| dbpprop:abstract
|
- Apocrypha (from the Greek word ἀπόκρυφα, meaning "those having been hidden away") are texts of uncertain authenticity, or writings where the authorship is questioned. When used in the specific context of Judeo-Christian theology, the term apocrypha refers to any collection of scriptural texts that falls outside the canon. Given that different denominations have different ideas about what constitutes canonical scripture, there are several different versions of the apocrypha. During sixteenth-century controversies over the biblical canon the word "apocrypha" acquired a negative connotation, and it has become a synonym for "spurious" or "false". This usage usually involves fictitious or legendary accounts that are plausible enough to be commonly considered as truth. For example, Laozi's alleged authorship of the Tao Te Ching, Napoleon Bonaparte's self-coronation rather than at the hands of Pope Pius VII, and the Parson Weems account of George Washington and the cherry tree, are all considered 'apocryphal'. The modern equivalent term to the ancient "apocrypha" would be "top secret government documents". Thus, in ancient China "the divine chapters and esoteric charts are certainly to be held in the Metal Bound Box and stored in the Stone Room ... never been recorded in formal documents" : "The description indicates that these esoteric ... apocryphal writings were well-kept in the Southern Qi imperial library without publication in a common catalogue. " (Their not being mentioned in the public catalogue would indicate their being accessible only to government agents having a "top secret" security-clearance.)
- Apokryphen sind Texte, die im Entstehungsprozess der Bibel nicht in deren Kanon aufgenommen wurden: aus inhaltlichen Gründen, weil sie damals nicht allgemein bekannt waren, aus religionspolitischen Gründen oder weil sie – selten – erst nach Abschluss des Kanons entstanden sind. Der Begriff wurde im 2. Jahrhundert von christlichen Theologen geprägt und bedeutete anfangs nicht nur „außerkanonisch“, sondern zugleich „häretisch“: Er wertete die ausgegrenzten Schriften als Irrlehre oder Fälschung ab. Er wurde vor allem auf Literatur aus dem Umfeld des Gnostizismus bezogen, die ihre nicht für die Öffentlichkeit bestimmten Texte mit dem Wort „apokryph“ als „Geheimlehren“ darstellten. Zuerst hat das Judentum mit der Kanonisierung des Tanach (um 135) eine Reihe von Schriften als außerkanonisch ausgegrenzt. Die protestantischen Kirchen ordnen diese den Apokryphen des Alten Testaments (AT) zu, während die katholische und orthodoxe Kirche einige davon in ihren Kanon aufgenommen haben. Bei den Apokryphen des Neuen Testaments (NT) dagegen sind die christlichen Konfessionen weitgehend einig. Im wissenschaftlichen Sprachgebrauch werden heute allgemein außerkanonische frühchristliche Schriften unter diesen Oberbegriff gestellt, die nicht zu den Schriften der sogenannten Apostolischen Väter gehören. Dieser Begriff wurde im 17. Jahrhundert für frühchristliche Schriften geprägt, von denen man eine Übereinstimmung mit der Lehre der Apostel annimmt. Einige dieser Schriften sind ebenfalls schon vor 100 entstanden, sind aber keine Evangelien oder Apokalypsen und haben eine andere Funktion für das Christentum: Sie sind lehrhafte, seelsorgerliche Briefe oder kommentieren bereits vorgegebene NT-Überlieferung. Dabei sind die Grenzen zu den eigentlichen Apokryphen allerdings fließend. Zu diesen zählt man heute auch sogenannte Agrapha: Worte, Dialoge und Episoden von und über Jesus, die sonst in der NT-Überlieferung unbekannt sind und parallel dazu – auch innerhalb von Schriften der Apostolischen Väter – überliefert wurden.
- Cristianisme Fitxer:Cruz. svg Història del cristianisme Apòstols Concilis ecumènics Gran Cisma d'Orient Reforma Protestant Teologia Cristiana Trinitat Messies Jesucrist Eucaristia El Decàleg Les Benaurances Les Escriptures La Bíblia Antic Testament Nou Testament Llibres apòcrifs Els Evangelis Esglésies Cristianes Catolicisme Cristianisme ortodox Protestantisme Restauracionisme Els llibres apòcrifs són el conjunt de texts que no són part del cànon de la Bíblia, però que es van produir durant el mateix període i amb un estil similar. El terme apòcrif prové del grec απόκρυφος, apócrofos, i està format per la combinació de les paraules apo (lluny) i kryptein (amagar), donant, doncs, l'idea de "tancat" o "amagat". La majoria dels llibres apòcrifs contenen doctrina que ha estat declarada heretgia per la major part de les esglésies cristianes. No hi ha cap discrepància en relació amb els llibres del Nou Testament que es consideren apòcrifs per les diverses branques del cristianisme. No obstant això, el protestantisme sòl considerar apòcrifs els llibres deuterocanònics de l'Antic Testament, que l'Església Catòlica va declarar part del cànon i inspirats per Déu després de la Reforma Protestant. Els llibres l'Antic Testament que són considerats apòcrifs pel catolicisme són anomenats "pseudògrafs" pels protestants, i tampoc no els accepten dintre del seu cànon.
- Apokryf (řec. ἀπόκρυφος = skrytý, zahalený) je v různém kontextu literární: Teologie užívá pojmu „apokryf“, když označuje text, který do biblického kánonu nepatří, avšak svou povahou náboženského spisu se kanonickému textu v některých ohledech blíží. Katolíci užívají pojmu „apokryf“ pro spis nepřijatý do biblického kánonu, tak jak jej definoval definitivně Tridentský koncil. Toto pojetí odpovídá protestantskému pojmu pseudoepigraf. Mezi takto definované apokryfy patří apokryfy staro- a novozákonní. Protestantské církve označují za apokryfní ty spisy, o jejichž zařazení do biblického kánonu nepanovala v církvi shoda. V tomto užití se pojem velmi blíží katolíky užívanému pojmu deuterokanonická kniha nebo pravoslavnému anaginoskomenon. V moderní době slovo „apokryf“ značí literární žánr, který moderním, někdy spíše parodickým způsobem zpracovává obecně známé příběhy, například biblické či antické, založený na netradiční interpretaci těchto příběhů. Toto heslo užívá pojmu apokryf ve významu třetím.
- El término apócrifo ha sido utilizado a través de los tiempos para hacer referencia a algunas colecciones de textos y de escritos religiosos sagrados surgidos y emanados en contextos judíos o cristianos, que no han sido incluidos en el canon de la Tanach judía hebreo-aramea, de la Biblia israelita Septuaginta griega, así como tampoco de ninguna de las distintas Biblias usadas por distintos grupos de cristianos.
- Apokryfiset kirjat eli apokryfit tai apokryfikirjat ovat juutalaisia tai alkukristillisiä kirjoituksia, jotka on jätetty kaanonin eli ohjeellisen tekstikokoelman ulkopuolelle. Juutalaisuudessa tekstikokoelma on Tanak ja kristinuskossa se on Raamattu. Apokryfisiä kirjoja on eri tekstikokoelmissa vaihtelevasti eri aikoina ja eri kirkkokunnissa. Apokryfinen tarkoittaa ”kätkettyä”. Nimi juontuu siitä, ettei apokryfisiä kirjoja yleensä luettu kristillisissä jumalanpalveluksissa, vaikka ne olivat saatavilla. Kristinuskon apokryfikirjoista puhuttaessa Vanhan ja Uuden testamentin apokryfikirjojen välillä on selvä ero. Vanhan testamentin apokryfit ovat mukana useissa Raamatun versioissa, myös vanhoissa suomalaisissa Raamatuissa, vaikka kaikki kirkkokunnat eivät tunnustakaan niiden arvoa. Uuden testamentin apokryfeillä ei puolestaan koskaan ole ollut tunnustettua asemaa kristinuskon piirissä, eivätkä ne ole koskaan kuuluneet Raamattuun.
- Az apokrifek a bibliai könyvekhez hasonló zsidó és keresztény iratok, amelyeket szerzőjük ugyanolyan isteni kinyilatkoztatásként, szent iratként tárt a nyilvánosság elé, de amelyek ennek ellenére nem szerepelnek a mai Biblia könyvei között. Némelyikük azonban egyes korábbi bibliaváltozatokban benne volt, illetve egyes mai kisebb egyházak Bibliájában szerepel. Az apokrif (apokripha) görög kifejezés jelentése: „elrejtett”. A rabbik szefarim hiconimnak, azaz különálló könyveknek nevezik azokat a szamaritánus vagy eretnek iratokat, amik nem voltak benne a kánonban, azaz az ortodox zsidó gyűjteményben. Először azokra a könyvekre használták ezt a szót, amelyeket eltitkoltak a nagyközönség előtt, csak a beavatottak olvashatták. A katolikusok a bibliai korban keletkezett kánonba fel nem vett iratokat nevezik apokrifeknek. Ami nem került be a kánonba, azt nem lehetett nyilvánosan olvasni. Másolásukat megtiltották, ezért kevés maradt belőlük az utókornak. Alexandria püspöke, Athanasius 39-es ünnepi körlevelében, 367-ben állapítja meg először egész egyházmegyéje területére a kanonikus írásokat abban a 27 darabban, amiből a mostani Újszövetség áll. Ennek ellenére igen sok apokrif irat fennmaradt az ókori vallási sokszínűség érdekes bizonyítékaként.
- Il termine apocrifo è una traslitterazione del greco απόκρυφος (ἀπό = da + κρύπτω = nascondere), indicante "ciò che è tenuto nascosto", "ciò che è tenuto lontano (dall'uso)". Nell'uso corrente la parola è riferita comunemente alla tradizione giudeo-cristiana, all'interno della quale è stata coniata. In essa con 'apocrifo' si intende un testo non canonico, cioè non incluso nell'elenco dei libri sacri della Bibbia ritenuti ispirati e pertanto non usato a livello dottrinale e liturgico. Visto che le differenti confessioni religiose hanno adottato diversi canoni dei libri della Bibbia, la qualifica di apocrifo varia a seconda della confessione di riferimento. In ambito protestante 'apocrifi' indica anche i libri presenti nel canone dell'Antico Testamento cristiano ma non in quello ebraico, che nella tradizione cattolica sono indicati come deuterocanonici.
- 外典（がいてん）とは、 仏教において仏典以外の儒教・道教などの仏教以外の教え（外道）を説いた書。 ユダヤ教・キリスト教において、ある時期まで正典またはそれに準ずる扱いをうけたことがあったが正典化作業の際に正典のリストに加えられなかった文書のこと。本項で説明する。 外典（がいてん、Apocrypha）とは、ユダヤ教・キリスト教関係の文書の中で、聖書の正典化作業の際に正典のリストに加えられなかった文書を指す。経外典（けいがいてん）とも。 アポクリファとは、ギリシャ語のαπόκρυφος（隠されたもの）に由来する言葉である。
- Apocrief is een term waarmee bepaalde boeken worden aangeduid die aanspraak maakten om als onderdeel van de Bijbel te worden beschouwd, maar niet in de canon van de Bijbel zijn opgenomen. Er bestaat echter ook een alledaagse betekenis. Het woord 'apocrief' komt van het Griekse apokruphos dat "geheim", "verborgen" betekent.
- Apokryfer (fra gresk απόκρυφος, «skjult», «kryptisk») er en betegnelse på religiøse tekster, spesielt innenfor de jødiske og kristne tradisjoner, som av religiøse autoriteter ikke regnes for å være guddommelig inspirerte eller som på annen måte trekkes i tvil. De står da i motsetning til Bibelens kanon. I vestlig kristendom refererer uttrykket Apokryfer oftest til De deuterokanoniske bøkene, bøker som er med i Den katolske kirkes versjon av Bibelen, men ikke i protestantiske versjoner.
- Apokryf (gr. ἀπόκρυφος, ápókryphos – ukryty, tajemny) – określenie używane obecnie głównie w kontekście ksiąg o zabarwieniu religijnym z okresu przełomu naszej ery, które Kościół katolicki uważa za nienatchnione (czyli za niezgodne ze swoją doktryną), w szczególności to księgi nie wchodzące w skład Biblii. Określenie używane w starożytności niechrześcijańskiej w stosunku do tekstu religijnego lub filozoficznego w hellenistycznych religiach misteryjnych oraz systemach filozoficznych o charakterze hermetycznym. Apokryfy były szeroko rozpowszechnione aż do schyłku starożytności na terenie cesarstwa rzymskiego, szczególnie w jego wschodniej części w postaci nurtu religijnego zwanego gnostycyzmem. Jednakże w tym ostatnim przypadku zagadnienie związane z apokryfami łączy się już z chrześcijaństwem, co wynika z charakteru samego gnostycyzmu. W tym kontekście termin apokryf w kręgach filozoficzno-religijnych oznaczał, że do poszczególnych ksiąg mają dostęp tylko osoby wtajemniczone, posiadające określoną wiedzę (gnosis), niedostępną dla profanów. W Kościołach protestanckich księgi te są określane jako pseudoepigrafy. Termin apokryf funkcjonuje również poza kontekstem religijno-filozoficznym w znaczeniu bardziej ogólnym, określającym teksty niepewnego pochodzenia, autentyczności. Termin ten stosuje się do utworów o fałszywym pochodzeniu, czyli nie od autora, za którego jakieś dzieło uchodzi, utwór "wydobyty z ukrycia", także rzekomo, rzekomo autentyczny ("Apokryfy" Stanisława Lema to zbiór recenzji i wstępów nieistniejących książek). Termin ten stosuje się zarówno do utworów o naprawdę nieustalonym pochodzeniu, autorstwie i autentyczności, ale także dla tych, dla których ich "apokryficzność" jest doskonale znana i zamierzona przez, chociażby, autora.
- Os Livros apócrifos (do grego Apokruphoi, secreto, separado ou excluído), também conhecidos como Livros Pseudo-canônicos, são os livros escritos por comunidades cristãs e pré-cristãs (ou seja, há livros apócrifos do Antigo Testamento) nos quais os pastores e a primeira comunidade cristã não reconheceram a Pessoa e os ensinamentos de Jesus Cristo e, portanto, não foram incluídos no cânon bíblico. O termo "apócrifo" foi cunhado por Jerônimo, no quinto século, para designar basicamente antigos documentos judaicos escritos no período entre o último livro das escrituras judaicas, Malaquias e a vinda de Jesus Cristo. São livros que não foram inspirados e que não fazem parte de nenhum cânon. São também considerados apócrifos os livros que não fazem parte do cânon da religião que se professa. A consideração de um livro como apócrifo varia de acordo com a religião. Por exemplo, alguns livros considerados canônicos pelos católicos são considerados apócrifos pelos judeus, pelos evangélicos e pelos protestantes. Alguns destes livros são os inclusos na Septuaginta por razões históricas ou religiosas. A terminologia teológica católica romana/ortodoxa para os mesmos é deuterocanônicos, isto é, os livros que foram reconhecidos como canônicos em um segundo momento (do grego, deutero significando "outro"). Destes fazem parte os livros de Judite, Tobias, Baruque, Eclesiástico, Sabedoria de Salomão, I e II Macabeus, além de adições aos livros de Ester e Daniel.
- Апо́крифы (от др. -греч. ἀπόκρῠφος — «скрытый, сокровенный»), — произведения позднеиудейской и раннехристианской литературы, не вошедшие в библейский канон. Понятие «апокрифы» первоначально относилось к произведениям гностицизма, стремившегося сохранить свое учение в тайне. Позднее термин «апокрифы» был отнесен к раннехристианским текстам, не признанным «богодухновенными»: Евангелия, Послания, Деяния и Откровения, не вошедшие в Библию, считаются Церковью «посторонними», или «неканоническими», то есть собственно апокрифами. Апокрифы подразделяются на ветхозаветные и новозаветные.
- Apokryfer från grekiskans απόκρυφος (apokryphos), som betyder gömd, fördold, svårbegriplig, betecknar en samling böcker till Gamla testamentet vars ställning som heliga skrifter är omstridd. De första grekisktalande kristna använde dåtidens grekiska översättning av judarnas heliga skrifter, Septuaginta. När judarna fastställde sin kanon omkring år 90 e. Kr. vid synoden i Jabne beslutade man att inte räkna med de yngsta av skrifterna som fanns med i Septuaginta. Detta har orsakat att Gamla testamentets omfång är något olika i de kristna kyrkorna. Den Katolska kyrkan och de ortodoxa kyrkorna använder fortfarande de flesta av Septuagintas skrifter. Martin Luther menade däremot att dessa böcker visserligen var bibelböcker och god och nyttig läsning, men inte sådan "helig Skrift" med vilken bindande kyrkolära kan fastslås. Både lutheraner och anglikaner läser apokryferna i den offentliga gudstjänsten. De senare menar att syftet med apokryferna är att undervisa i etik, men inte att fastslå bindande kyrkolära. Jean Calvin avvisade dessa skrifter helt. De böcker som är omtvistade kallas deuterokanoniska eller ibland "apokryfer". Att kalla dem "apokryfer" leder dock till missuppfattningar, då det för tankarna till Nya Testamentets apokryfer, böcker som aldrig i någon kyrka räknats som bibliska.
- Apokrif, kanonik (otoritelerce genel kabul görmüş) dini metinlerin ve kitapların parçası olmayan metin. Latince: gizli ve Yunanca: saklanmış kelimelerinden türemiştir. Dini metinlerin doğruluğunun şüpheli olduğu durumları tanımlamak amacıyla kullanılır. Kitab-ı Mukaddes'e eklenmemiş metinler apokrif kabul edilir. Eski Antlaşma dönemiyle ilgili apokrif kitapların çoğunluğu İbranice ya da Aramice yazılmış olmalarına karşın, yalnızca Grekçe biçimleriyle günümüze ulaşmışlardır. Bu da metinlerin Eski Antlaşma’nın ilk Grekçe çevirisi olan Septuaginta’da toplu olarak korunmasından kaynaklanmaktadır. Eski Antlaşma’nın İ. Ö. üçüncü yüzyılda yapılmaya başlanan ve dünyada o dönem en yaygın dil olan Grekçe’deki bu çeviri çok kısa bir süre içinde yaygınlaşmıştır. Roma Katolik Kilisesi 1546 yılında Trento Konsili’nde bu kitapları Kutsal Kitaplar’ın arasına almıştır. Katolikler söz konusu kitaplardan “Deuterokanonik”, yani Kutsal Kitap listesine sonradan eklenmiş kitaplar olarak söz ederler. Ortodoks Kilisesi ise “Deuterokanonik” olarak adlandırdığı kitapları 1642 Yaş ve 1672 Kudüs konsillerinde “Kutsal Yazılar’ın gerçek parçaları” olarak adlandırmıştır. Günümüzde birçok Ortodoks din bilgini Atanasyus ve Jerome’nin çizgisini izleyerek bu kitapların Kutsal Yazılar’ın diğer bölümlerinden daha az yetkili olduğunu kabul etmektedir. Protestanlar ise bu kitapları Kutsal Kitap’ın bir parçası olarak değerlendirmezler. Bu parçaları “Apokrifler” diye adlandırırlar. Martin Luther Apokrifler’e Kutsal Yazı gözüyle bakmamasına rağmen onların “okunması iyi ve yararlı kitaplar” olduğunu belirtmiştir. Apokrif Kitapları genellikle Eski Antlaşma’nın evrensel olarak benimsenen kitapları arasında değerlendirilmez ve topluluk önünde ya da kilise tapınma hizmetinde birincil olarak kullanılmazlar. Yine de Apokrif Kitapları’nın inanlıların kişisel çalışmaları ve gelişmeleri için yararlı olabilecekleri düşünülür. Apokrif Kitaplar, tarihsel metinler, söylenceler, bilgelik sözleri, dua ve ezgiler, gelecek olaylarla ilgili metinlerden oluşur. Kitaplar sırasıyla, Tobit, Yudit, Ester (Eski Antlaşma’daki özgün metne bazı ekler içeren Grekçe çevirisi), Bilgelik, Sirak, Baruk, Yeremya’nın Mektubu, Azarya’nın Duası ve Üç Genç Adamın Ezgisi, Suzanna, Bel ve Ejderha, 1. Makabeler, 2. Makabeler, 3. Makabeler, 1. Esdras, 4. Ezra, Manaşşe’nin Duası, 151. Mezmur ve 4. Makabeler’dir.
- Апокри́фи (грец. Απόκρυφα — таємний, прихований) — виниклі на рубежі нашої ери в елліністичному давньоєврейському і давньосирійському середовищі, а також на християнському Сході твори про персонажів і події Священної історії, що не ввійшли до офіційних іудейських і християнських церковних канонів. Ця релігійно-легендарна література спочатку призначалася для посвячених, знаючих книжників. Згодом апокрифи одержали назву «зречених» і вносилися до спеціальних переліків-індексів «зречених книг», що не дозволялися церковною владою до читання і поширення в середовищі правовірних іудеїв і християн. Найбільш давнє свідчення знайомства давньокиївських книжників з таким індексом знаходиться в «Ізборнику Святослава 1073 р. ». У залежності від змісту й імен біблійних і євангельських персонажів апокрифи традиційно поділяють на старозавітними і новозавітні (за аналогією з текстами канонічної Біблії). Старозавітні апокрифи поділяються, своєю чергою, на дві групи. До першої групи належать апокрифи, що з'явилися в дохристиянську епоху, але не включені до іудейського канону старозавітних текстів. При перекладі Біблії з давньоєврейської на грецьку мову вони ввійшли до її тексту, а потім до латинського перекладу Біблії. У XVI ст. католицька церква визнала ці тексти, і вони одержали назву «девтероканонічних» або «вторинно-канонічних». До слов'янського тексту Біблії ці апокрифи були включені наприкінці XV ст. при складанні її першого повного перекладу. при новгородському архієпископі Геннадії. Друга група апокрифічних старозавітних текстів залишилася за межами біблійного Канону. Для вивчення питання про час і обставини виникнення апокрифів, про їх зв'язок з релігійно-моральними і суспільними течіями пізнього іудейства, про особливості раннього християнства неоціненну роль зіграли знахідки в середині XX ст. древніх рукописів у печерах Хірбет-Кумрана на березі Мертвого моря, особливо тексти з печери Наг-Хаммаді. Рукописи Мертвого моря зберегли майже повністю ориґінали апокрифів, відомих доти тільки в більш пізніх перекладах на інші мови. Установлено, що для більшості старозавітних творів мовою ориґіналу була давньоєврейська або арамейська, а для новозавітних — переважно грецька. Новозавітні апокрифи виникли вже в перші століття нашої ери, доповнюючи канонічний євангельський текст подробицями про земний і хресний шлях Ісуса Христа, апостолів, про Богоматір та інші євангельські персонажі. Саме в апокрифах розроблялася тема Страстей Господніх, Зішесття до Пекла, Страшного суду. Давньокиївський живопис нерідко звертався до цих апокрифічних сюжетів. Слов'янські переклади апокрифів з'явилися, очевидно, разом з перекладами текстів Священного писання в кирило-мефодіївський період розвитку перекладної писемності на Русі, не раніше 2-ї половини IX ст. , а на Русь потрапили з прийняттям християнства. Походження деяких слов'янських апокрифів зв'язують з виниклої в Болгарії у Х ст. так званої «богомильської єрессі» (по імені попа Богомила). Південнослов'янська література, зокрема давньоболгарська, у процесі передачі апокрифів на руський ґрунт виконувала роль «літератури-посередниці». З деякими апокрифами руський читач знайомився через Толкову Палею і хронографи. Найдавніші з відомих слов'янських списків апокрифів датуються XII ст. і рубежем XII—XIII ст.. У жанровому відношенні слов'янські апокрифи в основному наслідують розмаїтість форм текстів Священного писання, що складалося протягом декількох століть з різних письмових і усних джерел. Так, відомі апокрифічні євангелія: Євангеліє Нікодима, таємного учня Христа, що прийшов після його страти зняти з хреста тіло Ісуса і поховати, «Євангеліє Фоми», «Першоєвангеліє Якова» (про дитинство діви Марії), апокрифічне «Одкровення Іоанна Богослова», «Апокаліпсис Авраама», «Видіння апостола Павла», «Видіння пророка Данила». Ці тексти носять есхатологічний характер, вони оповідають про очікуваний «кінець світу». Сюди належить і відоме «Ходіння Богородиці по муках». Існують апокрифічні діяння («Діяння апостолів Андрія, Петра, Матвія»), апокрифічні житія, апокрифічні завіти. Апокрифи поширювалися й у формі питань-відповідей. Різні жанрові форми могли змішуватися. У давньокиївській літературі апокрифи, незважаючи на заборони їх поширення, активно читалися і переписувалися до збірників, нерідко поруч з цілком канонічними текстами. Питання про ступінь «апокрифічності» цих творів і їхньої функції в давньослов'янській книжності досить складне. Найбільш ґрунтовна робота про це належить польському славістові Ал. Наумову, що дав докладне і вичерпне визначення апокрифу: "Церковнослов'янським апокрифом ми називаємо середньовічний літературний твір церковнослов'янською мовою, що розвиває діахронічно або синхронічно план біблійного оповідання в якості його неправомочної конкретизації або вносячий семантичні акценти, що входять у протиріччя з офіційно визнаними". Крім книжного, на Русі існував і усний шлях поширення апокрифів. Їх розповідали, повертаючись з подорожей до Святої Землі, прочани — «каліки перехожі». У знаменитому «Ходінні ігумена Данила» міститься чимала кількість апокрифічних сюжетів, зв'язаних з біблійними святинями і чутих Данилом у Палестині. Апокрифи привертали увагу читачів насамперед тим, що конкретизували і доповнювали скупе на подробиці біблійне оповідання, причому доповнювали в живій, цікавій формі, часто зі значним елементом середньовічної фантастики. Вони піднімали найважливіші світоглядні питання про зміст буття, про початок і кінець світу, про Пекло й Рай з докладним описом як райського блаженства, так і пекельних мук. В апокрифах з разючою деталізацією зображувалася доля людської душі після смерті, «митарства», яким піддавалися душі грішників. Апокрифи перетворювалися у свого роду «народну Біблію», що займає проміжне положення між книжковою й усною традиціями. Апокрифічні сюжети знайшли відображення й у духовних віршах.
- 經外書類似次經，不過所指略為不同。經外書泛指基督教或新教教徒認定；天主教所屬聖經與基督教聖經中差異的部分多餘經文。經外書產生的主因，在於1611年詹姆士王道版聖經後，基督新教教會陸續將部份經文自聖經中刪除，用意為大眾提供比較短小、經濟的聖經版本。至此，多數基督新教信徒認為此部分遭刪除經文屬天主教，並稱為經外書。 經外書最廣為人知的為《死海手卷》、《所羅門的智慧》與《薩拉克的智慧》，這部分經外書含有大量諺語和智慧格言的書，而經外書所呈現的宗教為一個更加超自然的宗教，是一個強調體驗天國或靈性境界的宗教。
|
| rdfs:comment
|
- Apocrypha (from the Greek word ἀπόκρυφα, meaning "those having been hidden away") are texts of uncertain authenticity, or writings where the authorship is questioned. When used in the specific context of Judeo-Christian theology, the term apocrypha refers to any collection of scriptural texts that falls outside the canon. Given that different denominations have different ideas about what constitutes canonical scripture, there are several different versions of the apocrypha.
- Apokryphen sind Texte, die im Entstehungsprozess der Bibel nicht in deren Kanon aufgenommen wurden: aus inhaltlichen Gründen, weil sie damals nicht allgemein bekannt waren, aus religionspolitischen Gründen oder weil sie – selten – erst nach Abschluss des Kanons entstanden sind. Der Begriff wurde im 2.
- Cristianisme Fitxer:Cruz.
- Apokryf (řec. ἀπόκρυφος = skrytý, zahalený) je v různém kontextu literární: Teologie užívá pojmu „apokryf“, když označuje text, který do biblického kánonu nepatří, avšak svou povahou náboženského spisu se kanonickému textu v některých ohledech blíží. Katolíci užívají pojmu „apokryf“ pro spis nepřijatý do biblického kánonu, tak jak jej definoval definitivně Tridentský koncil. Toto pojetí odpovídá protestantskému pojmu pseudoepigraf.
- El término apócrifo ha sido utilizado a través de los tiempos para hacer referencia a algunas colecciones de textos y de escritos religiosos sagrados surgidos y emanados en contextos judíos o cristianos, que no han sido incluidos en el canon de la Tanach judía hebreo-aramea, de la Biblia israelita Septuaginta griega, así como tampoco de ninguna de las distintas Biblias usadas por distintos grupos de cristianos.
- Apokryfiset kirjat eli apokryfit tai apokryfikirjat ovat juutalaisia tai alkukristillisiä kirjoituksia, jotka on jätetty kaanonin eli ohjeellisen tekstikokoelman ulkopuolelle. Juutalaisuudessa tekstikokoelma on Tanak ja kristinuskossa se on Raamattu. Apokryfisiä kirjoja on eri tekstikokoelmissa vaihtelevasti eri aikoina ja eri kirkkokunnissa. Apokryfinen tarkoittaa ”kätkettyä”.
- Az apokrifek a bibliai könyvekhez hasonló zsidó és keresztény iratok, amelyeket szerzőjük ugyanolyan isteni kinyilatkoztatásként, szent iratként tárt a nyilvánosság elé, de amelyek ennek ellenére nem szerepelnek a mai Biblia könyvei között. Némelyikük azonban egyes korábbi bibliaváltozatokban benne volt, illetve egyes mai kisebb egyházak Bibliájában szerepel. Az apokrif (apokripha) görög kifejezés jelentése: „elrejtett”.
- Il termine apocrifo è una traslitterazione del greco απόκρυφος (ἀπό = da + κρύπτω = nascondere), indicante "ciò che è tenuto nascosto", "ciò che è tenuto lontano (dall'uso)". Nell'uso corrente la parola è riferita comunemente alla tradizione giudeo-cristiana, all'interno della quale è stata coniata.
- Apocrief is een term waarmee bepaalde boeken worden aangeduid die aanspraak maakten om als onderdeel van de Bijbel te worden beschouwd, maar niet in de canon van de Bijbel zijn opgenomen. Er bestaat echter ook een alledaagse betekenis. Het woord 'apocrief' komt van het Griekse apokruphos dat "geheim", "verborgen" betekent.
- Apokryfer (fra gresk απόκρυφος, «skjult», «kryptisk») er en betegnelse på religiøse tekster, spesielt innenfor de jødiske og kristne tradisjoner, som av religiøse autoriteter ikke regnes for å være guddommelig inspirerte eller som på annen måte trekkes i tvil. De står da i motsetning til Bibelens kanon.
- Apokryf (gr. ἀπόκρυφος, ápókryphos – ukryty, tajemny) – określenie używane obecnie głównie w kontekście ksiąg o zabarwieniu religijnym z okresu przełomu naszej ery, które Kościół katolicki uważa za nienatchnione (czyli za niezgodne ze swoją doktryną), w szczególności to księgi nie wchodzące w skład Biblii.
- Os Livros apócrifos (do grego Apokruphoi, secreto, separado ou excluído), também conhecidos como Livros Pseudo-canônicos, são os livros escritos por comunidades cristãs e pré-cristãs (ou seja, há livros apócrifos do Antigo Testamento) nos quais os pastores e a primeira comunidade cristã não reconheceram a Pessoa e os ensinamentos de Jesus Cristo e, portanto, não foram incluídos no cânon bíblico.
- Апо́крифы (от др. -греч. ἀπόκρῠφος — «скрытый, сокровенный»), — произведения позднеиудейской и раннехристианской литературы, не вошедшие в библейский канон.
- Apokryfer från grekiskans απόκρυφος (apokryphos), som betyder gömd, fördold, svårbegriplig, betecknar en samling böcker till Gamla testamentet vars ställning som heliga skrifter är omstridd. De första grekisktalande kristna använde dåtidens grekiska översättning av judarnas heliga skrifter, Septuaginta. När judarna fastställde sin kanon omkring år 90 e. Kr.
- Apokrif, kanonik (otoritelerce genel kabul görmüş) dini metinlerin ve kitapların parçası olmayan metin. Latince: gizli ve Yunanca: saklanmış kelimelerinden türemiştir. Dini metinlerin doğruluğunun şüpheli olduğu durumları tanımlamak amacıyla kullanılır. Kitab-ı Mukaddes'e eklenmemiş metinler apokrif kabul edilir.
- Апокри́фи (грец.
|
![[RDF Data]](/statics/sw-cube.png)
