| dbo:abstract
|
- El papat bizantí va ser un període de dominació romana d'Orient del papat romà del 537 al 752, quan els papes necessitaven l'aprovació de l'emperador romà d'Orient per a la consagració episcopal , i molts papes van ser triats d'entre els apocrisiari (enllaços del papa al emperador) o dels habitants de Grècia , Síria o Sicília, governats per romans d'Orient. Justinià I va conquistar la península italiana durant la Guerra Gòtica (535 - 554) i va nomenar els següents tres papes, una pràctica que els seus successors continuaria i posteriorment seria delegada a l'Exarcat de Ravenna. Amb l'excepció del papa Martí I, durant aquest període cap papa va qüestionar l'autoritat de l'emperador romà d'Orient per confirmar l'elecció del bisbe de Roma abans que pogués produir-se la consagració; no obstant això, els conflictes teològics eren comuns entre el papa i l'emperador en qüestions com el monotelisme i la iconoclàstia. Parlants grecs de Grècia, Síria i Sicília van substituir els membres dels poderosos nobles romans a la seu papal durant aquest període. Roma sota els papes grecs es va constituir un «gresol» de tradicions cristianes occidentals i orientals, reflectit tant en l'art com en la litúrgia. (ca)
- البابوية البيزنطية هي حقبة تاريخية من الهيمنة البيزنطية على البابوية بين الأعوام 537 حتى عام 752، عندما تتطلب من الباباوات موافقة الإمبراطور البيزنطي لتكريس الأسقفية، وتم اختيار العديد من الباباوات من اليونان البيزنطية، أو سوريا البيزنطية، أو صقلية البيزنطية. عند قيام جستينيان الأول بغزو شبه الجزيرة الإيطالية في الحرب القوطية (535-554)، قام بتعين الباباوات الثلاثة المقبلين، وهي ممارسة أستمرت من خلفائه حتى عام 752. بإستثناء البابا مارتن الأول، لم يقم أي بابا خلال هذه الفترة بالتشكيك في سلطة الإمبراطور البيزنطي لتأكيد انتخاب أسقف روما. ومع ذلك، كانت هناك بعض من النزاعات اللاهوتية بين البابا والإمبراطور في العديد من المجالات مثل المونوثيليتية وتحطيم الأيقونات. قام المبعوثين اليونانيين من اليونان وسوريا وصقلية البيزنطية بإستبدال الأعضاء من النبلاء الرومان الأقوياء الذين سيطروا على الكرسي البابوي خلال هذه الفترة. وتحت حكم الباباوات البيزنطيين تشكلت ثقافة مميزة عبارة «بوتقة انصهار» من التقاليد المسيحية الغربية والشرقية في روما، والتي انعكست على الأدب والفن، فضلاً عن القداس. وشهدت روما «طفح ثقافي قصير» في أوائل القرن السادس نتيجة لترجمة الكلمات اليونانية إلى اللاتينية، والذي رافقه صعود طبقة فكرية تتحدث باللغتين بطلاقة. وهيمن التجار البيزنطين على الحياة الاقتصادية في روما خلال هذه الحقبة. والذي أدى هذا إلى ازدهار التجارة بين الإمبراطورية البيزنطية وطرق التجارة التقليدية إلى روما، مما جعل المدينة «عالمية» في تكوينها. وقام التجار البيزنطيين الشرقيين، بما في ذلك اليونانيين والسوريين والمصريين السيطرة على بنك التبير. (ar)
- Αιώνες πριν από το Σχίσμα υπήρξε μία περίοδος κατά την οποία η βυζαντινή θεολογία, αλλά και πολιτική και οικονομική παρουσία, είχε κυριέψει τη Ρώμη. Όλα ξεκίνησαν μετά την απελευθέρωση της Ρώμης από τους Γότθους από τον Ιουστινιανό το 535. Δεν θα αργούσε να διορίσει τον πρώτο Έλληνα Πάπα το 537 αλλά και τους δύο επόμενους. Επίσης ίδρυσε την Εξαρχία της Ραβέννας με σκοπό τον καλύτερο έλεγχο της Ρώμης. Η αλήθεια είναι ότι μέχρι το 758 κανένας Πάπας εκτός από τον Μαρτίνο Α΄ δεν αντιτάχθηκε στην Κωνσταντινούπολη. Παρά το ότι οι Βυζαντινοί καλούσαν τους εαυτούς τους Ρωμαίους, οι ίδιοι οι Ρωμαίοι είχαν βαθύ ανθελληνικό αίσθημα και για αυτόν ακριβώς τον λόγο απέστειλαν ψήφισμα στον Ιουστινιανό ότι προτιμούσαν τον Ναρσή, που κατέκτησε τη Ρώμη το 533, παρά τους «Ελληνιστές». Όπως και να έχει, οι αποκρισάριοι της Κωνσταντινούπολης έπαιρναν όλες τις σημαντικές αποφάσεις. Το τελευταίο χτύπημα για τους Λατίνους ήταν η απόφαση σύμφωνα με την οποία μοναχοί θα μπορούσαν να είναι ιερωμένοι. Αυτό αποτέλεσε την αφορμή για να ξεκινήσει η μετανάστευση εκατοντάδων μοναχών - ιερέων από την Ελλάδα στη Ρώμη υπό την πίεση των Σλάβων και των Αβαρών, που επέδραμαν την αυτοκρατορία. Δημογραφικά η πόλη έμελε να αλλάξει, κατέφθασαν μοναχοί από την Παλαιστίνη, ιερείς και έμποροι από τη Συρία και τον Λίβανο, ενώ σχεδόν ολόκληρη η ιατρική κοινότητα της Ρώμης ήταν Έλληνες, οι οποίοι ίδρυσαν ιατρική σχολή στην πόλη, και οι οποίοι εγκαταστάθηκαν στην «Schola Greca», την ελληνική όχθη του ποταμού Τίβερη. Τέλος, ιδρύθηκε και διακονία για τους αναξιοπαθούντες. Η επιρροή της ελληνικής κοινότητας ήταν τέτοια που όταν ο αυτοκράτορας Βάλης Γ΄ απέλασε όλους τους «Γραικούς εμπόρους», ξέσπασε πείνα και αναγκάστηκε να ανακαλέσει την απόφαση του. Όπως όλες οι ιστορικές περίοδοι έτσι και αυτή έμελε να τελειώσει και η αφορμή για αυτό ήταν η Εικονομαχία. Τότε στην Κωνσταντινούπολη αυτοκράτορας ήταν ο Λέων Γ΄ ο Ίσαυρος, ο οποίος ήταν εικονομάχος. Αυτό έδωσε την ευκαιρία στην Ρώμη να βγάλει απόφαση σύμφωνα με την οποία, όποιος ήταν εικονομάχος έπρεπε να εγκαταλείψει την Ιταλία. Παρά το ότι το κομμάτι του ελληνικού κλήρου που ήταν βαθιά εικονολατρικό χαιρέτισε την απόφαση και ο Έξαρχος της Ραβέννας έστειλε έξι κίονες από όνυχα στον Πάπα για να δείξει τη συμφωνία του, η ρήξη είχε επέλθει. Τρεις αιώνες υπό ξένη διοίκηση ήταν αρκετοί για τους Ρωμαίους, οι οποίοι είδαν στο πρόσωπο των Λομβαρδών και αργότερα του Καρλομάγνου αυτόν που θα τους γλίτωνε από τους ενοχλητικούς ελληνόφωνους. Οι σχέσεις των δύο Πατριαρχείων, Ρώμης και Κωνσταντινούπολης, μαζί με αυτές των λαών που αντιπροσώπευαν, είχαν διαρρηχθεί τελείως, ο ένας ήταν πλέον εχθρός για τον άλλο. Μία έχθρα που θα κατέληγε όχι μόνο στο Σχίσμα αλλά και στην Άλωση του 1204, με τα γνωστά αποτελέσματα (el)
- The Byzantine Papacy was a period of Byzantine domination of the Roman papacy from 537 to 752, when popes required the approval of the Byzantine Emperor for episcopal consecration, and many popes were chosen from the apocrisiarii (liaisons from the pope to the emperor) or the inhabitants of Byzantine-ruled Greece, Syria, or Sicily. Justinian I conquered the Italian peninsula in the Gothic War (535–554) and appointed the next three popes, a practice that would be continued by his successors and later be delegated to the Exarchate of Ravenna. With the exception of Martin I, no pope during this period questioned the authority of the Byzantine monarch to confirm the election of the bishop of Rome before consecration could occur; however, theological conflicts were common between pope and emperor in the areas such as monothelitism and iconoclasm. Greek-speakers from Greece, Syria, and Sicily replaced members of the powerful Roman nobles in the papal chair during this period. Rome under the Greek popes constituted a "melting pot" of Western and Eastern Christian traditions, reflected in art as well as liturgy. (en)
- El papado bizantino fue un periodo de dominación bizantina del papado romano desde el año 537 hasta el 752, en el que los papas requerían la aprobación del emperador bizantino para la consagración episcopal, y muchos papas eran elegidos entre los apocrisiarii (enlaces del papa con el emperador) o los habitantes de Grecia, Siria o Sicilia, gobernados por los bizantinos. Justiniano I conquistó la península itálica en la Guerra Gótica (535-554) y nombró a los tres papas siguientes, una práctica que continuarían sus sucesores y que más tarde se delegaría en el Exarcado de Rávena. Con la excepción de Martín I, ningún papa de este periodo cuestionó la autoridad del monarca bizantino para confirmar la elección del obispo de Roma antes de que se produjera la consagración; sin embargo, los conflictos teológicos eran habituales entre el papa y el emperador en ámbitos como el monotelismo y la iconoclasia. Los griegos de Grecia, Siria y Sicilia sustituyeron a los miembros de la poderosa nobleza romana en la silla papal durante este periodo. Roma bajo los papas griegos constituía un «crisol» de tradiciones cristianas occidentales y orientales, que se reflejaba tanto en el arte como en la liturgia. (es)
- La papauté byzantine est une période de l'histoire de la papauté, qui s'étend de l'an 537 à l'an 752, marquée par l'appartenance territoriale à l'Empire romain d'Orient (dit « byzantin » depuis 1557). Elle représente alors la partie de cet Empire, restée de langue officielle et liturgique latine, de tradition latine et, religieusement, de rite latin. À cette époque, les papes ne s'étaient pas encore mis sous la protection des royaumes germaniques d'occident et devaient recevoir l'approbation de l'empereur d'Orient pour recevoir la consécration épiscopale. De nombreux papes sont choisis parmi les « apocrisiaires » (représentants du pape auprès de la cour impériale) et parmi les chrétiens d'orient (souvent de langue grecque) d'origine grecque, la syrienne ou sicilienne. La période byzantine débute lorsque l'empereur Justinien reconquiert la péninsule italienne durant la guerre des Goths (535-553) et nomme les trois papes suivants, une pratique qui est poursuivie par ses successeurs et, plus tard, qui est déléguée à l'Exarchat de Ravenne. À l'exception du pape Martin Ier, aucun pape, durant cette période, ne remet en cause le privilège du monarque byzantin de confirmer l'élection de l'évêque de Rome avant que sa consécration puisse avoir lieu. Pour autant, les conflits théologiques sont fréquents entre le pape et l'empereur, dans des domaines tels que le monothélisme et l'iconoclasme. Rome, sous les papes grecs, constitue un « melting pot » de traditions chrétiennes, qui se reflètent dans l'art mais aussi la liturgie. (fr)
- Kepausan Bizantin adalah sebuah periode dominasi (Romawi) Bizantium dari kepausan Roma dari 537 sampai 752, saat para Paus mewajibkan kesepakatan dari Kaisar (Romawi) Bizantium untuk penahbisan rasuli, dan beberapa Paus dipilih dari (perantara Paus dengan Kaisar) atau para penduduk Yunani Bizantium, atau Sisilia Bizantium. Yustinianus I merebut semenanjung Italia dalam dan mengangkat tiga Paus berikutnya, sebuah praktik yang diteruskan oleh para penerusnya dan kemudian didelegasikan kepada Eksarkhat Ravenna. (in)
- Il papato bizantino fu un periodo della storia del papato caratterizzato dalla dominazione bizantina sui papi romani, durato dal 537 al 752, in cui i papi necessitavano dell'approvazione dell'imperatore bizantino per la consacrazione episcopale, e in cui molti papi furono scelti fra gli apocrisiari (intermediari fra il papa e l'imperatore) o fra gli abitanti di Grecia, Siria o Sicilia, allora sotto il controllo bizantino. Giustiniano I conquistò la penisola italiana nel corso della guerra gotica (535–554) e nominò i successivi tre papi, una pratica poi proseguita dai suoi successori e in seguito delegata all'Esarcato di Ravenna. Con l'eccezione di Martino I, nessun papa durante questo periodo mise mai in discussione l'autorità del monarca bizantino di confermare l'elezione del vescovo di Roma prima che potesse avvenire la consacrazione; ciò non impedì tuttavia l'insorgere di frequenti conflitti teologici tra il papa e l'imperatore in aree come il monotelismo e l'iconoclastia. Durante questo periodo, uomini di madrelingua greca originari di Grecia, Siria e Sicilia si sostituirono ai membri delle potenti famiglie romane sul soglio pontificio. La Roma sotto i papi greci fu un melting pot di tradizioni cristiane orientali e occidentali, con riflessi sia nell'arte che nella liturgia. (it)
- O Papado Bizantino foi um período de dominação bizantina do papado entre 537 a 752, quando os papas necessitavam da aprovação do imperador bizantino para a consagração episcopal, e muitos papas foram escolhidos a partir dos Apocrisiários (ligações a partir do papa para o imperador) ou os habitantes da Grécia, Síria ou Sicília bizantina. Justiniano I conquistou a península Itálica na Guerra Gótica e nomeou os três papas seguintes, uma prática que seria continuada pelos seus sucessores e, posteriormente, delegada ao Exarcado de Ravena. Com exceção do Papa Martinho I, nenhum papa durante este período questionou a autoridade do monarca bizantino para confirmar a eleição do bispo de Roma, antes a consagração poderia ocorrer, no entanto, os conflitos teológicos eram comuns entre o papa e o imperador, em áreas como o monotelismo e iconoclastia. Os bizantinos de língua grega da Grécia, Síria e Sicília substituíram membros da poderosa nobreza romana na cadeira papal durante este período. Roma, sob os papas gregos constituía um "caldeirão" da Europa Ocidental e tradições cristãs orientais, refletiram na arte, bem como na liturgia. (pt)
- Візантійське папство —це період візантійського панування над риимським папством від 537 до 752 рр, коли папи мали мати схвалення візантійського імператора для єпископської хіротонії, і багато з пап були обрані з апокрисаріїв (посланців від папи до імператора) або жителі Візантійської Греції, Візантійської Сирії, або Візантійської Сицилії. Юстиніан І завоював італійський півострів в готичній війні (535-554) і призначив наступних трьох пап, ця практика буде продовжена його наступниками і надалі будуть делеговані Екзархату Равенни. За винятком папи Мартина I, папа не ставить під сумнів авторитет візантійського монарха для підтвердження обрання єпископом Риму; однак, богословські конфлікти між папою й імператором в таких областях, як монофілізм й іконоборство. Грекомовні з Греції, Сирії, Сицилії і Візантії замінили членів могутньої Римської знаті в папському кріслі в цей період. Рим під грецькими папами являє собою "плавильний котел" Західної і Східної християнської традицій, відображених у мистецтві, а також літургії. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Kepausan Bizantin adalah sebuah periode dominasi (Romawi) Bizantium dari kepausan Roma dari 537 sampai 752, saat para Paus mewajibkan kesepakatan dari Kaisar (Romawi) Bizantium untuk penahbisan rasuli, dan beberapa Paus dipilih dari (perantara Paus dengan Kaisar) atau para penduduk Yunani Bizantium, atau Sisilia Bizantium. Yustinianus I merebut semenanjung Italia dalam dan mengangkat tiga Paus berikutnya, sebuah praktik yang diteruskan oleh para penerusnya dan kemudian didelegasikan kepada Eksarkhat Ravenna. (in)
- البابوية البيزنطية هي حقبة تاريخية من الهيمنة البيزنطية على البابوية بين الأعوام 537 حتى عام 752، عندما تتطلب من الباباوات موافقة الإمبراطور البيزنطي لتكريس الأسقفية، وتم اختيار العديد من الباباوات من اليونان البيزنطية، أو سوريا البيزنطية، أو صقلية البيزنطية. عند قيام جستينيان الأول بغزو شبه الجزيرة الإيطالية في الحرب القوطية (535-554)، قام بتعين الباباوات الثلاثة المقبلين، وهي ممارسة أستمرت من خلفائه حتى عام 752. (ar)
- El papat bizantí va ser un període de dominació romana d'Orient del papat romà del 537 al 752, quan els papes necessitaven l'aprovació de l'emperador romà d'Orient per a la consagració episcopal , i molts papes van ser triats d'entre els apocrisiari (enllaços del papa al emperador) o dels habitants de Grècia , Síria o Sicília, governats per romans d'Orient. Justinià I va conquistar la península italiana durant la Guerra Gòtica (535 - 554) i va nomenar els següents tres papes, una pràctica que els seus successors continuaria i posteriorment seria delegada a l'Exarcat de Ravenna. (ca)
- Αιώνες πριν από το Σχίσμα υπήρξε μία περίοδος κατά την οποία η βυζαντινή θεολογία, αλλά και πολιτική και οικονομική παρουσία, είχε κυριέψει τη Ρώμη. Όλα ξεκίνησαν μετά την απελευθέρωση της Ρώμης από τους Γότθους από τον Ιουστινιανό το 535. Δεν θα αργούσε να διορίσει τον πρώτο Έλληνα Πάπα το 537 αλλά και τους δύο επόμενους. Επίσης ίδρυσε την Εξαρχία της Ραβέννας με σκοπό τον καλύτερο έλεγχο της Ρώμης. Η αλήθεια είναι ότι μέχρι το 758 κανένας Πάπας εκτός από τον Μαρτίνο Α΄ δεν αντιτάχθηκε στην Κωνσταντινούπολη. (el)
- The Byzantine Papacy was a period of Byzantine domination of the Roman papacy from 537 to 752, when popes required the approval of the Byzantine Emperor for episcopal consecration, and many popes were chosen from the apocrisiarii (liaisons from the pope to the emperor) or the inhabitants of Byzantine-ruled Greece, Syria, or Sicily. Justinian I conquered the Italian peninsula in the Gothic War (535–554) and appointed the next three popes, a practice that would be continued by his successors and later be delegated to the Exarchate of Ravenna. (en)
- El papado bizantino fue un periodo de dominación bizantina del papado romano desde el año 537 hasta el 752, en el que los papas requerían la aprobación del emperador bizantino para la consagración episcopal, y muchos papas eran elegidos entre los apocrisiarii (enlaces del papa con el emperador) o los habitantes de Grecia, Siria o Sicilia, gobernados por los bizantinos. Justiniano I conquistó la península itálica en la Guerra Gótica (535-554) y nombró a los tres papas siguientes, una práctica que continuarían sus sucesores y que más tarde se delegaría en el Exarcado de Rávena. (es)
- La papauté byzantine est une période de l'histoire de la papauté, qui s'étend de l'an 537 à l'an 752, marquée par l'appartenance territoriale à l'Empire romain d'Orient (dit « byzantin » depuis 1557). Elle représente alors la partie de cet Empire, restée de langue officielle et liturgique latine, de tradition latine et, religieusement, de rite latin. À cette époque, les papes ne s'étaient pas encore mis sous la protection des royaumes germaniques d'occident et devaient recevoir l'approbation de l'empereur d'Orient pour recevoir la consécration épiscopale. De nombreux papes sont choisis parmi les « apocrisiaires » (représentants du pape auprès de la cour impériale) et parmi les chrétiens d'orient (souvent de langue grecque) d'origine grecque, la syrienne ou sicilienne. (fr)
- Il papato bizantino fu un periodo della storia del papato caratterizzato dalla dominazione bizantina sui papi romani, durato dal 537 al 752, in cui i papi necessitavano dell'approvazione dell'imperatore bizantino per la consacrazione episcopale, e in cui molti papi furono scelti fra gli apocrisiari (intermediari fra il papa e l'imperatore) o fra gli abitanti di Grecia, Siria o Sicilia, allora sotto il controllo bizantino. Giustiniano I conquistò la penisola italiana nel corso della guerra gotica (535–554) e nominò i successivi tre papi, una pratica poi proseguita dai suoi successori e in seguito delegata all'Esarcato di Ravenna. (it)
- O Papado Bizantino foi um período de dominação bizantina do papado entre 537 a 752, quando os papas necessitavam da aprovação do imperador bizantino para a consagração episcopal, e muitos papas foram escolhidos a partir dos Apocrisiários (ligações a partir do papa para o imperador) ou os habitantes da Grécia, Síria ou Sicília bizantina. Justiniano I conquistou a península Itálica na Guerra Gótica e nomeou os três papas seguintes, uma prática que seria continuada pelos seus sucessores e, posteriormente, delegada ao Exarcado de Ravena. (pt)
- Візантійське папство —це період візантійського панування над риимським папством від 537 до 752 рр, коли папи мали мати схвалення візантійського імператора для єпископської хіротонії, і багато з пап були обрані з апокрисаріїв (посланців від папи до імператора) або жителі Візантійської Греції, Візантійської Сирії, або Візантійської Сицилії. Юстиніан І завоював італійський півострів в готичній війні (535-554) і призначив наступних трьох пап, ця практика буде продовжена його наступниками і надалі будуть делеговані Екзархату Равенни. (uk)
|
