| dbpprop:abstract
|
- Ernst, Graf von Mansfeld, German soldier, was an illegitimate son of Graf Peter Ernst von Mansfeld (1517-1604), and passed his early years in his father's palace at Luxembourg. He gained his earliest military experiences in Hungary, where his half-brother Charles (1543-1595), also a soldier of renown, held a high command in the imperial army. Later he served under the Archduke Leopold, until that prince's ingratitude, real or fancied, drove him into the arms of the enemies of the house of Habsburg. Although remaining a Roman Catholic he allied himself with the Protestant princes, and during the earlier part of the Thirty Years' War he was one of their foremost champions. He was despatched by Charles Emmanuel, duke of Savoy, at the head of about 2000 men to aid the revolting Bohemians when war broke out in 1618. He took Pilsen, but in the summer of 1619 he was defeated at the Battle of Sablat; after this he offered his services to the emperor Ferdinand II and remained inactive while the titular king of Bohemia, Frederick V, elector palatine of the Rhine, was driven in headlong rout from Prague. Mansfeld, however, was soon appointed by Frederick to command his army in Bohemia, and in 1621 he took up his position in the Upper Palatinate, successfully resisting the efforts made by Tilly to dislodge him. From the Upper he passed into the Rhenish Palatinate. Here he relieved Frankenthal and took Hagenau; then, joined by his master, the elector Frederick, he defeated Tilly at Wiesloch (April 25, 1622) and plundered Alsace and Hesse. But Mansfeld's ravages were not confined to the lands of his enemies; they were ruinous to the districts he was commissioned to defend. At length Frederick was obliged to dismiss Mansfeld's troops from his service. Then joining Christian of Brunswick the count led his army through Lorraine, devastating the country as he went, and in August 1622 was defeated by the Spaniards at Fleurus. He next entered the service of the United Provinces and took up his quarters in East Frisia, capturing fortresses and inflicting great hardships upon the inhabitants. A mercenary and a leader of mercenaries, Mansfeld often interrupted his campaigns by journeys made for the purpose of raising money, or in other words of selling his services to the highest bidder, and in these diplomatic matters he showed considerable skill. About 1624 he paid three visits to London, where he was hailed as a hero by the populace, and at least one to Paris. James I, being the father-in-law of Frederick V, Elector Palatine, was anxious to furnish him with men and money for the recovery of the Palatinate, but it was not until January 1625 that Mansfeld and his army of "raw and poor rascals" sailed from Dover to the Netherlands. Later in the year, the Thirty Years' War having been renewed under the leadership of Christian IV of Denmark, he re-entered Germany to take part therein. But on April 25, 1626 Wallenstein inflicted a severe defeat upon him at the bridge of Dessau. Mansfeld, however, quickly raised another army, with which he intended to attack the hereditary lands of the house of Austria, and pursued by Wallenstein he pressed forward towards Hungary, where he hoped to accomplish his purpose by the aid of Bethlem Gabor, prince of Transylvania. But when Gabor changed his policy and made peace with the emperor, Mansfeld was compelled to disband his troops. He set out for Venice, but when he reached Rakowitza near Sarajevo, in Bosnia, he was taken ill, and here he died on the November 29, 1626. He was buried at Split.
- Graf Peter Ernst II. von Mansfeld, meist einfach „Ernst von Mansfeld“ genannt, war ein bedeutender Söldner- und Heerführer im Dreißigjährigen Krieg.
- Petr Ernst II. hrabě Mansfeld, nebo také Petr Arnošt Mansfeld byl nelegitimní syn Petra Arnošta I. Mansfelda, byl také vojenský důstojník, který se vyznamenal během bojů třicetileté války na straně protihabsburského odboje především v období česko-falcké války.
- Peter Ernst II von Mansfeld (souvent abrégé en Ernst von Mansfeld) fut un des plus célèbres hommes de guerre actifs au début de la guerre de Trente Ans. Il naquit vers 1580 et mourut le 29 novembre 1629 à Rakowitza, village de Bosnie. Il était le fils illégitime de Peter Ernst I von Mansfeld, gouverneur de Luxembourg et de Bruxelles; il passa sa jeunesse dans le palais de son père à Luxembourg et fut élevé dans la foi catholique. Il entra dans la carrière des armes et combattit tout d'abord en Hongrie auprès de son demi-frère Charles (1543-1595), officier supérieur de l'armée du Saint-Empire romain germanique. Il servit aussi au Pays-Bas l'archiduc Léopold, frère de l'empereur. Pour ses états de service signalés, il fut légitimé par l'empereur Rodolphe II. Cependant, une promesse non tenue (il fut privé de l'héritage de son père aux Pays-Bas) le fit passer dans le rang des ennemis des Habsbourg. Il rejoignit le camp des protestants en 1610 et servit dorénavant leur cause, devenant leur principal chef de guerre lorsque éclata la révolte de Bohême ou il fut dépêché avec 2 000 hommes par le duc, Charles-Emmanuel de Savoie. Il prit Pilsen (Plzen) mais fut battu par les impériaux commandés par Buquoy à la bataille de Sablat le 10 juin 1619. Il proposa ensuite ses services à Ferdinand II mais resta pratiquement sans emploi pendant les évènements qui se terminèrent par la fuite de Prague de l'Électeur Palatin et roi élu Frédéric V. Celui-ci lui offrit bientôt le commandement de son armée, qu'il replia en Haut-Palatinat en 1621. Tilly le poursuivit dans cette retraite mais ne parvint pas à le neutraliser. Du Haut-Palatinat, il passa dans le Palatinat rhénan. Il libéra Frankenthal et prit Haguenau. En compagnie de l'Électeur palatin qui l'avait rejoint, ils infligèrent une défaite au comte de Tilly à la bataille de Wiesloch le 25 avril 1622 puis pillèrent l'Alsace et la Hesse. Mais les ravages des troupes menées par Mansfeld ne se limitaient pas aux contrées ennemies, ils s'exerçaient aussi au détriment des régions dont il devait assurer la défense, ce qui choqua fort son commanditaire. Frédéric V se trouva finalement contraint de le licencier avec ses troupes. Il se joignit alors au comte Christian de Brunswick contre Rodolphe II du Saint-Empire et ensemble, ils passèrent en Lorraine, dévastant tout sur leur passage. Puis ils forcèrent un barrage des Espagnols à la bataille de Fleurus le 29 août 1622, pour aller porter main-forte aux assiégés de Bergen-op-Zoom. Il passa donc au service des Provinces-Unies puis occupa la Frise orientale, prenant des places-fortes et infligeant de sévères exactions sur les populations. Chef de mercenaires et mercenaire lui-même, Mansfeld suspendait souvent ses campagnes militaires pour trouver des fonds, c'est-à-dire vendre ses services au plus offrant. Dans cette activité, il était d'une habileté remarquable. Vers 1624 il fit trois voyages à Londres où il fut acclamé comme un héros par la populace, et au moins un à Paris. Le roi d'Angleterre Jacques Ier désirait ardemment lui fournir des subsides et des hommes pour reconquérir le Palatinat (sa fille Elisabeth Stuart étant la femme de Frédéric V) mais ce fut seulement en janvier 1626 que Mansfeld et son armée de « gens faits de sac et de cordes» repassèrent de Douvres aux Pays-Bas. La même année, les combats reprirent à la suite de l'intervention du roi de Danemark, Christian IV. Il revint en Allemagne pour y participer et prit un commandement dans l'armée danoise. Le 25 avril 1626, Albrecht von Wallenstein lui infligea une très lourde défaite au pont de Dessau. Très rapidement, il parvint à lever une nouvelle armée qu'il comptait diriger contre les terres héréditaires de la Maison d'Autriche. Poursuivi par Wallenstein, il se dirigea alors vers la Hongrie où il espérait trouver l'appui du prince de Transylvanie Gabriel Bethlen. Mais ce dernier changeait alors de politique et signa la paix de Nikolsburg avec l'empereur. Mansfeld fut contraint de licencier son armée. Il partit vers Venise pour y lever de nouvelles troupes mais tomba gravement malade en route. Il mourut réconcilié avec l'Église Catholique. Il fut inhumé à Spalato. Pour la littérature voir les articles de Wikipédia en allemand et en anglais.
- Fu un importante comandante delle truppe protestanti durante la fase boema della Guerra dei trent'anni. Condusse le truppe protestanti boeme e dell'Elettore Palatino Federico V, con fortune alterne, dal 1618 al 1626, quando cadde ammalato e morì durante una ritirata in Dalmazia.
- Ernst von Mansfeld (niem. Peter Ernst II von Mansfeld-Friedeburg) - właśc. Piotr Ernest II von Mansfeld-Friedeburg, ur. około 1580, zm. 29 listopada 1626, niemiecki dowódca wojskowy w okresie wojny trzydziestoletniej po stronie protestanckiej.
- Peter Ernst, conde de Mansfeld (ou Ernst, Graf von Mansfeld, Ernst, Graf von Mansfield, Peter Ernst, Graf von Mansfeld), soldado alemão, foi um mercenário católico romano que lutou pela causa protestante durante a Guerra dos 30 anos, ele foi o mais perigoso oponente da Liga Católica até sua morte em 1626. Era filho ilegítimo do Graf Peter Ernst von Mansfeld (1517-1604), e passou seus primeiros anos no palácio de seu pai em Luxemburgo. Adquiriu suas primeiras experiências militares na Hungria, onde seu meio-irmão Charles (1543-1595), um soldado de renome, lhe proporcionou um alto comando no exército do Sacro Império Romano. Prosopography of the Mansfeld family
- Файл:PeterErnstIIofMansfield02. jpg Петр Эрнст II фон Мансфельд, чаще именуемый Эрнстом Мансфельдским, смелый предводитель партизан в тридцатилетнюю войну. Служил сначала в испанской армии. При начале войны за юлих-клевское наследство, в 1609 г. , перешёл на службу к эрцгерцогу Леопольду и нагнал страх на неприятелей своими набегами и грабежами. В 1610 г. взятый в плен, он не был выкуплен Леопольдом, вопреки обещанию последнего, вследствие чего перешёл на сторону унии. Посланный на помощь герцогу Карлу-Эммануилу Савойскому, он сражался с испанцами.
- Ernst von Mansfeld, född 1580, död 29 november 1626, greve, tysk legotruppsanförare. Han var i början av trettioåriga kriget i tjänst hos evangeliska unionen och besegrade bl.a. Tilly i slaget vid Wiesloch 1622, men fick se sig besegrad av Wallenstein i slaget vid Dessau bro 15 (25) april 1626, där han blev dödligt sårad.
- Ернст фон Мансфельд -(нім. Peter Ernst II. von Mansfeld); воєначальний періоду тридцятилітньої війни який воював на боці протестантів. Файл:Graf ernst von mansfeld. jpg Граф Ернст фон Мансфельд Ернст Мансфельд був позашлюбним сином Петера фон Мансфельда, герцога Люксембургського. Мансфельд був був професійним військовим найманцем. Воював в Угорщині на боці Священної Римської Імперії, потім був на службі ерцгерцога Леопольда, а потім перейшов на бік Габсбургів. Попри те, що сам був католиком під час тридцятилітньої війни пішов на службу до протестантів. Став одним з найяскравіших полководців першого (Чеського) періоду війни. В 1618 році, герцог Савойський Емануель І найняв Мансфельда, і послав допомагати чеським протестантам, на чолі 2000 загону. В 1619 році його розбили в битві під Саблатом. Після того він запропонував свої послуги Фердинанду ІІ Габсбургу, і вельми приклався до поразки Фрідріха V Пфальцського, і його втечі з Праги. В 1621 році знову найнявся до Фрідріха, керувати його загонами. Воював з армією Католицької Ліги в Пфальці. 25 квітня 25 квітня 1622 року розбив графа Тіллі в битві під Вислохом, після чого розграбував Ельзас. Причому не обмежувався в грабунку територією противника, його війська грабували всіх підряд, накладаючи величезні контрибуції на цивільне населення. В результаті Фрідріх відмовився від послуг Мансфельда і його загонів. Той відразу прилучився до Крістіана Браушвейгзького, формально залишаючись на боці протестантів, і разом з ним розграбував Лотарингію. В серпні 1622 року розбив іспанців під Флерюсом. Після чого найнявся на службу до уряду Нідерландів і розпочав похід на Саксонію, грабуючи все підряд. Як найманець і керівник наманців, Мансфельд в будь який момент міг перервати кампанію, якщо тільки противник пропонував більшу ціну за послуги. У 1624 Мансфельд тричі був в Лондоні де його примали мало не як героя. Англія доклада всіх зусиль аби забезпечити його війська спорядженням і грошима, щоб дозволити Фрідріху V (родичу короля Якова) повернути собі і протестантам Пфальц. Тридцятилітня війна вступала в другу фазу, у взв'язку з вступом у конфлікт Данії і Мансфельд розпочав активні дії в Німеччині, на боці протестантів. 25 квітня 1626 року його розгромив Валленштайн в битві під Дессау. Мансфельд швидко навербував новий загін, з яким планував напасти на австрійські землі Габсбургів, однак мусив відступати перед частинами Валленштайна в надії об'єднатись з частинами Бетлена Габора. Але Габор вирішив заключити мир з імперією. Мансфельд вирішив розпустити свій загін, а сам перебрався до Венеції. В дорозі захворів і помер 29 листопада 1626 року. Похований в Спліті.
|
| rdfs:comment
|
- Ernst, Graf von Mansfeld, German soldier, was an illegitimate son of Graf Peter Ernst von Mansfeld (1517-1604), and passed his early years in his father's palace at Luxembourg. He gained his earliest military experiences in Hungary, where his half-brother Charles (1543-1595), also a soldier of renown, held a high command in the imperial army.
- Graf Peter Ernst II. von Mansfeld, meist einfach „Ernst von Mansfeld“ genannt, war ein bedeutender Söldner- und Heerführer im Dreißigjährigen Krieg.
- Petr Ernst II. hrabě Mansfeld, nebo také Petr Arnošt Mansfeld byl nelegitimní syn Petra Arnošta I. Mansfelda, byl také vojenský důstojník, který se vyznamenal během bojů třicetileté války na straně protihabsburského odboje především v období česko-falcké války.
- Peter Ernst II von Mansfeld (souvent abrégé en Ernst von Mansfeld) fut un des plus célèbres hommes de guerre actifs au début de la guerre de Trente Ans. Il naquit vers 1580 et mourut le 29 novembre 1629 à Rakowitza, village de Bosnie. Il était le fils illégitime de Peter Ernst I von Mansfeld, gouverneur de Luxembourg et de Bruxelles; il passa sa jeunesse dans le palais de son père à Luxembourg et fut élevé dans la foi catholique.
- Fu un importante comandante delle truppe protestanti durante la fase boema della Guerra dei trent'anni. Condusse le truppe protestanti boeme e dell'Elettore Palatino Federico V, con fortune alterne, dal 1618 al 1626, quando cadde ammalato e morì durante una ritirata in Dalmazia.
- Ernst von Mansfeld (niem. Peter Ernst II von Mansfeld-Friedeburg) - właśc. Piotr Ernest II von Mansfeld-Friedeburg, ur. około 1580, zm. 29 listopada 1626, niemiecki dowódca wojskowy w okresie wojny trzydziestoletniej po stronie protestanckiej.
- Peter Ernst, conde de Mansfeld (ou Ernst, Graf von Mansfeld, Ernst, Graf von Mansfield, Peter Ernst, Graf von Mansfeld), soldado alemão, foi um mercenário católico romano que lutou pela causa protestante durante a Guerra dos 30 anos, ele foi o mais perigoso oponente da Liga Católica até sua morte em 1626. Era filho ilegítimo do Graf Peter Ernst von Mansfeld (1517-1604), e passou seus primeiros anos no palácio de seu pai em Luxemburgo.
- Файл:PeterErnstIIofMansfield02. jpg Петр Эрнст II фон Мансфельд, чаще именуемый Эрнстом Мансфельдским, смелый предводитель партизан в тридцатилетнюю войну. Служил сначала в испанской армии. При начале войны за юлих-клевское наследство, в 1609 г.
- Ernst von Mansfeld, född 1580, död 29 november 1626, greve, tysk legotruppsanförare. Han var i början av trettioåriga kriget i tjänst hos evangeliska unionen och besegrade bl.a. Tilly i slaget vid Wiesloch 1622, men fick se sig besegrad av Wallenstein i slaget vid Dessau bro 15 (25) april 1626, där han blev dödligt sårad.
- Ернст фон Мансфельд -(нім. Peter Ernst II. von Mansfeld); воєначальний періоду тридцятилітньої війни який воював на боці протестантів. Файл:Graf ernst von mansfeld. jpg Граф Ернст фон Мансфельд Ернст Мансфельд був позашлюбним сином Петера фон Мансфельда, герцога Люксембургського.
|
![[RDF Data]](/statics/sw-cube.png)
