The Aghlabids were a dynasty of emirs, members of the Arab tribe of Bani Tamim, who ruled Ifriqiya, nominally on behalf of the Abbasid Caliph, for about a century, until overthrown by the new power of the Fatimids. In 800, the Abbasid Caliph Harun al-Rashid appointed Ibrahim I ibn al-Aghlab as hereditary Emir of Ifriqiya as a response to the anarchy that had reigned in that province following the fall of the Muhallabids.

PropertyValue
dbpedia-owl:thumbnail
dbpprop:abstract
  • The Aghlabids were a dynasty of emirs, members of the Arab tribe of Bani Tamim, who ruled Ifriqiya, nominally on behalf of the Abbasid Caliph, for about a century, until overthrown by the new power of the Fatimids. In 800, the Abbasid Caliph Harun al-Rashid appointed Ibrahim I ibn al-Aghlab as hereditary Emir of Ifriqiya as a response to the anarchy that had reigned in that province following the fall of the Muhallabids. He was to control an area that encompassed eastern Algeria, Tunisia and Tripolitania. Although independent in all but name, his dynasty never ceased to recognise Abbasid overlordship. A new capital, al-Abbasiyya, was founded outside Kairouan, partly to escape the opposition of the Malikite jurists and theologians, who condemned what they saw as the godless life of the Aghlabids, and disliked the unequal treatment of the Muslim Berbers. Additionally, border defenses were set up in Sousse and Monastir. Under Ziyadat Allah I came the crisis of a revolt of Arab troops in 824, which was not quelled until 836 with the help of the Berbers. The conquest of Byzantine Sicily from 827 under Asad ibn al-Furat was an attempt to keep the unruly troops under control - it was only achieved slowly, and only in 902 was the last Byzantine outpost taken. Plundering raids into mainland Italy took place until well into the 10th century. Gradually the Aghlabids lost control of the Arab forces in Sicily and a new dynasty, the Kalbids, emerged there. The Aghlabid kingdom reached its high point under Ahmad ibn Muhammad. Ifriqiya was a significant economic power thanks to its fertile agriculture, aided by the expansion of the Roman irrigation system. It became the focal point of trade between the Islamic world and Byzantium and Italy, especially the lucrative slave trade. Kairuan became the most important centre of learning in the Maghreb, most notably in the field of Theology and Law, and a gathering place for poets. The decline of the dynasty began under Ibrahim II ibn Ahmad. Control over Calabria was lost to Byzantium, an attack by the Tulunids of Egypt had to be repelled and a revolt of the Berbers put down with much loss of life. In addition, in 893 there began amongst the Kutama Berbers the movement of the Shiite Fatimids, through the mission of Ubaydalla Said, which in 909 led to the overthrow of the Aghlabids.
  • Die Aghlabiden (Banu al-Aghlab, arabisch ‏بنو الأغلب‎, DMG Banū al-Aġlab) auch:arabisch ‏الأغالبة ‎ al-Aghāliba, DMG Al-Aġāliba waren eine arabische Dynastie, die von 800 bis 909 in Ifriqiya regierte. Um der Anarchie in der Provinz Ifriqiya nach dem Sturz der Muhallabiten gegen Ende des 8. Jahrhunderts entgegenzuwirken, ernannte der Kalif Harun ar-Raschid Ibrahim I. ibn al-Aghlab zum erblichen Emir (800–812). Sein Herrschaftsgebiet umfasste das östliche Algerien, Tunesien und Tripolitanien. Zwar regierte er faktisch unabhängig, doch wurde die Oberherrschaft der Abbasiden auch unter seinen Nachfolgern immer anerkannt. Als Residenz wurde außerhalb von Kairuan die Palaststadt al-Abbasiyya gegründet. Dies auch, um der Opposition der malikitischen Rechtsgelehrten und Theologen zu entgehen, die den aghlabidischen Emiren einen gottlosen Lebenswandel vorwarfen. Außerdem lehnten sie die Ungleichbehandlung der muslimischen Berber ab. Zur Sicherung der Macht nach außen und innen wurden Grenzfestungen angelegt u. a. in Sousse und Monastir. Unter Ziyadat Allah I. (817–838) kam es zu einer schweren Krise, als die arabischen Truppen 824 in Tunis rebellierten. Der Aufstand konnte erst 836 mit Hilfe der Berber unterdrückt werden. Um die unruhigen arabischen Truppen unter Kontrolle zu halten begannen die Aghlabiden 827 mit der Eroberung des byzantinischen Sizilien unter Asad ibn al-Furat. Die Eroberung kam nur langsam voran und erst 902 konnten die letzten byzantinischen Stützpunkte besetzt werden. Von Sizilien aus wurden in der Folgezeit weite Teile Italiens durch Raubzüge geplündert. Erst im 10. Jahrhundert konnten die Muslime wieder zurückgedrängt werden. Allerdings verloren die Aghlabiden zunehmend die Kontrolle über die arabischen Truppen auf Sizilien und in Italien. Das Aghlabidenreich erreichte unter Abu Ibrahim Ahmad (856–863) seinen Höhepunkt. Ifriqiya war auf Grund seiner blühenden Landwirtschaft eine bedeutende Wirtschaftsmacht. Die von den Römern übernommenen Bewässerungssysteme wurden weiter ausgebaut. Das Reich entwickelte sich zur Drehscheibe des Handels zwischen den islamischen Ländern sowie Italien und Byzanz, wobei vor allem der Sklavenhandel sehr gewinnbringend war. Kairuan wurde unter den Aghlabiden zum bedeutendsten Zentrum der Wissenschaft im Maghreb. Besonders Gelehrte der Theologie und des Rechts, sowie Dichter versammelten sich in der Stadt. Der Niedergang der Dynastie begann unter Abu Ishaq Ibrahim II. (875–902). So ging die Kontrolle über Kalabrien an Byzanz verloren, musste 882 ein Angriff der Tuluniden aus Ägypten abgewehrt und Aufstände der Berber in verlustreichen Kämpfen niedergeschlagen werden. Außerdem begann sich seit 893 unter den Kutama-Berbern durch die Mission von Abu Abd Allah asch-Schiʿi die Bewegung der schiitischen Fatimiden auszubreiten. Diese führten 909 auch den Sturz der Aghlabiden herbei. Die Bedeutung der Aghlabiden liegt in der Einleitung einer Entwicklung zur Eigenstaatlichkeit Tunesiens. Außerdem setzten sie den orthodoxen sunnitischen Islam der malikitischen Rechtsschule in Ifriqiya weitgehend durch und verdrängte die Charidschiten aus diesem Teil des Maghreb.
  • La dinastia aglàbida fou una dinastia àrab que va governar la Ifrikiya del 800 al 909. Els aglàbides (الأغالبة) o Banu Aghlab (بنو الأغلب) eren originaris dels Khorasan . El govern hereditari els fou confiat pel califa Harun al-Rashid el 800. L'acord establia que l'emir d'Ifrikiya renunciava a la subvenció del califat i a més havia de pagar a Bagdad 40000 dinars. El primer emir, Ibrahim I, fou un bon diplomàtic i home d'estat, que va rebre ambaixadors de Carlemany i del patrici Constantí de Sicília; va lluitar contra els kharigites que dominaven el sud d'Ifrikiya, l'Aurès i el Magrib central. Els àrabs del djund que formaven les guarnicions, mai van ser prou obedients a la dinastia i Ibrahim va haver de reprimir dos revoltes: la de Hamdis ben Abd al-Rahman al-Kindí i la d'Imran ben Mukhallad; ambdues van tenir fort suport a la ciutat de Kayrawan i Ibrahim ja ho havia previst i havia fundat una capital una mica al sud, Al-Abbasiyya o Al-Kasr al-Kadim, poblada pels àrabs del djund més fidels, i per esclaus negres. La revolta més greu dels àrabs del djund fou durant el govern de Ziyadat Allah I dirigida per Mansur ben Nasr al-Tunbudhi, que dominava el castell de Tunbudha, al costat de Tunis, i al que van secundar molts caps àrabs i van dominar després de diverses lluites amb resultats alterns, tot el país menys Gabes i la seva regió, però l'emir va poder sufocar la revolta amb l'ajut dels berbers del Djarid, i el cap rebel es va rendir i fou executat. Per pacificar el país es va dictar una amnistia i es va començar la conquesta de Sicília (el 827) desviant així als guerrers cap una empresa exterior. Les predicacions xiïtes d' Abu Abd Allah al-Shii que van guanyar suport sobretot entre els berbers kutama, va posar fi a la dinastia i va donar pas a l'establiment dels fatimites.
  • Aglabí fue una dinastía de emíres musulmanes del norte de África, fundado por Ibrahim ibn Aglab en el año 800. Miembros de la tribu Banu Tamim. El territorio donde dominaban se llamó Ifriqiya entre Bona al occidente y Barqa al oriente. Actualmente su territorio está dividido entre los países de Túnez y Libia. Su capital era Kairuán.
  • Aghlabidien dynastia hallitsi nykyisen Tunisian aluetta sekä Algerian ja Libyan pohjoisrannikkoa vuosina 800-909.
  • Les Aghlabides ou Banû El Aghlab (بنو الأغلب) sont une dynastie d'émirs issue de la tribu arabe des Banu Tamim originaire du Khorassan. Première dynastie arabe ayant régné sur l'Ifriqiya au nom du calife abbasside, de 800 à 909, elle compte onze souverains avant d'être évincée avec l'installation des Fatimides.
  • Az aglabidák észak-afrikai arab emírdinasztia volt, amely 800-909 között gyakorolta a hatalmat mint az abbászida kalifáknak elvileg alávetett, gyakorlatilag független helytartói. Leginkább arról emlékezetes ez a dinasztia, hogy 827-ben megkezdte Szicília elfoglalását a Bizánci Birodalomtól, amit 902-re teljesen végbe is vitt. Uralmukat végigkísérte az anyaország berbereinek és a helyi hadseregnek, illetve a szicíliai muszlimoknak a folytonos lázongása. 909-ben Ubajdalláh al-Mahdí, az iszmáilita síita Fátimida-dinasztia alapítója buktatta meg őket.
  • Gli Aghlabidi costituirono all'inizio del IX secolo d.C. la prima dinastia musulmana autonoma all'interno del califfato abbaside. Il nome della dinastia deriva dal nome proprio dell'eponimo, il turco al-Aghlab b. Sālim, un antico seguace di Abū Muslim, giunto nel 760 nell'Occidente islamico dalle natie regioni transoxiane al seguito di Muhammad b. al-Ashʿath per poi essere incaricato dal califfo al-Mansūr di combattere i kharigiti ibaditi, diventando wālī (governatore) d'Ifrīqiya fra il 765 e il 768. Suo figlio Ibrāhīm ricevette un'ottima educazione tanto militare quanto umanistica e giuridica e fu nominato governatore dello Zāb col medesimo scopo di contenere le pericolose spinte eversive kharigite che si rifugiavano nelle regioni maghrebine più occidentali, lì dove non poteva giungere l'autorità e il braccio militare degli Abbasidi. Il califfo Hārūn al-Rashīd nominò nell'800 Ibrāhīm amīr (comandante) dell'Ifrīqiya, con autorità civile e militare e con amplissima autonomia impositiva per stroncare una volta per tutte il fenomeno del kharigismo nelle regioni sotto la sua diretta sovranità. Per garantire la necessaria continuità d'azione il califfo dispose anche la possibilità che Ibrāhīm e i suoi successori designassero in piena libertà da Qayrawān i loro successori, riservando a sé stesso e ai suoi successori il diritto di veto sulle nomine (diritto che fu esercitato una sola volta, all'epoca in cui Emiro diventò Ibrāhīm II che, deposte le vesti emirali, indossò i panni del combattente dirigendosi verso la Sicilia e la "Terra Grande"", e la morte che incontrò sotto la città di Cosenza. Gli Aghlabidi s'impegnarono a versare un tributo agli Abbasidi per circa 40 mila dīnār annui: introito che s'accompagnava per le esauste casse erariali califfali al risparmio di 100 mila dīnār, altrimenti da versare alla wilāya d'Egitto da cui dipendeva Qayrawān, una parte delle quali sarebbe stato inevitabilmente destinato all'Ifrīqiya per le sue necessità militari. Sotto gli Aghlabidi fu organizzata nell'827 la spedizione che si diresse alla volta della Sicilia bizantina ma, se il pericolo kharigita fu tenuto convenientemente sotto controllo dai governanti di Raqqāda, quello di maggior pericolo fu per lungo periodo ignorato o sottostimato. Gli ismailiti Fatimidi, indisturbati, ebbero infatti la possibilità di fare proseliti e di lanciare le operazioni che portarono alla rovina il regime emirale sunnita degli Aghlabidi. La vittoria fatimide di Dār Mallūl aprì la stagione delle conquiste per i Fatimidi, seguita dall'ancor più nitida affermazione di Dār Madyān e dal definitivo trionfo di al-Urbus . L'amīr aghlabide Ziyādat Allāh III b. ʿAbd Allāh si rifugiò in Egitto e l'Ifrīqiya passò sotto il controllo fatimide.
  • アグラブ朝は（あぐらぶ ちょう、Aghalabid Dynasty、800年-909年）はアッバース朝支配下で現在のチュニジア地方の支配を認められたアグラブ王国（The Aghalabid kingdom）の王朝。国教はイスラーム教スンニ派。首都はケルアン。
  • Aghlabidzi - dynastia emirów, członkowie arabskiego plemienia Bani Tamim, rządzili Ifrikiją (północna Afryka), nominalnie w imieniu abbasydzkiego kalifa, przez około stulecie zanim zostali obaleni przez nową potęgę Fatymidów. W 800 abbasydzki kalif Harun ar-Raszid wyznaczył Ibrahima I ibn al-Aghlaba na dziedzicznego emira Ifrikiji w reakcji na anarchię, która zapanowała w tej prowincji po upadku Muhallabidów. Panował nad obszarem obejmującym wschodnią Algierię, Tunezję i Trypolitanię. Chociaż był niezależny we wszystkim, jego dynastia nigdy nie odrzuciła zwierzchniej władzy Abbasydów. Nowa stolica al-Abbasijja została założona poza Kairuanem, częściowo by uciec od opozycji malikickich prawników i teologów, którzy potępiali wszystko co uznawali za bezbożne w stylu życia Aghlabidów i z niechętnie odnosili się do nierównego traktowania muzułmańskich Berberów. Dodatowe linie obrony zostały utworzone w Susa i Monastir. Rządy Zijadata Allaha I doprowadziły do kryzysu i buntu arabskich oddziałów w 824, który bez pomocy Berberów nie został stłumiony aż do 836. Podbój bizantyjskiej Sycylii od 827 pod wodzą Asada ibn al-Furata był próbą utrzymania niezdyscyplinowanego wojska pod kontrolą. Przebiegał powoli i dopiero w 902 został wzięty ostatni bizantyjski bastion. Łupieskie wyprawy do lądowej części Włoch miały miejsce w X wieku. Stopniowo Aghlabidzi tracili kontrolę nad arabskimi oddziałami na Sycylii gdzie wyłoniła się nowa dynastia Kalbidów. Królestwo Aghlabidów osiągnęło swój szczytowy poziom pod rządami Abu Ibrahima Ahmada. Ifrikija była znaczącą siłą ekonomiczną dzięki jej żyznemu rolnictwu, które wsparto przez rozwinięcie rzymskiego systemu nawadniającego. Stała się punktem centralnym handlu między światem islamskim a Bizancjum i Włochami, szczególnie w lukratywnym handlu niewolnikami. Kairuan stał się najważniejszym centrum nauczania w Maghrebie, w szczególności w dziedzinie teologii i prawa oraz miejscem spotkań poetów. Upadek dynastii rozpoczął się pod rządami Ibrahima II ibn Ahmada. Kontrola nad Kalabrią została utracona na rzecz Bizancjum, musiano odpierać atak Tulunidów z Egiptu i stłumić z dużymi stratami bunt Berberów. Dodatkowo w 893 rozpoczął się, misją Abu Abd Allaha asz-Szi'iego pośród berberskich Kutamów, ruch szyickich Fatymidów, który w 909 doprowadził do obalenia Aghlabidów.
  • Os Aglábidas foram uma dinastia árabe constituída por onze emires que governou num território que corresponde à actual Tunísia e ao nordeste da Argélia entre 800 e 909. Embora se encontrassem sob suserania nominal do califado abássida de Bagdade, os Aglábidas governaram de forma independente. A dinastia foi iniciada com Ibrahim ibn al-Aghlab (800-812), um general que foi nomeado pelo califa abássida Harun al-Rashid governador da Ifriqya (Tunísia) e que tinha subjugado uma revolta local. Um dos feitos mais relevantes dos Aglábidas foi a conquista da Sicília entre 827 e 878; a ilha permaneceria sob domínio islâmico durante mais de dois séculos. Penetrando na Península Itálica chegaram a atacar Roma. Os Aglábidas fizeram de Kairouan (Al-Qayrawan) uma das mais brilhantes cidades da civilização islâmica no norte de África, que seria foco de difusão do Islão. O emir Ziyadat Allah ordenou a reconstrução da mesquita de Kairouan (construída originalmente em 670) e ainda é possível ver na cidade as grandes cisternas construídas neste período. Em Tunes, os Aglábidas ordenaram a construção da mesquita Zitouna. Em 909 os Aglábidas foram derrubados pelos Fatímidas xiitas em Rakkada (a nova capital da dinastia).
  • Файл:Kairouan-mosquee-cimetiere. jpg Великая кайруанская мечеть — памятник эпохи Аглабидов. Аглабиды — арабская династия, правившая Ифрикией. Происходила из племени Бану Тамим, правившего в ряде провинций Арабского халифата, в том числе в Северной Африке в 800—909 гг. Правители династии Аглабидов носили титул амира и формально признавали сюзеренитет аббасидских халифов, фактически эмират Аглабидов со столицей в Кайруане был независимым. Начиная с 827, Аглабиды завоевали Сицилию, а позднее — Калабрию. Династия Аглабидов пала в результате шиитского восстания под предводительством Фатимидов.
  • Aghlabiderna, Aghlabiddynastin var en islamisk dynasti vars emirer regerade Ifriqiya nominellt underställda de abbasidiska kalifatet under drygt ett sekel innan de störtades av fatimiderna.
  • Аглабі́ди — арабська феодальна династія в Іфрикії, що правила в 800—909 роках. Засновник — Ібрагім ібн аль-Аглаб, син одного із воєначальників халіфата Аббасидів, намісника Іфрикії в 785—787 роках. Спираючись на арабську військову аристократію та верхівку міського населення, Аглабіди створили в рамках Аббасидського халіфату незалежний сунітський емірат зі столицею в Кайруані, але за сюзеренітетом Аббасидів. В системі управління вони наслідували їх; був створений централізований адміністративний апарат на чолі з везиром, кятибами, які відали окремими галузями управління, та верховним каді, який слідкував за дотриманням принципів шаріату. Впорядковане управління, широке іригаціне будівництво, впровадження нових прийомів землеробства призводили до підйому сільського господарства. В еміраті і змішаним арабо-романським, частково берберським населенням швидко йшов процес арабізації. До цього в значній мірі призводили широкі зв'язки зі Сходом, заснування в Кайруані академії «Дім мудрості» (Байт аль-хікма), громадських бібліотек, переклади на арабську мову латинських творів з природничих наук тощо. Хоча більшість населення при Аглабідах складали християни, провідна роль в релігійно-політичному житті належали мусульманам-сунітам. В VIII столітті представники арабської аристократії Аглабідів боролися з берберськими харіджитськими повстаннями, які охопили всю Північну Африку. В 849 році верховний каді Сахнун ібн Саїд здійснив релігійну реформу, затвердив малікізм в якості головної релігійної доктрини. В області зовнішньої політики Аглабіди виступали як союзники Аббасидів, протистояли Омеядським правителям Іспанії, Ростемідам, Ідрісидам та іншим алідським правителям Магрибу, в 1180 відбили напад єгипетських військ Тулунідів. В 827—902 роках в ході довгої війни, за правління Зіядет-Аллаха I, вони вигнали візантійців з Сицилії, в 840 році висадились на півдні Апенніського півострова, в 846 році здійснили напад на Рим. Однак повстання арабської аристократії та опозиція факіхів (правознавців),які звинувачували Аглабідів в нехтуванні основними принципами ісламу, примусили емірів віддалитись від арабського війська (джунда) та міщан, все більше спираючись на особистих клієнтів (мавалі) із слов'ян (сакаліба) та лангобардів, а також на чорну гвардію абідів. Внаслідок податкового тиску, визиску чиновників та суперництва племен влада Аглабідв ослабла і врешті решт занепала під натиском шиїтських рухів. Шиїти, що спиралися на племена кетама розбили війська Аглабідів. Останній емір, Зіядет-Аллах ІІІ в 909 році втік з резиденції емірів Раккади, яка стала центром новоутвореного халіфату Фатимідів.
rdfs:comment
  • The Aghlabids were a dynasty of emirs, members of the Arab tribe of Bani Tamim, who ruled Ifriqiya, nominally on behalf of the Abbasid Caliph, for about a century, until overthrown by the new power of the Fatimids. In 800, the Abbasid Caliph Harun al-Rashid appointed Ibrahim I ibn al-Aghlab as hereditary Emir of Ifriqiya as a response to the anarchy that had reigned in that province following the fall of the Muhallabids.
  • Die Aghlabiden (Banu al-Aghlab, arabisch ‏بنو الأغلب‎, DMG Banū al-Aġlab) auch:arabisch ‏الأغالبة ‎ al-Aghāliba, DMG Al-Aġāliba waren eine arabische Dynastie, die von 800 bis 909 in Ifriqiya regierte. Um der Anarchie in der Provinz Ifriqiya nach dem Sturz der Muhallabiten gegen Ende des 8. Jahrhunderts entgegenzuwirken, ernannte der Kalif Harun ar-Raschid Ibrahim I. ibn al-Aghlab zum erblichen Emir (800–812).
  • La dinastia aglàbida fou una dinastia àrab que va governar la Ifrikiya del 800 al 909. Els aglàbides (الأغالبة) o Banu Aghlab (بنو الأغلب) eren originaris dels Khorasan . El govern hereditari els fou confiat pel califa Harun al-Rashid el 800. L'acord establia que l'emir d'Ifrikiya renunciava a la subvenció del califat i a més havia de pagar a Bagdad 40000 dinars.
  • Aglabí fue una dinastía de emíres musulmanes del norte de África, fundado por Ibrahim ibn Aglab en el año 800. Miembros de la tribu Banu Tamim. El territorio donde dominaban se llamó Ifriqiya entre Bona al occidente y Barqa al oriente. Actualmente su territorio está dividido entre los países de Túnez y Libia. Su capital era Kairuán.
  • Aghlabidien dynastia hallitsi nykyisen Tunisian aluetta sekä Algerian ja Libyan pohjoisrannikkoa vuosina 800-909.
  • Les Aghlabides ou Banû El Aghlab (بنو الأغلب) sont une dynastie d'émirs issue de la tribu arabe des Banu Tamim originaire du Khorassan. Première dynastie arabe ayant régné sur l'Ifriqiya au nom du calife abbasside, de 800 à 909, elle compte onze souverains avant d'être évincée avec l'installation des Fatimides.
  • Az aglabidák észak-afrikai arab emírdinasztia volt, amely 800-909 között gyakorolta a hatalmat mint az abbászida kalifáknak elvileg alávetett, gyakorlatilag független helytartói. Leginkább arról emlékezetes ez a dinasztia, hogy 827-ben megkezdte Szicília elfoglalását a Bizánci Birodalomtól, amit 902-re teljesen végbe is vitt. Uralmukat végigkísérte az anyaország berbereinek és a helyi hadseregnek, illetve a szicíliai muszlimoknak a folytonos lázongása.
  • Gli Aghlabidi costituirono all'inizio del IX secolo d.C. la prima dinastia musulmana autonoma all'interno del califfato abbaside. Il nome della dinastia deriva dal nome proprio dell'eponimo, il turco al-Aghlab b. Sālim, un antico seguace di Abū Muslim, giunto nel 760 nell'Occidente islamico dalle natie regioni transoxiane al seguito di Muhammad b.
  • アグラブ朝は（あぐらぶ ちょう、Aghalabid Dynasty、800年-909年）はアッバース朝支配下で現在のチュニジア地方の支配を認められたアグラブ王国（The Aghalabid kingdom）の王朝。国教はイスラーム教スンニ派。首都はケルアン。
  • Aghlabidzi - dynastia emirów, członkowie arabskiego plemienia Bani Tamim, rządzili Ifrikiją (północna Afryka), nominalnie w imieniu abbasydzkiego kalifa, przez około stulecie zanim zostali obaleni przez nową potęgę Fatymidów. W 800 abbasydzki kalif Harun ar-Raszid wyznaczył Ibrahima I ibn al-Aghlaba na dziedzicznego emira Ifrikiji w reakcji na anarchię, która zapanowała w tej prowincji po upadku Muhallabidów.
  • Os Aglábidas foram uma dinastia árabe constituída por onze emires que governou num território que corresponde à actual Tunísia e ao nordeste da Argélia entre 800 e 909. Embora se encontrassem sob suserania nominal do califado abássida de Bagdade, os Aglábidas governaram de forma independente.
  • Файл:Kairouan-mosquee-cimetiere. jpg Великая кайруанская мечеть — памятник эпохи Аглабидов. Аглабиды — арабская династия, правившая Ифрикией. Происходила из племени Бану Тамим, правившего в ряде провинций Арабского халифата, в том числе в Северной Африке в 800—909 гг.
  • Aghlabiderna, Aghlabiddynastin var en islamisk dynasti vars emirer regerade Ifriqiya nominellt underställda de abbasidiska kalifatet under drygt ett sekel innan de störtades av fatimiderna.
  • Аглабі́ди — арабська феодальна династія в Іфрикії, що правила в 800—909 роках. Засновник — Ібрагім ібн аль-Аглаб, син одного із воєначальників халіфата Аббасидів, намісника Іфрикії в 785—787 роках.
rdfs:label
  • Aghlabids
  • Aghlabiden
  • Aglàbida
  • Aglabí
  • Aghlabidit
  • Aghlabides
  • Aglabidák
  • Aghlabidi
  • アグラブ朝
  • Aghlabidzi
  • Aglábidas
  • Аглабиды
  • Aghlabider
  • Аглабіди
skos:subject
foaf:depiction
foaf:page
is dbpprop:redirect of