| dbpprop:abstract
|
- The Mannerheim Line was a defensive fortification line on the Karelian Isthmus built by Finland against the Soviet Union. During the Winter War it became known as the Mannerheim Line, after Field Marshal C.G.E. Mannerheim. The line was constructed in two phases: 1920–1924 and 1932–1939. By November 1939, the line was by no means completed. Some of the fiercest fighting of the war took place on the line.
- Die Mannerheim-Linie war im Winterkrieg 1939/40 eine finnische Verteidigungslinie zwischen dem Ladogasee und dem Finnischen Meerbusen quer über die Karelische Landenge. Einen offiziellen Namen hatte das Befestigungswerk nicht. Die Bezeichnung Mannerheim-Linie nach dem finnischen Oberbefehlshaber Carl Gustaf Emil Mannerheim stammt vermutlich von dem Offizier Jorma Gallen-Kallela, der diesen Ausdruck im Herbst 1939 gegenüber ausländischen Journalisten gebrauchte.
- La Línia Mannerheim va ser un sistema defensiu de fortificacions que s'estenia al llarg del Istme de Carèlia, construït abans de la Guerra d'Hivern per Finlàndia per a defensar-se de la Unió Soviètica. Seria un dels més sagnants escenaris del conflicte entre ambdós països. El seu nom procedeix de la denominació que li van donar els mitjans de comunicació, en honor a Carl Gustaf Mannerheim, Mariscal de camp finès qui va obtenir una gran reputació arran de la resistència oferta per Finlàndia contra la gegantesca maquinària bèl·lica de la Unió Soviètica. Cal destacar que moltes fonts afirmen que el terme seria encunyat en origen per Jorma Gallen-Kallela, i després divulgat pels periodistes estrangers.
- Mannerheimova linie je název pro systém opevnění, který ve 20. a 30. letech vybudovalo Finsko napříč Karelskou šíjí, aby přehradilo nejsnadnější přístupovou cestu v případě útoku SSSR. Jméno dostala po maršálu Mannerheimovi, který nejprve stavbu Linie navrhl a později jako předseda Rady obrany řídil její budování. Navzdory pověstem a propagandistickým tvrzením Rudé armády se jednalo převážně o lehké opevnění, rozeseté příliš řídce, než aby je bylo možno považovat za skutečně silně opevněnou linii. Těžká opevnění se v ní prakticky nevyskytovala, neboť podmáčený terén neumožňoval jejich stavbu. Nicméně právě terén, v mnoha jejích částech nepřehledný a špatně průchodný, jí dodával větší obrannou hodnotu.
- La Línea Mannerheim fue un sistema defensivo de fortificaciones que se extendía a lo largo del Istmo de Carelia, construido antes de la Guerra de Invierno por Finlandia para defenderse de la Unión Soviética. Sería uno de los más sangrientos escenarios del conflicto entre ambos países. Su nombre procede de la denominación que le dieron los medios de comunicación, en honor a Carl Gustaf Mannerheim, Mariscal de campo finlandés que obtuvo una gran reputación a raíz de la resistencia ofrecida por Finlandia contra la gigantesca maquinaria bélica de la Unión Soviética. Cabe destacar que muchas fuentes afirman que el término sería acuñado en origen por Jorma Gallen-Kallela, y después divulgado por los periodistas extranjeros.
- Mannerheim-linja oli kantalinnoitettu puolustuslinja, joka kulki Karjalankannaksella Laatokalta Suomenlahdelle. 132 kilometriä pitkä linja oli talvisodan merkittävimpien taistelujen paikka ja saavutti kansainvälisessä lehdistössä suuren maineen. Viipurin ja Neuvostoliiton rajan välille suunniteltiin kolme puolustuslinjaa. Rajaa lähinnä oleva kutsuttiin aluksi pääasemaksi, keskimmäistä väliasemaksi ja Viipuria lähinnä olevaa taka-asemaksi. Pääaseman vahvin kohta sijaitsi Summan alueella, jonka kautta uhkaavin hyökkäysura kulki. Talvisodan ajan lehdistössä pääasema nimettiin kuitenkin Mannerheim-linjaksi puolustusvoimien ylipäällikkö Mannerheimin mukaan. Nimen keksi Jorma Gallen-Kallela.
- La ligne Mannerheim était le nom donné à une ligne de fortifications défensives construite sur l'Isthme de Carélie par la Finlande pour se protéger de l'Union soviétique. Pendant la Guerre d'Hiver, elle fut connue sous le nom de « ligne Mannerheim » d'après le maréchal Carl Gustaf Emil Mannerheim. Si la ligne fut le lieu des combats les plus violents de la guerre d'Hiver, elle n'eut qu'un faible rôle pendant la guerre de Continuation, que ce soit lors de l'offensive finlandaise de 1941 ou de l'offensive générale soviétique de 1944.
- La linea Mannerheim fu una linea fortificata di difesa sviluppata sull'Istmo careliano in Finlandia lunga 132 km, per difendersi dall'Unione Sovietica. Durante la Guerra d'inverno è divenuta nota grazie al generale Carl Gustaf Emil Mannerheim. Alcuni episodi della guerra furono combattuti qui.
- マンネルハイム線（マンネルハイムせん）、またはマンネルヘイム線（マンネルヘイムせん）とは、ソビエト軍の侵攻に対抗するためフィンランド軍がラドガ湖とフィンランド湾の間のカレリア地峡（現在はロシア領）に長さ135km、幅90kmに渡り築いた防衛線のこと。ナチス・ドイツの技術援助により作られた。名前はフィンランドの陸軍元帥・カール・グスタフ・エミール・マンネルヘイムの名に由来する。
- Mannerheimlinjen var en defensiv fortifikasjonslinje på Det karelske nes som Finland anla som en forsvarslinje mot Sovjetunionen. Linjen fikk, særlig av internasjonale journalister navn etter Carl Gustaf Mannerheim som var den finske øverstkommanderende. Noen av Vinterkrigens hardeste kamper ble utkjempet langs denne linjen. De første planene om en forsvarslinje over Det karelske neset ble utarbeidet allerede under den finske borgerkrigen i 1918 av Carl Gustaf Mannerheim, men disse planene ble lagt til side etter at Mannerheim gikk av etter borgerkrigen. Linjen ble så anlagt på 1920- og 30-tallet og strekte seg hele veien fra Finskebukta til Ladoga. Den besto av rundt to hundre betongforsterkede bunkre for maskingevær. I motsetning til Maginotlinjen og andre tilsvarende forsvarslinjer som bestod av enorme bunkre og andre konstruksjoner, utnyttet Mannerheimlinjen i første rekke de mulighetene som lå i terrenget, som for eksempel store trær, steiner etc, og utstrakt kamuflasje av menneskelagede installasjoner. Men hovedsakelig besto Mannerheimlinjen skyttergraver og andre ordinære feltfortifikasjoner. De bunkerne som fantes var stort sett ganske små og spredt over store områder og linjen hadde praktisk talt ikke noe fast artilleri. Under Vinterkrigen stanset linjen den sovjetiske framrykningen i to måneder, til stor sovjetisk frustrasjon. Etter Vinterkrigen overdrev derfor den sovjetiske propagandaen og den offisielle krigshistorien Mannerheimslinjens styrke for å forklare den svake sovjetiske innsatsen i angrepet mot denne. Under Fortsettelseskrigen hadde linjen liten funksjon, både under den finske framrykningen i 1941 og den russiske motoffensiven i 1944. Området ligger nå i Russland.
- Linia Mannerheima - zespół fińskich umocnień obronnych na Przesmyku Karelskim, osłaniających kraj przed atakiem ze strony Związku Radzieckiego. Powstał z inicjatywy marszałka Carla von Mannerheima, ówczesnego przewodniczącego fińskiej Rady Obrony Państwa. Jej rozbudowa trwała od 1929 niemal do samego wybuchu wojny fińsko-radzieckiej. Linia Mannerheima była pozycją obronną długości około 135 km i głębokości do 90 km, wkomponowaną umiejętnie w teren (zwłaszcza na odcinku wschodnim) i oparta o wybrzeże Zatoki Fińskiej oraz jeziora Ładoga. Obejmowała łącznie 150-160 budowli betonowych (dla porównania, francuska Linia Maginota składała się z ponad 5000 tego rodzaju obiektów). Linia Mannerheima składała się ze: strefy granicznej, pozycji wysuniętej (przedniej), przedpola ze strefą niszczeń, pozycji głównej, pozycji tyłowej (przechwytującej) oraz pozycji osłonowej Wyborga. Aby uniemożliwić jej obejście z kierunku wschodniokarelskiego, wybudowano na północ od jeziora Ładoga fragment pozycji obronnej nad Jänisjoki. W strefie granicznej nie było umocnień. Do jej obsadzenia przewidziano pododdziały graniczne wykorzystujące doraźnie wykonane urządzenia ziemne. Pozycja wysunięta długości około 85 km była oddalona od granicy o 25-40 km (z wyjątkiem odcinka środkowego, położonego w odległości 5 km). Na pozycji tej znajdowały się umocnienia typu polowego wykonane tuż przed wybuchem wojny oraz 12 schronów betonowych z karabinami maszynowymi. Pozycję obsadzały brygady graniczne. Między pozycją wysuniętą a główną pozycją obrony rozciągał się tzw. obszar przedpola głębokości około 30 km. Przewidywano w nim działania 4 brygad granicznych (około 13 000 żołnierzy), których zadaniem miało być opóźnianie działań przeciwnika oraz wykonywanie niszczeń w celu maksymalnego utrudnienia mu prowadzenia natarcia. Pozycja główna składała się z dwóch odcinków. Zachodni obejmował pozycje A i B oddalone od siebie o 5 km. Na obszarze od Zatoki Fińskiej do rzeki Vuoksi znajdowało się 90 betonowych schronów bojowych z karabinami maszynowymi, które zamykały Bramę Karelską. Na odcinku wschodnim, wybudowanym wzdłuż brzegów rzek Vuoksi i Suvanto, znajdowało się 5 fortów artyleryjskich (wyposażonych łącznie w 14 dział kalibru 75 i 155 mm) oraz 20 schronów betonowych z karabinami maszynowymi. Fort artyleryjski stanowił betonową budowlę z 2-4 działami i 2 karabinami maszynowymi. Pozycja główna była podzielona na 22 punkty oporu (każdy szerokości 3-4 km i głębokości 1-2 km), które składały się z betonowych schronów bojowych, umocnień polowych oraz zapór przeciwpancernych i przeciwpiechotnych. Każdego punktu oporu miały bronić 1-2 bataliony piechoty (fizylierów). Skrzydła pozycji głównej byty osłonięte przez zgrupowania artylerii nadbrzeżnej: na zachodzie - artyleryjskim punktem oporu Koivisto; na wschodzie, nad jeziorem Ładoga - zgrupowaniem artylerii Taipale (złożonym z trzech baterii - łącznie 8 dział kalibru 120 i 155 mm). Pozycja tyłowa (tzw. przechwytująca), położona 8-12 km za pozycją główną, złożona z umocnień typu polowego, zamykała bezpośrednio kierunek na Wyborg. Wokół Wyborga wybudowano pozycję osłonową, która składała się z pierścienia zewnętrznego na podejściach oraz wewnętrznego bezpośrednio na skraju miasta. Trzonem pozycji było 15 schronów bojowych. Chrzest bojowy Linii Mannerheima nastąpił podczas wojny zimowej 1939-1940, kiedy to przez ponad 3 miesiące powstrzymywała ataki Armii Czerwonej, uniemożliwiając jej wdarcie się w głąb terytorium Finlandii. Po zakończeniu wojny w wyniku negocjacji pokojowych Finlandia utraciła Karelię, a więc linia znalazła się w granicach ZSRR. W lecie 1940 radzieccy saperzy metodycznie wysadzili w powietrze wszystkie bunkry linii. Podczas wojny kontynuacyjnej Finlandia ponownie opanowała Karelię, ale odbudowy linii nie podjęto. Chociaż linia była zruinowana, obie strony używały jej pozostałości podczas walk w 1941 i 1944.
- A Linha Mannerheim foi uma linha defensiva finlandesa na fronteira entre União Soviética e Finlândia. Foi planejada por Carl Mannerheim, militar finlandês. É uma verdadeira obra mestra da engenharia militar, e realizou um papel importante para a defesa do território finlandês na Segunda Guerra Mundial, alguns anos depois. Lutando com a mais absoluta carência de meios, de orçamentos restritos, com poucos homens e com material antiquado, a Linha Mannerheim foi, oito anos mais tarde, um difícil obstáculo para o exército soviético. História da Finlândia Finlândia na Segunda Guerra Mundial
- Linia Mannerheim a fost o linie defensivă creată sub conducerea mareşalului Carl Gustaf Emil Mannerheim. Linia a apărat Finlanda de invazia rusă în timpul războiului sovieto-finlandez din iarna 1939-1940.
- Ли́ния Маннерге́йма — комплекс оборонительных сооружений на Карельском перешейке, созданных для сдерживания возможной агрессии со стороны СССР. Длина линии составляла около 135 километров, а её глубина около 90 километров. Железобетонные сооружения оборонительной линии делят на постройки первого поколения (1920—1937) и второго поколения (1938—1939). Проекты А. Раппе, фон Барндештайна, Ж. Гро-Куасси, В. Карикоски. Названа по имени Маннергейма, по приказу которого разрабатывались планы обороны Карельского перешейка еще в 1918 году. По его же инициативе были созданы наиболее крупные сооружения комплекса. Cамо название «линия Маннергейма» появилось уже после создания комплекса в начале зимней советско-финской войны в декабре 1939 года, когда финские войска начали упорную оборону. Незадолго до этого, осенью, прибыла группа иностранных журналистов, чтобы ознакомиться с фортификационными работами. В то время много писалось о французской линии Мажино и о германской линии Зигфрида. Сын бывшего адъютанта Маннергейма Йорма Гален-Каллела, который сопровождал иностранцев придумал название «линия Маннергейма». После начала Зимней войны это название появилось в тех газетах, представители которых осматривали сооружения.
- Mannerheimlinjen var en defensiv fortifikationslinje på det Karelska näset som byggdes av Finland mot Sovjetunionen. Linjen var namngiven efter Marskalk Gustaf Mannerheim. Några av de hårdaste striderna under Vinterkriget utspelades vid linjen.
- Лі́нія Маннерге́йма — смуга фортифікаційних укріплень, що їх було побудовано Фінляндією на Карельському перешийку у двадцяті-тридцяті роки 20 століття на випадок війни із Радянським Союзом. Названі за ім`ям головнокомандувача фінськими військами у Зимовій війні Карла Ґустава Маннергейма. Будівницьтво перших укріплень розпочалося 1924 року за участі французьких та бельгійських інженерів. На лінії Маннергейма відбувалися найбільш запеклі бої Зимової війни; спираючись на лінію Маннергейма фінські війська два місяці затримували наступ Червоної армії. До 1937 року будувалися переважно невеликі одноповерхові доти на один-три кулемети, без додаткових казарм та службових приміщень. Такі доти мали залізобетонні стіни півтора-два метри завтовшки, амбразури було прикрито броньовими плитами. Прикладом такого дота є дот № 5 (за радянською системою позначень), що розташований між озерами Муолаярві та Яюріпяярві. Його довжина 13 метрів, ширина 6 та висота 2,8 метри. Стіни зроблено із залізобетону, 1-1,25 метри завтовшки. Дах, також залізобетонний, має товщину 1,4 метри. Амбразури є тільки у бокових стінах, а перед дотом насипано купу валунів. Вона починається за шіснадцять метрів від передньої стінки дота та поступово досягає його даху, тож дот практично невразливий для стрільби прямою наводкою. Дах доту обладнано сферичною броньованою баштою півтораметрового діаметру. Литі стіни мають товщину 190 мм, дах башти 175 мм. По колу башти симетрично розташовано шість амбразур. Дот № 5 з`єднано із сусіднім дотом системою підземних ходів. Перед дотами створено смугу з семи рядів кам`яних надолбів (1-1,5 метри заввишки) загальною шириною вісім метрів. За надолбами протягнуто дві-три смуги легких перешкод із колючого дроту. З 1937 року розпочато будівництво дотів другої генерації. Це були великі залізобетонні споруди, на одну-дві гармати та кілька кулеметів. Зазвичай такі доти було озброєно 76-мм гарматами зразку 1900 року, 37-мм протитанкові гармати Бофорс зр. 1936, або 76-мм гірські гармати зразку 1904 року. Ці доти вже мали повний набір внутрішніх облаштунків: вентиляційну систему, водопровід, кухню, казарми на 40-100 вояків, приміщення для боєприпасів, офіцерську кімнату, склад для продовольства. Для кругового обзору доти другої генерації було обладнано двома-трьома броньованими баштами із товщиною стінок до 250 мм. За приклад доту другої генерації може служити дот № 11 (за радянською системою позначень), який було збудовано між шосе Териокі-Виборг та залізницею Ленінград-Виборг, на кам`янистому пагорбі. Дот має 80 метрів по фронту та складається з декількох послідовно побудованих казематів. Західний каземат було обладнано одним, а східний - двома кулеметами Максим 1910 р. Також вони мали амбразури для стрільби з гвинтівок, автоматів та ручних кулеметів. У разі потреби амбразури закривалися броньовими заслонками здатними витримати влучання 37-мм снаряду. Обидва каземати було обладнано прожекторами для освітлення смуг колючого дроту, розташованих перед дотом. Згори дот покрито 2-3 метровим шаром піску та 1-1,5 метровим шаром каміння, передня частина доту також посилена п`ятьма метрами, а задня двома метрами валунів. Над кожним казематом та над спостережним пунктом встановлено по броньовій башті із товщиною стінок 180-200 мм. Смотрові щілини забезпечують вільний огляд навколишньої території, а у небезпеці можуть практично герметично закриватися сталевою смугою 30-мм завтовшки. Спостережний пункт мав телефонний зв`язок із командним пунктом доту. Підступи до дотів прикривалися дзотами або артилерійськими вогневими точками. Дзоти будувалися із стовбурів дерев, складених у чотири-п`ть накатів та скріплених між собою дротом або залізними скобами. Деякі дзоти додатково прикривалися броньовими листами 10-15 мм товщини. Дзоти добре маскувалися, на багатьох з них росли дерева, що ще більше ускладнювало їх розвідку. Головна захисна смуга лінії Маннергейма починалася віз західного берега Ладозького озера та проходила до Фінської затоки. Вона складалася з тьох основних, двох допоміжних та відсічних позицій, на яких було розташовано 22 вузли спротиву та окремі опорні пункти. Кожен вузол спротиву займав 3-5 км по фронту та 1,5-2 км у глибину, його захищали один-два стрілкових батальйони посилених артилерією. Вузол складався з 4-6 опорних пунктів, кістяк кожного з яких включав 3-5 кулеметно-артилерійських дотів. Вузли спротиву із залізобетонними спорудами були розташовані таким чином, що вони прикривали найвірогідніші напраямки руху Червоної армії на Кексгольм, Виборг, Койвісто. Тут було створено сіть дотів, розташованих на відстані 100-150 метрів один від одного. Між дотами було протягнуто систему окопів та кулеметних бліндажів, у деяких місцях проміжки між вузлами спротиву було прикрито природними перепонами, як то ріками, озерами, болотами. Друга захисна смуга (смуга тактичних резервів) починалася за 3-5 км від головної смуги та була з`єднана із останньою відсічними позиціями. Тут знаходились 39 дотів та 178 дзотів. Смуга тактичних резервів була облаштована за тими ж принципами, що й головна смуга. Виборська тилова укріплена позиція складаласся з чотирьох вузлів опору. Вона знаходилася за 12 км від головної захисної смуги та була облаштована 18 дотами та 77 дзотами. Перед нею було також обладнано шість проміжних смуг оборони. За Виборською позицією ще була Виборзька позиція прикриття з двох рубежів оборони. На першому рубежі було 16 дотів та 31 дзот. На околицях самого міста Виборг також було збудовано кілька опорних пунктів.
- 曼納海姆防線（芬蘭文：Mannerheim-linja）是芬蘭建造於卡累利阿地峽（Karelian Isthmus）用來防禦蘇聯的防禦工事。在冬季戰爭期間，它被命名為「曼納海姆防線」來紀念卡爾·古斯塔夫·埃米爾·曼納海姆。戰爭中有一些戰役在這個防線上進行。
|
![[RDF Data]](/statics/sw-cube.png)
