| dbo:abstract
|
- Un anacoreta (paraula procedent del llatí medieval «anachorēta», i aquest del terme grec "ἀνα-χωρέω", que significa "retirar-se") és una persona que viu en un lloc solitari, entregat completament a la contemplació i a la penitència, aïllada de la comunitat. Creuen que apartant-se de la societat humana, compleixen millor el manament cristià de no ser part del món. Coneguts també com a eremites, aquesta forma de vida monàstica originà, al segle iii, a l'eremitisme i al cenobitisme, si bé ambdues formes van coexistir durant tota l'edat mitjana. El segle iv milers de persones, plenes de fervor religiós, abandonaren les seves pertinences, famílies i estil de vida, per viure aïllades als deserts de la Tebaida a Egipte. A Catalunya, va aparèixer al segle x, al voltant del monestir de Sant Miquel de Cuixà, un nucli eremita amb Pere Orsèol, Sant Romuald de Ravenna i Marí. A partir dels segles xi i xii el moviment va cobrar importància, com ho demostra la presència de nombrosos anacoretes a les muntanyes de Prades, a la serra de Montsant i a la . (ca)
- In Christianity, an anchorite or anchoret (female: anchoress) is someone who, for religious reasons, withdraws from secular society so as to be able to lead an intensely prayer-oriented, ascetic, or Eucharist-focused life. While anchorites are frequently considered to be a type of hermit, unlike hermits they were required to take a vow of stability of place, opting for permanent enclosure in cells often attached to churches. Also unlike hermits, anchorites were subject to a religious rite of consecration that closely resembled the funeral rite, following which they would be considered dead to the world, a type of living saint. Anchorites had a certain autonomy, as they did not answer to any ecclesiastical authority other than the bishop. The anchoritic life is one of the earliest forms of Christian monasticism. In the Catholic Church, eremitic life is one of the forms of the Consecrated life. In medieval England, the earliest recorded anchorites existed in the 11th century. Their highest number—around 200 anchorites—were recorded in the 13th century. From the 12th to the 16th centuries, female anchorites consistently outnumbered their male counterparts, sometimes by as many as four to one (in the 13th century), dropping eventually to two to one (in the 15th century). The sex of a high number of anchorites, however, is not recorded for these periods. Between 1536 and 1539, the dissolution of the monasteries ordered by Henry VIII of England effectively brought the anchorite tradition to an end. (en)
- Anakoretoj (greke ἀναχωρητής, anaĥoretés, persono retiriĝinta) estas homoj kiuj en soleco malĝenite faras meditadon kaj edifajn ekzercojn. Oni ne konfuzu anakoreton kun ermito, kiu povas preferi vivon en komunumo kun aliaj meditantoj. (eo)
- Ein Anachoret (zu altgriechisch ἀναχωρεῖν anachōreín „sich zurückziehen, ins Land [außerhalb der befestigten Stadt] ausziehen“) war im altgriechischen Sprachgebrauch ein Mensch, der sich aus persönlichen Gründen aus der Gemeinschaft zurückzog. Bereits im hellenistisch-römischen Ägypten wurden in vorchristlicher Zeit Anachoreten genannt, die in die Wüste oder unzugängliche Sumpfgebiete im Nildelta flüchteten, um sich z. B. der Besteuerung oder der Wehrpflicht zu entziehen. Später ging der Begriff auf die frühchristlichen Mönche über. Die Zuordnung eines Mönchs zum Anachoretentum bedeutet also erst einmal nur dessen Rückzug aus der Gesellschaft. Er konnte entweder in klösterlicher Gemeinschaft mit anderen Anachoreten leben oder als Eremit ein abgeschiedenes Dasein führen. Als Lawra wurde eine anachoretische Siedlungsform bezeichnet, die sich wohl in Palästina herausbildete. In ihrem Mittelpunkt befand sich eine Kirche. Darum gruppierten sich Bauten zur gemeinschaftlichen Nutzung, um die sich wiederum die einzelnen Anachoretenzellen gruppierten. Als frühester Vertreter der christlichen Anachoreten gilt der heilige Antonius der Große (auch Antonius der Einsiedler) (251?–356). In seinem Umfeld bildeten sich erste Anachoretengemeinschaften, lose Zusammenschlüsse von mehr oder weniger getrennt lebenden Eremiten als Übergang zum Koinobitentum. Eine extreme Form der Anachoreten waren ab dem 5. Jahrhundert die Säulenheiligen, deren berühmtester, der heilige Symeon, in Syrien eine große Zahl von Nachahmern dazu bewog, ihr Leben auf einer hohen Säule zuzubringen. Dendriten zogen sich stattdessen auf einen Baum zurück. Den vollständigen Rückzug von der Umwelt praktizierten jene Anachoreten, die sich in Zellen einmauern ließen und nur durch eine kleine Öffnung Nahrung gereicht bekamen. Ein solcher archäologisch belegter Ort ist Sayala in Nubien; für die wenigen Fälle in Ägypten liegen keine Grabungsbefunde, aber zeitgenössische Quellen vor. Auch aus dem mittelalterlichen England sind an Kirchen angebaute Klosterzellen bekannt, deren Eingangstür zugemauert war. Die als Inklusen bezeichneten Anachoreten konnten durch ein kleines, sich zum Altar der Kirche hin öffnendes Fenster die Heilige Messe hören und die Kommunion empfangen, während sie durch eine zur Straße hin gelegene Öffnung mit dem Lebensnotwendigen versorgt werden konnten. Im spätmittelalterlichen Westeuropa waren diese Anachoreten in der Mehrzahl Frauen. A. K. Warren (1985) schätzt das Geschlechterverhältnis auf fünf zu eins. (de)
- Anakoreta (antzinako grezieraz: ἀναχωρητής, mundutik baztertutakoa) eremutarra da; leku bakartietan otoitz eta penitentziara emanik bizi den pertsona. Antzinako garaietan basamortuan bizi ziren anakoretak, mundutik eta tentaldietatik ihesi. Kristautasunean izan diren anakoretez gainera, beste erlijio batzuetan ere izan dira, hinduismoan eta budismoan batez ere. Jada antzinako juduen artean izan ziren anakoretak baina II. eta III. mendeetatik aurrera (askotan jazarpenak zirela eta) ugaldu ziren. Horietatik asko Tebaidarantz (Egipto) jo zuten. Anakoretek bere jarrera manamendua jarraitzen zuela uste zuten: (eu)
- La palabra anacoreta procede del latín anachorēta, y este del término griego ἀναχωρητής, compuesto por ἀνα y χωρέω, que significa 'retirarse' (del mundo). La definición del concepto puede tener varios matices, si bien interrelacionados: el de aquel que vive aislado de la comunidad o también para referirse a quienes rehúsan los bienes materiales, y el de alguien que se retira a un lugar solitario para entregarse a la oración y a la penitencia. (es)
- Dans la religion chrétienne, un anachorète (du grec ancien : ἀναχωρητής, anachōrētḗs, « qui s'est retiré du monde ») est une personne qui s'est retirée de la société séculière pour des raisons religieuses, afin de mener une vie ascétique consacrée à la prière et à l'Eucharistie. L'anachorétisme s'est très largement répandu au cours du déclin de l'Empire romain et du haut Moyen Âge. Les anachorètes sont des ermites. À la différence des cénobites, lesquels sont aussi des ermites, qui vivent retirés du monde mais en groupe, les anachorètes vivent retirés du monde, mais seuls, individuellement. Ils devaient faire vœu de stabilité dans leur retraite, souvent dans une cellule adjointe à une église ou près d'un centre urbain, alors que l'ermite avait sa cellule au désert (cette différence originelle s'étant amoindrie au point que les terme d'anachorète et d'ermite sont devenus interchangeables, le premier étant davantage utilisé en Orient et le second en Occident). Les anachorètes devaient également se soumettre à un rite de consécration, voisin d'un rite de funérailles, à la suite duquel ils étaient considérés — au moins spirituellement — comme « morts au monde », sorte de saints vivants. L'anachorétisme est connu par l'archéologie et les écrits anciens et par sa survivance dans l'Angleterre médiévale. Pour l'Église catholique, l'anachorétisme est « une des autres formes de la vie consacrée » et gouvernée par les mêmes normes que l'érémitisme. (fr)
- Anacoreta (dal greco ἀναχωρητής anachōrētēs, derivato da ἀναχωρεῖν anachōrêin, ritirarsi) è lo stato di un religioso che abbandona la società per condurre una vita solitaria dedicandosi all'ascesi, alla preghiera e alla contemplazione. L'anacoretismo, nell'evoluzione del monachesimo, è una forma intermedia tra ascetismo e cenobitismo, caratterizzata da isolamento, non sempre totale, preghiera, lavoro per il proprio sostentamento e austerità della vita. L’anachòresis è l’abbandono della società e la fuga nel deserto. (it)
- Anachoretyzm (z stgr. ἀναχωρέω anachoreo – „oddalam się, odchodzę w górę” tzn. odchodzę z doliny Nilu na pustynię) – forma religijności znana w chrześcijaństwie, judaizmie, hinduizmie, buddyzmie oraz islamie. Anachoreta udaje się w odosobnienie, by pędzić ascetyczne życie w samotności, modląc się, umartwiając i kontemplując. Ruch anachorecki był szczególnie popularny we wczesnym i średniowiecznym chrześcijaństwie; zapoczątkował najstarszą formę życia zakonnego, pierwotną wobec cenobityzmu. (pl)
- Анахоре́т (от др.-греч. ἀναχωρητής «анахорет», «отшельник», от др.-греч. ἀναχωρέω «отступать», «отходить», «уходить», «удаляться») — удалившийся от мира, отшельник, пустынник. Так называется человек, который уединённо живёт в пустынной местности, по возможности чуждается всякого общения с другими людьми и ведёт аскетичный образ жизни. (ru)
- Os anacoretas (do grego antigo: ἀναχωρητής, anachōrētḗs, "aquele que abdicou do mundo", do verbo ἀναχωρέω, anachōréō, significando "retirar-se", "recolher-se") eram monges ou ermitãos cristãos que viviam em retiro e solidão, especialmente nos primórdios do cristianismo, dedicando-se à oração e à escrita de liturgias, a fim de alcançar um estado de graça e pureza de alma pela contemplação. O termo anacoreta também é utilizado para denominar um penitente que se afastou do convívio humano para viver na mais completa solidão, procurando expiar seus pecados via meditação. Dentre notórios anacoretas reconhecidos pela Igreja Católica, estão Santo Antão do Deserto e Santo Afraates, da Igreja Siríaca. (pt)
- Анахорети (грец. αναχωρησις) — ті, що віддалилися від світу, відлюдники, пустельники. Так називалися люди, які заради християнського подвижництва живуть у відокремлених і пустельних місцевостях, по можливості цураючись будь-якого спілкування з іншими. Уже в I—II століттях християни усувалися від язичницьких святкувань і задоволень, а в кінці III — початку IV століття і з'явилися відлюдники у справжньому значенні цього слова, які внаслідок жорстоких переслідувань або ж презирства до всього земного стали шукати усамітнення. На початку IV століття біля таких відлюдників, або , стали збиратися (спочатку в Єгипті) учні і співтовариші і вести під їх керівництвом аскетичний спосіб життя. Коли Афанасій в 356 рік у віддалився в Лівійську пустелю, він знайшов її вже заселеною численними пустельниками. Ідеальний образ такого самітника накреслили Ієронім у житії Павла Фівейського і Афанасій у житії святого Антонія. Останній вважається батьком справжнього чернецтва. Існує оповідь, що його учень Іларіон (християнський аскет) ввів цей відокремлений спосіб життя в Палестині, а Євстафій в Вірменії і Малій Азії. Незабаром вчителя церкви стали заохочувати такий спосіб життя і прищепили його й на Заході. Але незабаром, коли анахоретів став осаджувати народ, що шукав їхніх порад, спокою в нещастях і благословення хворих і дітей, вони змушені були відмовитися від початкового наміру зовсім усунутися від світу. Деякі анахорети піддавали свою плоть мукам, покладали на себе ланцюги, залізні кільця і т. п. вериги, усамітнювалися в майже незаселених місцевостях, печерах, відмовляли собі в необхідному прожитку й одязі або ж, приймаючи неприродні пози, залишалися в них протягом багатьох років (див. стовпники — стиліти). Однак подібні подвиги анахоретства стали поступово зникати, тому що церква незабаром віддала перевагу більш м'якій формі відлюдництва, саме — гуртожитку «кіновітів», або ченців. Втім, подібні явища присутні практично в усіх східних релігіях. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Anakoretoj (greke ἀναχωρητής, anaĥoretés, persono retiriĝinta) estas homoj kiuj en soleco malĝenite faras meditadon kaj edifajn ekzercojn. Oni ne konfuzu anakoreton kun ermito, kiu povas preferi vivon en komunumo kun aliaj meditantoj. (eo)
- La palabra anacoreta procede del latín anachorēta, y este del término griego ἀναχωρητής, compuesto por ἀνα y χωρέω, que significa 'retirarse' (del mundo). La definición del concepto puede tener varios matices, si bien interrelacionados: el de aquel que vive aislado de la comunidad o también para referirse a quienes rehúsan los bienes materiales, y el de alguien que se retira a un lugar solitario para entregarse a la oración y a la penitencia. (es)
- Anacoreta (dal greco ἀναχωρητής anachōrētēs, derivato da ἀναχωρεῖν anachōrêin, ritirarsi) è lo stato di un religioso che abbandona la società per condurre una vita solitaria dedicandosi all'ascesi, alla preghiera e alla contemplazione. L'anacoretismo, nell'evoluzione del monachesimo, è una forma intermedia tra ascetismo e cenobitismo, caratterizzata da isolamento, non sempre totale, preghiera, lavoro per il proprio sostentamento e austerità della vita. L’anachòresis è l’abbandono della società e la fuga nel deserto. (it)
- Anachoretyzm (z stgr. ἀναχωρέω anachoreo – „oddalam się, odchodzę w górę” tzn. odchodzę z doliny Nilu na pustynię) – forma religijności znana w chrześcijaństwie, judaizmie, hinduizmie, buddyzmie oraz islamie. Anachoreta udaje się w odosobnienie, by pędzić ascetyczne życie w samotności, modląc się, umartwiając i kontemplując. Ruch anachorecki był szczególnie popularny we wczesnym i średniowiecznym chrześcijaństwie; zapoczątkował najstarszą formę życia zakonnego, pierwotną wobec cenobityzmu. (pl)
- Анахоре́т (от др.-греч. ἀναχωρητής «анахорет», «отшельник», от др.-греч. ἀναχωρέω «отступать», «отходить», «уходить», «удаляться») — удалившийся от мира, отшельник, пустынник. Так называется человек, который уединённо живёт в пустынной местности, по возможности чуждается всякого общения с другими людьми и ведёт аскетичный образ жизни. (ru)
- Un anacoreta (paraula procedent del llatí medieval «anachorēta», i aquest del terme grec "ἀνα-χωρέω", que significa "retirar-se") és una persona que viu en un lloc solitari, entregat completament a la contemplació i a la penitència, aïllada de la comunitat. Creuen que apartant-se de la societat humana, compleixen millor el manament cristià de no ser part del món. Coneguts també com a eremites, aquesta forma de vida monàstica originà, al segle iii, a l'eremitisme i al cenobitisme, si bé ambdues formes van coexistir durant tota l'edat mitjana. (ca)
- In Christianity, an anchorite or anchoret (female: anchoress) is someone who, for religious reasons, withdraws from secular society so as to be able to lead an intensely prayer-oriented, ascetic, or Eucharist-focused life. While anchorites are frequently considered to be a type of hermit, unlike hermits they were required to take a vow of stability of place, opting for permanent enclosure in cells often attached to churches. Also unlike hermits, anchorites were subject to a religious rite of consecration that closely resembled the funeral rite, following which they would be considered dead to the world, a type of living saint. Anchorites had a certain autonomy, as they did not answer to any ecclesiastical authority other than the bishop. (en)
- Ein Anachoret (zu altgriechisch ἀναχωρεῖν anachōreín „sich zurückziehen, ins Land [außerhalb der befestigten Stadt] ausziehen“) war im altgriechischen Sprachgebrauch ein Mensch, der sich aus persönlichen Gründen aus der Gemeinschaft zurückzog. Bereits im hellenistisch-römischen Ägypten wurden in vorchristlicher Zeit Anachoreten genannt, die in die Wüste oder unzugängliche Sumpfgebiete im Nildelta flüchteten, um sich z. B. der Besteuerung oder der Wehrpflicht zu entziehen. Später ging der Begriff auf die frühchristlichen Mönche über. Die Zuordnung eines Mönchs zum Anachoretentum bedeutet also erst einmal nur dessen Rückzug aus der Gesellschaft. Er konnte entweder in klösterlicher Gemeinschaft mit anderen Anachoreten leben oder als Eremit ein abgeschiedenes Dasein führen. Als Lawra wurde ein (de)
- Anakoreta (antzinako grezieraz: ἀναχωρητής, mundutik baztertutakoa) eremutarra da; leku bakartietan otoitz eta penitentziara emanik bizi den pertsona. Antzinako garaietan basamortuan bizi ziren anakoretak, mundutik eta tentaldietatik ihesi. Kristautasunean izan diren anakoretez gainera, beste erlijio batzuetan ere izan dira, hinduismoan eta budismoan batez ere. (eu)
- Dans la religion chrétienne, un anachorète (du grec ancien : ἀναχωρητής, anachōrētḗs, « qui s'est retiré du monde ») est une personne qui s'est retirée de la société séculière pour des raisons religieuses, afin de mener une vie ascétique consacrée à la prière et à l'Eucharistie. L'anachorétisme s'est très largement répandu au cours du déclin de l'Empire romain et du haut Moyen Âge. (fr)
- Os anacoretas (do grego antigo: ἀναχωρητής, anachōrētḗs, "aquele que abdicou do mundo", do verbo ἀναχωρέω, anachōréō, significando "retirar-se", "recolher-se") eram monges ou ermitãos cristãos que viviam em retiro e solidão, especialmente nos primórdios do cristianismo, dedicando-se à oração e à escrita de liturgias, a fim de alcançar um estado de graça e pureza de alma pela contemplação. O termo anacoreta também é utilizado para denominar um penitente que se afastou do convívio humano para viver na mais completa solidão, procurando expiar seus pecados via meditação. (pt)
- Анахорети (грец. αναχωρησις) — ті, що віддалилися від світу, відлюдники, пустельники. Так називалися люди, які заради християнського подвижництва живуть у відокремлених і пустельних місцевостях, по можливості цураючись будь-якого спілкування з іншими. (uk)
|
