| dbo:abstract
|
- Klasická hebrejština je archaická forma hebrejštiny, jíž je zapsána hebrejská bible (proto často také nazývána biblická hebrejština), část svitků od Mrtvého moře a různé další nápisy. (cs)
- اللغة العبرية التوراتية أو اللغة العبرية الكلاسيكية، هي اللغة العبرية القديمة التي كتبت بها التوراة والتي كانت كذلك محكية على لسان بني إسرائيل في أرض مصر، وأرض كنعان (إسرائيل والأراضي الفلسطينية) خصوصا. (ar)
- Biblical Hebrew (עִבְרִית מִקְרָאִית, or לְשׁוֹן הַמִּקְרָא, ), also called Classical Hebrew, is an archaic form of the Hebrew language, a language in the Canaanite branch of Semitic languages spoken by the Israelites in the area known as the Land of Israel, roughly west of the Jordan River and east of the Mediterranean Sea. The term "Hebrew" (ivrit) was not used for the language in the Bible, which was referred to as שְֹפַת כְּנַעַן (sefat kena'an, i.e. language of Canaan) or יְהוּדִית (Yehudit, i.e. Judaean), but the name was used in Ancient Greek and Mishnaic Hebrew texts. The Hebrew language is attested in inscriptions from about the 10th century BCE, and spoken Hebrew persisted through and beyond the Second Temple period, which ended in the siege of Jerusalem (70 CE). It eventually developed into Mishnaic Hebrew, spoken up until the fifth century CE. Biblical Hebrew as recorded in the Hebrew Bible reflects various stages of the Hebrew language in its consonantal skeleton, as well as a vocalization system which was added in the Middle Ages by the Masoretes. There is also some evidence of regional dialectal variation, including differences between Biblical Hebrew as spoken in the northern Kingdom of Israel and in the southern Kingdom of Judah. The consonantal text was transmitted in manuscript form, and underwent redaction in the Second Temple period, but its earliest portions (parts of Amos, Isaiah, Hosea and Micah) can be dated to the late 8th to early 7th centuries BCE. Biblical Hebrew has been written with a number of different writing systems. From around the 12th century BCE until the 6th century BCE the Hebrews used the Paleo-Hebrew alphabet. This was retained by the Samaritans, who use the descendent Samaritan script to this day. However, the Imperial Aramaic alphabet gradually displaced the Paleo-Hebrew alphabet after the exile to Babylon, and it became the source for the Modern Hebrew alphabet. All of these scripts were lacking letters to represent all of the sounds of Biblical Hebrew, although these sounds are reflected in Greek and Latin transcriptions/translations of the time. These scripts originally indicated only consonants, but certain letters, known by the Latin term matres lectionis, became increasingly used to mark vowels. In the Middle Ages, various systems of diacritics were developed to mark the vowels in Hebrew manuscripts; of these, only the Tiberian vocalization is still in wide use. Biblical Hebrew possessed a series of emphatic consonants whose precise articulation is disputed, likely ejective or pharyngealized. Earlier Biblical Hebrew possessed three consonants which did not have their own letters in the writing system, but over time they merged with other consonants. The stop consonants developed fricative allophones under the influence of Aramaic, and these sounds eventually became marginally phonemic. The pharyngeal and glottal consonants underwent weakening in some regional dialects, as reflected in the modern Samaritan Hebrew reading tradition. The vowel system of Biblical Hebrew changed over time and is reflected differently in the ancient Greek and Latin transcriptions, medieval vocalization systems, and modern reading traditions. Biblical Hebrew had a typical Semitic morphology with nonconcatenative morphology, arranging Semitic roots into patterns to form words. Biblical Hebrew distinguished two genders (masculine, feminine), three numbers (singular, plural, and uncommonly, dual). Verbs were marked for voice and mood, and had two conjugations which may have indicated aspect and/or tense (a matter of debate). The tense or aspect of verbs was also influenced by the conjugation ו, in the so-called waw-consecutive construction. Unlike modern Hebrew, the default word order for biblical Hebrew was verb–subject–object, and verbs inflected for the number, gender, and person of their subject. Pronominal suffixes could be appended to verbs (to indicate object) or nouns (to indicate possession), and nouns had special construct states for use in possessive constructions. (en)
- Biblia Hebrea (Hebree: עִבְרִית מִקְרָאִית Ivrit Miqra'it aŭ לְשׁוֹן הַמִּקְרָא Leshon ha-Miqra), nomita ankaŭ Klasika Hebrea, estas arkaika formo de Hebrea, nome kanaana ŝemida lingvo parolata de judoj en la areo nune konata kiel Israelo, iome okcidente de la rivero Jordano kaj oriente de la Mediteranea Maro. La termino "Hebrea" ne estis uzata por la lingvo de la Biblio, kiu estis referencata kiel Kanaana aŭ Judaha, sed la nomo estis uzata en tekstoj en Greka kaj Miŝna Hebrea. Biblia Hebrea estas atestita el ĉirkaŭ la 10a jarcento a.K., kaj pluis tra kaj trans la periodo de la Dua Templo, kiu finis en la sieĝo de Jerusalemo (70 p.K.). La Biblia Hebrea eventuale disvolviĝis en la Miŝna Hebrea, kiu estis parolata ĝis la dua jarcento a.K. (eo)
- L'hébreu biblique (appelé en hébreu עברית מקראית Ivrit miqra'it, עברית תנכי"ת Ivrit tanakhit ou לשון המקרא Lashon HaMiqra) est un ensemble de dialectes archaïques dans lesquels ont été rédigés de nombreux documents, dont le plus notable est la Bible hébraïque (à l'exception des Livres et sections rédigés en judéo-araméen). On suppose que l'hébreu biblique était la langue quotidienne des Hébreux et des Israélites. Bien qu'il n'eût déjà plus cours à la période romaine, il continua d'être enseigné dans les écoles juives, mais aussi dans les séminaires théologiques chrétiens, et l'est encore dans les écoles publiques en Israël. Il fait par ailleurs l'objet d'une étude assidue de la part des linguistes et des archéologues opérant sur le territoire correspondant à la terre d'Israël. Des éléments d'hébreu biblique sont par ailleurs employés dans la littérature hébraïque moderne, les médias et, occasionnellement, la conversation. L'hébreu biblique est en effet aisément lu par quiconque parle l'hébreu moderne. Toutefois, ces deux formes diffèrent par le vocabulaire, la grammaire et la phonologie. (fr)
- Bahasa Ibrani Alkitab (bentuk jamak: Bahasa Ibrani Alkitabiah; עִבְרִית מִקְרָאִית, atau לְשׁוֹן הַמִּקְרָא, ), atau yang juga dikenal sebagai Bahasa Ibrani Klasik, adalah sebuah bentuk kuno dari bahasa Ibrani, sebuah bahasa dalam rumpun Kanaan yang merupakan cabang dari rumpun bahasa Semit dan dituturkan oleh bangsa Israel pada wilayah yang dikenal sebagai Tanah Israel, kira-kira di sebelah barat dari sungai Yordania dan di sebelah timur Laut Mediterania. Istilah ivrit (Ibrani) tidak digunakan sebagai untuk menamai bahasa dalam Alkitab, dan digantikan dengan istilah yang disebut sebagai שְֹפַת כְּנַעַן (sefat kena'an, terjemahan: Bahasa dari Kanaan) atau יְהוּדִית (Yehudit, terjemahan: orang Yahudi). Sementara itu, istilah ibrit digunakan pada teks Alkitab dalam bahasa Yunani Kuno dan Ibrani Mishnaik. Bahasa Ibrani Alkitab diperkirakan berasal dari abad ke-10 sebelum Masehi dengan ditemukannya sebuah prasasti tertua yang mendukung keberadaan bahasa tersebut. Bahasa Ibrani Alkitab terus dituturkan oleh bangsa Ibrani hingga Pengepungan Yerusalem berlangsung pada tahun 70 Masehi, sehingga dapat disimpulkan bahwa bahasa tersebut dituturkan melebihi masa Bait Allah Kedua. Bahasa tersebut kemudian berkembang menjadi bahasa Ibrani Mishnaik dan dituturkan hingga akhir abad ke-5 Masehi. Bahasa Ibrani Alkitab dituangkan dalam Alkitab Ibrani yang melambangkan strata mendalam dan tahapan-tahapan dari bahasa Ibrani dan , dan juga penambahan pada Abad Pertengahan oleh Kaum Masorah. Terdapat beberapa bukti dari variasi dialekal, termasuk perbedaan antara Bahasa Ibrani Alkitab yang dituturkan di wilayah utara (Kerajaan Israel) dengan wilayah selatan (Kerajaan Yehuda). Teks konsonanta dituliskan kedalam bentuk prasasti dan Kitab. Sistem penulisan semacam itu mengalami perubahan sistem tulis pada masa Bait Allah Kedua, sehingga beberapa bagian karya tulis yang lebih awal (seperti Kitab Amos, Yesaya, Hosea and Mikha) yang berasal dari akhir abad ke-8 hingga awal abad ke-7 sebelum Masehi menunjukkan tanda-tanda penulisan sebelum perubahan dilakukan. Bahasa Ibrani Alkitab telah dituliskan kedalam beberapa sistem penulisan. Dari kisaran abad ke-12 hingga abad ke-6 sebelim Masehi, bangsa Ibrani menggunakan alfabet Paleo-Ibrani. Penggunaan alfabet ini kemudian digantikan oleh aksara turunan Abjad Samaria oleh orang Samaria hingga hari ini. Meskipun demikian, juga turut menggantikan alfabet Paleo-Ibrani setelah terjadinya pemindahan bangsa Ibrani ke Babilonia, dan alfabet tersebut menjadi sumber dari Alfabet bahasa Ibrani Modern. Semua dari sistem penulisan diatas tidak benar-benar dapat melambangkan semua fonem bahasa Ibrani Alkitab dikarenakan kurangnya huruf yang tersedia. Meskipun begitu, terjemahan ataupun alih-aksara dalam bahasa Yunani maupun bahasa Latin dapat memuat fonem yang ada. Aksara-aksara ini awalnya hanya melambangkan konsonan, akan tetapi beberapa diantaranya dapat memiliki penanda vokal dalam beberapa kata maupun huruf yang dikenal sebagai dalam istilah Latin. Pada masa Abad Pertengahan, berbagai macam diakritik bermunculan untuk melambangkan vokal. Meskipun begitu, dari sekian jenis, hanya yang digunakan secara luas hingga saat ini. Bahasa Ibrani Alkitab memiliki berbagai macam konsonan emfatis yang pastinya masih diperdebatkan, fonem emfatis tersebut kemungkinan merupakan ataupun konsonan yang terfaringalisasi. Bahasa Ibrani periode awal memiliki tiga konsonan yang tidak memiliki huruf perlambangan dalam sistem penulisan Ibrani, tetapi fonem tersebut mengalami penyatuan dengan konsonan lain seiring berjalannya waktu. Konsonan letup yang ada menghasilkan alofoni konsonan frikatif karena adanya pengaruh dari bahasa Aram, sehingga konsonan tersebut pada akhirnya menjadi konsonan fonemik. Konsonan dan celah-suara mengalami pelemahan pada beberapa dialek regional, seperti yang dapat dilihat pada kebudayaan membaca masyarakat Ibrani Samaria. Sistem vokal dari bahasa Ibrani Alkitab mengalami perubahan seiring dengan waktu, hal ini menyebabkan penerjemahan dan alih aksara beberapa sastra dan kitab dalam bahasa Yunani Kuno, Latin, sistem vokalisasi abad pertengahan, dan kebudayaan literatur modern menjadi berbeda satu sama lainnya. Bahasa Ibrani Alkitab memiliki morfologi Semit umum dengan , sehingga memungkinkan disusun menggunakan beberapa pola untuk menghasilkan sebuah kata. Bahasa Ibrani Alkitab memiliki dua penggolongan gender (maskulin, dan feminim), tiga (tunggal, jamak, dan ganda—untuk kasus yang sangat jarang terjadi). Verba ditandai dengan adanya diatesis dan modus dan memiliki dua yang mungkin ditandai dengan adanya dan/atau kala (masih menjadi perdebatan). Unsur aspek dan kala pada verba juga dipengaruhi oleh konjungsi ו, yang seringkali disebut sebagai struktur . Tidak seperti bahasa Ibrani Modern, susunan kata dasar pada bahasa Ibrani Alkitab adalah predikat-subjek-objek (PSO), sementara verba berubah dan diinfleksikan menurut numeralia, gender, dan dari subjek. Akhiran pronomina juga dapat ditambahkan pada verba (untuk mengindikasikan ) atau nomina (untuk mengindikasikan ), dan nomina memiliki istimewa untuk digunakan dalam penyusunan posesi. (in)
- 고대 히브리어 또는 고전 히브리어, 성서 히브리어는 고대 이스라엘에서 사용되던 히브리어로, 와 현대 히브리어의 조상격 언어이다. (ko)
- 聖書ヘブライ語（せいしょヘブライご）は、ヘブライ語聖書の本文に使われている言語であり、紀元前200年以前のヘブライ語をいう。古代ヘブライ語とも呼ばれる。 (ja)
- Bibelhebreiska är den form av det hebreiska språket som den hebreiska bibeln (Tanach, för kristna: Gamla Testamentet) är skrivet på och som användes av israeliterna mellan 1100-talet f.Kr. och 100-talet e.Kr. Under perioden efter andra templets förstörelse år 70 e.Kr. utvecklades bibelhebreiskan till mishnahebreiska som senare dog ut som talspråk under 300- och 400-talet e.Kr., men bevarades genom liturgisk och litterär språkanvändning. (sv)
- O hebraico bíblico (também chamado de hebraico clássico) é a forma antiga do hebraico, na qual a Bíblia hebraica e diversas inscrições israelitas foram escritas. Não é falado em sua forma "pura" nos dias de hoje, embora seja estudado com bastante frequência por judeus, teólogos cristãos, linguistas e arqueólogos israelenses como forma de adquirir uma maior compreensão da Bíblia hebraica e da filologia dos idiomas semitas. Atualmente o hebraico clássico costuma ser ensinado nas escolas públicas de Israel. O hebraico bíblico e o hebraico moderno são diferentes em sua gramática, vocabulário e fonologia. Embora as regras gramaticais das duas variantes tenha muitas divergências, o hebraico bíblico costuma ser empregado na literatura hebraica atual, de maneira paralela ao uso de construções clássicas e bíblicas que costuma ser feito na literatura moderna de língua inglesa. (pt)
- Давньоєврейська мова ( עִבְרִית מִקְרָאִית , файл файлабо לְשׁוֹן הַמִּקְרָא , файл файл), також знана як класичний іврит, є архаїчною формою єврейської мови, мови ханаанської гілки семітських мов, якою говорили ізраїльтяни в області, відомій як Земля Ізраїлю, приблизно на захід від річки Йордан і на схід від Середземного моря. Термін «іврит» не використовувався для мови в Біблії , яка згадувалася як שְֹפַת כְּנַעַן ( sefat kena'an, тобто мова Ханаану) або יְהוּדִית ( Єгудит, тобто Юдея ), але назва використовувалася в давньогрецьких текстах і текстах на івриті Мішни. Єврейська мова засвідчена в написах приблизно з 10 століття до н.е., і розмовний іврит зберігався впродовж та після періоду Другого храму, що закінчився облогою Єрусалиму (70 р. н. е.). Згодом мова розвинулася в іврит Мішни, яким розмовляли до п’ятого століття н.е. Давньоєврейська мова, записана у Єврейській Біблії, відображає різні етапи єврейської мови в його семітському корені, а також систему вокалізації, яку додали масорети в середні віки. Також наявні докази регіональних діалектних варіацій, включаючи відмінності між давеньоєврейською мовою, якою розмовляють у північному Ізраїльському королівстві та в південному Королівстві Юдея. Консонантний текст був переданий у формі рукопису та зазнав редагування в період Другого Храму, але його найдавніші частини (частини Амоса, Ісаї, Осії та Міхея) можна датувати кінцем 8-го - початком 7-го століть до нашої ери. Давноєврейська мова була написана за допомогою кількох різних систем письма. Приблизно з 12 до 6 століття до нашої ери євреї використовували палеоєврейський алфавіт. Мова була збережена самарянами, які використовують нащадкове самаритянське письмо донині. Однак імперський арамейський алфавіт поступово витіснив палеоєврейський алфавіт після вигнання до Вавилону, і він став джерелом для сучасного єврейського алфавіту. У всіх цих алфавітах не вистачало літер для представлення всіх звуків давньоєврейської мови, хоча ці звуки відображені в грецьких і латинських транскрипціях/перекладах того часу. Ці тексти спочатку позначали лише приголосні, але певні літери, відомі під латинським терміном matres lectionis, почали все частіше використовувати для позначення голосних. У середні віки були розроблені різні системи діакритики для позначення голосних у єврейських рукописах; з них тільки тиберійська вокалізація все ще широко використовується. У давноєврейській мові була серія емфатичних приголосних, точна артикуляція яких спірна, ймовірно, абрубтивні приголосні або глоткові. Раніше давньоєврейська мова мала три приголосні, які не мали власних букв у системі письма, але з часом вони злилися з іншими приголосними. Зупинні приголосні розвинули фрикативні алофони під впливом арамейської мови, і ці звуки з часом стали незначно фонематичними. Глоткові та гортанні приголосні зазнали ослаблення в деяких регіональних діалектах, що відображено в сучасній самаритянській традиції читання івриту. Система голосних класичного івриту змінювалася з часом і по-різному відображається в давньогрецькій і латинській транскрипціях, середньовічній системі вокалізації та сучасних традиціях читання. Давньоєврейська мова мала типову семітську морфологію з неконкатенативною морфологією, впорядковуючи семітські корені в шаблони для утворення слів. Давньоєврейська мова розрізняла дві статі (чоловічий, жіночий), три числа (однину, множину і рідко подвійну). Дієслова були позначені за голосом і настроєм і мали дві відміни, які могли вказувати на вид і/або час (предмет дискусії). На час або аспект дієслів також впливало відмінювання ו , у так званій waw-послідовній конструкції. Порядок слів за замовчуванням був дієслово–підмет–об’єкт, а дієслова відмінювалися за числом, родом і особою підмета. Займенникові суфікси можна було додавати до дієслів (щоб вказати на об’єкт ) або іменників (щоб вказати на володіння ), а іменники мали спеціальні конструктивні стани для використання у присвійних конструкціях. (uk)
- 圣经希伯来语（希伯來語：עִבְרִית מִקְרָאִית或לְשׁוֹן הַמִּקְרָא），也被称作古希伯来语或古典希伯来语，是原版希伯来圣经里所使用的语言，其最早形式可追溯至公元前10世纪左右。它同时也是现代希伯来语的前身。 (zh)
- Древнеевре́йский язы́к или библе́йский иври́т (ивр. עִבְרִית מִקְרָאִית — библейский иврит), Лешо́н xа-Ко́деш (לְשׁוֹן הַקֹּדֶשׁ — Святой язык) — первый язык евреев, распространённый в Древнем Израиле (אֶרֶץ כְּנַעַן [э́рец кна́ан] «страна Ханаанская»; אֶרֶץ יִשְׂרָאֵל Эрец Исраэль, «Земля Израильская»). Археологические данные о предыстории библейского иврита гораздо более полны, чем летописи самого библейского иврита. Ранние материалы засвидетельствованы с 2350 г. до н.э. по 1200 г. до н.э., в конце бронзового века. В течение I тысячелетия до н. э. находился как в устном, так и в письменном употреблении. Ряд процессов, начиная с падения Иудейского царства и заканчивая полной утерей еврейской государственности после разрушения Второго храма и подавления восстания Бар-Кохбы, а также и расселение части евреев в диаспору, привели к выходу языка из устного употребления ко II веку н.э. в связи вытеснением арамейским языком. Точное время, когда древнееврейский язык перестал употребляться в качестве повседневного, остаётся предметом дискуссии. Основными памятниками древнееврейского языка являются Еврейская Библия (Танах, Ветхий Завет), Мишна, а также богатая средневековая еврейская литература, поэзия, раввинская литература, историография, произведения по математике, астрономии, философии, химии, естественным наукам. На еврейском языке писали также многие поэты и писатели Нового времени вплоть до его возрождения как разговорного языка, языка школы, СМИ, литературы, а также государственного языка Израиля. Современный иврит является возрождённой формой древнееврейского языка. В XX веке найдены древнейшие рукописи библейских книг, а также оттиски древних печатей, надписи на сосудах и древние литературные фрагменты, не вошедшие в Еврейский канон, напр. Книги Премудрости Иисуса, сына Сирахова. Самые ранние найденные эпиграфические свидетельства на древнееврейском датируются X—IX вв. до н. э. (ru)
|
| rdfs:comment
|
- Klasická hebrejština je archaická forma hebrejštiny, jíž je zapsána hebrejská bible (proto často také nazývána biblická hebrejština), část svitků od Mrtvého moře a různé další nápisy. (cs)
- اللغة العبرية التوراتية أو اللغة العبرية الكلاسيكية، هي اللغة العبرية القديمة التي كتبت بها التوراة والتي كانت كذلك محكية على لسان بني إسرائيل في أرض مصر، وأرض كنعان (إسرائيل والأراضي الفلسطينية) خصوصا. (ar)
- 고대 히브리어 또는 고전 히브리어, 성서 히브리어는 고대 이스라엘에서 사용되던 히브리어로, 와 현대 히브리어의 조상격 언어이다. (ko)
- 聖書ヘブライ語（せいしょヘブライご）は、ヘブライ語聖書の本文に使われている言語であり、紀元前200年以前のヘブライ語をいう。古代ヘブライ語とも呼ばれる。 (ja)
- Bibelhebreiska är den form av det hebreiska språket som den hebreiska bibeln (Tanach, för kristna: Gamla Testamentet) är skrivet på och som användes av israeliterna mellan 1100-talet f.Kr. och 100-talet e.Kr. Under perioden efter andra templets förstörelse år 70 e.Kr. utvecklades bibelhebreiskan till mishnahebreiska som senare dog ut som talspråk under 300- och 400-talet e.Kr., men bevarades genom liturgisk och litterär språkanvändning. (sv)
- 圣经希伯来语（希伯來語：עִבְרִית מִקְרָאִית或לְשׁוֹן הַמִּקְרָא），也被称作古希伯来语或古典希伯来语，是原版希伯来圣经里所使用的语言，其最早形式可追溯至公元前10世纪左右。它同时也是现代希伯来语的前身。 (zh)
- Biblical Hebrew (עִבְרִית מִקְרָאִית, or לְשׁוֹן הַמִּקְרָא, ), also called Classical Hebrew, is an archaic form of the Hebrew language, a language in the Canaanite branch of Semitic languages spoken by the Israelites in the area known as the Land of Israel, roughly west of the Jordan River and east of the Mediterranean Sea. The term "Hebrew" (ivrit) was not used for the language in the Bible, which was referred to as שְֹפַת כְּנַעַן (sefat kena'an, i.e. language of Canaan) or יְהוּדִית (Yehudit, i.e. Judaean), but the name was used in Ancient Greek and Mishnaic Hebrew texts. (en)
- Biblia Hebrea (Hebree: עִבְרִית מִקְרָאִית Ivrit Miqra'it aŭ לְשׁוֹן הַמִּקְרָא Leshon ha-Miqra), nomita ankaŭ Klasika Hebrea, estas arkaika formo de Hebrea, nome kanaana ŝemida lingvo parolata de judoj en la areo nune konata kiel Israelo, iome okcidente de la rivero Jordano kaj oriente de la Mediteranea Maro. La termino "Hebrea" ne estis uzata por la lingvo de la Biblio, kiu estis referencata kiel Kanaana aŭ Judaha, sed la nomo estis uzata en tekstoj en Greka kaj Miŝna Hebrea. Biblia Hebrea estas atestita el ĉirkaŭ la 10a jarcento a.K., kaj pluis tra kaj trans la periodo de la Dua Templo, kiu finis en la sieĝo de Jerusalemo (70 p.K.). (eo)
- Bahasa Ibrani Alkitab (bentuk jamak: Bahasa Ibrani Alkitabiah; עִבְרִית מִקְרָאִית, atau לְשׁוֹן הַמִּקְרָא, ), atau yang juga dikenal sebagai Bahasa Ibrani Klasik, adalah sebuah bentuk kuno dari bahasa Ibrani, sebuah bahasa dalam rumpun Kanaan yang merupakan cabang dari rumpun bahasa Semit dan dituturkan oleh bangsa Israel pada wilayah yang dikenal sebagai Tanah Israel, kira-kira di sebelah barat dari sungai Yordania dan di sebelah timur Laut Mediterania. Istilah ivrit (Ibrani) tidak digunakan sebagai untuk menamai bahasa dalam Alkitab, dan digantikan dengan istilah yang disebut sebagai שְֹפַת כְּנַעַן (sefat kena'an, terjemahan: Bahasa dari Kanaan) atau יְהוּדִית (Yehudit, terjemahan: orang Yahudi). Sementara itu, istilah ibrit digunakan pada teks Alkitab dalam bahasa Yunani Kuno dan I (in)
- L'hébreu biblique (appelé en hébreu עברית מקראית Ivrit miqra'it, עברית תנכי"ת Ivrit tanakhit ou לשון המקרא Lashon HaMiqra) est un ensemble de dialectes archaïques dans lesquels ont été rédigés de nombreux documents, dont le plus notable est la Bible hébraïque (à l'exception des Livres et sections rédigés en judéo-araméen). (fr)
- O hebraico bíblico (também chamado de hebraico clássico) é a forma antiga do hebraico, na qual a Bíblia hebraica e diversas inscrições israelitas foram escritas. Não é falado em sua forma "pura" nos dias de hoje, embora seja estudado com bastante frequência por judeus, teólogos cristãos, linguistas e arqueólogos israelenses como forma de adquirir uma maior compreensão da Bíblia hebraica e da filologia dos idiomas semitas. Atualmente o hebraico clássico costuma ser ensinado nas escolas públicas de Israel. (pt)
- Древнеевре́йский язы́к или библе́йский иври́т (ивр. עִבְרִית מִקְרָאִית — библейский иврит), Лешо́н xа-Ко́деш (לְשׁוֹן הַקֹּדֶשׁ — Святой язык) — первый язык евреев, распространённый в Древнем Израиле (אֶרֶץ כְּנַעַן [э́рец кна́ан] «страна Ханаанская»; אֶרֶץ יִשְׂרָאֵל Эрец Исраэль, «Земля Израильская»). Археологические данные о предыстории библейского иврита гораздо более полны, чем летописи самого библейского иврита. Ранние материалы засвидетельствованы с 2350 г. до н.э. по 1200 г. до н.э., в конце бронзового века. В течение I тысячелетия до н. э. находился как в устном, так и в письменном употреблении. Ряд процессов, начиная с падения Иудейского царства и заканчивая полной утерей еврейской государственности после разрушения Второго храма и подавления восстания Бар-Кохбы, а также и (ru)
- Давньоєврейська мова ( עִבְרִית מִקְרָאִית , файл файлабо לְשׁוֹן הַמִּקְרָא , файл файл), також знана як класичний іврит, є архаїчною формою єврейської мови, мови ханаанської гілки семітських мов, якою говорили ізраїльтяни в області, відомій як Земля Ізраїлю, приблизно на захід від річки Йордан і на схід від Середземного моря. Термін «іврит» не використовувався для мови в Біблії , яка згадувалася як שְֹפַת כְּנַעַן ( sefat kena'an, тобто мова Ханаану) або יְהוּדִית ( Єгудит, тобто Юдея ), але назва використовувалася в давньогрецьких текстах і текстах на івриті Мішни. (uk)
|
