| dbpprop:abstract
|
- For the concept of inclusion in organizational culture, see the article Inclusion (value and practice). Inclusion is a term used by people with disabilities and other disability rights advocates for the idea that all people should freely, openly and without pity accommodate any person with a disability without restrictions or limitations of any kind. In the United Kingdom, it is symbolized most readily in British Broadcasting Corporation radio programs like Ouch!; in the United States New York City and San Francisco Bay Area communities, the I AM PWD Project, AXIS Dance Company, The GIMP Project, Theater Breaking Through Barriers, Visible Theater, and Nicu's Spoon are all part of this emerging phenomenon. Lawrence Carter-Long, a nationally-acknowledged US social advocate and orator in the disability rights field with spastic diplegia, runs the disTHIS! Film Series once a month. The concept emphasizes universal design for accessibility issues but typically emphasizes the need for disabled people — the inclusion-rights community usually uses the reclaimed word "cripple" or "crip" instead — to immerse themselves, sometimes forcibly, into mainstream culture through various modes of artistic expression. Inclusion advocates argue that melding what they term "disability-art" or "dis/art" into mainstream art makes integration of different body types unavoidable, direct, and thus positive. They argue it helps able-bodied people deal with their fears of being or becoming disabled, which, unbeknownst to the person, is usually what underlies both the feelings of "inspiration" and feelings of pity s/he may have when watching a disabled person moving in his or her unusual way(s), or in participating in activities that obviously draw attention to the person's condition(s). While mainstreaming is limited to putting a person with a disability next to typical people, in hope that each will adapt to and learn about the other. Inclusion argues that the whole of society, its physical accessibility, and its social attitudes should exist with universal design in mind, thus ending physical marginalization by ending the idea that a body that is different is incapable of self-management. Although the concept of inclusion began as a way to ensure that disabled children were educated at the same school they would have attended if not disabled, inclusion today is considered an all-encompassing practice of ensuring that people of differing abilities belong, are engaged, and are connected to the goals and objectives of the whole wider society. This attitude is quite divergent from the prevailing attitude in most countries. Inclusion's opposite tends to be an attitude or undercurrent of pity and/or sorrow among the population of people without disabilities towards people with disabilities, and, among the medical community, an attitude of over-medicalization — focusing constantly on the physical and/or mental therapies, medications, surgeries and assistive devices that might help to "normalize" the disabled person as much as possible to their surrounding environment, rather than concentrating on universal design. The attitude of inclusion, which has a lot in common with the social model of disability, alleges that this entire approach is wrong and that those who have physical, sensory and/or intellectual impairments are automatically put on a much more effective and fulfilling road to full participation in society if they are, instead, looked at and valued by society from the outset as totally "normal" people who just happen to have these "extra differences. " The late Prime Minister Olof Palme of Sweden, speaking at the Stanford University Law School in the 1970s, summed up the divergence between Swedish attitudes towards people with disabilities and the prevailing attitude in the United States: the latter, he said, regard the able-bodied and the disabled as effectively two separate species; the former, as humans in different life stages wherein, just as all babies are cared for by parents, sick people by the well; elderly people by those younger and healthier. Able-bodied people are able to help those who need it, without pity, because they know their turn at not being able-bodied will come. Palme maintained that if it cost the country $US 40,000 per year to enable a person with a disability to work at a job that paid $40,000, the society gained a net benefit, because the society benefited by allowing this worker to participate cooperatively, rather than to be a drain on other people's time and money. The prevailing pity-based attitude, as well as the physical inaccessibility, tends to be the case regardless of a country's industrialization; e.g. , in the United States as in Thailand there remains more in common attitudinally with pity than with inclusion. However, the reasons for this phenomenon being more the case in the United States than in similarly industrialized countries such as Canada and much of Western Europe are not entirely clear. Some say that the older architecture of the United States' more prominent cities makes structural adjustment for disabled people costly and supposedly impractical, leading indirectly to a high measure of hostility towards disabled people lest they end up feeling entitled to receive such adjustments unquestionably. Others tend to blame the attitude of Social Darwinism more generally, accusing it of corrupting the attitude of "normal" able-bodied people in the United States towards disabled people in essentially all areas — often to the point that it prevents that country's culture from readily accepting disabled people as totally full and equal members of society in aspects and venues that are not directly legality or law-related, e.g. theater, film, dance, and sexuality. (See also the article Ableism. ) Like the social movements of feminism, anti-racism and gay rights before it, inclusion is often derided by critics from the right as naïvité, and by critics from the left as identity politics. As it looks less towards overcoming and achieving and more towards being and existing in the moment, inclusion by its very nature forces others in the world to possibly begin to actually accept bodily forms and processes they may not be immediately comfortable with.
- thumb|Veranschaulichung unterschiedlicher Konzepte Der Begriff Soziale Inklusion beschreibt die gesellschaftliche Forderung, dass jeder Mensch in seiner Individualität akzeptiert wird und die Möglichkeit hat, in vollen Umfang an der Gesellschaft teilzuhaben. Unterschiede und Abweichungen werden im Rahmen der sozialen Inklusion bewusst wahrgenommen, aber in ihrer Bedeutung eingeschränkt oder gar aufgehoben. Ihr Vorhandensein wird von der Gesellschaft weder in Frage gestellt noch als Besonderheit gesehen. Das Recht zur Teilhabe wird sozialethisch begründet und bezieht sich auf sämtliche Lebensbereiche, in denen sich alle barrierefrei bewegen können sollen. Inklusion beschreibt dabei die Gleichwertigkeit eines Individuums, ohne dass dabei „Normalität“ vorausgesetzt wird. Die einzelne Person ist nicht mehr gezwungen, nicht erreichbare Normen zu erfüllen, vielmehr ist es die Gesellschaft, die Strukturen schafft, in denen sich Personen mit Besonderheiten einbringen und auf die ihnen eigene Art wertvolle Leistungen erbringen können. Ein Beispiel für Barrierefreiheit ist, jedes Gebäude rollstuhlgerecht zu gestalten. Aber auch „Barrieren“ im übertragenen Sinn können abgebaut werden, z. B. indem ein sehbehinderter Mensch als Telefonist oder als Sänger arbeitet.
- インクルージョン教育（ほうかつてききょういく 英語：Inclusive Education）とは、初等教育や中等教育段階において、障害を持った子供が大半の時間を通常学級で教育する実践。ジーニアス英和大辞典では、「統合教育」と訳されているが、「インテグレーション」の翻訳語である統合教育と区別するために、ここでは「包括」と訳している。 フランク・ボウは、統合と「完全な包括」の違いを強調した。包括的な教室においては、少数派である障害を持った子供は、同世代の障害を持たない仲間たちと隣同士で学習する。アメリカ合衆国では、教育者が一般的な統合教育を実践するならば、アメリカ全障害児教育法の下で特別教育を受ける権利を認められる子供は、1週間のうち2/3以上を通常学級で学習することができる。彼（女）らは、実際にずっと通常学級にいなければならないというわけではなく、作業療法、理学療法、言語療法などの応対を受けるために「取り出し」の対象になることもある。 対照的に、完全な包括の下では、個別障害者教育法の対象となる子供たちは、文字通り1日中、通常学級に在籍することになる。必要な応対は「入り込み」を通じて行われる。つまり、専門家が教室にやってきてそこで支援を行うのである。ボウは、完全な包括ではなく、統合教育が障害を持ったほとんどの子供たちにとって妥当な取り組みであると考えている。またボウは、知られたところでは自閉症、知能障害、難聴の子供、複合障害児など、子供たちの中には、統合教育でさえ、適切な教育を提供できないかもしれない者がいることも認識している。 しかし、スタインバック夫妻によれば、通常学級に在籍することは人権である。彼(女)らは、高等学校まで学校は障害を持ったすべての子供たちに完全な包括を提供できるように再構築するべきであると考えている。アメリカ連邦政府の教育省によれば、個別障害者教育法の実施に関する最新の調査では、該当する子供の約半数がほとんどの時間を通常学級で過ごしている。但し、障害種別に見ると、その割合は非常にばらつきがあることが分かる。言語障害を持った子供の90%以上が包括的な教室に在籍している。しかしその一方で、通常学級に通う自閉症の子供たちは、わずか29%に留まっている。これらのばらつきは、個別障害者教育法の要求に応じたものであろう。つまり、教育的対応は、子供がどこに在籍するべきかではなく、それぞれの子供に固有な必要性によってなされるべきであるという考え方である。
- Inkludering er en term brukt av funksjonshemmete for ideen at mennesker burde fritt, åpent and lykkelig tilpasses til alle andre mennesker som har en funksjonshemning uten spørsmål eller etterprøving av noe slag. Inkludering overgår mainstreaming, prosessen å forsikre om at en person med fysiske og/eller mentale avvik fra mainstream er likestilt andre, i håp om at enhver vil tilpasse seg og lære om den andre.
- Inkluzja społeczna - proces wtórnej socjalizacji, odzyskiwania dla społeczeństwa jednostek i całych grup środowiskowych. Zobacz też: ekskluzja.
- Інклюзія (від англ. inclusion — включення) — процес збільшення ступеня участі всіх громадян в соціумі, і насамперед, що мають труднощі у фізичному розвитку. Він припускає розробку і застосування таких конкретних рішень, які зможуть дозволити кожній людині рівноправно брати участь в академічному і суспільному житті. Термін інклюзія має відмінності від термінів інтеграція та сегрегація. При інклюзії всі зацікавлені сторони повинні брати активну участь для отримання бажаного результату. Інклюзія — це процес реального включення інвалідів в активне суспільне життя і однаковою мірою необхідна для всіх членів суспільства. Інвалідність — це не обділена долею, це, швидше, такий спосіб життя за обставин, що склалися, який може бути дуже цікавий інвалідові і людям, що оточують його, якщо інвалідність розглядати в рамках соціальної концепції. Тоді головний сенс процесу інклюзії можна позначити так: «Всім тут раді!» Або може стати нестерпним щоденним стражданням для всіх членів суспільства, якщо інвалідність розглядати тільки в рамках біологічної концепції, коли «Інвалід – людина, яка повністю або частково позбавлена працездатності унаслідок якої-небудь аномалії, поранення, каліцтва, хвороби» (С. І. Ожегов). Істотну різницю між біологічною і соціальною концепціями суспільство усвідомлює лише тоді, коли матиме в своєму розпорядженні доступну і повну інформацію про інвалідів. Не хвороба створює обмеження діяльності, а умови життя, які може запропонувати суспільство (уряд) людям з обмеженими можливостями. Умови рівних можливостей досяжно лише в тому суспільстві, де інвалідність розглядається через соціальну концепцію, де відсутня дискримінація інвалідів словами і діями здорових людей.
|
![[RDF Data]](/statics/sw-cube.png)
