| dbo:abstract
|
- Antiochijská škola je označení pro skupinu církevních Otců, raných křesťanských teologů a exegetů ze syrské oblasti z 5.–6. století, jejímž centrem bylo město Antiochie. Hlavními představiteli této teologické a především exegetické školy byli např. , Jan Zlatoústý nebo Theodor z Mopsuestie. (cs)
- Die Antiochenische Schule, auch Antiochenische Exegetenschule genannt, ist eine theologische Schule insbesondere der Bibelexegese aus der Frühzeit des Christentums. (de)
- Η θεολογική σχολή της Αντιόχειας ιδρύθηκε από τον Λουκιανό Αντιοχείας στην Αντιόχεια της Συρίας κατά τις αρχές του 3ο αιώνα. Ο όρος αντιοχειανή σχολή, χρησιμοποιήθηκε από τους θεολόγους και τους ερευνητές και προ της ίδρυσης της σχολής, περισσότερο ως συμβατική έννοια κατ' αντιστοιχία με την Αλεξανδρινή θεολογική σχολή, για να προσδώσει τις ερμηνευτικές και θεολογικές τάσεις της περιοχής. Γεγονός σήμερα θεωρείται, με βάση την διαφορετική θεολογική τάση που ανέπτυξαν αντιοχείς θεολόγοι, πως υπήρχε θεολογική ποικιλία. Έτσι όταν μιλάμε για αντιοχειανή θεολογία, επι της ουσίας μιλάμε για δύο πράγματα συνδεόμενα, αλλά μη ταυτιζόμενα. Την ερμηνευτική τακτική και τη θέση στο χριστολογικό θέμα. Η θεολογική μέθοδος που ακολουθούσε ήταν επηρεασμένη από τον λεγόμενο «δυναμικό μοναρχιανισμό» και έθετε ως βάση της μελέτης των Γραφών τη λεγόμενη «κριτική ιστορικογραμματική μέθοδο». Επίσης θεμελίωνε την ανάπτυξη της θεολογίας στην εναρμόνιση της γραμματικής έννοιας για την Αποστολική παράδοση και την Αγία Γραφή. Κατά πολλούς η θεολογική σχολή της Αντιόχειας είχε υιοθετήσει αριστοτελική φιλοσοφία, αποφεύγοντας την αλληγορική μέθοδο που ακολουθούσε η έτερη σπουδαία θεολογική σχολή της Ανατολής που ήταν η Αλεξανδρινή. Στόχος ήταν η ορθολογικότερη θεολόγηση των Γραφών. Σε αυτή τη σχολή φοίτησαν αρκετοί σπουδαίοι θεολόγοι όπως ο Ευσέβιος Νικομήδειας, ο , ο , ενώ πάνω στη βάση της θεολογίας της σήμερα πιστεύεται πως στήριξε ο Άρειος το οικοδόμημα του αρειανισμού. Ο Ιωάννης ο Χρυσόστομος καίτοι δεν μαθήτευσε σε αυτή χαρακτηρίζεται ως άνθρωπος ο οποίος πέτυχε τελικά να προσδώσει νέα πνοή στη σχολή κατά τον 4ο αιώνα χρησιμοποιώντας και στοιχεία αλληγορικής μεθόδου, πιστεύοντας όμως σταθερά ότι η ιστορικογραμματική μέθοδος αρκεί ώστε να επιτευχθεί ο στόχος που είναι το σωτήριο μήνυμα των Γραφών. Η υπέρβαση του Χρυσοστόμου ήταν η απόδοση προς το πρόσωπο του Λόγου των εννοιών «συνοχή» και «συνάφεια», ουσιαστικά θέτοντας σε νέα τροχιά την Αντιοχειανή θεολογία. Αυτή όμως η αρχή της αλλαγής είχε ξεκινήσει από τον , ο οποίος μετέτρεψε αρχικά τη σχολή σε μια ημι κοινότητα. Η αντιοχειανή θεολογική σχολή χαρακτηρίζεται από 3 κύριες περιόδους
* Πρώιμη Περίοδος (270 έως αρχές 4ου αιώνα)
* Μέση περίοδος (350 - 433)
* Ύστερη περίοδος (433 και ύστερα) (el)
- The Catechetical School of Antioch was one of the two major centers of the study of biblical exegesis and theology during Late Antiquity; the other was the Catechetical School of Alexandria. This group was known by this name because the advocates of this tradition were based in the city of Antioch, one of the major cities of the ancient Roman Empire. While the Christian intellectuals of Alexandria emphasized the allegorical interpretation of Scriptures and tended toward a Christology that emphasized the union of the human and the divine, those in Antioch held to a more literal and occasionally typological exegesis and a Christology that emphasized the distinction between the human and the divine in the person of Jesus Christ. The school in general tended to what might be called, in a rather loose sense, an Adoptionist Christology. Nestorius, before becoming Patriarch of Constantinople, had also been a monk at Antioch and had there become imbued with the principles of the Antiochene theological school. (en)
- La Escuela de Antioquía fue una escuela de teología cristiana del siglo IV cuya producción teológica se caracterizó por un racionalismo aristotélico opuesto al platonismo imperante en otras escuelas cristianas. En ese sentido, se opuso a la interpretación alegórica de la Biblia, muy común en la Escuela de Alejandría. En ella se formaron importantes personalidades del cristianismo, algunas heterodoxas como Arrio y otras ortodoxas como Juan Crisóstomo. La escuela fue fundada en la ciudad siria de Antioquía del Orontes por Luciano de Antioquía. Este Luciano fue discípulo de Pablo de Samosata y maestro de Arrio. (es)
- L'École théologique d'Antioche fut une des grandes écoles théologiques des premiers siècles du christianisme. Sa méthode théologique était historico-littérale. Elle s'opposa à l'École théologique d'Alexandrie qui prônait une méthode allégorique. Dans le débat christologique des IVe et Ve siècles, l'École d'Antioche s'attacha à souligner la dualité des natures, divine et humaine, dans le Christ. Considérée de tendance nestorienne, l'École perdit de son importance après le concile de Chalcédoine en 451. (fr)
- La scuola di Antiochia fu uno dei due principali centri di esegesi biblica e di teologia cristiana del cristianesimo antico. Il termine “Scuola di Antiochia” è usato oggi in storiografia con un senso convenzionale, in paragone alla Scuola di Alessandria, l'altra principale scuola di pensiero nel cristianesimo dell'epoca. A differenza di quest'ultima, non si trattò però di un'istituzione, ma di un metodo di esegesi e di elaborazione teologica che va messo in relazione con le opere dei suoi più eminenti studiosi. La "scuola" pose il metodo storico-letterario come base per lo studio delle Sacre Scritture, a differenza di quella di Alessandria, che privilegiò l'interpretazione allegorica. Antiochia, una delle città più grandi dell'Impero romano, era una colonia ellenistica del Levante, un'area dov'era prevalente la lingua aramaica. L'elaborazione intellettuale fu pervasa dalla cultura semitica: per questo Antiochia si differenziò notevolmente da Alessandria. Il cristianesimo siriaco fu legato, sin dalle origini, all'idea che in Cristo coesistessero due nature (umana e divina) e due ipostasi (nel senso di "essenza" o "persona"). Nel V secolo, epoca di grandi controversie cristologiche, la Scuola di Antiochia fu irremovibile sulla separazione tra le due nature di Cristo, umana e divina. Considerata di tendenza duofisita, la Scuola perse importanza dopo il Concilio di Efeso del 431. (it)
- 안디옥 학파(School of Antioch)는 고대 후기 동안에 성경 해석과 신학에 관한 주된 기독교 학문의 전통들 가운데 하나이다. 다른 하나는 알렉산드리아 학파이다. 안티오키아 학파는 고대 로마제국의 도시 안티오키아에 근거한 그 학문적 전통의 주장들 때문에 붙여졌다. 이 학파는 아리스토텔레스의 철학에 기초를 두고 신학의 해석과 방법에서 역사적 문법적 방법을 강조하였다. 알렉산드리아 학파가 성경 해석에 있어서 알레고리적 해석을 강조하고 하느님과 인간의 일치를 강조한 그리스도론을 주장한 반면에 안티오키아 학자들은 문자적이며 론적 해석에 더 강조를 두며 그리스도의 인격 안에서 신성과 인성을 구별한 그리스도론을 주장하였다. 네스토리우스는 콘스탄티노폴리스 총대주교가 되기 전에 안티오키아 학파에 영향을 받은 수도사였다. 안티오키아 학파는 3시기로 구분이 된다:
* 170년- 4세기까지 초기 학자들 초기의 학자로는 , , 카이사리아의 아카키우스 그리고 헤라클레아의 테오도로스가 있다.
* 중간시대 학자들 (350-433) 타르수스의 디오도루스, 요한네스 크리소스토무스, 몹수에스티아의 테오도로, 네스토리우스가 있다.
* 433년 이후 학자들 에페소스 공의회 (431)이후 안티오키아 학파는 그 위상을 잃게되었다. 칼케돈 공의회(451)에서 안티오키아 학파는 동방교회와 서방교회 그리고 오리엔트 정교회가 알렉산드리아 학파의 신학을 채택하였기에 신학적 고립을 가져오게 되었다. 이 기간의 두 학자는 와 콘스탄티노폴리스의 겐나디오스가 있다. (ko)
- De School van Antiochië was een van de twee grootste centra van de studie van exegese en theologie; het andere was de School van Alexandrië. De naam van de groep verwijst naar het feit dat de steunpilaren van deze traditie ontstonden in de stad Antiochië, een van de grootste steden in het oude Romeinse Rijk. Veel geleerden in Alexandrië kozen voor een allegorische uitleg van de Bijbel en legden in hun christologie de nadruk op de gelijkheid tussen de godheid en menselijkheid van Jezus Christus. De School van Antiochië koos zo veel mogelijk voor een letterlijke uitleg van de Bijbel, en soms een typologische uitleg. Zij legde juist de nadruk op het verschil tussen de goddelijkheid en de menselijkheid van Jezus. Aan de basis van de Antiocheense school stond vermoedelijk . Deze stichtte de school in de tweede helft van de derde eeuw na Christus. Onder zijn leerling Diodorus van Tarsus bereikten de bekendheid en invloed van de school een hoogtepunt. Andere bekende vertegenwoordigers van de school zijn Theodorus van Mopsuestia (350-428) en Johannes Chrysostomus (350-407). De School van Antiochië was fel voorstander van een letterlijke, historische uitleg van de Bijbel. Zij zette zich af tegen de allegorische methode omdat deze veel ruimte liet voor uitleggingen die strijdig konden zijn met de waarheid van het christelijk geloof. Ook legde zij sterk de nadruk op het lezen van de tekst in de historische context. Door deze benadering kreeg het Oude Testament meer waardering dan bij de School van Alexandrië. Bij hun benadering kozen de Antiocheense geleerden voor een heilshistorische benadering, dat wil zeggen, ze vestigden de aandacht op de grote historische verbanden waarin het goddelijk heilsplan in de geschiedenis gerealiseerd werd. (nl)
- Szkoła antiocheńska – termin określający styl teologii wypracowany w Antiochii syryjskiej w starożytnym chrześcijaństwie, cechujący się przywiązaniem do bardziej literalnego odczytywania Pisma Świętego. Pod nazwą „antiocheńska szkoła teologiczna” nie rozumie się jakiejś jednej instytucji naukowej, jest to określenie sposobu uprawiania teologii, wypracowanego przez poszczególnych teologów i grupy ich uczniów. (pl)
- A Escola de Antioquia foi uma das duas grandes escolas no estudo da exegese bíblica e da teologia durante o final da Antiguidade, sendo a outra a Escola catequética de Alexandria. Este grupo ficou conhecido por este nome porque os seus principais defensores moravam na cidade de Antioquia, um das maiores do antigo Império Romano. (pt)
- Антиохийская школа (греч. Θεολογική σχολή της Αντιόχειας) — ветвь ранней патристики с центром в Антиохии. Основана в конце III века, наибольшего расцвета достигла в IV веке. Антиохийская школа, в противовес Александрийской школе, настаивала на буквальном (историческом и географическом) толковании Библии и буквализме, мало прибегая к аллегорическим и мистическим трактовкам Священного Писания. В то время как александрийцы разрабатывали синтез христианства с учением Платона, антиохийцы следовали Аристотелю. Они не только не отвергали научного знания, но и (по свидетельству Епифания) «с утра до вечера сидели над занятиями, стараясь излагать представление о Боге при помощи геометрических фигур». Евсевий Эмесский, у которого учился основатель школы как учебного заведения Диодор Тарсийский, был изгнан паствой за глубокое знание математики. В борьбе против манихейства и аполлинаризма антиохийские богословы подчёркивали человеческую сторону Христа, а александрийцы — божественную. Крупнейшие представители — Евсевий Эмесский, Кирилл Иерусалимский, Диодор Тарсийский, Иоанн Златоуст и Феодорит Кирский. Учениками антиохийской школы были знаменитые ересиархи Несторий и Феодор Мопсуестийский. Антиохийская богословская школа оказывала огромное влияние не только на Сирию и Ливан, но и на всю Палестину со святым градом Иерусалимом, на Великих каппадокийцев и на всё христианское богословие. Однако осуждение несторианства с подачи Кирилла Александрийского ознаменовало собой закат антиохийского богословия в самой Антиохии. Новые школы этого направления возникли сначала в ливанском монастыре святого Марона, затем в Эдессе, и, наконец, в Нисибине. В то же время ученики св. Иоанна Златоуста (Иоанн Кассиан, патриарх Прокл) распространили это направление мыслей по всему греко-римскому миру. (ru)
- Антіохійська школа — гілка ранньої патристики з центром в Антіохії, яка на противагу Александрійській школі наполягала на буквальному тлумаченні Біблії. Тоді як александрійці розробляли синтез християнства із вченням Платона, антіохійці наслідували Аристотеля. Вони не тільки не відкидали наукового знання, але й (за свідченням Епіфанія) «з ранку до вечора сиділи над заняттями, намагаючись викладати уяву про Бога за допомоги геометричних фігур». У христологічних питаннях антіохійські богослови підкреслювали людський бік Христа, а александрійці — божественний. Найпомітніші представники — Діодор Тарський, , Іван Золотоустий і . Учнем антіохійської школи був знаний єресіарх Несторій; засудження несторіанства з боку Кирила Александрійського позначило собою занепад антіохійського богослов'я. Специфіка антіохійського богослов’я Антіохійськабогословська школа (як і Александрійська) була однією з найавторитетніших ухристиянському світі. Християнство в Антіохії має довгу традицію і згадки проантіохійських християн є в Біблії, в Діяннях Святих Апостолів: "Всім людям сподобалося оце слово, іобрали Степана, мужа повного віри та Духа Святого, і Пилипа, і Прохора таНиканора, і Тимона та Пармена, і нововірця Миколу з Антіохії" (Дії. 6, 5) та "Після тогоподався Варнава до Тарсу, щоб Савла шукати. А знайшовши, привів в Антіохію. І збирались у Церкві вони цілий рік, і навчали багато народу, і в Антіохіїнайперш християнами названо учнів. Прибули ж тими днями пророки від Єрусалиму до Антіохії" (Дії. 11, 25 – 27).Антіохія часто згадується в Діяннях Святих Апостолів, що свідчить проважливість цього міста для ранніх християн (як пише в Діяннях, послідовниківхристового вчення почали називати християнами саме в Антіохії). Діяльністьапостола Павла та інших ранніх церковних діячів додавали авторитетуАнтіохійській общині, яка згодом стала Антіохійським патріархатом. ЗасновникамиАнтіохійської богословської школи були пресвітери Дорофей і Лукіан[1]. Лукіан був в свій час видатним церковним діячем в галузі виправлення ікоректування текстів Старого і Нового Завітів, які були зіпсовані переписчикамита єретиками. Великийвплив на школу мав перипатетизм, популярний в Антіохії. Перипатетики булиприхильниками вчення Аристотеля і відзначалися чіткістю в міркуваннях та любов’юдо логічності та раціональності.Саме Антіохійська богословська школа певною мірою проклала Аристотелю шлях досередньовічного богослов’я. Реалізм та раціоналізм (в богословському розумінні)були головними її рисами, так само, як містицизм та алегоризм були головнимирисами школи Александрійської. Антіохійці були майстрами діалектики. Їхнісучасники відзначають, що вони любили і вміли сперечатися, а своє вченнярозкривали за допомогою філософських категорій Аристотеля та силогізмів.Антіохійці вирізнялися логічністю та чіткістю. За допомогою логічних міркуваньвони намагалися наблизити божественне та надприродне до людського розуміння. Якщоалександрійці були схильними розглядати річ чи поняття в цілому, то антіохійцібільше значення придавали окремим її частинам. Вони були схильні досліджувати конкретні предмети та явища[3]. В тріадології антіохійці більше схилялися до вивчення властивостей окремихіпостасей Трійці, а не до обґрунтування їх єдності. Тому вони виявилися схильними до субординаціоналістського (субординація – підпорядкування), засвоїм духом аріанства, яке чіткіше розділяло іпостасі, ніж до ортодоксальної тріадології, яка була значною мірою александрійською і підкреслювала єдність тарівність іпостасей Трійці. В галузі христології Антіохійська богословська школабула схильна розділяти божественну і людську природи Христа і навіть дійшла докрайнощів, розділивши Христа на два суб’єкти та породивши несторіанство.З іншого боку саме антіохійська формула обмежувала монофізитські схильностіалександрійців. Підкреслюючисилу та важливість розуму, антіохійці доходили до висновку, що ні в галузіприродного, ні в галузі надприродного немає нічого, що не може збагнутилюдський розум. Учень Лукіана Аетій заявляв: "Я так добрезнаю Бога і так добре розумію його, самого себе не знаю так добре, як знаю Бога". Висока оцінка людськогопізнання призводила їх до того, що вони стирали межі між розумом і віроюта робили це не на користь віри (як александрійці, що теж цінували науку ірозум), а на користь розуму і науки. Розум проголошувався єдиним абсолютнимджерелом пізнання і перед ним відкривався широкий простір в галузях релігійноїдогматики, оскільки антіохійці часто намагалися надати догматичним дослідженнямтакої ж ясності і чіткості, якої можна було досягнути досліджуючи матеріальнийсвіт. Звичайно, вони визнавали наявність таємного і неосяжного, але як писав А. Лебедєв,антіохійці довіряли розуму велику місію – пояснити істини християнської віридля людського мислення[6]. Щостосується дослідження і трактування Біблії, представники Антіохійськоїбогословської школи були прихильниками буквального розуміння священних текстів.В їхньому розумінні алегоричне трактування Святого Письма не має ніякого сенсуі є простим фантазерством. Для розкриття суті Біблії антіохійці використовувалиісторично-граматичний метод досліджень.При цьому вони звертали увагу на контекст сказаного, привід до висловленняавтора священного тексту, розглядали синтаксис побудови мови, їх логічнупослідовність, усували сумнівність і двозначність слів, визначали сенс писанняз дидактичних, граматичних, лексичних, етимологічних, риторичних і логічнихелементів. Такий підхід деколи призводив до недооцінки містично-пророчогозначення текстів і невизнання богонатхнення низки явно міфічних біблійнихрозповідей, а то й книг. Теодор Мопсуетский заперечував канонічну вагу "Пісні на Піснями", а книгу Йова вважав навіть не єврейськогопоходження і писав, що: "Цю книгу написала людина, що мислить по-язичницьки".Про прихований зміст Теодор писав – якщо він і є, то "пошук цього зміступовинен проводитися не шляхом довільного тлумачення тексту Писання, як цероблять алегористи, але через ретельне дослідження тексту, логічного зв'язку іпаралельних місць". На відміну від александрійців, для антіохійців дуалізм бувпо суті чужим явищем. Антіохійська богословська школа трактувала дух і матерію,як різні, але не протилежні, а скоріш навіть взаємопов’язані поняття івідповідно матерія не є причиною чи втіленням зла. Це відобразилось на їхньому трактуванні сутності людини. Душа і тіло є рівноцінними атрибутами людини. Самев їхньому єднанні і полягає велич людини: Образ Божий полягає не в духовності людини, тому що і ангели – духи, але про них не сказано, що вони створені наобраз і подобу Бога. "Образ Божий полягає перш за все в переважанні людининад природою, над всіма живими істотами. Людина є вінцем світу – в людині існуєгармонійне поєднання духа і матерії і вона, як мікрокосм підноситься над всієюприродою".Тіло людини смертне не тому, що воно дано людині в результаті гріхопадіння, атому, що воно було створене таким самим Богом. Антіохійці приділяли велику увагу моральним питанням таїхній реалізації в повсякденному житті. Вони вважали, що не відхід від світу(як в александрійців), а активна боротьба зі злом за перемогу християнськихпринципів є основою праведного життя. Вихідці з цієї школи вирізнялися яквисокоморальні та активні люди. Навіть ті з них, які були оголошені єретиками, нерідко були морально вищими за своїх опонентів. Про Несторія – одного знайвідоміших єресіархів цієї школи, А. Карташев казав: «З усіхєретиків немає більш симпатичного і здоровомислячого, ніж Несторій».Антіохійці поважали аскетизм – Іоанн Златоуст чотири роки провів в одному змонастирів Антіохії, а Діодор Тарсійский так мучив себе голодом, що Юліан Відступник трактував його худорбу як кару богів. Та все ж аскетизм сприймався скоріш, як метод випробування тасамопідготовки до утвердження християнських ідеалів в практичній діяльності, ніж як самоціль. В галузі сотеріології (сотер – спаситель) Антіохійськабогословська школа дотримувалася принципу, що в богословських працях одержавназву сотеріологія антропологічного максималізму. Александрійцінаголошуючи на тому що Ісус Христос, як боголюдина, своєю смертю на хрестіспокутував минулі і майбутні гріхи кожної людини, яка глибоко повірить у нього, то для порятунку своєї духи залишається тільки вірити всьому написаному в Біблії. Натомість, антіохійці вважали і вчили, що людині, перш за все, необхідно, дізнатися, що в процесі порятунку дає християнинові Христос і його викупна смерть, а що потрібно від самого християнина. Людина повинна осягати християнську істину і неухильно її виконувати. Таким чином, за вченням антіохійців, смерть Христа тільки примирилалюдину з Богом, але досягти порятунку –- це справа вже самої людини. Александрійська богословська школа була на рівні з Антіохійською найвпливовішими теологічними школами раннього християнства, але вони мали суттєві (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Antiochijská škola je označení pro skupinu církevních Otců, raných křesťanských teologů a exegetů ze syrské oblasti z 5.–6. století, jejímž centrem bylo město Antiochie. Hlavními představiteli této teologické a především exegetické školy byli např. , Jan Zlatoústý nebo Theodor z Mopsuestie. (cs)
- Die Antiochenische Schule, auch Antiochenische Exegetenschule genannt, ist eine theologische Schule insbesondere der Bibelexegese aus der Frühzeit des Christentums. (de)
- L'École théologique d'Antioche fut une des grandes écoles théologiques des premiers siècles du christianisme. Sa méthode théologique était historico-littérale. Elle s'opposa à l'École théologique d'Alexandrie qui prônait une méthode allégorique. Dans le débat christologique des IVe et Ve siècles, l'École d'Antioche s'attacha à souligner la dualité des natures, divine et humaine, dans le Christ. Considérée de tendance nestorienne, l'École perdit de son importance après le concile de Chalcédoine en 451. (fr)
- Szkoła antiocheńska – termin określający styl teologii wypracowany w Antiochii syryjskiej w starożytnym chrześcijaństwie, cechujący się przywiązaniem do bardziej literalnego odczytywania Pisma Świętego. Pod nazwą „antiocheńska szkoła teologiczna” nie rozumie się jakiejś jednej instytucji naukowej, jest to określenie sposobu uprawiania teologii, wypracowanego przez poszczególnych teologów i grupy ich uczniów. (pl)
- A Escola de Antioquia foi uma das duas grandes escolas no estudo da exegese bíblica e da teologia durante o final da Antiguidade, sendo a outra a Escola catequética de Alexandria. Este grupo ficou conhecido por este nome porque os seus principais defensores moravam na cidade de Antioquia, um das maiores do antigo Império Romano. (pt)
- Η θεολογική σχολή της Αντιόχειας ιδρύθηκε από τον Λουκιανό Αντιοχείας στην Αντιόχεια της Συρίας κατά τις αρχές του 3ο αιώνα. Ο όρος αντιοχειανή σχολή, χρησιμοποιήθηκε από τους θεολόγους και τους ερευνητές και προ της ίδρυσης της σχολής, περισσότερο ως συμβατική έννοια κατ' αντιστοιχία με την Αλεξανδρινή θεολογική σχολή, για να προσδώσει τις ερμηνευτικές και θεολογικές τάσεις της περιοχής. Γεγονός σήμερα θεωρείται, με βάση την διαφορετική θεολογική τάση που ανέπτυξαν αντιοχείς θεολόγοι, πως υπήρχε θεολογική ποικιλία. Έτσι όταν μιλάμε για αντιοχειανή θεολογία, επι της ουσίας μιλάμε για δύο πράγματα συνδεόμενα, αλλά μη ταυτιζόμενα. Την ερμηνευτική τακτική και τη θέση στο χριστολογικό θέμα. (el)
- The Catechetical School of Antioch was one of the two major centers of the study of biblical exegesis and theology during Late Antiquity; the other was the Catechetical School of Alexandria. This group was known by this name because the advocates of this tradition were based in the city of Antioch, one of the major cities of the ancient Roman Empire. (en)
- La Escuela de Antioquía fue una escuela de teología cristiana del siglo IV cuya producción teológica se caracterizó por un racionalismo aristotélico opuesto al platonismo imperante en otras escuelas cristianas. En ese sentido, se opuso a la interpretación alegórica de la Biblia, muy común en la Escuela de Alejandría. En ella se formaron importantes personalidades del cristianismo, algunas heterodoxas como Arrio y otras ortodoxas como Juan Crisóstomo. (es)
- 안디옥 학파(School of Antioch)는 고대 후기 동안에 성경 해석과 신학에 관한 주된 기독교 학문의 전통들 가운데 하나이다. 다른 하나는 알렉산드리아 학파이다. 안티오키아 학파는 고대 로마제국의 도시 안티오키아에 근거한 그 학문적 전통의 주장들 때문에 붙여졌다. 이 학파는 아리스토텔레스의 철학에 기초를 두고 신학의 해석과 방법에서 역사적 문법적 방법을 강조하였다. 알렉산드리아 학파가 성경 해석에 있어서 알레고리적 해석을 강조하고 하느님과 인간의 일치를 강조한 그리스도론을 주장한 반면에 안티오키아 학자들은 문자적이며 론적 해석에 더 강조를 두며 그리스도의 인격 안에서 신성과 인성을 구별한 그리스도론을 주장하였다. 네스토리우스는 콘스탄티노폴리스 총대주교가 되기 전에 안티오키아 학파에 영향을 받은 수도사였다. 안티오키아 학파는 3시기로 구분이 된다:
* 170년- 4세기까지 초기 학자들 초기의 학자로는 , , 카이사리아의 아카키우스 그리고 헤라클레아의 테오도로스가 있다.
* 중간시대 학자들 (350-433) 타르수스의 디오도루스, 요한네스 크리소스토무스, 몹수에스티아의 테오도로, 네스토리우스가 있다.
* 433년 이후 학자들 (ko)
- La scuola di Antiochia fu uno dei due principali centri di esegesi biblica e di teologia cristiana del cristianesimo antico. Il termine “Scuola di Antiochia” è usato oggi in storiografia con un senso convenzionale, in paragone alla Scuola di Alessandria, l'altra principale scuola di pensiero nel cristianesimo dell'epoca. A differenza di quest'ultima, non si trattò però di un'istituzione, ma di un metodo di esegesi e di elaborazione teologica che va messo in relazione con le opere dei suoi più eminenti studiosi. (it)
- De School van Antiochië was een van de twee grootste centra van de studie van exegese en theologie; het andere was de School van Alexandrië. De naam van de groep verwijst naar het feit dat de steunpilaren van deze traditie ontstonden in de stad Antiochië, een van de grootste steden in het oude Romeinse Rijk. (nl)
- Антиохийская школа (греч. Θεολογική σχολή της Αντιόχειας) — ветвь ранней патристики с центром в Антиохии. Основана в конце III века, наибольшего расцвета достигла в IV веке. Антиохийская школа, в противовес Александрийской школе, настаивала на буквальном (историческом и географическом) толковании Библии и буквализме, мало прибегая к аллегорическим и мистическим трактовкам Священного Писания. (ru)
- Антіохійська школа — гілка ранньої патристики з центром в Антіохії, яка на противагу Александрійській школі наполягала на буквальному тлумаченні Біблії. Тоді як александрійці розробляли синтез християнства із вченням Платона, антіохійці наслідували Аристотеля. Вони не тільки не відкидали наукового знання, але й (за свідченням Епіфанія) «з ранку до вечора сиділи над заняттями, намагаючись викладати уяву про Бога за допомоги геометричних фігур». У христологічних питаннях антіохійські богослови підкреслювали людський бік Христа, а александрійці — божественний. Найпомітніші представники — Діодор Тарський, , Іван Золотоустий і . Учнем антіохійської школи був знаний єресіарх Несторій; засудження несторіанства з боку Кирила Александрійського позначило собою занепад антіохійського богослов'я. (uk)
|
