| dbpedia-owl:abstract
|
- El poder legislatiu és un dels tres poders en què està dividit un Estat modern que viu en democràcia. El poder legislatiu sovint recau sobre una assemblea de representants anomenada cos legislatiu. El terme legislatura és refereix al període de vigència d'un cos legislatiu. Un cos legislatiu és un tipus d'assemblea deliberativa amb el poder de crear i aprovar lleis. Els cossos legislatius poden tenir diferents noms; els més comuns són parlament i congrés depenent de les seves funcions i de la forma de govern de l'Estat. En els sistemes parlamentaris el cos legislatiu és la branca suprema i la que anomena al representant del poder executiu. En els sistemes presidencialistes el cos legislatiu és una branca del govern amb igual poder però independent de l'executiu. A més de tenir la capacitat per a crear i aplicar les lleis, els cossos legislatius tenen l'autoritat per a incrementar els impostos, aprovar el pressupost de la nació així com altres propostes monetàries. Els cossos legislatius han d'aprovar una declaració de guerra o ratificar un tractat comercial entre estats independents. El cos legislatiu d'un estat pot estar conformat per una o més cambres o càmeres, assemblees que debaten i voten les lleis. La majoria dels cossos legislatius són unicamerals o bicamerals. En la majoria dels sistemes parlamentaris la cambra baixa és la més poderosa mentre que la cambra alta es només una assemblea de consell o revisió. No obstant això, en els sistemes presidencialistes, els poders de les dues cambres són similars o iguals. En les federacions la cambra alta sovint representa els estats, províncies, països o repúbliques que la constitueixen, mentre que la cambra baixa representa als ciutadans en circumscripcions de la mateixa grandària poblacional.
- Zákonodárná moc je oprávnění vydávat zákony. V moderní teorii státu je vedle moci výkonné a soudní jednou z nezávislých větví státní moci, svěřená zákonodárnému sboru. Zákonodárce je orgánem vykonávajícím zákonodárnou moc. V České republice je to Parlament, skládající se ze dvou komor - Poslanecké sněmovny a Senátu. V jiném možném významu jde o člověka, který je součástí tohoto subjektu, tedy např. poslance nebo senátora. Z hlediska možných oblastí právní úpravy není zákonodárce ničím omezen, může tedy normovat kteroukoli oblast společenských vztahů, aniž by k tomu potřeboval zvláštní zmocnění. Ale samotné oprávnění upravovat prostřednictvím zákonů různé oblasti společenských vztahů zvláštní zmocnění potřebuje, to je obsaženo v ústavě. Díky tomu pak může dojít k tomu, že zákon nebo některé jeho ustanovení odporuje ústavnímu řádu a v takovém případě tento zákon nebo jeho část může zrušit Ústavní soud. Předmět činnosti zákonodárce může být navíc v souvislosti s využitým historické metody interpretace práva podroben kritické analýze. Tehdy se z důvodu přesnější alikace práva zkoumá, jaký byl úmysl zákonodárce při přijímání daného zákona a vychází se zejména z důvodové zprávy ke schválenému zákonu, případně též ze záznamu průběhu rozpravy v parlamentu.
- Die Legislative ist in der Staatstheorie neben der Exekutive (ausführenden Gewalt) und Judikative eine der drei unabhängigen Gewalten. Die Legislative ist zuständig für die Beratung und Verabschiedung von Gesetzen im inhaltlichen und formellen Sinn sowie für die Kontrolle der Exekutive und der Judikative, in Österreich kontrolliert sie nur die Exekutive, die Judikative bleibt unabhängig. In einer repräsentativen Demokratie bilden die Parlamente die Legislative. In Staaten mit Elementen direkter Demokratie tritt im Einzelfall auch das Volk als Gesetzgeber auf.
- A legislature is a kind of deliberative assembly with the power to pass, amend, and repeal laws. The law created by a legislature is called legislation or statutory law. In addition to enacting laws, legislatures usually have exclusive authority to raise or lower taxes and adopt the budget and other money bills. Legislatures are known by many names, the most common being parliament and congress, although these terms also have more specific meanings. In parliamentary systems of government, the legislature is formally supreme and appoints a member from its house as the prime minister which acts as the executive. In a presidential system, according to the separation of powers doctrine, the legislature is considered an independent and coequal branch of government along with both the judiciary and the executive. The primary components of a legislature are one or more chambers or houses: assemblies that can debate and vote upon bills. A legislature with only one house is called unicameral. A bicameral legislature possesses two separate chambers, usually described as an upper house and a lower house, which often differ in duties, powers, and the methods used for the selection of members. Much rarer have been tricameral legislatures; the Massachusetts Governor's Council still exists, but the most recent national example existed in the waning years of caucasian-minority rule in South Africa. In most parliamentary systems, the lower house is the more powerful house while the upper house is merely a chamber of advice or review. However, in presidential systems, the powers of the two houses are often similar or equal. In federations, it is typical for the upper house to represent the component states; the same applies to the supranational legislature of the European Union. For this purpose, the upper house may either contain the delegates of state governments, as is the case in the European Union and in Germany and was the case in the United States before 1913, or be elected according to a formula that grants equal representation to states with smaller populations, as is the case in Australia and the modern United States. Because members of legislatures usually sit together in a specific room to deliberate, seats in that room may be assigned exclusively to members of the legislature. In parliamentary language, the term seat is sometimes used to mean that someone is a member of a legislature. For example, saying that a legislature has 100 "seats" means that there are 100 members of the legislature, and saying that someone is "contesting a seat" means they are trying to get elected as a member of the legislature. By extension, the term seat is often used in less formal contexts to refer to an electoral district itself, as for example in the phrases "safe seat" and "marginal seat".
- Se denomina poder legislativo a una de las tres facultades y funciones primordiales del Estado, que consiste en la aprobación de normas con rango de ley. Es una de las tres ramas en que tradicionalmente se divide el poder de un Estado. En una democracia, el poder legislativo elabora y modifica las leyes existentes de acuerdo con la opinión de los ciudadanos. Otra de su función específica es la aprobación de las leyes y, generalmente, está a cargo de un cuerpo deliberativo. Montesquieu propuso, en su célebre libro El espíritu de las leyes, que era necesario que las funciones del Estado se dividieran entre distintos poderes, para que mediante los arreglos de las características el poder se autocontrole, a fin de evitar la tiranía.
- Lainsäädäntöelin on valtiossa lakia säätävä instituutio. Demokraattisissa valtioissa se valitaan yleisillä vaaleilla. Yleensä lainsäädäntöelin on nimeltään parlamentti, mutta Suomessa sitä kutsutaan eduskunnaksi.
- Le pouvoir législatif est, dans la théorie de la séparation des pouvoirs de Montesquieu appliquée aujourd'hui dans les régimes démocratiques, l'un des trois pouvoirs constituant un État, avec : Le pouvoir exécutif Le pouvoir judiciaire Il est en général chargé de voter la loi, le budget de l'État et de contrôler l'action du pouvoir exécutif.
- Il potere legislativo è uno dei tre poteri fondamentali attribuiti allo Stato, secondo il principio classico di separazione dei poteri. Per potere dello Stato s'intende un organo o un complesso di organi dello stato indipendenti dagli altri poteri. Negli stati contemporanei del potere legislativo è titolare: il parlamento a livello nazionale; i parlamenti degli stati federati, nelle federazioni; eventuali organi, analoghi al parlamento, di regioni e altri enti territoriali ai quali è riconosciuta autonomia legislativa. Detti organi producono le norme attraverso un atto che prende il nome di legge. Peraltro, nella generalità degli ordinamenti non tutte le funzioni normative sono concentrate nel potere legislativo mentre sono attribuite a quest'ultimo anche funzioni non normative (amministrative, come nel caso delle "leggi-provvedimenti" o giurisdizionali). Quando, ci troviamo di fronte ad atti aventi la sola forma della legge, si parla di leggi meramente formali, poiché tali atti della legge hanno la forma (e la forza) ma non il tipico contenuto normativo (esempio di legge meramente formale è, in molti ordinamenti, tra i quali quello italiano, la legge di approvazione del bilancio dello stato, oltre che la legge-provvedimento).
- 立法府（りっぽうふ legislatures）とは立法を主たる職務とする機関。 立法機関（りっぽうきかん）ともいう。日本の立法府については、「国会 (日本)」を参照のこと。
- 입법부(立法府)는 법률을 제정하거나 수정 또는 폐기하는 국가 기관이다. 행정부, 사법부와 함께 국가의 주요 기능을 담당한다. 근대 민주주의 정치는 권력의 독점을 막기 위해 입법권, 행정권, 사법권을 서로 견제하는 세 개의 국가 기관에 분리하여 부여하는 것을 원칙으로 하고 있다. 이러한 권력의 분리와 견제를 삼권분리의 원칙이라 한다.
- De wetgevende macht is een grootheid uit het staatsrecht. Deze macht bepaalt de inhoud van de wetten en het recht in een land. Er zijn in een staatsbestel verschillende machten. Er kan worden onderscheiden in: de wetgevende macht de uitvoerende macht de rechterlijke macht. In een democratie worden deze machten gescheiden, volgens het principe van de Trias politica. Dat betekent dat niet één persoon of één orgaan deze machten tegelijk kan uitoefenen. Ook wordt in een democratie de wetgevende macht door het volk in vrije verkiezingen gekozen. In een dictatuur zijn de drie machten veelal in handen van één persoon of één orgaan. Deze scheiding der machten is bedacht door de Fransman Montesquieu. De wetgevende macht in een land maakt de wet. De wet bestaat uit regels waar iedereen zich in dit land aan dient te houden. Zo is er het wetboek van strafrecht. Verder zijn er nog bestuurlijke wetten. In de meeste westerse democratieën worden de wetten gemaakt in het parlement, al dan niet op voordracht van de regering. In Nederland moeten alle wetten door een meerderheid in de Eerste en Tweede Kamer aangenomen worden, wijzigingen in de grondwet door ten minste 2/3. In België geldt hetzelfde voor de wetten waarvoor de federale staat bevoegd is: kamer en senaat moeten de wet goedkeuren. Een grondwetswijziging moet met een 2/3e meerderheid gestemd worden; sommige wetten vereisen een "gekwalificeerde" meerderheid, dus een meerderheid in elke taalgroep. Wetten waarvoor het Vlaams gewest of de Vlaamse gemeenschap bevoegd zijn, moeten alleen een meerderheid in het Vlaams parlement halen. Naast de wetgevende macht zijn er formeel nog de twee machten: namelijk de rechterlijke macht en de uitvoerende macht. Daarnaast is er ook feitelijk nog sprake van macht door de media en de ambtenaren. De controlerende macht, de politie en justitie controleren of mensen zich aan de door de wetgevende macht gestelde wetten houden. De rechterlijke macht spreekt recht aan de hand van de wet. Wanneer iemand zich niet aan de wet houdt, wordt hij aangeklaagd. Een rechter bepaalt of de persoon de wet overtreden heeft en bepaalt, indien nodig, de straf. In Nederland vormen de Eerste Kamer der Staten-Generaal en de Tweede Kamer der Staten-Generaal en de regering samen de wetgevende macht. De uitvoerende macht wordt gevormd door de koningin en haar ministers met hun ambtenaren. Toch is er geen strikte scheiding tussen wetgevende en uitvoerende macht. De rechterlijke macht is wel onafhankelijk.
- En politisk forsamling er en debatterende og besluttende forsamling, som regel med lovgivende makt, og ofte også bevilgende makt. Politiske forsamlinger er kjent under mange navn, inkludert parlament, kongress, riksdag, kommunestyre (bystyre), fylkesting og senat. I politiske systemer med maktfordeling er den politiske forsamlingen jevnbyrdig med – og uavhengig av – den utøvende regjeringen. I parlamentariske systemer er den politiske forsamlingen overordnet.
- Władza ustawodawcza, legislatywa, władza prawodawcza – jeden z elementów teorii trójpodziału władzy Monteskiusza, a także Johna Locke'a, polegający przede wszystkim na ustanawianiu obowiązującego prawa. We współczesnych państwach demokratycznych tworzenie prawa jest podstawowym zadaniem parlamentu, ale to nie jedyny organ władzy do tego upoważniony. Parlament jest jedynym organem upoważnionym do tworzenia najwyższych aktów prawnych – ustaw, na podstawie których ustala się inne akty prawne. W ten sposób parlament wpływa na zasady działania państwa i na życie obywateli.
- Poder legislativo (também legislatura) é o poder do Estado ao qual, segundo o princípio da separação dos poderes, é atribuída a função legislativa. Por poder do Estado compreende-se um órgão ou um grupo de órgãos pertencentes ao próprio Estado, porém independentes dos outros poderes. Nos Estados modernos o poder legislativo é formado por: um parlamento em nível nacional; parlamentos dos estados federados, nas federações; eventuais órgãos análogos ao parlamento, de regiões e outras entidades territoriais às quais se reconhece autonomia legislativa. O poder executivo (representado, por exemplo, pelo Presidente da República) fica encarregado de sancionar ou vetar o projeto de lei. No sistema de três poderes proposto por Montesquieu, o poder legislativo é representado pelos legisladores, homens que devem elaborar as leis que regulam o Estado. O poder legislativo, na maioria das repúblicas e monarquias, é constituído pelo congresso, pelo parlamento e pelas assembleias ou câmaras. O objetivo do poder legislativo é elaborar normas de direito de abrangência geral ou individual que são aplicadas à toda sociedade, com o objetivo de satisfazer os grupos de pressão, a administração pública, a sociedade e a própria causa. Em regimes ditatoriais o poder legislativo é exercido pelo próprio ditador ou pela câmara legislativa nomeada por ele. Entre as funções elementares do poder legislativo está a de fiscalizar o poder executivo, votar leis relativas aos orçamentos e, em situações específicas, julgar determinadas pessoas, como o Presidente da República ou os próprios membros da assembleia.
- Законодательная власть Является частью проектаПолитика Законодательная власть Законодательная власть по странам Парламент Член парламента Парламентская группа Парламенты стран мира Лидер парламентской группы Конгресс Конгрессмен Однопалатный / Многопалатный парламент Двухпалатный парламент Трёхпалатный парламент Палаты парламента Верхняя палата Сенат Нижняя палата Парламентская система Городской совет Член местного совета Портал:Политика Законода́тельная власть — власть в области законодательства. В государствах, где имеет место разделение властей, законодательная власть принадлежит отдельному государственному органу, занимающемуся разработкой законодательства. В функции законодательных органов также входит утверждение правительства, утверждение изменений в налогообложении, утверждение бюджета страны, ратификация международных соглашений и договоров, объявление войны. Общее наименование органа законодательной власти — парламент. В России законодательная власть представлена двухпалатным Федеральным Собранием, в которое входят Государственная дума и Совет Федерации, в регионах — законодательными собраниями (парламентами). При парламентской форме правления законодательный орган представляет собой верховную власть. Одна из его функций — назначение (выборы) президента, исполняющего в основном представительские функции, но не располагающего реальной властью. При президентской форме правления президент и парламент избираются независимо друг от друга. Законопроекты, прошедшие через парламент, утверждаются главой государства — президентом, который имеет право роспуска парламента.
- Lagstiftande makt, legislativ makt, är en maktinstans i demokratiska statsskick som äger rätt att stifta lagar. Som regel har en lagstiftande församling den lagstiftande makten, men i länder med common law har domstolar rätt att stifta lagar. I parlametariska statsskick är det denna instans som utser den verkställande makten, och är överställd regeringen. I länder med presidentialism är den verkställande och den lagstiftande makten jämställda och oavhängiga varandra.
- Законода́вча вла́да — одна з трьох незалежних складових державної влади, поряд з виконавчою та судовою владами. Законодавча влада це — делегована народом своїм представникам у парламенті державна влада, що має виключне право ухвалювати закони. Законодавча влада відповідає за обговорення і проголошення законів, а також за перевірку роботи виконавчої та судової гілок влади. В умовах репрезентативної демократії законодавчу владу переймає парламент (збори представників). В державах з елементами прямої демократії в ролі законодавця може виступати народ. Основним напрямком діяльності органів законодавчої влади є ухвалення законів, внесення змін до законодавства та навіть Конституції України якщо це передбачено законодавством. Законодавча влада є незалежною і самостійною гілкою влади. Основні ознаки законодавчої влади України є: Стаття 102. Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Стаття 103. Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядов ої ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев’яноста днів з дня припи нення повноважень. Порядок проведення виборів Президента України встановлюється законом. Стаття 104. Новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради Украї ни. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України. Президент України складає таку присягу: "Я, (ім’я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробу т Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі. ” Президент України, обраний на позачергових виборах, складає присягу у п'ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів. Стаття 105. Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень. За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону. Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту. Стаття 106. Президент України: забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав; призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою; призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією; припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися; призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем’єр-міністра України та приймає рішення про його відставку; призначає за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах; призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняє його з посади; призначає половину складу Ради Національного банку України; призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України; утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України; приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації ѕ з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України; призначає третину складу Конституційного Суду України; утворює суди у визначеному законом порядку; присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини; нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними; приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні; здійснює помилування; створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби; підписує закони, прийняті Верховною Радою України; має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України; здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України. Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 3, 4, 5, 8, 10, 14, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24 цієї статті, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання. Стаття 107. Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України. До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України. Компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом. Стаття 108. Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України. Повноваження Президента України припиняються достроково у разі: відставки; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; усунення з поста в порядку імпічменту; смерті. Стаття 109. Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України. Стаття 110. Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підстав і письмового подання Верховного Суду України ѕ за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку. Стаття 111. Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України. За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України. Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо доде ржання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину. Стаття 112. У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108, 109, 110, 111 цієї Конституції виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президе нта України покладається на Прем'єр-міністра України. Прем'єр-міністр України в період виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6, 8, 10, 11, 12, 14, 15, 16, 22, 25, 27 статті 106 Конституції України. КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ. ІНШІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України. Стаття 114. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. Прем’єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України. Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України. Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України. Прем’єр-міністр України входить із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів. Стаття 115. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраним Президентом України. Прем'єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Президентові України про свою відставку. Відставка Прем’єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. Прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України має наслідком відставку Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України, відставку якого прийнято Президентом України, за його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України, але не довше ніж шістдесят днів. Прем’єр-міністр України зобов’язаний подати Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів України за рішенням Президента України чи у зв’язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри. Стаття 116. Кабінет Міністрів України: забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону; розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України. Стаття 117. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем’єр-міністр України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом. Стаття 118. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України, або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня. Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь. Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації. Стаття 119. Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують: виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин ѕ також програм їх національно-культурного розвитку; підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів; звіт про виконання відповідних бюджетів та програм; взаємодію з органами місцевого самоврядування; реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень. Стаття 120. Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.
- Cơ quan lập pháp là kiểu hội đồng thảo luận đại diện có quyền thông qua các luật. Đây là một trong ba cơ quan chính gồm lập pháp, hành pháp và tư pháp của thể chế chính trị tam quyền phân lập. Lập pháp có nhiều tên gọi khác nhau, phổ biến nhất là nghị viện và quốc hội (lưỡng viện), mặc dù những tên này có nhiều nghĩa đặc trưng khác nữa. Trong hệ thống nghị viện của chính phủ, cơ quan lập pháp là cơ quan tối cao chính thức và chỉ định cơ quan hành pháp. Ở hệ thống tổng thống, cơ quan lập pháp được xem là phân nhánh quyền lực tương đương và độc lập với cơ quan hành pháp. Ngoài việc ban hành luật ra, cơ quan lập pháp còn có quyền tăng thuế, thông qua ngân sách và các khoản chi tiêu khác.
- A legislature is a kind of deliberative assembly with the power to pass, amend, and repeal laws. The law created by a legislature is called legislation or statutory law. In addition to enacting laws, legislatures usually have exclusive authority to raise or lower taxes and adopt the budget and other money bills. Legislatures are known by many names, the most common being parliament and congress, although these terms also have more specific meanings. In parliamentary systems of government, the legislature is formally supreme and appoints a member from its house as the prime minister which acts as the executive. In a presidential system, according to the separation of powers doctrine, the legislature is considered an independent and coequal branch of government along with both the judiciary and the executive. The primary components of a legislature are one or more chambers or houses: assemblies that can debate and vote upon bills. A legislature with only one house is called unicameral. A bicameral legislature possesses two separate chambers, usually described as an upper house and a lower house, which often differ in duties, powers, and the methods used for the selection of members. Much rarer have been tricameral legislatures; the Massachusetts Governor's Council still exists, but the most recent national example existed in the waning years of caucasian-minority rule in South Africa. In most parliamentary systems, the lower house is the more powerful house while the upper house is merely a chamber of advice or review. However, in presidential systems, the powers of the two houses are often similar or equal. In federations, it is typical for the upper house to represent the component states; the same applies to the supranational legislature of the European Union. For this purpose, the upper house may either contain the delegates of state governments, as is the case in the European Union and in Germany and was the case in the United States before 1913, or be elected according to a formula that grants equal representation to states with smaller populations, as is the case in Australia and the contemporary United States. Because members of legislatures usually sit together in a specific room to deliberate, seats in that room may be assigned exclusively to members of the legislature. In parliamentary language, the term seat is sometimes used to mean that someone is a member of a legislature. For example, saying that a legislature has 100 "seats" means that there are 100 members of the legislature, and saying that someone is "contesting a seat" means they are trying to get elected as a member of the legislature. By extension, the term seat is often used in less formal contexts to refer to an electoral district itself, as for example in the phrases "safe seat" and "marginal seat".
- A legislature is a kind of deliberative assembly with the power to pass, amend, and repeal laws. The law created by a legislature is called legislation or statutory law. In addition to enacting laws, legislatures usually have exclusive authority to raise or lower taxes and adopt the budget and other money bills. Legislatures are known by many names, the most common being parliament and congress, although these terms also have more specific meanings. In parliamentary systems of government, the legislature is farmally supreme and appoints a member from its house as the prime minister which acts as the executive. In a presidential system, according to the separation of powers doctrine, the legislature is considered an independent and coequal branch of government along with both the judiciary and the executive. The primary components of a legislature are one or more chambers or houses: assemblies that can debate and vote upon bills. A legislature with only one house is called unicameral. A bicameral legislature possesses two separate chambers, usually described as an upper house and a lower house, which often differ in duties, powers, and the methods used for the selection of members. Much rarer have been tricameral legislatures; the Massachusetts Governor's Council still exists, but the most recent national example existed in the waning years of caucasian-minority rule in South Africa. In most parliamentary systems, the lower house is the more powerful house while the upper house is merely a chamber of advice or review. However, in presidential systems, the powers of the two houses are often similar or equal. In federations, it is typical for the upper house to represent the component states; the same applies to the supranational legislature of the European Union. For this purpose, the upper house may either contain the delegates of state governments, as is the case in the European Union and in Germany and was the case in the United States before 1913, or be elected according to a formula that grants equal representation to states with smaller populations, as is the case in Australia and the contemporary United States. Because members of legislatures usually sit together in a specific room to deliberate, seats in that room may be assigned exclusively to members of the legislature. In parliamentary language, the term seat is sometimes used to mean that someone is a member of a legislature. For example, saying that a legislature has 100 "seats" means that there are 100 members of the legislature, and saying that someone is "contesting a seat" means they are trying to get elected as a member of the legislature. By extension, the term seat is often used in less formal contexts to refer to an electoral district itself, as for example in the phrases "safe seat" and "marginal seat".
|
