| dbpprop:abstract
|
- Ivan Alekseyevich Bunin (Ива́н Алексе́евич Бу́нин) was the first Russian writer to win the Nobel Prize for Literature. The texture of his poems and stories, sometimes referred to as "Bunin brocade", is one of the richest in the language. In the words of Soviet-era writer K.G. Paustovsky, the 1930 novel Life of Arseniev is not only an apical work of written Russian, but also "one of the remarkable occurrences of world literature."
- Iwan Alexejewitsch Bunin war ein russischer Schriftsteller, Lyriker und Übersetzer. Bunin führte die Tradition der russischen Literatur des 19. Jahrhunderts fort. Bekannt wurde er vor allem durch seine realistische Prosa, deren Hauptthema das Leben im ländlichen und provinziellen Russland vor der Oktoberrevolution ist. 1933 erhielt er als erster Russe den Nobelpreis für Literatur.
- Ivan Alekséievitx Bunin fou un escriptor rus guardonat amb el Premi Nobel de Literatura l'any 1933.
- Ivan Alexejevič Bunin (Иван Алексеевич Бунин) byl ruský prozaik a básník, autor meditativní, novoromanticky laděné reflexivní lyriky a vynikající povídkář a novelista, nositel Nobelovy ceny za literaturu za rok 1933.
- Iván Alekséyevich Bunin. Escritor ruso. Nacido la Rusia Central, en el seno de una familia noble, vivió hasta los siete años en la hacienda que sus padres poseían en Yelets. Se educó en el hogar paterno bajo la disciplina de un tutor, quien le enseñó a leer y escribir utilizando una traducción al ruso de El Quijote, con los cuentos y leyendas de Gogol y con el Robinson Crusoe. Durante algún tiempo estudió en la Universidad de Moscú. Publicó sus primeros poemas en 1897 en una revista literaria de San Petersburgo. Su primera colección de poemas, Listopad, apareció en 1901 siendo cálidamente acogida por la crítica. En 1903 recibió el Premio Pushkin de la Academia rusa por sus traducciones al ruso de las obras del poeta estadounidense Henry Wadsworth Longfellow, así como de los poetas ingleses Lord Byron y Alfred Tennyson. En los años previos al inicio de la I Guerra Mundial se dedicó a viajar por Italia, Turquía, Palestina, Egipto, Grecia, Argelia y Túnez. Tras la revolución rusa de 1917, en 1919 emigró a París, donde se estableció, viviendo modestamente hasta su muerte acaecida en 1953. En 1933 fue galardonado con el premio Nobel de Literatura. Su libro Días malditos (Un diario de la Revolución) es el testimonio directo de lo que estaba pasando en las calles de Moscú y Odesa en las semanas y meses posteriores a la Revolución de Octubre. Entre sus muchas obras destacan: Caída de la hoja, 1901, versos (Листопад) Antonovskie yabloki (Антоновские яблоки) Derevnia, cuadro sombrío y deprimente de la vida campesina en Rusia. (Деревня) Sujodol (Суходол) Gospodin iz San Francisco (El señor de San Francisco, 1915) (Господин из Сан-Франциско) El amor de Mitia, 1925 (Митина любовь) Días malditos (Un diario de la Revolución) (Окаянные дни) La vida de Arséniev, 1930 (Жизнь Арсеньева) Tiomnie alei, colección de cuentos (Тёмные аллеи)
- Ivan Aleksejevitš Bunin oli venäläinen kirjailija, jolle myönnettiin Nobelin kirjallisuuspalkinto ensimmäisenä venäläisenä vuonna 1933. Hänen runojensa ja kertomustensa monipolvista ja monimuotoista rakennetta verrataan pitsiin. Bunin syntyi perheensä kartanossa Voronežissa Keski-Venäjällä. Buninin perhe oli maanomistaja-teollisuussuku, joka kuitenkin köyhtyi, sillä Bunin isoisä ja isä olivat ajautuneet vararikon partaalle. Bunin meni oppikouluun Jeletsissä vuonna 1881 mutta palasi takaisin Voronežiin viiden vuoden kuluttua. Ivanin veli innosti häntä lukemaan klassisia venäläisiä kirjailijoita ja kannusti häntä kirjoittamaan. 17-vuotiaana, vuonna 1887, Bunin julkaisi ensimmäisen runonsa pietarilaisessa kirjallisuuslehdessä. Hänen ensimmäinen runokirjansa Listopad sai hyvän arvostelun. Buninin runot ovat saaneet vaikutteita sekä 1800-luvun ranskalaisesta runoudesta että itämaisesta mystiikasta. Vladimir Nabokov oli Buninin ihailija, samoin Aleksandr Blok. Vuonna 1889 Bunin meni veljensä työpaikalle valtion virkamieheksi Harkovaan, jossa hän toimitti myös paikallista lehteä ja oli töissä kirjastossa. Bunin alkoi käydä kirjeenvaihtoa Anton Tšehovin kanssa, ja myöhemmin hän ystävystyi Maksim Gorkin ja Leo Tolstoin kanssa. Vuodesta 1895 Bunin asui Moskovan ja Pietarin välillä ja meni naimisiin kreikkalaisen vallankumouksellisen tyttären kanssa vuonna 1898. Avioliitto ajautui avioeroon. Ennen ensimmäistä maailmansotaa Bunin matkusteli Ceylonilla, Palestiinassa, Egyptissä ja Turkissa. Talvet 1912–1914 hän asui Caprilla kirjailija Maksim Gorkin luona. Hän lähti Moskovasta vallankumouksen aikana 1917 Odessaan. Odessasta hän lähti ranskalaisella laivalla vuonna 1919 Grasseen, Ranskaan. Siellä hän julkaisi päiväkirjansa, jossa hän kuvaa aristokraattisesta taustastaan nousevaa inhoa bolševikkihallintoa kohtaan. Bunin oli ensimmäinen venäläinen, joka sai Nobelin kirjallisuuspalkinnon. Hän matkusti Tukholmaan hakemaan palkintoa kansallissosialistisen Saksan kautta, ja kerrotaan, että Gestapo pidätti hänet Berliinissä, syytti jalokivien salakuljetuksesta ja pisti juomaanpullollisen risiiniöljyä. Natsit vastustivat Buninin palkitsemista. Toisen maailmansodan aikana hän vastusti natseja ja piilotteli juutalaisia talossaan miehityksen aikana. Elämänsä loppupuolella hän kiinnostui neuvostokirjallisuudesta ja jopa elätteli toiveita synnyinmaahan palaamisesta. Hän kuoli kuitenkin Pariisissa sydänkohtaukseen, ja hänen kirjansa Anton Tšehovista jäi kesken. Ivan Bunin haudattiin Sainte-Geneviève-des-Bois'n venäläiselle hautausmaalle Sainte-Geneviève-des-Boisiin Pariisin ulkopuolella. Kesti vuoteen 1956 asti, ennen kuin Bunin rehabilitoitiin synnyinmaassaan ja hänen perivenäläisiä teoksia sai julkaista Neuvostoliitossa.
- Ivan Alekseïevitch Bounine, né près de Voronej en Russie centrale le 10 octobre/22 octobre 1870 et décédé à Paris le 8 novembre 1953, est un écrivain russe, auteur de poèmes, nouvelles et de romans. Il reçoit le Prix Nobel de littérature en 1933.
- Ivan Alekszejevics Bunyin orosz író, költő, műfordító, a 19. századi orosz klasszikus irodalom, Turgenyev, Goncsarov és Tolsztoj prózájának hagyományát folytatta. Elsősorban realista prózai műveivel vált híressé, melyek fő témája az októberi forradalom előtti vidéki élet Oroszországban, a nemesi élet és az orosz természet ábrázolása. 1933-ban (első oroszként) irodalmi Nobel-díjjal jutalmazták.
- イヴァン・アレクセーエヴィチ・ブーニン（ロシア語:Иван Алексеевич Бунин、1870年10月22日（ユリウス暦10月10日） - 1953年11月8日）は、ロシア帝国出身の作家である。ロシア革命後、フランスへ亡命。ロシア人小説家としては初のノーベル文学賞を受賞している。
- Ivan Aleksejevitsj Boenin was een Russisch prozaïst en dichter.
- Ivan Aleksejevitsj Bunin var en russisk forfatter. I 1891 ga han ut boken Dikt. I 1933 ble han den første russeren til å vinne nobelprisen i litteratur.
- Iwan Aleksiejewicz Bunin, ros. Ива́н Алексе́евич Бу́нин – poeta i nowelista rosyjski. Iwan Bunin został laureatem Nagrody Nobla w dziedzinie literatury za rok 1933. Jego tradycyjna w formie liryka ostentacyjnie odrzucająca modernistyczny świat wyobraźni odwoływała się do tradycji klasycznej XIX-wiecznej poezji rosyjskiej. W znacznie większym stopniu zrewolucjonizował Bunin prozę, nadając jej liryczny, subiektywny charakter. Struktura jego wierszy i prozy jest jedną z najbogatszych w języku rosyjskim.
- Ivan Alekseyevich Bunin (Ива́н Алексе́евич Бу́нин) foi um escritor russo. Foi laureado com o Nobel da Literatura de 1933.
- Ivan Alekseievici Bunin (Иван Алексеевич Бунин) a fost primul scriitor rus, laureat al Premiului Nobel pentru Literatură în anul 1933. Ivan Bunin
- Ива́н Алексе́евич Бу́нин — выдающийся русский писатель, поэт, почётный академик Петербургской Академии наук, лауреат Нобелевской премии по литературе 1933 года.
- Ivan Aleksejevitj Bunin, född 22 oktober 1870 i Voronezj, död 8 november 1953 i Paris, var en rysk författare, bosatt i Frankrike från 1920. Han började som formsäker, symbolistisk poet men övergick med tiden alltmer till prosa. Han fick Nobelpriset i litteratur 1933 men kunde av hälsoskäl inte infinna sig personligen vid utdelningen. Han har även tilldelats Pusjkinpriset. Bunin debuterade som en klassisk och formsäker poet i symbolismens anda. I sina unga år inledde han en nära bekantskap med Maksim Gorkij som var inspirerad av realismen. Bunin blev även han inspirerad och provade den sena ryska realismens metoder i en serie av melankoliska berättelser om den ryska landsbygdens förfall och om brutaliteten i det ryska bylivet. Han gick även in på den utdöende godsägarklassens förtvining. Allt detta skildrade han bland annat i romanerna ”Byn” (Derevnja 1910) och ”Suchodol” (1912).
- Iwan Alexejewitsch Bunin Rus yazar ve şair. Kırsal kesimde, taşrada yaşayan sıradan Rus insanının gündelik yaşamını yansıttığı şiirleriyle ün kazandı. 1933'te Nobel Edebiyat Ödülünü alan ilk Rus yazar oldu.
- Іва́н Олексі́йович Бу́нін — російський поет, письменник, почесний академік Петербурзької Академії наук, лауреат Нобелівської премії з літератури. Найвідоміші твори: «Суходол», «Село», «Пан із Сан-Франциско», «Легке дихання». Бунін Іван Олексійович — класик російської літератури, почесний академік по розряду красного письменства, перший з російських письменників Нобелівський лауреат, поет, прозаїк перекладач, публіцист, літературний критик Іван Олексійович Бунін уже давно завоював всесвітню славу. Його творчістю захоплювалися Т. Манн, Р. Ролан, Ф. Моріак, Р. - М. Рільке, М. Горький, К. Паустовський та інші. І. Бунін усе життя йшов своїм шляхом, він не належав ні до одного літературного угруповання, тим більше політичної партії. Він стоїть особняком, унікальною творчою особистістю в історії російської літератури кінця ХІХ - ХХ століття. Життя І. О. Буніна багата і трагічна, цікава і багатогранна. Бунін народився 10 жовтня (по старому стилю) 1870 року у Воронежі, куди його батьки переїхали для навчання його старших братів. Іван Олексійович походив із древнього дворянського роду, що бере свій початок з XV століття. Рід Буніна дуже великий і розгалужений, і історія його надзвичайно цікава. З роду Бунін вийшли такі представники російської культури і науки, як знаменитий поет, перекладач Василь Андрійович Жуковський, поетеса Ганна Петрівна Буніна, географ-мандрівник Петро Петрович Семенов - Тян-Шанський. Буніни знаходилися в спорідненні з Кіреєвськими, Шеншиними, Гротами, Воєйковими. Дитинство Вана Буніна пройшло в глухомані, в одному з невеликих родових маєтків (хутір Бутирки Єлецького повіту Орловської губернії). Початкові знання Бунін одержав від домашнього вчителя, "студента Московського університету, якогось Н. О. Ромашкова, людини... дуже талановитої - і в живописі, і в музиці, і в літературі, - згадував письменник, - ймовірно, його захоплюючі розповіді в зимові вечори... і те, що першими моїми книгами для читання були "Англійські поети" і Одіссея" Гомера, розбудили в мені пристрасть до віршування, плодом чого з'явилося трохи дитячих віршей... " Рано проявилися й артистичні здібності Буніна. Він міг одним, двома жестами передражнити чи представити когось - зі знайомих, чим приводив у захоплення оточуючих. Завдяки цим здібностям Бунін пізніше став чудовим читцем своїх творів. У 10 років Івана Буніна віддали в Єлецьку гімназію. Під час навчання він живе в Єльці в родичів і на приватних квартирах. Уперше Бунін опублікувався в 1887 році. У петербурзькій газеті "Родіна" були опубліковані вірші "Над могилою С. Я. Надсона" і "Сільський жебрак". Там же протягом цього року були надруковані ще десять віршів і розповіді "Два мандрівники" і "Нефедка". Так почалася літературна діяльність І. О. Буніна. Восени 1889 року Бунін оселився в Орлі і почав співробітничати в редакції газети "Орловський вісник", де "був усім, чим прийдеться, - і коректором, і перекладачем, і театральним критиком...". У цей час молодий письменник жив тільки літературною працею, сильно бідував. Батьки допомогти йому не могли, тому що родина остаточно розорилася, садиба і земля в Озерцях були продані, а мати і батько стали жити нарізно, у дітей і рідних. З кінця 1880-х років Бунін пробує свої сили в літературній критиці. Ним опубліковані статті про поета самоучка Е. І. Назарова, про Т. Г. Шевченка, талантом якого він захоплювався з юності, про Н. В. Успенського, двоюрідного брата Г. І. Успенського. Пізніше з'явилися статті про поетів Е. А. Баратинському й А. М. Жемчужнікову. Перша книга Буніна - "Вірші 1887 - 1891 р. " вийшла в 1891 році в Орлі, як додаток до "Орловського вісника". Як згадує сам поет, це була книга "чисто юнацьких, надміру інтимних" віршів. Відгуки провінційної і столичної критики були в цілому співчутливі, підкуповували точність і мальовничість картин природи. Трохи пізніше вірші і розповіді молодого письменника з'являються й у "товстих" столичних журналах - "Російське багатство", "Північний вісник", "Вісник Європи". Схвально відгукнулися на нові твори Буніна письменники А. М. Жемчужников і Н. К. Михайлівський, який написав, що з Івана Олексійовича вийде "великий письменник". У 1893 - 1894 роках Бунін зазнав впливу від величезних ідей особистості Л. Н. Толстого. Іван Олексійович відвідував колонії толстовців на Україні, вирішив зайнятися бондарним ремеслом і навіть навчився набивати обручі на бочки. Але в 1894 році в Москві відбулася зустріч Буніна з Толстим, що сам і відговорив письменника опрощуватися до кінця. На початку 1895 року Бунін їде в Петербург, а потім у Москву. З цього часу він входить у столичне літературне середовище: знайомиться з Н. К. Михайлівським, С. Н. Кривенко, Д. В. Григоровичем, Н. Н. Златовратським, А. П. Чехов, А. І. Ертелем, К. Бальмонтом, В. Я. Брюсов, Ф. Сологубом, В. Г. Короленко, А. І. Купріним. Особливо важливо для Буніна було знайомство і подальша дружба з Антоном Павловичем Чехов, у якого він подовгу гостює в Ялті і незабаром стає своїм у його родині. Говорячи про творчість Буніна, слід особливо зазначити, що він був блискучим перекладачем. У 1896 році вийшов переклад Буніна поеми американського письменника Генрі Лонгфелло "Пісня про Гаявата". Цей переклад неодноразово перевидавався, і протягом багатьох років поет вносив у текст перекладу виправлення й уточнення. "Я всюди намагався, - писав у передмові перекладач, - триматися можливо, ближче до оригіналу, зберегти простоту і музичність мови, порівняння й епітети, характерні повторення слів і навіть, по можливості, число і розташування віршів". Перша книга розповідей Буніна "На край світу" вийшла в 1897 році "серед майже одностайних похвал". У 1898 році виходить віршований збірник "Під відкритим небом". Ці книги, поряд з перекладом поеми Г. Лонгфелло, принесли Буніну популярність у літературній Росії. На початку 1901 року у видавництві "Скорпіон" у Москві вийшов збірник віршів Буніна "Листопад" - результат недовгого співробітництва письменника із символістами. Відгуки критики були неоднозначні. Але в 1903 році збірник "Листопад" і переклад "Пісня про Гаявата" були визнані гідними Пушкінської премії Російської Академії наук. Поезія І. Буніна завоювала особливе місце в історії російської літератури завдяки багатьом, тільки їй властивим перевагам. Співак російської природи, майстер філософської і любовної лірики, Бунін продовжував класичні традиції, відкриваючи незвідані можливості "традиційного" вірша. Бунін активно розвивав досягнення золотого століття" російської поезії, ніколи не відриваючись від національного ґрунту, залишаючись росіянином, самобутнім поетом. На початку творчості для бунінської поезії найбільш характерна пейзажна лірика, що володіє дивною конкретністю, точністю позначень. З 1900-х років поет звертається до лірики філософської. Буніна цікавить як вітчизняна історія з її легендами, казками, переказами, так і джерела зниклих цивілізацій, древній Схід, антична Греція, раннє християнство. З початку 1900-х років починається співробітництво Буніна з видавництвом "Знання", що привело до більш близьких відносин Івана Олексійовича з А. М. Горьким, який керував цим видавництвом. Восени 1909 року Буніну присуджена друга Пушкінська премія за книгу "Вірша 1903 - 1906", а також за переклад драми Байрона "Каїн" і книги Лонгфелло "Із золотої легенди". У тому ж 1909 році Бунін обраний почесним академіком Російської Академії наук по розряду красного письменства. У цей час Іван Олексійович посилено працює над своєю першою великою повістю - "Село", що принесла автору ще велику популярність і з'явилася цілою подією в літературному світі Росії. Навколо повести розгорілися запеклі суперечки, в основному обговорювалася об'єктивність і правдивість цього твору. А. М. Горький так відгукнувся про повість: "Так глибоко, так історично село ніхто не брав". У грудні 1911 року на Кіпрі Бунін закінчив повість "Суходіл", присвячену темі вимирання дворянських садиб і засновану на автобіографічному матеріалі. Повість мала величезний успіх у читачів і літературної критики. Незважаючи на громадянські заворушення в Петербурзі в 1915 році виходить у видавництві А. Ф. Маркса "Повне зібрання творів" Буніна в шести томах. Як писав автор, туди "входить усе, що я вважаю більш-менш гідним друку". Січень і лютий 1917 року Бунін жив у Москві. Лютневу революцію і триваючу першу світову війну письменник сприймав як страшні ознаки всеросійської катастрофи. Літо й осінь 1917 року Бунін провів у селі, увесь час, витрачаючи на читання газет, і спостерігав наростаючу хвилю революційних подій. 23 жовтня Іван Олексійович із дружиною виїхав у Москву. Жовтневу революцію Бунін не прийняв рішуче і категорично. Він відкидав усяку насильницьку спробу перешикувати людське суспільство, оцінивши події жовтня 1917 року як "криваве божевілля" і "повальне божевілля". Спостереження письменника післяреволюційного часу знайшли відображення в його щоденнику 1918 - 1919 років "Окаянні дні". Це яскравий, правдивий, гострий і влучний публіцистичний твір, пронизаний лютим неприйняттям революції. У цій книзі видна невимовна біль за Росію і гіркі пророцтва, виражені з тугою і безсиллям щось змінити в хаосі руйнування вікових традицій, культури, мистецтва Росії. 21 травня 1918 року Бунін виїхали з Москви в Одесу. В Одесі Бунін продовжує працювати, співробітничає в газетах, зустрічається з письменниками і художниками. Місто багато разів переходило з рук у руки, мінялася влада, мінялися порядки. Усі ці події вірогідно відбиті в другій частині "Окаянних днів". 26 січня 1920 року на іноземному пароплаві "Спарта" Бунін відплили в Константинополь, назавжди залишивши Росію - гаряче улюблену Батьківщину. Бунін болісно важко переживав трагедію розлуки з Батьківщиною. Щиросердечний стан письменника і події тих днів почасти відображені в розповіді "Кінець" (1921). До березня Бунін добралися до Парижу - одного з центрів російської еміграції. Усе подальше життя письменника зв'язане з Францією, не враховуючи короткочасних поїздок в Англію, Італію, Бельгію, Німеччину, Швецію, Естонію. Велику частину року Бунін проводили на півдні країни в містечку Грас, біля Ніцци, де знімали дачу. Зимові місяці Буніни звичайно проводили в Парижі, де в них була квартира на вулиці Жака Оффенбаха. Бунін не відразу зміг повернутися до творчості. На початку 1920 - х років видаються книги дореволюційних оповідань письменника в Парижі, Празі, Берліні. В еміграції Іван Олексійович написав мало віршів, але серед них є ліричні шедеври: "І квіти, і джмелі, і трава, і колосся... ", "Михайло", "У птаха є гніздо, у звіра є нора... ", "Півень на церковному хресті". У 1929 році в Парижі виходить підсумкова книга Буніна - поета "Обрані вірші", що затвердив за письменником одне з перших місць у російської поезії. В основному в еміграції Бунін працював над прозою, результатом чого з'явилися кілька книг нових розповідей: "Роза Єріхона" (Берлін, 1924), "Мітіне кохання" (Париж, 1925), "Сонячний удар" (Париж, 1927), "Боже древо" (Париж, 1931) та інші. Необхідно особливо відзначити, що усі твори Буніна емігрантського періоду за дуже рідкісним винятком побудовані на російському матеріалі. Дев'ятого листопада 1933 року зі Стокгольма прийшла звістка про присудження Буніну Нобелівської премій. Івана Олексійовича висували на премію Нобеля ще в 1923 році, потім знову - у 1926, а з 1930 року його кандидатуру розглядали щорічно. Бунін був першим з російських письменників, який одержав Нобелівську премію. Це було світове визнання таланта Івана Буніна і російської літератури в цілому. У 1934 - 1936 роках у Берліні видавництво "Петрополіс" випустило Зібрання творів Буніна в 11 томах. У вересні 1939 року гримнули перші залпи другої світової війни. Бунін засуджував наступаючий фашизм ще до початку воєнних дій. Роки війни Бунін провели в Грасі на віллі "Жаннет". Незважаючи на всі позбавлення і тягаря війни, Бунін продовжує працювати. За час війни ним написана ціла книга розповідей під загальним заголовком "Темні алеї" (перше повне видання. - Париж, 1946). В післявоєнні роки Бунін з інтересом стежить за літературою в радянській Росії, захоплено відзивається про творчість К. Г. Паустовського й А. Т. Твардовського. Наприкінці життя Бунін посилено трудився над книгою про Чехова. Ця робота йшла поступово багато років, письменник зібрав багато цінного біографічного і критичного матеріалу. Але завершити книгу він не встиг. Незакінчений рукопис підготувала до друку Віра Миколаївна. Книга "Про Чехова" вийшла в Нью-Йорку в 1955 році, вона містить найцінніші відомості про геніального російського письменника, друга Буніна - Антона Павловича Чехова. Життя великого письменника закінчилася на чужині. І. О. Бунін помер 8 листопада 1953 року в Парижі, похований на російському цвинтарі Сент-Женевьєв-де-Буа під Парижем.
- 伊凡·亞歷克塞維奇·蒲寧（俄语：Ива́н Алексе́евич Бу́нин，1870年10月10日－1953年11月8日）俄國作家。1933年諾貝爾文學獎得主。 出身於波羅涅日市沒落的貴族家庭，父親阿歷克謝·尼古拉耶維奇·蒲寧是個敗家子，貪杯濫賭，將財產揮霍一空，母亲柳德米拉·亚历山德罗夫娜常難過落淚，後來全家被迫遷居到祖父的布蒂尔基田莊，后寄居外祖母的奧勒爾省庄园，蒲寧的童年在寧靜的鄉村生活度過。1881年蒲寧在葉列茨縣貴族男中讀書，但中途輟學。由於家庭的經濟狀況每況愈下，蒲寧很早就開始在外工作，他當過校對員、統計員、圖書管理員、記者。他在《奥廖尔导报》社时認識一位名叫瓦里娅·帕先科的女孩，相恋两年，最後因女方家長的反對而分手，蒲寧在心灵造成不小的创伤，他的小說大多是悲劇結局。 他曾受教於托爾斯泰、契訶夫、高爾基等作家，並為高爾基的“知識出版社”撰過稿。1887年開始發表文學著作。1892年出版第一個詩集，1897年出版第一部短篇小說，1901年發表詩集《落葉》，以祖國及其貧窮的村莊和遼闊的森林為題材，獲普希金獎。1920年十月革命後流亡法國。寫有近200篇短篇小說。主要作品有詩集《落葉》，短篇小說《三個盧布》、《中暑》、《安東諾夫的蘋果》、《松樹》、《烏鴉》、《新路》、《巴黎》，中篇小說《鄉村》等。1933年以《米佳的愛》獲諾貝爾文學獎。獲獎原因：“由於他嚴謹的藝術才能，使俄羅斯古典傳統在散文中得以繼承”。
|
![[RDF Data]](/statics/sw-cube.png)
