| dbpprop:abstract
|
- In Soviet history and iconography, a Stakhanovite (стахановец) follows the example of Aleksei Grigorievich Stakhanov, employing hard work or Taylorist efficiencies to over-achieve on the job. The Stakhanovite movement began during the second 5-year plan in 1935 as a new stage of the socialist competition. The Stakhanovite movement was named after Aleksei Stakhanov, who had mined 102 tons of coal in less than 6 hours (14 times his quota). However, his record would soon be "broken" by his followers. On February 1, 1936, it was reported that Nikita Izotov had mined 607 tons of coal in a single shift. The Stakhanovite movement, supported and led by the CPSU, soon spread over other industries of the Soviet Union. The initiators of the movement were Alexander Busygin, Nikolai Smetanin, Yevdokiya and Maria Vinogradov, I.I. Gudov, V.S. Musinsky, Pyotr Krivonos, Pasha Angelina (glorified as the first Soviet woman to operate a tractor), Konstantin Borin and Maria Demchenko and many others. On November 14-17, 1935, the 1st All-Union Stakhanovite Conference took place at the Kremlin, which emphasized the outstanding role of the Stakhanovite movement in socialist re-construction of national economy. In December 1935, the plenum of the Central Committee of the All-Union Communist Party (Bolsheviks) specifically discussed the aspects of developing industry and transport system in light of the Stakhanovite movement. The resolution of the plenum said: "The Stakhanovite movement means organizing labor in a new fashion, rationalizing technologic processes, correct division of labor, liberating qualified workers from secondary spadework, improving work place, providing rapid growth for labor productivity and securing significant increase of workers' salaries". In accordance with the decisions of the plenum, the Soviets organized a wide network of industrial trainings and created special courses for foremen of socialist labor. In 1936, a number of industrial and technical conferences revised the projected production capacities of different industries and increased their outputs. They also introduced the Stakhanovite competitions within factories and plants, broken down into periods of five days (пятидневка, or pyatidnevka), ten days (декада, or dekada) and 30 days (месячники, or mesyachniki). The factory management would often create the Stakhanovite brigades or departments, which reached a stable higher collective output. The Soviet authorities claimed that the Stakhanovite movement had caused a significant increase in labor productivity. It was reported that during the first 5-year plan (1929-1932) industrial labor productivity increased 41%. During the second 5-year plan (1933-1937) it reportedly increased 82%. During the World War II, the Stakhanovites used different methods to increase productivity, such as working several machine tools at a time and combining professions. The Stakhanovites were responsible for organizing the two-hundreders movement (двухсотники, or dvukhsotniki; 2 or more quotas in a single shift) and one-thousanders movement (тысячники, or tysyachniki; 1000% of the norm in a shift). The Stakhanovite movement remained widespread after the war. Stakhanov and other "model workers" were promoted in the press, literature, and film, and other workers were urged to emulate their heroic examples. What is more, the achievements of stakhanovites served as an argument in favor of increasing of work quotas. In reality, the Stakhanovite movement was a propaganda maneuver. Where workers received the best equipment and most favorable conditions, the best results of course showed up. After Stalin's death, the artificiality of the movement was acknowledged, and it was replaced with "brigades of socialist labor". In 1988, Soviet newspaper Komsomolskaya Pravda claimed that the widely propagandized personal achievements of Stakhanov were puffery — the paper insisted that Stakhanov had used a number of helpers on support works, while the throughput was tallied for him alone. Still, Stakhanov's approach had eventually led to the increased productivity by means of a better organization of the work, including specialization and task sequencing.
- Die Stachanow-Bewegung war eine sowjetische Kampagne zur Steigerung der Arbeitsproduktivität in den Betrieben, benannt nach Alexej Grigorjewitsch Stachanow, der am 31. August 1935 in einer Kohlengrube im Donezbecken in einer Schicht 102 Tonnen Kohle förderte und damit die gültige Arbeitsnorm um das Dreizehnfache überbot. Er wurde als ein „Held der Arbeit“ bezeichnet. Daraufhin veranstaltete die Sowjetunion eine Rekordkampagne zur Steigerung der Arbeitsleistungen. Belohnt wurden die „Stachanowisten“, die auch als „Stoßarbeiter“ (Udarniki) bezeichnet wurden, mit Vergünstigungen und zusätzlichen Lebensmitteln. Zu Anfang richtete sich die Bewegung nicht nur an Arbeiter, sondern auch an die Betriebsleitungen. Die Freiwilligkeit an der Teilnahme verkam jedoch schon recht bald zu einem Schlagwort der Propaganda. Die Stachanow-Bewegung ist mit der Hennecke-Bewegung in der DDR vergleichbar.
- L'estakhanovisme, o stakhanovisme, va ser un moviment obrer socialista que va néixer a l'antiga Unió Soviètica arran del miner Aleksei Stakhànov i que propulsava l'augment de la productivitat laboral, basat en la pròpia iniciativa dels treballadors. El 31 d'agost de 1935, Stakhànov era miner en un pou de carbó a Donetsk i va assolir la fita d'extraure, en un sol dia, 102 tones de carbó, amb què va superar 14 vegades la mitjana. A causa d'aquest fet, es va iniciar un moviment obrer per a l'increment del rendiment de la producció en el treball, i es va començar a aplicar a totes les branques de la indústria soviètica. L'èxit d'aquest moviment va ser tan gran que la primera conferència estakhanovista es va realitzar al Kremlin el novembre de 1935, on Stalin la va elogiar. No obstant això, al cap de poc temps va produir una disparitat salarial i problemes entre els treballadors. Aquest moviment va provocar la fi dels kolkhozos en la indústria, que quedaren relegats tan sols al camp agrícola.
- Stachanovské hnutí (také Údernické hnutí) bylo oficiálně podporované hnutí dělníků působící v SSSR především během 30. let 20. století, které vzniklo v roce 1926. Členové hnutí usilovali o dosažení mimořádných pracovních výkonů. V honbě za mimořádnými výkony často nedodržovali bezpečnostní opatření a používali speciálně upravené pracovní pomůcky (např. zvětšené lopaty), aby tím kompenzovali nedostatky moderní techniky. Tato opatření nezřídka vedla k invaliditě nebo byla příčinou úrazů. Hnutí je pojmenované podle ukrajinského horníka Alexeje Grigorjeviče Stachanova (1906–1977), který v roce 1935 vytvořil několik absolutních rekordů v překonávání plánů. Na směně konané 31. srpna 1935 měl překročit dokonce čtrnáckrát stanovenou normu. Kolem A. G. Stachanova byl záměrně vytvářen kult osobnosti. Jako stachanovec se dříve neformálně označoval mimořádný pracovník, úderník. Hlavní údernicí byla prezentována tkadlena Lidija Korabelnikovová.
- El estajanovismo (en ruso, стахановец; transliterado, stajanovets) fue un movimiento obrero socialista que nació en la antigua Unión Soviética por el minero Alekséi Stajánov, y que propulsaba el aumento de la productividad laboral, basado en la propia iniciativa de los trabajadores. El estajanovismo supuso el fin del koljós en la industria, del cual fue relegada al campo agrícola. El movimiento estajanovista comenzó en 1935 anunciado como una nueva etapa en la idea de la competencia socialista. El 31 de agosto de 1935, Stajanov era minero en un pozo de carbón en Donetsk y logró en ese día recolectar 102 toneladas de carbón, superando por 14 veces los estándares de recolección. Sin embargo, su récord fue superado poco después por sus propios seguidores. El 1 de febrero de 1936, se informó de que Nikita Izotov había extraído 607 toneladas de carbón en un solo turno. Debido a estos hechos, se inició un movimiento obrero para la elevación del rendimiento de producción de trabajo, y se comenzó a aplicar en todas las ramas de la industria dentro de la Unión Soviética. El éxito de este movimiento fue tal, que se realizó la primera conferencia estajanovista en el Kremlin, en noviembre de 1935; elogiada por Stalin. En diciembre de 1935, en una reunión del Partido Comunista, el Comité Central declaró que "el movimiento estajanovista significa organizar el trabajo en una nueva moda, en la racionalización de los procesos tecnológicos, en una correcta organización del trabajo, la liberación de los trabajadores cualificados de trabajos secundarios, la mejora de lugar de trabajo, proporcionando un rápido crecimiento de la productividad laboral y la obtención de aumento significativo de los salarios de los trabajadores". De conformidad con las decisiones del Partido, los soviéticos organizaron una amplia red de capacitación industrial y crearon cursos especiales para los capataces de mano de obra socialista. En 1936, una serie de actividades industriales y conferencias técnicas revisaron las proyecciones de la capacidad de producción de las diferentes industrias y el aumento de sus productos. El estajanovismo también presentó competiciones en las fábricas y las plantas, desglosada en períodos de cinco días (пятидневка, o pyatidnevka), diez días (декада, o dekada) y 30 días (месячники, o mesyachniki). Las fábricas de gestiones que crearon las brigadas estajanovistas lograron alcanzar una producción conjunta mucho más estable. Las autoridades soviéticas comunicaron que el movimiento estajanovista causó un aumento significativo en la productividad laboral. Se informó de que durante los primeros 5 años de plan industrial (1929-1932) la productividad laboral aumentó un 41%. En cambio, durante los segundos 5 años plan (1933-1937) el crecimiento fue de 82%. Durante la Gran Guerra Patria, los estajanovistas utilizaron diferentes métodos para aumentar la productividad, tales como trabajar varias máquinas-herramientas a la vez y combinar profesiones. Remanentes de la prácticas estajanovistas perduraron hasta bastante tiempo después de la Guerra. Stájanov y otros "trabajadores modelo" se promovieron en la prensa, la literatura y el cine, y otros trabajadores se instó a emular su ejemplo heroico.
- Stahanovilaisuus oli Neuvostoliitossa Stalinin kaudella 1930-luvulla luotu työjärjestelmä, joka sai nimensä Magnitogorskissa työskennelleen kaivosmiehen Aleksei Stahanovin mukaan. Järjestelmän avulla pyrittiin nostamaan työtehoa maassa. Stahanov oli mallityöläinen ja työn sankari, joka ylitti moninkertaisesti suunnitelmissa esitetyt työläisten työtavoitteet. Stahanovilaisia työläisiä esiteltiin propagandassa laajasti esikuvina muille työläisille. Stahanovilaisuuden juuret juontavat toisen viisivuotissuunnitelman ajoille, vuoteen 1935. Opin nimikkosankarin kerrottiin kaivaneen 102 tonnia hiiltä alle kuudessa tunnissa, mikä ylitti hänen kiintiönsä neljätoistakertaisesti. Kuitenkin hän jäi vain pioneeriksi, sillä uusia sankarityöläisiä ponnahti ilmoille tuon tuosta: Esimerkiksi 1. helmikuuta 1936 ilmoitettiin, että Nikita Izotov olisi louhinut jopa 607 tonnia hiiltä yhden työvuoron aikana. Puolueen tukema ja johtama stahanovilaisliike levisi nopeasti koko maan talouteen, ei vain kaivoskuiluihin: esimerkiksi autoteollisuuden alalla loisti Aleksandr Usygin, kenkäteollisuuden Nikolai Smetanin. Maataloudessa rajoja rikkoivat ”ensimmäinen traktoria käyttävä nainen” Paša Angelina ja toverit Borin ja Demtšenko.
- Le stakhanovisme était une doctrine et un mouvement de masse en URSS faisant l'apologie d'un travailleur très productif et dévoué à son travail.
- Lo stacanovismo (o stachanovismo) è un particolare sistema di divisione ed organizzazione del lavoro ideato da un operaio sovietico del bacino del Don, Aleksej Grigor'evič Stachanov. Quest'ultimo, infatti, estrasse con una tecnica di sua invenzione una quantità di carbone pari a quattordici volte il peso di Naim. La sua immagine fu utilizzata allo scopo di aumentare la produttività di tutti i lavoratori, con l'obiettivo non secondario di "dimostrare al mondo" l'efficacia del sistema del lavoro socialista; il suo esempio diede vita al cosiddetto stacanovismo, l'aumento della produttività individuale unita all'ideazione di nuove tecniche di lavoro. Culmine dell'ideologia produttivistica dell'industrializzazione forzata, l'emulazione stacanovista divenne un fenomeno di massa. Essa comportava premi di produzione e nello stesso tempo costringeva gli operai a raggiungere gli indici di produzione dei migliori. Stalin ebbe a dire: Ha rappresentato il primo tentativo di accrescere il bassissimo livello di produttività nell'Unione Sovietica, arrivando peraltro a forme di accentuato sfruttamento. L'avversione degli altri lavoratori (fino all'uccisione di alcuni dei partecipanti al movimento) portò però, alla fine degli anni trenta, alla graduale fine dell'esperienza stacanovista. Per estensione in italiano la parola stacanovista indica, se usata fuori dal contesto originario dello stacanovismo, una persona che per una qualsiasi ragione si sottopone regolarmente a ritmi estenuanti in una certa attività, chi lavora in modo indefesso (spesso con ulteriori connotazioni negative, come la mancanza di rispetto per la propria persona): lo stacanovismo è divenuto quindi sinonimo di totale (ed eccessiva) dedizione al lavoro e, da parte di molti, il record di Stachanov è stato considerato come frutto dell'alienazione e della costrizione a cui erano sottoposte le masse operaie sovietiche; è doveroso considerare anche che i record di produttività conseguiti dai lavoratori sovietici (soprattutto giovani) derivavano talvolta anche dell'entusiasmo e dalla convinzione, di alcuni di essi, di sperimentare, per la prima volta nella storia, i cambiamenti dei rapporti di produzione basati sull'abolizione dello sfruttamento dell'uomo sull'uomo e su una diversa concezione del lavoro, di partecipare concretamente alla costruzione di una nuova società socialista.
- スタハーノフ運動（露: Стахановское движение）は、生産ノルマを超過達成した炭鉱労働者アレクセイ・スタハノフをモデルとし、1935年以降のソビエト連邦で政府・共産党により行われた、大衆的生産性向上運動である。
- O stakhanovismo foi um movimento operário socialista que nasceu na União Soviética por iniciativa do mineiro Alexei Stakhanov e que propulsava o aumento da produtividade operária com base na própria força de vontade dos trabalhadores. No dia 31 de agosto de 1935, Stakhanov — operário de uma mina de carvão em Donetz — conseguiu extrair 102 toneladas de carvão, superando 14 vezes os padrões de extração. Devido a esta façanha, iniciou-se um movimento operário para a elevação do rendimento de produção do trabalho, com aplicação em todos os setores da indústria da União Soviética. O movimento teve tal êxito que, em novembro de 1935, foi realizada a primeira conferência stakhanovista no Kremlin, com o louvor de Stalin. Entretanto, em pouco tempo a situação produziu disparidade salarial e problemas entre os trabalhadores. Este movimento significou o fim do kolkhoz na indústria, da qual foi relegado ao campo agrícola.
- Памятник посвященный 50-летию стахановского движения у ДК «40-летия Октября» на Рязанском проспекте в Москве. Стаха́новское движе́ние — массовое движение последователей А. Г. Стаханова в СССР, новаторов социалистического производства — рабочих, колхозников, инженерно-технических работников, многократно превышавших установленные нормы производства.
- Stachanovit är en term på en högt presterande arbetare i Sovjetunionen, efter Aleksej Grigorjevitj Stachanov som var en sovjetisk elitarbetare från Stalintiden.
- Стахановський рух — масовий робітничий рух за підвищення продуктивності праці, досягнення високих виробничих показників. Початок стахановського руху покладено у Донбасі. У ніч на 31 серпня 1935 вибійник кадіївської шахти «Центральна-Ірміне» О. Стаханов протягом зміни видобув 102 т вугілля (норма — 7 т). Весь видобуток записали на рахунок О. Стаханова, не врахувавши роботи кріпильників, які йому допомагали. Власне, і згодом під час встановлення інших рекордів справжнє число гірників не вказувалось, а все видобуте вугілля записували тільки на рахунок вибійника. У вересні 1935 О. Стаханов поновив своє досягнення, видобувши 175 т, а через кілька днів — 227 т. Спочатку стахановський рух дав поштовх до поліпшення виробничих показників. На шахтах розпочалося змагання вибійників за встановлення абсолютного рекорду. У лютому 1937 гірник М. Ізотов нарубав відбійним молотком з допомогою 12 кріпильників 607 т вугілля. Невдовзі правляча партійна верхівка почала використовувати почин О. Стаханова для роздмухування рекордоманії. Показово, що на шахті імені Сталіна (колишня «Центральна-Ірміне») лише за неповний 1937 зафіксовано тисячі «найрізноманітніших рекордів на всіх видах вугільних робіт», але при цьому шахта виконала лише 70 % встановленого плану. Стахановський рух почали насаджувати в усіх галузях народного господарства. Зокрема, в Україні став відомий стахановськими рекордами М. Мазай, який став зачинателем руху за швидкісне сталеваріння і скоротив тривалість однієї плавки у 1,5 рази (при цьому, за оцінками експертів, мартенівська піч спрацьовувалась удвічі швидше). Радянська історіографія «досягнення» стахановців традиційно пов'язувала з творчими пошуками, наслідком яких було впровадження у виробництво ефективних організаційних і технічних удосконалень. Справді, частина з них мала раціоналізаторський характер, але переважна більшість суперечила науково-технічним вимогам. Показовий у цьому відношенні почин М. Мазая. Головний інженер заводу ім. Ілліча був проти ризикованих експериментів, тому М. Мазай та його однодумці (начальник мартенівського цеху Снєгов, інженери Чорний і Крилов) звернулись безпосередньо до Г. Орджонікідзе. У телефонній розмові з наркомом Снєгов визнав: «Ми ідемо на технічний ризик. Ми вступаємо в конфлікт з деякими положеннями науки». Г. Орджонікідзе відповів: «Дій сміливо! Наша підтримка вам забезпечена. Країні потрібно багато сталі. А щодо науки, то пам'ятайте: наука — не ікона». Без необхідної перевірки і технічного обґрунтування черговий почин активно упроваджували у виробництво. Гонитва за тимчасовими успіхами та кампанія навколо окремих рекордів призвели до дезорганізації і кризи металургійного виробництва. Металурги не виконували навіть планових завдань. Досить ризиковані експерименти здійснював на залізничному транспорті П. Кривонос, який, спираючись на «революційну сміливість», підвищив тиск пари у паровозі до 14 атмосфер при граничних допусках за науковими рекомендаціями 12 атмосфер. Завидну наполегливість у «пропиханні» свого методу виявив гірник І. Молостов, пропозиції якого були пов'язані з ризиком обвалів і повністю суперечили правилам техніки безпеки. Партійні, господарські та громадські організації прагнули надати стахановському руху масового характеру. З цією метою широко застосовувались адміністративно-командні методи, а також різноманітні форми пропагування і узагальнення досвіду новаторів, їх морального і матеріального заохочення. Планувалось перейти від окремих рекордів до стахановської роботи протягом зміни, доби, п'ятиденки, декади, місяця та ін. Успіх таких акцій залежав від рівня попередньої організаційної і матеріально-технічної підготовки. Широкого розповсюдження набула штурмівщина, яка призводила до дезорганізації виробництва, погіршення умов праці, порушення правил техніки безпеки. У 1936 на основі досягнень стахановців суттєво підвищено норми виробітку і планові державні завдання, невиконання яких розглядалося як шкідництво або саботаж. На підприємствах, які не мали достатніх резервів, це призводило до величезного перенапруження людських сил і матеріальних ресурсів, порушення нормального ритму виробничого процесу та наступного значного спаду виробництва. Нормативні документи свідчать, що основним критерієм, на підставі якого визначалося звання стахановця, було перевиконання норм у 2 і більше разів, чого систематично добивались лише деякі робітники. Зокрема, на шахтах Горлівки в грудні 1936 понад дві норми виробили 1800 гірників, але тільки 18 із них, або 1 %, досягли таких успіхів протягом року. Аналогічна ситуація мала місце на ін. підприємствах України, що дає підставу спростувати твердження радянської історіографії про масовий характер стахановського руху. Провал стахановського руху фактично визнав і Сталін, який на лютнево-березневому (1937) пленумі ЦК ВКП (б) заявив, що внаслідок політичної безпечності «шкідники» у Кузбасі й Донбасі «водили за ніс стахановців, ставили їм палиці в колеса, штучно створювали безліч перепон для їхньої успішної роботи і добились, нарешті, того, що розладили їхню роботу». Повсюдне упровадження стахановських методів було одним із чинників кризових явищ у промисловості, супроводжувалось посиленням експлуатації працівників і масовими репресіями проти інженерно-технічного персоналу та господарників.
|
![[RDF Data]](/statics/sw-cube.png)
