| rdfs:comment
| - 女性韻(feminine rhyme)は、詩行の終わりに2つかそれ以上の音節を押韻したもので、通常、最後の音節はアクセントの弱い音節になる。二重韻(double rhyme)とも呼ばれる。 (ja)
- Vrouwelijk (slepend) rijm is begin-, half-, vol- of rijk rijm waarbij na de beklemtoonde rijmende lettergreep nog een onbeklemtoonde lettergreep volgt.
* zeven - zagen (beginrijm)
* lieve - liepen (halfrijm)
* vallen - ballen (volrijm) (nl)
- Женская клаузула — разновидность рифмы, при которой ударение падает на предпоследний слог рифмующихся слов. Это самое простое определение, но более точно следует сказать так: женским окончанием называют концовку стиха, состоящую из предпоследнего сильного и последнего слабого слога. В квантитативном стихосложении женское окончание — это сочетание длинного и краткого, а в тоническом и силлабо-тоническом — ударного и безударного слогов. (ru)
- La rima femenina fa referència, en l'àmbit de la poesia, a aquells versos que acaben en una paraula plana o esdrúixola —a diferència de la rima masculina, en la qual es remarca la paraula aguda del vers. Així doncs, la rima femenina evita els monosíl·labs i pretén transmetre una sensació lírica i de musicalitat suau i harmoniosa. (ca)
- Rym żeński – rym polegający na zgodności brzmienia samogłosek przedostatniej i ostatniej sylaby (minimum półtorej sylaby od końca); towarzyszy mu akcent paroksytoniczny (przypadający na przedostatnią sylabę wyrazu). Uśmiechnęła się. Popatrzyła.Spał jak ciemna w polu mogiła.Julian Tuwim, Z wierszy o Małgorzacieoraz: wo da - u ro da, sza fa - ży ra fa, za gro da - na gro da. W wersyfikacji polskiej rym żeński zdecydowanie góruje nad męskim. W epoce staropolskiej (XVI–XVIII wiek) panował niemal niepodzielnie. Rym żeński jest też typowy dla wersyfikacji włoskiej: (pl)
- Пароксито́нна ри́ма (грец. paroxytonos — слово з наголосом на передостанньому складі) — суголосся слів у вірші, в яких наголос падає на передостанній склад. Термін увів Ігор Качуровський на противагу поняттю «жіноча рима», оскільки воно не відповідає специфіці української мови (так, безпідставно слова чоловічого роду відносили до категорії «жіночих рим»: півень — дивень тощо). В українській силабо-тонічній версифікації парокситонна рима чергується переважно окситонною римою. Однак трапляються випадки наскрізного парокситонного римування: (uk)
|
| has abstract
| - La rima femenina fa referència, en l'àmbit de la poesia, a aquells versos que acaben en una paraula plana o esdrúixola —a diferència de la rima masculina, en la qual es remarca la paraula aguda del vers. Així doncs, la rima femenina evita els monosíl·labs i pretén transmetre una sensació lírica i de musicalitat suau i harmoniosa. En algunes llengües en què la majoria de paraules són planes, com ara el castellà, és habitual que en una composició totes les rimes siguin femenines. En català, en canvi, és freqüent l'alternança entre versos amb rima femenina i rima masculina, especialment en la lírica de gèneres com la cobla. En francès, per altra banda (i llengua de la qual prové la denominació de femenina), existeix la e muda, que o bé sola o bé seguida d'una s o una n i una t, seria equivalent per similitud a la rima en castellà que uneix dos versos amb terminació greu i esdruíxols. (ca)
- 女性韻(feminine rhyme)は、詩行の終わりに2つかそれ以上の音節を押韻したもので、通常、最後の音節はアクセントの弱い音節になる。二重韻(double rhyme)とも呼ばれる。 (ja)
- Vrouwelijk (slepend) rijm is begin-, half-, vol- of rijk rijm waarbij na de beklemtoonde rijmende lettergreep nog een onbeklemtoonde lettergreep volgt.
* zeven - zagen (beginrijm)
* lieve - liepen (halfrijm)
* vallen - ballen (volrijm) (nl)
- Rym żeński – rym polegający na zgodności brzmienia samogłosek przedostatniej i ostatniej sylaby (minimum półtorej sylaby od końca); towarzyszy mu akcent paroksytoniczny (przypadający na przedostatnią sylabę wyrazu). Uśmiechnęła się. Popatrzyła.Spał jak ciemna w polu mogiła.Julian Tuwim, Z wierszy o Małgorzacieoraz: wo da - u ro da, sza fa - ży ra fa, za gro da - na gro da. W wersyfikacji polskiej rym żeński zdecydowanie góruje nad męskim. W epoce staropolskiej (XVI–XVIII wiek) panował niemal niepodzielnie. Rym żeński jest też typowy dla wersyfikacji włoskiej: Voi ch’ascoltate in rime sparse il suonodi quei sospiri ond’io nudriva ’l corein sul mio primo giovenile errorequand’era in parte altr’uom da quel ch’i’ sono,del vario stile in ch’io piango et ragionofra le vane speranze e ’l van dolore,ove sia chi per prova intenda amore,spero trovar pietà, nonché perdono.Ma ben veggio or sì come al popol tuttofavola fui gran tempo, onde soventedi me medesmo meco mi vergogno;et del mio vaneggiar vergogna è ’l frutto,e ’l pentersi, e ’l conoscer chiaramenteche quanto piace al mondo è breve sogno.(Francesco Petrarca, Sonet I). (pl)
- Пароксито́нна ри́ма (грец. paroxytonos — слово з наголосом на передостанньому складі) — суголосся слів у вірші, в яких наголос падає на передостанній склад. Термін увів Ігор Качуровський на противагу поняттю «жіноча рима», оскільки воно не відповідає специфіці української мови (так, безпідставно слова чоловічого роду відносили до категорії «жіночих рим»: півень — дивень тощо). В українській силабо-тонічній версифікації парокситонна рима чергується переважно окситонною римою. Однак трапляються випадки наскрізного парокситонного римування: В малій кімнаті стіни, наче руки,тримають полохливу тишу в жмені.Сіріють тіні просиво-зелені,самітня свічка блимає зо скуки (Богдан-Ігор Антонич). Парокситонна рима збігається не лише з парокситонною клаузулою, а й із внутрішнім римуванням: «Довгожданна, нездоланна… / Ось вона — Блакитна Панна!» — Микола Вороний; "Гей, на весла, щоб понесла / Буря човен на простір… — Григорій Чупринка тощо. Парокситонна рима була притаманною силабічному віршуванню ренесансно-барокової доби в Україні, що засвідчує одна з гербових епіграм Т. Земки «На старожитний клейнод їх милостей панів Балабанів»: Дому цних Балабанів цниї теж клейноти,Знаками суть чулої і ділної цноти (і т. д.). Ця традиція позначилась і на подальшій еволюції української версифікації. Принаймні, в одиничній строфі Івана Котляревського («Енеїда») парокситонна рима пропорційно у співвідношеннях 6-ти до 4-ох переважає окситонну риму. Це простежується у творчості Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша та інших. (uk)
- Женская клаузула — разновидность рифмы, при которой ударение падает на предпоследний слог рифмующихся слов. Это самое простое определение, но более точно следует сказать так: женским окончанием называют концовку стиха, состоящую из предпоследнего сильного и последнего слабого слога. В квантитативном стихосложении женское окончание — это сочетание длинного и краткого, а в тоническом и силлабо-тоническом — ударного и безударного слогов. (ru)
|
![[RDF Data]](/fct/images/sw-rdf-blue.png)
![[cxml]](/fct/images/cxml_doc.png)
![[csv]](/fct/images/csv_doc.png)
![[text]](/fct/images/ntriples_doc.png)
![[turtle]](/fct/images/n3turtle_doc.png)
![[ld+json]](/fct/images/jsonld_doc.png)
![[rdf+json]](/fct/images/json_doc.png)
![[rdf+xml]](/fct/images/xml_doc.png)
![[atom+xml]](/fct/images/atom_doc.png)
![[html]](/fct/images/html_doc.png)