| dbpprop:abstract
|
- Parmenides of Elea was an ancient Greek philosopher born in Elea, a Greek city on the southern coast of Italy. He was the founder of the Eleatic school of philosophy. Parmenides was also a priest of Apollo and iatromantis. The single known work of Parmenides is a poem which has survived only in fragmentary form. In this poem, Parmenides describes two views of reality. In The Way of Truth (a part of the poem), he explains how reality is one, change is impossible, and existence is timeless, uniform, and unchanging. In The Way of Opinion, he explains the world of appearances, which is false and deceitful. These thoughts strongly influenced Plato, and through him, the whole of western philosophy.
- Parmen(e)ides von Elea (* um 540/535 v. Chr. ; † um 483/475 v. Chr. ) war ein griechischer Philosoph. Parmenides stammte aus Elea in Süditalien und gilt als Schüler des Xenophanes, sowie als Begründer der Eleatischen Schule, zu der auch Zenon von Elea und Melissos gehörten. Er war einer der bedeutendsten Vorsokratiker. Sein einziges Werk ist ein Lehrgedicht, das unter dem Titel Über das Sein bekannt geworden ist. Es ist in wenigen, bei Simplikios überlieferten Fragmenten (ca. 150 Zeilen) erhalten geblieben. Die überlieferten Fragmente zeigen eine ursprüngliche Gliederung des Werkes in drei Teile: das Proömium, den Abschnitt aletheia („Wahrheit“) und den Abschnitt doxa („Meinung“). Das Gedicht stellt in erzählender Abfolge die Reisen des Erzählers „jenseits der ausgetretenen Pfade“ dar, bis er schließlich von einer ungenannten Göttin über die Natur der Wahrheit und Wirklichkeit, aber auch des Scheins aufgeklärt wird. Von aletheia haben sich schätzungsweise 90% erhalten, von doxa nur geringe Reste; beide werden als die gesprochenen Offenbarungen der Göttin ohne jede erzählende Erläuterung präsentiert. Der gängigen Interpretation zufolge ging es Parmenides darum, die Alltagswahrnehmung der Welt (in „doxa“ beschrieben) als eine Scheinwahrheit aufzudecken, während die wirkliche Welt („aletheia“) „das Sein“ sei: ein unveränderliches, ungeschaffenes, unzerstörbares Ganzes (Platon spricht diese ontologischen Prädikate den Ideen zu; ebenso finden wir diese Vorstellung beim Gottesbegriff des Aristoteles und im Neuplatonismus wieder, der einen großen Einfluss auf die christliche Theologie und die Philosophie des Mittelalters ausgeübt hat). Für Parmenides bestand ein Dualismus zwischen Erscheinung und Wirklichkeit. Die beobachteten Phänomene der Bewegung und Veränderung waren für ihn nur Erscheinungsformen einer in Wahrheit statischen, ewigen Wirklichkeit. Parmenides präsentiert seine Lehre in Form einer kritischen Beweisführung, mit ihm beginnt die Epoche der begriffsanalytisch und logisch argumentierenden Philosophie, an die Platon anschließt. (In der griechischen Literatur wird Parmenides' Name erstmals bei Platon genannt, und sein Werk blieb durch Platons und in seiner Nachfolge Aristoteles' wiederholte Hinweise auf ihn lebendig. Aufnahme, aber auch radikale Kritik parmenideischer Gedanken bestimmt Platons Ideenlehre in ihrer Entwicklung, aber auch Aristoteles Werk enthält Eleatische Gedanken. ) Mit Blick auf den bei Parmenides ebenfalls anwesenden mystisch-religiösen Kontext haben einige der heutigen Interpreten des Parmenides, etwa Alexander P. Mourelatos, Charles H. Kahn und der umstrittene Peter Kingsley, in Deutschland Klaus Heinrich und natürlich zuerst Martin Heidegger, die rational-logische Deutung des Parmenides in Zweifel gezogen. So habe man bislang dem apokalyptischen Kontext zu wenig Beachtung geschenkt, in den Parmenides seine Darlegungen gestellt habe. Daher sei seine Lehre in einen modernen, metaphysischen Zusammenhang gestellt worden, der dem ursprünglichen Werk nicht gerecht werde. Unbestritten ist der Einfluss des Parmenides auf Platon, über den Parmenides maßgeblich die abendländische Philosophie beeinflusst hat. Platon selbst nennt ihn „unseren Vater Parmenides“ und lässt ihn in seinem Parmenides-Dialog auftreten, wo er sich dialektisch mit Sokrates auseinandersetzt. In Theaitetos erklärt Sokrates, Parmenides sei unter allen Weisen der Einzige gewesen, der geleugnet habe, dass alles Bewegung und Veränderung sei.
- Parmènides d'Elea fou un dels filòsofs més importants de l'antiga Grècia (pertany al gran grup dels presocràtics). Recollint la contraposició de Xenòfanes de Colofó entre certesa i opinió, considera que l'únic camí per arribar a la veritat és la raó. El que ens ofereixen els sentits són pures aparences: només des de la raó podem entendre l'autèntica naturalesa de les coses. Fou alumne de Xenòfanes, mestre de Zenó d'Elea i, sembla, mestre de Melissos. Considerat per molts el seu més important membre, Parmènides pertany a l'escola d'Elea. Era fill de Pirres, i havia nascut a la colònia d'Elea a la Magna Grècia, que havia estat fundada poc temps abans. Era d'una família rica. Plató diu que va anar a Atenes als 65 anys acompanyat de Zenó (de 40 anys) i es va fer amic de Sòcrates, que era llavors força jove. Això hauria passat vers l'olimpíada 80 o la 81. Eusebi diu que va florir a l'olimpíada 80. Alguns autors el fan membre de l'escola pitagòrica, però se'l considera generalment entre els eleàtics. Va deixar diverses lleis pel govern de la seva ciutat natal. Encara que alguns historiadors creguin que no coneixia l'obra de Parmènides, alguns fragments del poema d'aquest metafísic grec fan pensar que l'obra de Parmènides, de fet era, almenys parcialment, una crítica contra el pensament d'Heràclit. Malgrat això, l'obra d'Heràclit i la de Parmènides no són tant antagòniques com pugui semblar, i, de fet, tenen algun paralelisme en comú entre l'una i l'altra.
- Parmenidés z Eleje,, řecký předsokratovský filosof, narozen v řecké kolonii Elea (dnes Velia, součást obce Ascea u Salerna na jihu Itálie). Parmenidés patří mezi nejvýznačnější řecké filosofy a Platón jej pokládal za „otce filosofie“, patrně proto, že jako první soustavně pochyboval o smyslovém poznání a věnoval se otázce bytí. Založil Elejskou školu, k níž dále patřil i jeho žák Zenon z Eleje a Melissos. O jeho životě není mnoho známo a z jeho jediného díla se zachovaly jen zlomky.
- Parménides de Elea (en griego Παρμενίδης),, filósofo griego, nació, de acuerdo con Apolodoro, en la ciudad de Elea, colonia griega del sur de Magna Grecia. Ha sido considerado como el miembro más importante de la escuela eleática, e incluso de todos los Filósofos presocráticos.
- Parmenides oli antiikin kreikkalainen filosofi. Hän on yksi merkittävimmistä esisokraattisista filosofeista ja tärkeä henkilö erityisesti rationalismin ja ontologian syntymisen kannalta. Parmenides tunnetaan ennen kaikkea siitä, että hän katsoi moneutta ja liikettä koskevien aistihavaintojen olevan pettäviä, ja todellisuuden olevan yksi, jakautumaton ja liikkumaton.
- Parménide d'Élée (en grec Παρμενίδης Parmenídês) est un philosophe grec présocratique. Un dialogue de Platon porte aussi son nom.
- Parmenidész, eleai (Παρμενίδης, Elea, kb. i. e. 540 vagy 515–510, – i. e. 460 vagy 435–430 körül), Pürész fia, a dél-itáliai Elea városában született filozófus és politikus, az eleai filozófiai iskola alapítója. Hexameterben írott művén jól látható Xenophanész hatása, Diogenész Laertiosz szerint azonban a legfontosabb hatást egy egyébként ismeretlen Ameiniasz nevű püthagoreus barátja tette rá. (Diogenész Laertiosz IX. 21) Parmenidésznek egyetlen művet tulajdonítanak (Diogenész Laertiosz I. 16), melyet a modern magyar szakirodalom a Tanköltemény vagy hasonló címeken emleget Ebből a hexaméterekben írott költeményből hosszabb töredékek is fennmaradtak. Sextus Empiricusnak köszönhetően ismerjük a Tanköltemény bevezetését (a Prooimiont), a költemény további részeiből Szimplikiosz őrzött meg fontos szakaszokat, Arisztotelész Égbolt c. művéhez ill. a Fizikához írott kommentárjaiban. Parmenidész tanítványa (és Diogenész Laertiosz, Platón, Arisztotelész meg mások egybehangzó állításai szerint, szeretője) volt az egyik legjelentősebb eleai filozófus, eleai Zénón. Több életrajzírója szerint Parmenidész mondta magáról először, hogy ő „filozófus”. Mások ezt Püthagorasznak tulajdonítják.
- パルメニデス Parmenidēs （紀元前500年か紀元前475年－没年不明）ギリシアの哲学者。エレア出身。アナクサゴラスの弟子・クセノパネスに学んだとも、ピュタゴラス学派のアメイニアス（Ameinias）に師事したとも伝えられる。名門の家柄であり、祖国エレアのために法律を制定したともいわれる。クセノパネスやエンペドクレスにならって、詩の形で哲学を説いている。その中でも教訓詩『自然について』が断片として現存する。
- Parmenides van Elea was een Griekse filosoof. Hij stelde waarheid en weten tegenover schijn en voorstelling. Het denken van Parmenides is ons slechts fragmentarisch overgeleverd, dankzij latere schrijvers die hem citeerden is hij vooral bekend. Men denkt dat Parmenides een leerling was van Xenophanes. Eerst was Parmenides een aanhanger van het pythagorisme, maar later kwam hij tot een volkomen eigen inzicht, dat hij in een leerdicht uiteengezet heeft. Het bestond uit twee delen: De weg der waarheid en De weg der mening (gedeeltelijk bewaard). Volgens Parmenides kom je alleen via de rede echt iets te weten. Een probleem is echter dat de rede leert dat je alleen een Zijn kunt denken, niet een niet-Zijn. Het Zijn is ruimtelijk; er is dus geen lege ruimte mogelijk, en bijgevolg ook geen beweging, want als een voorwerp zich ergens heen zou bewegen zou daar eerst lege ruimte moeten zijn. Ook worden is uitgesloten: dat wat worden gaat, is tevoren nog niet. Alle verandering is maar schijn. Het werkelijk zijnde ontstaat niet, verandert niet, gaat niet verloren, kent geen veelheid of verscheidenheid: het is één en ondeelbaar. Alles heeft kortom altijd bestaan, en niets verandert. Alles wat lijkt op verandering of beweging, vindt plaats binnen een gesloten systeem. Tegenover het Zijnde staat niets, dus ook niet het denken. "Denken en Zijn is één en hetzelfde. " Parmenides stelde dat, dat wat niet is, niet kan bestaan. Om aan iets te denken wat niet bestaat, moet men aan iets denken. Er moet een bepaald idee in de geest aanwezig zijn. Wat is het verschil tussen bestaan in de wereld en bestaan in de geest? Omdat Parmenides meende dat denken aan iets, dat iets een vorm van bestaan geeft, is het dus onmogelijk te denken aan iets wat helemaal niet is. En dus kan men alleen maar denken aan dat wat is. Denken aan iets dat is, impliceert het bestaan van iets wat niet is (als iets groen is, is het niet rood. als iets een mens is, is het geen hond) Maar omdat Parmenides met zijn eerdere redenering heeft aangetoond dat claims van niet bestaan onmogelijk zijn, kunnen we ook geen claims van wel bestaan maken. We kunnen dus geen onderscheid maken tussen de verschillende dingen in de wereld. Het enige wat we kunnen zeggen, stelt Parmenides, is dat alles is en dus moet de ware aard van de werkelijkheid (dat wat is, het zijn) een ondeelbare, homogene, enkele entiteit zijn. Ook verandering is onmogelijk, stelt hij. Als men aan iets dat in de toekomst zal bestaan kan denken, dan moet het nu al in de geest bestaan. Als men zich iets uit het verleden kan herinneren, dan moet het in de geest aanwezig zijn op het moment van denken. En dus, zijn ontstaan en verdwijnen een illusie: alles is één, ondeelbaar, onveranderlijk en eeuwig. Parmenides is voor latere tijden belangrijk, niet vanwege de onmogelijkheid van de verandering, maar wel vanwege de idee dat de substantie eeuwig en onveranderlijk is: het ding is datgene wat hetzelfde blijft onder wisselende omstandigheden. Dit zou, om te beginnen met de ideeënleer van Plato, een basisidee worden voor filosofie, psychologie, natuurwetenschap en theologie.
- Parmenides var en filosof som fortalte i verseform hvordan han av en gudinne læres opp om verdens egentlige vesen. Hans argumentasjon bygger på disse hovedpunktene: verden er en uforandelig, evig, sammenhengende enhetlig kule og sansene som forteller oss annet, lyver. Forandringen er umulig i og med at ingenting kan bli til av ingenting. Det som er, det er. Det kan ikke ha blitt til av ingenting og ei heller slutte å eksistere. Parmenides mener at forklaringen på den forandring og bevegelse som sansene gir inntrykk av, ligger på et rent tankemessig plan. Og dermed må være en løgn. Hos Parmenides er tomrom umulig, for det er ikke-eksisterende og ikke-eksistens kan umulig ha utstrekning.
- Parmenides z Elei (gr. Παρμενίδης ὁ Ἐλεάτης Parmenides ho Eleates, ur. ok. 540 p.n.e. , zm. ok. 470 p.n.e. ) – grecki filozof, wedle tradycji – słuchacz Ksenofanesa, twórca szkoły elejskiej w Elei.
- Parmênides comparava as qualidades umas com as outras e as ordenava em duas classes distintas. Por exemplo, comparou a luz e a escuridão, e para ele essa segunda qualidade nada mais era do que a negação da primeira. Diferenciava qualidades positivas e negativas e, esforçava-se em encontrar essa oposição fundamental em toda a Natureza. Tomava outros opostos: leve-pesado, ativo-passivo, quente-frio, masculino-feminino, fogo-terra, vida-morte, e aplicava a mesma comparação do modelo luz-escuridão; o que corresponde à luz era a qualidade positiva e o que corresponde à escuridão, a qualidade negativa. O pesado era apenas uma negação do leve. O frio era uma negação do quente. O passivo uma negação ao ativo, o feminino uma negação do masculino e, cada um apenas como negação do outro. Por fim, nosso mundo dividia-se em duas esferas: aquela das qualidades positivas (luz, quente, ativo, masculino, fogo, vida) e aquela das qualidade negativas (escuridão, frio, passivo, feminino, terra, morte). A esfera negativa era apenas uma negação da esfera positiva, isto é, a esfera negativa não continha as propriedades que existiam na esfera positiva. Ao invés das expressões “positiva” e “negativa”, Parmênides usa os termos metafísicos de “ser” e “não-ser”. O não-ser era apenas uma negação do ser. Mas ser e não-ser são imutáveis e imóveis. No seu livro: Metafísica, Aristóteles expõe esse pensamento de Parmênides: “Julgando que fora do ser o não-ser é nada, forçosamente admite que só uma coisa é, a saber, o ser, e nenhuma outra... Mas, constrangido a seguir o real, admitindo ao mesmo tempo a unidade formal e a pluralidade sensível, estabelece duas causas e dois princípios: quente e frio, vale dizer, Fogo e Terra. Destes (dois princípios) ele ordena um (o quente) ao ser, o outro ao não-ser. ”
- Parmenide a fost filosof grec presocratic. S-a născut la Elea, la începutul secolului V î. Hr.. Conform mărturiilor lui Platon şi Aristotel, a fost învăţat de Xenofan, după alţii însă ar fi fost elevul unui pitagoric numit Ameinias. Amândouă teoriile sunt posibile. Provenea dintr-o familie aristocratică, lucru care i-a permis să studieze cunoştinţele timpului şi chiar să înfiinţeze o şcoală numită eleată. S-a bucurat de aprecierea şi stima celorlalţi, scriind chiar şi o serie de legi pentru cetate. Nu se cunoaşte data morţii sale. Dintre scrieri ne-au rămas doar 154 de versuri dintr-un poem filozofic, căruia i s-a dat titlul convenţional Despre natură. O parte a poemului, "Calea adevărului", constă din argumente a priori privitoare la natura fiinţei. Cealaltă, "Calea Aparenţei", este o cosmologie tradiţională. Vino acum să-ţi spun singurele căi posibile de investigare pe care le putem gândi. Prima cea care spune că este şi că nu poate fi decât să fie, este Calea Convingerii (căci ea conduce către Adevăr). Cealalată, cea care spune că nu este şi că trebuie în mod necesar să nu fie, afirm că este cea întru totul de nedesluşit. Fiindcă nici nu se poate cunoaşte ce nu este - aceasta este imposibil - nici nu se poate afirma ce nu este, pentru că este acelaşi lucru a gândi şi a fi. Alături de Heraclit, Parmenide este cel dintâi filosof care face o distincţie netă între percepţia senzorială şi cunoaşterea prin intermediul gândirii. În concepţia sa numai cea din urmă poate conduce la descoperirea adevărului. Subiect al filosofiei nu poate fi decât aletheia (adevăr). "Existentul" unic, imobil, neschimbător nu poate fi păstrat decât prin gândire, căci el însuşi este gândire. Cunoaşterea senzorială prin care lumea apare diversificată, schimbătoare, este înşelătoare. Sistemul său filosofic a exercitat o puternică influenţă asupra lui Platon, Plotin dând importante impulsuri şi concepţiei atomiste sau gândirii lui Anaxagora.
- Пармени́д из Эле́и — древнегреческий философ и политический деятель. Свои взгляды выразил в поэме «О природе». Занимался вопросами бытия и познания. Разделил истину и субъективное мнение. Доказывал, что существует только вечное и неизменное Бытие, тождественное мысли. Основные его тезисы таковы: Помимо Бытия нет ничего. Также и мышление есть Бытие, ибо нельзя мыслить ни о чём. Бытие никем и ничем не порождено, иначе пришлось бы признать, что оно произошло из Небытия, но Небытия нет. Бытие не подвержено порче и гибели, иначе оно превратилось бы в Небытие, но Небытия не существует. У Бытия нет ни прошлого, ни будущего. Бытие есть чистое настоящее. Оно неподвижно, однородно, совершенно и ограниченно, имеет форму сферы. Учитель Зенона Элейского. Тезис. «Бытие есть, а небытия — нет». Небытия нет, так как про него нельзя мыслить, так как такая мысль была бы противоречива, так как это сводилось бы к: «есть то, чего нет». Бытие одно, и не может быть 2 и более бытий. Иначе они должны были бы быть отграничены друг от друга — небытием, его нет. Бытие сплошно (едино), то есть не имеет частей. Если имеет части, значит части отграничены друг от друга Небытием. Его — нет. Если нет частей и если бытие одно, то нет движения и нет множественности в мире. В противном случае, одно Бытие должно двигаться относительно другого. Так как не существует движения и множественности и Бытие одно, то нет ни возникновения, ни уничтожения. Так при возникновении (уничтожении) должно быть Небытие. Если нет движения, возникновения, уничтожения, то и времени не существует. Так как Время должно быть отнесено к какому-то процессу. Бытие лежит (покоится), оно пребывает в вечности, а не во времени.
- Parmenides, var en filosof som föddes i den grekiska kolonin Elea i södra Italien. Parmenides är en av de grekiska filosoferna från den klassiska perioden. Han är en av de mest framstående bland försokratikerna. Hans verk "Om naturen", en dikt på hexameter, är endast delvis bevarat.
- Parmanides, doğa filozoflarından sayılmakla birlikte, Antik Yunan felsefesinde rasyonalizm geleneğinin ilk filozoflarından biridir. M. Ö. 600 ile M. Ö. 500'lerde yaşadığı ve yalnızca düşünür olarak değil yasakoyucu ve devlet adamı olarak da rol oynadığı sanılmaktadır. Parmenides'e göre, evrende değişen hiçbir şey yoktur. Gerçeklik, yani Varlık, mutlak anlamda Bir'dir, kalıcıdır, süreklidir, yaratılmamıştır, yok edilemez; o ezeli ve ebedidir; onda hareket ve değişme yoktur.
- Пармені́д або Пармені́д Еле́йський (грец. Παρμενίδες; 540 — 480 pp. до н. є. ) — давньогрецький філософ і політичний діяч; вважається творцем онтології у філософії, що вперше чітко розвів два різні поняття — істину і суб'єктиивні погляд і думки. Для Парменіда найважливіше визначення буття - осягання його розумом: те, що можна пізнати тільки розумом, і є буття. Почуттям же буття недоступне. Тому «одне й те ж є думка і те, про що думка існує». У такому твердженні Парменіда підкреслюється тотожність буття й мислення. Буття - це те,, що є завжди, що єдине й неподільне, що непорушне й несуперечливе, «як думка про нього». Мислення ж - це здатність осягати єдність у несуперечливих формах, результат мислення - знання (episteme). Почуттєве сприйняття має справу з безліччю різноманітних речей і одиничних предметів, що оточують людину. Людина може мати гадку, погляд (doxa) -звичайне, повсякденне уявлення, що протистоїть знанню як наслідку осягнення єдиного. Прагнучи віднайти глибоку основу всього існуючого, Парменід зауважує: ніщо із безпосередньо даного в чуттєвому досвіді не може задовольнити його через явно минущий і скінченний характер. Усі речі, в чому смертні вбачають істину, вірячи в неї, все це — лише ім'я порожнє: бути, але також і не бути, народжуватися, але й гинути, місце на місце міняти, змінювати колір і забарвлення - так яскравими виразами Парменід спростовує чуттєво сприймані речі та явища як щось зовсім не гідне уваги філософа через «неістинність» їх існування, тобто через їх ^скороминучу, підвладну змінам і перетворенням, тлінну природу. Його цікавить те, що залишається неминущим у вічному потоці загальних змін. Від безпосередньої даності буття як множинного Парменід іде до визнання існування, справедливо вважаючи, що без існування світу як єдиного не було б і його чуттєвої множинності. Та потім зосереджує увагу на грані єдиного в бутті, що відкрилася йому. Абсолютний, нетлінний і неминущий характер єдиного буття затьмарює множинне й чуттєве. Тепер буттям філософ називає тільки єдине й нерухоме, а множинне й чуттєве - небуттям, всупереч судженням людей. Звідси всі парадокси вчення Парменіда. Що ж розуміє Парменід під єдиним у бутті? Через відрив єдиного від множинного, єдине виступає не як один бік буття, а як саме буття. Множинне оголошується просто не існуючим. Розрив численного і єдиного та гіпертрофія єдиного, що виникла на шкоду і за рахунок множинного, може викликати небажані наслідки. Буття Парменіду уявляється за формою цілком досконалої кулі з правильним центром посередині. Ледве більше або менше від нечисленного. «Небуття зовсім немає, що цілісність його порушувалась би. Немає і буття, що було б в одному місці більшим, аніж в іншому. Буття, як ціле, неуразливе. Рівне з усіх боків, буття має певні межі». Використання чуттєвого образу - кулі - для ілюстрації світу як єдиного цілого, та ще в устах такого прихильника логічного пізнання, як Парменід, спершу дивує. Тим часом всеєдине Ксенофана також кулеподібне. Уподібнення буття кулі пояснюється уявленням давніх філософів про кулю як про найперше, найпрекрасніше і найдовершеніше з усіх тіл, одночасно кінцеве й безмежне, рухоме й непорушне. Кулю древні визначали як тіло, замкнене в самому собі, самодостатнє, що має в самому собі свою визначеність, а не визначається зовнішніми умовами. Тому куля здавалася їм найбільш підходящим зразком для ілюстрації тієї реальності, з якої виникає як основа самої себе, чужа рухові й змінам, вічна, ні від чого не залежна й неминуща. У довершеності кулі вбачали зразок довершеності буття. Визначення єдиного Парменід отримує шляхом спростування множинного, відмінностей, диференціювання. Розуміння єдиного, разом з тим, має субстанціальний характер, що свідчить про непослідовність, проте не чужі думки про загальну закономірність у природі, що випливає із властивостей світу як єдиного. Порівняння картин світу, за Гераклітом і за Парменідом, веде до спокуси протиставити їх одна одній, а також назвати Парменіда анти-діалектиком: адже парменідівське буття незмінне, непорушне й несу-перечливе. Існує навіть думка, що систему Парменіда легко подати як реакцію на вченняМГераішіт-а про загальні зміни та суперечності суті. Та, по-перше, Геракліт міркував про рух тієї ж системи онтологізму (буття Космосу є, і не залежить від людини, яка намагається пізнати його); по-друге, Геракліт інтуїтивно, а Парменід - свідомо орієнтуються на раціональне пізнання людиною" світу (логос у Геракліта пронизує весь Всесвіт, об'єктивний логос у макрокосмі і суб'єктивний логос у душі людини, в мікрокосмі - це одне й те саме; тому йдучи за Логосом, людина може пізнати світ - саме в «розумних поняттях, а не через почуття), про Парменіда, напевно, не буде перебільшенням сказати це - найперший явний попередник європейського раціоналізму (буття осягається розумом); по-третє, прислухаймося до Арістоте-ля і вслід за ним - до Секста Емпірика: «Напевне, Парменід не був неосвідченим у діалектиці, якщо Арістотель вважав його учня Зенона за родоначальника діалектики». В сучасних умовах Парменід уявляється таким, яким його бачив Платон: «Парменід завжди здавався мені і гідним поваги, і небезпечним, кажучи словами Гомера: «У його промовах помітна надзвичайна глибина. Я боюся, що ми не розуміємо його слів і ще менше розуміємо його думки». Парменід став відомим завдяки вислову: «Буття є, а небуття немає», - фактично заклав основи онтологізму як усвідомлюваного, виразного зразка філософського мислення.
- 爱利亚的巴门尼德（Παρμενίδης），公元前5世纪的古希腊哲学家，最重要的「前蘇格拉底」哲學家之一。生於爱利亚（Ἐλέα，位於現在意大利南部沿岸），主要著作是用韻文寫成的《論自然》，如今只剩下殘篇，他认为真實變動不居，世間的一切變化都是幻象，因此人不可憑感官來认識真實。
|
![[RDF Data]](/statics/sw-cube.png)
