| dbpprop:abstract
|
- Prince Pyotr Ivanovich Bagration served as a Russian general. He was an ethnic Georgian and descendant of the Georgian royal family of the Bagrations.
- Pjotr Iwanowitsch Bagration war ein Fürst aus der königlichen Dynastie der georgischen Bagratiden. Er war ein Feldherr der russischen Armee.
- Princ Pjotr Ivanovič Bagration pocházel z gruzínské rodiny Bagrationů a byl ruským generálem v době napoleonských válek.
- El príncipe Piotr Ivánovich Bagratión, descendiente de la familia real georgiana de los Bagrationi, sirvió como general ruso. Nació en 1765, en Kizlyar. Su padre era un príncipe georgiano, el coronel Iván Bagrationi. Su hermano Román (Revaz) Bagrationi también llegó a general del ejército ruso. Bagration entró en el ejército ruso en 1782, y sirvió varios años en el Cáucaso. Participó en el Sitio de Ochakov y en la campaña polaca de 1794. Sus méritos fueron reconocidos por Suvórov, a quien acompañó en la campaña italiana y suiza de 1799, distinguiéndose especialmente en la toma de la ciudad de Brescia. En las campañas de 1805 las hazañas de Bagratión fueron aún más espectaculares. Con una retaguardia reducida, resistió ataques repetidos de fuerzas cinco veces superiores en la batalla de Hollabrunn y, aunque sufrió bajas del 50%, consiguió proteger la retirada del ejército principal comandado por Kutúzov. En la batalla de Austerlitz Bagratión luchó contra el ala izquierda del ejército francés al mando de Murat y Lannes. Luchó con bravura y obstinación en las batallas de Eylau, Heilsberg y Friedland. Durante la campaña finlandesa de 1808, Bagratión realizó una atrevida marcha sobre el Golfo de Finlandia, que se hallaba congelado, y capturó las islas Åland, y en 1809 condujo al ejército ruso contra los turcos en las batallas de Rassowa y Tataritza. En 1809 fue ascendido al rango de general completo ("General ot Infanterii"). Sus acciones durante esos años le hicieron figurar como personaje secundario en la novela Guerra y paz de León Tolstoy. En 1812 Bagratión comandó el Segundo Ejército del Oeste y, aunque derrotado en Mogilev, se reincorporó al ejército principal comandado por Barclay de Tolly, y dirigió su ala izquierda en la Batalla de Borodino, en la que fue mortalmente herido. Falleció el 12 de septiembre, en el pueblo de Simi, dominio de su tía. El zar Nicolás I erigió un monumento en su honor en el campo de batalla de Borodino. Los restos del general se trasladaron al lugar en que murió y aún siguen allí. La tumba fue destruida durante la Segunda Guerra Mundial, pero ha sido restaurada desde entonces. La Operación Bagration, recibió el nombre en su honor.
- Pjotr Ivanovitš Bagration, Petre Bagrationi) 1765–1812) oli alkuaan georgialaissyntyinen venäläinen ruhtinas ja jalkaväenkenraali. Hän otti osaa Venäjän sotiin Napoleonia vastaan, oli Suomen sodassa vuonna 1808 Ruotsin Suomeen hyökänneen venäläisen 21:nnen divisioonan komentaja ja seurasi Klingsporia Poriin. Hän vartioi sitten lounaisrannikkoa ja johti vuonna 1809 Ahvenanmaalle tehtyä hyökkäystä. Myöhemmin 7.9.1812 Bagration johti Borodinon taistelua Napoleonin sotajoukkoja vastaan ja haavoittui vakavasti. Kuoli 12.9.1812. Puna-armeijan suurin operaatio toisessa maailmansodassa Operaatio Bagration nimettiin kenraali Bagrationin mukaan.
- Le prince Piotr Ivanovitch Bagration, plus communément appelé Pierre de Bagration, né en 1765 à Kizliar et mort le 7 septembre 1812 près de Mojaïsk, fut l'un des généraux les plus distingués de Russie. Il était issu de la famille des Bagratides, l'une des plus anciennes dynasties au monde, qui régna longtemps sur la Géorgie. Entré au service de la Russie, il servit sous les ordres du général Souvarov en Pologne et en Italie, avec le grade de colonel. Le 10 avril 1799, il s'empare de Brescia; le 15, il défait Sérurier; le 16, il fait reculer Moreau à Marengo. À Trebbia, il commande l'avant-garde des forces combinées austro-russes. Il fut surnommé « le dieu de la bataille » par ses contemporains. À la suite de quelques revers, il fut disgracié avec Souvarov par Paul I. Rappelé en 1805 par Alexandre I, il commanda un corps de l'armée envoyée au secours de l'Autriche sous les ordres de Koutouzov, fit une belle retraite sur la Moravie. Encerclé par les corps de Murat et de Soult, il doit affronter une force numérique quatre fois supérieure. Bagration refuse de se rendre. Il met le feu au village d'Hollabrunn et combat au corps à corps. Enfin, stratagème de désespéré, il fait marcher en colonne sur l'ennemi et s'écrie "Ne tirez pas, nous sommes Français". Il passe, bien qu'il ait perdu près de la moitié de ses hommes. Promu lieutenant-général, il se distingua aux batailles d'Austerlitz, d'Eylau, de Friedland. C'est lui qui, le 20 juin 1807, entama les pourparlers avec Murat qui débouchèrent sur le Traité de Tilsit entre la France et la Russie. Bagration, dans l'armée qui combat les Suédois, accumule les victoires. Le tsar le dote de terres et lui confie l'armée de Moldavie. Mais, défait à Tartaritza contre les Turcs, il est remplacé. En 1812, quand les Français entrent en Russie, Alexandre Ier le place à la tête de l'aile gauche de l'armée. Bagration parvient à se faufiler entre les corps de Davout et de Jérôme et à joindre le gros de l'armée russe, juste à temps pour la bataille de Smolensk. Il combat également à Valentino. À Borodino, le 15 septembre, il subit l'essentiel de l'attaque française, sur la gauche de son armée. Il résiste vaillamment mais reçoit une blessure mortelle en fin de journée. Transporté à Moscou puis à Sima quand les Français entrent dans la capitale, il meurt après une agonie de quinze jours.
- ファイル:Pyotr Bagration portrait. jpg ピョートル・バグラチオン ピョートル・イヴァノヴィチ・バグラチオン（Пётр Иванович Багратион, Pjotr Ivanovich Bagration, 1765年7月10日 - 1812年9月12日）は、帝政ロシアの軍人。ナポレオン戦争（ロシア遠征、祖国戦争）時にロシア帝国の将軍としてロシア第2軍を率いた。 グルジア王家バグラチオン家の後裔で、北カフカースのキジルヤール（, 現在のダゲスタン）で生まれ、長じてロシア帝国の将軍として仕えた。バグラチオンの父イワン・バグラチオン（イヴァーネ・バクラチオニ）は、グルジアの王子でロシア軍の大佐。バグラチオンの兄弟ロマン・バグラチオン（レヴァズ・バグラチオニ、Roman (Revaz) Bagrationi）もロシア軍に入隊し、将軍となった。
- Prins Pjotr Ivanovitsj Bagration was een Russisch generaal ten tijde van de invasie van Rusland door Napoleon Bonaparte. Bagration werd in 1765 in Kizljar in Dagestan in de noordelijke Kaukasus geboren als afstammeling van de koninklijke familie van Georgië; zijn broer Roman werd later eveneens generaal in het Russische leger. Bagration ging het leger in in 1782, en diende enkele jaren in de Kaukasus. Hij nam deel aan het beleg van Otsjakov (1788) en de Poolse campagne van 1794. Zijn verrichtingen vielen op, en hij vergezelde Aleksandr Soevorov op diens veldtochten in Italië en Zwitserland in 1799. Tijdens die campagnes nam hij de stad Brescia in. In 1805 was hij de commandant van een kleine achterhoede in het leger onder leiding van Michail Koetoezov. Bij de slag bij Hollabrunn verzekerde hij de veilige aftocht van dat leger door herhaalde aanvallen van een grotere troepenmacht af te slaan. Bij de slag bij Austerlitz op 2 december 1805 vocht Bagration tegen de Franse linkervleugel aangevoerd door Joachim Murat en Jean Lannes. Hij nam ook deel aan de slag bij Eylau (7 februari 1807), de slag bij Heilsberg (11 juni 1807) en de slag bij Friedland (14 juni 1807). Tijdens de Finse Oorlog (1808) veroverde Bagration tijdens een gedurfde tocht over de bevroren Botnische Golf de Ålandseilanden en in 1809 was hij de bevelhebber bij de slagen van Rassowa en Tataritza tegen de Turken. In 1809 werd Bagration tot generaal van de infanterie benoemd. In 1812 was Bagration bevelhebber van het westelijke tweede leger. Hij werd verslagen bij Mogiljov, maar kon toch aansluiten bij het hoofdleger onder Michail Barclay de Tolly. Bij de slag bij Borodino (7 september 1812) was Bagration aanvoerder van de linkervleugel. Hij werd hier dodelijk gewond, en stierf 5 dagen later in het dorpje Simi, op het landgoed van zijn tante, waar hij ook werd begraven. Ter zijner nagedachtenis richtte tsaar Nicolaas I een standbeeld op op het slagveld van Borodino. In 1839 werd Bagration daar herbegraven. In 1944 koos Stalin de naam van Bagration voor een succesvol offensief om de Duitsers uit Wit-Rusland te drijven. Na de oorlog werd het noordelijke deel van Oost-Pruisen geannexeerd door de Sovjet-Unie, en de stad Preußisch-Eylau (waar Bagration in 1807 had gevochten) werd daarna Bagrationovsk genoemd. Bagration speelt een belangrijke rol in Oorlog en Vrede van Leo Tolstoj.
- Pjotr Ivanovitsj Bagration var en georgisk fyrste av det tidligere georgiske kongehuset Bagration og russisk infanteri-general og nasjonalhelt. Han utmerket seg både under krigen mot Finland 1808-1809 og under Napoleonskrigene 1799-1812.
- Piotr Iwanowicz Bagration, rosyjski generał piechoty, uczeń generałów: Aleksandra Suworowa i Michaiła Kutuzowa, brat Romana Bagrationa. Bohater I wojny ojczyźnianej 1812. Pochodził z słynnej arystokratycznej (książęcej) rodziny gruzińskiej – Bagratydów, która na przełomie I i II tysiąclecia po Chrystusie panowała nad Gruzją i częścią Armenii. Jego dziadek i ojciec byli pułkownikami w rosyjskiej armii. Służbę w wojsku Piotr Bagration rozpoczął w 1782 r. w stopniu sierżanta. Od 1782 do 1792 r. służył kolejno w: pułku kaukaskich muszkieterów, pułku kijowskich strzelców konnych i pułku sofijskich karabinierów. Brał udział w wojnie rosyjsko-tureckiej w latach 1787-1791, oraz podczas insurekcji kościuszkowskiej w latach 1793-1794. W 1796 został dowódcą 6. pułku strzelców. W czasie "kampanii włoskiej" i "szwajcarskiej" Suworowa, w stopniu generała-majora, dowodził awangardą ekspedycji. Odznaczył się wtedy podczas bitew nad rzekami: Addą i Trebią, oraz pod Novi i na przełęczy Świętego Gotarda. Był aktywnym uczestnikiem wojen napoleońskich w latach 1805-1807. W kampanii 1805 r. , podczas wielkiego odwrotu armii Kutuzowa z Braunau do Ołomuńca, Bagration dowodził ariergardą rosyjskiej armii. Jego żołnierze brali udział w wielu potyczkach, ubezpieczając tyły rosyjskiej armii. Wsławili się podczas bitwy pod Schöngrabern. Podczas bitwy pod Austerlitz, Bagration dowodził prawym skrzydłem sił koalicyjnych, które wstrzymywało atak sił francuskich i umożliwiło odwrót resztek armii Kutuzowa. W kampaniach lat 1806-1807 dowodził ariergardą rosyjskiej armii. Odznaczył się podczas bitwy pod Pruską Iławą, a także pod Frydlandem. Podczas wojny rosyjsko-szwedzkiej 1808-1809 r. dowodził wpierw dywizją, a potem korpusem. Dowodził tzw. "Ekspedycją alandzką" w 1808 r. , podczas której Zatoka Botnicka znalazła się pod rosyjską kontrolą; zdobył również Wyspy Alandzkie i przeprowadził udany desant w Szwecji. Podczas wojny rosyjsko-tureckiej, w latach 1806-1812, był głównodowodzącym Mołdawskiej armii tocząc walki głównie na lewym brzegu Dunaju. Wojska Bagrationa zdobyły wtedy twierdze: Maczyn, Hirsowa, Izmaił. Pod Rassową rozbił 12-tys. wyborowy korpus turecki, zaś pod Tatarzycą zwyciężył w jednej z najcięższych bitew tej wojny. W sierpniu 1811 roku Bagration został głównodowodzącym Podolskiej Armii, zaś w marcu 1812 r. – 2 Armii Zachodniej. Przewidując wkroczenie armii napoleońskiej do Rosji, stworzył plan, który miał zapobiec francuskiej agresji. W początkach kampanii napoleońskiej 1812 r. zręcznym manewrem przerzucił 2 Armię Zachodnią spod Wołkowyska do Smoleńska, gdzie połączył swe siły z 1 Armią Zachodnią, którą dowodził generał Michaił Barclay de Tolly. W ten sposób udaremnił zamiar Napoleona, który zamierzał rozdzielić obie armie i zniszczyć każdą z nich z osobna. Bagration był gorący zwolennikiem zaangażowania w wysiłek wojenny szerokich mas społeczeństwa rosyjskiego. Był jednym z inicjatorów i organizatorów działań partyzanckich na terenach zajętych przez armię napoleońską. W bitwie pod Borodino dowodził lewym skrzydłem armii rosyjskiej. Armia Bagrationa była trzonem tego skrzydła armii rosyjskiej. Odparła wszystkie ataki wojsk Napoleona, zaś sam Bagration został ciężko ranny i niebawem zmarł. W 1839 r. z inicjatywy rosyjskiego poety – Denisa Dawidowa, prochy Bagrationa zostały przeniesione ze wsi Simy na cmentarz poległych pod Borodino.
- Пётр Ива́нович Багратио́н — российский генерал от инфантерии, князь, герой Отечественной войны 1812 года. Старший брат генерал-лейтенанта русской армии князя Романа Ивановича Багратиона и дядя генерал-лейтенанта русской армии, инженера и учёного-металлурга князя Петра Романовича Багратиона — сына Р. И. Багратиона.
- Pjotr Ivanovitj Bagration var en rysk infanterigeneral och nationalkrigshjälte som främst utmärkte sig i Napoleonkrigen 1799-1812 men som även deltog i finska kriget 1808-09. Pjotr Bagration föddes i staden Kizljar som son till prinsen, överste Ivane Bagrationi som härstammade från en gammal fursteätt i Georgien. Han började sin militära bana som 17-årig sergeant och visade tidigt talang för yrket. Under flera år deltog han i olika kampanjer under ledning av den berömde ryske generalen Alexander Suvorov av vilken han lärde mycket. Han deltog i belägringen av Otjakov 1788, rysk-polska kampanjen 1794 och fälttågen i Italien och Schweiz 1799 och befordras då till generalmajor. Under första Napoleonkriget utmärkte han sig särskilt till exempel i slaget vid Schöngrabern (även känt som slaget vid Hollabrunn) den 16 november 1805 där hans numerärt underlägsna flankskydd (enligt olika källor mellan 7 000 och mindre än 10 000 ryska soldater mot mellan strax över 20 000 till omkring 40 000 fransmän under Murats ledning) möjliggjorde ryska arméns reträtt under Michail Kutuzov. Efter detta befordrades han till generallöjtnant och erhöll S:t Georgs-orden, 2. kl. Vidare deltog han i slagen vid Austerlitz (1805-12-02), Eylau (1807-02-07), Heilsberg (1807-06-11) och Friedland (1807-06-14). Under Finska kriget 1808 förde Bagration befäl över ryska styrkor i södra Finland och intog bland annat Tammerfors och Åbo samt Åland efter en vågad marsch över isen. Johan Ludvig Runeberg diktade i Fänrik Ståls sägner: "Det fanns i ryska hären namn,/som på sitt blad historien skrev,/som fördes hit i ryktets hamn /långt förr än kriget blev. Barclay, Kamenski, Bagration, /dem kände varje Finlands son, /och skarpa strider bidde man, /där dessa ryckte an. " Från sommaren 1809 var han åter i Napoleonkrigen som general över infanteriet och bidrog väsentligt till ryska framgångar i slagen vid Smolensk och Borodino 1812. I det senare slaget ledde han det hårdnackade försvaret av de s.k. Bagrationskansarna som bytte ägare flera gånger under slaget. Vid Borodino sårades Bagration så svårt att han snart därefter - 12 september 1812 - avled i byn Simi. Hans kvarlevor flyttades den 5 juli 1839 till hjälteminnet i Borodino där även tsar Nikolaus I låtit resa ett monument över honom. Hans grav förstördes dock under andra världskriget. Pjotr Bagration gifte sig den 2 september 1800 med Gatchina med de skildes 1804 och han gifte sig därefter med grevinnan Katarina Pavlovna Skavronskij (1783-1857). Den ryske författaren Leo Tolstoj använde Pjotr Bagration som förebild för en av figurerna i Krig och fred. Under andra världskriget använde Stalin hans namn, operation Bagration, för offensiven den 23 juni 1944 för att driva ut de tyska styrkorna ur nuvarande Vitryssland. Staden Eylau i Ostpreussen döptes om till Bagratinovsk, efter Pjotr Bagration, under Sovjettiden 1946.
- Петро́ Іва́нович Багратіо́н, російський генерал. Народився на Північному Кавказі, у Кизлярі. Походив зі стародавнього грузинського князівського роду, у якому служба в російської армії стала сімейною традицією. Навчався в кизлярській школі для обер- й унтер-офіцерських дітей. Військову службу почав у 1782 році. Першим військовим званням був чин сержанта Астраханського мушкетерського полку. Перший бойовий досвід набув у зіткненнях з горцями, що нападали на Кавказьку укріплену прикордонну лінію. Офіцером князь Багратіон здобув перші військові нагороди і популярність у рядах російської армії під час російсько-турецької війни 1787—1791 років і Польської кампанії 1793—1794 років. На нього звернув увагу Олександр Васильович Суворов. У 1798 році Багратіон був призначений командиром 6-го єгерського полку. На цій посаді він виявив себе як чудовий військовий педагог, вихователь солдат. Талант воєначальника у Багратіона розкрився під прапорами Суворова під час італійського і швейцарського походів 1799 року. Під час швейцарського походу в бої на гірському перевалі Сен-Готард російський авангард під командуванням Багратіона блискуче виконав своє завдання, і багато в чому завдяки йому французам довелося звільнити шлях суворівським військам, зазнаючи при цьому великих втрат. У своїх наказах і повідомленнях імператорові Павлові I у далекий від Швейцарії й Італії Санкт-Петербург Суворов постійно відзначав заслуги Багратіона. Визнання прийшло до Багратіона після битви під Аустерліцом 2 грудня 1805 року, яку Наполеон вважав «сонцем» у своїй військовій біографії. Армія французького імператора нараховувала 75 тисяч осіб . Його супротивники — 85 тисяч чоловік і 278 гармат. Союзною армією формально командував генерал Кутузов, але в ході бою в його рішення постійно втручалися російський імператор Олександр I і австрійський імператор Священної Римської імперії Франц II. Багратіон командував військами правого крила союзної армії, що тривалий час стійко відбивали усі атаки французів. Коли переможна чаша ваг стала схилятися убік наполеонівської армії, майже оточені війська Багратіона склали ар'єргард союзної російсько-австрійської армії, прикривши собою відхід головних сил і зазнавши при цьому великих втрат. Під час Російсько-пруссько-французької війни 1806—1807 років генерал Багратіон знову командував ар'єргардом союзної армії, яка відзначилася у великих боях на території Східної Прусії — у Прейсіш-Ейлау і Битва при при Фрідланді. У першому з них, що відбувся 7-8 лютого 1807 року, генерал Багратіон командував ар'єргардом російської армії, прикриваючи її відхід до Прейсіш-Ейлау. У нагороду за успішне виконання поставленого завдання генерал-лейтенант Багратіон одержав почесну золоту Георгіївську зброю — шпагу, прикрашену діамантами, з надписом «За бій при Прейсіш-Ейлау». На той час він уже мав за Шенграбен полководницьку нагороду — орден Святого Георгія 2-й ступеня. Під час Російсько-турецької війни 1806—1812 років генерал Багратіон із серпня 1808 року по березень 1810-го був головнокомандуючим російською Молдавською армією. У серпні 1811 року Багратіона призначили командуючим Подільською армією, яка у березні наступного року була перейменована в 2-у Західну армію. Разом з 1-ю Західною армією М. Б. Барклая-де-Толля вона прикривала кордон Росії. На початку Франко-російської війни 1812 року генерал Багратіон вивів свою 2-у Західну армію від Вилковиська до Смоленська на з'єднання з 1-ю Західною армією. Цей маневр не дозволив Наполеону розгромити російські армії біля кордону поодинці і тим самим змусити офіційний Санкт-Петербург підписати з Францією мир на вигідних для неї умовах. З перших днів війни 1812 року Багратіон виступав за активні дії проти наполеонівської Великої армії, наполягаючи на якнайшвидшому генеральному бої з французами. Однак у тій ситуації він міг не дати бажаної стратегічної перемоги, і з цього приводу Багратіон постійно конфліктував з Барклаєм-де-Толлі, військовим міністром Російської імперії. 26 серпня у самий розпал, Бородінської битви командуючий 2-ї Західної армії Багратіон одержав важке поранення осколком ворожої гранати в ногу. З поля бою Багратіона відвезли в маєток поблизу села Сими Володимирської губернії, де він незабаром помер. З ініціативи одного з героїв Франко-російської війн 1812 року гусарського поета-партизана, генерала Д. В. Давидова прах Багратіона був урочисто перенесений із села Сими на бойовище і похований на Курганній висоті біля підніжжя пам'ятника героям Бородіно.
|
![[RDF Data]](/statics/sw-cube.png)
