| dbpprop:abstract
|
- Eugène Ionesco was a Romanian and French playwright and dramatist, one of the foremost playwrights of the Theatre of the Absurd. Beyond ridiculing the most banal situations, Ionesco's plays depict in a tangible way the solitude and insignificance of human existence.
- Eugène Ionesco (Eugen Ionescu) war ein französisch-rumänischer Autor. Er gilt als wohl bedeutendster französischer Dramatiker der Nachkriegsjahrzehnte und als ein führender Vertreter des absurden Theaters.
- Eugen Ionescu fou un escriptor i dramaturg romanès, sobretot en llengua francesa, creador i capdavanter del Teatre de l'absurd.
- Eugène Ionesco [Jonesko] byl francouzský dramatik a básník rumunského původu, ačkoliv v některé literatuře se vyskytuje i rumunský dramatik, žijící v Paříži. Jeden z hlavních představitelů absurdního dramatu.
- Eugène Ionesco (en rumano Eugen Ionescu), dramaturgo y escritor francés de origen rumano, elegido miembro de la Academia francesa el 22 de enero de 1970. Fue uno de los principales dramaturgos del teatro del absurdo.
- Eugène Ionesco oli romanialaissyntyinen näytelmäkirjailija. Ionesco luetaan niin sanotun absurdin teatterin tärkeimpiin nimiin. Ionesco tarkasteli näytelmissään inhimillistä vuorovaikutusta ja kielen sille aiheuttamia rajoituksia. Syntyperästään huolimatta Eugène Ionesco vaikutti suurimman osan elämästään Ranskassa. Hän myös kirjoitti lähes koko tuotantonsa ranskaksi. Ionescon tunnetuimpia näytelmiä ovat Kalju laulajatar, Oppitunti, Sarvikuono ja Tuolit. Niitä kaikkia on esitetty myös Suomessa. Vuonna 1955 Ionescon näytelmä Uusi vuokralainen sai maailmanensi-iltansa helsinkiläisessä Lilla Teaternissa.
- Eugène Ionesco est un auteur dramatique et écrivain français d'origine roumaine. Coopté satrape au Collège de ’Pataphysique en 1957, élu à l'Académie française en 1970, il est un représentant du théâtre de l'absurde.
- Eugène Ionesco román-francia származású francia író, az abszurd dráma és az abszurd színház egyik megteremtője. A Patafizikai Társaság egyik tagja.
- ウジェーヌ・イヨネスコ（Eugène Ionesco, 1909年11月26日 - 1994年3月28日）は、フランスの劇作家である。アイルランド出身のサミュエル・ベケット、コーカサス生まれのアルチュール・アダモフとともに、フランスの不条理演劇を代表する作家の一人として知られている。
- Eugène Ionesco was een invloedrijk Frans toneelschrijver, geboren in Roemenië. Hij wordt als een van de belangrijkste vertegenwoordigers van het absurde toneel gezien. Ionesco had een Franse moeder en het gezin verhuisde spoedig na zijn geboorte naar Parijs. Hij schreef zijn eerste toneelstuk op zijn 13e. Zijn ouders scheidden in 1925. Hij keerde met zijn vader in zijn tienerjaren terug naar Roemenië, alwaar hij Frans ging studeren aan de Universiteit van Boekarest. Daar begon hij tevens poëzie en literaire kritiek te schrijven. Na zijn studie onderwees hij enige tijd Frans op een middelbare school in Boekarest. In 1936 trouwde hij met Rodica Burileano en in 1938 vertrok het paar naar Frankrijk. Tijdens de Tweede Wereldoorlog werd hun dochter, Marie-France, geboren. Ionesco schreef een aantal absurdistische toneelstukken, geïnspireerd door de (in zijn ogen) waanzin van het alledaagse leven. Tot zijn vroege werken behoren La cantatrice chauve (1950) en La leçon (1951). Aanvankelijk was er nog weinig animo voor de qua stijl afwijkende toneelstukken, maar in de jaren zeventig werden de werken bij het grote publiek populairder. Tot zijn latere werken behoren Le rhinocéros (1959), Le soif et la faim (1965) en Le Roi se meurt (1962). In zijn werk komen typisch absurdistische thema's aan bod, zoals de dood en de betekenisloosheid van het leven. In 1970 werd hij benoemd tot lid van de Académie française. Ionesco schreef op latere leeftijd één roman, Le Solitaire (1973). Ook schilderde hij.
- Eugène Ionesco var en av de fremste dramatikerne innafor absurd teater. Han lagde stor humor av dagligdagse banaliteter og klarte samtidig å si noe om hvor lite mening et menneskeliv kan ha.
- Eugène Ionesco – awangardowy francuski dramaturg pochodzenia rumuńskiego, współtwórca teatru absurdu.
- Eugène Ionesco foi um dos maiores patafísicos e dramaturgos do teatro do absurdo. Para lá de ridicularizar as situações mais banais, as peças de Ionesco retratam de uma forma tangível a solidão do ser humano e a insignificância da sua existência. Filho de pai romeno e mãe francesa, Ionesco passou a maior parte da infância na França, mas no princípio da adolescência regressou à Roménia onde se formou como professor de francês e casou em 1936. Em 1928, na Universidade de Bucareste, conheceu Emile Cioran e Mircea Eliade, e os três tornaram-se amigos de toda a vida. Regressou à França em 1938 para concluir a sua tese de doutoramento. Apanhado pela eclosão da guerra, em 1939, Ionesco permaneceu em França, acabando por revelar-se escritor de talento. Foi eleito membro da Académie Française em 1970. Morreu aos 81 anos e está sepultado no Cemitério do Montparnasse, em Paris.
- Eugen Ionescu a fost un scriitor de limbă franceză originar din România, protagonist al teatrului absurdului şi membru al Academiei Franceze (fotoliul nr. 6). Obişnuia să declare că s-a născut în anul 1912, ori din pură cochetărie, ori din dorinţa de a crea o legătură între naşterea lui şi cea a marelui său precursor Ion Luca Caragiale.
- Эже́н Ионеско́ — румынский драматург, один из основоположников эстетического течения абсурдизма. Член Французской академии.
- Eugène Ionesco, född 26 november 1909 i Slatina, Rumänien, död 28 mars 1994 i Paris, var en fransk dramatiker av rumänskt ursprung. 1970 valdes han in i Franska akademien. Ionescos föräldrar skilde sig 1927 varefter han bodde med sin far i Bukarest. Han studerade vid universitetet och blev fransklärare. 1938 återvände han till Frankrike där han under kriget bodde i Marseille men efter kriget flyttade han till Paris och blev fransk medborgare 1950. Vid sidan av Samuel Beckett var Ionesco en av de främsta absurdisterna. Hans pjäser blandar ofta det vardagliga med starkt surrealistiska element för att ge en oroande effekt, vilket ofta lyckas. Bland hans pjäser återfinns Den skalliga primadonnan, Stolarna, Lektionen och Noshörningen. Sedan den 16:e februari 1957 har pjäserna Den skalliga primadonnan (La Cantatrice chauve) och Lektionen (La Leçon) spelats varje dag på teatern La Huchette i Paris. Efter sin död efterträddes han på stol 6 i Franska akademien av Marc Fumaroli.
- Eugène Ionesco, uyumsuz tiyatronun önde gelen yazarlarından biridir. Sıradan durumların ötesinde bireyin var oluşundaki anlamsızlığı kendine özgü bir dille anlatmaktadır.
- Ежен Йонеско — румунський і французький драматург. Народився 26 листопада 1912 року в Румунії, у місті Слатіно. Його батько, адвокат за професією, був румуном, мати — француженкою. Ледь дитині виповнився рік, родина переїхала до Франції. Рідною мовою для Ежена Йонеско стала французька. І своєю батьківщиною він завжди вважав і продовжує вважати не Румунію, а Францію. Спочатку через негідне ставлення батька, який кинув родину, залишивши її напризволяще, і протягом багатьох років не подавав про себе ніяких звісток; з роками цей вибір отримав і щось на зразок політичного обґрунтування. У Франції, спочатку в Парижі, потім у провінції, майбутній письменник прожив до чотирнадцятилітнього віку, після чого йому довелося знову повернутися до Румунії, оскільки через розлучення батьків права на дітей одержав батько. Там хлопець закінчив школу, потім філологічний факультет Бухарестського університету й набув спеціальності викладача французької мови й літератури. У 1936 році Йонеско одружився, а в 1938 році йому вдалося домогтися стипендії для написання у Франції дисертації «Тема гріха й смерті у французькій поезії», і він удруге, тепер уже назавжди, покинув країну, у якій народився. Наукова праця була для нього лише приводом для еміграції: Румунія того часу впевнено йшла шляхом фашистської диктатури, і дихати там ставало усе нестерпніше. У Франції спочатку життя складалося нелегко: Йонеско змінив кілька професій, найдовше пропрацювавши коректором у марсельському юридичному видавництві. До літературної творчості Ежен Йонеско прилучився ще в Румунії, почавши писати спочатку вірші, потім критичні статті. Про драматургію він не думав і неодноразово заявляв, навіть ставши вже відомим драматургом, що ніколи не любив театр. Тому до справжнього свого покликання прийшов не відразу. Вирішивши в 1948 році вивчити англійську мову, він узяв самовчитель і став вчитуватися в діалоги якоїсь уявлюваної англійської пари. Раптом у нього сяйнула думка, який величезний комічний і сатиричний заряд може нести в собі повсякденна розмова пересічних людей. Із цих діалогів він, наприклад, довідався, що у тижні сім днів, що стеля перебуває вгорі, а підлога, відповідно, унизу, а також безліч інших таких же непорушних істин, банальностей, що відбилися в діалогах повсякденної мови. Це наштовхнуло Йонеско на думку написати власні варіації на цю тему. Внаслідок подібних вправ з'явилася одноактна п'єса — точніше, «антип'єса», як автор зазначив цей жанр, за назвою «Голомоза співачка», що в 1950 році була поставлена в одному маленькому паризькому театрі. Та перша постановка успіху не мала, але на автора п'єси звернули увагу критики, які стали регулярно висвітлювати все, що виходило з-під його пера, охрестивши його родоначальником «театру абсурду». Відтоді його біографія повністю злилася з хронологією творчості. Кожна нова постановка його п'єс ставала важливою подією паризького театрального життя. А Еженові Йонеско відтепер залишалося тільки писати їх, одну за одною, поступово набуваючи світової слави. У 1970 році його обрали членом Французької Академії. Його твори перекладалися багатьма мовами й ставилися на сценах у багатьох країнах. Буржуазне суспільство Йонеско, природно, завжди критикував і продовжує критикувати. Однак робить він це насамперед тому, що не може не критикувати будь-яке суспільство. Адже суть творчості й особистості Ежена Йонеско — це антиконформізм. До речі, Неприязнь його до власного батька значною мірою виправдовувалась ще й тим, що відомий румунський адвокат був втіленням конформізму, в 30-і роки віддано слугував фашистській диктатурі, а десять років потому — з тією ж готовністю — комуністичній диктатурі. На відміну від нього, Йонеско вже в ранні роки виробив у собі звичку думати не так, як інші, звичку жити серед людей вільною людиною, не поступаючись своєю сутністю. Набувши один раз духовні й моральні орієнтири, він уже більше не змінював їх. Що ж стосується абсурду Йонеско, то спочатку він не був пов'язаний з тим філософським абсурдом, що його Сартр і Камю успадкували від К'єркегора. Він народжувався з уважного розгляду повсякденного людського, переважно обивательського, існування. У Йонеско є чудове уміння втілювати в мистецтві повсякденне; підносячи його до рівня загальнолюдського, вічного. Підносячи, але одночасно й окарикатурюючи, витягуючи епізоди з довгого ланцюга своїх і чужих внутрішніх переживань і перетворюючи їх на трагікомедію. Драматургію Йонеско прийнято ділити на два періоди. Спочатку в п'єсах переважав критичний, провокаційний початок. Будучи абстракціоністськими, зі звичайними театральними умовностями, вони виглядали, як революційні й подобалися критикам лівої орієнтації, які поспішили зарахувати Йонеско до когорти антибуржуазних письменників. Ці критики дуже помилялися, адже Йонеско прагнув скоріше відродити «чисте» мистецтво, вільне від будь-якої політики й будь-якої ідеології, вільне від брехтівсько-сартрівської дидактики й ангажованості. Найважливішим і найцікавішим у мистецтві Йонеско завжди вважались його відторгненість і примарність. І його власні п'єси народжувалися не з ідей, а з реплік, що подіяли на уяву автора, випадкових образів, сновидінь. Йонеско не любив театр, але з дитинства обожнював лялькові вистави. Може, саме через це персонажі його перших п'єс, таких, як «Голомоза співачка» (1948), «Стільці» (1951), «Жертви боргу» (1952), «Амедей, або Як від нього позбутися» (1953), такі безликі й роботоподобні, так схожі на маріонеток, висловлюються такою мовою, не здатні висловити думки, живуть в атмосфері гротеску й беруть участь у дії, що не розвивається, а йде по колу або спрямовується до якої-небудь абсурдної, пародійної розв'язки. Однак, по суті, абсурд навіть тих перших п'єс Йонеско був тільки уявним. Той абсурд лише оголював нерв життя, дозволяв глянути на все довкола по-іншому, помітити в людях їхні комічні риси. І одночасно підкреслити трагізм їхнього існування. В кінцевому підсумку Йонеско був змушений привселюдно відмежуватися від приписуваних йому ідеологічних намірів, а тому і його творчість, і він сам, що раніше піддавалися нападкам тільки правих ревнителів традицій, стали об'єктами нападок і лівої критики. Ця атмосфера полеміки неабияк сприяла еволюції творчості Йонеско. Гуманізм драматурга став виявлятися в його п'єсах усе сильніше, а самі вони стали більш видовищними. Фантастичний початок у них навіть підсилився, але, попри це, вони стали якщо не більш реалістичними — скоріше вже символістськими,— та більш зрозумілими. Почасти завдяки тому, що Йонеско випустив на сцену щось подібне до самого себе, наївного й мужнього Беранже, який відстоює права особистості в боротьбі з суспільством, котре прагне його розчавити. Уперше цей персонаж з'являється в 1957 році, у п'єсі «Убивця за покликом», де він, власне кажучи, персоніфікує людину взагалі, людину, якій протягом всього її життя загрожує насильство, ненависть, смерть. Автор не відмовився від своїх критичних спостережень за повсякденною мовою, від комічних ефектів, що виходять із мовних кліше, від двозначних виразів, від ковзання змісту, від асонансів і алітерацій, якими вирізнялися його ранні п'єси, але наприкінці 60-х років вони ніби відійшли на другий план. Попередня мова перетворилася на тло, що визначало тональність і створювало атмосферу, а крізь неї стала пробиватися більш гнучка, ліричніша мова, насичена образами, роздумами, питаннями, мова набагато класичніша, аніж та, що була раніше. Завдяки Беранже читач і глядач довідалися з п'єс Йонеско про проблеми, що непокоять автора: про труднощі буття («Убивця за покликом»), про те, як він боїться смерті («Король умирає», 1962), про те, як йому хотілося б перебороти земне тяжіння людської долі («Небесний пішохід», 1962), про його страх перед тоталітаризмом («Носоріг», 1960).
|
![[RDF Data]](/statics/sw-cube.png)
