| dbpprop:abstract
|
- Ukrainian dialects A dialect is a territorial, professional or social variant of a standard literary language. In Ukrainian there are 3 major dialectical groups according to territory: the south-western group, south-eastern group and the northern group of dialects. Several modern [[dialects of Ukrainian: exist
- Українська [[діалектологія вивчає говірки суцільного поширення діалектичної мови та острівні, які функціонують серед масивів [[Молдовська мова|молдовських, [[Румунська мова|румунських, [[Угорська мова|угорських, [[Словацька мова|словацьких, [[Сербська мова|сербських, [[Хорватська мова|хорватських, [[Польська мова|польських, [[Білоруська мова|білоруських, [[Російська мова|російських діалектів та, обмежено, серед мов народів [[Середня Азія|Середньої Азії. Початки української діалектології відносять до 2-ї половини [[18 століття; вони пов'язані з усвідомленням територіальної здиференційованості мови: це були спроби окреслити межі поширення поодиноких, переважно [[Українська фонетика|фонетичних, явищ . У 19 ст. інтерес до діалектології зріс у зв'язку із загальним піднесенням етнології, національними культурими рухами у різних слов'янських народів. Свідчення про діалектичні явища у цей час ще мають несистемний характер, наводяться без необхідної локалізації. З'ясування діалектичного членування зазнавало еволюції від орієнтовного окреслення нарічень і діалектів до складання діалектичної карти; змінювалися обсяг і характер матеріалу — від принагідної фіксації до систематичного запису за питальниками, від обстеження невеликих мовних територій до охоплення української діалектичної мови як цілості . На підставі зіставних фонетичних і [[Українська морфологія|морфологічних даних К. Михальчук виділив три наріччя — поліське, українське, червоноруське (русинське чи русняцьке), окреслив їхні межі і внутрішню диференціацію на менші мовно-територіальні утворення. Пізніше проблема діалектичного членування української мови мала різне розв'язання залежно від вихідних принципів діалектичної класифікації і використовуваного матеріалу; на сучасному етапі розвитку української діалектології більш поширеним є погляд про поділ на такі [[наріччя — [[північне наріччя, [[південно-східне наріччя і [[південно-західне наріччя. Цей поділ є розвитком запропонованої К. [[Михальчуком його первісної тричленної класифікації. Увага до діалектичного членування стимулювала нові обстеження говірок; тому з кінця [[19 століття|19 — початку [[20 століття|20 ст. розпочалося інтенсивне укладання спец. програм, за якими здійснювалося збирання діалектичного матеріалу (найдетальнішою була «Програма для збирання діалектичних одмін української мови» К. Михальчука, Є. Тимченка, 1909; її варіант — «Программа для собирания особенностей малорусских говоров» К. Михальчука, А. Кримського, 1910; короткі програми О. Синявського, 1924, 1927; Є. Тимченка, 1925; Діалектологічної комісії УАН, 1926; пізніше — «Програма для збирання матеріалів до Діалектологічного атласу української мови» Б. Ларіна, 1948, 1949; «Програма для збирання матеріалів до Лексичного атласу української мови» Й. Дзендзелівського, 1984, 1987; створювалися питальники для підготовки регіональних описів, [[Атлас |атласів, [; * бойківського (Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок, ч. 1-2. К. , 1984; Матеріали до словника буковинських говірок, в. 1-6. [[Чернівці, 1971—1979); * окремих наддністрянських, південноволинських говірок (Горбач О. Північнонаддністрянська говірка й діалектний словник с. Романів Львівської області. Мюнхен, 1965, та ін.).
|
![[RDF Data]](/statics/sw-cube.png)
