der Brüder Grimm geprägt. (de)
- Le conte merveilleux, ou conte de fées, est un sous-genre du conte. Dans ce type de littérature interviennent des éléments surnaturels ou féeriques, des opérations magiques, des événements miraculeux propres à enchanter le lecteur, ou l'auditeur dans le cas d'une séance de conte, généralement empruntés au folklore. La plupart des récits appartenant à ce genre littéraire ont circulé de bouche à oreille, avant d'être l'objet au XVIIe siècle de collectages, retranscriptions à l'écrit et de se retrouver relativement fixés dans leur forme et contenu. On considère généralement que les contes merveilleux sont représentés par les contes-types AT 300 à AT 749 de la classification Aarne-Thompson-Uther (mais on trouve dans diverses cultures des contes merveilleux ne pouvant se rattacher à aucune de c (fr)
- Dongeng adalah salah satu cerita rakyat (folktale) yang cukup beragam cakupannya serta berasal dari berbagai kelompok etnis, masyarakat, atau daerah tertentu di berbagai belahan dunia. Pada mulanya dongeng berkaitan dengan kepercayaan masyarakat primitif terhadap sesuatu yang bersifat supranatural dan mengimplementasikannya dalam kehidupan manusia, seperti animisme, dinamisme dan lain-lain. Istilah dongeng dapat dipahami sebagai cerita yang tidak benar-benar terjadi dan dalam banyak hal sering tidak masuk akal atau fantasi. (in)
- La fiaba è una narrazione originaria della tradizione popolare, caratterizzata da racconti medio-brevi e centrati su avvenimenti e personaggi fantastici (fate, orchi, giganti e così via) coinvolti in storie aventi, a volte, un sottinteso intento formativo o di crescita morale. C'era una volta un principe che cavalcava alla luce della luna; illustrazione dello svedese John Bauer del 1914 per la fiaba L'anello di Helena Nyblom. (it)
- Een sprookje is in oorsprong een mondeling overgeleverd volksverhaal waarin vaak magie een rol speelt en een beroep wordt gedaan op de fantasie van de lezer of luisteraar. Het begint vaak met de stereotiepe openingsformule "Er was eens..." en speelt zich af op een onbepaalde plaats in een onbepaald verleden, wat ook een bepaalde sfeer oplevert. Als genre is het sprookje nauw verwant aan de fabel. In mindere mate is het verwant aan de legende, de mythe en de sage. (nl)
- メルヘン、メルヒェン（独: Märchen）は、ドイツで発生した散文による空想的な物語。非常に古くて重要な文学形式の一つであり、英語ではフェアリーテール（fairy tale）、フランスではコント(contes de fée)と呼ばれるものに相当する。そのルーツを説話（おとぎ話）、口承文芸に持つフォルクスメルヘン（Volksmärchen、民話、民間メルヘン）と、それらを元に創作したクンストメルヘン（Kunstmärchen、創作メルヘン、創作童話）がある。 メルヘンの特徴として、動物が話をしたり、魔女や魔法使い、巨人といった魔法の助けを得るなどの空想的な要素がある。メルヘンにおいて、善悪は、喜びや怒りの形で明確に分離される。その中ではヒーローは、喜びと怒りの対立、自然と奇跡的な強さの中心にいる。ヒーローはしばしば、表面的には末っ子のような弱い人物である。しかし物語の終わりには、善は報いられ、悪は罰せられる（勧善懲悪）。 メルヘンは広汎な民衆文学であり、その全てが子供向けの牧歌的な童話とは限らない。メルヘンが子供にふさわしいかという議論では、近代の市民社会が形成される以前と以後では、子供の概念が変化している事に留意する必要がある。 (ja)
- Baśń („bajka magiczna”) – jeden z fantastycznych gatunków epickich, zazwyczaj niewielkich rozmiarów, przynależy do folkloru. Bajka magiczna (fantastyczna) – zwana niekiedy baśnią lub klechdą jest najbardziej typowym i charakterystycznym okazem bajki ludowej, określa się ją czasem mianem „bajki właściwej”. Terminy, które się do niej stosuje, podkreślają jej cechę podstawową, domieszkę lub nawet przewagę pierwiastków fikcyjnych, fantastycznych, cudownych czy czarodziejskich nad realnymi, ludzkimi. Są to pierwiastki te same, które występują w religii, wyrastają z dawnych wierzeń magicznych, od religijnych zaś różnią się tym tylko, że nie mają oficjalnego uznania, nie wchodzą do kanonu wierzeń, reprezentowanego przez taką czy inną organizację religijną. Jako że przedstawicielką sił magicznych, (pl)
- Um conto de fadas é um tipo de história que tipicamente apresenta personagens fantásticos do folclore, como dragões, elfos, fadas, gigantes, gnomos, goblins, grifos, nuchas, animais falantes, trolls, unicórnios ou bruxas. A história também, via de regra, apresenta encantamentos. Contos de fadas se distinguem de outras narrativas folclóricas como as lendas (que, em geral, envolvem a crença na veracidade dos eventos descritos) e as histórias claramente morais, incluindo as fábulas. O termo é, acima de tudo, utilizado para histórias com origens na tradição europeia e, pelo menos nos séculos recentes, se relaciona em maior parte à literatura infantil. (pt)
- Ка́зка — це народно-поетичний або писемно-літературний твір про передбачувано вигадані події чи осіб, іноді за участю фантастичних сил, який має повчальну мету. Розрізняються народні казки — традиційні та початково усні, без достеменно відомого автора, та літературні — вільнішої форми, які створюються письменниками і поширюються в друкованих виданнях. В народній творчості казка є одним з основних жанрів, де постає як твір переважно чарівного, авантюрного чи побутового характеру з вказівкою на свою вигаданість. В багатьох народних казках відображено минулі суспільні відносини та уявлення про світоустрій. У переносному значенні казка — вигадка взагалі, те, що не відповідає дійсності. (uk)
- Літерату́рна ка́зка — це авторський художній твір, прозовий або віршовий, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, у якому змальовуються неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв. Літературна казка здебільшого орієнтована на дітей. У ній неймовірне чудо відіграє роль сюжетотвірного фактора, слугує вихідною основою характеристики персонажів. (uk)
- Ска́зка — один из жанров фольклора либо художественной литературы. Эпическое, преимущественно прозаическое произведение с волшебным, героическим или бытовым сюжетом. Сказку характеризует отсутствие претензий на историчность повествования, нескрываемая вымышленность сюжета. (ru)
- 童话是一种小說体裁的儿童文学作品，文字通俗，像儿童说话一样。一般童话裡有很多超自然人物，像会说话的动物、精灵、仙子、巨人、巫婆等。在現代西方文學的寫作方法中，「童話故事的結局」（fairy tale ending）通常指的也是快樂的結局，就像大多童话故事中公主和王子一般。 在許多文化中，惡魔與巫婆等常被認為是存在於真實世界中的，這時童話就可能變成傳說，如此一來說故事和聽故事的人也會更覺得故事是一段史實。但是和傳說與史诗有所區別的是，童話故事往往會在故事內容中多加入一些對實際人、事、物未必是真實的描述以增強故事性。通常故事的起頭都會用「很久很久以前……」來開始對整個故事的描述，而非真實事件所發生的時間。 幾個世紀以來，各種形式的童話在不同的國家及不同的文化中廣泛被發現。童話故事可以口述或寫作的方式存在，但僅有寫作的方式得以流傳下來，使得童話故事確切出現的年代難以考證。但就所流傳下來可考的文學紀錄而言，童話故事至少已經存在超過千年。在西方，早期的童話並不被稱為「fairy tale」，而是被視為短篇小說的文體。「fairy tale」一词被認為最先是由法國作家所提出。時至今日，童話故事的流傳仍以寫作方式為主。 早期「童話」的聽眾群除了兒童外还包括成人，后来，随着格林兄弟所搜集整理的《兒童與家庭童話集》以及其他一些作家作品的出现，童話這一文體被正式與兒童相聯，并且这之后這種關聯性日渐加深。 (zh)
|
_-_1909.jpg){kind=link}
_-_1909.jpg){kind=link}
_(14751020284).jpg){kind=link}
