| dbpprop:abstract
|
- Rod, sometimes referred to simply as god (Div, Diy; in the Veda Slovena Diy or Dia), is probably the most ancient deity in the Slavic pantheon. It is likely that several other gods, most notably Svarog, were initially epithets or incarnations of Rod. Svarog Rod meant Heavenly Rod. Later on these incarnations separated from Rod and were worshipped as separate entities. Very little is known about actual worship of Rod. In Slavic mythology Rod is the first god—progenitor of deities, creator of the Universe and its manager. He is the supreme universal principle, which established the divine law Pravda (Prav). He is a protector of blood-ties and clan relations, a patron of kinship and clan unions. At the beginning of Time, at the very beginning of the Cosmos, only Rod existed and there was nothing around him. According to some believers, he later created the Universe and the three worlds Jav, Prav and Nav, and arranged everything inside them. Rod also introduced the superior principle of balance between elements and enforced the highest law Pravda, which every creature and power (physical or metaphysical, material or energy) must obey. The Slavic word rod has several meanings, including kin, tribe, and giving birth. His divine consort is known as Rodzanica or Rodenica, co-creator of the universe.
- Rod je slovanský bůh zrodu. Mytologické prameny se v definici této bytosti velmi různí. Podle jedné verze je Rod původcem veškerého universa a nejvyššího slovanského boha Svaroga, který nad světem získal kontrolu s Rodovým svolením. Jindy je však Rod uváděn pouze jako nižší bytost osudu společně s Rožanicemi, ženskými bytostmi určujícími lidský osud při narození. Shoda však panuje v tom, že jde o architekta lidského pokolení. Rod tvoří člověka tím, že hází na zem hroudy hlíny, z nichž se rodí děti. Jeho jméno se odvozuje od slova „ráda“, tj. „strážce“ (strážce prahu). Jeho kult, spíše démona než boha, plodnosti se ozývá ve výrazech „příroda, úroda, porod, rodina, národ. “
- Rod est probablement le plus ancien de tous les dieux slaves. Son nom même signifie Dieu. Il est probable que d'autres dieux slaves n'était initialement que des épithètes ou des incantations de Rod. Ainsi Svarog rod signifie Le Céleste Rod. Avec le temps, il se forma deux entités distinctes : Svarog et Rod. Rod est le premier dieu slave, le père de tout ce qui vit et existe. Dieu de la naissance, il est le créateur de l'univers et des autres divinités. Rod a établi les trois mondes Jav, Prav et Nav qu'il a séparés les uns des autres, ainsi que le principe suprême d'équilibre entre les éléments et la loi - Pravda (vérité) - clef de voûte, auquel toute créature (physique, métaphysique, etc. ) ou puissance doit obéir. Rod préside aux destinés des Humains, avec Rojanice la co-créatrice de l'univers, durant la naissance; il envoie les âmes sur la Terre quand les enfants naissent. On le représentait d'abord comme un faucon, ensuite comme un vieillard portant le livre du destin. On retrouve les consonances de son nom dans les mots "rod" (lignée), "plodorodié" (fécondité), "priroda" (nature). Il existait de nombreux talismans protecteurs en argile, bois et pierre avec l'effigie du dieu universel Rod. Il n'avait pas de temples et on ne lui apportait pas d'offrandes : selon les croyances, il ne se mêlait plus des affaires du monde et surveillait seulement les dieux plus jeunes. Svarog gouverne l'univers avec la permission de Rod. Bien qu'inféodé à Rod, il apparait parfois comme plus important que Rod lui même.
- Rod – bóstwo słowiańskie o nie do końca znanej funkcji, pomimo to dosyć często występujące w źródłach. Imię Roda wywodzi się od czasownika rodzić identyfikując go ze sferą płodności, a także od słowa ród, co czyni z niego opiekuna społeczności plemiennej. Według koncepcji przedstawionej przez Borysa Rybakowa Rod był pierwotnie naczelnym bóstwem słowiańskim, później zepchniętym na niższą pozycję, co tłumaczyłoby jego nieobecność w panteonie bóstw Włodzimierza Wielkiego. Słowo św. Grzegorza Teologa podaje, że Słowianie najpierw składali ofiary upiorom, potem Rodowi i rodzanicom, a na końcu Perunowi, co wg niektórych teorii jest rzeczywistym opisem ewolucji wierzeń słowiańskich od animizmu przez prototeizm do kultu Peruna Zgodnie z informacją zawartą w ruskich źródłach oddawano mu cześć wraz z rodzanicami.
- Rod este, în mitologia slavă, zeul fecundităţii, fiind de obicei însoţit de mai multe zeiţe ale naşterii. Considerat protector al neamului şi al descendenţilor din acelaşi strămoş.
- Род — общеславянский бог, создатель всего живого и сущего, упомянутый в церковно-славянской обличительной литературе, направленной против язычников. Историю появления Рода в поле зрения специалистов по славянской мифологии Л. С. Клейн излагает так: В 1846 г. И. И. Срезневский, разбираясь в образах славянской мифологии, выделил Рода как дух или привидение. Но после открытия в 1850 г. С. П. Шевырёвым Паисьевского сборника со «Словом об идолах» («Слово святаго Григория изобретено в толцех о том, какое пьрвое погани суще языци кланяшеся идолом и требы им клали») представление ученых о Роде изменилось. Уже вскоре Срезневский (1851) писал о Роде как об «особенном языческом божестве сродни с Рожаницей-Артемидой и, следовательно, важном». Рожаницу он сопоставлял не только с греческими «девами жизни» — мойрами, но и с греческой Тихе, богиней судьбы . В те же годы вышли и специальные статьи о Роде — Д. О. Шеппинга (1851) и А. Н. Афанасьева, в которых статус Рода был поднят еще выше. Греческий оригинал «Слова об Идолах» посвящен развенчиванию античных культов богини-матери и бога-сына, празднование этих культов в вольном переложении русских книжников было названо родопочитанием. Сам пересказ начинается с привязки к античным образцам: «Кто беснуется, принося жертвы матери беса богине Афродите, Коруне — Коруна же является матерью антихриста — и Артемиде, рождению проклятой Диомисии из ягодицы (то есть Дионисе, рожденном, как известно, из Зевсова бедра). И недоношенный плод (почитают) и Гермафродита … Тем же богам требу кладут и творят и славяне: вилам, Мокоши-деве, Перуну, Хорсу — роду и рожанице…». Затем этот мотив развенчивания рожаницы и рода развивается и ещё более усиливается: речь идет о тех, которые почитают «…проклятого же Осирида (то есть Осириса. ) рождение. Мать же, рождая его, впала в безумие, и потому его стали почитать как бога… А от тех обычай издревле переняли халдеи и начали требы творить двум своим богам роду и рожанице после рождения проклятого и скверного бога их Осирида. О том же Осириде повествует книга лживая и скверная сарацинского жреца их Мохамеда и Бохмита проклятого, что он родился через нелепый проход, чего ради его и назвали богом… Оттуда же начали эллины ставить трапезу роду и рожаницам, также египтяне, также римляне, также и к славянам дошло: так славяне стали ставить трапезу роду и рожаницам». В этом тексте христианская Богородица и её непорочно рождённый сын-Бог должны вытеснить прочих языческих «рожениц» и «родов» с их противоестественными и гадкими обстоятельствами появления на свет. Вышеуказанные отрывки по свидетельству некоторых исследователей говорят нам, что Род и рожаница — это широко распространённый в античном и восточном мире сюжет о божественных Матери и Сыне. Просто имя Сына сохранилось как имя собственное, а имя Матери — нет. Поэтому у нас нет никаких оснований считать Рода каким-то абстрактным божеством или одним из верховных божеств, и уж тем более неуместно проводить к нему параллели из монотеистических систем. Упоминают Рода и другие русские книжники. Так, например, рукописный комментарий к Евангелию XV века, «О вдуновении духа в человека», противопоставляет Рода самому христианскому богу: «То ти не род седя на воздусе мечет на землю груды и в том ражаются дети … Всем бо есть творец бог, а не род» По Б. А. Рыбакову эта цитата свидетельствует о первенстве Рода в славянском пантеоне, аналогичном безоговорочному первенству и единству монотеистического бога иудео-христианской традиции. В XVI веке в «Уставе преподобного Саввы» находим такой исповедальный вопрос: «не сблудила ли с бабами богомерзкие блуды, не молилася ли вилам, или Роду и рожаницам, и Перуну, и Хорсу, и Мокоши, пила и ела?» Слависты конца XIX — начала XX века стали на ту точку зрения, что Род — собственное имя забытого славянского бога, а в 1970-90-х Род становится главным славянским божеством в реконструкции пантеона, предложенной Б. А. Рыбаковым. Уже в 1993 г. о концепции Рыбакова иронически отзывается болгарский славяновед Иван Панчовски. В 2004 г. археолог и антрополог Л. С. Клейн высказал сомнения в рыбаковской трактовке цитированных выше текстов, показав возможность их прочтения, в частности— «Вопреки А. Брюкнеру Род, персонифицированный из абстрактного понятия, богом в полном смысле этого слова, видимо, так и не стал — он никогда не называется богом в источниках и отсутствует в пантеоне Владимира. Это был дух, демон, некая сверхъестественная сила не очень высокого разряда. В словаре Даля и у Афанасьева „род“ толкуется как 'домовой', „рода“ — 'призрак', 'привидение' (Тульск. губ. ), „образ“ (Саратовск. губ. ), по Фасмеру, диалектное „родимец“ — 'черт'. » .
- Рід — первісний бог давніх слов'ян, бог-творець. Входив до пантеону давньоукраїнських богів. В одному російському рукописі XVI в. говориться: „те ти не Рід седя на повітрі метає на землю купи й у тім народжуються діти“. Таким чином, Рід виступає як Творець. Язичники саме Рода вважали творцем нового життя на Землі. Для того щоб народилися діти, язичеський бог повинний скидати з неба якісь "купи", що сприяють народженню. Найбільш ймовірно, що це слово означало просто дощові краплі ("грудие" - краплі, "грудие росное" — краплі роси, "градные купи" – дробинки граду). Рукопис спростовує думку язичників, що виникнення життя на землі твориться Родом, що зрошує Землю небесними краплями, унаслідок чого народжуються діти. Тут Рід виглядає Зевсом, що зійшов до Данаї золотим дощем. Далі Рід представляється не тільки продовжувачем життя, але і творцем світу. Проти культу Рода, як божества неба, володаря дощів і творця світу, що давав життя всьому живому, виступали автори церк. поученій 11 ст. Культ Роду був пов'язаний з культом рожаниць. Згідно з дослідженями Б. Рибакова культ Рода прийшов на зміну культові Богині-Матері доби матріархату й установився ще до виникнення дружинного культу Перуна. Слов'янське поняття, позначене словом Рід, містило в собі ідею родючості, врожаю (на це вказують слова з коренем "рід"). Для слов'ян, що займалися землеробством, було повністю природньо сполучити в одному понятті долю і врожай, тому що їхня доля прямо залежала від врожаю. Тому Рода треба розцінювати як дуже значне божество родючості, що велить землею. Таким чином, Рід з'являється перед нами всеосяжним божеством Всесвіту з усіма його світами: верхнім, небесним, відкіля йде дощ і летять блискавки; середнім світом — природи і народження; і нижнім — з його "вогненним спорідненням". Тепер стає зрозумілим протиставлення Роду християнському богу, уседержителю Всесвіту. У ранніх перекладах біблійної книги Буття, у якій розповідаєтьсяся про створення світу, іменується "Родьство", а бог-творець — "рододєлатєль". Гельмольд повідомляв: "Серед різноманітних божеств, яким присвячують полючи, лісу, прикрості і радості вони (слов'яни) визнають і єдиного бога, що панує над ними в небесах, визнають, що він усемогутній, піклується лише про справи небесних, інші боги коряться йому, виконують покладені на них обов'язки, і що вони від крові його відбуваються і кожний з них тим важливіше, ніж ближче він коштує до цього бога богів" . Таким "Богом богів" у західних слов'ян іменують Свентовита, швидше за все, це одна з головних іпостасей Роду.
|