| dbpedia-owl:abstract
|
- Arpeggione je starší šestistrunný smyčcový hudební nástroj. Podobá se částečně kytaře - jeho hmatník je opatřen pražci - a violoncellu - jeho struny jsou napnuty tak, že neleží všechny v jedné rovině a hraje se na ně smyčcem. Na rozdíl od violoncella arpeggione nemá bodec a drží se mezi koleny, podobně jako viola da gamba. Arpeggione bylo poprvé sestaveno ve Vídni roku 1823 a bylo částečně rozšířeno jen po dobu několika let. Jedinou významnou dochovanou skladbou je sonáta pro arpeggione a klavír D.821 od Franz Schubert. V současnosti je tato sonáta interpretována většinou na violoncello nebo violu.
- Der Arpeggione ist ein im Jahre 1823 vom Wiener Geigenbauer Johann Georg Stauffer (* 26. Januar 1776; † 24. Januar 1853) erfundenes Streichinstrument, das Merkmale der Gitarre (Korpusform ohne überstehenden Rand mit flachem Boden, Metallbünde, sechs Saiten in der Stimmung E-A-d-g-h-e') sowie des Violoncellos (Saitenlänge, Steghöhe, Spielhaltung, Bogenführung, gewölbte Decke) in sich vereinigt. Die Grundidee lag darin, die Bauprinzipien der Gitarre mit den Ausdrucksmöglichkeiten und dynamischen Qualitäten des gestrichenen Tons zu verbinden. Zeitgleich mit J. G. Stauffer baute auch Peter Teufelsdorfer in Pest ein ähnliches Instrument, das Guitarre d'amour, Bogengitarre oder Sentimentalgitarre genannt wurde.
- The arpeggione is a six-stringed musical instrument, fretted and tuned like a guitar, but bowed like a cello, and thus similar to the bass viola da gamba. The body shape of the instrument, is however more similar to a medieval fiddle than either the guitar or the bass viol. It enjoyed a brief vogue, perhaps a decade, after its invention around 1823, by the Viennese guitar maker Johann Georg Stauffer (1778-1853). The only notable piece extant for the instrument is a sonata with piano accompaniment by Franz Schubert, D.821, not published until 1871, when the arpeggione was long defunct. This sonata is now commonly played on the cello or viola. More recently Nicolas Deletaille has reintroduced the instrument not only by playing the Schubert Sonata, but also by encouraging composers to write new music for arpeggione.
- El arpeggione es un instrumento musical derivado de la viola da gamba, hermano del violoncello (por la forma) y de la guitarra (por sus seis cuerdas), inventado en 1823 por un luthier vienés, Johann Georg Staufer. La única obra importante para este instrumento de efímera existencia es la Sonata para arpeggione y piano D. 821 de Schubert, que probablemente fue encargada por el propio Staufer.
- Arpeggione on sellon ja kitaran yhdistelmä, jonka wieniläinen soitinrakentaja Johann Georg Staufer kehitti vuonna 1823 Wienissä. Siitä käytettiin saksankielessä nimiä Guitarre d´Amour, Chitarra col´ arco, Bogenguitarre, Sentimental-guitarre, Guitarren-Violoncello ja Violoncellguitarre. Soitinta soitetaan sellon tapaan ja sen viritys on samanlainen kuin nykyaikaisessa kitarassa (E-A-d-g-h-e¹). Arpeggione-nimi esiintyy ainoastaan Franz Schubertin a-molli sonaatin D 821 käsikirjoituksessa. Nimi on ilmeisesti Schubertin itsensä tai jonkun hänen lähipiiristään keksimä ja on taivutettu arpeggio-sanasta. Johann Stauferin tai hänen kisällinsä Anton Mitteisin rakentamia arpeggioneja on säilynyt kuusi kappaletta ja ne ovat museoissa eri puolilla maailmaa. Muutamat muut 1800-luvun soitinrakentajat rakensivat arpeggionen kaltaisia soittimia, joita on säilynyt joitakin kappaleita museoiden kokoelmissa. Kaikki säilyneet soittimet eivät kuitenkaan välttämättä taivu Schubertin sonaatin vaatimuksiin. Niitä pidetäänkin lähinnä uuden soitintyypin epäonnisen lanseerauksen dokumentteina. Lehtiartikkelien perusteella tunnetaan kolme arpeggionen soittajaa 1820-luvulta, Vincenz Schuster ja Heinrich August Birnbach Wienissä sekä Edouard Schmid Pestissä (nyk. Budapest). Yksityiskohtaisia ohjelmalehtiä heidän konserteistaan ei ole säilynyt, mutta tiedetään kitaransoittajan säestäneen Schusterin ensiesiintymistä arpeggionella. Schmid esitti ainakin omia muunnelmiaan bassokitaran säestyksellä, ja Birnbach soitti ensimmäisen osan itse säveltämästään konsertosta arpeggionelle. Tunnetuin heistä oli Vincenz Schuster, joka julkaisi vuonna 1825 jopa arpeggionensoitto-oppaan nimeltä Anleitung zur Erlernung des von Herrn Georg Staufer neu erfundenen Guitare-Violoncells. Vuoden 1824 lopussa Schuster esiintyi Wienin Römischen Kaiser -konserttisalissa, missä ohjelmanumerona on todennäköisesti ollut Schubertin sonaatti D 821, koska se valmistui saman vuoden lokakuussa. Kysymyksessä lienee ollut kappaleen kantaesitys. Pianistin nimestä ei ole säilynyt tietoa, mutta se on saattanut olla Schubert. Arpeggionen tunnettuja soittajia ovat nykyisin Gerhardt Darmstadt, Nicolas Deletaille, Alfred Lessing ja Markus Kuikka. Viimeksi mainitun arpeggione-konsertti on nähtävissä netissä osoitteessa: (ilmainen, vaatii kirjautumisen) http://www. e-concerthouse. com Lähteet: Darmstadt, Georg 2001. Auf der Suche nach einer neuen Klangwelt. Der Arpeggione und Franz Schubert. Teoksessa Jahrbuch des Staalichen Institut für Musikforschung. Preussicher Kulturbesitz. Stuttgart. 287—368. Jaquier, Pierre 2003. "... nur eine Verbesserung der alten Chelys hexachordae"? Historische Dokumente zum Arpeggione. Teoksessa Appel, Bernhard R. & Boer, Johannes (toim. ) Viola da Gamba - Baryton - Arpeggione: Festschrift Alfred Lessing Düsseldorf 2000. STIMU Stichting Muziekhistorische Uitvoeringspraktijk. Utrecht. 125—157.
- L'arpeggione est un instrument à cordes frottées, joué à l'archet, à 6 cordes et accordé comme une guitare.
- L'arpeggione è uno strumento musicale inventato dal liutaio viennese Johann Georg Staufer nel 1823. È anche conosciuto come chitarra-violoncello, chitarra d'amore o chitarra ad arco. È un ibrido tra il violoncello, del quale conserva buona parte della tecnica esecutiva, e la chitarra, della quale ha l'accordatura, la forma della cassa e la tastatura del manico. Viene suonato con l'arco e tenuto tra le ginocchia. Lo strumento negli anni trenta dell'Ottocento era già dimenticato. L'arpeggione fu promosso da Vinzenz Schuster che verosimilmente commissionò a Franz Schubert la sonata in La minore per arpeggione e pianoforte D 821 oggi nota come "Arpeggione". La sonata, che appartiene alla maturità artistica di Schubert, è rimasta molto popolare nonostante il prematuro declino dello strumento e viene eseguita solitamente sulla viola o sul violoncello. Fino alla fine del XX sec. il repertorio per arpeggione era limitato alla Sonata di Schubert, a un concerto andato perduto di H. A. Birnbach (1823) e a un pezzo per arpeggione solo di Schmidt (1823). Dal 2002 molti compositori hanno invece scritto per questo strumento, principalmente per rispondere alle commissioni del arpeggionista belga Nicolas Deletaille.
- アルペジョーネもしくはアルペッジョーネ（Arpeggione）は、1823年から1824年にウィーンのギター製造者ヨハン・ゲオルク・シュタウファー（Johann Georg Staufer, 1778年 - 1853年）により発明された6弦の弦楽器。弓を用いて演奏するが、チェロを小ぶりにしたような本体のために重音を出すことが容易であり、また24のフレットを持つなど、ギターの特徴も併せ持つ。このため「ギター・チェロ」という別名でも呼ばれたが、外見はバロック時代のヴィオラ・ダ・ガンバに似ている。 この楽器のために作曲された、唯一の名高い楽曲は、シューベルトの《アルペジョーネ・ソナタ イ短調》D821である。これは1824年の作品だが、1871年になってようやく出版された時には、すでにアルペジョーネは忘れられた楽器になっていた。したがって現在でも、アルペジョーネが演奏に使われることはほとんどなく、このソナタの演奏では、チェロやヴィオラ、コントラバスで代用されることが通例である。その他にも、製作者のシュタウファー、ルイ・シュポーア、ヨハン・ブルグミュラー、ベルンハルト・ロンベルクがアルペジョーネ作品を残しており、近年になって録音された。 近年では、日本の複数の研究家が資料を基にして復元に成功しているhttp://arpeggione. web. fc2. com/、http://www. eonet. ne. jp/~kogakkihirayama/shinsaku_gakki/shinsaku_gakki. html#G。
- De arpeggione is een muziekinstrument dat men kan beschouwen als een kruising tussen de gitaar en de cello. Qua vorm gelijkt hij meest op de gitaar, qua speelwijze leunt hij aan bij de cello. Het instrument is in 1823 ontworpen, volgens de meeste bronnen door J.G. Staufer.
- O arpeggione é um instrumento musical de seis cordas, com trastes, afinado como uma guitarra, mas tocado com um arco como um violoncelo. Nesta medida está próximo da Viola da gamba. Esteve em voga durante não mais de uma década, depois da sua criação por volta de 1823 pelo luthier Johann Georg Staufer (1778-1853). A única peça mais notória que subsiste é a Sonata para arpeggione e forte-piano de Schubert D.821, publicada em 1871, já quando o arpeggione tinha praticamente desaparecido. Mais recentemente Nicolas Deletaille reintroduziu o instrumento, executando a obra de Schubert no seu instrumento original (esta sonata é hoje habitualmente executada sobretudo em violoncelo ou viola) e encorajando também os compositores a escreverem nova música para o instrumento..
- Арпеджионе — струнный смычковый музыкальный инструмент. Близок виолончели по размеру и способу звукоизвлечения, но, как и гитара, имеет шесть струн и лады на грифе. Был сконструирован в 1823 г. венским мастером Иоганном Георгом Штауфером; чуть позже аналогичный инструмент был создан в Пеште Петером Тойфельсдорфером. Подразумевалось, что такой инструмент будет удобнее всего для сочетания приёмов игры на смычковых и щипковых инструментах. В течение 1820-х гг. арпеджионе пользовался определённой популярностью. Главный редактор «Всеобщей музыкальной газеты» Фридрих Август Канне писал о новом инструменте: «Красота звука, в высоких регистрах имеющего большое сходство с гобоем, а в басах напоминающего бассетгорн, приведёт знатока в изумление… Обаяние и проникновенность инструмента равно превосходны» (Allgemeine musikalische Zeitung, 1 марта 1823 г.). Первым исполнителем на арпеджионе стал Винценц Шустер, переложивший для него ряд произведений композиторов-современников. Шустер же в 1824 г. первым исполнил специально написанную для арпеджионе и фортепиано Сонату Франца Шуберта, а в 1825 г. опубликовал руководство по игре на арпеджионе. Однако уже спустя десятилетие после своего изобретения инструмент в значительной степени был забыт. Сонату Шуберта стали исполнять на виолончели или альте, а слово «Арпеджионе» часто фигурирует в качестве её названия. И только в конце XX века, с общим ростом интереса к аутентичному звучанию, об арпеджионе вспомнили. В частности, немецкий исполнитель Герхард Дармштадт записал альбом произведений для арпеджионе, играя на точной копии инструмента начала XIX века, изготовленной современным мастером.
- Арпеджіоне (арпеджоне італ. arpeggione, фр. guitare d'amour — гітара любві) — струнний смичковий інструмент. Сконструйований в 1823 році віденським майстром Г. Штауфером. Поєднує ознаки віолончелі (розмір, спосіб тримання інструменту та видобування звуку) та гітари (форма корпусу, кількість струн та їх настройка, лади на грифі). Першим виконавцем на арпеджіоне був В. Шустер, який видав школу гри на цьому інструменті. Поширення не отримав. Франц Шуберт написав для арпеджіоне з фортепіано сонату, що була видана як Соната для арпеджіоне або віолончелі й фортепіано, а в сучасності виконується на віолончелі або в альтовому перекладенні.
|
| rdfs:comment
|
- Arpeggione je starší šestistrunný smyčcový hudební nástroj. Podobá se částečně kytaře - jeho hmatník je opatřen pražci - a violoncellu - jeho struny jsou napnuty tak, že neleží všechny v jedné rovině a hraje se na ně smyčcem. Na rozdíl od violoncella arpeggione nemá bodec a drží se mezi koleny, podobně jako viola da gamba. Arpeggione bylo poprvé sestaveno ve Vídni roku 1823 a bylo částečně rozšířeno jen po dobu několika let.
- Der Arpeggione ist ein im Jahre 1823 vom Wiener Geigenbauer Johann Georg Stauffer (* 26. Januar 1776; † 24. Januar 1853) erfundenes Streichinstrument, das Merkmale der Gitarre (Korpusform ohne überstehenden Rand mit flachem Boden, Metallbünde, sechs Saiten in der Stimmung E-A-d-g-h-e') sowie des Violoncellos (Saitenlänge, Steghöhe, Spielhaltung, Bogenführung, gewölbte Decke) in sich vereinigt.
- The arpeggione is a six-stringed musical instrument, fretted and tuned like a guitar, but bowed like a cello, and thus similar to the bass viola da gamba. The body shape of the instrument, is however more similar to a medieval fiddle than either the guitar or the bass viol. It enjoyed a brief vogue, perhaps a decade, after its invention around 1823, by the Viennese guitar maker Johann Georg Stauffer (1778-1853).
- El arpeggione es un instrumento musical derivado de la viola da gamba, hermano del violoncello (por la forma) y de la guitarra (por sus seis cuerdas), inventado en 1823 por un luthier vienés, Johann Georg Staufer. La única obra importante para este instrumento de efímera existencia es la Sonata para arpeggione y piano D. 821 de Schubert, que probablemente fue encargada por el propio Staufer.
- Arpeggione on sellon ja kitaran yhdistelmä, jonka wieniläinen soitinrakentaja Johann Georg Staufer kehitti vuonna 1823 Wienissä. Siitä käytettiin saksankielessä nimiä Guitarre d´Amour, Chitarra col´ arco, Bogenguitarre, Sentimental-guitarre, Guitarren-Violoncello ja Violoncellguitarre. Soitinta soitetaan sellon tapaan ja sen viritys on samanlainen kuin nykyaikaisessa kitarassa (E-A-d-g-h-e¹). Arpeggione-nimi esiintyy ainoastaan Franz Schubertin a-molli sonaatin D 821 käsikirjoituksessa.
- L'arpeggione est un instrument à cordes frottées, joué à l'archet, à 6 cordes et accordé comme une guitare.
- L'arpeggione è uno strumento musicale inventato dal liutaio viennese Johann Georg Staufer nel 1823. È anche conosciuto come chitarra-violoncello, chitarra d'amore o chitarra ad arco. È un ibrido tra il violoncello, del quale conserva buona parte della tecnica esecutiva, e la chitarra, della quale ha l'accordatura, la forma della cassa e la tastatura del manico. Viene suonato con l'arco e tenuto tra le ginocchia. Lo strumento negli anni trenta dell'Ottocento era già dimenticato.
- アルペジョーネもしくはアルペッジョーネ（Arpeggione）は、1823年から1824年にウィーンのギター製造者ヨハン・ゲオルク・シュタウファー（Johann Georg Staufer, 1778年 - 1853年）により発明された6弦の弦楽器。弓を用いて演奏するが、チェロを小ぶりにしたような本体のために重音を出すことが容易であり、また24のフレットを持つなど、ギターの特徴も併せ持つ。このため「ギター・チェロ」という別名でも呼ばれたが、外見はバロック時代のヴィオラ・ダ・ガンバに似ている。 この楽器のために作曲された、唯一の名高い楽曲は、シューベルトの《アルペジョーネ・ソナタ イ短調》D821である。これは1824年の作品だが、1871年になってようやく出版された時には、すでにアルペジョーネは忘れられた楽器になっていた。したがって現在でも、アルペジョーネが演奏に使われることはほとんどなく、このソナタの演奏では、チェロやヴィオラ、コントラバスで代用されることが通例である。その他にも、製作者のシュタウファー、ルイ・シュポーア、ヨハン・ブルグミュラー、ベルンハルト・ロンベルクがアルペジョーネ作品を残しており、近年になって録音された。 近年では、日本の複数の研究家が資料を基にして復元に成功しているhttp://arpeggione.
- De arpeggione is een muziekinstrument dat men kan beschouwen als een kruising tussen de gitaar en de cello. Qua vorm gelijkt hij meest op de gitaar, qua speelwijze leunt hij aan bij de cello. Het instrument is in 1823 ontworpen, volgens de meeste bronnen door J.G. Staufer.
- O arpeggione é um instrumento musical de seis cordas, com trastes, afinado como uma guitarra, mas tocado com um arco como um violoncelo. Nesta medida está próximo da Viola da gamba. Esteve em voga durante não mais de uma década, depois da sua criação por volta de 1823 pelo luthier Johann Georg Staufer (1778-1853). A única peça mais notória que subsiste é a Sonata para arpeggione e forte-piano de Schubert D.821, publicada em 1871, já quando o arpeggione tinha praticamente desaparecido.
- Арпеджионе — струнный смычковый музыкальный инструмент. Близок виолончели по размеру и способу звукоизвлечения, но, как и гитара, имеет шесть струн и лады на грифе. Был сконструирован в 1823 г. венским мастером Иоганном Георгом Штауфером; чуть позже аналогичный инструмент был создан в Пеште Петером Тойфельсдорфером. Подразумевалось, что такой инструмент будет удобнее всего для сочетания приёмов игры на смычковых и щипковых инструментах. В течение 1820-х гг.
- Арпеджіоне (арпеджоне італ. arpeggione, фр. guitare d'amour — гітара любві) — струнний смичковий інструмент. Сконструйований в 1823 році віденським майстром Г. Штауфером. Поєднує ознаки віолончелі (розмір, спосіб тримання інструменту та видобування звуку) та гітари (форма корпусу, кількість струн та їх настройка, лади на грифі). Першим виконавцем на арпеджіоне був В. Шустер, який видав школу гри на цьому інструменті. Поширення не отримав.
|
