| dbpprop:abstract
|
- Christian democracy is a political ideology that seeks to apply Christian principles to public policy. It emerged in nineteenth-century Europe, largely under the influence of Catholic social teaching, and it continues to be influential in Europe and Latin America, though in a number of countries its Christian ethos has been diluted by secularisation. In practice, Christian democracy is often considered conservative on cultural, social and moral issues and progressive on fiscal and economic issues. In Europe, where their opponents have traditionally been secularist socialists, Christian democratic parties are moderately conservative overall, whereas in the very different cultural and political environment of Latin America they tend to lean to the left. Examples of Christian democratic parties include the German Christian Democratic Union (CDU), the Christian Democrat Party of Chile, Fine Gael in Ireland and the Christian Democratic People's Party of Switzerland.
- Christdemokratie ist ein politischer Begriff, der verschiedene inhaltliche Ausprägungen hat. Im engeren Sinne wird unter Christdemokratie heute eine politische Philosophie verstanden, die ihre Wurzeln in der katholischen Soziallehre und der evangelischen Sozialethik hat. Zugrunde liegt ein Menschenbild, das dem Menschen als Geschöpf Gottes Würde, Verschiedenartigkeit, Gleichwertigkeit und Unvollkommenheit zuspricht und daraus Grundwerte wie Freiheit, Solidarität und Gerechtigkeit ableitet. Besondere Bedeutung erlangte die Christdemokratie nach dem Zweiten Weltkrieg durch Parteien, die sich vor allem in Europa und Lateinamerika gründeten und in einigen Staaten zumindest zeitweise die Politik bestimmten. Im deutschsprachigen Raum verstehen sich unter anderem die CDU/CSU in Deutschland, die ÖVP in Österreich und die CVP in der Schweiz als christdemokratisch. Auf internationaler Ebene sind christdemokratische Parteien in der Christlich Demokratischen Internationalen CDI zusammengeschlossen, in Europa in der Europäischen Volkspartei (EVP).
- La democràcia cristiana és una ideologia política heterogènia. En termes generals, la democràcia cristiana és un moviment conservador quant als temes de moral pública i tradició, i per tant, sovint els partits de dreta s'identifiquen amb la democràcia cristiana. No obstant això, la democràcia cristiana també pot ser definida com a força d'esquerra atès que, per les seves actituds comunitaristes, emfatitza la reducció de la pobresa, l'establiment d'un sistema de benestar, i la restricció necessària de les forces del mercat. La democràcia crsitiana és una força important en la política d'Europa i Llatinoamèrica, encara que menys popular a altres regions. Els partits demòcrata cristians de Llatinoamèrica sovint tendeixen a afavorir les polítiques econòmiques d'esquerra o centre-esquerra, mentre que els europeus sovint són partits de dreta i afavoreixen la reducció de la paticipació del govern en l'economia.
- Křesťanská demokracie je typem politická ideologie s prvky křesťanství, jako například: solidarita s chudými podpora klasické rodiny podložené institucí manželství (muž + žena + děti) odpor k eutanázii odpor k umělým potratům Dalšími charakteristickými přístupy křesťanskodemokratických stran jsou: podpora drobných živnostníků důraz na princip subsidiarity (větší vliv krajských a městských samospráv na rozdělení státních peněz, naopak menší vliv centrálních úředníků) pozitivní přístup k myšlence evropské integrace podpora majetkových nároků vznášených církví Zlatým věkem křesťanské demokracie v západní Evropě bylo období po druhé světové válce.
- Democracia cristiana es una ideología política que busca aplicar los principios del cristianismo (a menudo el catolicismo en particular) a las políticas públicas. Esta ideología surgió en el siglo XIX en Europa, y continúa teniendo influencia en Europa y Latinoamérica. En la práctica política, la Democracia Cristiana es considerada de derecha en asuntos morales y culturales y de izquierda en temas laborales y económicos. Para la iglesia católica, la Democracia Cristiana ha existido desde los fines del siglo XIX, cuando el Papa León XIII escribió la encíclica Rerum Novarum, una respuesta al socialismo y a los nuevos sindicatos en la cual el Vaticano reconoció las privaciones del trabajador y se dispuso a aliviarlas. La Iglesia Católica aclaró su posición al respecto en la Quadragesimo Anno, una encíclica hecho por el Papa Pío XI en 1931. Aunque hay muchas formas de democracia cristiana, generalmente están de acuerdo en ciertas materias. Su idea del Estado no corresponde a la de los liberales: debe ser descentralizado y estar compuesto de varios conjuntos, pero debe tener una capacidad indiscutible. Los democratacristianos creen que la sociedad debe ser responsable de la economía, pero no discuten los principios del capitalismo, creen que debe haber un capitalismo con rostro humano, lo que lo diferencia de la socialdemocracia. La democracia cristiana se parece más al socialismo cristiano en que cree que el deber del Estado es cuidar de sus ciudadanos. Los democratacristianos generalmente siguen la posición del Vaticano en temas morales. Sin embargo, la mayoría de ellos ha aceptado el divorcio y el gobierno secular, y algunos han aceptado el aborto. Los partidos democratacristianos suelen decir que son de "inspiración cristiana", en buena parte por influencia maritainiana. Incluso al calificar de cristiana la democracia parece subrayarse esta idea. Dentro de las filas del propio social-cristianismo la cuestión del nombre ya ha sido muy debatida. Y de hecho algunos de estos grupos políticos han desechado la etiqueta por cuanto compromete y responsabiliza a los miembros en esta cuestión. La democracia cristiana ha sido más prominente en Italia, Alemania, Países Bajos y América Latina, destacándose Chile, México y Venezuela. El primero ha tenido tres presidentes democratacristianos: Eduardo Frei Montalva, Patricio Aylwin Azócar y Eduardo Frei Ruiz-Tagle; el segundo dos: Vicente Fox y Felipe Calderón; y el tercero también dos: Rafael Caldera y Luís Herrera Campíns. En América Central después de años de dictaduras y gobiernos autoritarios algunos de los primeros presidentes civiles electos fueron democratacristianos: José Napoleón Duarte (El Salvador, Marco Vinicio Cerezo Arévalo . En Costa Rica, han sido electos presidentes por el Partido Unidad Social Cristiana ha sido gobernada por Rafael Ángel Calderón Fournier, Miguel Ángel Rodríguez Echeverría y Abel Pacheco de la Espriella .
- Democracia cristiana es una ideología política que busca aplicar los principios del cristianismo (a menudo el catolicismo en particular) a las políticas públicas. Esta ideología surgió en el siglo XIX en Europa, y continúa teniendo influencia en Europa y Latinoamérica. En la práctica política, la Democracia Cristiana es considerada de derecha en asuntos morales y culturales y de izquierda en temas laborales y económicos. Aunque en muchas ocasiones la democracia cristiana ha aceptado la efectividad del liberalismo, y comparte la idea de la reducción de impuestos con la intervenión social, con el fin de acabar con la injusticia social. Por esa razón es frecuente encontrar partidos democristianos en la centro-derecha. Para la iglesia católica, la Democracia Cristiana ha existido desde los fines del siglo XIX, cuando el Papa León XIII escribió la encíclica Rerum Novarum, una respuesta al socialismo y a los nuevos sindicatos en la cual el Vaticano reconoció las privaciones del trabajador y se dispuso a aliviarlas. La Iglesia Católica aclaró su posición al respecto en la Quadragesimo Anno, una encíclica hecho por el Papa Pío XI en 1931. Aunque hay muchas formas de democracia cristiana, generalmente están de acuerdo en ciertas materias. Su idea del Estado no corresponde a la de los liberales: debe ser descentralizado y estar compuesto de varios conjuntos, pero debe tener una capacidad indiscutible. Los democratacristianos creen que la sociedad debe ser responsable de la economía, pero no discuten los principios del capitalismo, creen que debe haber un capitalismo con rostro humano, lo que lo diferencia de la socialdemocracia. La democracia cristiana se parece más al socialismo cristiano en que cree que el deber del Estado es cuidar de sus ciudadanos. Los democratacristianos generalmente siguen la posición del Vaticano en temas morales. Sin embargo, la mayoría de ellos ha aceptado el divorcio y el gobierno secular, y algunos han aceptado el aborto. Los partidos democratacristianos suelen decir que son de "inspiración cristiana", en buena parte por influencia maritainiana. Incluso al calificar de cristiana la democracia parece subrayarse esta idea. Dentro de las filas del propio social-cristianismo la cuestión del nombre ya ha sido muy debatida. Y de hecho algunos de estos grupos políticos han desechado la etiqueta por cuanto compromete y responsabiliza a los miembros en esta cuestión. La democracia cristiana ha sido más prominente en Italia, Alemania, Países Bajos y América Latina, destacándose Chile, México, Venezuela y Republica Dominicana. El primero ha tenido tres presidentes democratacristianos: Eduardo Frei Montalva, Patricio Aylwin Azócar y Eduardo Frei Ruiz-Tagle; el segundo dos: Vicente Fox y Felipe Calderón; el tercero también dos: Rafael Caldera y Luís Herrera Campíns; y en Republica Dominicana Joaquin Balaguer Ricardo por varios periodos. En América Central después de años de dictaduras y gobiernos autoritarios algunos de los primeros presidentes civiles electos fueron democratacristianos: José Napoleón Duarte (El Salvador, Marco Vinicio Cerezo Arévalo . En Costa Rica, han sido electos presidentes por el Partido Unidad Social Cristiana ha sido gobernada por Rafael Ángel Calderón Fournier, Miguel Ángel Rodríguez Echeverría y Abel Pacheco de la Espriella .
- Kristillisdemokratia on poliittinen ideologia ja liike, jonka aatteet perustuvat sosiaalireformismiin ja kristillisiin arvoihin sekä perinteisiin. Kristillisdemokratian synty pohjautuu ajatuksiin siitä, että vähempiosaisten ja työväestön hyvinvoinnista on kristillisen etiikan mukaisesti pidettävä huolta ilman, että näiden alempien yhteiskuntaryhmien tarvitsee turvautua ateistiseen sosialismiin ja perinnevastaisuuteen. Tarkoituksena oli siis pitää työväestö ja alemmat yhteiskuntaluokat kristillisinä ja hyvinvoivina. Liike syntyikin vastapainoksi nousevalle marxistiselle työväen- ja ammattiyhdistysliikkeelle, mutta se on myös puolustanut vähempiosaisia kovaa kapitalismia vastaan. Kristillisdemokratiaa on vaikea asettaa suoraan perinteiselle oikeisto-vasemmisto-akselille. Varsinkin kun tämä vaihtelee maakohtaisesti ja riippuu eri kristillisdemokraattisten puolueiden painotuseroista. Saksan kristillisdemokraattinen unioni edustaa Sosiaalidemokraattisen puolueen vastapuolena keskustaoikeistoa ja konservatiiveja, kun taas Italiassa sittemmin hajonnut valtapuolue Democrazia Cristiana edusti keskustaa. Yksinkertaisesti jaettuna kristillisyyden, perinteiden ja arvojen kunnioittaminen sekä korostaminen edustaa puolueessa konservatiivisuutta eli eräänlaista oikeistolaisuutta, kun taas sosiaalipolitiikka sijoittuu vasemmiston kenttään. Yleisesti ottaen latinalaisessa Amerikassa kristillisdemokraatit ovat talous- ja sosiaaliasioissa vasemmistossa, kun taas eurooppalaiset sisarpuolueet kuuluvat näissä asioissa enemmänkin keskustaan ja keskustaoikeistoon. Kristillisdemokratia on ihmiskeskeinen ja korostaa elämänmyönteisesti yksittäisen ihmisen hyvinvointia. Se kuitenkin asettuu liberalistista individualismia vastaan ja on näin ollen yhteisöllisyyden korostamisessaan kommunitaristinen. Tärkeimmät aatteet ovat ihmisyyden, ihmisoikeuksien ja elämän korostaminen, sosiaalinen oikeudenmukaisuus sekä yhteisvastuullisuus. Eri maissa kristillisdemokraattiset puolueet ja liikkeet tulkitsevat näitä aatteita omalla tavallaan ja pyrkivät niihin eri keinoin. Esimerkiksi yhteisöllisyyden pohjalta saatetaan vastustaa individualismia, kun taas toisessa maassa kristillisdemokraatit ihmisyyteen vetoamalla profiloituvat liberaaleihin korostaessaan yksilön oikeuksia ja vastuuta. Hyvinvoinnin nimissä saattavat kristillisdemokraatit kannattaa toisessa maassa valtiojohtoista talouspolitiikkaa, kun taas toisessa maassa vastaava puolue vastustaa tätä yksilön vapauksien ja yrittämisen vapauden nimissä. Kristillisdemokraatit saattavat toisessa maassa kannattaa valtiojohtoista sosiaalipolitiikkaa, kun taas toisaalla luotetaan paikalliseen yhteisvastuuseen, rajoitettuun hyvinvointivaltioon, hajautettuun hallintoon ja subsidiariteettiperiaatteeseen. Joissain maissa kristillisdemokraatit ovat profiloituneet vihreänä puolueena korostaessaan ihmisen vastuuta luonnosta ja ympäristöstä. Kristillisdemokratiassa perinteiset perhepoliittiset kysymykset ovat olleet suurimpia jännitteiden aiheuttajia, esimerkiksi suhtautuminen samaa sukupuolta olevien avioliittoihin, avioeroon ja aborttiin. Eroja ei ole ollut vain eri maiden kristillisdemokraattisten puolueiden välillä, vaan myös kansallisten puolueiden sisällä. Eri kristillisdemokraattisia ajatuksia korostamalla on päädytty täysin erilaisiin johtopäätöksiin. Esimerkiksi kristillisdemokratiassa samaa sukupuolta olevien avioliittoa on puolusteltu yksilönvapauksilla ja- oikeuksilla tai vastustettu perhepolitiikkaan, perinteisiin ja kristillisyyteen vetoamalla. Myös eutanasiaa ovat toiset kristillisdemokraatit puolustaneet yksilön oikeudella määrätä elämästään, kun taas toiset ovat vastustaneet sitä ihmisen oikeudella elämään ja luonnolliseen kuolemaan. Vaikka kristillisdemokratia pohjautuu kristinuskoon ja kristillisyyteen, ei nykyiset kristillisdemokraattiset puolueet kysy juurikaan jäseneksi pyrkivältä tämän uskontoa tai suhdetta kristinuskoon, jos kerran muuten hyväksyy kristillisdemokraattiset periaatteet.
- La démocratie chrétienne est une idéologie politique et un courant politique qui s'exprime en Europe à partir de la fin du XIX siècle. La démocratie chrétienne cherche à promouvoir, au sein d’une société démocratique et pluraliste, une politique conforme au message qu’expriment l’Évangile, la doctrine sociale des Églises et les travaux de penseurs chrétiens .
- A kereszténydemokrácia egy politikai eszmerendszer, amelynek az európai egységesülési folyamatban betöltött fontos szerepe vitathatatlan. A kereszténydemokrácia Nyugat-Európában valódi sikertörténet a XX. század második felében. Az új világrendben Európa talpra állása, egységesülése és megerősödése nagy részben ezen pártoknak és kiemelkedő történelmi személyiségeiknek köszönhető. Az európai egység megálmodói, alapító atyái mind kereszténydemokraták voltak, a maguk módján internacionalisták, de ez nem azonos a szocializmus tanával, sokkal inkább a kereszténység egyetemességével.
- Il cristianesimo democratico è un termine che, in senso lato, può riferirsi all'impegno politico democratico da parte dei cristiani e, in un senso più ristretto e di più comune uso, si riferisce ad un movimento e ad un'ideologia politica dai tratti molto variegati. L'espressione democrazia cristiana, nata in ambiente cattolico ed europeo, con la sua diffusione mondiale ha finito per rappresentare movimenti politici con connotazioni valoriali spesso diverse. A livello internazionale negli anni settanta del Novecento è stata istituita l'Internazionale Democratico Cristiana (IDC), che, in origine, raccoglieva partiti democristiani propriamente detti. Con il tempo l'IDC ha raccolto anche partiti conservatori, liberal-conservatori e centristi, spesso privi di particolari riferimenti religiosi, tanto che agli inizi del XXI secolo è stata ribattezzata Internazionale Democratica Centrista. In Italia il termine popolarismo viene spesso utilizzato come sinonimo di "cristianesimo democratico".
- キリスト教民主主義（キリストきょうみんしゅしゅぎ）は政治思想の1つで、19世紀のローマ教皇・レオ13世が労働者の惨状とそれへの対応の必要性を認識しつつ、当時勃興しつつあった社会主義や労働組合運動に対抗して発した初の社会回勅『レールム・ノヴァールム』を受けて西ヨーロッパで勃興した。カトリック教会のこの問題に対する立場はピウス11世の『クアドラジェジモ・アンノ』でより明確にされている。 ただし実際のキリスト教民主主義運動はとても幅広く、いくつかの問題については一般的な合意がもたれている。基本的な国家像は権力分立であり、経済は人間性を保って行われるべきだと考える。特に課税前所得こそ平等であるべきだ、という主張に帰結する。ただしキリスト教民主党の多くは資本主義それ自体に懐疑的ではない。キリスト教民主主義者は国家の市民への義務をある程度重視するが、キリスト教社会主義には反対する。この10年間でヨーロッパのキリスト教民主政党は経済面でより右翼側へ、経済における政府の役割を減らす自由主義経済にシフトしているが、同時に所得移転を強化する方向性も打ち出している。ラテンアメリカのキリスト教民主政党はヨーロッパのそれと比較するとより幅広く左翼的な経済的視点をも包含しているが、サブプライム・ローンを端緒とする世界金融危機を受けて、再び政府の役割が重視される事態に至った。 道徳観や伝統に関してはキリスト教民主主義は保守的である。本来はこの教義こそが根本であり、所得格差を放置することが家族や地域社会を破壊するという認識から、極端な自由主義に懐疑的である。と同時に、無宗教的な思想に近い社会主義にも敵対的である。
- Christendemocratie is een politieke stroming. Ze baseert zich op de Bijbel en de christelijke traditie. Samen met het liberaal-democratie en de sociaaldemocratie behoort de christendemocratie in veel Europese landen het tot de voornaamste politieke richtingen. De naam werd tijdens de Franse Revolutie bedacht door Antoine-Adrien Lamourette. De christendemocratie in Nederland en België houdt sociaal-economisch een middenpositie in tussen het liberalisme en het socialisme. De laatste jaren ziet men echter een verschuiving naar het liberalisme, met name op economisch gebied. Opvallend is echter ook het verzet tegen de groeiende individualisering in onze huidige postindustriële samenleving. Van de drie leuzen van de Franse Revolutie kan broederschap worden genoemd als waarde van de Christendemocratie. Daarmee worden vrijheid (liberalisme) en gelijkheid (socialisme) met elkaar verbonden.
- Kristendemokrati er en heterogen politisk ideologi som oppstod i det 19. århundre, og særlig ble preget av pave Leo XIIIs encyklika Rerum Novarum og mer generelt av den katolske sosiallære. Kristendemokratiet har sine filosofiske røtter i Thomas Aquinas' tenkning og hans tanker om aristotelisk ontologi, og i kristen tradisjon, og legger sterk vekt på menneskeverdet. Kristeligdemokrater er normalt konservative innen moralske og kulturelle spørsmål, men med en sterk sosial samvittighet som spesielt påvirker den økonomiske politikken. Kristeligdemokratiske partier står sterkt i flere katolske europeiske og latinamerikanske land. I Tyskland har CDU og CSU, som springer ut fra den politiske katolisisme i Tyskland, hatt en dominerende rolle etter annen verdenskrig, og i Italia var Democrazia Cristiana i hele etterkrigstiden frem til begynnelsen av 1990-tallet det dominerende partiet. Den kristeligdemokratiske bevegelsen var sentral i gjenoppbyggelsen av Europa etter annen verdenskrig, og kristeligdemokrater som Konrad Adenauer, Robert Schuman og Alcide De Gasperi preget i avgjørende grad det europeiske fredsprosjektet og utviklingen av det som senere ble kjent som Den europeiske union. Utviklingen av en sosial markedsøkonomi i Vest-Europa var også resultatet av kristeligdemokratiske partiers arbeid. De europeiske kristeligdemokratene er i regelen mer høyreorientert, og har i senere tiår stått for en mer liberalistisk politikk, enn sine latinamerikanske søsterpartier.
- Chrześcijańska demokracja (potocznie chadecja od skrótu ChD) - nurt w myśli politycznej i społecznej, który pojawił się pod koniec XIX wieku jako odpowiedź myśli katolickiej na rosnące wpływy socjalizmu, ateistycznego w swym charakterze, a skrytykowanego w papieskiej encyklice Rerum novarum. Nazwa "chrześcijańska demokracja" po raz pierwszy została użyta przez księdza Antoine'a Pottiera, następnie zaakceptował ją papież Leon XIII. Myśliciele katoliccy poczęli zdawać sobie sprawę, że Kościół katolicki może utracić wpływ na robotników, jeżeli nie zaproponuje atrakcyjnej i jednocześnie konkurencyjnej doktryny politycznej wobec socjalistycznej wizji porządku społecznego. Tworząc doktrynę chrześcijańskiej demokracji czerpano z dwóch źródeł: społecznej nauki Kościoła katolickiego oraz kierunku filozoficznego zwanego personalizmem.
- Democracia cristã, tal como o nome indica, é um pensamento, ideologia e movimento político que defende uma democracia baseada nos ensinamentos e princípios cristãos, tais como a liberdade, a solidariedade e a justiça. Ela é democrática na medida em que desde a sua origem, aderiu sinceramente aos ideais da democracia pluralista do tipo ocidental. E é cristã porque representa uma tentativa permanente de defesa e aplicação dos princípios e valores cristãos na vida política nacional e internacional. Tal como os outros grandes movimentos políticos, as prioridades e políticas postos em prática pelos partidos democratas cristãos podem variar consideravelmente em diferentes países e em diferentes tempos. Há quem enquadre a Democracia Cristã, no plano económico e social, exclusivamente à Doutrina social da Igreja Católica. Este enquadramento é incorrecto e não corresponde à realidade porque, como por exemplo, muitos partidos democratas cristãos são constituídos por ramos católicos e protestantes que coexistem harmoniosamente. Existem inclusivamente alguns partidos que têm como matriz as Igrejas protestantes (como por exemplo a CDU da Alemanha que tem como matriz a Igreja Luterana). A Igreja Católica, apesar de ser a principal fonte deste pensamento político, não impõe qualquer filiação partidária específica aos seus fiéis, optando por se auto-excluir das lutas políticas ao poder. Ela, devido à sua missão evangelizadora e à sua natureza essencialmente religiosa, opta por um papel social interventino, preferindo combater as injustiças e moralizar as pessoas, incluindo os políticos. Os partidos democratas cristãos agrupam-se na "Internacional Democrata Cristã" (IDC), também chamada de "Internacional Democrata Centrista" (IDC), a segunda maior organização política internacional. A IDC é subdividido em vários grupos políticos regionais. Os partidos democratas cristãos da Europa também agrupam-se no "Partido Popular Europeu", o grupo regional europeu da IDC, e é o maior grupo político no Parlamento Europeu. Os partidos democratas cristãos da América também agrupam-se na "Organização Democrata Cristã da América", também um grupo regional da IDC.
- Creştin-democraţia este o doctrină politică ce a evoluat în mod preponderent după cel de-al doilea război mondial. Apărută ca o reacţie la atacurile împotriva bisericii şi a catolicismului, creştin-democraţia reprezintă expresia politică a creştinismului catolic. Creştin-democraţia a reprezentat o mediere între liberalism (individualism) şi socialism (colectivism), aducând în politică şi elemente noi precum morala creştină şi subsidiaritatea. Considerată în multe ţări europene drept o formă de neoconservatorism, creştin-democraţia se intersectează cu conservatorismul în puncte fundamentale ale ideologiei, precum respectul faţă de valorile tradiţionale, credinţa şi familia.
- Файл:Kh D bulleten. png Христиа́нская демокра́тия — автономное от церкви политическое движение, выступающее за решение социальных и экономических проблем при соблюдении христианских принципов. Исторически ведущим идеологом была Римско-католическая церковь. Основные цели движения состояли в том, чтобы религиозное сообщество стало организованным, защитило свою идентичность, завоевало территорию в общественном пространстве и вырвалось в лидеры. Согласно изначальной доктрине, христианская демократия призывала к гармонии между взаимопомощью и требованием справедливости, избегая крайностей как индивидуализма, так и коммунизма. В дальнейшем сторонники движения добавили в его идеологию ряд новых концепций: субсидиарность, персонализм, солидаризм, популяризм, социально-ориентированная рыночная экономика. В послевоенные годы движение сыграло важную роль в распространении в Западной Европе взгляда на либеральную демократию как единственно легитимную политическую систему. Христианско-демократические партии пришли к власти на смену диктаторским режимам в Италии и Германии, а впоследствии также в ряде стран Восточной Европы и в Чили. В настоящее время христиано-демократы проявляют консерватизм в нравственных понятиях и приверженность принципам правового государства. Они рассматривают частную собственность как одну из основ общества, но полагают, что собственность должна использоваться этически приемлемым образом. Они также выступают за социальное государство при условии сохранения автономии личности и общественных организаций. В политическом спектре движение стремится к центризму.
- Kristdemokrati är ett politiskt ideologiskt begrepp, myntat av påven Leo XIII. Ideologin har en socialfilosofisk grund som sätter människovärdet och familjen högt, och motarbetar totalitära regimer. Den kristdemokratiska ideologin är en av de svåraste att tydligt sammanfatta eftersom den till skillnad från till exempel liberalismen och socialismen inte har några givna grunddokument att se tillbaka till, och oftast är mer formad av lokala omständigheter än av en gemensam lära. Det finns dock ett antal viktiga författare och filosofer hos vilka man kan finna stora delar av grunden för det som senare skulle bli kristdemokratin. Det finns också ett antal principer som kan sägas vara ganska allmängiltiga inom den kristdemokratiska rörelsen, dock så skiljer sig både namnen, beskrivningen samt vilka av dem som ges mest tyngd mellan olika kristdemokratiska partier. I denna text kommer främst begreppen omnämnas i den form de används av det svenska kristdemokratiska partiet (KD).
- Християнсько-демократичні партії та рухи (профспілки, організації підприємців, молодіжні організації тощо) ведуть своє ідеологічне походження від реакції католиків Італії, Німеччини і Франції на лібералізм, націоналізм і соціалізм дев’ятнадцятого сторіччя. Вважається, що саме дискусії дев’ятнадцятого століття між клерикальними та світськими партіями започаткували бурхливий розвиток християнсько-демократичної думки. Ватикан уперше засуджує доктрину ліберальної демократії у праці “Syllabus of Errors” (1864) Римського Папи Пія IX. Його наступник, Лев XIII (1878-1903), визнає у своїй енцикліці “Immortale Dei” (1885), що демократія може бути легітимною формою правління. Головним внеском Лева у розвиток християнсько-демократичної думки стає його енцикліка “Rerum Novarum” (1891), що критикує як лібералізм, так і соціалізм та підтверджує право робітників на самоорганізацію, зауважуючи при цьому, що найбільш ефективною формою такого самоврядування мають стати католицькі профспілки. Папа Римський Пій XI (1922–1939) зміцнює традицію християнської соціальної думки своєю публікацією “Quadragesima Amo” (1931): енцикліка повторює критику ліберального індивідуалізму та соціалістичного колективізму, зроблену Левом XIII, і підтверджує схвалення Левом права робітників на самоорганізацію. Найбільш впливовим пасажем стає аргумент Папи Римського на користь принципу субсидарності, який закликає державу до децентралізації соціальних функцій і сприяння асоціаціям нижчого рівня типу родини, професійних груп і місцевого самоврядування. Він гостро негативно висловлювався з приводу як соціалізму, так і капіталізму, критикуючи останній за утвердження “міжнародного грошового імперіалізму”,а перший – за протидію християнським принципам. У Німеччині найбільш впливовим представником християнсько-демократичного мислення в ХІХ сторіччі виступає Вільгельм фон Кеттелер, єпископ міста Майнц. У своїх проповідях і листах Кеттелер критикує лібералізм за зниження робочої сили до статусу товару та ігнорування соціальних обов’язків власності. Він також негативно висловлюється на адресу соціалізму, критикуючи останній за принцип надання державі занадто великих повноважень та ігнорування переваг широкого запровадження приватної власності. Закликаючи до формування кооперативів і асоціацій робітників, Кеттелер переконує католиків надати спеціальної ваги проблемам робітничого класу. Засновником першої в Європі християнсько-демократичної партії, що є незалежною від церкви і виступає за соціальні реформи, став 1919 р. Луїджі Стурцо, католицький священик і політичний активіст. Народна партія Італії (саме таку назву носить нове політичне утворення) отримує значну підтримку на виборах, зберігаючи популярність аж до свого примусового розпуску Ватиканом, який на той час негативно ставився до участі католиків у політичному житті. Народна партія Італії стає своєрідним ідеологічним підґрунтям для появи Італійської Християнсько-Демократичної партії, що виникає незабаром після Другої Світової війни. Процес створення подібних партій широко розгортається в Європі та Латинській Америці. 1924 року, після тріумфу Беніто Муссоліні, Стурцо змушений піти у вигнання, під час якого в Парижі засновує міжнародне політичне угруповання, серед інших активістів якого лідерами стають італієць Альчідо Де Гаспері, француз Роберт Шуман і німець Конрад Аденауер. Саме тоді, у 1920-х, покладено початок дискусіям з приводу європейської інтеграції та можливості створення спільного європейського ринку як засобів запобігання подальшим війнам, що дає свої плоди у 1950-х. Заснування Європейського Економічного Співтовариства втілює в життя мрії перших християнських демократів. Жак Маріте і післявоєнна Європа Теоретиком, який зробив найбільший внесок у чітке письмове формулювання християнсько-демократичної філософської думки став французький католицький філософ Жак Маріте (1882-1973). Будучи на той час уже добре відомим завдяки працям на тему філософії Фоми Аквінського, Маріте розпочинає свої розробки у галузі політичної думки у другій половині 1930-х. Його найбільш відомі праці з цієї теми: “Всеохоплюючий гуманізм” (1936), “Християнство і демократія” (1942), “Права людини і природне право” (1943) і “Людина і держава” (1951) обстоювали принципи, як він це називав, персоналістської, комунітарної і плюралістичної соціально-політичної філософії, що базувалася на головних принципах християнства як найміцнішої основи людської свободи. Персоналістська концепція людської природи, переконував Маріте, основана на погляді на людську особистість, яка переважає ліберальний індивідуалізм і соціалістичний колективізм. Демократія, на його глибоке переконання, є політичною структурою, що найбільше відповідає розвитку та вільному волевиявленню людської гідності та свободи, і саме тому краще, аніж інші форми правління, сприяє досягненню загального добробуту. Цей добробут передбачає релігійний плюралізм і невтручання держави до різноманітних громадських ініціатив, поруч із такими загальновизнаними свободами, як свобода мислення, слова і зібрання, що є віддзеркаленням даної Богом свободи. Підтримуючи Арістотеля та Фому Аквінського, Маріте доводив, що приватна власність – не лише природне право, а й предмет соціальних зобов’язань. Отже, християнські демократи засвоюють від Маріте принцип “відповідальності”: ідею, що особистість повинна розвиватися через відповідальність перед іншими людьми, особливо перед сім’єю та найближчим оточенням (друзями, колегами та ін.). Християнські демократи відрізняються від консерваторів своїм принципом “солідарності” – переконанням, що лише утвердження солідарності, яка пронизує всі верстви суспільства, включаючи солідарність багатого з біднішим, уможливить повноцінний розвиток людства. Це означає працю над поліпшенням соціальних умов і не в останню чергу визнання ролі профспілок. Більшість християнсько-демократичних партій (за винятком хіба що Західної Німеччини) мають сильні профспілкові “крила”. Європейська Народна партія (European People’s Party – ЕРР) – об’єднання християнсько-демократичних партій Європейського Союзу – підтримує програми соціальної дії Євросоюзу. Інший принцип, сповідуваний християнськими демократами – “субсидарність”: ідея, що державна влада мусить бути децентралізованою якомога більшою мірою, але в той же час може сягнути найвищої концентрації, навіть наднаціонального рівня, якщо того потребує складна політична чи економічна ситуація. Тому європейські християнські демократи завжди були федералістами. Праці Маріте воєнного періоду на політичні теми перекладаються багатьма мовами і відразу ж після Другої Світової війни стають джерелом натхнення для новостворених християнсько-демократичних партій, які якраз переживають процес свого “другого народження”, маючи шалену популярність на виборах до всіх органів влади. Очевидний відгук нова течія має в країнах, де християнські цінності найбільше постраждали від нацизму і де видавалась очевидною загроза “комуністичного пришестя”. Після краху комуністичного режиму в країнах Центральної та Східної Європи 1989 року християнсько-демократичні партії з’являються на теренах колишнього СРСР (при цьому значну вагу мають прибалтійські держави, серед яких – Литва, де на сьогодні християни-демократи перебувають у правлячій коаліції з консерваторами) та східноєвропейських країнах, особливо в Чеській Республіці, Угорщині (де, до речі, подібні структури вже функціонували в короткому відрізку між звільненням у 1945 р. і початком комуністичного правління), Румунії, Словаччині, Словенії. У цей же час створюється перша християнсько-демократична партія і в Україні – УХДП (найбільш дієві та міцні структури цієї партії увійшли до складу ХДС). Багатогранність християнської демократії Незважаючи на плюралізм тенденцій і соціальну строкатість своїх прихильників, ХД-рух, як правило, здійснював “центристську” соціально-економічну політику, спрямовану на інтеграцію всіх верств населення в економічній системі. Конфронтуючи з ліберальним капіталізмом, християнсько-демократичний рух завжди виправдовував втручання державної влади з метою корекції економічних наслідків. У поєднанні з цим ХД-рух підтримував і навіть організовував синдикати (профспілки) і професійні асоціації, відкидаючи обмеження виробничих відносин індивідуальними взаємостосунками. Можна стверджувати, що на сьогодні християнсько- демократичнийрух приймає соціальну ринкову економіку, що поєднує економічну свободу і соціальну відповідальність. Ліве крило руху християнських демократів – профспілкові (Італія, Німеччина, Бельгія) або ідеологічні, більш інтелектуалізовані ліві елементи, – вже не виявляють ворожого ставлення до питань приватної власності, обстоюючи принцип кращого розподілу благ і соціальне законодавство, що сприяє суб’єктам найманої праці. Виходячи з реальної ситуації, більш консервативні елементи так само керуються цією метою. У Латинській Америці революційний клімат 60-70-х років минулого сторіччя, сплеск партизанської війни, спровокований впливом кубинської революції, та цілком посередні результати реформаторських політичних курсів пояснюють революційну, навіть соціалістичну мову християнсько-демократичних партій на той час. На сьогодні це, за дуже рідкісними винятками, вже не відповідає реаліям, і партії, що користуються лівацькими настановами, посідають найнезначніші позиції. Майбутнє: від містики до політики Християнсько-демократичний рух розпочався як протест проти лібералізму, соціалізму і націоналізму. Його видатні представники переконували, що християнська традиція підтримує середню позицію, яка стоїть над лібералізмом своїм зацікавленням робочим класом і бідними, над соціалізмом – своїм акцентом на “допоміжній” ролі держави та сприянні проміжних груп і над націоналізмом – своїм схваленням ширших міжнародних структур. Цей рух спирався на студентство та інтелектуальну еліту як творчий відгук сучасності, який все ще підтримував зв’язки із західними релігійними та філософськими традиціями. Там, де існували політичні тертя між право- та лівоцентристами після Другої Світової війни в Європі та Латинській Америці, християнська демократія нерідко виступала ідеологічним та організаційним базисом для потужних масових партій, які будувалися на принципах демократії, поваги прав людини та плюралізму. Заперечуючи класовий підхід, християнські демократи прагнуть представляти всі верстви населення, отримуючи свої голоси по суті від усіх соціальних груп, хоча їхній електорат серед промислових робітників порівняно невеликий. Суперечка між ідеалістами та прагматиками ще довго визначатиме майбутнє християнсько-демократичного руху. Лівіше його крило і більш релігійно мотивовані його члени вважають, що рух повинен залишатися вірним своєму походженню і не схилятись до консерватизму, лібералізму чи соціалізму, наполягаючи на тому, щоб релігійне натхнення знову виконувало керівну роль. Вони покладають свої надії на Центральну та Східну Європу, де завершення 50-річного панування соціалістичного режиму відродило або сформувало нові християнські політичні групи. Опозиційний табір, включаючи більшість німецьких християн-демократів, відстоює ширший рух, який міг би охопити всю Європу. Німецький ХДС і його баварський відповідник ХСС (Християнсько-Соціальний Союз) є прагматичною опорою європейської християнської демократії, і це пояснюється тим, що засновниками ХДС свого часу стали люди, які до 1933 р. були лібералами, консерваторами або християнськими демократами. Таким чином, це “змішане походження” і визначає на сьогодні їхнє політичне обличчя. ХДС і ХСС не завжди збігаються у своїх поглядах, і розбіжності часто виникають саме на політичному ґрунті – баварці більш націоналістично налаштовані і менше захоплюються європейською інтеграцією. На сьогодні в Європейському Парламенті необхідність протистояння лівим змусила Європейську Народну партію (ЕРР), що включає лише ХД-партії Європейського союзу, укласти союз з ірландською “Fine Gael”, грецькою “Nea Demokratia” (“Нова Демократія”) та Іспанською Народною партією, жодна з яких не має релігійного забарвлення. Після останніх виборів до Європарламенту депутати від британських консерваторів заявили про входження до фракції Європейської Народної партії. Згадуючи інші міжнародні структури, що об’єднують у своїх лавах християн-демократів, варто назвати Християнсько-Демократичний Інтернаціонал (CDI) – всесвітню організацію християнсько-демократичних партій; Молодіжну Організацію Європейської Народної партії (YEPP) – спілку молодіжних християнсько-демократичних організацій; Міжнародну Асоціацію Християнських Підприємців та Світову Конфедерацію Праці (попередня назва – Міжнародна Федерація Християнських Профспілок). В Україні історія християнської демократії починається наприкінці 19 сторіччя. З набуттям Україної незалежності почали з'являтися партії та молодіжні громадські організації християнсько-демократичного спрямування, серед них: Християнсько-Демократичний Союз Християнсько-демократична Молодь України (ХДМУ)
- 基督教民主主義（英文: Christian Democracy; 法文: Démocratie chrétienne）是一種由許多不同形式所組成的政治意識形態。但他們在一些議題上都有著共通點。 更廣泛地說，基督教民主主義在道德和文化議題以及其他公共倫理和傳統思想的議題上抱持著保守態度，但由於他們主張以「強烈地社會良心」濟救貧窮的福利國家 制度，因此也被看作為左翼的一部分。而如果必要的話，他們也支持抑制自由市場的力量。但他們對於人權和個人進取性的支持則被視為自由派的一部分。 與歐洲不同的是，在拉丁美洲的基督教民主主義政黨通常較傾向支持左翼的經濟政策。
|
![[RDF Data]](/statics/sw-cube.png)
