| dbpprop:abstract
|
- The Sicilian School was a small community of Sicilian, and to a lesser extent, mainland Italian poets gathered around Frederick II, most of them belonging to his court, the Magna Curia. Headed by Giacomo da Lentini, they produced more than three-hundred poems of courtly love between 1230 and 1266, the experiment being continued after Frederick's death by his son, Manfredi. This school included Enzio, king of Sardinia, Pier delle Vigne, Inghilfredi, Stefano Protonotaro, Guido and Odo delle Colonne, Rinaldo d'Aquino, Giacomino Pugliese, Giacomo da Lentini, Arrigo Testa, Mazzeo Ricco, Perceval Doria, and Frederick II himself.
- Die sizilianische Dichterschule (Scuola poetica siciliana) war eine Gruppe von Dichtern etwa von 1220 bis 1260 am Hofe Kaiser Friedrichs II. , an dem sich kulturelle und literarische Einflüsse aus Südfrankreich und der muslimischen Welt mit dem normannischen und griechischen Erbe vermischten. Dem Dichterkreis gehörten hohe Würdenträger des Hofes, wie der kaiserliche Logothet Petrus de Vinea, und juristisch gebildete Beamte an, z. B. Jacopo d'Aquino, Giacomo Pugliese, Arrigo Testa, die wie fast alle Lyriker des Mittelalters im eigentlichen Sinn des Wortes Dilettanten waren, sich also nur nebenbei als Dichter betätigten. Auch Friedrich selbst und seine Söhne Manfred und Enzio von Sardinien verfassten Gedichte. Hauptvertreter war Giacomo da Lentini, dem die Erfindung des Sonetts zugeschrieben wird. Die sizilianische Dichterschule hatte großen Einfluss auf die weitere Entwicklung der italienischen Lyrik. Sie prägte beispielsweise den Dolce Stil Novo, der den jungen Dante Alighieri nachhaltig beeinflusst hat.
- L’École sicilienne (en italien, Scuola Siliciana), aussi connue depuis Dante comme I Siciliani (« Les Siciliens »), est une école poétique du XIII siècle qui s'intéresse au fin'amor. Fondée probablement par Giacomo da Lentini sous le patronage de Frédéric II d'Hohenstaufen, empereur du Saint Empire romain germanique, ses membres étaient des notaires et juges de sa cour. Parmi les pièces dont se compose le chansonnier sicilien, on peut citer : « Io m'aggio posto in core », l’un des exemples les plus anciens du sonnet dont Giacomo da Lentini fut l’inventeur; une Tenzone (débat amoureux) entre Pier della Vigna et Jacopo da Mostacci, arbitrée par Giacomo; « Dolze meo drudo » (d'après le modèle provençal de l’adieu du croisé), écrite par Frédéric, et d'autres encore qui sont attribuées à son fils Enzio, roi de Sardaigne et qui ébauchent déjà une psychologie amoureuse proche du Dolce Stil Novo. L'école constitue un moment important de l'histoire littéraire italienne, et a contribué à l'émergence de la langue nationale italienne. Peu après, Dante et ses contemporains vont largement puiser dans les travaux de cette école. Le chansonnier sicilien marque le commencement d'une véritable tradition unitaire qui tient autant du modèle provençal « haut » que des chansons populaires siciliennes et du latin, alors langue européenne par excellence. Á partir de cette expérience, le Dolce Stil Novo et Dante retiendront une grande partie des expressions destinées à entrer dans la langue moderne.
- La Scuola Siciliana fu una corrente che produsse pensiero, arte e cultura. Si sviluppò in Sicilia presso la corte di Federico II di Svevia. L'impianto non fu accademico, nel senso che non si trattò di una Scuola in senso istituzionale-accademico, assumendo piuttosto contorni di corrente filosofico-letteraria. Rispetto alla lirica provenzale da cui si ispira non tratta temi politici o morali, ma si concentra sull'amor cortese o fino amore. Sarebbe riduttivo quindi ricondurre alla dimensione della composizione poetica il rilievo della Scuola Siciliana che, tra i suoi aspetti rilevanti, annovera l'introduzione in Italia ed in Europa dello zero, la produzione di un corpo di leggi finalizzato alla giusta dimensione della proprietà terriera e, sul piano più propriamente letterario e poetico, la formalizzazione della struttura metrica del sonetto. Federico II di Svevia, oltre ad essere un sovrano illuminato, capace di alternare distensione e comprensione del punto di vista altrui (anche assecondando la presenza di più espressioni religiose all'interno del suo regno), certamente non esitava ad esercitare il pugno di ferro quando fosse necessario, secondo le necessità dell'epoca in cui si svolse la sua esperienza umana. È rimarchevole che sia riuscito a compiere una crociata senza combatterla, grazie ad un sistema di ambasciate che impedirono lo scontro con il sultano al-Malik al-Kamil e che, trasformandosi in un incontro tra filosofi, condusse gli occidentali all'introduzione dello zero (per il tramite del dialogo tra gli esponenti della corte di al-Kamil e Leonardo Fibonacci, matematico pisano della corte di Federico II). Fu un uomo molto colto, parlava infatti il tedesco, il francese, conosceva il greco, il latino, l'arabo e l'ebraico tanto da essere nominato "stupor mundi", ovvero stupore del mondo. Fu molto tollerante verso molte religioni; fondò una scuola retorica a Capua, medica a Salerno e un'università a Napoli. Federico II, incoronato imperatore a Roma da Onorio III, mantiene subito il primo impegno. Ma prima di indire la crociata egli vuole compiere nel regno di Sicilia un vasto programma di riforma politica. Per stroncare le pretese dei baroni feudali, abbatte i castelli costruiti senza autorizzazione e ne innalza di propri, bellissimi, su tutto il territorio; protegge l'economia locale dalle speculazioni dei genovesi; crea l'Università di Napoli (famosa per gli studi giuridici) e quella di Salerno (prima per la medicina); finanzia gli studenti, obbligandoli però a iscriversi alle sue università; ferma la repressione dei mussulmani e li trasferisce a Lucera, dove sono liberi, purché a lui fedeli. Nel 1231, promulga una raccolta di leggi, con cui da ordine al regno e controlla i poteri amministrativo, legislativo e giudiziario. Ne risulta una nuova forma di Stato, laico, accentrato, burocratico che anticipa la struttura dei futuri Stati europei. Sulla mentalità di Federico II, altro rilievo che può dare un'indicazione importante sul suo temperamento e la sua lungimiranza, occorre mettere in evidenza il progetto di riforma delle proprietà terriere che fu realizzato dal capuano Pier delle Vigne. Infine, va ricordato che fu letterato egli stesso, autore di un trattato di falconeria De arte venandi cum avibus, che è anche un libro simbolico e filosofico, e di alcuni componimenti poetici, ritrovabili nelle raccolte della Scuola siciliana.
- Sicilya Okulu, 13. yüzyılda, II. Friedrich ile oğlu Manfredi'nin sarayında toplanan Sicilyalı, Güney İtalyalı ve Toscanalı şairler grubunun; özellikle de, onların başlattıkları şiir hareketinin adıdır.
- Сицилійська школа — група сицилійських, південно-італійських і тосканських поетів, які зосереджувалися у дворі Імператора Фрідріха II (1194—1250) і його сина Манфреда (пом. 1266); вони використовували місцевий діалект, у протилежність провансальській мові, як стандартної мови для італійської любовної поезії, і вони також, під впливом провансальських, північно-французьких і можливо арабських поетичних традицій, є винахідниками двох головних італійських поетичних форм, канцони й сонета. Серед видатних поетів сицилійської школи були Джакомо да Лентіні, Джакоміно Пульєзе і Рінальдо д'Аквіно. Видатний Фрідріх II, сам поет, знавець шести мов, засновник Університету Неаполя і щедрий покровитель мистецтв, притягнув до свого двору багато найкращих талантів свого часу. Його гурток мав приблизно 30 чоловіків, більшість з яких жителі Сицилії, але були тут також тосканці й поети з південної Італії. Обізнані з поезією трубадурів (Фрідріх оженив свою сестру на графі Провансу), Провансу, північно-французьких і німецьких менестрелів, поети Фрідріха створили багато віршів, з яких близько 125 збережено, усі вони були написані сицилійським діалектом. Близько 85 із них — канцони, а більшість з інших — сонети, винахід яких зазвичай приписують Якопо да Лентіні, автору більшості з них. Важливість поетичних форм, винайдених Сицилійською школою, дуже велика. Канцона стала основною формою для італійських поетів протягом сторіч. Сонет Сицилійської школи став домінуючою поетичною формою не тільки в Італії Відродження, де її використовували Ґуідо Кавалканті, Данте й Петрарка, але також у інших місцях Європи, особливо в Англії, де після введення сонета в 16-му сторіччі, його модернізували англійські поети, в особливості Вільям Шекспір.
|
| rdfs:comment
|
- The Sicilian School was a small community of Sicilian, and to a lesser extent, mainland Italian poets gathered around Frederick II, most of them belonging to his court, the Magna Curia. Headed by Giacomo da Lentini, they produced more than three-hundred poems of courtly love between 1230 and 1266, the experiment being continued after Frederick's death by his son, Manfredi.
- Die sizilianische Dichterschule (Scuola poetica siciliana) war eine Gruppe von Dichtern etwa von 1220 bis 1260 am Hofe Kaiser Friedrichs II. , an dem sich kulturelle und literarische Einflüsse aus Südfrankreich und der muslimischen Welt mit dem normannischen und griechischen Erbe vermischten. Dem Dichterkreis gehörten hohe Würdenträger des Hofes, wie der kaiserliche Logothet Petrus de Vinea, und juristisch gebildete Beamte an, z. B.
- L’École sicilienne (en italien, Scuola Siliciana), aussi connue depuis Dante comme I Siciliani (« Les Siciliens »), est une école poétique du XIII siècle qui s'intéresse au fin'amor. Fondée probablement par Giacomo da Lentini sous le patronage de Frédéric II d'Hohenstaufen, empereur du Saint Empire romain germanique, ses membres étaient des notaires et juges de sa cour.
- La Scuola Siciliana fu una corrente che produsse pensiero, arte e cultura. Si sviluppò in Sicilia presso la corte di Federico II di Svevia. L'impianto non fu accademico, nel senso che non si trattò di una Scuola in senso istituzionale-accademico, assumendo piuttosto contorni di corrente filosofico-letteraria. Rispetto alla lirica provenzale da cui si ispira non tratta temi politici o morali, ma si concentra sull'amor cortese o fino amore.
- Sicilya Okulu, 13. yüzyılda, II. Friedrich ile oğlu Manfredi'nin sarayında toplanan Sicilyalı, Güney İtalyalı ve Toscanalı şairler grubunun; özellikle de, onların başlattıkları şiir hareketinin adıdır.
- Сицилійська школа — група сицилійських, південно-італійських і тосканських поетів, які зосереджувалися у дворі Імператора Фрідріха II (1194—1250) і його сина Манфреда (пом.
|
![[RDF Data]](/statics/sw-cube.png)
