| dbpedia-owl:abstract
|
- 国民楽派（こくみんがくは）とは、19世紀中頃から20世紀にかけて、民族主義的な音楽を作った作曲家を総称していう。主にロマン派時代の作曲家を指して用いられ、近代音楽以降における民族主義音楽はそのまま『民族主義』と呼ぶ場合が多い。 ロシアを含むスラブ諸国・北欧・スペインにおいて、自国の民謡や民族音楽の音楽語法、形式を重視した楽派であり、ロシアのミハイル・グリンカがその嚆矢とされる。ドイツ・オーストリアの管弦楽やイタリア、フランスのオペラを規範としつつも、そこに民族的独自性を盛り込むという点が共通点であるが、相互の地域の音楽で共通するものはほとんど見られない。 『国民楽派』という言葉は、当時音楽の先進地域であったドイツ、フランス、イタリアなどを音楽の中心地域とし、その他の国々や地方をその周辺地域と見る視点から生まれたものであるため、当然のことながら、「ドイツ民族主義」や「フランス民族主義」・「イタリア民族主義」等は、この場合含まれない。
- 國民樂派，是廣義古典音樂的一支，但沒有明確的定義和共同的風格，經常被視為「浪漫主義音樂」或「現代音樂」的分支。大致就是指會在古典音樂的曲式中，使用了本國的民間音樂旋律和特別的樂器，並通常宣揚愛國主義或民族主義，主要在十九世紀中到二十世紀中活躍。 一般認為十九世紀中前期，西方音樂的傳統心臟的德語和義大利地區以外的歐洲和美洲國家，作曲家需要屬於本地的音聲。反之德語或義語的作曲家即使用民間音樂素材，仍然只是會被認為浪漫主義音樂，如小約翰·施特勞斯的圓舞曲原型雖然來自民間，卻被當時的維也納視為國際性的藝術。 國民族派起源眾說紛紜，較流行有兩說。一是十九世紀俄國作曲家格林卡的《愛國歌》，另一說是法國作曲家聖桑成立國家音樂社團組織，兩人分別影響了本國的作曲家組織，交流了其對民間音樂的資料和心得，以及對於教育本國的音樂界作出重大的貢獻。 其他尚有蕭邦和弗蘭茲·李斯特之說，因為是他們首先採用故鄉的民間音樂素材，但他們並未有組織本地作品家活動，也沒有系統地使用和搜集民間音樂元素。 在十九世紀後期其他歐洲國家也產生了自己國民樂派作曲家和作品，如英國的埃爾加的《威風凜凜進行曲》（Pomp and Circumstance Marches），捷克的史麥塔納的《我的祖國》。還有一些作曲家為自己尚末被認可為國家的故鄉，創作鼓吹獨立的作品，如芬蘭的西貝流士的芬蘭頌，挪威的格里格的皮爾金組曲等。 而美洲的作曲家也開始活躍起來，如美國的約翰·菲利普·蘇沙的進行曲《星條旗永遠飄揚》，而同期斯蒂芬·福斯特更有開創流行音樂的先河。 到二十世紀初巴西的海托爾·維拉-羅伯斯，匈牙利的高大宜，美國的查理斯·艾伍士等，新國民樂派作曲家開始向現代音樂的過渡。 到二十世紀中後期起，因為流行音樂的興起，也少有未被古典音樂使用的民歌，所以在歐美國民樂派漸趨於沈寂，但在古典樂傳統地區外的亞洲，卻有新型的國民樂派作品面世，如中國的冼星海的黃河大合唱，何占豪和陳鋼的梁祝小提琴協奏曲等，代表了歐美以外的民族主義興起。 二十一世紀初，雖然因為再很少未獨立的殖民地和國際主義盛行，政界不再需要常以音樂推廣愛國思想，但國民樂派音樂並未因此而喪失了其地位，反而把這種音樂從政治服務中解放過來，受到本來創作國家外的歡迎。
- Musical nationalism refers to the use of musical ideas or motifs that are identified with a specific country, region, or ethnicity, such as folk tunes and melodies, rhythms, and harmonies inspired by them. Musical nationalism can also include the use of folklore as a basis for programmatic works including opera. Although some evidence of the trend can be seen as early as the late 18th century, nationalism as a musical phenomenon is generally understood to have emerged part way into the Romantic era, beginning around the mid-19th century and continuing well into the twentieth. It initially began as a reaction against the dominance of the mainstream European classical tradition and later developed alongside the growing movements for national liberation and self-determination that characterized much of the 19th century. Countries or regions most commonly linked to musical nationalism include Russia, Czechoslovakia, Poland, Romania, Scandinavia, Spain, UK, Latin America and the United States. It should also be noted that musical nationalism is a term often used to describe non-European 20th century music as well, in particular that originating in Latin America.
- 민족주의 음악, 국민주의 음악, 또는 국민 악파는 작곡자가 자기 민족의 의식을 가지고 자기 민족의 고유한 특색을 음악에 담던 19세기 후반 서양의 음악 사조를 일컫는다. 민족주의 음악이 대두되기 전 200여 년 가까이 유럽의 뛰어난 음악가는 요한 제바스티안 바흐에서 루트비히 판 베토벤에 이르기까지 대부분 독일인이었지만, 낭만주의 운동이 개인의 감정을 강조하자 작곡가들은 각 나라나 지방의 고유한 전통을 표현하기 위해 정성을 쏟았으며, 자기 나라의 음악 영향을 소중히 여겼다. 음악 양식에 민족적인 것이나 민족성을 끌어들이는 것은 19세기 전부터 있었던 일이다. 그러나 그 전부를 민족주의 음악이라 부를 수는 없으며, 제국주의의 침략 등 어떤 사회적ㆍ정치적 상황을 배경으로 하여 의식적으로 민족적 음악 소재를 작품화하였을 경우에 민족주의 음악으로 정의할 수 있다. 서양 고전 음악 기초 지식 음의 지식 악전 대위법 화성법 악곡의 형식 악기 서양 음악사 고대 음악 중세 음악 르네상스 음악 바로크 음악 고전파 음악 낭만주의 음악 근대 음악 현대 음악 v • d • e • h
- El Nacionalisme en música es refereix a l'ús de materials que són reconeguts com a nacionals o regionals. Per exemple, l'ús directe de la música tradicional, i l'ús de melodies, ritmes i harmonies inspirats per la mateixa. El nacionalisme també inclou l'ús del folclore com a base d'obres programàtiques o òperes. Generalment es relaciona el nacionalisme amb el romanticisme musical de mitjans segle XIX, però hi ha evidències del nacionalisme tant als inicis com a finals del segle XVIII. El terme també s'usa sovint per a descriure la música regional del segle XX, sobretot de Llatinoamèrica. Fins molt recentment, el nacionalisme musical del segle XIX ha estat considerat com una reacció contra el "domini" de la música romàntica alemanya. Països freqüentment relacionats amb el nacionalisme musical són Rússia, Txecoslovàquia, Noruega, Finlàndia, Espanya, Gran Bretanya i els Estats Units.
- El Nacionalismo en música se refiere al uso de materiales que son reconocibles como nacionales o regionales. Por ejemplo, el uso directo de la música folclórica, y el uso de melodías, ritmos y armonías inspirados por la misma. El nacionalismo también incluye el uso del folclore como base de obras programáticas u óperas. El nacionalismo es comúnmente relacionado al romanticismo musical de mediados del siglo XIX, pero hay ya evidencias del nacionalismo tanto a inicios como a finales del siglo XVIII. El término también es usado frecuentemente para describir la música del siglo XX de otras regiones, sobre todo de Latinoamérica. Hasta muy recientemente, el nacionalismo musical del siglo XIX ha sido considerado como una reacción contra el «dominio» de la música romántica alemana. Países relacionados con mucha frecuencia al nacionalismo son Rusia, Checoslovaquia, Polonia, Hungría, Noruega, Finlandia, España, México, Gran Bretaña, Estados Unidos.
- Музичний націоналізм належить до використання музичних ідей і мотивів, які ідентифікуються з конкретною країною, регіоном або етнічною приналежністю, такою як народні мелодії, ритми й гармонії, які надихають їх. Музичний націоналізм може також включати використання фольклору як основи для програмної роботи, включаючи оперу. Хоча деякі докази такої тенденції простежується вже в кінці XVIII ст. , націоналізм як музичне явище зазвичай розуміється як початкова частина шляху в романтичну епоху, починаючи приблизно з середини XIX століття та продовжується в двадцятому. Спочатку він замислювався як реакція проти засилля основною європейською класичною традицією (тобто «німецькою», «італійською» та «французькою» музикою), а пізніше був розроблений разом зі зростальними національно-визвольними рухами та самовизначенням, що характерно для більшої частини XIX століття. Країни чи регіони, які частіше називаються пов'язаними з музичними націоналізмом, — Росія, Чехословаччина, Польща, Скандинавія, Іспанія, Велика Британія, Латинська Америка, Сполучені Штати тощо Треба також зазначити, що термін музичний націоналізм часто використовується для опису неєвропейської музики двадцятого століття, а також, зокрема, пов'язаної з Латинською Америкою.
- Szkoły narodowe to kierunek w muzyce w XIX wieku. Budząca się w XIX wieku świadomość narodowa nie pozostała bez wpływu na muzykę. Idee narodowej odrębności wywołały zainteresowanie kompozytorów rodzimym folklorem, sięgano do narodowych mitów, legend, czy wydarzeń historycznych. Najbardziej znaną wówczas szkołą narodową była rosyjska Potężna gromadka. Na jej działalność ogromny wpływ wywarli: Michaił Glinka, uznawany za ojca narodowej opery rosyjskiej i Aleksandr Dargomyżski. Najwcześniej jednak kierunek zwany narodowym przejawił się w operze niemieckiej, w twórczości Karola Marii von Webera. Inną ważną postacią reprezentującą ów kierunek był Ryszard Wagner. Odszedł on od tradycyjnej formy opery wykształconej w muzyce włoskiej i francuskiej. Przekształcając ją stworzył odrębną formę muzyczną nazwaną „dramatem muzycznym”. Tematyką dramatu muzycznego były mity, podania i legendy m. in. starogermańskie, na podstawie których stworzył słynną tetralogię pt. „Pierścień Nibelunga’’ (składał się z czterech dramatów muzycznych pt. „Złoto Renu’’, „Walkiria”, „Zygfryd” i „Zmierzch bogów”). W jego twórczości muzyka, słowo, gest, ruch i scenografia tworzą nierozerwalną całość. Reprezentantami innych szkół narodowych byli m. in. : Edward Grieg César Franck Isaac Albeniz Bedrzich Smetana Antoni Dvořák (Czechy) Stanisław Moniuszko Fryderyk Chopin (Polska) Na początku XX wieku powstała jeszcze jedna szkoła narodowa - żydowska. Stworzyli ją muzycy żydowscy zamieszkujący w Rosji, a po rewolucji także w Niemczech. Zachęcił ich do tego Nikołaj Rimski-Korsakow. Zachęcał muzyków z żydowskich środowisk, żeby dokumentowali swój folklor, a potem wykorzystywali go w utworach koncertowych. Głównym reprezentatem był Aleksandr Weprik.
|
| rdfs:comment
|
- 민족주의 음악, 국민주의 음악, 또는 국민 악파는 작곡자가 자기 민족의 의식을 가지고 자기 민족의 고유한 특색을 음악에 담던 19세기 후반 서양의 음악 사조를 일컫는다. 민족주의 음악이 대두되기 전 200여 년 가까이 유럽의 뛰어난 음악가는 요한 제바스티안 바흐에서 루트비히 판 베토벤에 이르기까지 대부분 독일인이었지만, 낭만주의 운동이 개인의 감정을 강조하자 작곡가들은 각 나라나 지방의 고유한 전통을 표현하기 위해 정성을 쏟았으며, 자기 나라의 음악 영향을 소중히 여겼다. 음악 양식에 민족적인 것이나 민족성을 끌어들이는 것은 19세기 전부터 있었던 일이다. 그러나 그 전부를 민족주의 음악이라 부를 수는 없으며, 제국주의의 침략 등 어떤 사회적ㆍ정치적 상황을 배경으로 하여 의식적으로 민족적 음악 소재를 작품화하였을 경우에 민족주의 음악으로 정의할 수 있다.
- El Nacionalisme en música es refereix a l'ús de materials que són reconeguts com a nacionals o regionals. Per exemple, l'ús directe de la música tradicional, i l'ús de melodies, ritmes i harmonies inspirats per la mateixa. El nacionalisme també inclou l'ús del folclore com a base d'obres programàtiques o òperes. Generalment es relaciona el nacionalisme amb el romanticisme musical de mitjans segle XIX, però hi ha evidències del nacionalisme tant als inicis com a finals del segle XVIII.
- Szkoły narodowe to kierunek w muzyce w XIX wieku. Budząca się w XIX wieku świadomość narodowa nie pozostała bez wpływu na muzykę. Idee narodowej odrębności wywołały zainteresowanie kompozytorów rodzimym folklorem, sięgano do narodowych mitów, legend, czy wydarzeń historycznych. Najbardziej znaną wówczas szkołą narodową była rosyjska Potężna gromadka. Na jej działalność ogromny wpływ wywarli: Michaił Glinka, uznawany za ojca narodowej opery rosyjskiej i Aleksandr Dargomyżski.
- Musical nationalism refers to the use of musical ideas or motifs that are identified with a specific country, region, or ethnicity, such as folk tunes and melodies, rhythms, and harmonies inspired by them. Musical nationalism can also include the use of folklore as a basis for programmatic works including opera.
- 国民楽派（こくみんがくは）とは、19世紀中頃から20世紀にかけて、民族主義的な音楽を作った作曲家を総称していう。主にロマン派時代の作曲家を指して用いられ、近代音楽以降における民族主義音楽はそのまま『民族主義』と呼ぶ場合が多い。 ロシアを含むスラブ諸国・北欧・スペインにおいて、自国の民謡や民族音楽の音楽語法、形式を重視した楽派であり、ロシアのミハイル・グリンカがその嚆矢とされる。ドイツ・オーストリアの管弦楽やイタリア、フランスのオペラを規範としつつも、そこに民族的独自性を盛り込むという点が共通点であるが、相互の地域の音楽で共通するものはほとんど見られない。 『国民楽派』という言葉は、当時音楽の先進地域であったドイツ、フランス、イタリアなどを音楽の中心地域とし、その他の国々や地方をその周辺地域と見る視点から生まれたものであるため、当然のことながら、「ドイツ民族主義」や「フランス民族主義」・「イタリア民族主義」等は、この場合含まれない。
- El Nacionalismo en música se refiere al uso de materiales que son reconocibles como nacionales o regionales. Por ejemplo, el uso directo de la música folclórica, y el uso de melodías, ritmos y armonías inspirados por la misma. El nacionalismo también incluye el uso del folclore como base de obras programáticas u óperas.
- Музичний націоналізм належить до використання музичних ідей і мотивів, які ідентифікуються з конкретною країною, регіоном або етнічною приналежністю, такою як народні мелодії, ритми й гармонії, які надихають їх. Музичний націоналізм може також включати використання фольклору як основи для програмної роботи, включаючи оперу. Хоча деякі докази такої тенденції простежується вже в кінці XVIII ст.
- 國民樂派，是廣義古典音樂的一支，但沒有明確的定義和共同的風格，經常被視為「浪漫主義音樂」或「現代音樂」的分支。大致就是指會在古典音樂的曲式中，使用了本國的民間音樂旋律和特別的樂器，並通常宣揚愛國主義或民族主義，主要在十九世紀中到二十世紀中活躍。 一般認為十九世紀中前期，西方音樂的傳統心臟的德語和義大利地區以外的歐洲和美洲國家，作曲家需要屬於本地的音聲。反之德語或義語的作曲家即使用民間音樂素材，仍然只是會被認為浪漫主義音樂，如小約翰·施特勞斯的圓舞曲原型雖然來自民間，卻被當時的維也納視為國際性的藝術。 國民族派起源眾說紛紜，較流行有兩說。一是十九世紀俄國作曲家格林卡的《愛國歌》，另一說是法國作曲家聖桑成立國家音樂社團組織，兩人分別影響了本國的作曲家組織，交流了其對民間音樂的資料和心得，以及對於教育本國的音樂界作出重大的貢獻。 其他尚有蕭邦和弗蘭茲·李斯特之說，因為是他們首先採用故鄉的民間音樂素材，但他們並未有組織本地作品家活動，也沒有系統地使用和搜集民間音樂元素。 在十九世紀後期其他歐洲國家也產生了自己國民樂派作曲家和作品，如英國的埃爾加的《威風凜凜進行曲》（Pomp and Circumstance Marches），捷克的史麥塔納的《我的祖國》。還有一些作曲家為自己尚末被認可為國家的故鄉，創作鼓吹獨立的作品，如芬蘭的西貝流士的芬蘭頌，挪威的格里格的皮爾金組曲等。 而美洲的作曲家也開始活躍起來，如美國的約翰·菲利普·蘇沙的進行曲《星條旗永遠飄揚》，而同期斯蒂芬·福斯特更有開創流行音樂的先河。 到二十世紀初巴西的海托爾·維拉-羅伯斯，匈牙利的高大宜，美國的查理斯·艾伍士等，新國民樂派作曲家開始向現代音樂的過渡。 到二十世紀中後期起，因為流行音樂的興起，也少有未被古典音樂使用的民歌，所以在歐美國民樂派漸趨於沈寂，但在古典樂傳統地區外的亞洲，卻有新型的國民樂派作品面世，如中國的冼星海的黃河大合唱，何占豪和陳鋼的梁祝小提琴協奏曲等，代表了歐美以外的民族主義興起。 二十一世紀初，雖然因為再很少未獨立的殖民地和國際主義盛行，政界不再需要常以音樂推廣愛國思想，但國民樂派音樂並未因此而喪失了其地位，反而把這種音樂從政治服務中解放過來，受到本來創作國家外的歡迎。
|
