| dbpprop:abstract
|
- A narrative is a story that is created in a constructive format (as a work of writing, speech, poetry, prose, pictures, song, motion pictures, theatre or dance) that describes a sequence of fictional or non-fictional events. It derives from the Latin verb narrare, which means "to recount" and is related to the adjective gnarus, meaning "knowing" or "skilled". (Ultimately derived from the Proto-Indo-European root gnō-, "to know". ) The word "story" may be used as a synonym of "narrative", but can also be used to refer to the sequence of events described in a narrative. A narrative can also be told by a character within a larger narrative. An important part of narration is the narrative mode, the set of methods used to communicate the narrative through a process called narration. Along with exposition, argumentation and description, narration, broadly defined, is one of four rhetorical modes of discourse. More narrowly defined, it is the fiction-writing mode whereby the narrator communicates directly to the reader. Stories are an important aspect of culture. Many works of art, and most works of literature, tell stories; indeed, most of the humanities involve stories. Narratives have also been used in Knowledge Management as a way of elicitate and disseminate knowledge, and also to encourage collaboration, to generate new ideas and to "ignite change" . Stories are of ancient origin, existing in ancient Egyptian, ancient Greek, Chinese and Indian culture. Stories are also a ubiquitous component of human communication, used as parables and examples to illustrate points. Storytelling was probably one of the earliest forms of entertainment. Narrative may also refer to psychological processes in self-identity, memory and meaning-making.
- Eine Erzählung ist eine Form der Darstellung. Man versteht darunter die Wiedergabe eines Geschehens (einer „Geschichte“) in mündlicher oder schriftlicher Form sowie den Akt des Erzählens selbst, die Narrativität. Mit Erzählungen beschäftigen sich verschiedene Geistes- und Sozialwissenschaften, darunter die Sprach- und Literaturwissenschaft und die Kommunikations- und Medienwissenschaft. Eine interdisziplinäre Methode stellt dabei die Erzähltheorie (Narrativistik) dar.
- La narration désigne un récit détaillé, mais aussi la structure générale de ce récit. Dans la rhétorique antique, il s’agit de la seconde partie du discours après l’exorde, celle où l’orateur fait le récit des faits. Le schéma narratif le plus simple d'une œuvre est généralement le suivant : Introduction Événement déclencheur de l'intrigue Péripéties Dénouement de l'histoire Conclusion La narration peut se faire selon plusieurs points de vue : la focalisation interne où le lecteur découvre la scène comme s'il la vivait à la place du personnage; la focalisation externe où le lecteur voit la scène de l'extérieur et n'a pas accès à la subjectivité des personnages. Il ne connaît pas le passé du personnage; le point de vue omniscient (aussi appelé focalisation zéro) où le lecteur est au courant de tout ce qui se passe et de l'ensemble des personnages présents et de leurs pensées et gestes.
- ストーリーとは、小説、戯曲、映画、漫画等の創作物における筋のこと。 プロットと区別される。ストーリーを簡潔にまとめたものを梗概とも呼ぶ。 物語世界の中で起きている出来事が時間に沿って並べられたものがストーリーであるが、小説などの創作物の作者は、出来事の順序を入れ替えるなどして再構成する。そのため物語世界で順番に起きた出来事が、小説などの中で同じ順番で読者に提示されているとは限らない。推理小説で本当は最初に行われている犯罪のトリックが、再構成されて最後に明かされるのが良い例である。または、「妻が重い病気になった。夫は毎日泣き暮らすようになった」はストーリー、「夫は毎日泣き暮らすようになった。理由がわからなかったが、妻が重い病気になったからだとわかった」はプロットである、などと説明されることが多い。 プロットとストーリーについては、イギリスの作家 E. M. フォースターが1927年に発表した『小説の諸相』での解説が有名である。 多くの物語に共通してみいだされる典型的なストーリーの類型があり、創作の指標、あるいは研究対象になる。
- Narracja – zbiór wszystkich elementów tekstu składających się na fabułę, reguł przy pomocy których te elementy są łączone i zasad według których elementy te generują u odbiorcy poczucie obcowania z fabułą. W tym rozumieniu narracja pozostaje w opozycji do dyskursu – stanowi niejęzykową warstwę tekstu (nie tylko literackiego, ale także filmowego, fotograficznego, komiksowego). Tak rozumiana narracja jest przedmiotem badań w narratologii. W tym przypadku wyraz ma liczbę mnogą (np. mówi się o "narracjach historycznych" czyli sposobach kształtowania fabuł historycznych). Synonimem tak rozumianej narracji jest opowiadanie (rozumiane szeroko, a nie jako gatunek) czy fabuła (rozumiana technicznie, a nie jako fikcja).
- Наррати́в — история, исторически и культурно обоснованная интерпретация некоторого аспекта мира с позиции некоторой человеческой личности. В литературе, нарратив — линейное изложение фактов и событий в литературном произведении, то есть то, как оно было написано автором.
- Berättelse, en skriftlig eller muntlig skildring av ett händelseförlopp, som kan skildra både verkliga händelser eller fiktiva händelser, eller en blandning av båda. Berättelsen är en av hörnstenarna i all skönlitteratur och dramatik, men även i vanliga samtal, och till viss del även i mer vetenskapliga sammanhang, såsom referat av experiment. Den byggs upp av en rad sekvenser som ofta hänger ihop på ett logiskt sätt till en klimaktisk avslutning, enligt olika narratologiska regler. De första beskrivningarna för hur man ska skriva en berättelse nertecknades av Aristoteles i hans poetik Om diktkonsten (Ars Dramatica). Skickliga berättare varierar berättelsen med hänsyn till vilken publik som är den tänkta mottagaren.
- НАРАТИВ (англ. і фр. narrative - розповідь, оповідання, від лат. narrare - розповідати) - поняття філософії постмодерну, котре фіксує процесуальність самоздійснення як спосіб буття тексту. Термін запозичений з історіографії, де виникає в рамках концепції "наративної історії", що трактує зміст історичної події не як обґрунтований об'єктивною закономірністю історичного процесу, але як виникаючий у контексті розповіді про подію і іманентно зв'язаний з інтерпретацією (наприклад, робота Тойнбі "Людство і колиска-земля. Наративна історія світу", 1976). Ідея привнесеності змісту в якості основної лягає у фундамент постмодерністської концепції значення: як подія в наративній історії не зводиться істориком у пошуках його значення до якоїсь загальної, споконвічної закономірності, що іманентно виявляється в події, так і текст у постмодернізмі не розглядається з погляду презентації в ньому вихідного об'єктивного наявного змісту (руйнування "онто-тео-телео-фалло-фоно-лого-центризму" тексту у Дерріди; зняття "заборони на асоціативність", викликану "логоцентризмом індоєвропейського речення" у Кристевої). Унаслідок цього текст не припускає і свого розуміння в герменевтичному смислі цього слова: текст, зрозумілий як "луна-камера", лише повертає суб'єктові привнесений ним смисл, - Н. конституюється лише в процесуальності нарації як "виявляння". За формулюванням Ф. Джеймисона, наративна процедура "діє реальність", одночасно стверджуючи її відносність і свою "незалежність" від створеного смислу. "Оповідальна стратегія" постмодернізму є радикальним відмовленням від реалізму у всіх можливих його інтерпретаціях, включаючи: літературно-художній критичний реалізм, тому що критикувати - значить рахуватися з чимось як з об'єктивним (а постмодерн навіть символізм відкидає за те, що знаки все-таки трактуються як сліди і мітки якоїсь об'єктивної наявності); середньовічний реалізм, тому що постмодерн ставиться до тексту принципово номіналістично; навіть сюрреалізм, тому що постмодерн не шукає "зон волі" в індивідуально-суб'єктивній емоційно-афективній сфері, і тому знаходить волю не у феноменах дитинства, сновидіння або інтуїції, як сюр, але в процедурах "деконструкції" і "означування" тексту, що припускають довільність його центрації і семантизації. Справжня воля і реалізує себе в постмодернізмі за допомогою наративних практик: "усе, що є людським, ми повинні дозволити собі висловити" (Гадамер). Умовою можливості такої волі є принципова відкритість як будь-якої нарації ("усяка розмова має внутрішню нескінченність" - Гадамер), так і тексту: "усе сказане завжди має істину не просто в собі самому, але вказує на вже і ще не сказане". І тільки коли "несказанне сполучається зі сказаним, усе висловлення стає зрозумілим" (Гадамер). У даному контексті загальна для постмодерну установка, що може бути позначена як "смерть суб'єкта" (і, зокрема, "смерть автора"), з'являється однією зі своїх можливих сторін: Н. Автора в процесі читання знімається Н. Читача, який по-новому центрує й означуваю текст. Джерелом смислу тексту, таким чином, стає не Автор, але Читач: по оцінці Дж. Х. Міллера, "читач опановує твором... і накладає на нього певну схему смислу... Читання ніколи не буває об'єктивним процесом виявлення смислу, але вкладанням смислу в текст, що сам по собі не має ніякого смислу".. У фундаментальній для обґрунтування культурної програми постмодернізму роботі "Постмодерністська доля" Ліотар визначає модернізм як культуру "великих нараций" ("метанаративів"), як певних соціокультурних домінант, свого роду владних установок, що об'єктивуються не тільки в соціальних інститутах і структурах, алезадають леґіитимізацию того чи того (але обов'язково одного) типу раціональності і мови. Такі "домінантні оповідання", за формулюванням Джеймісона, є не стільки вербальне оповідання, скільки "епістемологична категорія". Модель "пояснюючого оповідання", заснована на презумпції принципово оповідальної природи знання, лежить в основі наративістських концепцій пояснення (А. Данто, У. Гелли, М. Уайт, Т. М. Гуд та ін.). Як детермінуючі вектори, що організують культуру модернізму, виступають такі "великі історії" ("метаоповідання"), як ідея прогресу, ідеали Освіти, гуманізм свободи особистості, геґелівська діалектика духу тощо. - На відміну від цього, постмодерн постулює принциповий плюралізм можливих Н. , варіабельність раціональностей, феєрверк релятивних смислів, обґрунтовуючий мовні ігри як альтернативу мові. Тим самим постмодерн здійснює радикальну відмову від самої ідеї традиції: жодна з можливих форм раціональності, жодна мовна гра, жоден Н. не є претензією на основоположення пріоритетної (у перспективі - нормативної і, нарешті, єдино леґітимної "метанарації". Це знаходить своє відображенння у фігурі "мертвої руки", запозиченої постмодерном з юридичної практики, де вона означає володіння без права передачі в спадщину. В умовах "занепаду великих нарацій" девальвованою виявляється не тільки онтологічна, але навіть конвенціональна універсальність як різновид ідентичності: "консенсус став застарілою і підозрілою цінністю" . В умовах тотального культурного плюралізму така установка оцінюється постмодерном як природна: "загубившись в ночі серед базік... , не можна не ненавидіти видимості світла, що йде від балаканини" . Постмодерн, таким чином, відкидає "усі метаповіствування, усі системи пояснення світу", заміняючи їх плюралізмом "фрагментарного досвіду" . - На відміну від "епохи великих нарацій" постмодерн - це "епоха коментарів, який ми належимо" . Ідеалом культурної творчості, стилю мислення і стилю життя стає в постмодерні колаж як умова можливості плюрального означування буття. "Еклектизм є нульовим ступенем загальної культури: по радіо слухають реггей, у кіно дивляться вестерн, на ленч йдуть у закусочну Мак-Дональда, на обід - у ресторан з місцевою кухнею, уживають паризькі парфуми в Токіо і носять одяг у стилі ретро в Гонконгу" . Саме поняття "метанарації" втрачає ореол сакральної одиничності і вибраності леґітимізованого канону, знаходячи в постмодерністському контексті інше значення: "метаоповідання" розуміється як текст, побудований за принципом подвійного кодування, що аналогічно уживанню відповідного терміна в Еко: іронія як "метамовна гра, переказ у квадраті". І якщо, за Т. Д'ану, "модернізм у значній мірі обґрунтовувався авторитетом метаоповідань", наміряючись з їхньою допомогою знайти розраду перед лицем розверзнутого "хаосу нігілізму", то постмодерн у своїй стратегічній колажності, програмній нестабільності і фундаментальній іронії заснований на відмовленні від самообману, від помилкового постулювання можливості виразити в скінченності індивідуальності зусилля семантичну нескінченність сутності буття, тому що "не хоче утішатися консенсусом", але відкрито і чесно "шукає нові способи зображення.. , щоб із ще більшою гостротою передати відчуття того, чого не можна представити", але різні відтінки чого можна висловити й означити в Н. , що множаться. В українській культурі концепцію "повернення великих наративів" ("повернення деміургів" розробляють філософи та письменники Гуцуляк та Єшкілєв. Зокрема, вони видалли в 1998 р. "Повернення деміургів: Малу українську енциклопедію актуальної літератури"
|
| rdfs:comment
|
- A narrative is a story that is created in a constructive format (as a work of writing, speech, poetry, prose, pictures, song, motion pictures, theatre or dance) that describes a sequence of fictional or non-fictional events. It derives from the Latin verb narrare, which means "to recount" and is related to the adjective gnarus, meaning "knowing" or "skilled". (Ultimately derived from the Proto-Indo-European root gnō-, "to know".
- Eine Erzählung ist eine Form der Darstellung. Man versteht darunter die Wiedergabe eines Geschehens (einer „Geschichte“) in mündlicher oder schriftlicher Form sowie den Akt des Erzählens selbst, die Narrativität. Mit Erzählungen beschäftigen sich verschiedene Geistes- und Sozialwissenschaften, darunter die Sprach- und Literaturwissenschaft und die Kommunikations- und Medienwissenschaft. Eine interdisziplinäre Methode stellt dabei die Erzähltheorie (Narrativistik) dar.
- La narration désigne un récit détaillé, mais aussi la structure générale de ce récit. Dans la rhétorique antique, il s’agit de la seconde partie du discours après l’exorde, celle où l’orateur fait le récit des faits.
- Narracja – zbiór wszystkich elementów tekstu składających się na fabułę, reguł przy pomocy których te elementy są łączone i zasad według których elementy te generują u odbiorcy poczucie obcowania z fabułą. W tym rozumieniu narracja pozostaje w opozycji do dyskursu – stanowi niejęzykową warstwę tekstu (nie tylko literackiego, ale także filmowego, fotograficznego, komiksowego). Tak rozumiana narracja jest przedmiotem badań w narratologii.
- Наррати́в — история, исторически и культурно обоснованная интерпретация некоторого аспекта мира с позиции некоторой человеческой личности.
- Berättelse, en skriftlig eller muntlig skildring av ett händelseförlopp, som kan skildra både verkliga händelser eller fiktiva händelser, eller en blandning av båda. Berättelsen är en av hörnstenarna i all skönlitteratur och dramatik, men även i vanliga samtal, och till viss del även i mer vetenskapliga sammanhang, såsom referat av experiment.
- НАРАТИВ (англ. і фр. narrative - розповідь, оповідання, від лат. narrare - розповідати) - поняття філософії постмодерну, котре фіксує процесуальність самоздійснення як спосіб буття тексту.
|
![[RDF Data]](/statics/sw-cube.png)
