| dbpprop:abstract
|
- Bragg diffraction (also referred to as the Bragg formulation of X-ray diffraction) was first proposed by William Lawrence Bragg and William Henry Bragg in 1913 in response to their discovery that crystalline solids produced surprising patterns of reflected X-rays (in contrast to that of, say, a liquid). They found that in these crystals, for certain specific wavelengths and incident angles, intense peaks of reflected radiation (known as Bragg peaks) were produced. The concept of Bragg diffraction applies equally to neutron diffraction and electron diffraction processes. W. L. Bragg explained this result by modeling the crystal as a set of discrete parallel planes separated by a constant parameter d. It was proposed that the incident X-ray radiation would produce a Bragg peak if their reflections off the various planes interfered constructively.
- Файл:Bragg diffraction. png Вывод закона Брэгга Брэгговская дифракция — явление сильного рассеяния волн на периодической решётке рассеивателей при определенных углах падения и длинах волн. Простейший случай Брэгговской дифракции возникает при рассеянии света на дифракционной решётке. Аналогичное явление наблюдается при рассеянии рентгеновского излучения, электронов, нейтронов и т. п. на кристаллической решётке. Интенсивные пики рассеяния наблюдаются тогда, когда выполняется условие Вульфа — Брэгга <math> \mathbf{k} \cdot \mathbf{G} = \mathbf{G}^2/2 </math>, где <math>\mathbf{k} </math> — волновой вектор, <math> \mathbf{G} </math> — вектор обратной решётки, то есть, при условии, что рассеянная волна совпадает по фазе с падающей. Для дифракционной решетки с периодом d это условие можно переписать в виде: <math> 2d \sin \theta = n \lambda \, </math>, где θ угол скольжения — дополнительный угол к углу падения, λ — длина волны, n (n = 1,2…) — целое число называемое порядком дифракции. Эта же формула справедливая для рассеяния волн на кристалле кубической сингонии. Брэгговская дифракция получила свое название в честь отца и сына Бреггов, которые открыли дифракцию рентгеновских лучей на кристаллах в 1913 году. В 1915 году отец и сын получили Нобелевскую премию по физике за это открытие.
- Файл:Bragg diffraction. png 200px Бреггівська дифракція - явище сильного розсіювання хвиль на періодичній ґратці розсіювачів при певних кутах падіння й довжинах хвиль. Найпростіший випадок Бреггівської дифракції виникає при розсіюванні світла на дифракційній ґратці. Аналогічне явище спостерігається при розсіюванні рентгенівських променів, електронів, нейтронів тощо на кристалічній ґратці. Інтенсивні піки розсіювання спостерігаються тоді, коли виконується умова Вульфа-Брегга: <math> \mathbf{k} \cdot \mathbf{G} = \mathbf{G}^2/2 </math>, де <math>\mathbf{k} </math> - хвильовий вектор, <math> \mathbf{G} </math> - вектор оберненої ґратки, тобто, при умові, що розсіяна хвиля збігається за фазою з падаючою. Для дифракційної ґратки з періодом d цю умову можна переписати у вигляді: <math> 2d \sin \theta = n \lambda \, </math>, де θ - кут падіння, λ - довжина хвилі, n - ціле число, яке називається порядком дифракції. Ця ж формула справедлива для розсіювання хвиль на кристалі кубічної сингонії. Бреггівська дифракція отримала свою назву на честь батька і сина Бреггів, які відкрили дифракцію рентгенівських променів на кристалах у 1913 році. В 1915 році батько й син отримали Нобелівську премію з фізики за це відкриття.
|
![[RDF Data]](/statics/sw-cube.png)
