| dbo:abstract
|
- Byzantsko-osmanské války byla série válečných konfliktů mezi Osmanskými Turky a Byzantskou říší, která vedla k pádu Byzantské říše a nástupu Osmanské říše. Po ztrátě Konstantinopole roku 1204 byla Byzantská říše rozdělena a v chaosu. Využívaje situace Rúmský sultanát obsadil území západní Malé Asie, dokud Nikájské císařství nebylo schopno odrazit seldžudské Turky. Nakonec byla Konstantinopol roku 1261 dobyta zpět od Latinského císařství. Přesto zůstalo postavení Byzantské říše nejisté důsledkem Epirského despotátu, Srbska a Bulharského carství. To v kombinaci s oslabením Rúmského sultanátu vedlo k přesunu vojsk z Malé Asie do Thrákie k zajištění vlády nad ní. Zatímco se mnoho tureckých bejů zúčastnilo dobývání byzantského a seldžudského území, největší hrozbu pro Nikaiu a Konstantinopol představoval Osman I. V roce 1299 se Osman I. prohlásil sultánem a jeho území se později stalo Osmanskou říší. Během padesáti let vlády Osmana I., přestala existovat byzantská Malá Asie a kolem roku 1380 byzantská Thrákie padla do rukou Osmanů. (cs)
- Les guerres romano-otomanes foren una sèrie de conflictes bèl·lics entre els turcs otomans i l'Imperi Romà d'Orient que conduïren a la destrucció final de l'Imperi Romà d'Orient i l'ascens de l'Imperi Otomà. (ca)
- كانت الحروب البيزنطية العثمانية سلسلة من النزاعات الحاسمة بين الأتراك العثمانيين والبيزنطيين، والتي أدّت إلى الدمار الأخير للإمبراطورية البيزنطية وصعود الإمبراطورية العثمانية. في عام 1204 عُزِلت العاصمة البيزنطية القسطنطينية ووقعت تحت الاحتلال خلال الحملة الصليبية الرابعة. وكانت تلك مرحلةً مهمّة من الانشقاق بين الشرق والغرب المسيحيين. تُرِكت الإمبراطورية البيزنطية، التي أضعفها سوء الحكم مسبقًا، في حالةٍ من الانقسام والفوضى. مستغلّةً هذا الوضع، بدأت سلطنة الروم السلجوقية بالاستيلاء على الأراضي في غرب آسيا الصغرى، إلى حين تمكن الإمبراطورية النيقية من صدّ الأتراك السلاجقة من المناطق المتبقية التي كانت تحت الحكم الروماني. في النهاية، انتزعت الإمبراطورية النيقية من جديد السيطرة على القسطنطينية من الإمبراطورية اللاتينية في عام 1261. ومع ذلك، ظلّ موقف الإمبراطورية البيزنطية في القارة الأوروبية غير حاسمٍ بسبب وجود الممالك المتنافسة في ديسبوتية إيبيروس وصربيا والإمبراطورية البلغارية الثانية. أدى ذلك، بالإضافة إلى انخفاض قوّة سلاجقة الروم (المنافس الرئيسي لبيزنطة في آسيا) إلى سحب قوات من آسيا الصغرى لإحكام سيطرة بيزنطة على تراقيا. ومع ذلك، فإن إضعاف سلاجقة الروم لم يكن نعمة تنعم بها الإمبراطورية بأي حال من الأحوال، إذ بدأ النبلاء المعروفون باسم الغازين في إنشاء إقطاعياتهم على حساب الإمبراطورية البيزنطية. بينما شارك العديد من البايات الأتراك في غزو الأراضي البيزنطية والسلجوقية، وكانت الأراضي الخاضعة لسيطرة أحد البايات الذي يدعى عثمان الأول تشكل أكبر تهديدٍ على نيقيا والقسطنطينية. في غضون 90 عامًا من تأسيس عثمان الأول للبيليك العثماني، انتهى وجود آسيا البيزنطية الصغرى، وتلاشى وجود البيزنطيين على يد العثمانيين مع حلول عام 1380. بحلول عام 1400، أصبحت الإمبراطورية البيزنطية، التي كانت في يوم من الأيام إمبراطورية قوية، مجرد مجموعة تتألف من ديسبوتية المورة وبعض جزر بحر إيجة وقطاع أرض في تراقيا يقع في المنطقة المجاورة مباشرة للعاصمة. سمحت حملة نيقوبولس الصليبية في عام 1396، وغزو تيمورلنك في عام 1402، وحملة فارنا الصليبية الأخيرة في عام 1444 للقسطنطينية المُدمّرة بتفادي الهزيمة، إلى حين سقوطها أخيرًا في عام 1453. مع انتهاء الحرب، وطّد العثمانيون سيطرتهم في شرق البحر الأبيض المتوسط. (ar)
- Οι Βυζαντινο-Οθωμανικοί Πόλεμοι ήταν σειρά καθοριστικών συγκρούσεων μεταξύ των Οθωμανών και των Βυζαντινών που οδήγησαν στην τελική κατάλυση της Βυζαντινής Αυτοκρατορίας και στην κυριαρχία των Οθωμανών. Το 1204, η Κωνσταντινούπολη είχε καταληφθεί από τους Σταυροφόρους και η Βυζαντινή Αυτοκρατορία, η οποία είχε αποδυναμωθεί από τη βασιλεία της δυναστείας των Αγγέλων, διαμελίστηκε ουσιαστικά σε διάφορα κομμάτια. Εκμεταλλευόμενο την κατάσταση, το Σουλτανάτο του Ρουμ ξεκίνησε να καταλαμβάνει περιοχές στη Δυτική Μικρά Ασία μέχρι την εποχή που η Αυτοκρατορία της Νίκαιας στάθηκε ικανή να απωθήσει τους Σελτζούκους και να επαναφέρει τη βυζαντινή κυριαρχία στις χαμένες περιοχές. Ταυτόχρονα, η Κωνσταντινούπολη - που βρισκόταν υπό την κυριαρχία της Λατινικής Αυτοκρατορίας - ανακαταλήφθηκε από την Αυτοκρατορία της Νίκαιας. Ωστόσο, η θέση της Βυζαντινής Αυτοκρατορίας στην ευρωπαϊκή ήπειρο παρέμεινε ασαφής λόγω της παρουσίας των αντίπαλων βασιλείων της Ηπείρου, της Σερβίας και της Βουλγαρίας. Το γεγονός αυτό σε συνδυασμό με την αποδυνάμωση του Σουλτανάτου του Ρουμ (κυρίου αντιπάλου του Βυζαντίου στην Ασία) οδήγησε στη μεταφορά δυνάμεων από τη Μικρά Ασία στη Θράκη. Ωστόσο, η αποδυνάμωση του Σουλτανάτου του Ρουμ δεν σήμανε την αποκατάσταση της βυζαντινής κυριαρχίας στην Ασία καθώς οι γαζήδες ξεκίνησαν να καταλαμβάνουν επικράτειες των Βυζαντινών και των Σελτζούκων. Παράλληλα, οι περιοχές που βρίσκονταν υπό την κυριαρχία ενός μπέη ονόματι Οσμάν Α' αποτελούσαν απειλή για τη Νίκαια και την Κωνσταντινούπολη. Μέχρι το 1299, ο Οσμάν ανακήρυξε τον εαυτό του Σουλτάνο και η επικράτεια του έμεινε γνωστή ως Οθωμανική Αυτοκρατορία. Μέσα σε 50 χρόνια, οι Οθωμανοί κατέλαβαν τις βυζαντινές περιοχές στη Μικρά Ασία και μέχρι το 1380, οι Οθωμανοί είχαν καταλάβει τη Θράκη. Μέχρι περίπου το 1400, η κάποτε παντοδύναμη Βυζαντινή Αυτοκρατορία είχε στην κυριαρχία της τα εδάφη του Δεσποτάτου του Μοριά, μερικά νησιά του Αιγαίου και ένα κομμάτι εδάφους στη Θράκη που οδηγούσε κατ' ευθείαν στην πρωτεύουσα. Η Σταυροφορία της Νικόπολης το 1396, η εισβολή του Τιμούρ το 1402 και η Σταυροφορία της Βάρνας το 1444 επέτρεψαν στην Κωνσταντινούπολη να αποφύγει την ήττα μέχρι το 1453. Μετά τη λήξη των Βυζαντινο-Οθωμανικών Πολέμων, η Οθωμανική Αυτοκρατορία αποτελούσε μεγάλη δύναμη στην ανατολική Μεσόγειο. (el)
- The Byzantine–Ottoman wars were a series of decisive conflicts between the Ottoman Turks and Byzantines that led to the final destruction of the Byzantine Empire and the rise of the Ottoman Empire. In 1204 the Byzantine capital of Constantinople was sacked and occupied by the Fourth Crusaders, an important moment of the Christian East–West Schism. The Byzantine Empire, already weakened by misrule, was left divided and in chaos. Taking advantage of the situation, the Seljuk Sultanate of Rum began seizing territory in Western Anatolia, until the Nicaean Empire was able to repulse the Seljuk Turks from the remaining territories still under Roman rule. Eventually Constantinople was re-taken from the Latin Empire in 1261 by the Nicaean Empire. The position of the Byzantine Empire in Europe remained uncertain due to the presence of the rival kingdoms of the Despotate of Epirus, Serbia and the Second Bulgarian Empire. This, combined with the reduced power of the Sultanate of Rum (Byzantium's chief rival in Asia) led to the removal of troops from Anatolia to maintain Byzantium's grip on Thrace. The weakening of the Sultanate of Rum brought no long-term advantage to the Empire, as nobles known as ghazis began setting up fiefdoms at the expense of the Byzantine Empire. While many Turkish beys participated in the conquest of Byzantine and Seljuk territory, the territories under the control of one such bey, Osman I, posed the greatest threat to Nicaea and to Constantinople. Within 90 years of Osman I's establishment of the Ottoman beylik, the Byzantines lost all their Anatolian territory and by 1380, Byzantine Thrace was also lost to the Ottomans. By 1400, the once mighty Byzantine Empire was nothing more than the Despotate of the Morea, a few Aegean islands, and a strip of land in Thrace in the immediate vicinity of the capital. The Crusade of Nicopolis in 1396, Timur's invasion in 1402 and the final Crusade of Varna in 1444 allowed a ruined Constantinople to stave off defeat until it finally fell in 1453. With the conclusion of the war, Ottoman supremacy in the eastern Mediterranean was established. (en)
- Les guerres entre les peuples turcs et l’Empire byzantin s’étalent sur une période de près de quatre siècles, du milieu du XIe siècle à la chute de Constantinople en 1453. Ces guerres ont aussi compté parmi les éléments déclencheurs des croisades, entraîné la destruction de l’Empire byzantin, le successeur de l’Empire romain de l’Antiquité, et permis à l’Empire ottoman de devenir une des plus grandes puissances de l’époque. Les premières escarmouches remontent au milieu du XIe siècle lorsque des bandes turques composées de Turcomans et de Seldjoukides s'installent à la frontière orientale de l'Empire byzantin. L'installation durable des Turcs sur le territoire de l'ancien califat abbasside après 1055 permet aux Seldjoukides de se renforcer et de s'étendre aux dépens de l'Empire byzantin. La victoire seldjoukide lors de la bataille de Manzikert couplée aux guerres civiles byzantines permettent aux Turcs de s'installer en Asie mineure. L'arrivée au pouvoir des Comnène et la première croisade obligent les Seldjoukides à refluer des parties occidentales de l'Asie mineure, sans pour autant que les Byzantins puissent récupérer l'ensemble de la péninsule anatolienne — ils sont même battus à Myrioképhalon. Le déclin byzantin de la fin du XIIe siècle entraîne la perte de certains territoires asiatiques au profit des Seldjoukides, qui ne peuvent pourtant pas profiter de la division de l'Empire byzantin après 1204, à cause de leur défaite à Antioche du Méandre, mais aussi parce que les Mongols soumettent les Seldjoukides dont le territoire est bientôt divisé en de multiples factions turques. Après 1261 et la reprise de Constantinople aux Latins par les Byzantins, les différents émirs turcs qui succèdent à l'État seldjoukide s'étendent aux dépens des territoires asiatiques de l'Empire byzantin et au début du XIVe siècle, la quasi-totalité de l'Anatolie est aux mains des Turcs malgré l'intervention de la compagnie catalane. C'est l'émirat ottoman qui tire le plus grand profit des difficultés byzantines ; il prend possession de Nicée et de Nicomédie vers 1330. Bientôt, les Ottomans traversent le Bosphore et s'installent en Europe, où ils soumettent progressivement l'ensemble des États chrétiens de la péninsule balkanique. Sous le règne de Bayezid Ier, à partir de 1389, Constantinople subit un blocus rarement mis en défaut par l'intervention de quelques aventuriers occidentaux. À cette date, l'Empire byzantin est réduit à la périphérie immédiate de Constantinople et au despotat de Morée. La défaite de Bayezid à la bataille d'Ankara en 1402 contre Tamerlan affaiblit l'Empire ottoman qui, pendant près d'une décennie, est en proie à une guerre civile et à la révolte d'émirats jadis soumis. Mais l'Empire byzantin ne profite guère de ce sursis et très vite, sa situation redevient semblable à celle de 1402. Après un premier siège en 1422, les Ottomans, conduits par Mehmed II, réussissent à s'emparer de la capitale byzantine en 1453. C'est la fin de ce qui subsistait encore de l'Empire romain. (fr)
- Las guerras turco-bizantinas fueron una serie de conflictos bélicos entre los pueblos túrquicos y el Imperio bizantino que se libraron a lo largo de cuatro siglos, desde mediados del siglo XI hasta la Caída de Constantinopla en 1453. Estas guerras influyeron en los estados beligerantes, y también fueron una de las causas de las Cruzadas, condujeron a la destrucción del Imperio bizantino —sucesor del Imperio romano de la antigüedad— y permitieron al Imperio otomano volverse una de las principales potencias de la época. Las primeras escaramuzas entre bizantinos y turcos se remontan a mediados del siglo XI, cuando grupos turcos compuestos de oğuz y selyúcidas se asentaron en la frontera oriental del Imperio bizantino. La instalación permanente de los turcos en el antiguo territorio del Califato abasí del 1055 en adelante permitió a los selyúcidas expandirse a costa de los bizantinos. La victoria selyúcida en la batalla de Manzikert junto con las guerras civiles bizantinas facilitaron la colonización turca de Asia menor. La ascensión al trono bizantino de la casa de los Comneno y la Primera Cruzada obligaron a los selyúcidas a ceder parte del territorio conquistado en la parte occidental de la península, pero los bizantinos no lograron recuperarla. El declive bizantino de finales del siglo XII condujo a la pérdida de territorios de los que se adueñaron los selyúcidas. Estos no pudieron aprovechar la división del imperio surgida de la Cuarta Cruzada debido tanto a su derrota en Antioquía del Meandro como a las invasiones mongolas, que precipitaron el reparto de sus territorios en diversos Estados. A partir de 1261 y la reconquista bizantina de Constantinopla, arrebatada a los latinos, los diferentes emires turcos que sustituyeron a los selyúcidas en la región fueron apoderándose de territorio bizantino de manera que, a principios del siglo XIV, dominaban casi toda Anatolia, aun a pesar de la intervención de la Gran Compañía Catalana. Fue el Emirato otomano el que más provecho sacó de los apuros bizantinos. Conquistó Nicea y Nicomedia hacia 1330. Muy pronto los otomanos atravesaron el Bósforo y se instalaron también en Europa, donde sometieron progresivamente a todos los Estados cristianos de la península balcánica. A partir de 1389, durante el reino de Bayaceto I, Contanstinopla sufrió un bloqueo que solo algunos aventureros occidentales lograron burlar en ocasiones. Por entonces, el Imperio bizantino había quedado reducido a Constantinopla y sus alrededores y al Despotado de Morea. La derrota de Bayaceto en la batalla de Ankara de 1402 frente a Tamerlán debilitó el imperio, que durante la década siguiente se sumió en una guerra civil y sufrió la rebelión de los emiratos sometidos hasta entonces. El Imperio bizantino no pudo aprovechar apenas esta coyuntura y pronto su situación volvió a la que tenía antes de la derrota otomana de 1402. Tras un primer asedio infructuoso de Constantinopla en 1422, los otomanos conducidos por Mehmed II lograron apoderarse de la capital bizantina en 1453, hecho que marcó el final de lo que aún subsistía del Imperio romano. (es)
- Peperangan Romawi Timur-Utsmaniyah adalah peperangan yang terjadi antara Kesultanan Utsmaniyah dengan Kekaisaran Bizantium/Romawi Timur, yang menyebabkan kehancuran Romawi Timur dan menguatnya Utsmaniyah. Kekaisaran Romawi Timur dapat dihancurkan setelah jatuhnya Konstantinopel. Romawi Timur merupakan perisai Eropa Barat. Dengan jatuhnya Konstantinopel, Turki dapat melancarkan serangan ke Eropa. (in)
- オスマン・東ローマ戦争（英: Byzantine–Ottoman Wars）は、オスマン帝国と東ローマ帝国との間で行われた戦争である。最終的にオスマン帝国が勝利し、古代から続いたローマ帝国は完全に滅亡した。 (ja)
- De Byzantijns-Ottomaanse oorlogen waren een reeks beslissende conflicten tussen de Ottomanen en de Byzantijnen die uiteindelijk tot de val van het Byzantijnse Rijk zouden leiden en het Ottomaanse Rijk tot grote hoogte zou brengen. De Byzantijnen hadden de laatste eeuwen vele tegenstanders moeten verslaan waarvan het Latijnse Keizerrijk, het Bulgaarse Rijk en het Servische Rijk de belangrijkste waren. Een constante, die in de kaart zal spelen van de Ottomanen, was de opeenvolging van Byzantijnse burgeroorlogen en het daarbij gaand geldgebrek. De vraag die je kan stellen : hoe is het mogelijk dat de Grieks-Byzantijnen het zo lang hebben kunnen volhouden? Een antwoord is, de ongelofelijke verdedigingswallen van de stad en de hulp van de maritieme republieken. (nl)
- Le guerre bizantino-ottomane furono una serie di conflitti tra turchi ottomani e bizantini che portarono alla distruzione finale dell'impero bizantino e all'ascesa dell'impero ottomano. Il vittorioso assedio di Costantinopoli del 1204 da parte dei crociati, partiti per liberare la Terrasanta ma convinti dalla Repubblica di Venezia a muovere guerra contro i bizantini, provocò la frammentazione ed il caos nel vecchio Impero d'Oriente. Tra gli staterelli nati da questa frammentazione emerse l'impero di Nicea, destinato a ripristinare la sovranità bizantina su Costantinopoli. Retto dalla famiglia dei Paleologi, l'impero niceno resistette agli attacchi dei turchi selgiuchidi del sultanato d'Iconio in Asia Minore ed affrontò i latini in Grecia. Con la riconquista di Costantinopoli da parte dei niceni (1261), l'impero latino ebbe termine. Il restaurato impero bizantino venne subito costretto alla lotta contro il regno rivale del despotato d'Epiro, che rivendicava per sé la corona imperiale, e contro i suoi pericolosi vicini balcanici: il regno di Serbia ed il Secondo impero bulgaro. La minaccia sul suolo greco e la debolezza del Sultano d'Iconio, convinse i Paleologi a spostare la maggior parte delle truppe dell'Asia Minore alla Tracia. Ad approfittare della situazione furono gli Uçbey turchi che regnavano sui micro-staterelli sorti dalla carcassa del Sultanato d'Iconio (v. Beilikati turchi d'Anatolia). Tra i tanti, emerse il potente bey Osman I che si dichiarò sultano nel 1299: ebbe così inizio l'Impero ottomano. Nel giro di 50 anni gli ottomani avrebbero conquistato tutta l'Asia Minore, ponendo fine alla dominazione bizantina sull'Asia. Nel 1380, la Tracia cadde in mano turca e, al principio del XV secolo, l'estensione dell'impero bizantino era ridotta alle terre del despotato di Morea, a delle isole e ad una striscia di terra in Tracia, nelle immediate vicinanze della capitale. Due crociate tentarono di salvare l'impero bizantino (la crociata di Nicopoli nel 1396 e la crociata di Varna nel 1444): entrambe fallirono. Dopo molti assedi, Costantinopoli cadde il 29 maggio 1453. Il despotato di Morea cadde nel 1460. L'impero di Trebisonda, ultimo baluardo bizantino, cadde nel 1461. (it)
- 동로마-오스만 전쟁(튀르키예어: Bizans-Osmanlı savaşları, 그리스어: Βυζαντινο-Οθωμανικοί Πόλεμοι)은 오스만 제국과 동로마 제국 간에 벌어진 일련의 군사적 충돌을 말한다. 1204년, 동로마 제국의 수도 콘스탄티노플이 제4차 십자군에게 점령되어 약탈당하는 사건은 동서교회 분열의 중요한 순간이었다. 실정으로 이미 약체화된 동로마 제국은 분열되어 혼란에 빠졌다. 이 때를 틈타 셀주크 룸 술탄국은, 니케아 제국이 로마의 통치 아래에 아직 남아 있는 영토에서 셀주크 투르크를 몰아낼 때까지, 소아시아 서부를 장악하기 시작했다. 마침내 1261년, 니케아 제국은 라틴 제국에게서 콘스탄티노플을 되찾는다. 그러나 에페이로스 전제공국, 세르비아 그리고 불가리아 제2제국이라는 경쟁국들의 존재로, 동로마 제국의 유럽에서의 입지는 여전히 불확실했다. 이는 룸 술탄국의 쇠약해진 세력에 호응하여, 동로마 제국이 트라키아에 대한 지배를 유지하기 위해 소아시아에서 병력을 철수시키는 것으로 이어진다. 룸 술탄국의 약화는 가지로 알려진 귀족들이 동로마 제국을 훼손하면서 영지를 세우기 시작함으로서, 제국에 장기적인 이익을 가져 오지 못했다. 많은 투르크 베이들이 동로마 제국과 셀주크 왕조의 영토를 정복하는데 참여한 사이, 오스만 1세의 지배하에 있던 영토들은 니케아와 콘스탄티노폴리스에 큰 위협이 되었다. 오스만 베이국이 성립된 지 90년 만에 동로마 제국은 아나톨리아 영토를 모두 잃었고, 1380년까지 동로마 제국의 트라케도 오스만 제국에 빼앗겼다. 1400년까지 한 때 강력한 동로마 제국은 모레아 전제공국과 적은 에게해 제도, 트라케에 있는 수도 바로 근방에 있는 영토에 불과했다. 1396년 니코폴리스 십자군, 1402년 티무르의 침공, 1444년 은 1453년 마침내 함락될 때까지 폐허가 된 콘스탄티노폴리스가 패배를 피할 수 있도록 해주었다. 전쟁의 종결과 함께, 이 확립되었다. (ko)
- As guerras bizantino-otomanas foram uma série de conflitos entre os turcos otomanos e os bizantinos que levaram à destruição final do Império Romano do Oriente e à ascensão do Império Otomano. Em 1204, a capital bizantina, Constantinopla, foi saqueada e ocupada pelos soldados da Quarta Cruzada, um momento decisivo no contexto do cisma cristão que vigorava entre ocidente e oriente. Os bizantinos, já , se viram mergulhados no caos. Aproveitando-se da situação, o Sultanato de Rum iniciou seu avanço na Anatólia ocidental, que só foi interrompido quando o Império de Niceia conseguiu repeli-lo. Em 1261, a capital foi retomada das mãos do Império Latino pelos nicenos, porém, a posição do Império Bizantino no continente europeu permaneceu incerta por causa da presença ameaçadora de reinos rivais como o Despotado do Epiro, a Sérvia e o Segundo Império Búlgaro. Esta ameaça e o enfraquecimento do Sultanato de Rum levaram à transferência das tropas asiáticas para a Trácia para defender as posses bizantinas na região. Porém, o enfraquecimento dos seljúcidas não foi, de forma alguma, algo positivo, pois nobres conhecidos como gazis começaram a criar seus próprios feudos às custas do território conquistado dos bizantinos. O mais poderoso deles era Osmã I, que agora ameaçava Constantinopla e Niceia (atual İznik). Em 1299, seguro de sua posição, Osmã se declarou sultão e seus territórios passaram a ser conhecidos a partir daí como Império Otomano. Num período de 50 anos depois da fundação do Beilhique Otomano, a Ásia Menor bizantina deixou de existir e, por volta de 1380, a Trácia também. Em 1400, o poderoso Império Bizantino não passava de uma coleção de territórios composta pelo Despotado da Moreia, as ilhas Egeias e uma faixa de terra vizinha da capital. A Batalha de Nicópolis em 1386, a invasão de Tamerlão em 1402 e a Cruzada de Varna em 1444 deram algum respiro aos bizantinos e adiaram a derrota até 1453, quando Constantinopla finalmente caiu. Com o fim da guerra, se se estabeleceu a supremacia otomana no Mediterrâneo Oriental. (pt)
- Византийско-османские войны сыграли ключевую роль в истории средневековых Балкан. Они длились почти без перерыва свыше полутора веков, с 1299 по 1461 годы. Условно разделялись на два периода. Во время первого периода (1299—1354) византийцы часто вступали в союзнические отношения с турками-османами в борьбе против славянских государств, итальянцев и франков. Последнее, впрочем, не мешало османам постепенно брать под свой контроль византийские города в Малой Азии, при том что реальной помощи Византии на Балканах они в этот период не оказали. В 1326 году столицей османов стала захваченная Бурса. К 1350-м годам некогда обширная Византийская империя превратилась в государство-обрубок, а в прямом подчинении столицы осталась лишь обезлюдевшая и полуразграбленная Фракия (историческая область) и несколько островов в Мраморном море. Фракийское землетрясение 1354 года помогло османам без сопротивления захватить крепость во Фракии Галлиполи. После этого они перешли к открытой аннексии оставшихся византийских земель. Их кульминацией стало падение Константинополя 29 мая 1453 года, хотя Морейский деспотат был покорён в 1460 году, а Трапезундская империя — в 1461 году. Учитывая то, что османы, как и сельджуки, имели тюркское происхождение, византийско-османские войны фактически стали завершающим этапом византийско-сельджукскиx войн. (ru)
- Візантійсько-османські війни зіграли ключову роль в історії середньовічних Балкан. Вони тривали майже без перерви понад півтора століття, з 1299 по 1461 роки. Умовно поділялися на два періоди. Під час першого періоду (1299—1354) візантійці часто вступали в союзницькі відносини з турками-османами в боротьбі проти слов'янських держав, італійців і франків. Останнє, втім, не заважало османам поступово брати під свій контроль візантійські міста у Малій Азії при тому що реальної допомоги Візантії на Балканах вони в цей період не надали. У 1326 році столицею османів стала захоплена Бурса. До 1350-х років колись велика Візантійська імперія перетворилася в, а в прямому підпорядкуванні столиці залишилася лише збезлюділа і напіврозграбована Східна Фракія. 1354 року допоміг османам без опору захопити Галліполі. Після цього вони перейшли до відкритої анексії решти візантійських земель. Їх кульмінацією стало падіння Константинополя 29 травня 1453 року, хоча Морейський деспотат був підкорений в 1460 році, а Трапезундська імперія — у 1461 році. З огляду на те, що османи, як і сельджуки, мали тюркське походження, візантійсько-османські війни фактично стали завершальним етапом . (uk)
- 東羅馬－奧斯曼戰爭是奥斯曼帝国與東羅馬帝國的一連串軍事衝突，導致東羅馬帝國的滅亡及奧斯曼帝國的崛起。 東羅馬帝國在1204年失去了君士坦丁堡後，國內陷入分裂及混亂。羅姆蘇丹國乘虛而入，吞併小亞細亞西部的地區，直至尼西亞帝國將塞爾柱土耳其人擊退。1261年，尼西亞帝國在拉丁帝國手中重奪君士坦丁堡。不過，受到敵對國家伊庇魯斯專制國、塞爾維亞及保加利亞第二帝國的威脅，東羅馬帝國在歐洲大陸的地位依然不穩，加上羅姆蘇丹國（拜占庭帝國在亞洲的對手）的勢力減弱，東羅馬帝國將在小亞細亞的軍隊轉移到歐洲，以維持東羅馬帝國對色雷斯的控制。羅姆蘇丹國的威脅減弱對東羅馬帝國來說並非幸事，狂熱的回教徒要東羅馬帝國付出代價來建立他們的勢力範圍。許多安納托利亞的貝伊參與對東羅馬帝國及塞爾柱帝國地區的征服，當中又以奧斯曼一世的勢力對尼西亞帝國及君士坦丁堡最具威脅。1299年，奧斯曼一世在確立了勢力後自稱貝伊，其勢力範圍被稱為奧斯曼帝國。 奧斯曼一世建立了奧斯曼帝國的五十年內，東羅馬帝國在小亞細亞的勢力消逝。約1380年，奧斯曼人得到東羅馬帝國控制的色雷斯地區。至1400年，曾經強大的東羅馬帝國只不過是一個摩里亞采邑的綜合體，掌控一些愛琴海島嶼及首都附近的小塊土地。1396年的尼科波利斯戰役、1402年的帖木兒入侵及1444年的瓦爾納戰役使東羅馬帝國仍得以苟延殘喘，直至1453年的君士坦丁堡之陷落。奧斯曼帝國的勝利使其成為地中海東部一股不可忽視的勢力。 (zh)
|
| rdfs:comment
|
- Les guerres romano-otomanes foren una sèrie de conflictes bèl·lics entre els turcs otomans i l'Imperi Romà d'Orient que conduïren a la destrucció final de l'Imperi Romà d'Orient i l'ascens de l'Imperi Otomà. (ca)
- Peperangan Romawi Timur-Utsmaniyah adalah peperangan yang terjadi antara Kesultanan Utsmaniyah dengan Kekaisaran Bizantium/Romawi Timur, yang menyebabkan kehancuran Romawi Timur dan menguatnya Utsmaniyah. Kekaisaran Romawi Timur dapat dihancurkan setelah jatuhnya Konstantinopel. Romawi Timur merupakan perisai Eropa Barat. Dengan jatuhnya Konstantinopel, Turki dapat melancarkan serangan ke Eropa. (in)
- オスマン・東ローマ戦争（英: Byzantine–Ottoman Wars）は、オスマン帝国と東ローマ帝国との間で行われた戦争である。最終的にオスマン帝国が勝利し、古代から続いたローマ帝国は完全に滅亡した。 (ja)
- De Byzantijns-Ottomaanse oorlogen waren een reeks beslissende conflicten tussen de Ottomanen en de Byzantijnen die uiteindelijk tot de val van het Byzantijnse Rijk zouden leiden en het Ottomaanse Rijk tot grote hoogte zou brengen. De Byzantijnen hadden de laatste eeuwen vele tegenstanders moeten verslaan waarvan het Latijnse Keizerrijk, het Bulgaarse Rijk en het Servische Rijk de belangrijkste waren. Een constante, die in de kaart zal spelen van de Ottomanen, was de opeenvolging van Byzantijnse burgeroorlogen en het daarbij gaand geldgebrek. De vraag die je kan stellen : hoe is het mogelijk dat de Grieks-Byzantijnen het zo lang hebben kunnen volhouden? Een antwoord is, de ongelofelijke verdedigingswallen van de stad en de hulp van de maritieme republieken. (nl)
- كانت الحروب البيزنطية العثمانية سلسلة من النزاعات الحاسمة بين الأتراك العثمانيين والبيزنطيين، والتي أدّت إلى الدمار الأخير للإمبراطورية البيزنطية وصعود الإمبراطورية العثمانية. في عام 1204 عُزِلت العاصمة البيزنطية القسطنطينية ووقعت تحت الاحتلال خلال الحملة الصليبية الرابعة. وكانت تلك مرحلةً مهمّة من الانشقاق بين الشرق والغرب المسيحيين. تُرِكت الإمبراطورية البيزنطية، التي أضعفها سوء الحكم مسبقًا، في حالةٍ من الانقسام والفوضى. (ar)
- Byzantsko-osmanské války byla série válečných konfliktů mezi Osmanskými Turky a Byzantskou říší, která vedla k pádu Byzantské říše a nástupu Osmanské říše. Po ztrátě Konstantinopole roku 1204 byla Byzantská říše rozdělena a v chaosu. Využívaje situace Rúmský sultanát obsadil území západní Malé Asie, dokud Nikájské císařství nebylo schopno odrazit seldžudské Turky. Nakonec byla Konstantinopol roku 1261 dobyta zpět od Latinského císařství. Přesto zůstalo postavení Byzantské říše nejisté důsledkem Epirského despotátu, Srbska a Bulharského carství. (cs)
- Οι Βυζαντινο-Οθωμανικοί Πόλεμοι ήταν σειρά καθοριστικών συγκρούσεων μεταξύ των Οθωμανών και των Βυζαντινών που οδήγησαν στην τελική κατάλυση της Βυζαντινής Αυτοκρατορίας και στην κυριαρχία των Οθωμανών. (el)
- The Byzantine–Ottoman wars were a series of decisive conflicts between the Ottoman Turks and Byzantines that led to the final destruction of the Byzantine Empire and the rise of the Ottoman Empire. In 1204 the Byzantine capital of Constantinople was sacked and occupied by the Fourth Crusaders, an important moment of the Christian East–West Schism. The Byzantine Empire, already weakened by misrule, was left divided and in chaos. (en)
- Las guerras turco-bizantinas fueron una serie de conflictos bélicos entre los pueblos túrquicos y el Imperio bizantino que se libraron a lo largo de cuatro siglos, desde mediados del siglo XI hasta la Caída de Constantinopla en 1453. Estas guerras influyeron en los estados beligerantes, y también fueron una de las causas de las Cruzadas, condujeron a la destrucción del Imperio bizantino —sucesor del Imperio romano de la antigüedad— y permitieron al Imperio otomano volverse una de las principales potencias de la época. (es)
- Les guerres entre les peuples turcs et l’Empire byzantin s’étalent sur une période de près de quatre siècles, du milieu du XIe siècle à la chute de Constantinople en 1453. Ces guerres ont aussi compté parmi les éléments déclencheurs des croisades, entraîné la destruction de l’Empire byzantin, le successeur de l’Empire romain de l’Antiquité, et permis à l’Empire ottoman de devenir une des plus grandes puissances de l’époque. (fr)
- Le guerre bizantino-ottomane furono una serie di conflitti tra turchi ottomani e bizantini che portarono alla distruzione finale dell'impero bizantino e all'ascesa dell'impero ottomano. Il vittorioso assedio di Costantinopoli del 1204 da parte dei crociati, partiti per liberare la Terrasanta ma convinti dalla Repubblica di Venezia a muovere guerra contro i bizantini, provocò la frammentazione ed il caos nel vecchio Impero d'Oriente. Tra gli staterelli nati da questa frammentazione emerse l'impero di Nicea, destinato a ripristinare la sovranità bizantina su Costantinopoli. Retto dalla famiglia dei Paleologi, l'impero niceno resistette agli attacchi dei turchi selgiuchidi del sultanato d'Iconio in Asia Minore ed affrontò i latini in Grecia. Con la riconquista di Costantinopoli da parte dei n (it)
- 동로마-오스만 전쟁(튀르키예어: Bizans-Osmanlı savaşları, 그리스어: Βυζαντινο-Οθωμανικοί Πόλεμοι)은 오스만 제국과 동로마 제국 간에 벌어진 일련의 군사적 충돌을 말한다. 1204년, 동로마 제국의 수도 콘스탄티노플이 제4차 십자군에게 점령되어 약탈당하는 사건은 동서교회 분열의 중요한 순간이었다. 실정으로 이미 약체화된 동로마 제국은 분열되어 혼란에 빠졌다. 이 때를 틈타 셀주크 룸 술탄국은, 니케아 제국이 로마의 통치 아래에 아직 남아 있는 영토에서 셀주크 투르크를 몰아낼 때까지, 소아시아 서부를 장악하기 시작했다. 마침내 1261년, 니케아 제국은 라틴 제국에게서 콘스탄티노플을 되찾는다. 그러나 에페이로스 전제공국, 세르비아 그리고 불가리아 제2제국이라는 경쟁국들의 존재로, 동로마 제국의 유럽에서의 입지는 여전히 불확실했다. 이는 룸 술탄국의 쇠약해진 세력에 호응하여, 동로마 제국이 트라키아에 대한 지배를 유지하기 위해 소아시아에서 병력을 철수시키는 것으로 이어진다. (ko)
- As guerras bizantino-otomanas foram uma série de conflitos entre os turcos otomanos e os bizantinos que levaram à destruição final do Império Romano do Oriente e à ascensão do Império Otomano. Em 1204, a capital bizantina, Constantinopla, foi saqueada e ocupada pelos soldados da Quarta Cruzada, um momento decisivo no contexto do cisma cristão que vigorava entre ocidente e oriente. Os bizantinos, já , se viram mergulhados no caos. Aproveitando-se da situação, o Sultanato de Rum iniciou seu avanço na Anatólia ocidental, que só foi interrompido quando o Império de Niceia conseguiu repeli-lo. Em 1261, a capital foi retomada das mãos do Império Latino pelos nicenos, porém, a posição do Império Bizantino no continente europeu permaneceu incerta por causa da presença ameaçadora de reinos rivais c (pt)
- Византийско-османские войны сыграли ключевую роль в истории средневековых Балкан. Они длились почти без перерыва свыше полутора веков, с 1299 по 1461 годы. Условно разделялись на два периода. Во время первого периода (1299—1354) византийцы часто вступали в союзнические отношения с турками-османами в борьбе против славянских государств, итальянцев и франков. Последнее, впрочем, не мешало османам постепенно брать под свой контроль византийские города в Малой Азии, при том что реальной помощи Византии на Балканах они в этот период не оказали. В 1326 году столицей османов стала захваченная Бурса. К 1350-м годам некогда обширная Византийская империя превратилась в государство-обрубок, а в прямом подчинении столицы осталась лишь обезлюдевшая и полуразграбленная Фракия (историческая область) и не (ru)
- 東羅馬－奧斯曼戰爭是奥斯曼帝国與東羅馬帝國的一連串軍事衝突，導致東羅馬帝國的滅亡及奧斯曼帝國的崛起。 東羅馬帝國在1204年失去了君士坦丁堡後，國內陷入分裂及混亂。羅姆蘇丹國乘虛而入，吞併小亞細亞西部的地區，直至尼西亞帝國將塞爾柱土耳其人擊退。1261年，尼西亞帝國在拉丁帝國手中重奪君士坦丁堡。不過，受到敵對國家伊庇魯斯專制國、塞爾維亞及保加利亞第二帝國的威脅，東羅馬帝國在歐洲大陸的地位依然不穩，加上羅姆蘇丹國（拜占庭帝國在亞洲的對手）的勢力減弱，東羅馬帝國將在小亞細亞的軍隊轉移到歐洲，以維持東羅馬帝國對色雷斯的控制。羅姆蘇丹國的威脅減弱對東羅馬帝國來說並非幸事，狂熱的回教徒要東羅馬帝國付出代價來建立他們的勢力範圍。許多安納托利亞的貝伊參與對東羅馬帝國及塞爾柱帝國地區的征服，當中又以奧斯曼一世的勢力對尼西亞帝國及君士坦丁堡最具威脅。1299年，奧斯曼一世在確立了勢力後自稱貝伊，其勢力範圍被稱為奧斯曼帝國。 (zh)
- Візантійсько-османські війни зіграли ключову роль в історії середньовічних Балкан. Вони тривали майже без перерви понад півтора століття, з 1299 по 1461 роки. Умовно поділялися на два періоди. Під час першого періоду (1299—1354) візантійці часто вступали в союзницькі відносини з турками-османами в боротьбі проти слов'янських держав, італійців і франків. Останнє, втім, не заважало османам поступово брати під свій контроль візантійські міста у Малій Азії при тому що реальної допомоги Візантії на Балканах вони в цей період не надали. У 1326 році столицею османів стала захоплена Бурса. До 1350-х років колись велика Візантійська імперія перетворилася в, а в прямому підпорядкуванні столиці залишилася лише збезлюділа і напіврозграбована Східна Фракія. 1354 року допоміг османам без опору захопит (uk)
|
.svg){kind=link}
